Журналістика і розвідка
У 2014 році британський журналіст Еліот Хіггінс, який працював під псевдонімом Brown Moses, та декілька інших авторів у різних точках Європейського Союзу відкрили для усього світу ринок розслідувань за допомогою інструментарію Open Source Intelligence (або OSINT). З цього моменту, враховуючи розгубленість усього західного світу перед розгорнутими Кремлем операціями з дезінформації та пропаганди, сфера журналістських розслідувань отримала потужний інвестиційний поштовх.
Майже всі масштабні світові донори, які працюють у цій частині світу, відкрили свої програми для фінансування різноманітних журналістських розслідувань, що підняло усю галузь на небачений до того часу рівень. Іноді у тих, хто реально розуміє, дух перехоплювало від того, як команда Bellingcat могла встановити, звідки саме стріляла російська артилерія по українському селу на Донеччині, використовуючи тінь від стовпа, що падала на дах хати.
Чергові потужні «прискорення» отримала ця галузь після оприлюднення проекту Panama Papers, джерелом якого став витік інформації з поштових скриньок панамської компанії Mossack Fonseca, що обслуговувала офшорні рахунки, на яких зберігали свої гроші багатії та політики по всьому світу. Журналісти світових видань отримали «дампи» (архіви поштових відправлень) поштових скриньок компанії від «доброго самаритянина», який зв’язався з журналістами анонімно та передав усю наявну інформацію, мотивуючи це «прагненням справедливості».
Багато експертів і досі насміхаються над таким поясненням, вважаючи, що злив архівів Mossack Fonseca був організований американськими спецслужбами, маючи на меті завдати удару по офшорному бізнесу взагалі та по окремих фігурантах цього бізнесу. До того ж, ніхто й ніколи не мав змоги перевірити повноту отриманих журналістами «дампів». Тобто, перевірити, чи всі поштові відправлення були реально оприлюднені? Або ж це було зроблено вибірково, з приховуванням окремих фігурантів?
Українські журналісти-розслідувачі також неодноразово будували свої сюжети на інформації, що була отримана їхніми джерелами внаслідок незаконних дій (зламів електронних скриньок або месенджерів, прослуховування телефоні тощо). Не є секретом і той факт, що не тільки Російська Федерація використовує медіа для організації та здійснення своїх спеціальних операцій.
Однак, для того, щоб така операція досягла своєї мети, з журналістських сюжетів не мають стирчати довгі вуха. Приховування цих «вух» у класичній теорії має назву «легалізація інформації», тобто логічне пояснення того, звідки взялися дані, отримані незаконним шляхом.
Одним зі зручних інструментів «легалізації» є саме OSINT. Так, наприклад, Bellingcat може отримати з «анонімного джерела» супутникові знімки з конкретними координатами території ОРДЛО, де видно російські танки, а потім «знайти» і опублікувати скріншоти тієї ж локації на мапах Google, пояснивши, що волонтери, нібито, вручну перевірили і передивилися декілька тисяч квадратних кілометрів за допомогою відкритих онлайн-сервісів.
Публічні сервіси фіксації переміщення літаків та морських суден (FlightRadar, RadarBox та інші) є також одним із таких інструментів, за допомогою якого можна легалізувати отриману від джерела інформацію та видати за результати власного кропіткого розслідування. Але це тільки верхівка айсбергу того, що необхідно враховувати, аналізуючи журналістські розслідування.
Президент та ідіоти
Для усіх залишається глибокою загадкою, з якою метою Володимир Зеленський прийняв рішення зробити такий безглуздий вчинок як прихована поїздка до Оману. Особливо, враховуючи той факт, що його останній відпочинок закордоном на турецькому курорті був використаний російськими спецслужбами для його ж дискредитації.
Нагадаємо, Telegram-канал «Незигарь», який російські журналісти пов’язують із першим заступником голови Адміністрації Президента РФ Олексієм Громовим, став джерелом інформації про те, що до Зеленського в турецький готель прилітав молдавський олігарх та політик Влад Плахотнюк (який, згодом, зусиллями Дмитра Козака був вигнаний з Молдови та переховується у невстановленому місці зараз). Крім того, той самий «Незигарь» повідомив, що Зеленський, нібито, вийшов у море на яхті, що належить Ігорю Коломойському, щоб провести зустріч із Владиславом Сурковим.
Тоді, як водиться в Україні, усі медіа підхопили ці повідомлення анонімного Telegram-каналу і скандал тривав кілька днів. Все це відбулося ще до того, як Зеленський став президентом, але як виявилося, власний досвід його нічому не навчив.
Пресслужба президента та його радники з питань комунікацій ще глибше занурили Зеленського у ту калюжу нечистот, в якій він опинився після того, як проросійське видання «Страна.юа» опублікувало його фотографію, зроблену на оманському курорті. Важко сприйняти, в якій уяві з’явилася ідея зміксувати приватну поїздку на відпочинок з напівофіційними зустрічами з посадовцями другого ешелону, ігноруючи будь-який протокол чи навіть здоровий глузд.
Ну, і, звісно, катастрофа українського літака під Тегераном перевела усю цю історію з жанру «фарс» у жанр «трагедія», яка знову перетворилася на фарс після маніпуляцій із фотографіями свічок на Facebook-профілі президента.
Who is Mr. Патрушев?
Автор цих рядків більш ніж упевнений, що 95% громадян України, які регулярно дивляться телевізор, почули прізвище ветерана КДБ, а нині секретаря російського РадБезу Патрушева вперше саме у розслідуванні «Схем». Розслідування вийшло в ефір вчора та вже наробило багато галасу. Офіс президента заявив про намір звертатися до суду. Патрушев взагалі не дуже публічна фігура, тому аргумент журналістів про те, що 8 січня (в день після православного Різдва) Патрушев не з’являвся в медіаджерелах Російської Федерації, виглядає щонайменше натягнуто, а щонайбільше маніпулятивно.
Однак, у той же час, Микола Платонович Патрушев є одним із найдавніших соратників Путіна та лідером одного з кремлівських кланів. За свідченнями російських медіа та експертів, клан Патрушева можна назвати «яструбами» російської політики. До цього клану можна віднести Шойгу, Суркова, з певними обмовками – Сєчіна, окремих із силовиків. Той же «Нєзигарь» називає цей клан «партія РадБезу», підкреслюючи, що Патрушев є його неформальним лідером.
У сфері російсько-українських відносин Микола Патрушев завжди займав жорстку позицію, як і по відношенню до всього, що «партія РадБезу» пов’язує з впливом Вашингтону. Однак, це не означає, що Патрушев не міг зустрічатися з Зеленським в Омані.
18 грудня 2019 року Микола Патрушев проводив перемовини в Тегерані зі своїм іранським колегою Алі Шамхані. Предметом розмови, скоріше за все, була отримана росіянами розвідувальна інформація про політичну дестабілізацію в Ірані, бенефіціарами якої могли виступати США та Ізраїль. Зокрема, мова велася про ймовірні «паливні бунти» через суттєві соціально-економічні проблеми Ірану. Справді, постійне подорожчання палива в близькосхідній країні, яка, частково, сидить на нафті – це дуже чутливе й хворобливе питання.
Через декілька днів після його візиту в Ірані та в Багдаді почалася помітна антиамериканська активність, що вилилася в атаку на територію американського посольства. А дещо пізніше призвела до спецоперації США з ліквідації Касема Сулеймані. Через декілька днів після вбивства Сулеймані (коли Зеленський уже знаходився на шляху в Оман), в ніч ракетного удару Тегерану по американських базах на території Іраку (про який американці знали завчасно), дві ракети зенітно-ракетного комплексу російського виробництва, який стояв на бойовому чергуванні військових сил Ірану, влучили в пасажирський борт МАУ.
Таким чином, Патрушев дійсно міг мати мотиви оперативно зустрічатися з Зеленським або Єрмаком в Омані (як найвища за посадою людина в Москві, що відповідає за Тегеран). Але це не означає, що зустрічався.
Вороги Патрушева
Якщо умовно прийняти, що Патрушев є одним з лідерів російських «яструбів», до яких входить і Владислав Сурков, метою якого завжди було продовження тліючого конфлікту на Сході України, то треба враховувати і те, що, на даний момент, у Кремлі перевагу отримала «партія голубів» (або як її називає «Незигарь» – «партія демобілізації»).
Суркова відсторонено від українських питань, а його місце зайняв Дмитро Козак – покровитель младоолігарха українського походження Сергія Курченка, про посилення позицій якого в Україні останні два тижні інтенсивно пишуть різноманітні джерела, перш за все проросійські.
Суттєво посилилася активність росіян, націлена на зняття санкцій та повернення до business as usual, першою ластівкою якого стало повернення Росії до ПАСЕ, ініційоване Еммануелем Макроном.
Заявлена ініціатива конституційної реформи та зміна уряду на більш прогресивний та договороздатний, одним із завдань якого є відновлення довірливих стосунків із міжнародними партнерами та демонстрація «розкручування гайок» шляхом показової лібералізації процесів.
Протистояння між цими двома дуже умовними групами має багатошаровий характер і виражається в апаратному протистоянні в коридорах Кремля, в економічній експансії в комерційній сфері, у близькості до Путіна тощо. Однак, найяскравішим є протистояння російських спецслужб між собою з використанням медіа. За останні два роки з’явилося щонайменше 7 резонансних розслідувань у авторитетних та відомих міжнародних медіа, які об’єднує той факт, що їхніми фігурантами є виключно представники ГРУ Міноборони Росії. А от останнім скандалом, що був пов’язаний із конкурентами (ФСБ), була справа «Шалтая-Болтая» («Анонімний інтернаціонал»), за якою затримали й ув’язнили співробітників ФСБ.
Ключові документальні докази щодо ряду резонансних розслідувань щодо діяльності представників ГРУ Міноборони РФ були надані саме виданням The Insider.
Легалізовували, легалізовували – недолегалізували: де стирчать «схематичні» вуха російського ФСБ?
Однією з основних контрадикцій у медіахайпі навколо візиту Зеленського до Оману є поява його фотографії на проросійському сайті «Страна.юа». На даний момент можна говорити про такі факти:
- «Страна.юа», її редактор Ігор Гужва та його колишній заступник мали тісні контакти зі своїми «партнерами» в Росії. Останнім часом це проявилося через поширення фейку про, нібито, «загибель оперативної групи СБУ на Закарпатті», першоджерелом якого були анонімні Telegram-канали «Джокер ДНР» та «Кріт СБУ», які системно поширюють недостовірну інформацію про українські спецслужби.
- Російські спецслужби здійснюють ретельне спостереження за Володимиром Зеленським та його пересуваннями по всьому світу. Немає найменшого сумніву в тому, що планування його візиту до Оману з сім’єю було секретом для українського народу, але ніяк не для російських розвідок. Це дає змогу робити його фотографії, та поширювати, за потреби, через зливи у медіа.
- Якщо фотографії Зеленського в Омані були поширені за безпосереднього сприяння російських спецслужб, то, в такому разі, незрозумілим є порядок планування російською стороною втаємниченої зустрічі з секретарем РадБезу. Навіщо привертати медійну увагу до місця проведення такої зустрічі? Якщо ж фотографії були поширені без участі спецслужб – незрозумілим є, чому Патрушев не відмовився від планів такої зустрічі, розуміючи загрозу її викриття? Ще дивнішим виглядає свідоме використання одного літака… Ми невисоких оцінок про інтелектуальні здібності російських очільників, але ж не в такому форматі.
Лауреат багатьох премій Михайло Ткач посилається на зазначені у відеосюжеті «джерела». По-перше, не зрозумілою є їх загальна чисельність. Сам Ткач у розслідуванні каже, що їх було щонайменше два. Перше – повідомило «Схемам» про те, що Патрушев прибув до Оману. Друге (не пов’язане з першим) – надало підтверджуючі дані про перетин Патрушевим російського кордону при вильоті.
По-друге, незрозуміло, чи була інформація про зустріч з Патрушевим Кернеса та Тедеєва надана тими самими джерелами, чи це були інші джерела?
Якщо мислити логічно, то перше джерело (що надало інформацію про прибуття Патрушева до Оману) мало, щонайменше, перебувати, або мати тісну комунікацію зі своїми контактами в самому Омані (а як ми припустили, в Омані в той момент перебували співробітники російських спецслужб, які й зафіксували Зеленського на фото та передали для публікації «Страна.юа»).
Що ж стосується другого джерела, то для надання такої інформації воно мало отримати доступ до бази даних перетину російського кордону. Ця база даних знаходиться під контролем Прикордонної служби РФ, яка перебуває у складі ФСБ Росії (так само як ДПСУ перебуває у складі МВС України). Іншими словами, джерело Михайла Ткача – це або співробітник ФСБ, або людина, якій співробітник ФСБ підтвердив інформацію, або хакер, який зламав автоматизовані комп’ютерні системи ФСБ та надав Ткачу підтвердження того, що громадянин РФ Патрушев зареєстрований в базі як такий, що перетнув кордон Росії вночі 8 січня 2020 року.
Загальновідомим є той факт, що журналісти «Схем» є професіоналами своєї справи. Однак, що вони можуть мати своїх агентів у рядах ФСБ Росії, в той час як українським спецслужбам це не завжди під силу, є дуже сумнівним.
Сам факт отримання інформації з закритих російських баз даних, які знаходяться під контролем правоохоронних органів РФ, є далеко не першим. Раніше фотокопії різних документів, які можуть бути отримані тільки співробітниками російських ФСБ чи МВС, вже спливали в журналістських розслідуваннях. Зокрема, представники Bellingcat, опублікувавши персональні дані офіцерів ГРУ Чепіги (Боширова) та Мішкіна (Петрова), які здійснили замах на Скрипалів у британському Солсбері, посилалися на своїх колег-партнерів із російського медіа The Insider, редактором якого є Роман Доброхотов. Ще пізніше, саме завдяки The Insider у світовій пресі з’явилися документи ще одного офіцера ГРУ, який здійснив успішний замах на життя Зелімхана Хангошвілі у Берліні, який разом із сім’єю був у процесі отримання статусу політичного біженця.
У багатьох експертів галузі склалося враження, що саме Доброхотов та його колеги мають необмежений доступ до закритих баз даних, однак за якимось дивним принципом публікують інформацію виключно про співробітників ГРУ РФ. Так, ніби, ФСБ взагалі ніколи не робить помилок.
За дивним збігом обставин, саме Роман Доброхотов з’являється у вчорашньому сюжеті Михайла Ткача. Він надає інформацію, яка має пояснити широкому глядачу, хто такий Патрушев – колишній ФСБшник, близький до Путіна, зберігає свій політичний вплив на процеси в Росії… Цінність такого коментаря для розслідування є мізерною, адже її можна було отримати й з відкритих джерел. А от сама поява Доброхотова в сюжеті є показовою, оскільки це не перший факт тісного співробітництва російського видання The Insider та «Схем».
8 жовтня 2019 року на сайті The Insider з’явилося їхнє «спільне розслідування» з програмою «Схеми: корупція в деталях». За словами журналістки російського видання Анастасії Кириленко, 25 вересня під час офіційного візиту президента України Володимира Зеленського в США, на його зустрічі в готелі «Паркер» із лідерами єврейських організацій був присутній Сем Кіслін (ймовірний партнер Руді Джуліані та Льва Парнаса). Крім того, за твердженням Кириленко, після закінчення цієї зустрічі з Семом Кісліним зустрічався керівник офісу президента Андрій Богдан (вже у сусідньому ресторані «Русская чайная»).
В якості доказів Анастасія Кириленко надала фото, де видно плече чоловіка, якого не можна ідентифікувати, та свідчення «двох незалежних одне від одного джерел». Нічого про те, яку частину розслідування здійснювали представники проєкту «Схеми» і як було побудоване співробітництво між виданнями – невідомо.
Тоді Офіс президента України заперечив інформацію, що Володимир Зеленський у США зустрічався з американським бізнесменом українського походження Семом Кісліним, але в ОП залишили без відповіді питання про участь у такій зустрічі Андрія Богдана.
Слід також зазначити, що на дивну поведінку Романа Доброхотова та його колег звертають увагу і російські пропагандистські медіа. Там стверджують, що найчастіше об’єктом розслідувань видання The Insider та його закордонних партнерів стають Владислав Сурков, його партнери з ГРУ та їхнє оточення. Натомість, конкуренти Суркова (з «партії голубів», про яку ми писали вище) ніколи під приціл розслідувачів не потрапляють.
Telegram-канали як «альфа» і «омега» журналістської діяльності
Попри декілька нещодавніх розслідувань про маніпуляції, які російська сторона здійснює через Telegram, він залишається первинним джерелом інформації для багатьох людей, які називають себе професіоналами від журналістики. У розслідуванні Михайла Ткача посилань на творіння Павла Дурова не було, однак вкрай важко пояснити, чому один з ключових російських політичних Telegram-каналів «Кремлёвский мамковед» опублікував інформацію, яку, нібито, отримав від своїх джерел Михайло Ткач, за 72 години до журналістів проєкту «Схеми»?
А от той самий «громівський» «Незигарь» продовжує наполягати, зустріч в Омані була саме з Сурковим, а не з Патрушевим, що раніше спростував Віктор Медведчук.
Ці публікації викликають запитання: чи знав Ткач, оприлюднюючи своє розслідування, про те, що його версію подій в Омані раніше оприлюднив російський Telegram-канал? Якщо знав, то чи замислився він про те, що його «джерела» могли отримати інформацію з цього Telegram-каналу? Чи можна вважати таке джерело надійним? Чи могли Михайла Ткача використати «втемну», «втюхавши» йому ці відомості, як сенсацію?
І це не всі запитання…
Чи можна насправді визначити ступінь довіри до навіть не пов’язаних один із одним джерел з Росії, які можуть входити в оточення спецслужб чи правоохоронних органів держави агресора? Чи інформація про перетин російського кордону Патрушевим була сприйнята свідомо того факту, що така інформація є під контролем прикордонників, що підкоряються ФСБ? Чому саме Романа Доброхотова було обрано для коментаря, якщо його інформація ніяк не підтверджує інформацію джерел, а тільки характеризує Патрушева? Чому розслідування було оприлюднене буквально через години після отримання відповідей від Юлії Мендель та Андрія Єрмака? Що стало передумовою поспіху? Чи інформація про візит Кернеса та Тедеєва до Москви отримана з тих самих джерел інформації, чи з інших? Як взагалі народилась ідея перевірити пересування Кернеса і Тедеєва?
Список можна продовжувати безкінечно. На жаль, це розслідування створює більше запитань, ніж розуміння його достовірності.
***
Р.S. від редакції «ДМ». Цей текст ми публікуємо під псевдонімом за побажанням автора та з поважних для нього причин. Автор має компетенції експерта у сферах, яких стосується ця публікація. Запитання, які він сформулював, редакція «Детектора медіа» поставить команді проєкту «Схеми» та опублікує відповіді, якщо вони будуть.
Також ми готуємо аналіз зазначеного випуску «Схем» журналістом редакції «Детектора медіа».
Фото: Радіо Свобода
