Пост до фронтових волонтерів та військових. Сьогодні Аркадий Бабченко — російський журналіст, позиціонуючий себе як журналіст військовий — дав пост. “Такое дело. Попросили меня помочь. В общем, нужны бронежилеты, шлемы, обвесы, прицелы и прочая нужная специальная экипировка. Вещи не первой необходимости, но в хозяйстве очень полезные. Поскольку все это специальное, стоит все это до фига. Ну вот действительно просто до фига. Но нужно. Соберем?”
https://www.facebook.com/babchenkoa/posts/1847633102003581
і я дуже здивувалась.
Цього тижня нам дуже треба закупити для фронту:
— деякі будівельні матеріали
— деякі автоінструменти
— автомобіль
— безпілотник
— певну кількість електроніки (прінтери, ноутбуки, планшети)
— і безліч автозапчастин
Це — нормальні заявки для 19-го року, шостого року війни.
Мої колеги, які час від часу дають пости з проханнями про допомогу для фронту, просять допомоги у закупці того ж самого. Плюс-мінус різниця в кількості.
І тут раптом — броніки, каски, обвіси та приціли. Привіт з 14-го року якийсь, дежавю, їй-богу.
І ми замислились — що б це могло бути? Але спочатку про Аркадія Бабченко.
Бабченко Аркадій, російський журналіст, живе в нашій країні і навіть намагається говорити про політику і щось там про фронт. Але на фронті Аркашу насправді давно не бачили — якщо не помиляюсь, з того літнього випадку у 14-му році, коли його дуже побили над Слов’янськом, на горі Карачун. Хто бив? А наші ж військові. За що били? А за діло.
Аркаша прибув тоді на Карачун разом з Касьяновим у гості до Мирослава Гая. Мирослав служив тоді на Карачуні, то була його перша і остання ротація. І от, коли прибула до нього ця делегація — наші хлопчики гмикнули, але нічого не сказали. А вже коли Аркаша Бабченко почав фотографувати Слов’янськ від позицій і тут же викладати фото в інтернет (нормальне коригування, чо) — наші гмикнули і взяли Аркашу в оборот.
Оборотили смачно. І в хвіст і в гриву. Знаю цю історію особисто від тих, хто лупцював Аркашу (і за діло лупцювали ж), та також від тих, хто ініціював ці розборки. Ендрю, я пам’ятаю, як солодко й люто ти завжди усміхався, коли чув ім’я Бабченко потому. Бо! Якщо людина позиціонує себе як військового журналіста — якого дідька викладати фото з чотіньким коригуванням ворожого вогню на наші позиції?
Мирослава Гая тоді не били, побратим все ж, Касьянова пожаліли з поваги до сєдін. А Аркашу зрештою роздягли до трусів і відправили з Карачуна з хорошим наказом на фронті не з’являтись. Тобто, якщо Аркаша і з’являвся після того на фронті, то дуже давно і з сильною оглядкою.
Я на фронті постійно, і всі роки про Аркашу я не знала й не чула. Не буває він там, “наш російський військовий журналіст”, фронту не знає, про потреби ні в зуб ногою. Що про нього відомо? Що живе на краудфандінг, що попрацював добу “трупом” від СБУ, та й усе.
Повернімось до заявки, оголошеної Бабченкою.
Броніки?
Каски?
Обвіси?
Дежавю…
Ми працюємо з фронтом, але ми давно забули, коли нам давались подібні заявки.
Що це може бути? Є кілька версій:
— пацани вирішили “прикинутись” по-красівому і, тримаючи Аркашу за лоха, навісили йому цієї лапші (- Броніків нам! Касок! Ми глубінна розвідка! Ми спєци!), а Аркаша хаває цю лапшу аж за вухами тріщить, бо що він знає про український фронт? Геть нічого на сьогодні
— пацани пролюбили видане, зараз збираються на дембель, треба покрити недостачу певної кількості тих же броніків, касок, того-сього
— Аркаша вирішив таким чином підштовхнути свій краудфандінг, кушать хочеться, а раптом заклик про бідних солдатиків, або спеців, які ось прямо зараз підуть у бій, зовсім без броніків і касок, і сработає?
— і останнє. Такі заявки іноді поступають від сбушників. Я бачила такі заявки, отримувала сама (і одразу в ігнор), чула про них від колег-волонтерів.На фронті ті сбушники чи ні, але такі заявки вони іноді сиплють фронтовим волонтерам. Красіво жить не заборониш. Але от прямо бачу почерк контори. Не знаю, куди женуть таких заявників колеги — ми завжди гнали подалі
Зверніть увагу — у пості Бабченки ані натяку, ані слова про підрозділ, який цього потребує.
Зверніть увагу — на сторінці Аркаші жодного звіту за витрачені грошей. Жодного серйозного звіту.
Мої дорогі колеги, фронтові волонтери
Дорогі мої фронтовики.
Я б і не звернула увагу на цю чергову ескападу від Бабченки, але погляньте, скільки репостів під тим постом. Гляньте, скільки довірливих коментаторів рапортують — вислав, є, ловіть. А і звідки людям знати про СУЧАСНІ потреби фронту? Хтозна, може, вони гадають, що в нас на фронті й досі стоять болі-госі солдатики, яким ось завтра в бій, а в них немає броніків? Касок?
Так я оце і думаю. А чи не пора нам усім якось роз’яснити Аркаші Бабченко, що паразитувати на українському фронті, будучи НЕфронтовим РОСІЙСЬКИМ журналістом — якось воно не добре. Га, люди добрі?
На фото: “Три сини — три пиздуны”
