Підступний коронавірус прокрадається в Україну звідки його не чекали: не зі Сходу, а із Заходу; не з Китаю, а з Європи. З огляду на це не зайвим буде поглянути на проблему в ретроспективі.
Інформуй, а то дістанеш
Як свідчить історичний досвід (та й новосанжарські події також), ефективна організація карантину залежить не лише від адміністративних здібностей, але й від належного інформаційного забезпечення відповідних заходів. У такій ситуації люди повинні розуміти, що і чому відбувається, в іншому випадку – починають протестувати. Власне, класичні холерні бунти 1830-1831 років сталися внаслідок того, що влада не змогла пояснити людям суть заходів, спрямованих на боротьбу з епідемією. Відтак необізнані та налякані люди, вважаючи, що їх навмисно труять, вбивали лікарів і чиновників, трощили лікарні… Тут варто зауважити: якщо в Австрійській імперії холерні бунти відбувалися хіба на глухій периферії (Закарпаття), то в Російській – навіть у столичному Санкт-Петербурзі. А в Севастополі, де внаслідок кількамісячного карантину сильно подорожчали продукти, до бунтівників приєдналися солдати і матроси. Але відповідні висновки були зроблені, і в подальшому боротьба з холерою відбувалася без подібних ексцесів. Хоча, наприклад, в 1871-1872 роках київський губернатор побивався, що кияни масово ігнорують протиепідемічні заходи, внаслідок чого в пікові періоди в місті від холери щодня помирало близько 140 осіб.
Отже, карантин – це не лише відповідні лікарні, а й дієва комунікація з населенням. Хоча в нашій ситуації дався в знаки не так провал комунікації, як невіра людей у те, що влада і медики можуть забезпечити ефективні карантинні заходи.
Брати наші менші і най-найменші
Люди виявили віруси відносно нещодавно – наприкінці ХІХ століття. Тривалий час їх вважали такими собі «маленькими бактеріями». І лише з появою в 1950-ті роки електронних мікроскопів стало зрозуміло, що це особлива неклітинна форма життя. Тому про віруси відомо не так багато, як це може видатися після перегляду новин. Наприклад, вірусологи не можуть до ладу пояснити, як взаємодіють різні підтипи вірусу грипу.
Смертельно небезпечні різновиди вірусів здебільшого виникають там, де люди занадто близько контактують із тваринами, особливо дикими. Наприклад, якщо вірити вірусологам, то ВІЛ якось примудрилися підхопили від мавп. Особливо небезпечні «пташині» чи «свинячі» штами грипу походили переважно із Південно-Східної Азії, де люди, звірі та птахи взаємодіють тісніше, ніж у Європі. Звідти ж і сумнозвісний коронавірус, який підхопили чи то від кажанів, чи то від екзотичних пангалінів. Словом, зайве підтвердження того, що не варто жерти все підряд.
До речі, такий відомий нам вірус грипу виокремили в 1930-ті роки, під час проведення експериментів над тваринами. Тоді ж стався і перший експериментально доведений випадок передачі захворювання від тварини до людини: вчені в ході дослідів заразили грипом лабораторного тхора, який чхнув і заразив вченого.
Загадкова «іспанка»
Людство хворіє на грип здавна, але досі складно пояснити, чому інколи цей вірус стає надзвичайно небезпечним. Так, у 1918-1919 роках під час пандемії так званого іспанського грипу померло, за різними підрахунками, від 20-ти до 100 мільйонів осіб! Оскільки в Індії та Китаї обліку померлих тоді не було, то така різниця в підрахунках. Для порівняння: під час Першої світової війни (1914-1918) загинуло близько 16 мільйонів осіб.
В Європі ситуація ускладнювалася тим, що через війну в більшості країн діяла цензура, і преса не писала про епідемію. Натомість Іспанія була однією з небагатьох, де про епідемію невідомої пошесті розповідали відкрито. «Іспанка» мала декілька специфічних особливостей: вона вражала легені й судини. Хворі харкали кров’ю, через що її також назвали «пурпуровою смертю». Найбільш небезпечною ця пошесть була для дорослих у віці 20-40 років, а діти й літні люди переносили хворобу легше.
Загалом, «іспанка» виявилася десь у 30 (тридцять!) разів смертоноснішою за середньостатистичну пандемію грипу. У 1997 році вірусологи навіть провели ексгумацію декількох жертв епідемії, які були поховані у вічній мерзлоті, аби пояснити феномен. Як виявилося, вірус мав особливості, завдяки яким міг легко з’єднуватися із епітелієм легенів. А імунна система людини, намагаючись протидіяти заразі, ще сильніше руйнувала легені. (https://www.radiosvoboda.org/a/29150483.html)
Як чума зжерла проказу
Інфекційні пошесті (не лише вірусні) часто поводять себе непередбачувано. Скажімо, вже згадувана холера була відома здавна, але на початку ХІХ століття чомусь (щодо цього існує кілька гіпотез) стала надзвичайно небезпечною. Були випадки, коли одна епідемічна хвороба витісняла іншу. Наприклад, після Великої чуми (1346-1353) в Європі майже зникла проказа. Годі пояснити, як ці страшні болячки взаємодіяли між собою, але по факту чума якимось чином зжерла проказу.
Натомість сифіліс повів себе інакше. Попервах в Європі його майже не помічали, і тому тривалий час цю пошесть вважали привезеною з Америки (археологи довели, що це не так). Але коли європейці завітали до Америки, і європейські бліді спірохети покохалися з американськими, то сифіліс за кілька років набув небаченої доти вірулентності (хвороботворності) й розмаху. В першій половині XVI століття lues («зараза») став мало не головною причиною смерті в Західній Європі. Між іншим, для американських аборигенів сифіліс не став таким згубним, але їм сильно дошкуляли інші завезені європейцями інфекції, від яких у тубільців не було імунітету.
Декілька епідемій холери призвели до того, що люди нарешті (аж у ХІХ столітті!) навчилися кип’ятити воду з метою її обеззараження, а також вдаватися до інших протиепідемічних заходів. Тож, можна сказати, що холера порятувала від багатьох інших зараз. Кожна пандемія – це небезпека і виклик, але це також і потенційні додаткові можливості на перспективу. Зважайте і бережіть себе!
Дмитро Шурхало, для «ОРД»
