Человек не терпит насилия!

Семен Семенченко. Батальон «Донбасс»

Сторонник новой киевской власти, командир батальона «Донбасс» Семен Семенченко рассказал «Дождю» о том, почему стал воевать, чем Славянск, по его мнению, похож на Чечню, и сможет ли Украина стать прежней. Интервью Тимура Олевского.

Олевский: Кто люди, которые поддерживают сепаратистов? Часто бытует мнение в самой Украине, что основной костяк людей, которые сражаются сейчас в Славянске, это люди из России, что вся эта история пришла из России. Как вы представляете себе этих людей?

Семенченко: Давайте посмотрим, как это все начиналось. Начиналось это после победы Майдана в феврале этого года. Первый митинг, на который вышел народный губернатор Губарев и заявил о том, что мы за Россию. Митинг собирала Партия регионов. Собрали бюджетников, привели со всех городов, и потом так получилось случайно, что пришел Губарев, ему дали выступить, и он этих людей очень быстро зажег идеей России, федерализации, сыграв на то, что наши деньги отбирает центр. После этого мы видели, что все митинги за Россию собирались директорами предприятий, шахт, бюджетных учреждений, мэрами областных городов, то есть всеми теми людьми, которые изначально работали именно с правящей Партией регионов.

Россия тут абсолютно была ни при чем. Финансировалось это за счет местных предпринимателей, предприятий и прочее. Нагнетались антиукраинские настроения. Два примера – практически на каждом предприятии снимали так называемые 15% на восстановление Майдана. Представьте, если у человека, у шахтера забирают зарплату на восстановление Майдана, причем Майдана, которому культивировали ненависть еще месяца три до этого. Потом стали снимать на Национальную гвардию. Вроде бы все об этом знали, но никто ничего не делал.

Олевский: Зачем это делать местным?

Семенченко: Затем, чтобы посеять ненависть, раскачать народ, чтобы Украина воспринималась как нечто чуждое. Для чего это все делалось? По моему глубокому убеждению, прошел такой же процесс, как в 2005 году, то есть власть была потеряна Януковичем и местной всей шайкой. После этого начался торг, чтобы им оставили их привилегии, дали возможность воровать из бюджета дальше, сумасшедшие там деньги на угольную отрасль выделялись и распиливались. Они хотели повторить то же самое, что было в 2005: закрепиться, сохраниться, а потом прийти и победить опять. В процессе этих торгов они пугали центральные власти сепаратизмом. Убийства на митинге, 13 марта был убит человек, это при мне происходило, просто его зарезали, все эти бойни не российскими диверсантами производились, а местными «титушками», то есть криминалитетом, который использовался и год, и два, и три, и четыре назад именно Партией регионов.

Что происходило дальше? Дальше те силы, которых подняла со дна Партия регионов, все эти гопники, все эти бывшие монтажники, слесари, они почувствовали, что они могут стать кем-то еще: народными мэрами, губернаторами, Че Геварами, они могут отжать что-то. Посмотрите, в Донецке уже вывезли все автомобили из салонов, потому что реально идет мародерство. Эта сила начала выходить из-под контроля, она начала действовать самостоятельно. Появилась группа авантюристов, эти люди никакого отношения к ГРУ не имеют сейчас. Да, они обстреляны, они поймали кураж, я их по-мужски уважаю, но это все группы, которые самоорганизовались, которые получили добро каких-то там властей, и от безнаказанности начали делать все более и более масштабные вещи. Они начали захватывать сбушников, контрразведчиков, что само по себе смешно.

Дальше к этому добавилась масса людей, которые раньше поддерживали Партия регионов, а сейчас они были оболванены пропагандой – и российской, и местной. Эти люди считают, что в России сказочное царство, а Украина – это царство мрака, везде им мерещатся бандеровцы. И многие из этих людей сейчас искренне стоят на митингах и блокпостах.

Олевский: Был ли здесь спецназ ГРУ или нет?

Семенченко: И самая маленькая часть – это как раз приезжие из России. Ведь Россия тоже и в ответ на просьбы местных сепаратистов, и желание играть свою игру, присылают своих людей, но я думаю, что это самая мелкая часть. Возможно, здесь и были какие-то инспекторы ГРУ, возможно. Но извините, когда власть посылает танки и бронетранспортеры в центр города, то есть делает то же самое, что и Россия сделала в Грозном, эту тупость, и их блокируют, то зачем тут нужны грушники, если в поддавки играет сама украинская власть? Я так подозреваю, что некоторым кругам в правительстве Украины было выгодно отвлечь людей от проблем, поднятых Майданом: коррупции, тотального воровства, отсутствия национальной идеи.

А ведь когда вес переключились на защиту Родины, начался патриотический подъем, патриотическая истерия, можно сказать. Стало уже не до разборок, где, кто в парламенте, кто кого просунул на должность, кто у кого украл. Отвлечь внимание от этих процессов было выгодно некоторым кругам в Киеве. И когда интересы местных кланов, некоторых кругов в Киеве, интересы, скажем так, этих низовых групп люмпен-пролетариат, которые подняли наверх, соединились, получили то, что получили.

Олевский: Вы стоите практически с позицией борьбы с коррупцией, которая привела к развитию сепаратизма. Если это так, тогда почему, например, Игорь Коломойский, который является бизнесменом-олигархом, дает деньги на ваш батальон?

Семенченко: А кто сказал, что он дает нам деньги?

Олевский: У нас такая информация есть. А как строится формирование финансовое?

Семенченко: Очень просто. Я в Фейсбуке 15 дней назад объявил о том, что у нас создается такой батальон. У нас есть номер расчетного фонда, куда перечисляются деньги, у нас есть предприниматели, которые привозят продукты, у нас есть люди, которые не получают деньги. Если бы вы зашли внутрь, вы бы увидели… Вот вы видите, идет человек, у него кроссовки на ногах, у него даже нет берц. Мы первое время спали исключительно на матах. То есть все это, как это трудно поверить, правда, сегодняшней России и Украины, делается за счет пожертвования людей, потому что мы нах… никому кроме людей не нужны. И как только мы перестанем быть нужны, как только они увидят, что мы очередное картонное подразделение, это все закончится.

Олевский: А скольким людям в Донецке нужны, как вы считаете?

Семенченко: Я видел митинги за Украину и в пять тысяч человек, и в десять тысяч человек. Я лично считаю, что большинство за Украину, но существует большая часть, которая называется болото.

Олевский: А как относится к тому, что если люди, которые выступают против Украины, за Россию? Они же существуют, к ним же тоже надо прислушиваться.

Семенченко: Конечно. По моему расчету, это 20%, и мы готовы к ним прислушиваться. Смотрите, если он выступает за присоединение к России, как он может отстаивать свои права? Первое – выбираться в Верховную Раду, принимать закон о референдуме, и этот референдум проводить, присоединяться, или каким-то другим путем. А что происходит? Наглая ложь, циничная по телевизору о каких-то бандеровцах, о «Правом секторе», о том, что извините, убивают человека на митинге, это пресс-секретарь «Свободы», 19-летний парень Дмитрий. По российскому телевидению показывают, что это пророссийские митингующие убитые бандеровцем. То есть наглая ложь – раз. Второе – похищение людей, убийства людей, запугивание людей, штурмы админзданий.

Что они все говорили про Майдан? Почему они штурмуют здание? Они сейчас копируют один ко одному. То есть их действия, я считаю, что это действия фашистов. Современная Россия – это, к сожалению, фашистская страна, она становится именно такой. Не тот фашизм, который был в Испании классический или еще что-то, а тот, который себе представляем, что такое фашизм – наглая ложь, угрозы, запугивание. Это как раз то, в чем обвиняют украинскую сторону.

Нам не нравится правительство, которое в Украине, в этом мы схожи с теми, кто за Россию. Но я никогда не соглашусь, чтобы на нашей земле просто творили беспредел, а именно это и происходит. Вот и все.

Олевский: Как вы оцениваете будущее людей, которые с оружием в руках сейчас защищаются в Славянске, что с ними будет?

Семенченко: Я думаю, что, скорее всего, их амнистируют.

Олевский: Почему?

Семенченко: Потому что если бы не было игры в поддавки с киевскими властями, это давно бы уже закончилось. Пример – народный губернатор Губарев два месяца назад, абсолютно безумные действия: захват казначейства с сорока людьми, хождение по городу, заявления. Потом человек садится дома с журналистами и ждет, пока его арестуют. Я прекрасно понимаю, что он это сделал, получив гарантию неприкосновенности, что он посидит два месяца и выйдет героем. После этого три раза его пытались обменять на захваченных заложников, Киев сам его пихал каждый раз – поменяйте, нате вам Губарева. Когда в последний раз Якубовича похитили, хотели поменять на него Губарева.

Олевский:  Игорь Якубович?

Семенченко: Нет, Николай Якубович.

Олевский: Это, по-моему, силовой блок возглавлял Сергей Тарута.

Семенченко: Да, и потом отказалась вот эта православная революционная армия менять его, они сказали, что им Губарев не нужен. И, в конце концов, Губарева перед 9 мая дали народу вождя. Я, кстати, с уважением к нему отношусь, он лидер достаточно пламенный, хотя и врет людям. Я думаю, что потом будет очень много проблем с теми людьми, которых он сейчас поведет за собой.

Олевский: А что будет 9 мая, как вы думаете?

Семенченко: Я думаю, что 9 мая будут очередные захваты админзданий. Я думаю, что 9 мая будет вовсю раскачиваться истерия – наши деды воевали, бей бандеровцев. Будет по максимуму это делаться.

Олевский: Вы работаете в сотрудничестве с милицией, тем не менее.

Семенченко: Мы не сотрудничаем с милицией. Сейчас я не вижу государства Украина. Я вижу то государство, которым она может стать, ради этого мы здесь. И я вижу некую сетевую структуру, в которую входят журналисты, члены парламента отдельные, какие-то правительственные чиновники, врачи, отдельные работники милиции, в том числе на высоких должностях, сбушники отдельные. Эти люди – патриоты Украины, и они между собой пытаются координировать свою деятельность. Вот именно в таком формате – в сетевой структуре патриотов мы сотрудничаем. Что касается обычной милиции, я не готов, тут очень большое количество предателей.

Олевский: А почему получилось, что милиция в Донецке настолько нелояльна к Киеву и не подчиняется?

Семенченко: Давайте посмотрим. Во-первых, из кого состоит милиция, это естественный отбор, остаются люди, в основном, для коррупционных схем. Идет выбраковка каких-то патриотов, выбраковка профессионалов – раз. Второе – они сами стали жертвой пропаганды, они сами рассказывали об отрубленных руках беркутовцев на Майдане, рассказывали, как «Беркут» жгли коктейлями «Молотова», и они в это верят сами. Третье – меркантильные соображения, им рассказывают, что они будут получать 1200 долларов, когда будут служить в российской полиции. Четвертое – большинство из них трусы, они деморализованы. Сегодня 40 человек с макетами автоматов пришло в красноармейский РОВД, положило ментов лицом в грязь, и они там лежали себе спокойно. И это и есть их  реальное место сейчас. Есть, конечно, отдельные люди. Есть замначальника РОВД Горловки, который до последнего сражался, есть другие патриоты, но их очень мало.

Олевский: Арсену Авакову вы сейчас доверяете?

Семенченко: Арсен Аваков – это единственный человек, который нам помог, когда нас заблокировали, около 500 человек, было оружие на нашей базе.

Олевский: В вас стреляли там, да?

Семенченко: Стреляли, да.

Олевский: А вы?

Семенченко: Мы стреляли в воздух или отсекающие в асфальт. Мы хотели избежать жертв. Так вот «Беркут», который вызывали для того, чтобы нам помочь, ждал, пока мы кого-то убьем, чтобы нас забрать. Они этого не дождались, «Альфа» пришла поздно, единственное – прислали вертушку из Днепропетровска. Сделал пару заходов якобы на боевое и, по сути, разогнал большую часть людей. Я не знаю Арсена Авакова, но я вижу, что только он в этот момент нам помог. Если про него будут говорить какие-то гадости, я буду их как минимум проверять.

Олевский: Если вам удается кого-то задержать из сепаратистов, что вы делаете, какие ваши действия?

Семенченко: Я не могу вам ответить на этот вопрос.

Олевский: Вы их отдаете сотрудникам милиции?

Семенченко: Отдавали раньше.

Олевский: А сейчас?

Семенченко: А сейчас я не готов это с вами обсуждать. Я могу с вами только фантазировать, здесь насаждается Чечня с похищением людей, с охотой за головами. Если я вижу, что похищают журналистов, «Патриотов Украины» прямо на улице, причем как Якубовича, прострелив ему ноги фактически, а власть бездействует. Какой вариант освобождения этих людей – обмен на равнозначных заложников. Тактика заложничества – это очень плохо, но в данном случае я не вижу другой альтернативы.

Олевский: Сколько сейчас находится заложников в Донецкой народной республике?

Семенченко: Я так подозреваю, что убитых людей гораздо больше. По нашим подсчетам, около 15 человек уже. Это как на Майдане, это еще всплывет. Что касается заложников, ко мне только пришло за последнюю неделю от 10 человек СМС-ки, что их мужья, братья находятся в заложниках, сообщили, кто с нашей стороны украинской ведет их дела. Но, к сожалению, безрезультатно, как минимум эти 10 человек находятся точно.

Олевский: Кого обычно берут в заложники?

Семенченко: Ту часть категории, на которую хотят воздействовать, или ту часть категории, похищение которых можно хорошо распиарить. Ведь цель – это либо обмен на своих людей, либо запугивание. Журналисты – самая незащищенная категория, активисты, «Патриоты Украины», которые так или иначе участвовали в общественной деятельности. И третья категория – это какие-то чины, типа ОБСЕ. Третья причина, почему их берут, это, чтобы защититься их телами от штурмов. Я вообще в шоке был, когда услышал, что вполне нормально принимается тактика закрытия женщинами, детьми.

Олевский: А что будет в Славянске дальше? Как вы думаете, чем закончится?

Семенченко: В зависимости от того, как будут дальше развиваться события в стране.

Олевский: От кого это зависит?

Семенченко: От народа.

Олевский: А от России зависит?

Семенченко: От России сейчас не зависит, потому что позиция России уже понятна, она будет помогать очень прагматично, то есть в зависимости от успехов, которые будут иметь сепаратисты, никакого вторжения не будет. Это первое. Второе – все зависит от народа, если народ выйдет на авансцену третьим игроком, то тогда может все быть по-другому. Если нет, то изобразят большие трудности, запугают человеческими жертвами, всех амнистируют, возможно, отдадут область.

Олевский: А вы предполагаете, что Донецк отходит?

Семенченко: Конечно, я могу рассматривать такие варианты, но я понимаю, что реализация этих сценариев зависит не просто от сценаристов, но еще от развития событий, поэтому может быть по-всякому. Но реально я предполагаю, что сейчас система управления Донецкой области уже нарушена, и можно при определенных обстоятельствах эту область потерять.

Олевский: 11 мая состоится так называемый референдум? Что будет 12?

Семенченко: Я не вижу причин, чтобы он не состоялся, поскольку сегодня депутаты Донецкой народной республики все-таки проголосовали за проведение этого референдума. Однако я не вижу, в чем его опасность. Он незаконный, если власть перестанет его пиарить и все. Чем больше мы будем повторять «референдум», тем больше он станет легитимным и все.

Олевский: Америка утверждает, что Россия виновата во всем, что происходит на востоке,  или, по крайней мере, имеет большое влияние. Согласны ли вы с этим утверждением?

Семенченко: Америке выгодно обвинять Россию. Как бы мы ни относились к Путину, как бы мы ни относились к той воровской системе, которая построена сейчас в России, все-таки Россия как государство тоже имеет свои интересы, как и США. Просто реализуются они не всегда чистоплотными людьми. Так вот, в интересах Америки опускать Россию и наоборот. Поэтому я с большой разборчивостью отношусь  к подобным заявлениям. Как минимум я не знаю, я не имею информации и не отношусь к кружку конспирологов, чтобы воображать, что я все знаю. Я вижу то, что вижу.

Олевский: Как быть с такими разными мнениями у людей? Как их примирить?

Семенченко: Прежде всего, убрать преступников.

Олевский: Это задача вашего батальона?

Семенченко: Нет, конечно. Задача нашего батальона добровольческого, если бы нас легализовало Министерство обороны, — это помощь в разблокировании зданий, это их защита, это борьба с вооруженными группами. Сейчас выполнить эту задачу масштабно мы не можем, мы способны только к диверсионным действиям и служить примером для народа. Заходить в город с какими-то частями, защищать митинги активистов и прочее. Но у нас нет инструкторов, у нас нет нужного оружия, у нас нет этой подготовки и поддержки. Я реально представляю наши силы. Это задача власти, причем сил больше, чем достаточно. Блокируется все и наводит на мысль, сейчас сценарий немножко другой.

Олевский: Такое ощущение, что украинская армия очень слабая, и что она очень медленно и неэффективно действует в Славянске.

Семенченко: Приказы, это только в приказах дело. Сидят люди в Луганске, воинская милиция окопалась в административное здание горсовета или администрации. Говорят так: «Мы сейчас им устроим второй Сталинград», это «бандеровцы» говорят пророссийским. Начали нападать, пророссийские их отбили. Вместо того, чтобы идти дальше в наступление, часть вдруг отводят из укрепленного здания на аэродром, на переформирование. Как это воспринимать?

Олевский: А как вы это воспринимаете?

Семенченко: Как предательство. Но эти люди себя предателями не считают, для них Украина просто ничто, они живут… навряд ли это космополиты. Скорее всего, это просто пережиток неофеодального общества, то есть они каста господ и неважно, как эта страна называется, поэтому быдлу можно давать все, что угодно. Ведь после Януковича ничего не изменилось по большому счету, только наиболее одиозные представители ушли. С нашей точки зрения, это предательство. Но я не буду врать, таких, как мы, достаточно мало. И это очень неудобно быть такими людьми, потому что мы как прыщ на заднице.

Олевский: А как вы стали человеком в черной форме с надписью «Украина. Военные силы»?

Семенченко: Сначала были на Майдане, потом были в самообороне. Потом увидели все это и для себя прояснили, сделали выводы, потом попытались делать то, что мы можем.

Олевский: У вас есть семья?

Семенченко: Конечно.

Олевский:  И что они думают по поводу вашей деятельности?

Семенченко: Семья поддерживает, но не понимает. Я понимаю мою супругу, ей гораздо проще, если бы я был такой же, как и все, просто жил бы, смотрел телевизор, в трениках пил пиво. По большому счету, этот вирус, эти гены патриотизма очень неудобны для их носителей, но мы такие, какие есть. Поэтому семья поддерживает, но не во всем понимает.

Олевский: Украина будет прежней после Майдана?

Семенченко: Если Украина сохранится, то она прежней уже не будет, мы этого не дадим. Как только закончится здесь фаза острого противостояния, мы тут же займемся тем, что происходит в Киеве. А дальше уже как Бог даст.

Олевский: Когда люди безоружные останавливают военную технику руками, они для вас враги или нет?

Семенченко: Это миф. Я знаю, как изнутри выглядит все это действо. Находится координатор, находятся люди, которые за деньги собирают других людей, это группа, костяк. Все остальные местные жители обрабатываются в течение нескольких дней страшными страшилками. Менты местные очень пугают этих людей и стоят, в основном, для того, чтобы они не разбегались. Решается это моментально, например, созданием территориальных частей из местных, которые просто пройдутся по людям и поговорят с ними. Изолировать негодяев, которые платят за этот беспредел, и все будет нормально. Это не наши враги, это люди оболваненные, им же говорят, что сейчас будут убивать, что едут бандеровцы, но это ложь. Это элементарно все делается при желании, тем более, если есть государство. У нас пока государства сейчас нет, есть сетевая структура из патриотов, ну и сетевая структура из негодяев.

Дождь

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

73 ответа

  1. Українська нація вимагає від Порошенка оголосита Адольфа Гітлера найвидатнішим героєм України, на якого напало жидовсько-кремлівська наволоч, а Гітлер звільняв від неї Українську державність і незалежність. І тому герой України Адольф Гітлер повинен бути визнаний нацією України як Великий Кобзар України, а Тарас Шевченко отримає звання просто кобзаря тому що він просто письменник і ні хуя конкретно не зробив для України — цей лох просто пиздів забагато

  2. Обыкновенное ссыкло хоть бы снял масочку педрила посмотреть на героя, а то в маске каждое говнище которое даже до людины в развитии не дотянуло лезет в “герои”. А кто брал интервью пусть готовится сваливать если ему в России плохо живется-пусть едет в свою страну Израиль или к друзьям гомикам типа этого Семена.

  3. Какая такая Украинская нация недоношенный ты про что или про кого говоришь? Откуда нарисовалась? До людины не дотянул, а все туда же-про нации. Не было у вас Бандерлогов нации и никогда не будет. Как нагибали вас немцы так и нагибают(кстати коль ты евреев не любишь-ты бы вопросиком задался, а кто Байден по национальности,кто ваш Каламойский и новый шут под названием Порошенко..

  4. Вообще-то бандеровцы тоже русские,только забывшие об этом.Путин и Якунович не догадались вовремя напоить их как следует на Майдане

  5. сеня появишся на передовой поймаем и накажем по полной прграмме,клентакую суку будем наказывать жестко.

  6. Семен Семенченко: від звичайного шахрая до живої легенди
    Семенченко — це насправді раніше судимий аферист Грішін, який не тільки ніколи не був офіцером (в нього й вищої освіти немає), але й узагалі не служив у Збройних силах
    30 січня 2015 року я відправив у Національну гвардію запит на інформацію — найзвичайніший, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Запит стосувався підрозділу Нацгвардії, який в ЗМІ та соцмережах називають «батальйон «Донбас», та його легендарного командира — народного депутата України майора Семена Семенченка, нагородженого за талант полководця орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
    Щоправда, на момент нагородження Семен Ігорович був не майором, а лише капітаном резерву — звання майора Аваков присвоїв орденоносцю вже після вручення нагороди. При цьому, як на мій попередній інформаційний запит відповіла Нацгвардія, звання капітана йому було присвоєно в порядку переатестації: при зарахуванні на міліцейську службу Семенченко, мовляв, був капітан-лейтенантом Військово-морських сил України в запасі, тому «капітан-лейтенант запасу Семенченко С.І. був переатестований с присвоєнням військового звання капітан резерву». Ось, будь ласка, витяг з попередньої відповіді Нацгвардії та подання Авакова про нагородження героя.
    Але залишилось нез’ясованим питання — а коли ж жива легенда національно-визвольної боротьби українського народу став морським офіцером, на якому кораблі служив, чи не ходив, бува, у «кругосвєтку»? Погодьтесь, це важливо знати навіть для авторів майбутніх шкільних підручників історії. Тож довелось спрямувати в Нацгвардію ще один запит ось такого змісту:
    Читайте также: Семенченко предлагает отправить “команду Коломойского” в Одессу
    «З метою підготовки телевізійного сюжету про діяльність другого батальйону спеціального призначення 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України, прошу повідомити:
    1. Хто саме виконував повноваження командира другого батальйону спеціального призначення 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України за період з 30.05.2014 по 11.08.2014 і з 24.11.2014 до цього дня (прізвище, ім’я, по батькові та військове або спеціальне звання командирів)?
    2. Які саме документи надав Семенченко С.І. на підтвердження наявності в нього військового звання капітан-лейтенант при зарахуванні до Національної гвардії України?
    Відповідь прошу направити на мою домашню адресу поштовою кореспонденцією в строк, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
    Мій запит у Нацгвардії отримали, навіть повідомили мені на початку лютого 2015 року, що він скерований для опрацювання. Але відповіді досі не має. І не буде. Тому, що особова справа героя порожня, там немає не тільки документів про присвоєння йому первинного звання капітан-лейтенант, а навіть його паспорту, оскільки Семенченко — це насправді раніше судимий аферист Грішін, який не тільки ніколи не був офіцером (бо для цього як мінімум потрібна наявність вищої освіти, якої в Грішіна-Семенченка немає), але й узагалі не служив у Збройних силах.
    Тому візьму на себе клопіт розповісти, чому саме підпорядкована міністру внутрішніх справ Авакову Національна гвардія відмовляється виконувати вимогу Закону України «Про доступ до публічної інформації», і хто, а, головне, навіщо, виготовив шахраю фальшиві документи.
    Історія «хвороби»
    Неохайна людина з немитим волоссям, у черевиках на босу ногу, з запахом перегару та в супроводі охоронця з опухлим від пиятики обличчям — у такому вигляді останнім часом з’являється на людях найвідоміший український аферист, що зробив блискучу кар’єру виключно через фактичну відсутність в Україні військової прокуратури.
    Власне, кар’єру робив не він, кар’єру робили йому. Нинішній народний депутат України, а на той момент — радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко в березні 2014 року здибався з дрібним пройдисвітом з Макіївки. Пройдисвіта звали Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження, ідентифікаційний номер 2718504398. Він разом зі своєю дружиною Наталією Олегівною Московець, 1983 року народження, ідентифікаційний код 3037903085, ховався від кредиторів, яким заборгував чималі суми.
    Подробиці бурхливої підприємницької діяльності Грішіна і його бойової подруги неважко встановити з численних судових рішень, винесених за позовами як контрагентів, так і податкових органів. Власне, і в Макіївку Костя перебрався з рідного Севастополя, ховаючись від кредиторів та податківців. Тож недивно, що шлях нашого героя до депутатського мандату був всіяний аж ніяк не трояндами.
    Уродженець м. Севастополя Костя Грішін, закінчивши в 1991 році середню школу, попервах мріяв бути морським офіцером і вступив до Чорноморського вищого військово-морського училища ім. Нахімова. Але через три місяці майбутній народний депутат був відрахований з училища, як стверджують злі язики, — за крадіжку годинника в однокурсника.
    Невідомо яким чином «відмазавшись» від армії, влітку 1992 року Грішін поступає знову у вищий навчальний заклад — на цей раз на факультет економіки та менеджменту Севастопольського національного технічного університету з заочною формою навчання. Але отримати диплом знову не судилось: через три роки Грішін, який перебрався до Києва й працював барменом у барі «Оболонь», був арештований по обвинуваченню в скоєнні низки злочинів — від незаконних валютних операцій до переховування краденого. Засуджений Ленінським районним судом Києва, Грішін вийшов на волю в грудні 1996 року у зв’язку з амністією, проголошеною з нагоди ухвалення нової Конституції.
    Повернувшись до Севастополя, Костянтин знову взявся за старе, але в значно більших масштабах. Для початку він зареєстрував ТОВ «Универсал-инком-юг», за допомогою якого зібрав з довірливих городян 55 тис. дол. під обіцянки вкласти гроші у високоприбуткові інвестиційні проекти. У червні 1999 року ця шахрайська контора була визнана банкрутом, а обдурені вкладники ще довгі роки оббивали міліцейські пороги, вимагаючи притягнути Грішіна до кримінальної відповідальності.
    Також тривалий час севастопольці плювались при згадуванні ще двох фірм з однаковою назвою — «Общество милосердия», зареєстрованих Грішіним. Тільки одна була заснована у формі громадської організації, а друга — як благодійний фонд.
    Читайте также: До Чернівців завітав комбат-нардеп Семенченко, чи все-таки Гришин?
    Справи Грішіна пішли вгору й у 2000 році він навіть балотувався (щоправда, безуспішно) депутатом до Севастопольської міськради. До речі, балотувався Грішін під проросійськими та прокомуністичними гаслами. Але найцікавіше — це те, як шахрай пояснював у автобіографії, чим він займався в 1995 році. Як запевняв своїх севастопольських виборців майбутній легендарний комбат, у 1994–1995 роках він, як справжній патріот РФ, воював у Чечні проти сепаратистів, які зазіхнули на територіальну цілісність великої та неподільної Росії. А оскільки наявність українського громадянства заважала йому вступити до лав Збройних сил Російської Федерації, то він начебто брав участь у бойових діях у складі партизанського загону, організованого ФСБ.
    Коли в листопаді 2014 року журналісти « Лівого берегу» розшукали «Севастопольский вестник» за 2000 рік і попрохали вже народного депутата України Семена Семенченка прокоментувати рядок з автобіографії про те, що він перебував у складі так званого «добровольчого миротворчого корпусу з ліквідації конфлікту в Чечні», народний обранець не моргнувши оком розповів історію, яку не можна не процитувати як приклад феноменальної брехливості та виняткових літературних талантів нашого героя:
    «1994 рік. Мені 20 років. Я навчався в «Нахимівці» — учбовому закладі зі спеціальною ідеологією. Мозок нам промивали — будь здоровим. Романтика, ризики пригод, бажання боротись з несправедливістю (а саме так нам подавали розпад Радянського Союзу та чеченський сепаратизм) привели мене на Кавказ. Але саме там я побачив справжню несправедливість. Це був жорсткий, але справедливий урок, щеплення від російського імперіалізму. Як наслідок — я розчарувався в ідеях, які мені намагались прищепити, почав критично усвідомлювати дійсність. У мене з’явились друзі серед Нохчі. Без мого юнацького максималізму та уроків Ічкерії не було б нинішнього Семена Семенченка».
    Шкода, звісно, що журналістка «Лівого берега» після тиради Грішіна-Семенченка не поцікавилася в народного обранця, яку таку «спеціальну ідеологію» прищеплювали курсантам в українському державному навчальному закладі й хто саме з викладачів «промивав мозок». От тільки ні в якій Чечні Грішін насправді не був. Оскільки в цей період він знайомився з меню Лук’янівського СІЗО в столиці України. Та й у «Нахімівці» майбутній комбат провчився лише три місяці.
    Чим тільки не довелося займатись Грішіну К.І. після виходу з СІЗО — він і розповсюджував квитки на концерти, і торгував овочами. Але кредитори на давали спокою, вимагаючи від правоохоронних органів порушити кримінальну справу проти шахрая. І порушували — наприклад, 20 серпня 2002 року відносно Грішіна в Сімферополі була відкрита справа №420675 за пограбування.
    Свої фінансові справи Грішін намагався поправити за допомогою видавничої діяльності, організувавши випуск двох проросійських рептильок (газетами їх назвати не повертається язик), які закликали до ліквідації України та відновлення Радянського Союзу, — «Севастопольский вестник» и «Наша севастопольская правда». Але бажаючих купляти подібну літературу було небагато.
    Тоді Грішін у травні 2005 року зареєструвався в Ленінській райдержадміністрації Севастополя як фізична особа-підприємець. Але скандальна слава бігла поперед нього, й вже за місяць наш герой вирішив припасти до духовних витоків, переїхавши до Москви. Там він був прийнятий по підроблених документах на дворічні курси за фахом «Драматургія та режисура телебачення» у Центр додаткової професійної освіти (нині — Вищі курси кіно й телебачення при Всеросійському державному університеті кінематографії ім. С. Герасимова). Ці курси призначені для отримання другої вищої освіти, а першої в Грішіна, як ми пам’ятаємо, не було — лише тюремні університети. Тому аферист пред’явив фальшивий диплом і в такий спосіб був зарахований до навчального закладу.
    Але навчання Грішін не завершив і в 2008 році повернувся в Україну, де знову спробував зайнятись приватним підприємництвом — навіть отримав свідоцтво платника єдиного податку на 2009 рік. Але єдиний податок Грішін так і не заплатив, через що згодом Державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Севастополя була вимушена звернутись до суду.
    В Єдиному державному реєстрі судових рішень можна ознайомитисьз постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 9 грудня 2010 року у справі №2а-3685/10/2770 про стягнення з Грішіна чималої для нього на той момент суми — аж 616 грн 45 коп.
    Оскільки в ЄДРСР дані про особу приховуються, наводжу текст п. 2 резолютивної частини цього рішення з матеріалів справи:
    «Стягнути з фізичної особи-підприємця Грішіна Костянтина Ігоровича (ідентифікаційний номер 2718504398, 99040, м. Севастополь, вул. М. Геловані, 10, кв. 32; рахунки в установах банків р/р 26000054803058, МФО 324935, СФ ПАТ КБ «Приватбанк», м. Севастополь) на користь державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя у доход місцевого бюджету Ленінського району м. Севастополя заборгованість перед бюджетом з єдиного податку у розмірі 616,45 грн».
    Щоправда, ці судові перипетії Грішіна хвилювали не сильно — він на той час вже перебрався до Донецька й одружився на мешканці Макіївки Наталії Московець. Разом подружня пара зайнялась бізнесом зі встановлення супутникових антен і надання суміжних послуг. Втім, замовлення виконувались або нелегально, або від імені дружини Грішіна, яка й собі зареєструвалась підприємцем-фізичною особою.
    Можна було б довго й із захопленням розповідати про те, чим займався Грішін на донецьких теренах — і про зареєстроване ним у Севастополі приватне підприємство «Компанія «Євролайн», яке, тим не менш, примудрялось дурити народ у шахтарській Горлівці, і про фірму-пустишку «Нове супутникове телебачення». Але не це є предметом нашої розвідки про бізнес-успіхи народного героя — урешті-решт, ані його афери, ані порушені щодо нього кримінальні справи, погодьмося, не становлять чогось видатного або незвичного для України. Про заробітки майбутнього Семена Семенченка тут згадується лише з єдиною метою — пояснити, що на момент знайомства з Антоном Геращенком Костя Грішін був у страшенних боргах, оскільки він є шахраєм по життю, причому — шахраєм-невдахою, й усі його авантюри завершувались крахом.
    Про фінансовий стан Грішіна наприкінці 2013-го — на початку 2014 року може свідчити, наприклад, оце рішенняКіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2013 року в справі №268/3130/13-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до Московець Н.О. про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1236 грн 06 коп.
    Цитую резолютивну частину судового рішення:
    «Стягнути з Московець Наталії Олегівни, 05 березня 1983 року народження (ідентифікаційний номер 3037903085), на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (розрахунковий рахунок 29096003953206, МФО 380236, код ЄДРПОУ 34047020) суму заборгованості: за кредитом — у сумі 1236,04 грн; заборгованість за процентами — у сумі 0,02 грн, а у загальному розмірі — 1236,06 грн, що утворилася на 25 червня 2013 року за кредитним договором №003-04130-201010 від 20 жовтня 2010 року».
    Тобто людина, яка стверджує, що у квітні 2014 року на власні гроші створила та озброїла аж цілий батальйон, не була спроможна погасити залишок кредиту в сумі 1,2 тис. грн.
    Ба більш того, у березні 2014 року Грішін не мав грошей, щоби заплатити за мобільний телефон. А компанія «МТС Україна» ще й подала позов до його дружини, на ім’я якої був оформлений корпоративний рахунок. Ось, будь ласка, рішеннягосподарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року у справі №905/599/14.
    Цитую резолютивну частину:
    «Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «МТС Україна», м. Київ (ЄДРПОУ 14333937) до Фізичної особи-підприємця Московець Наталії Олегівни, м. Макіївка, Донецька область (ідентифікаційний код 3037903085) про стягнення суми боргу у розмірі 13 439,47 грн задовольнити у повному обсязі. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Московець Наталії Олегівни (86110, Донецька область, м. Макіївка, м-н Строїтель, буд. 11/59, ідентифікаційний код 3037903085) на користь Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, ЄДРПОУ 14333937) суму боргу у розмірі 13 439,47грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн».
    На момент винесення цього рішення в Донецьку російські «тітушки» вже штурмували облдержадміністрацію та обласну прокуратуру, вбили двох учасників проукраїнського мітингу. А майбутній народний депутат Семен Семенченко шукав будь-який заробіток. Ходив на мітинги сепаратистів, тинявся в захопленій облдержадміністрації, їздив на київський Майдан, випрошуючи гроші на квитки в знайомих. Аж доки йому не посміхнулась Фортуна й Богдан Кутепов у березні 2014-го не запросив донецького активіста (а саме так Грішін представлявся у Києві) до студії «Громадського телебачення».
    Кутепов, власне, і придумав Грішіну псевдонім Семен Семенченко. Бо під власним прізвищем світитись на телеекранах Грішін не міг — його розшукували кредитори та жертви численних афер. З тієї ж причини він натягнув маску-балаклаву. Ну а оскільки від великого до смішного один лише крок, цілком логічним було наступне знайомство Грішіна з Антоном Геращенком. ua.racurs.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ