Человек не терпит насилия!

Державна таємниця в Україні-міф чи реальність?

26699

Існування будь-якої держави передбачає збір, накопичення та використання інформації про діяльність підприємств, установ чи навіть окремих громадян. Так податкова адміністрація за допомогою системи ідентифікаційних номерів накопичує за кожного з нас інформацію про те, який дохід ми отримали протягом кварталу, року чи більшого періоду. Але не вся інформація може бути відкритою, тобто громадяни не можуть отримати будь-яку інформацію від державних установ, яка зберігається в цих установах. Тому в кожній державі існує поняття державної таємниці. Згідно Закону України “Про державну таємницю” державна таємниця — вид таємної інформації , що охоплює відомості у сфері оборони , економіки, зовнішніх зносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.


 


Справа Гонгадзе, справа про продаж ракет в Китай, заяви Президента Ющенко про заборону підслуховування, справа “перевертнів”, масове поширення Указів з грифом “не для друку” говорить про те, що закони та практика застосування цих законів  як дві паралельні прямі, що не пересікаються в просторі, тобто ніхто закони не читає і не дотримується через незнання їх або небажання дотримуватися цих законів, так як закон це обмеження.


 


Тому треба розібратися в основних принципах Закону “Про державну таємницю” і чому цей Закон дозволяє спецслужбам не звертати на нього увагу.


 


1.Закон (ст13) встановлює три види (грифи) таємної інформації –“особливої важливості”, ”цілком таємно”, ”таємно” і інших видів , наприклад “не для друку” поки що не існує в Україні. Але чому ж Секретаріат Президента вперто застосовує цей термін?


А тому що Секретаріат Президента не має в штаті державного експерта з державних таємниць, так як державні експерти призначаються у міністерствах та відомствах за поданням СБУ Президентом (ст 8), а правовий статус секретаріату не визначений досі законодавством України , тобто це установа , яка все вирішує, не несучи ніякої відповідальності . Фактично таку структуру не може фінансувати казначейство , так як її правовий статус не визначено , отже і коду згідно Бюджетного кодексу секретаріат не може отримувати кошти.


 


А хто ж має слідкувати за цією сферою?


Спочатку в першій (демократичній ) редакції Закону в ст 3 мова йшла про Державний комітет з питань державних секретів, але зараз в Законі скромно стоїть абревіатура – “СБУ”, тобто уповноваженим органом в сфері державної таємниці є Служба Безпеки України.


 


Отже , при виданні Указів Президента з грифом “не для публікації”  СБУ має звернутися з поданням про усунення порушень чи звернутися до суду зі скаргою на неправомірні дії працівників Секретаріату Президента  згідно Закону “Про державну таємницю” та ст24 п7 Закону “Про СБУ”. Але наші лицарі завжди були терпимими, коли влада порушувала закони, як при Кучмі Президенті, так і Ющенко Президентові, фактично мова йде про корупцію, яку ніхто не хоче помічати. Тому що нам , пересічним громадянам, відмовляють в прочитанні Указів Президента, тобто відмовляють в інформації, по  незаконним підставам і вже на кожного працівника Секретаріату , який готував ці Укази, мав бути складений протокол про корупцію, правда в правовій державі, до якої нам ще далеко.


 


Чому Закон був змінений і в Законі замість Держкомітету по таємницям з’явилося СБУ , а СБУ так вперто не бачить численні порушення Закону не лише Секретаріатом Президента, а й іншими міністерствами та відомствами?


 


Державний комітет по таємницям міг з часом стати органом, який міг би перевіряти всі державні установи, включаючи правоохоронні органи, що зовсім не було бажано при системі влади Президента Кучми, де правоохоронні органи на зразок СРСР виконували  функцію захисту режиму, конкретних посадових осіб, але не охороняли державні інтереси, тобто перетворилися в приватні установи, основною метою керівництва було збагачення . І  механізм державної таємниці дозволяє розкрадати кошти , не боячись наслідків , так як згідно ст9 Закону державних експертів  в кожному відомстві “призначає Президент за за поданням служби безпеки на підставі пропозицій керівників”. Уважно прочитайте ще раз процедуру – про громадськість, Верховну Раду чи механізми контролю, крім відомчого , не може бути й мова.


 


Приклад. В Закарпатті газета “Правозахист” , де редактор підполковник КГБ (СБУ) , постійно йдуть публікації про розголошення таємних наказів в СБУ , отримання квартир керівництвом, так один з керівників має п’ять відомчих квартир в різних містах. Чи може держава в особі КРУ перевірити цю інформацію? Ні , не може , тому що працівники СБУ відомості про ці речі держать в секреті. Тому навіть через 30 років ми не прочитаємо про такого роду державні таємниці , так як ми не читаємо ніде відомості, які стали розсекречені , тому що держава не має механізму контролю за спецслужбами. Фактично , спецслужби самі собі господарі , ставлячи гриф “таємно” “цілком таємно” на посадові злочини.


 


Чи може СБУ  здійснювати контроль за державною таємницею?


Ні, не може. Згідно   ст 17 Конституції військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав та свобод громадян, а СБУ згідно закону є військовим формуванням. Але якщо працівникам СБУ чогось дуже хочеться , то все можна , навіть всупереч Конституції. А процедура надання (відмови в наданні) допуску до державної таємниці та обмеження з цим пов”язані має здійснювати, контролювати служба безпеки України.


 


Так прокуратура здійснює нагляд за діяльністю МВС  на папері і згідно Закону “Про міліцію” ст 27. Але механізм ,закріплений  в Законі “Про державну таємницю” передбачає спочатку отримання  допуску працівника прокуратури до державної таємниці , і то лише по конкретній справі , а потім лише керівник органу внутрішніх справ дає ( не дає) наказ про допуск до державної таємниці. Про оперативну перевірку працівниками прокуратури діяльності оперативних служб МВС, СБУ, податкові служби навіть не може бути мови , так як Закон “Про державну таємницю “не дозволяє  цього робити.


 


Спочатку в ст  8 Закону “Про державну таємницю” державними експертами в галузі державної таємниці були Президент, Голова Верховної  Ради, Прем’єр Міністр та інші посадові особи.


Але в СБУ вирішили , що експертами ці люди бути не можуть , чим порушили ст 22 Конституції, яка не  допускає при прийнятті нових законів звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод ,  і внесли поправки до Закону “Про державну таємницю” через Верховну Раду . Правда , щоб пом’якшити  удар дозволили в ст27  Закону Президенту, спікеру, депутатам   мати доступ до державної таємниці  “за посадою”.


Як кажуть на заході — без коментарів.


 


Відсутність контролю з боку держави за органами, що займаються державними таємницями приводить до театру абсурду, так як СБУ, як учасник процесу і контролер процесу одночасно втратила контроль за ситуацією .Так МВС, податкова міліція, військова розвідка займаються оперативно-розшуковою діяльністю не реєструючи власні накази щодо цієї діяльності в Міністерстві юстиції, тим самим ставлячи цю діяльність поза законом, так як всі назази, що порушують права громадян підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції.


 


Так , СБУ власний 002 наказ , який обумовлює оперативно-розшукову діяльність зареєструвала в Мінюсті лише в 2000 році, після Указу Президента, який зобов’язав це зробити.


 


А МВС, податкова міліція, пограничники займаються оперативно-розшуковою діяльністю на підставі наказів, не зареєстрованих в Мінюсті, тобто вся ця діяльність незаконна і СБУ мовчить про це, фактично сприяючи цьому. А всі надбавки за роботу з секретними документами , які регламентуються наказами, не зареєстрованими Мінюсті є незаконно отриманою винагородою, але це також державна таємниця, про яку має право знати СБУ та експерт відомства , призначений за поданням СБУ. А КРУ , Президенту , Верховній Раді знати це нідочого — менше знаєш, довше живеш.


 


Цей безлад приводить часто до сумних наслідків в долях тих людей, які хотіли би навести елементарний порядок в державі.


 


Приклад. В 1998 році в газеті “Чорна Гора” була опублікована картка агента “Іванов”. А згідно ст8 Закону “Про державну таємницю” пише, що не відноситься до державної таємниці факт порушення прав громадянина.


 


“Іванов” був адвокатом і працюючи на правоохоронну структуру порушував Конституції, де закріплене право на захист та Закон “Про адвокатуру”, який забороняє адвокату працювати на інші структури. А Закон ”Про оперативно-розшукову діяльність” ст 1 1 прямо забороняє залучати до оперативно — розшукової діяльності cсвященнослужителів, лікарів, адвокатів.


 


Але закони для СБУ не мають прямої дії і була порушена кримінальна справа №772 за ст 67 ККУ  “Розголошення відомостей, що містять державну таємницю” . А відомчий експерт, призначений за згодою з СБУ, але без Президента, написав, що відомості, що були надруковані в газеті містять державну таємницю. А написав це експерт тому, що на його висновок також був вдарений гриф “Цілком таємно”, що є гарантією того, що цей висновок ніхто не прочитає, отже можна писати все, що хочеш. На мою думку, грифи таємності в Україні та СНГ існують лише з одною метою — укриття злочинів влади від народу, по системі, яку ще розробив Ульянов-Ленін –“хороший комунист должен быть и хороший чекист».


 


Адвоката по справі також можна було вибрати лише з колишніх чекістів, який має допуск до державної таємниці на території України(Росії), що також є грубим порушенням права на вільний вибір захисника, але треба було погодитися — щоб обвинувачений був більш податливий вибрали міру — арешт і провели психіатричну експертизу, яку мав також оплатити обвинувачений – все як в цивілізованій країні, що хоче бути членом Євросоюзу. Суд визнав винним обвинуваченого в розголошенні державної таємниці, а вирок цей не оскаржувався — щоб справу вивчили у Верховному  Суді треба було суддям отримати доступ до державної таємниці, чого ніхто не хотів через обмеження виїзду за кордон, інше. А залучити до справи незалежного експерта неможливо було через їхню відсутність на Україні згідно Закону “Про державну таємницю”. Слідчий , який вів цю справу чим далі її вів, тим менше розумів логіку дій в галузі державної таємниці, які йому треба було здійснити за наказом керівництва, так як це був джаз – грай що хочеш, будь-які імпровізації, лише щоб справа дійшла до суду.


 


 


Висновок. Всі порушення прав громадян не проходять безслідно:


 


За результатами соціологічного опитування, проведеного в Луцьку щодо того, хто захищає права громадян, зі 100 опитаних відповіли: 2% – міліція, 3% – прокуратура, 10% – влада, 16% – суд, 60% – громадські організації.


 


Тобто система державної таємниці, оперативно-розшукової діяльності, всі правоохоронні органи в Україні , суди не виконують тих функцій, які на них покладає Конституція, закони, держава. Вони навіть приносять пряму шкоду, дискредитуючи нове керівництво держави.


 


В галузі державної таємниці треба відновити орган, який буде здійснювати нагляд за діяльністю в цій сфері — Державний комітет з державних секретів  та відновити статус Президента, спікера, як державних експертів, які зможуть проводити державну політику в цій галузі.


 


Дана публікація не є спробою облити, очорнити працівників правоохоронних органів, а спробою пролити світло на ті питання, які пересічний громадянин не розуміє, і задіяти громадськість до обговорення цієї теми в світлі подій, що проходять у нас — стеження всіх за всіма. Тобто треба знайти причину, чому такі процеси можуть мати місце у нас і що треба зробити для того, щоб виправити становище.


 


Якщо цього не буде зроблено – теза “Україна не Росія” втратить актуальність.


 


Омельченко Олександр.

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ