Спрут СДПУ(О) на Іршавщині:
оздоровлення без обрізання неможливе!
Пройшла інавгурація Президена України В.А.Ющенка — а отже зараз постало питання про життя насущне в окремо взятій області та районі, місті та селі — суть якого полягає в тому, наскільки зміни будуть зримими для пересічного жителя. Зазвичай формування владного олімпу районного масштабу залежить від того, хто очолить обласний рівень. Але спробуємо проаналізувати ситуацію в Іршавському районі, який в свій час “породив” “злого демона”, у адміністрації якого президентом працював сам пан Кучма.
Становлення та зростання впливу СДПУ(О) на Іршавщині заслуговує на академічне дослідження, яке може стати зразком демонстрації зрощеня адміністративного ресурсу і партії тоталітарного зразку, доповнених корупцією та кримінальними авторитетами. Роль Степана Бобика в цих дослідженнях є ключовою — вибудувані ним інтриги, зруйновані долі та необмежена любов до владного крісла є характерними до всього, що породила МЕДВЕДЧУКІЗАЦІЯ.
Молодий адвокат, кандидат в депутати Верховної Ради —
хрещений батько Іршавської кучмократії.
Політичне становлення Віктора Медведчука розпочалося з невдач у м.Київ, після яких “молодого і перспективного адвоката” на Закарпаття привіз на той час уже повний політичний банкрут Устич С.І.. Історичні зустрічі проходили на свіжому повітрі в околицях с.Загаття та під час полювання біля с.Нове Село за підтримки арданівської сливовиці. В цей час в Іршавському районі розпочався проект по виборах Медведчука в парламент, до якого був залучений на той час керівник обласної молодіжної організації, правонаступниці комсомолу — Іванко Різак. Під час зустрічей кандидата з виборцями молодий кандидат наук Різак слідував по п’ятам нового патрона-адвоката, принагідно його презентувавши Степану Бобику та міському голові м.Мукачів Віктору Балозі. Фактично ці чотири персони і відіграли дуже велику роль у злеті Віктора Медведчука, за що Сергій Устич дістав призначення послом України в Чехії, вчений Іванко Різак став фаворитом у реалізації амбітних планів розбудови партії, Степан Бобик довгий час залишався “двоголовим”, що давало йому можливість тотально контролювати район і готовитися до злету на вищий політичний Олімп (безплатні поїздки на футбол не рахувати). Крім того на Іршавщині був створений “зразковий” осередок СДПУ(О) — з супер-офісом, фінансуванням та тотальним контролем за інакодумцями через стукачів що працювали в бюджетній сфері. Говорячи про Віктора Балогу — то його участь у цьому проекті продовжувалась до моменту, коли київські та місцеві хл(о)пці не стали натякати на перегляді системи ділення багатствами, що давав його бізнес : мережа підприємств “Барава”. Останньому було що втрачати — він уміло поєднав власний політичний та бізнесовий проект, який зробив його одним з лідерів Закарпаття та ворогів (о) партії.
Зародження віртуальн(о)ї партії.
(Партайгеноссе BOBYK & Ko !)
Особливості політичного злету Медведчука проявилися на Іршавщині в тому, що розпочалася робота по розбудові СДПУ(О). В члени партії приймали всіх: вчителів, лікарів, підприємців — старих, і малих, а за переказами — і мертвих. Фотографували на партквитки прямо на вулиці — для цього досить було простині і фотоапарату ПОЛЯРОЇД. Зараз чисельність партії складає біля 7-8 тис.осіб, це при тому що в Іршавському районі проживає 100 тис.жителів. Вступ до партії прикривав з владного олімпу Степан Бобик — відмовитися не мав шансів жоден керівник або працівник, голова сільської ради. А якщо посмів — кошти на сільську раду виділялися з великою затримкою, впертих звільняли з роботи . Зарплатню бюджетникам почали видавали продуктами, після того як на черговій сесії районної ради пан Бобик змусив проголосувати депутатів районної ради за таке рішення і при цьому їх “дуже” переконував. В районі не проводилася жодна акція без емблеми СДПУ(о) та хвалебних реляцій в районній газеті “Нове життя”. На ключових посадах в освіті, культурі, медицині знаходилися вірні бійці партії, серед яких заслужені працівники культури — Глеба Ю.Ф., освіти — Попович І.С., професор Рішко В.В.. Серед аграріїв партійну роботу проводили одіозний керівник Загатянського сільськогосподарського товариства Яцура І.А. та Ільницького — Симканич В.В.. Незаперечний “авторитет” в районі Степана Бобика зростав — жодне призначення на роботу в дитячий садок, школу, іншу бюджетну установу не проходило без його участі. Района рада 1998-2002 року стала бутафорією в інтер’єрі районної державної адміністрації, головою якої став Степан Бобик після добровільного відходу Василя Коцана. Говорячи про місцевий бізнес, то провадити його в самій Іршаві було неможливо без відповідного “сприяння”.
Головної болі в цей час (о)-братії завдавав тільки один чоловік — молодий депутат обласної ради Петро Станко, що згуртував навколо себе активну молодь. Для його нейтралізації були застосовані найбрудніші засоби: від сфабрикованого Бобиком колективного листа жителів Іршавщини в обласну раду та прокуратуру, до цькування місцевою міліцією. Головним козирем молодого депутата стала ідея Національного парку, яка стала початком боротьби з розкраданням Боржавських лісів — Степан Бобик сприйняв це як особистий виклик .
Крах BOBYKA ?
Першим тривожним сигналом для Степана Бобика стало призначення губернаторм Закарпаття генерала Москаля, що змістив його з посади голови РДА і призначив на його місце відставного міліціонера Клима І.Д.. Останній, за його особистим висловом, готовий був зробити “гестапо” своєму попереднику. За мету скривдженого в це час постало питання посісти крісло голови районної ради після програшу виборів до парламенту та здобуття мандату депутата районної ради. Завдяки фантому “криші в Києві” вдалося очолити раду, хоча це коштувало йому багато здоровя та обіцянок депутатам (так і не виконаних).
Під час святкування на Синевирському озері на хвалебні оди головного партійця СДПУ(о) району та за сумісництвом найкультурного чоловіка району Юрка Глеби в адрес Степана Бобика, генерал Москаль відповів: “Ви Юрій Федорович ідіть грайте на баяні, а не політикою займайтеся.” Останній не послухався і вирішив приватизувати пісню “Верховино, мати моя…”, влаштуваши разом з Бобиком не то фестиваль, не то забаву з артистками в Берегівському басейні за рахунок коштів місцевих бізнесменів.
Різак в цей час керує обласною організацією СДПУ(О), яку Геннадій Москаль старався максимально нейтралізувати. З призначенням Івана Клима головою РДА в серці Бобика закралася неприязнь до Різака, який не відстояв його. Це в свою чергу породило змагання між ними про право доступу до тіла Медведчука, яке загострилося після сходження останнього в якості головного канцеляриста Адміністрації Президента. Посада голови районної ради явно була заниженою для нашого “героя”, але він сповна її компенсував тим, що втішався організацією нагородження вірних осіб — від заслужених автодрожників до народних артистів (від Іршави до самого Києва) за сприяння Головного Канцеляриста та одночасно Голови комісії з геральдики та нагород при Президентові України. Це був пряник — кнут на видноті за спиною. Портрет Медведчука був невідємним атрибутом кабінету “двоголового” — на всіх відвідувачів він діяв як удав на кроликів, що дуже тішило господаря.
З призначеням Різака губернаторм, Бобик сподівався і лічив секунди до моменту, коли він знову стане реально “двоголовим”. Але як голова обласного осередку партії СДПУ(о), Різак не збирався прощати відступництво Бобика під час парламентських виборів та ведення подвійної гри. Разом з тим конкуренти вирвалися вперед — Іван Клим разом з вчорашнім другом Василем Рішком вступає в СДПУ(о), але не в Іршаві — в Ужгороді.
Під чітким керівництвом в районній раді свою “творчість” демонструє “сірий кардинал” Євген Свириденко , який регулярно впроваджує розробки патрона в боротьбі то з Климом, то з Рішком. Від цієї боротьби у народу тільки чуби тріщать — особливо в медиків. Для видимості розвитку економіки заступник голови РДА Максим Хохлов вдало грає у “лохотрон”, переконуючи депутатів та голів сільрад району у фантастичних економічних здобутках та свою винятковість. Час від часу в ці спектаклі втягують депутатів від “Нашої України”, яких за їх молодий вік найчастіше використовують як гарматне м’ясо, влаштовуючи перевірки за їх участю. Опісля лісівники самі біжать по індульгенцію до Білого дому — і вже не треба заставляти крадіїв лісу більше платити або директорів лісгоспів відправляти в Київ подарунки.
З свого боку для нагляду за всією цією мишачою боротьбою (під видом опіки про передплату газет) І.Різак рекомендує Мирославу Кулу на посаду заступника голови РДА (член політради СДПУ(о)), яка виправдовуючи довіру “підім’яла” під себе і голову РДА Клима, та і самого Бобика. Підмогою їй в цій справі стала “перспективна” соціал-демократка Любов Павлович — теж новопризначена заступниця голови РДА, що працювала під прикриттям першої головної туристки району.
Таким чином на час перед виборами 2004 року спрут СДПУ(о) оповив весь район і мав слідуючю структуру: перша кінцівка — Бобик С.С., Глеба Ю.Ф.,Свириденко Є.А.; друга кінцівка — голова РДА Клим І.Д. та головний лікар Рішко В.В.; третя кінцівка — Кула М.В., Павлович Л.М.. (всі члени партії СДПУ(о)). Весь цей спрут оповив Іршавський район, доповненням до якого була рахітна кінцівка районного осередку Партії Регіонів з Михайлом Яцківом та екс-податквцем, радником голови РДА Михайлом Поповичем, які “дружно допомагали” у виборчій кампанії кандидату В.Ф.Януковичу, і яку вони з тріском провалили. За деякими даними за виборчу кампанію на підтримку В.Ф.Януковича в Іршавському районі цей спрут “зїв” від 1 000 000 до 2 000 000 грн!!!! Результат 33 000 голосів за В.Ющенка проти 13 000 за В.Януковича яскраве тому підтвердження. Це при 7 000 партійцях в районі, при тому що, 10 членів СДПУ(о) займають ключові позиції в районній раді та районній державній адміністрації, при тому що був задіяний увесь адміністративний ресурс: контролюючі організації, директори шкіл, працівники медицини та культури. Це був крах СДПУ(о), і багато хто подумав що і Степана Бобика. Але випускник Вищої Партійної школи, вірний товариш Віктора Медведчука має свої заготовки — за “козлів” відповідати призначено районну адміністрацію в повному складі. Він переможець (майже помаранчевий) над злим головою районної адміністрації (біло-голубим), і новий демократ, що готовий захищати місцеве самоврядування. Особливо тих сільських голів — членів СДПУ(о), які мають серйозні проблеми із законом.
Реінкарнація BOBYKA-NEW !?
Коли стала очевидною перемога Віктора Ющенка, настав “тяжкий” час думати про реінкарнацію образу демократа. В жертву, як максимум, можна принести заступника голови районної ради Євгена Свириденка , який “засвітився” в проведенні інструктажів адмінресурсу на виборах Президента України. Зв’язки з кримінальними авторитетами, як Валера-Борода, законспіровані і не дуже засвічені. Хоча саме він “контролював” іршавські виборчі дільниці і його братки обслуговували мережу СДПУ(о) в районі, а згодом — “спостерігали за тренуваннями” під час відомих подій на стадіоні “Авангард”. На черговій сесії можна подякувати і місцевій міліції за дотримання законодавства, після якої можна випросити індульгенцію для комсомольця-міліціонера Діми Балога “за ефективну боротьбу з кримінальним братками” .
Образ Степана Бобика — чистий: і на зустрічі з опозиційними депутатами ходив, і співпрацює з “Нашою Україною”, маючи в апараті їх представника. І головне — ні на кого не тиснув — нашіптував, тиснула адміністрація. Був навіть на мітингу опозиції — помаранчеву пов’язку не вдягав, її йому “вдягнули”. Зняти не міг — могли побити.
Але існує одне але…. А саме вибори Осійського сільського голови на початку 2004 року. Коли говорять про вибори в Мукачеві, то їх вважають чорним зразком знущання над демократією. Вибори в с.Осій стали Мукачевим-2 для їх мешканців. І головним режисером був Степан Бобик, який в порушення всіх норм Закону та Моралі відкрито говорив про підтримку свого протеже від СДПУ(о). Супротивником адмінресурсу був депутат районної ради, вчитель, просто порядна людина і прихильник Віктора Ющенка. Треба ще вміти описати детально технологію, яку відпрацьовували в с.Осій — тут був задіяний тиск на духовенство та релігійні громади села, як вчителю ЗОШ І-ІІІ ст. заборонено заручатися підтримкою колективу під загрозою звільнення, чинився брутальний тиск на родину останнього всіма можливими засобами, заборонено публікації матеріалів в районній газеті “Нове життя”.
Під час виборчої кампанії в с.Осій спрут СДПУ(о) переміг, але перемога була не дуже впевнена. Це була підготовка до Виборів Президента — 2004 і всі щупальця спрута обплелися в кайфі фальшивої перемоги, яку вони реалізували в окремо взятому селі. Це була БОБИКІЗАЦІЯ Іршавського району як складова частина майбутньої МЕДВЕДЧУКІЗАЦІЇ України.
Щиро сподіваюсь що до тренувань СДПУ(о) в цій брудній кампанії випадково долучились народний артист України Іван Попович та письменник Іван Петровцій, яких “пацани” просто використали. Про вибори в Осої ніхто не дискутував, але це була вкрадена перемога в жителів села, яку вони самі усвідомили вже за рік і достойно “відплатили” д(о)стойникам — 70% голосів віддано за кандидата в Президенти В.Ющенка. НА ВСЕ Є БОЖА СПРАВЕДЛИВІСТЬ!
І тому зараз, коли ми стоїмо на порозі змін, ми повинні ввійти в ці двері чистими та чесними — пам’ятаючи про Мукачево, Осій , про фальсифікаторів виборів Президента України-2004 та порушників Закону. Той хто зловживав своїм посадовим становищем під час виборчої компанії 2004 року — повинен понести покарання: моральне та юридичне. Участь такої партії як СДПУ(о) та її членів в нехтуванні нормами моралі на Іршавщині є очевидною, головним поводирем якої є наші “герої” — зараз вони їдяться як павуки в банці. Вони прагнуть відмитися, відшкребти з себе бруд брехні та свавілля — і тому будьмо пильними.
СДПУ(о) пішла в опозицію, згідно висловів свого партійного боса. Для Іршавщини це нелегке випробовування — ми знаємо що значить їх перебування при владі. Їхня опозиція — це напевно ще набагато гірша напасть. Тому треба обрізати щупальця спрута — інакше він буде душити Нову Свободу Нової Країни.
P.S. DARK END! Вже після третього туру виборів Президента України стало відомо про присвоєння почесних звань: голові Іршавської РДА Клим І.Д. — заслуженого юриста України, заступнику голови Іршавської РДА Кула М.В. — заслуженого працівника культури України. Начальник відділу культури Глеба Ю.Ф. звання заслуженого працівника культури отримав раніше. Думаю Ви уважно прочитали всю статтю, і Ви здогадуєтеся ХТО НАГОРОДИВ ЦИХ ЛЮДЕЙ?
Володимир Стенів, спеціально для “ОРД”