У Тараса Чорновола з’явилася можливість розповісти правду про Януковича
Є надія, що 22 березня наступного року нарешті буде поставлено крапку в одному з найбільш гучних скандалів новітньої української історії, який отримав розголос завдяки невгомонному майорові Державної охорони та його легендарним записам, зробленим у кабінеті президента України. Саме цього дня Європейський суд з прав людини має розглянути скаргу донецького адвоката Сергія Салова, більше відому як “справа про 5 листівок”, і встановити, наскільки зроблені колишнім майором Мельниченком записи відповідають дійсності. Принаймні — стосовно одного епізоду, фігурантами якого, окрім Кучми, є колишній генеральний прокурор України Михайло Потебенько та бувший донецький губернатор Віктор Янукович.
Пан Янукович, впійманий за руку при спробі оголосити себе президентом України шляхом масової фальсифікації підсумків президентських виборів, нині став завзятим “опозиціонером” і регулярно, з сумом в очах та тремтінням в голосі, розповідає про бажання жити в правовій державі. Хоча, він міг би зі значно більшою користю розповісти про те, як за часи його губернаторства, 31 жовтня 1999 року, у день повторного голосування на виборах президента, у Донецьку за ґрати був відправлений адвокат Сергій Салов — довірена особа одного з претендентів на найвищу державну посаду Олександра Мороза.
Інкримінований Салову злочин полягав у тому, що в нього були знайдені 5 листівок, виконаних у формі спецвипуску газети “Голос України”, з глузливим повідомлення про смерть Леоніда Кучми від алкогольної інтоксикації. С.Салов стверджував, що знайшов ці листівки у своїй поштовій скриньці й, не помітивши підробки, лише показав кільком знайомим. Слідство жодним чином спростовувати же твердження обвинуваченого не змогло. Як не змогло навіть встановити, яку ж саме статтю кримінального закону порушив адвокат, оскільки поширення неправдивих відомостей щодо кандидата в президенти взагалі не становить складу злочину. Якщо б навіть вдалося довести причетність С.Салова до виготовлення цих листівок, то такі дії підпадали б хіба що під статтю 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення з покаранням у вигляді штрафу в розмірі максимум 102 грн.
Тим не менш, прокуратура м.Донецька відправила Сергія Салова до слідчого ізолятора, а матеріали справи — до судді Куйбишевського районного суду м.Донецька Олександра Тупицького. Взагалі-то, кримінальні справи мають розглядатися в судах за місцем скоєння злочину — у даному випадку таким був Київський районний суд м.Донецька. Але в шахтарській столиці побутує легенда, що коли прокуратура повезла матеріали справи до голови цього суду Докуніна, той сказав, що бруднитися подібними речами не стане. Після чого справу переадресували в інший суд.
Але навіть суддя О.Тупицький, який за всю свою суддівську практику жодного разу не надав підстав сумніватися у відповідності своєї фамілії власній правовій кваліфікації, не наважився виносити обвинувальний вирок за непередбачений законом злочин. Власне, сама кримінальна справа була порушена за статтею 127 КК ч.2 України (у попередній редакції), що передбачала відповідальність за навмисне намагання перешкодити проведенню виборів шляхом підкупу, обману або залякування громадян. Зрозуміло, що витягування з власної поштової скриньки п’яти листівок аж ніяк не можна було кваліфікувати подібним чином. А закрити кримінальну справу й притягнути С.Салова до адміністративної відповідальності за те, що він ці листівки не викинув, а показав сусідові — це означало визнати, що прокуратура тримала людину в слідчому ізоляторі незаконно. Тоді О.Тупицький знайшов соломонове рішення. Оскільки в листівках йшлося про непересічну постать пана Кучми, чия любов до алкоголю на той момент вже була предметом численних анекдотів, дії С.Салова можна було б підвести під чинну на той момент статтю 125 КК України (у нинішній редакції Кримінального кодексу такий злочин не передбачено) — наклеп. Але порушити кримінальну справу в такому випадку можна було б не інакше, як за скаргою “потерпілого” Кучми, якому й належало б тоді підтримувати обвинувачення й доводити в суді, що С.Салов завдав йому моральної шкоди. Оскільки заяви Кучми в матеріалах кримінальної справи суддя не знайшов, він виніс постанову, в якій зазначив недоведеність вини С.Салова в інкримінованому йому злочині та повернув справу для проведення додаткового слідства з тим, щоби з’ясувати, чи вважає себе ображеним пан Кучма. Цитуємо постанову судді О.Тупицького від 7 березня 2000р. :
“У силу диспозиції ст. 127 ч.2 КК України перешкоджання громадянинові України у здійсненні його виборчого права має бути здійснено з метою вплинути на результати виборів. Разом з тим ані в обвинуваченні, ані в обвинувальному висновку органами слідства не вказано, як саме вплинув своїми діями Салов С.П. на вибори чи як він хотів вплинути на результат виборів… У судовому засіданні й на попередньому слідстві Салов С.П. не заперечує факт передачі фальшивого спецвипуску газети “Голос України”… Одначе органами слідства недостатньо з’ясовано, чи є дії Салова С.П. кримінально-караним діянням. … З показань підсудного Салова С.П. и досліджених у суді матеріалів справи витікає, що його дії можуть бути розцінені як наклеп, тобто поширення брехливих свідчень, які ганьблять іншу особу, … оскільки його свідчення щодо особи Кучми Л.Д. та його дії по поширенню брехливих свідчень, що ганьблять іншу особу, могли бути спрямовані не на одного з кандидатів у президенти України, а безпосередньо на особу, за мотивами, не пов’язаними з проведенням виборів.”
Цю постанову протягом встановлених 7 днів прокуратура не оскаржила, вона набула законної сили, а слідчий навіть зібрався випускати С.Салова на волю зі стін слідчого ізолятора. Але раптом трапилося непередбачене: 30 березня 2000 р., коли вже сплили всі строки оскарження, за підписом невідомої особи та на бланку прокуратури Донецької області в Донецький обласний суд надійшов протест на постанову судді О.Тупицького. З такої нагоди швиденько зібралася президія обласного суду і 5 квітня 2000р., навіть не встановивши особу, яка той протест підписала, скасувала постанову О.Тупицького, зобов’язавши останнього розглянути кримінальну справу за попереднім обвинуваченням. О.Тупицькому, який перед тим письмово визнав, що не бачить у діях С.Салова складу злочину, нічого не залишалося, як 6 липня 2000 р. засудити адвоката до 5 років позбавлення волі з відстроченням виконання вироку на 2 роки. Сергій Салов вийшов на свободу, відбувши 7 місяців у камері слідчого ізолятора.
“Справа про п’ять листівок” так би й залишилася лише одним з багатьох, але маловідомих, прикладів того беззаконня, що коїлося в Донецькій області за губернаторства Януковича, якби на початку 2001 року, слухаючи інтерв’ю екс-майора Держохорони Миколи Мельниченко радіо “Свобода”, Салов не почув своє прізвище в записах з майорової фонотеки. Виявилося, що і порушення кримінальної справи, і дивний протест на постанову О.Тупицького, і вердикт президії обласного суду, і наступний вирок були інспіровані такими відомими “правозахисниками”, як Кучма, Потебенько та Янукович. На одному з записів, датованим березнем 2000 року, чути, як до Кучми прийшов генпрокурор Потебенько, обурений постановою О.Тупицького, і, називаючи адвоката “так званий Салов”, повідомив, що дав вказівку оскаржити ту постанову до обласного суду. Бо в протилежному випадку, виявляється, Кучму довелося б допитувати як потерпілого в справі. Слухаємо запис:
ПОТЕБЕНЬКО: Тепер єсть така справа. Значить, Ви знаєте, в листопаді 99-го року справа була порушена по Донєцку, де так званий Салов, це адвокат, ми порушили справу по 127-й — “Поширення неправдивих відомостей відносно Президента”. Він там всяку єрунду пьор. Ми його арештували.
КУЧМА: Чого так довго?
ПОТЕБЕНЬКО о: Так от правильно, в листопаді арештували, в листопаді і в суд відправили. Листопад. До березня волокитив суд, а в березні відправив на експертизу… Тут не поширення направдивих відомостей, а тут єсть оскорблєніє, образа. А в чому різниця? Якщо поширення — Ви порушили, ми можемо Вас не допрашувать. Якщо образа — Ви являєтесь потерпілим, ми должни Вас допросить…
КУЧМА: А хто таке рішення приймав?
ПОТЕБЕНЬКО: Донецький районний суд. Я сказав — протест давайте внесем.
КУЧМА а: Я їм, блядь, матку вирву… Це в Донецьку?
ПОТЕБЕНЬКО: Да. Салов, адвокат Салов.
КУЧМА: Янукович хай зайде до мене, найдіть. Донецький район?
ПОТЕБЕНЬКО: Донецький.
КУЧМА: Салов?
ПОТЕБЕНЬКО: Да, Салов. Та це справа така нашумєвшая, там знає Янукович.
А далі “Гарант Конституції” викликав голову Донецької облдержадміністрації Віктора Януковича й дав вказівки щодо фальсифікації справи. Нинішній “опозиціонер” Янукович, який хизується своєю неймовірною повагою до Заповідей Божих, чомусь не обурився на пропозицію “підвісити за яйця” суддю О.Тупицького, натомість став скаржитися на голову Донецького обласного суду Олександра Контрадьєва, який виявився “нєнадьожним” і якого через те “мєнять нужно”.
КУЧМА: Я тебе вітаю. Жив-здоров? У тебе є така справа по Салову? Адвокат.
ЯНУКОВИЧ: Єсть. Он нашебуршил там.
КУЧМА: Пошебуршил. По ньому кримінальну справу там за поширення неправдивої інформації.
ЯНУКОВИЧ: Да.
КУЧМА: Це ж з грудня місяця. Крутили-крутили ваші суди і повернули її назад і сказали: це треба розглядати не як поширення, а як образу президента. Це я повинен їхати до них і давати свідчення. Тому візьміть цього суддю, блядь, за яйця подвєсь, хай повісить.
ЯНУКОВИЧ: Зрозумів. Ми розберемся.
КУЧМА: Суддів, блядь, набрали, ну вони й подонки.
ЯНУКОВИЧ: Председаєеля суда там мєнять нужно, нєнадьожний, мєнять нужно.
КУЧМА: Так ти ж понімаєш, менять, пока ж система такая …
ЯНУКОВИЧ: Ну, ми розбєрьомся, суддю поставим такого, як треба.
Почувши останню фразу Януковича, С.Салов, природньо, купив газету “Товариш” з розшифровками цих записів, та відправив її у Страсбург, куди перед тим спрямував свою скаргу на незаконний вирок.
Справа “Салов проти України”, що нині розглядається в Європейському суді з прав людини, може створити прецедент, всю непересічність якого досі не усвідомив не тільки Янукович (на такий інтелектуальний подвиг з його боку розраховувати не доводиться), але навіть керівник його передвиборного штабу Тарас Чорновіл, який, перебуваючи в лавах опозиції, у числі перших впізнав свій голос на одному з епізодів “записів Мельниченка, кілька років поспіль доводив справжність майорових “плівочок” і неодноразово заявляв, що готовий свідчити про це в будь-якому суді.
Тепер у Чорновола є така нагода, оскільки Європейський суд долучив надані С.Саловим записи до матеріалів справи й готовий 22 березня 2005р. заслухати свідків — зокрема Миколу Мельниченка та Тараса Чорновола. Думається, що не стане суд заперечувати й у тому випадку, якщо до Страсбурга з власної ініціативи приїде сам Янукович, який нещодавно заявив, що поклявся перед іконою говорити правду й тільки правду. Милуючися передвиборними виступами раба Божого Віктора, можна було уявити, які муки сумління йому — двічі засудженому за пограбування та побиття людей — завдає думка про те, що він і сам примушував суддів виносити незаконні вироки. Сподіваємося, що й Чорновіл, як керівник передвиборного штабу Януковича, не стане сіяти сумніви в раптовому перевихованні свого шефа, а приїде до Страсбурга й докладно розповість, за які саме місця підвішував Янукович суддю Тупицького, на яку висоту й чи намилював при цьому мотузку. Хоча для дієвого каяття Віктору Федоровичу зовсім не обов’язково чекати наступної весни — достатньо лише з’явитися в Генеральну прокуратуру України та написати явку з повинною. Цей крок не тільки засвідчить повагу до закону колишнього крадія шапок, але й зекономить українським платникам податків кругленьку суму. Бо якщо Європейський суд таки задовольнить скаргу С.Салова, українській державі доведеться виплатити адвокатові компенсацію за незаконний арешт.
Якщо ж Янукович не захоче йти до Генпрокуратури самотужки, Кучмі варто самому взяти його за руку та відвести разом з Чорноволом у відомство пана Піскуна, оскільки рішення Страсбурзького суду може мати фатальні наслідки, насамперед, для чинного президента України. Річ у тім, що всі попередні спроби ввести в судовий обіг “записи Мельниченка” та обвинуватити на їх підставі Кучму в скоєнні цілої низки злочинів були невдалими з очевидної причин. Ці записи зроблені незаконно, без відповідної санкції суду, і тому не можуть використовуватися для обґрунтування кримінального обвинувачення в жодній цивілізованій країні (в Україні, наприклад, така норма зафіксована в статті 62 Конституції). Тому всі спроби притягнути Кучму на підставі лише цих записів до відповідальності за організацію вбивства Георгія Гонгадзе, замах на Олександра Єльяшкевича, пограбування банку “Слов’янській” тощо не мають жодної судової перспективи попри те, що фонотека Мельниченка містить чимало епізодів, на яких зафіксовані злочинні розпорядження людини з голосом, напрочуд схожим на голос Леоніда Даниловича.
Але при розгляді справ у Європейському суді з прав людини жодних обмежень в частині надання доказів не встановлено, оскільки Страсбурзький суд не має кодифікованих процесуальних норм — є лише Регламент судових засідань. Тому Суд не вправі відмовлятися від розгляду доказів лише на тій підставі, що вони отримані з порушенням процедури, унормованої національними законодавствами. Отже, є всі підстави очікувати, що 22 березня 2005р. майор Мельниченко зможе розповісти високому судові про те, на якому дивані й у якому кабінеті сиділа людина з голосом Януковича, обіцяючи підшукати “такого, як треба” суддю для фальсифікації вироку відносно Сергія Салова.
Також треба зазначити, що факти, встановленні в рішеннях Європейського суду, мають преюдиціальну силу на території України і повторному доведенню не підлягають. До того ж, Суд керується в своїй діяльності принципами прецедентного права й тому один раз встановлені факти будуть автоматично вважатися доведеними за всіма аналогічними справами. То ж Кучмі дійсно варто не зволікати, а хуткіше тягнути Януковича з Чорноволом до генпрокуратури. Бо убезпечити себе від можливого міжнародного ордеру на арешт пан Кучма зможе тільки в тому випадку, якщо до 22 березня 2005р. винні у фальсифікації кримінальної справи проти Салова будуть засуджені й Верховний Суд України зможе на цій підставі переглянути справу за нововиявленими обставинами, не допустивши в такий спосіб її до розгляду в Страсбурзі.
Сподіваємося також , що в Тараса В’ячеславовича нарешті пройде приступ амнезії і він пригадає, що говорив лише рік тому, даючи оцінку “записам Мельниченка”. Бо днями, узнавши про те, що Сергій Салов направив до Страсбурга клопотання допитати як свідка голову передвиборного штабу Януковича, пан Тарас став стверджувати, що ті майорові записи взагалі не можуть бути предметом судового розгляду. І він, мовляв, раніше підтверджував автентичність лише одного епізоду — того, в якому брав участь сам. Мабуть, Чорновола не було поруч з Януковичем у той момент, коли колишній донецький губернатор божився в церкві ніколи не брехати. Бо тоді б благодать Божа та потяг до правди осінила б не тільки кандидата в президенти, але і його вірного помічника, який у березні 2003 року разом з Юрієм Луценком їздив до Міністерства юстиції Сполучених Штатів та возив майорові “плівочки” на експертизу. А по завершенні місії роздавав інтерв’ю, де божився у справжності всієї аудіо-колекції та жалкував, що під юрисдикцію США підпадає лише третина епізодів, пов’язана з катуванням людей та відмиванням коштів. Більш того, саме Чорновіл від імені слідчої комісії Верховної Ради, у присутності Мельниченка (у якого він, до речі, жив під час заокеанської подорожі), передав американському Мінюсту 10 чипів і 4 записуючих пристрої, за допомогою яких велися “піддиванні записи”.
А ось фраза з виступу Чорновола в ефірі радіо “Свобода” 3 травня 2002 р.: “В Україні практично ніхто не сумнівається в достовірності записів”. Будемо сподіватися, що свою впевненість пан Тарас зможе прищепити й суддям Європейського суду, які не тільки нададуть йому слово, але й навіть оплатять за рахунок України квітки до Страсбурга й назад. А якщо і в Страсбурзі він буде говорити те, що говорив на недавньому своєму брифінгу — тобто про неможливість використовувати ці записи як доказ — то йому, напевно, нагадають, що лише кілька місяців тому, 9 січня 2004 р., він обурювався тим, що уряд Януковича виділив скажені гроші на проведення експертизи зусиллями української Генпрокуратури. “Реально Міністерство юстиції США, — запевнив тодішній опозиціонер Чорновіл “Українську правду”, — на сьогоднішній день провело достатні експертизи, і вони мають абсолютно офіційну юридичну цілісність. Потрібно було єдине — одного-єдиного документа, щоб Генпрокуратура України дала від себе клопотання, що ці експертизи були проведені на їх замовлення. І ніяких коштів, до речі, на це виділяти не треба було”.
Свої претензії щодо розтринькування бюджетних коштів Чорновіл тепер може висловити безпосередньо “керівникові найуспішнішого уряду в історії України”. Наприклад, під час молебну за встановлення в Україні правової держави. Бо штабістам Януковича зараз тільки те й залишиється — брехати та молитися, молитися та брехати.
Володимир Бойко, спеціально для “ОРД”
