Експерт з доброчесності

Доброчесність. Це слово увійшло в лексикон співробітників органів прокуратури разом із призначенням на посаду нового генерального прокурора, відомого оцією самою доброчесністю, нестяжательством і винятковою правосвідомістю. З травня 2016 року Генеральна прокуратура України перетворилася на оазу доброчесності, було навіть створено спеціальну робочу групу, що перевірятиме співробітників органів прокуратури на предмет відповідності високим ідеалам, які плекає Юрій Луценко.

Попри те, що Юрій Віталійович не мислить свого життя без наручних годинників за 30 тис. дол., отаборився в розкішному маєтку під Києвом і не має звички декларувати коштовні подарунки від лідерів злочинних угруповань (наприклад, він не вніс у декларацію й не заплатив податок із вартості ексклюзивного годинника «Брегет», подарованого йому керівником московського «лужніковського» угруповання Бабаковим — колишнім віце-спікером Російської Держдуми), потяг до доброчесності настільки захопив генерального прокурора, що він зобов’язав усіх підлеглих заповнити спеціальну анкету.

Як розповів Юрій Віталійович 23 липня в передачі Hard Talk LIVE на каналі 112, очищення органів прокуратури на засадах доброчесності відбуватиметься у два етапи. «Перший етап, — зазначив генпрокурор, — почався з призначення Петра Шкутяка, добровольця «Айдару», пораненого під Луганським аеропортом, керівником робочої групи перевірки доброчесності прокурорів. Я вважаю, що саме молода людина, яка пролила кров за Україну, має зцідити дурну кров з прокуратури. Саме він буде отримувати інформацію про ймовірні порушення законів працівниками прокуратури. Для цього потрібно зайти на сайт, знайти рядочок «Перевірка на доброчесність», натиснути кнопочку, відкрити будь-яку місцеву прокуратуру, знайти того, кого ви вважаєте недоброчесним прокурором, і натиснути віконце з блискавкою — ваша скарга потрапить прямо Петрові Шкутяку. Після цього буде проводитись службове розслідування, і якщо людина за декларацією живе у двокімнатній квартирі, а насправді в триповерховому особняку, чи показала в декларації «Москвич», а має «Майбах», — будуть зроблені відповідні висновки».

Йдучи назустріч закликам Юрія Віталійовича допомогти очистити органи прокуратури від недоброчесних співробітників, розповімо про того самого «добровольця «Айдару», пораненого під Луганським аеропортом», який і буде перевіряти, чи відповідають декларації прокурорів їхнім реальним доходам.

Ворон ворону…

Почнемо з того, що причетність інспектора Генпрокуратури Шкутяка до «Айдару» — це правда. Точніше, оспіваний Луценком «чистильник» органів прокуратури й символ прокурорської доброчесності має безпосереднє відношення до угруповання, яке очолювали колишні військовослужбовці ЗСУ Валентин Лихоліт (прізвисько Батя) та Ігор Радченко (прізвисько Рубіж), що служили в 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» Сухопутних військ Збройних сил України.

Зараз завдяки Головній військовій прокуратурі більшість членів цього угруповання, за винятком ватажків, вже арештована, а з процесуальних документів, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, можна отримати уявлення про те, що коїли деякі «айдарівці» (далі цитата):

23.08.2014 близько 12:00 год. ОСОБА_2 взяв участь у вчиненому озброєною бандою, учасником якої він являвся, розбійному нападі на домоволодіння подружжя ОСОБА_10, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, .. у ході якого використовуючи вогнепальну зброю, із застосуванням погроз насильства, що є небезпечним для життя та здоров’я вищевказаних осіб, які виразились у направленні на потерпілих вогнепальної зброї та висловленні погроз вбивством за допомогою даної вогнепальної зброї, спільно із іншими учасниками озброєної банди, незаконно заволодів особистим майном осіб, що зазнали нападу, яке знаходилося при них, а саме:

— мобільним телефоном марки Iphone 5S, вартістю 11000 грн,

— мобільним телефоном марки Nokia, вартістю 300 грн,

— планшетним комп’ютером марки «Айпад 4G»,

— гарнітурою з 2 золотих сережок з діамантами вагою 4 г кожна,

— 1 золотою каблучкою вагою 5 г загальною вартістю 15000 грн,

— мобільним телефоном марки LG-E400 вартістю 1000 грн,

— грошовими коштами на суму 900 грн,

— мобільним телефоном марки Samsung,

— мобільним телефоном марки Fly,

— портмоне з карткою пам’яті вартістю 160 грн,

— грошовими коштами у сумі 1000 грн,

— грошовими коштами у сумі 16000 грн,

— телефоном марки Sony вартістю 3800 грн,

— планшетним комп’ютером марки Sinai97 вартістю 2500 грн,

— комплектом автомобільної зимової гуми 285/60/18,

— бензопилою марки «Гускварна»,

— двома відеореєстраторами,

— двома парами взуття зимового,

— інтернет-роутером марки «Інтертелеком»,

— грошовими коштами у сумі 2000 доларів США та 22000 грн,

— хрестиком із білого золота на каучуковому ланцюжку із застібкою із білого золота вагою близько 8 г вартістю 9000 грн,

— золотою весільною каблучкою чоловічою з вкрапленням цирконію, вартістю 3500 грн,

— золотою весільною каблучкою жіночою з вкрапленням цирконію, вартістю 2500 грн,

— золотим ланцюжком вагою 16 г, вартістю 12000 грн,

— браслетом жіночим з білого та жовтого золота із вкрапленням цирконію вагою близько 10 г, вартістю 10000 грн,

— гарнітуром з 2 золотих сережок з діамантами вагою 3 г кожна та золотої підвіски з діамантами вагою 6 г, загальною вартістю 18000 грн,

— каблучкою жіночою з цирконію вагою близько 6 г, вартістю 6000 грн,

— золотим жіночим хрестиком вагою близько 5 г, вартістю 3000 грн,

— жіночою каблучкою із білого та жовтого золота вагою 6 г, вартістю 6000 грн,

— печаткою чоловічою із камінням (цирконієм) вагою 10 г, вартістю 10000 грн,

— золотим хрестиком дитячим вагою 1,5 г, вартістю 1200 грн,

— золотим хрестиком дитячим вагою 2 г, вартістю 2000 грн,
— ломом золотим вагою 7 г,

…

Крім того, 23.08.2014 ОСОБА_2, спільно із іншими членами озброєної банди, учасником якої він являвся, переслідуючи єдиний для всіх учасників озброєної банди корисливий умисел, у ході розбійного нападу, за вказаних вище обставин незаконно заволодів

— автомобілем марки Lexus RX 450, 2009 року випуску.

І подібних епізодів — чимало. Для розбійних нападів на оселі громадян бандити, які офіційно перебували на військовій службі, долали до 150 км від місця дислокації своєї військової частини. Втім, не тільки дитячі хрестики, весільні каблучки, зимове взуття чи престижні автомобілі ставали здобиччю банди. На рахунку чимало людських життів. Зокрема, саме цю банду волонтери обвинувачують у вбивстві добровольця Дмитра Шабрацького.

Про зв’язок Петра Шкутяка з цією бандою стало відомо після того, як 2 липня 2016 року на клопотання слідчого Головної військової прокуратури Печерський районний суд Києва арештував затриманих ватажків Батю та Рубежа.

Їхні соратники, що залишались на свободі, перекрили рух Хрещатиком, а Шкутяк разом із раніше судимим аферистом Костянтином Грішінім, який наразі користується посвідченням народного депутата на ім’я Семена Семенченка, влаштував бешкет в Печерському районному суді, вимагаючи звільнити арештованих.

Одночасно Шкутяк роздавав інтерв’ю, запевняючи журналістів, що Лихоліт «дав слово, що буде ходити на засідання суду, у зв’язку з чим йому треба змінити запобіжний захід». Ба більше, Шкутяк, який обіймає найнижчу посаду інспектора (вона відповідає посаді спеціаліста в міністерствах і відомствах) і навіть не належить до категорії прокурорсько-слідчих працівників, зробив від імені Генеральної прокуратури України кілька офіційних заяв і повідомив журналістам, що «в Апеляційному суді в понеділок прокуратура проситиме змінити запобіжний захід для Лихоліта, щоби не було утримання під вартою». Можна лише уявити, з яким здивуванням про заяву інспектора Шкутяка довідався процесуальний керівник по цій справі.

Але видатний фахівець у галузі права Юрій Луценко прислухався до прохань Шкутяка й особисто прибув до суду, вимагаючи звільнити з-під варти ватажка. Бо, як 2 липня 2016 року заявив Луценко в ефірі телеканалу «112 Україна», запобіжний захід Лихоліту судом «обрано неправильно», оскільки «слова офіцера, яке він дав моєму представнику Петру Шкутяку, буде достатньо для того, щоби змінити запобіжний захід, а справу буде треба відправити на додаткове розслідування».

Під незаконним тиском Луценка Апеляційний суд м. Києва спочатку випустив на волю Лихоліта, а кілька днів потому й Радченка.

«Прийшов з фронту — купив Rolls-Royce»

Залишимо за дужками розповідь генерального прокурора про необхідність відправити справу на додаткове розслідування — які можуть бути претензії до убогого? Натомість спробуємо розібратись, що саме пов’язувало Петра Шкутяка з бандитами, які не гребували дитячими хрестиками. Відповідь дуже прозаїчна — борги, в які Шкутяк свого часу вліз, перебуваючи на посаді першого заступника голови Долинської районної адміністрації Івано-Франківської області.

Інформацію про боргові зобов’язання Петра Зіновійовича годі шукати в його деклараціях, тож розповімо про невідомий бік життя найдоброчеснішого співробітника органів прокуратури, спираючись на судові рішення, розміщені в Єдиному державному реєстрі.

Почнемо з того, що своєю кар’єрою Петро Шкутяк зобов’язаний виключно батькові Зіновію Шкутяку — другу Юрія Луценка, міському голові Івано-Франківська з 1998 по 2006 рік, народному депутату України Vскликання від блоку «Наша Україна» та VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона».

У 2007 році Зіновій Васильович, щойно його недруг Роман Ткач був звільнений з посади голови Івано-Франківської ОДА, почав проштовхувати своїх родичів у керівні крісла. Зокрема, 7 грудня 2007 року першим заступником голови Долинської районної адміністрації, яку очолював близький друг родини Шкутяків Василь Іванишин, був призначений 27-річний Петро Шкутяк — випускник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, який у 2005 році ще й здобув диплом Міжрегіональної академії управління персоналом за спеціальністю «Правознавство».

Остання посада Петра Шкутяка до призначення на державну службу — фінансовий директор приватного підприємства «Трейд-Груп» в Івано-Франківську. Попри гучну назву, це приватне підприємство, зареєстроване на Ярослава Яцишина (невдовзі Яцишин став заступником Івано-Франківського міського голови), насправді мало однокімнатний офіс із трьох столів і кількох стільців та займалося лише тим, що виступало прокладкою між міським асфальтовим заводом, який очолював Богдан Коржак — хрещений батько Олега Коржака, одруженого на сестрі Петра Шкутяка, — та постачальниками щебеню й бітуму.

Про те, які навички Шкутяк-молодший здобув, працюючи на фірмі-прокладці, свідчить те, що тільки-но він в’їхав у кабінет першого заступника голови райдержадміністрації, миттєво придбав у кредит автомобіль Toyota Rav4, оформивши його на свою дружину Женчук Маргариту Євгенівну, без жодного наміру той кредит повертати. А саме, 7 грудня 2007 року Петро Шкутяк призначається на державну службу, а вже 10 грудня оформлює в ЗАТ «ОТП Банк» позику на придбання автомобіля в розмірі 40 тис. дол. (якщо бути точним — 40 035 дол.) під заставу цього ж авто.

Зрозуміло, що в Шкутяка й думки не було сплачувати кредит, — напевно, тому кредитні зобов’язання він забув відобразити у своїх деклараціях про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру (а фінансові зобов’язання Шкутяк мав декларувати щорічно — спочатку як державний службовець, потім як депутат Івано-Франківської обласної ради). Точніше, Шкутяк кілька перших місяців виплачував відсотки за кредитом, але виключно для того, щоби приспати пильність банку та взяти ще два кредити. 21 грудня 2007 року в ЗАТ «ОТП Банк» Шкутяк разом з дружиною взяли кредит у сумі 115 тис. дол. А 17 червня 2008 року Шкутяк взяв у цьому ж банку ще 200 тис. дол., кредит був оформлений на дружину, а сам Шкутяк виступив поручителем.

Таким чином, скромний державний службовець, який жив на саму зарплатню, разом зі своєю дружиною, яка виховувала п’ятьох дітей і фізично не мала можливості займатись нічим, окрім хатнього господарства, впродовж кількох місяців після призначення на посаду набрав позик на суму понад 350 тис. дол. Після чого Шкутяк, звісно ж, показав банкові дулю й перестав щось платити — не для того він ішов на держслужбу, щоби віддавати борги. А після того, як завдяки старанням батька 23 вересня 2009 року Петро Зіновійович був призначений головою Долинської РДА, він взагалі вирішив, що взяв бога за бороду, — тож про яке повернення кредиту могла йти мова?

Але кредитор був іншої думки, і оскільки Шкутяк не сплачував навіть відсотків за кредитами, нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін 22 липня 2010 року вчинив виконавчий напис, звернувши стягнення на заставлений автомобіль.

Голова Долинської райдержадміністрації Шкутяк здивувався такому нахабству й звернувся до суду, оскаржуючи виконавчий напис нотаріуса. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2011 року у справі №0907/2-3515/2011 позов Шкутяка був задоволений, а напис нотаріуса визнаний таким, що не підлягає виконанню. Одначе кредитор (на той момент права кредитора перейшли до ТОВ «ОТП Факторинг Україна») оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, й 27 березня 2012 року Апеляційний суд Івано-Франківської області скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення, яким відмовив Шкутяку в задоволенні позовних вимог. Водночас суд встановив, що «за отриманий кредит Шкутяк П. З. придбав для Женчук М. Є., яка є його дружиною, у приватну власність легковий автомобіль марки Toyota Rav4, державний номерний знак — АТ 6189 АМ. Згідно з досудовою вимогою АТ «ОТП Банк» заборгованість Шкутяка П. З. за кредитним договором перед Банком станом на 26.05.2010 року становила суму кредиту — 35 382,81 дол. США; суму відсотків — 569,14 дол. США; пеня — 8 485,09 грн та штраф — 75,00 грн».

Але невгамовний Шкутяк звернувся з касаційною скаргою, і 10 жовтня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення апеляційної інстанції й залишив у силі рішення суду першої інстанції, тим самим анулювавши виконавчий напис нотаріуса (принагідно зазначимо, що це правильно, оскільки при вирішенні подібних спорів слід керуватись не нормами Закону України «Про заставу», як це зробив апеляційний суд, а нормами спеціального Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» — кредиторові треба було звертатися не до нотаріуса, а в суд).

Таким чином, через суд Шкутяку вдалося «відбити» у кредитора автомобіль, що, безсумнівно, свідчить про виняткові юридичні таланти нинішнього «чистильника» прокуратури.

Слід сказати, що наполегливість, з якою Шкутяк відмовлявся віддавати кредитору заставлений автомобіль, є цілком зрозумілою. Хоча авто було оформлено на дружину, насправді користувався транспортним засобом сам Петро Зіновійович. Причому не тільки користувався, але й по-дурному судився з Управлінням державтоінспекції Івано-Франківської області, коли на нього накладали штрафи за порушення правил дорожнього руху.

Наприклад, постановою Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2013 року у справі №344/11776/13-а Шкутяку було відмовлено в задоволенні адміністративного позову про скасування постанови про накладання на нього штрафу в розмірі 425 грн за проїзд на жовте світло світлофора. Шкутяк стверджував, що штраф накладений неправомірно, оскільки він проїхав на заборонений сигнал світлофору з тим, щоб уникнути екстреного гальмування. Суд належним чином оцінив сміховинну аргументацію позивача й відмовив йому «з огляду на непредставлення позивачем та його представником доказів, які спростовують обставини, викладені інспектором ВДАІ в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності».

А між тим ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке стало правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», 25 липня 2011 року звернулося до суду, вимагаючи від позичальниці Женчук та поручителя Шкутяка повернення і другого кредиту, заборгованість за яким становила 218,3 тис. дол. (точніше — 195 278,72 дол. — заборгованість за кредитом, 22 973,78 дол. — відсотки за користування кредитом, 3 663 433,69 — пеня за прострочення зобов’язання).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 березня 2014 року у справі №0907/11558/2012 позов був частково задоволений: суд вирішив стягнути з дружини Шкутяка Женчук Маргарити Євгеніївни, 25.08.1980 року народження, жительки м. Івано-Франківськ на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №СМ-SMEI00/011/2008 від 17 червня 2008 року в розмірі 218 252,50 дол. та 1 744 500 грн пені.

Окрім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» продовжувало вимагати повернути понад 40 тис. дол. за першим кредитним договором (на ці гроші Шкутяк придбав автомобіль) й майже 120 тис. дол. за третім кредитним договором.

А ось декларація Шкутяка про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік (див. наприкінці статті). Ясна річ, про три кредити на загальну суму понад 350 тис. дол. у тій декларації — ані пари з вуст. І це зрозуміло, бо тоді б одразу постало питання, з якою метою колишній державний службовець брав позики і з яких доходів він збирався їх повертати.

Ситуація для Петра Зіновійовича була безвихідною, оскільки узурпатор Янукович замість того, щоби дати можливість підзаробити патріоту України трохи грошенят на державній службі, звільнив його з посади голови райдержадміністрації ще в листопаді 2011 року. Потому Шкутяк півроку пропрацював заступником директора лісопереробного заводу «Уніплит» й у лютому 2013 року влаштувався заступником директора комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр», де вкрасти можна було хіба рулон туалетного паперу.

Тому після того, як рішення про стягнення з його дружини 218,3 тис. дол. і 1,7 млн грн набрало законної сили, Петро Шкутяк зрозумів, що треба брати зброю та йти на битий шлях — тобто вливатись у якусь банду. Отак і звела його доля з Лихолітом і Радченком.

Залишивши дружину та п’ятьох дітей, Шкутяк рушив на заробітки на схід України, де саме розпочинались бойові дії. Повернувся він звідтіля мультимільйонером — мабуть, банда промишляла не лише дитячими хрестиками й зимовим взуттям. Принаймні, коли ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у 2015 році знову звернулося до суду, вимагаючи від Шкутяка та його дружини сплати заборгованості в розмірі 112 702,41 дол. та 9 419 640,71 грн пені за кредитним договором від 21 грудня 2007 року, Петро Зіновійович без вагань розрахувався з кредитором.

Про це свідчить ухвала Івано-Франківського міського суду від 3 грудня 2015 року у справі №344/6457/15-ц, якою був залишений без розгляду позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості та пені, оскільки «в ході розгляду справи відповідачі добровільно виконали свої обов’язки за договором та погасили заборгованість по кредиту».

Ба більше, Шкутяк погасив невідомо звідкіля взятими грошима всі інші борги. І навіть вирішив у 2016 році розлучитись з матір’ю своїх п’ятьох дітей — треба думати, що розлучення планувалось фіктивним і лише для того, щоби майно, придбане подружжям у майбутньому, не вважалось спільною власністю (наприклад, Шкутяк бере кредит, на ці гроші його дружина придбаває квартири-машини, але навернути стягнення на майно дружини за позовом кредиторів вже буде неможливо внаслідок фіктивного розлучення).

1 березня 2016 року Івано-Франківський суд відкрив провадження у справі про розлучення за позовом Петра Шкутяка.

Але 23 травня 2016 року Шкутяк звертається до суду із заявою про залишення його позову без розгляду.

Потреба у фіктивному розлученні відпала, оскільки 25 травня 2016 року наказом генерального прокурора Петро Зіновійович був призначений інспектором управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України.

П’ять запитань до Юрія Луценка

Постає закономірне запитання: чому ж Юрій Луценко призначив такого видатного фахівця в галузі доброчесності, як Петро Шкутяк, на нікчемну посаду інспектора? Інспектор — це навіть не прокурорсько-слідчий працівник, а допоміжний персонал. І це при тому, що незадовго до того Луценко збирав журналістів і блогерів та стверджував, що планує призначити сина Зіновія Шкутяка начальником Департаменту внутрішньої безпеки. Те саме Луценко говорив і народним депутатам, доказом чого є запис на фейсбук-сторінці нардепа Андрія Левуса.

Причини цьому дві. По-перше, Петро Шкутяк як людина, що понад рік пропрацювала за часів Януковича на посаді голови райдержадміністрації, підпадає під дію Закону України «Про очищення влади», і навіть наявний у Шкутяка статус учасника бойових дій у цьому випадку не знімає заборону на його перебування на державній службі. Втім, враховуючи, що Луценко все ж таки взяв Шкутяка в Генеральну прокуратуру, можна зробити висновок, що люстраційний закон — то для генерального прокурора порожній звук.

Але найголовніше, що призначення Шкутяка на будь-яку, не тільки адміністративну, а взагалі прокурорсько-слідчу посаду забороняє п. 3.1 наказу Генеральної прокуратури України від 15 вересня 2014 року №2гн.: цей досі не скасований Луценком наказ не допускає комплектування прокурорсько-слідчих посад за рахунок осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності.

Саме так: символ прокурорської доброчесності був засуджений за хуліганство згідно з ч. 1 ст. 296 КК України вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2012 року у справі №0907/15671/2012.

Фабула кримінального провадження проста, як господарське мило. Після інавгурації Януковича Петро Шкутяк 30 квітня 2010 року був звільнений з посади голови Долинської РДА розпорядженням президента №606/2010-рп, але враховуючи, що прохачем за Шкутяка виступив екс-президент Ющенко, який пообіцяв, що Петро буде служити Януковичу вірою та правдою, Віктор Федорович того ж дня повторно призначив Шкутяка головою цієї ж самої Долинської райдержадміністрації розпорядженням №618/2010-рп. Після чого впродовж 1,5 року Петро Зіновійович ревно служив двічі несудимому та Партії регіонів.

Одначе 9 листопада 2011 року Янукович підступно звільнив Шкутяка з посади, обірвавши кар’єру перспективного молодого політика.

Через це Петро Зіновійович страшенно образився на злочинний режим і (напевно, перебуваючи в тверезому стані) 3 липня 2012 року каменюками потрощив скляні вивіски молодіжної та міської організацій Партії регіонів у Івано-Франківську та кинув камінь у вікно міської організації Партії регіонів, розбивши шибку.

Подібні витівки нинішнього любимця Юрія Луценка, який упродовж 1,5 року був провідником політики Януковича в районі, свідчать передусім про психічний статус найдоброчеснішого співробітника органів прокуратури та його здатність приймати розумні рішення.

Зрозуміло, що Шкутяку довелось відшкодувати завдану шкоду в розмірі 10 тис. грн, заплатити штраф у розмірі 2 тис. грн, сплатити видатки на проведення експертизи в розмірі 900 грн і отримати судимість за хуліганство. І хоча судимість була погашена в 2013 році, у біографії Шкутяка значиться обвинувальний вирок, а відтак він не може працювати на прокурорсько-слідчих посадах. Принаймні, за нинішнього законодавства.

Тому хотілося би, щоб Юрій Луценко під час свого наступного інтерв’ю відповів на такі запитання:

1. З якою метою найчесніший співробітник органів прокуратури Петро Шкутяк брав кредити в ЗАТ «ОТП Банк» на загальну суму понад 350 тис. дол.?

2. З яких джерел найчесніший співробітник органів прокуратури Петро Шкутяк збирався погашати кредити та відсотки за користування кредитами, враховуючи, що його дружина зайнята вихованням п’ятьох дітей, а сам він на момент отримання позик перебував на державній службі?

3. У зв’язку з чим найчесніший співробітник органів прокуратури Петро Шкутяк, подаючи декларації про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру (як перший заступник і голова Долинської райдержадміністрації Івано-Франківської області та депутат Івано-Франківської обласної ради VI скликання) приховав наявність цих кредитів?

4. Де найчесніший співробітник органів прокуратури Петро Шкутяк взяв гроші для погашення кредитів після того, як побував у зоні бойових дій на сході України?

5. У якого Сірка Юрій Луценко позичав очі, коли доручав перевіряти доброчесність співробітників органів прокуратури людині, яка ревно обслуговувала режим Януковича, причетна до банди Лихоліта-Радченка, засуджена вироком суду та, перебуваючи на державній службі, не задекларувала величезні фінансові зобов’язання?

Читайте також: Яка країна, таке і правосуддя

Володимир Бойко

“Ракурс”