Человек не терпит насилия!

Секретні служби Ізраїлю

26739

 


 


Історія секретних служб єврейської держави розпочалася задовго до появи на карті світу самого Ізраїлю. Ще в 1920 році у складі підпільної єврейської армії у Палестині “Хагана” (“Оборона”), сформованої для захисту єврейських поселень від нападів арабів, що розпочалися після провокаційних проповідей у Єрусалимі муфтія Аміна аль-Хусейні, дядька колишнього лідера Організації визволення Палестини Ясира Арафата, було створено розвідувальний підрозділ. Головним об’єктом розвідки стали арабські організації та колоніальні установи англійців. Дещо пізніше для захисту від проникнення до “Хагани” арабських та англійських агентів була заснована контррозвідка “Шин-Бет”, а в 1937 році – “Інститут “Алія-Бет”, завданням якого стала організація нелегальної еміграції євреїв до Палестини. У 1934 році розвідувальний підрозділ “Хагани” було переформовано у Розвідувальне управління “Шай” (“Інформаційна служба”). “Шай” не тільки проводила зовнішню розвідку на користь “Хагани”, але й узгоджувала дії інших спецслужб.


Співробітники секретних служб крім виконання своїх прямих завдань брали безпосередню участь у придушенні палестинського повстання 1936 – 1939 років, а в період Другої світової війни служили у Єврейській бригаді англійської армії, виконуючи розвідувальні та диверсійні завдання в тилу у німців. Особливо активно агенти “Шай” разом з англійцями діяли проти корпусу Роммеля у Північній Африці.


Діяльність “Хагани” і спецслужб сприяла тому, що з 1920 по 1936 рік чисельність єврейського населення у Палестині збільшилася з 65 до 400 тисяч, а після закінчення війни потік емігрантів значно виріс. Одразу після прийняття резолюції ООН про створення на території Палестини єврейської та арабської держав загони “Хагани” захопили арабські землі. Ізраїльськими спецслужбами та загонами “Іргун” і “Штерн” була скоєна різанина в арабських селах, а в єрусалимському готелі “Цар Давид” підірвана бомба, внаслідок чого було вбито та поранено близько 200 англійських офіцерів.


Четверту спецслужбу – військову розвідку, було створено 15 травня 1948 року, в день проголошення незалежності Ізраїлю. Під час розпочатої тоді ж війни за незалежність молода держава змогла відбити напад арабських країн не тільки завдяки армії, але й достатньо ефективній роботі спецслужб.


30 червня 1948 року на останньому засіданні керівництва “Інформаційної служби” (“Шай”) підполковник Іссер Беєрі оголосив про її розпуск та створення нової структури розвідувального співтовариства Ізраїлю. З санкції радника прем’єр-міністра із зовнішньої політики та спеціальних питань Рувена Шилоя та схвалення самого Бен-Гуріона Беєрі оголосив про нові призначення. Він сам очолив Розвідувальний відділ армії, майбутній “Аман”. Іссер Харел був призначений директором Служби загальної безпеки “Шин-Бет”. Бориса Гуріеля поставили на чолі зовнішньої розвідки – Політичного департаменту Міністерства іноземних справ, з якого через три роки виріс “Моссад”. “Інститут “Алія-Бет”, що відповідав за нелегальну еміграцію, очолив Шауль Авігур. Через рік, у квітні 1949 року, для координації роботи спецслужб та централізованого керівництва розвідувальним співтовариством було створено Комітет розвідувальних служб “Вараш”. Першим головою “Варашу” став Рувен Шилой.


 


“Моссад.”


 


1 квітня 1951 року в ході чергової реорганізації замість Політичного департаменту МЗС Ізраїлю було створено “Інститут розвідки і спеціальних завдань”, більш відомий всьому світові під назвою “Моссад”. Завданням “Моссаду” став збір та обробка інформації з усіх питань, що становили інтерес для держави Ізраїль, тобто зовнішня розвідка. На нього ж було покладено функції центральної розвідки з питань координації діяльності всіх спецслужб. Директор “Моссаду” одночасно є головою комітету “Вараш”.


Першим директором “Моссаду” став Рувен Шилой, але вже у 1952 році його замінив керівник контррозвідки Іссер Харел, який очолив розвідку на 11 років. Він став першим і єдиним власником титулу “мемунех”, “керівник всього”, у тому числі “Моссаду” та “Шин-Бет”. Аж до 1963 року директори “Шин-Бет” призначалися лише номінально, всім керував “мемунех”.


“Моссад” відповідає за ведення зовнішньої розвідки практично в усьому світі, за винятком арабських та деяких африканських країн, відповідальність за які покладено на військову розвідку “Аман”. Директор “Моссаду” підпорядкований безпосередньо прем’єр-міністрові Ізраїлю.


Організаційно (на 1990 рік) “Моссад” складався з Директорату і ряду управлінь. Дослідницьке управління розділене на 15 відділів за географічною ознакою. Управління оперативного планування і координації відповідає за добування інформації. Оперативно-технічне управління займається впровадженням підслуховуючи пристроїв, таємним фотографуванням, забезпеченням операцій з таємного фізичного проникнення. Проведення так званих “активних заходів” покладено на Управління психологічної війни та дезінформаційних акцій (ЛАМ). Інформаційно-аналітичне управління (НАКА) забезпечує аналіз інформації та формування рекомендацій керівництву, в т.ч. розвідувальних оцінок. Управління політичних акцій і зв’язку з іноземними спецслужбами, розділене на відділи за функціональною та географічною ознаками, виконує функції міністерства закордонних справ “Моссаду”. Воно ж займається продажем ізраїльської зброї за кордон. Управління спеціальних операцій “Комеміют” має у своєму складі бойові підрозділи “Кідон” (“Багнет”), та підрозділ “Мівцах етохім”, завданням якого є фізичне знищення терористів. Управління фінансів та кадрів виконує допоміжні функції. До складу Учбового управління входить Академія “Моссаду”, заняття у якій проводять виключно діючі співробітники. Крім того, до складу “Моссаду” входять підрозділи зовнішньої контррозвідки (АПАМ), підрозділ “8200” (радіоперехоплення) та невеликий підрозділ, завданням якого є розшук колишніх нацистів.


“Моссад” – одна з наймалочисельніших розвідок (близько 1200 співробітників, включаючи технічний персонал). Оперативні співробітники, які керують агентами (“каца”), звичайно працюють під дипломатичним прикриттям. У якості прикриття “Моссад” також широко використовує журналістські, комерційні організації, нерідко без відома керівництва самих організацій, через що час від часу виникають скандали. Для вербування агентів у країнах з численною єврейською діаспорою широко використовуються різноманітні єврейські та сіоністські організації і фонди.


Удається “Моссад” і до засилання нелегальних розвідників, у першу чергу до арабських країн. Найбільш відомі з них – Елія Коген, який з 1962 по 1965 рік діяв у Сирії, та Вольфганг Лотц, який з 1961 по 1965 рік перебував у Єгипті. Коген працював у Дамаску як власник експортної фірми і зумів потоваришувати навіть з президентом Сирії аль-Хафезом. Після арешту, що стався завдяки виявлення радіостанції Когена за допомогою поставлених з СРСР пеленгаторів, він був публічно повішений на одному з майданів Дамаску. Лотц діяв у Єгипті під легендою німецького емігранта, власника школи верхової їзди. Випадково викритий, він був згодом обмінений на полонених єгипетських генералів. Багато в чому завдяки інформації, отриманої від цих агентів, Ізраїль зміг виграти Шестиденну війну 1967 року.


Серед найбільш відомих операцій, проведених “Моссадом”, слід згадати викрадення у серпні 1966 року іракського винищувача Міг-21, яке здійснив завербований іракський військовий пілот Редфа Мунір, операція “Ноїв ковчег” по викраденню з французького Шербура ракетних катерів, викрадення у 1968-69 роках ізраїльським агентом Альфредом Фраункнехтом у Швейцарії повної документації на винищувач “Міраж”, організація разом з “Лакамом” закупки у листопаді 1968 року 200 тонн уранової сировини для ядерної програми Ізраїлю.


Дії “Моссаду” відрізняються зухвалістю, навіть нахабством і, безперечно, високою ефективністю. Викрасти людину, вбити терориста, який підірвав пасажирський літак, завербувати іноземного міністра – звичайні методи ізраїльської розвідки.


 


“Аман”.


 


Військова розвідка – найбільша за чисельністю спецслужба Ізраїлю, яка налічує близько 7 тисяч співробітників, була створена як підрозділ Оперативного управління Генерального штабу і спочатку називалася “Розвідувальне управління Сил оборони Ізраїлю”. Із самого початку вона була націлена на добування інформації, переважно військової, про головного супротивника єврейської держави – арабські країни. До зони відповідальності військової розвідки увійшли також деякі африканські країни. Після реорганізації 1953 року ця спецслужба стала називатись “Аман” (“Агаф Моді’ін” – інформаційна служба) і була підпорядкована начальнику Генерального штабу, а через нього – міністрові оборони.


Вже перші керівники “Аману” головну ставку зробили на розвідку засобів зв’язку та радіотехнічну розвідку. Багато в чому завдячуючи такому рішенню у 50-60-ті роки керівництво Ізраїлю було в курсі більшості військових планів арабів і знало про переміщення їхніх військових формувань. “Аман” став першою ізраїльською спецслужбою, яка використала для обробки інформації обчислювальні машини.


Військова розвідка складається з шести основних підрозділів. Розвідувальне управління має підрозділ по роботі із закордонною агентурою, підрозділ, який займається перехопленням ліній зв’язку, включаючи близько 3 тисяч станцій підслуховування, та підрозділи космічної розвідки, які обробляють інформацію від супутників серії “Офек”. Найбільше (близько 3 тисяч співробітників) Інформаційно-аналітичне управління складається з географічних та функціональних відділів, аналізує добуту інформацію, формує рекомендації та “Національну розвідувальну оцінку”. Науково-дослідницький відділ відповідає за розробку оперативної техніки, програмного забезпечення, розробку шифрів та забезпечення шифрованим зв’язком армії та уряду. Відділ польової безпеки виконує функції військової контррозвідки, слідкує за забезпеченням режиму секретності в армії. Відділ військових аташе організовує та координує роботу аташе усіх родів військ у посольствах за кордоном. Відділ військової цензури (70 співробітників) здійснює контроль за засобами масової інформації.


Переважаючий об’єм інформації добувається військовою розвідкою за допомогою технічних засобів. Так, у період підготовки до Шестиденної війни 1967 року ізраїльтянам вдалося перехопити та розшифрувати телефонні переговори між королем Йорданії Хусейном та президентом Єгипту Насером. І це був не єдиний успіх “Аману”.


Незважаючи на те, що в “Амані” ставка робиться на техніку, за допомогою традиційної агентурної розвідки, особливо в арабських країнах, були досягнуті значні результати. Ті ж Елія Коген та Вольфганг Лотц були завербовані та підготовлені саме “Аманом”, і лише згодом передані на зв’язок до “Моссаду”.


Позиції військової розвідки, яка успішно конкурувала з “Моссадом”, були сильно підірвані нездатністю передбачити напад арабських країн на Ізраїль у війні 1973 року. Інформація про плани нападу надійшла вчасно, але керівництво “Аману” та Ізраїлю, притримуючись іншої політичної концепції, принципово не звертало на неї уваги. Це коштувало країні додаткових зусиль і жертв у ході війни. Незважаючи на це, і сьогодні “Аман” – найбільша і, мабуть, найважливіша розвідувальна організація Ізраїлю.


 


“Шин-Бет”.


 


Служба загальної безпеки (“Шихун Бетахон Клалі” – “Шабак”, чи за першими літерами перших двох слів – “Шин-Бет”), створена у 20-ті роки, була легалізована разом з проголошенням незалежності Ізраїлю. Спочатку вона входила до складу Сил оборони, а з 1950 року стала цивільною організацією, підпорядкованою прем’єр-міністрові. У порівнянні з “Моссадом” та “Аманом” це досить невелика структура (близько 500 співробітників), яка відрізняється високою ефективністю. Таємниця успіхів – в організованих агентурних можливостях цієї служби всередині Ізраїлю та на окупованих територіях, а також у застосуванні нею т.зв. “тактики превентивної розвідки”.


Головними завданнями, які вирішує “Шин-Бет”, є боротьба з арабським тероризмом, іноземним шпигунством на території Ізраїлю, нагляд за радикальними організаціями, а також охорона особливо важливих об’єктів та підтримання режиму на окупованих територіях. Останнє завдання Служба внутрішньої безпеки виконує з 1967 року. Головним у структурі “Шин-Бет” є Оперативне управління, яке складається з декількох служб. Три служби відповідають за ведення контррозвідувальної роботи відповідно в Ізраїлі, арабських та неарабських країнах. Служба безпеки та охорони займається фізичним захистом вищих посадових осіб, охороною особливо важливих об’єктів, посольств Ізраїлю за кордоном та забезпеченням безпеки авіаперевезень (з 1968 року, коли розпочалися терористичні захоплення пасажирських літаків). Окрема служба відповідає за забезпечення порядку на окупованих територіях.


Адміністративне управління “Шин-Бет” у своєму складі має служби допитів, оперативної техніки, адміністрації, координації і планування, матеріально-технічного забезпечення. Три регіональних Управління відповідають відповідно за Північний, Південний райони та район Тель-Авів.


Крім успішних антитерористичних операцій та зриву палестинського повстання у 1967 році, в історії “Шин-Бет” були значні досягнення за кордоном. Саме агенти “Шин-Бет” у 1956 році першими на Заході добули текст доповіді М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС. Брали участь співробітники контррозвідки разом з “Моссадом” і в знаменитій операції по викраденню А.Ейхмана та вивезенню його з Аргентини на територію Ізраїлю.


Контррозвідники “Шин-Бет” змогли викрити чимало агентів іноземних розвідок, які працювали в Ізраїлі.


 


Були й гучні провали. У 1984 році в Ізраїлі вибухнув скандал, пов’язаний із вбивством агентами “Шин-Бет” двох палестинських терористів, захоплених напередодні військовими при проведенні спецоперації. У результаті директор Служби Абрахам Шалом був змушений піти у відставку. Дещо пізніше преса оприлюднила факти тортур заарештованих у спеціальних в’язницях “Шин-Бет” та фальсифікації слідчих справ, пов’язаних із іноземним шпигунством, засудження невинних громадян. Причому застосування тортур було санкціоновано парламентом Ізраїлю – Кнесетом. Лише в середині 90-х років тортури в Ізраїлі були заборонені в законодавчому порядку.


Прогавила “Шин-Бет” і діяльність Мордехая Вануну, який у 1986 році спромігся передати журналістам матеріали про ядерну програму Ізраїлю та роботу ядерного центру у пустелі Негев (об’єкт “Дімона”). У вересні 1986 року агенти “Моссад” виманили Вануну з Лондона та через Італію вивезли до Ізраїлю, де він отримав тривалий термін ув’язнення. Хоча цей випадок дослідники оцінюють неоднозначно. Існує ґрунтовна підозра, що вся історія з Вануну — просто активна операція ізраїльських спецслужб з метою обґрунтованого доведення до лідерів іноземних країн, особливо арабських, самого факту існування в Ізраїлі ядерної зброї.


Не змогла “Шин-Бет” попередити і вбивство прем’єр-міністра І.Рабіна у 1995 році, здійснене єврейським радикалом-екстремістом, хоч і мала попереджуючу інформацію про його підготовку. Гучні терористичні акти з великим числом жертв на території Ізраїлю, здійснені арабськими радикальними угрупованнями в остання роки, теж можна записати до пасиву Служби загальної безпеки. Замість агентурних методів усе частіше для боротьби з терористами держава застосовує війська. Зараз Служба загальної безпеки намагається відновити свою колись міцну репутацію.


 


“Лакам” та інші.


 


У 1958 році, після перших невдалих спроб придбати у Франції ядерний реактор, прем’єр-міністр Ізраїлю Бен-Гуріон та міністр оборони Шимон Перес вирішили створити нову спецслужбу під назвою “Бюро спеціальних завдань”. На початку 60-х років назву було змінено на “Бюро наукових зв’язків” (“Лакам”). Спецслужба формувалася та діяла за такої суворої конспірації, що про її існування не знав навіть “мемунех” Іссер Харел, а директор “Лакаму” не увійшов до складу комітету “Вараш”. “Лакам” діяв як підрозділ Міністерства оборони і підпорядковувався безпосередньо міністрові. Спецслужбі було наказано вести науково-технічну розвідку в технологічно розвинутих країнах, в т.ч. сприяти викраденню ядерних таємниць та придбанню ядерного реактора.


Першим директором “Лакаму” став Беньямін Бламберг, який очолював цю організацію протягом 24 років. Багато в чому завдяки Бламбергу Ізраїль швидкими темпами здійснив у пустелі Негев пуск потужного ядерного реактору, придбаного у Франції, а через деякий час створив власну ядерну зброю. Велику допомогу в цьому Ізраїлю надали вчені-євреї, які працювали над ядерними програмами в інших країнах. Зв’язок з такими вченими підтримували співробітники «Лакаму”, які зазвичай працювали під прикриттям посад аташе по науці при посольствах Ізраїлю. Ізраїльські вчені, які виїжджали за кордон, також були зобов’язані звітувати перед “Лакамом” та, виконуючи доручення його співробітників, вести науково-технічну розвідку. Головною мішенню “Лакаму” стали Сполучені Штати Америки.


Скандал 1985 року, пов’язаний з арештом Джонатана Полларда, надовго зіпсував стосунки між Ізраїлем та США. Поллард, який працював аналітиком у розвідувальних підрозділах Військово-морського флоту США, і з травня 1984 по листопад 1985 року співпрацював з “Лакамом”, передав ізраїльтянам декілька тисяч таємних документів. Він був викритий через непрофесіоналізм і помилки своїх “кураторів”. Саме через цей скандал і стало відомо про саме існування “Лакаму”. Під тиском США Ізраїль був вимушений розформувати “Бюро наукових зв’язків”, а завдання науково-технічної розвідки передати “Моссаду”.


Особливий відділ спеціальних розслідувань та завдань (МАТАМ) Слідчого управління поліції діє на території самого Ізраїлю. Його завдання – агентурне проникнення до радикальних угруповань, боротьба з організованою злочинністю, державними злочинами, а також ведення комп’ютерної бази даних з цих питань, якою користуються і інші спецслужби. Особливий відділ також за дорученням спецслужб проводить затримання осіб, звинувачених у державних злочинах.


Центр досліджень та планування Міністерства закордонних справ Ізраїлю виконує аналітичну роботу на основі інформації, що надійшла від решти спецслужб, готує оцінки політичної ситуації в інших країнах, особливу увагу приділяючи арабським країнам.


Підрозділи спеціального призначення “Сайярет” (рекогносцування) почали створюватися в ізраїльській армії з 1960 року на базі т.зв. “підрозділу 101”. Головною причиною їхнього формування стала нагальна потреба протидіяти постійній загрозі арабського тероризму спеціальними методами та засобами. Такі формування існують у сухопутних військах, флоті та десантних військах. Приблизно тоді ж для проведення спеціальних акцій у тилу супротивника та контртеррористичних операцій генералом Арнаном була сформована “група 269”, більше відома під назвою “Сайярет маткал” – спецназ Генерального штабу. У цей підрозділ відбираються лише добровольці, які вже пройшли підготовку в інших частинах спецназу. Підпорядкований “Сайярет маткал” начальнику Генерального штабу, хоча при потребі виконує завдання разом із “Аманом” та “Моссадом”. Як приклад можна навести операцію “Весна молодості” (1973 рік) по знищенню керівників палестинської терористичної організації “Чорний вересень” у Бейруті, викрадення за допомогою гелікоптера радянської радіолокаційної станції в Єгипті (1969 рік), звільнення заручників у аеропорту Ентеббе в Уганді (1976 рік,) рейд до Тунісу та знищення одного з лідерів Організації визволення Палестини Халіла ель-Візіра (“Абу Джихад”) (1988 рік).


Відмітною ознакою проведених операцій є високий ступінь координації дій між спецслужбами, високий професіоналізм виконавців, здатність керівників держави та спецслужб вчасно приймати необхідні рішення і брати на себе відповідальність за можливі наслідки. У результаті зазвичай обходиться без жертв або кількість жертв є мінімальною.


У інших країнах підрозділи, подібні до “Сайярет маткал” почали формуватися значно пізніше. Навіть засновник і перший командир німецької “ГСГ-9” Ульріх Вегнер проходив стажування в ізраїльському спецназі.


За час свого існування, незважаючи на провали, секретні служби Ізраїлю довели, що і при невеликій чисельності співробітників та відносно малому фінансуванні вони можуть працювати достатньо ефективно і досягати значних успіхів.



 


Опубліковано у  «Досье секретных служб». № 5, 2000.


 


Граб Сергій Олександрович

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ