У кулуарах великої політки НАБУ вже давно називають не інакше, як «стіл замовлень» або «піар-агенство». Зокрема, через вибірковий підхід у відкритті кримінальних проваджень по корупційних справах і неймовірне бажання попіаритись на чому тільки можна. Для прикладу, на тому ж Манафорті (який «засвітися» у «чорній бухгалтерії» ПР) під час президентських виборів у США, що зараз Україні «вилазить боком». Але тоді НАБУ разом з Банковою хотіло «вислужитись» перед найбільш імовірним кандидатом на пост президента США. А коли Клінтон не пройшла, а переміг Трамп, то НАБУ разом з тими, хто «збивав» Манафорта з посади керівника виборчого штабу Трампа, різко «включило задню» – нічого не було, не проходить, не розслідуємо і т.п. Більше того, щоб задобрити нову адміністрацію США, пішли навіть на те, що усупереч закону передали справу про «чорну бухгалтерію» ПР до ГПУ (хоча її розслідування за КПК є виключною компетенцією НАБУ).
Як хороша піар-компанія НАБУ спрацювало і у випадку з нещодавніми поданнями стосовно зняття депутатської недоторканності з п’яти народних депутатів. За законом його функція зводиться до того, щоб підгодовувати якісні (!!!) подання до Верховної ради, доказово обґрунтувавши своє прохання про зняття депутатської недоторканності. Які за якістю були ці подання (за окремим винятком) – бачила і чула вся країна. Однак, слідуючи кращим піар-традиціям і вийшовши за межі своїх процесуальних повноважень, НАБУ перед розглядом Верховною радою вказаних подань зробило фактично політичну заяву-звернення до депутатів із закликом «розірвати кругову поруку у парламенті» і підтримати подання. Але для чого це було робити (крім піару), якщо сам по собі факт внесення до парламенту такого подання означає необхідність його розгляду і задоволення?
Нещодавно НАБУ проявило свою сутність у черговий раз. Йдеться про його реакцію на заяву заступника голови Спілки офіцерів України Г.Омельченка про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого ч.3, ч.4 ст. 368 (одержання хабара, повторно, в особливо великих розмірах, службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище), вчиненого колишнім головою Вищого адміністративного суду України Пасенюком Олександром Михайловичем.
І за видом діяння, і за рівнем посади вказані факти підслідні виключно НАБУ – спеціально створеному державою органу для боротьби з елітною корупцією. Згідно з ст. 214 КПК при надходженні такої заяви НАБУ не має альтернативи у своїх діях – воно зобов’язане зареєструвати заяву про злочин і почати розслідування. І зробити це воно зобов’язане упродовж 24 годин.
* * *
Стаття 214. Початок досудового розслідування
1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
* * *
Але НАБУ знайшло можливість «відфутболити» цю заяву до ГПУ, пославшись на формальні моменти, які вочевидь до цієї справи відношення не мають. Бо, очевидно, що ГПУ ще за Януковича «поховало» справи по Пасенюку і ніякого розслідування по них наразі не здійснюється – все потрібно починати по-новому. Попри виключну підслідність вказаних фактів НАБУ, вони виявилися йому з якихось причин не цікавими. Мабуть тому, що Пасенюк вже не на посаді і що з нього візьмеш? Та й попіаритись особливо не вийде – тільки доведеться добре попрацювати. Тому який сенс такому надважливому органу як НАБУ порпатись у «застарілих» корупційних фактах уже колишнього голови ВАСУ?
Судячи з усього, керівництву НАБУ довелось добряче помізкувати над тим, як збагрити від себе нецікаву для нього справу. Адже замість 24 годин, які КПК визначає для реєстрації заяви про злочин, НАБУ «трудилось» над відповіддю заявнику кілька тижнів. Г.Омельченко направив свою заяву до НАБУ 31 травня, а відповідь НАБУ датована 20 червня ц.р.
Тепер черга відфутболити заяву щодо Пасенюка за ГПУ. Можна не сумніватися, що й вона, очолювана також відомими піарщиком зі стажем, знайде якийсь юридичний викрутас, щоб забезпечити Пасенюку спокійну старість на суддівській пенсії. Тим більше, що перед нинішнім керівництвом держави він має не менші заслуги, ніж перед Януковичем. Олександра Михайловича цінив Віктор Федорович, цінить його і Петро Олексійович. А раз цінить Петро Олексійович, то зацінить і Юрій Віталійович. Така вже система влади в Україні і така боротьба з корупцією.
Про те, якою буде відповідь ГПУ (законним процесуальним рішенням чи вишуканою відпискою), ОРД обов’язково повідомить своїх читачів.
Сергій Ніконов, “ОРД”
