модифікації суспільної свідомості
в лоні загального дискурсу, що задавається ЗМК
Неформальна комунікація, зокрема, чутки, як її особливий різновид, з одного боку, виступають відображенням соціально-психологічної, соціально-політичної, соціально-економічної, соціально-культурної ситуації в суспільстві, з іншого, при певних обставинах здібні виступати активним засобом модифікації суспільної свідомості і перетворювати дійсність. Вони пов’язані не тільки з актуальною подією, а й з пануючими в суспільстві масовими настроями і громадською думкою, і є відповіддю на невизначеність чи-то з причин колективних тривожних очікувань, чи-то відповіддю на суспільне бажання. Більш того, за своєю генезою та психофізіологічною побудовою чутки, певною мірою, можна вважати проявом колективного підсвідомого. За своїм соціальним спрямуванням, як наголошує ряд авторів [13], їх слід розглядати як соціальну діяльність, одну з форм участі громадян, корпоративних груп, політичних об’єднань, владних структур у політичному житті країни [7].
Такому різновиду неформальної комунікації як чутки в останній час в Україні приділяється доволі багато уваги. Цікавість до цього феномену виявляють фахівці з комунікативістики, соціології, психології, політтехнологи і спеціалісти по зв’язках із громадськістю. Виникнувши на світанку людської цивілізації разом з початком усної комунікації, чутки протягом більшої частини історії людства були одним із основних засобів поширення інформації. Вони активно використовувалися в боротьбі за владу, в часи війн та взагалі у боротьбі за існування. Розвиток засобів масової комунікації не спричинив зникнення чуток, як соціального явища. Чутки збереглися і, в світлі (суспільних – авт.) нових умов, набули специфічних функцій [7, с. 6]. Суспільство медіакратії не тільки не знищило таку форму неформальної комунікації як чутки, а й надало їм нових, більш значимих функцій, воно стало зацікавленим у спеціальному продукуванні чуток. Чутки активно використовуються в інформаційних і конкурентних війнах. Особливого значення набуло використання їх у політичних практиках. Потенціал новітніх технологій в контексті наступу інформаційної епохи вимагає найприскіпливішої уваги до цього феномену. Водночас аналіз робіт вітчизняних і російських дослідників [4], [5], [6], [7], [9], [11], [13] вказує на те, що ця тема майже не розроблена, одностайності поглядів щодо визначення умов і чинників виникнення чуток, їх онтогенезу й специфіки функціонування, як і щодо самого визначення, немає. Так, наприклад, за твердженнями одних [5, с.368] ”під чутками розуміють специфічну форму недостовірної або частково достовірної інформації”. Інші стверджують, що <…> ступінь достовірності немає ніякого відношення до того, чи кваліфікуємо ми інформацію як чутки. Важливо те, що вона (інформація) передається мережею міжособистого спілкування [4, с. 89]. Існують і проблеми щодо типологізації чуток.
В той же час визнається, що значення чуток у веденні інформаційних і психологічних війн дорівнює пропаганді, як через традиційні ЗМК, так і Internet-media.
Чутки активно вивчалися й вивчаються спецслужбами різних країн. Особливо прискіпливу увагу приділяли їм США і Німеччина напередодні ІІ Світової війни. Тоді почалося їх системне вивчення. Розроблялися методики щодо використання їх у пропаганді, у психологічній війні, як фактора супутнього, такого, що сприяє одержанню переваги над супротивником ще до початку війни і під час бойових дій. У період “холодної війни” в США існували цілі інститути, що займалися даною тематикою, яка була значно розширена. Механізми розповсюдження чуток професійно вивчали в ЦРУ, Пентагоні і спецпідрозділах американської армії. У посольствах працювали спеціалісти, які ретельно відслідковували тематику, зміст і динаміку чуток, що циркулювали в країні перебування [4, с. 90]. Відповідні роботи велися і в Радянському Союзі.
Чутки – валідне джерело інформації про суспільну думку, політичні настрої, відношення до керівництва, державного устрою, засобів масової інформації тощо. <…> аналіз циркулюючих у суспільстві чуток суттєво доповнює картинку, що складається на підставі більш традиційних і, як правило, більш прямолінійних методів [4, с. 92]. Значний інтерес до феномена чуток, як і їх активації, спостерігається під час перехідних етапів у суспільстві, при виникненні напруги у ньому, під час революцій, війн тощо. Сьогоднішня ситуація передвиборчого протистояння в суспільстві, де представлені інтереси різнополюсних політичних сил, в яких відбиваються геополітичні інтереси щонайменш найближчих сусідів —- Росії, Грузії, Туреччини, Молдови, Румунії, Польщі і, зрозуміло, сьогоднішньої наддержави — США — відповідає умовам виникнення й поширення чуток.
Отже і нас буде цікавити перш за все питання визначення умов і чинників виникнення чуток, їх онтогенез і можливість керування чутками.
Характер розповсюдження чуток є відбитком психологічного стану аудиторії зокрема, і суспільства, взагалі. Представляючи собою віддзеркалення їх архетипів та стереотипів у ситуації напруги очікування, чутки є важливішим показником загального стану в суспільстві, вимагають найприскіпливішої уваги й дослідження. Чутки як комунікативні одиниці спираються на певні, інколи затемнені комунікативні наміри. Проте вони матеріалізують їх зовні, виявляють, фіксують [9, с. 396]. Створення методології вивчення цього феномену — нагальна потреба будь-якого суспільства і, перш за все, інформаційного його простору. Визначальність цього для інформаційної епохи випливає з характеру самого суспільства, в першу чергу технічних можливостей поширення інформації. Зазвичай, чутки виникають тоді і саме там, де має місце брак інформації чи, коли інформація, що поширюють ЗМІ, не є такою, що очікують. Одночасно, простота й доступність задоволення виникаючої потреби надає чуткам особливості стрімко поширюватися, створюючи тривалі й масштабні ефекти в середовищі.
ЗМК і неформальна комунікація виступають творцями реальності. Вони завжди існують поряд, і є основою керуючих реакцій і рішень окремих індивідуумів і цілих спільнот. Діяльність особистостей чи соціальних груп, що випадають за рамки “осьових” медіа-стандартів, може й замовчуватися. Отже, ідеологічний вплив ЗМК проявляється не тільки в змісті повідомлення, а й у систематичному виключенні визначеного масиву інформації зі сфери публічного обговорення. Зона мовчання ЗМК дорівнює зоні розповсюдження чуток [9, с. 395]. У той же час самі ЗМК можуть створювати інформаційні приводи для чуток, підтримувати їх. До того ж, кожне повідомлення ЗМК, як текст, що є у розширеному семіотичному сенсі – будь-яка послідовність знакових одиниць, задає певну інтенцію, загальну установку, і може вміщувати різноманітні імплікатури, тобто неявну, приховану інформацію. Тобто ЗМК можуть не тільки породжувати той самий дефіцит інформації, який буде заповнений такими засобами неформальної комунікації, як чутки, а й приймають активну участь у створенні певного дискурсу, взагалі не тільки сприяють виникненню чуток, а й можуть їх спрямовувати, приховуючи справжні цілі.
Розуміючи, що дискурс є зв’язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, психологічними й іншими факторами, текст, взятий у подійовому аспекті [1, с. 136], відповідно й чутки — є соціальними смислопобудовами. Смисл задається конкретними словами, фразами, реченнями, які знаходять своє втілення в тексті. Передумовою для поширення чуток є відповідна фонова ситуація в суспільстві і відповідність екстралінгвістичного контексту, тобто відповідність обстановки, місця й часу, до яких відноситься висловлювання, а також реальна дійсність, які дозволяють реципієнту правильно інтерпретувати інформацію. Умовою сприйняття й поширення чуток є лінгвістичний контекст, тобто мовне оточення, в якому використовується конкретна одиниця мови в тексті.
Слід зазначити, що іманентно зв’язаний і цільний текст повинен бути, за задумом адресанта, декодований реципієнтом певним чином. Відповідно з одного боку, він має будуватися на архетипах і стереотипах масової свідомості, з іншого, на установках, потребах, уявках адресата. Саме друга сторона обумовлює наявність індивідуально-психологічного підходу адресанта до адресата, що зумовлює у свою чергу видозміну початкової інформації. Таким чином похідна інформація щоразу змінюється: деякі деталі можуть з’являтися, інші відпадати. В той же час внутрішня змістовна організація тексту, частіше за все, не змінюється, хоча акценти можуть розставлятися інакше. Зрозуміло, що чутки задля свого поширення повинні містити емоційно-оціночні компоненти. Це може додатково пояснювати видозміну інформації в процесі передачі, проте не пояснює того, що спонукає індивідуума до її поширення.
Будь-яка видозміна чуток при збереженні внутрішнього змісту та їх виражена часова стійкість, на наш погляд, обумовлена також тією інтригою, що задається ними, і яка являє собою сукупність упорядкованих “фактів”, що виражені словами, фразами, реченнями, які утворюють ефект недоказаності та передбачають необхідність подальшої роботи над смислопобудовою, розв’язанням поставлених поміж рядків питань. І це зрозуміло. За ван Дейком, осмислюючи подію, подану в тексті, ми також сприймаємо і контекст, який спирається на відповідні знання. Частково ця інформація виникає з так званих культурно-окреслених сценаріїв, конвенціональних знань тощо. Звідси обумовленість виникнення, тривалості і поширення чуток існуючим соціокультурним середовищем, тобто тим, що офіційно приймає спільнота з позиції моральності й аморальності на загальному та побутовому рівнях, у т.ч. з елементами культури, що самі по собі зрозумілі, але не усвідомлюються членами спільноти — так звана імлікацитивна культура.
Ефективність передачі чуток самою формою комунікації “із вуст у вуста”. Вербальність, промовлена “пошепки”, сповнена довірливості, надає можливість адресанту продемонструвати свою значущість (в процесі передачі інформації (чутки) адресант переслідує цілі особистого утвердження чи/та підвищення свого позиціювання), а адресату — відчути себе приналежним до обраних. Загальне ж відчуття володінням “надзнанням”, спільна приналежність до таїнства підвищує статус обох, як адресанта, так і адресата. Адресат, отримавши інформацію, набуває ролі адресанта лише у разі зацікавленого сприйняття інформації. Тільки те, що цікаве, може передаватися, протидіючи природному затуханню [9, с. 398].
Отже, потреба особистого утвердження індивідуумом через володіння “надзнанням“ перетворює адресанта в інформаційного генератора. В ситуації невизначеності, напруги очікування він висуває свою версію подій, явищ тощо, яка у разі відповідності певним умовам, які вказувалися вище, набуває трансляції й ретрансляції. І не має різниці чи спонтанно виникла версія подій, чи привнесена штучно, чутка зазнає подальшої циркуляції. Той, що слухає, згодом стає тим, що говорить і передає цю чутку далі. Цей тип повідомлення можна назвати самотрансляційним. Природа самотранслюємості повідомлення така, що його важко утримати в собі. Людина в будь-якому випадку намагається передати його далі, а передавши, відчуває психологічне полегшення [9, с. 394-395]. Інтерес до розв’язання ситуації невизначеності, інтерес до визначення невідомого, до якого додається суб’єктивне відчуття надбання особистої значимості реципієнтом завдяки володінню/отриманню інформації і його прагнення до підвищення особистого статусу, — забезпечують повідомленню самотранслюємість.
Таким чином, чутки слід визначити як різновид неформальної комунікації, коли інформація у ситуації невизначеності чи напруги очікування з невизначеним ступенем достовірності, який з’ясувати в даний момент не можливо, викликаючи підвищений інтерес, стрімко поширюється й стає надбанням широкої аудиторії.
Яскравість чутки подібна характеристикою до видовищності театру, мелодрами [9, с. 399], яка не просто відповідає уподобанням аудиторії, а й має певний смак. Звідси й посилання на фасцинативні ознаки чуток.
Ефективність впливу чуток на масову свідомість обумовлена особливостями людської психофізіології, особливостями її соціалізації [3, с. 56-61]. Масова свідомість завжди жде підказки [8, с. 42]. Чутки актуалізують і є актуалізуємі архетипами. Проникаючи в особистість адресата, здійсняючи особистісний вплив на людину маси, чутки перетворюють масу в юрбу, що продукує гранично обмежені реакції і світосприйняття в межах певної соціокультурної групи. Задає тон соціальна напруга, чи то напруга очікування, наслідком якої є масова фрустрація, що, в свою чергу, обертається агресивними і/чи панічними настроями. У ситуації напруги очікування люди здебільшого відчувають схожі емоційні стани. Ситуація невизначеності і збудженості при можливості міжособистого спілкування штовхає людей до поєднання в групи для пошуку відповідей. Члени групи намагаються спільно вирішити питання, виникають різноманітні версії, починають циркулювати чутки, що призводить до ще більшої напруги й збудження, і, як наслідок, емоційна індукція, яка виливається в стихійні формі масової поведінки.
Чутки, породжені в надрах мас, набувають поширення, являя собою відповідь на невизначеність, стають розмовою колективної свідомості з колективною ж свідомістю [9, с. 400]. Звідси часто набуває загального визнання факт відсутності авторства чуток, твердження про колективне авторство, анонімність. [7, с. 9-10]. Відповідно сам механізм виникнення чуток опускається. За цих обставин вважаємо за необхідне наголосити, що це є однією з умов їх поширення, і набуває форми ознаки чуток відразу лише у випадку, коли автор версії подій намагається надати більшої вагомості створеному ним повідомленню чи за будь-яких інших обставин намагається приховати своє авторство поза відповідністю до того вірить він в його істинність чи ні. Авторство також може бути втрачене під час ретрансляції повідомлення. У разі їх штучного цільового задання, авторство, як правило, приховується чи приписується іншим. Зумовленість виникнення чуток в певному соціокультурному середовищі з відповідними етнічними та національними архетипами, стереотипами і міфами, особливостями протікання психічних процесів, менталітетом задає умови одночасного виникнення декількох інтерпретацій подій, завдяки спорідненості аудиторії, більшість яких через обмеженість альтернатив можуть мати загальні риси. Перехрещення декількох інтерпретацій задають загальний модус, уніфікуючи і водночас деталізуючи пояснення, тим самим підвищуючи ступень достовірності чутки і все більш адаптуючи її до суспільної свідомості. Емоційна складова чутки при цьому набуває визначально ефективного значення, забезпечуючи умови довготривалого існування і вкрай швидкого поширення останньої. З цього витікає природність виникнення й поширення чуток при певних обставинах у відповідному середовищу, які, відповідно, можуть бути не тільки скеровуванні, а й штучно поширені й керовані. А щодо чуток, що створені за заздалегідь задуманими планами, то ними можна не тільки управляти, а й визначати їх тривалість та ефективність їх дії.
Слід визнати можливість виникнення чуток і з причин низького рівня комунікативної компетентності, коли артикульована адресантом адресату інформація в процесі, що може бути заданий схемою інтенція адресанта – смисл – кодування – передача — декодування паплюжиться.
Ще однією основою для виникнення й розповсюдження чуток може являтися така особливість людської психіки, як психологічний захист. Так, психологічний захист у формі проекції пов’язаний з несвідомим перенесенням неприйнятних особистих почуттів, бажань і прагнень на інших. В результаті роботи цього механізму психологічного захисту особистості людина несвідомо змінює інформацію про особистий неблаговидний вчинок, небажані якості таким чином, що змінює їх приналежність: вона вже відносить їх не до себе, а до другої особистості чи об’єкту [7, с. 26].
Безумовно, що своє місце у виникненні і циркуляції чуток мають і інші механізми психологічного захисту такі як витискування, регресія, заміщення, раціоналізація, сублімація та інші.
А якщо можна вести мову про колективне несвідоме (про це згадувалось вище), то слід звернути увагу і на ймовірне функціонування колективних захисних механізмів. Відповідно можливий комплексний підхід – маніпулятивна технологія, яка передбачає ініціювання, закріплення і підсилення чуток через використання колективних захисних механізмів.
Становлення засобів масової комунікації, а згодом і перехід до інформаційного суспільства, інформаційна революція обумовили широкий доступ к різноманітним знанням, відомостям тощо. Спільнота набула можливості звертатись до інформації у режимі реального часу. В той же час інформаційна реальність зумовила і якісне зростання ефективності використання неформальної комунікації, зокрема, чуток. Ситуація в суспільстві й задання інформаційного приводу сьогодні як ніколи дозволяють використовувати неформальну комунікацію у якості потужної зброї маніпулятивного впливу широкі маси, скеровуючи їх світосприйняття та дії. Саме ЗМК можуть у найкоротший час створити напругу в суспільстві, невизначеність, саме підґрунтя для чуток, а потім спрямувати суспільну свідомість у заданому напряму пошуку “істини”. Тобто замовчуючи певні події, поширюючи відомості про інші, медіа конструюють реальність. Їх вплив не обмежується лише витворенням реальності, а набуває більш визначального змісту – визначення майбутнього. За таких умов вони виступають не тільки джерелом соціально значимої інформації й тлумачем політичних кодів, а й механізмом, що запускає генератор цих кодів, виступає творцем умов їх виникнення, задавачем їх спрямованого поширення і визначником їх тривалості. ЗМК виступають найефективнішою силою аби розгойдати “емоційний маятник спільноти”, збуджуючи суспільство. За конструктом німецького психофізіолога Вільгельма Вунда чуттєвої сфери людини, коливання такого маятника відбувається у трьохвимірному просторі, що заданий вісями “напруження-розслаблення”, “збудження-заторможення” і “задоволення-незадоволення”. Подібна уява яскраво репрезентує механізм виникнення і поширення чуток, пояснює особливості їх циркуляції.
Ведучи мову про модифікацію суспільної свідомості не можна оминути визначення ролі і місця у поширенні чуток агентів впливу – “лідерів думок” і певних груп фахівців, вивчаючих це феномен, публічна зацікавленість яких до феномену може спричиняти активний вплив на останній. Ведучи мову про модифікацію суспільної свідомості, не можна оминути визначення ролі та місця в поширенні чуток агентів впливу – „лідерів думок” і певних груп фахівців, що вивчають цей феномен.
Сьогодні, в умовах світових терористичних викликів, складних, неоднозначних трансформаційних процесів, рівень уважності, обережності стосовно оперування інформацією обумовлює стан здоров’я суспільства. Проте певна політична кон’юнктура часто спричиняє інше – зростання напруги в ньому. Відтак утворюється загальний дискурс протистояння. Він активно підтримується як владними інституціями, окремими їх представниками, так і опозиційними колами. Внаслідок цього підвищується психологічна напруга в усьому суспільстві, зростає готовність учасників комунікативного процесу, зокрема й представників загального інформаційного поля, до активності. Саме за таких умов народжуються найнереальніші чутки. Коли очікування дисонують з можливостями, маса, скеровувана певними політичними силами, шукає виходу. А це виливається в акти громадянської непокори – ті, на які й розраховували політичні чи інші сили, що з певними намірами використовують таке явище, як чутки.
Література:
1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — С. 136-137.
2. Барматова С. “Останній соціалізатор” українського суспільства та його роль у виборах // Політичний менеджмент. – К.: Дексі прінт – 2004. — №2 (5). – С. 130-136.
3. Бродская О., Лысенко В. Человек в массе или человек массы? // Персонал. – К.: МАУП – 2004, — № 3. – С. 56-61.
4. Назаретян А.П. Агрессивная толпа, массовая паника, слухи. Лекции по социальной и политической психологии – СПб.: Питер, 2003. – 192 с.: ил.
5. Орбан-Лембик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.
6. Орбан-Лембик Л.Е. Чутки як соціально-психологічне явище // Соціальна психологія – К.: Четверта хвиля – 2004. — №3 (5). – С. 47-62.
7. Потеряхин А.Л. Психология слухов (Научно-практическое пособие). – Черновцы: 2000. – 68 с.
8. Почепцов Г.Г. Информация и дезинформация. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 256 с.
9. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. — М.: “Рефл-бук”, — К.: “Ваклер”, 2001. – 656 с.
10. Ростовцева Л.И. Поведение потребителей в пословицах и поговорках // Социол. исслед. – М.: Наука – 2004. — № 4 (240). – С. 90-93.
11. Социальная психология / Под общ. ред. Г.П. Предвечного и Ю.А. Шерковина. – М.: Политиздат, 1975. – 319 с.
12. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.: Вища шк., 1997. – 493 с.
13. Хлопьев А.Т. Групповое и массовое сознание в поле слухов / Проблемы информационно-психологической безопасности. Сборник статей и материалов конференций под ред. А.В. Брушлинского и В.Е. Лепского. – М.: Институт психологии РАН, 1996.
Валентин Лисенко, політолог
