PORTE D’UKRAINE

Україну лихоманило останні місяці. Відмова Президента – Віктора Януковича, від підписання Угоди Асоціації з ЄС наприкінці листопада 2013, вилилась у вуличні мітинги, на яких люди висловили незгоду з таким рішенням. Брутальний розгін мирних мітингувальників (здебільшого – студентів) на Майдані Незалежності в Києві (Майдан), отрядами міліції, перенесли протести і їх вимоги на новий рівень – люди зайняли Майдан і тепер вимагали відставки всього Кабінету Міністрів України і позачергових виборів Президента і Парламента України.

Подальші спроби міліції розігнати мирний протест лише провокували протидію – спонукали ще більше людей вийти з протестом на головну площу країни. У свій найкращий день Майдану, за різними підрахунками, вдалося зібрати від 1,1 до 1,5 мільйона осіб – неймовірна кількість людей, яку Київ не бачив навіть у часи Помаранчевої Революції у 2004 році. І якщо у 2004 основна маса людей вийшла на вулиці під керівництвом опозиційних політиків і їх партій, то у 2013 така приголомшлива цифра – результат самоорганізації українців, які виступили на захист власних переконань, лишивши опозицію на переферії протесту.

Протягом перших двох місяців Майдан носив виключно мирний характер – критична вимога його координуючих органів. В січні ж ситуація різко змінилась, коли депутати від Партії Регіонів і Комуністичної партії України, незаконним шляхом ухвалили низку законів, які фактично позбавляють громадян на будь-яке політичне і громадське волевиялвення (репресивні закони). Усвідомлюючи, що необхідних для приняття законів 225 депутатів у залі Парламенту немає, присутні вдались до процедури, яка не піддається здоровому глузду – при наявності не більше 170 депутатів було вирішено голосувати шляхом підіймання рук, які рахувала лічильна комісія утворена на місці. На 11 законопроектів витратили не більше хвилини часу, комісія в середньому витрачала по 3 секунди на підрахунок голосів по кожному законопроекту, що переходить будь-яку межу абурду. Такий, справді “ручний спосіб” голосування поставив під сумнів легітимність самого Парламенту. Протестувальники, незадоволені бездіяльністю опозиції і розлючені ігноруванням їх вимог владою, її репресивною політикою і зухвалістю незаконної процедури прийняття репресивних законів, перейшли до рішучих дій.

В середені січня відбулись перші сутички із міліцією і загонами спецпризначення “Беркут”, які переросли у фізичне протистояння із використанням світло-шумових гранат, “коктейлів Молотова” і гумових куль. В процесі цього протистояння вже загинуло щонайменше 6 осіб, біля двох десятків зникли безвісти, сотні людей були викрадені міліцією з лікарень, кількість же постраждалих взагалі не піддається підрахуванню.

Порушення прав людини і громадянина були і лишаються очевидними, відповідальність за їх попрання так ніхто і не поніс. Замість того, щоб подати у відставку, як у будь-якій демократичній країні, режим Януковича лише посилює репресії, залучає до побиття протестувальників злочинців, відмовляється виконувати будь-які вимоги українського народу. Такі дії породили в суспільстві 2 основні питання:

•   чому Президент не припинить кровопролиття і не залишить посаду, чи щонайменше – не відправить у відставку Кабінет Міністрів, щоб зберегти людські життя?

•   чому світова спільнота, і Європа зокрема, яка має на руках всі докази грубого порушення прав людини, досі не вжила жодних засобів і не ввела жодних персональних санкцій для тиску на режим Януковича ззовні?

  Зважаючи на безліч пропонованих версій, має сенс зупинитись на тих, які видаються найбільш логічними.

СЛІД РОСІЇ

Сьогодні найпопулярнішою є версія, що в державі розігрується так званий “Російський Сценарій”.

Під ним, зазвичай, розуміють намагання Росії, керованої пост-імперськими амбіціями Президента Володимира Путіна, об’єднати території колишнього СРСР, анексувати Україну і остаточно поглинути її до складу Російської Федерації.

Ця позиція має право на існування, але кінцева мета здається інакшою.

Якщо говорити відверто, Україна сьогодні являє собою абсолютно збанкрутілий failed state.

Поглинути Україну – значить взяти на себе додатковий економічний тягар, що створить більше шкоди, ніж переваг. Російська економіка далеко не в доброму стані. Виданий Україні кредит на 15 мільярдів доларів викликав в Росії хвилю обурення серед населення, яке десятиліттями очікує соціальних реформ і, останнім часом, обкладається додатковими обмеженнями у зв’язку з проведенням зимньої Олімпіади в Сочі.

Тож повне і тотальне поглинання виглядає маловірогідним і навряд чи обговорюється в кабінетах російської влади. Втім, очевидно, що “Російський Сценарій”, все ж таки, розігрується і для більш детального його розуміння слід звернутись до історії.

ЕКСПОРТ М’ЯКОЇ СИЛИ

Завданням будь-якої масштабної революції, після здійснення системних зрушень, завжди був захист надбань такої революції. Радикальні події послаблюють країну і, навіть при перемозі, надбання революції опиняються під потенційною загрозою, як внутрішньою (контрреволюція), так і зовнішньою (іноземна агресія).

Відповідно, найбільш поширеним прийомом з убезпечення революційних надбань був “експорт революції” – зараження сусідніх країн тими ж ідеями, які каталізували системні зрушення в постреволюційній державі. Мета такого “експорту” – зміна акцентів, деконцентрація уваги, що убезпечує від зовнішньої загрози (фокус розширюється з “проблемної країни” до “проблемного регіону”), і дозволяє більш спокійно боротись із загрозою внутрішньою.

Так, зокрема, було під час Французської революції 1789 року, коли “свободу, рівність і братерство” експортували до тодішніх Іспанських Нідерландів і германських земель. Те саме відбулось під час Більшовицької революції 1917 року, коли з “червоної” Москви було інфіковано Німеччину.

Чи інфіковано сьогодні Україну революцією? Ні. Чи є Україна експортером революційних настроїв? Теж ні, поки що.

Вбачається, що Україну дійсно було інфіковано і очаг інфекції, вочевидь, знаходиться в Москві, але “Російський Сценарій” працює тут у нестандартному напрямку.

Відповідно до показників міжнародних інституцій – Росія не може похизуватись успіхами як в соціальній, так і в економічній сферах. В сфері ж демократичних перетворень і дотримання прав людини – тим паче. Незмінність режиму і політичних методів наштовхує на абсолютно логічний висновок: Росія – автократична держава, за типологією ближча до авторитаризму. І на прикладі хоча б тієї ж Олімпіади в Сочі і несподіванного “великодушного” амністування Михайла Ходорковського і учасниць гурту Pussy Riot можна зрозуміти, що на таку репутацію в світі російському керівництву не завжди байдуже, вона змушує його, час від часу, створювати відволікаючі інформаційні потоки.

Так само, як і у революцій, у автократій є свої надбання, які місцеві суб’єкти влади воліють захистити. Відповідно, на думку автора, “Російський Сценарій” в Україні полягає саме у “експорті авторитаризму”, і Україна була інфікована саме останнім.

Втім, Росія занадто глибоко інтегрувалась у світові ринки і стала залежною від тих переваг, які вони передбачають. Розвиток і зростання економіки Росії вимагають доступу до додаткових зовнішніх ринків експорту, тому Москві необхідна економічна експансія без відкритої агресії. В такому розрізі експорт авторитаризму є прикритим інструментом російської екномічної експансії.

Кінцеву мету такого експорту можна чітко відслідкувати на прикладі Білорусі – тотальний контроль над фінансово-економічними і енергетичними ресурсами країни, на чолі якої – повністю керований суб’єкт влади, ізольований в міжнародній спільноті.

Похідних цілей тут декілька:

•   зміщення інформаційних акцентів і деконцентрація негативної уваги з Росії;

•   розширення географії власного експорту в рамках Митного Союзу;

•   створення “поясу автократії” навколо себе, як буферної зони між Росією та Європою і блоком НАТО.

  Якщо подивитись на політичну мапу світу і на рейтинг “Індекс Демократії”, можна побачити, що за поодинокими виключеннями, Росія оточила себе поясом автократичних сусідів.

  Україна – це геополітичні ворота. І поки що вони відчинені для Європи і світу, але коли замок закриється, Україна стане “репутаційним громовідводом” Російської Федерації, її новою ресурсною базою і плацдармом для поширення “інфекції“.

  Про те, що вектор подальшого експорту авторитаризму спрямований саме вглиб Європи говорять наступні події:

•   намір Росії надати Угорщині кредит у розмірі 10 міліардів Євро на побудову атомних енергоносіїв;

•   введення митних обмежень на товари з Литви і Молдови наприкінці 2013 року.

  Відповідно, можна дійти висновку, що зовнішня політика Росії стосовно найближчих сусідів і держав колишнього “Радянського блоку” спрямована на контроль економічної і енергетичної бази цих держав, а інструментом, яким такий контроль найефективніше досягається, є саме “експорт авторитаризму”.

  РОЗДЕМОКРАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

  Україну вже підсадили на боргову голку у 15 міліардів євро. Далі за сценарієм – перетворення держави на абсолютно керовану територію, з номінальними ознаками суверенітету, внутрішню і зовнішню політику якої буде визначати Москва.

  Якщо тримати цей сценарій в голові, то нелогічні кроки української влади в процесі сучасних протистоянь, отримають певний сенс і загальну мету:

1. a)  розгін Майдану в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року, який на той час вже сам себе вичерпав – умисна ескалація подальшого конфлікту між владою і громадянами,

2. b)  штурмМайдануунічз11на12грудня2013року–умиснаделігітимізаціяправлячої влади в очах світової спільної, представники якої в цей час знаходились в Києві;

3. c)  прийняття репресивних законів 16 січня 2014 року – залякування пасивного населення, радикалізація протестних настроїв серед активного населення, їх розповсюдження на осіб, із латентним відчуттям обурення і протесту;

4. d)  вбивство протестувальників під час протистоянь на вул. Грушевського у День Злуки 22 січня 2014 – навіть, якщо припустити непричетність влади до 3-ох смертей, в очах світової спільноти ця подія була “точкою неповрення” перетворення “президента Януковича” у “диктатора Януковича”, з подальшою ізоляцією його самого і оточення;

5. e)  потенційне введення надзвичайного стану в Україні 28 січня 2014 року – цілком можливо, призведе до застосування протестуючими вогнепальної зброї з метою самооборони, що остаточно втягне Україну в бійню і безповоротно ізолює режим Януковича, лишивши його на поталу єдиного союзника – Володимира Путіна.

Таким чином, бачимо, що при застосуванні призми “експорту авторитаризму” до подій в Україні, починають відслідковуватись певні закономірності і кінцеві цілі – маріонетний режим Януковича, міжнародна ізоляція України, і, як було зазначено вище – отримання контролю над ресурсами України Російською Федерацією. У випадку успіху, такий сценарій навіть не сулить останній критичними репутаційними втратами.

Втім, у цьому сценарії відбувся критичний збій – розрахована на залякування агресія проти Майдану і репресивні закони мали зворотній ефект – населення України в прямому сенсі повстало і хвиля протесту з Києва покотилась по більшості областей держави. За лічені дні протестуючими були взяті штурмом 6 місцевих Державних обласних адміністрацій, стало очевидно, що опір режиму чинить вже не лише столиця, але й більшість країни. Враховуючи події, описані в етапах d) і e) вище, напрошуються висновки, що і “Російський Сценарій” був переформатований відповідно до таких неочікуваних наслідків. Враховуючи ті кроки, яки збирається приймати офіційна влада, стає очевидно, що країну штовхають до ще більш критичного протистояння із новими жертвами і можливим розколом країни навпіл. Відповідно, напрошується висновок, що незумівши домогтися контролю над всією територією держави, Кремль намагається компенсувати свої 15-ти мільярдні інвестиції хоча б частиною цієї території. І хоча будь- яких передумов для розколу і громадянської війни в Україні не існує, такий розвиток подій, нажаль, вбачається можливим.

ЄВРОПА НА ПЕРЕХРЕСТІ

Але чим може обернутись для Європи такий фінал цієї геополітичної партії і чому до сьогоднішнього дня офіційно не було введено жодних персональних санкцій (арешт рахунків, заборонення на в’їзд) у відношенні до українських провладних політиків з оточення Януковича?

Так, Україна є привабливим ринком експорту із 45-ти мільйонним населенням. Втім, як вже було зазначено вище, Україна – збанкрутіла держава, отже населення її – неплатоспроможнє в тій мірі, в якій це задовільнить Європу. Як і у випадку з Росією, Україна – більше видаток, аніж привабливий актив для ЄС. І якщо для Росії Україна завжди була і лишається сферою інтересу і стратегічним пріоритетом, то для Європи Україна отримала інтерес відносно нещодавно. Відповідно – Брюсель може хотіти Україну, але не потребує її. І у цих дієсловах криється критична різниця і пояснення бездіяльності наших Західних сусідів.

Для Європи Україна – додатковий ринок збуту і потенційне джерело дешевої робочої сили, але занадто непердбачуване і ненадійне джерело. І саме тому, Європа не готова боротись за цю економічну площадку настільки ж агресивно, як це робить Росія, яка і підтримує цю непердбачуваність і ненадійність. Але окрім цього, Україна є ще й воротами на шляху перетворень самої Росії, в якій, у разі втрати останньої, може поновитись незворотній процес системних перетворень. Втім, допоки не відбудеться ніяких критичних зрушень, для Європи Путін виглядає, як особа яка впевнено контролює ситуацію в державі. І хоч такі зрушення можуть відбутися саме завдяки втручанню Європи, сваритись з Росією заради “сумнівного ринку експорту” і “потенційної демократизації Росії” ніхто з Брюселю поки не хоче.

Але Європа має усвідомити і ще одну річ – українці не строять ілюзій щодо всієї важкості “європейського шляху”. Народ України прекрасно усвідомлює наскільки складним буде перший етап “європеїзації” української економіки і через яку “шокову терапію” доведеться пройти українським виробникам. Ми сприймаємо це як належне і готові до цього по одній простій причині – наскільки болючим би не був перехід до сучасного демократичного суспільства, принаймні є надія, що все зміниться на краще і біль мине. Сучасна ж Росія ніколи не відмовиться від власного колоніального менталітету своїх правлячих еліт, завжди відноситиметься до України як метрополія до домініону і зазіхатиме на економічну і енергетичну незелжність України, як це відбувається сьогодні. Відповідно, в процесії ре-інтеграції України до російської сфери впливу слід очікувати нескінченних циклів репресій і протистоянь, як це було протягом останніх 5-ти років.

Таким чином, для Українців сучасне протистояння – це не лише знову боротьба за власну незалежність, але і цивілізаційний вибір на зламі своєї історії – відчувати себе надалі “молодшими братами” чи “повноцінними партнерами”. У першому випадку, держава перетвориться на соціально-культурний музей, в якому нічого не змінюється, а молодь – емігрує при першій же нагоді. Назва ж “Україна” стане умовною, так само як умовною і неіснуючою вважає Україну російська правляча еліта. Втім, Україна – цілком реальна і існує насправді. І не лише через її історію, культуру, спортсменів, марки пива чи футбольні команди. А тому, що 45-ти мільйонна нація одноголосно сказала: “Україна – є!“. І найкращі представники цієї нації сьогодні по всій планеті намагаються донести світові, і Європі зокрема, це послання.

Європі, в якій тенденції євроскептицизму піддають сумніву саму модель континентальної єдності, погрожуючи їй розвалом. Європі, для якої відчайдушний крик “Я – європеєць!” десятків мільйонів українців, які, втім, чудово усвідомлюють біль європейського вибору, може стати новим подихом у самоствердженні європейських цінностей і світогляду. Європі, для якої прогнозована демократична Україна стане запорукою стабільності і розвитку її східного флангу, і зміцнить весь Європейський Проект.

Зараз дуже популярним є жарт, що кожнен другий на Майдані володіє щонайменше 2-ма мовами і має дві вищі освіти. В Україні, дійсно, заздрісне співвідношення високоосвідчених до недорогих робочих кадрів, але державі бракує західних ноу-хау, ефективності і прозорості. Якщо все зробити правильно і вчасно – це безпрограшний варіант для обох сторін.

Але ключове слово тут – вчасно, тому що зараз кожна хвилина – на вагу золота, і кожної миті Київ може стати столицею лише частини держави, а ворота України – закритись.

Дмитро Наталуха “Ukraine 2020”, для ”ОРД”