Миссию суда над украинскими журналистами возложила на себя некая общественная организация «Комиссия по журналистской этике», с той лишь разницей, что ее вердикт «подсудимому» называется не приговором, а «общественным осуждением».
Организация, которой руководит бывший главный редактор газеты «Зеркало недели» В.Мостовой, более всего прославилась тем, что выступила в защиту шарлатана Андрея Слюсарчука, навесив свой «обличающий» ярлык журналистам Роману Барашеву («Робоча газета») и Владимиру Богуну (газета «2000»), осмелившихся в своих материалах разоблачить «доктора Пи». Как известно, А.Слюсарчук арестован, ему предъявлено обвинение по статьям «Мошенничесво» и «Подделка документов». http://www.zib.com.ua/ru/6245-andrey_slyusarchuk_doktor_pi_zaderzhan_miliciey.html.
Не оставила комиссия без внимания и работу Жана Новосельцева, осудив его за подачу в эфир якобы непроверенной информации, а также использовании незаконных методов ее получения. Тем не менее «эти опытные люди почему-то сначала задавали странные вопросы типа: «Жан, если нам будет необходимо кого-то облить грязью, мы можем к вам обращаться?», а потом приняли еще более странное решение. http://www.telekritika.ua/media-corp/lyudi/2010-01-29/50779.
Журналист и руководитель программы «Коррупция по-украински» газеты «Вечерние Вести» Наталия Сидорова ощутила в «общественном осуждении» комиссии явный привкус мошенничества и обратилась в Генеральную прокуратуру Украины с требованием проверить законность деятельности комиссионеров и внести акты прокурорского реагирования на их так называемое «общественное осуждение». http://antiraider.ua/ucp_mod_ucp_site_arts_show_509.html.
Журналист «Киівського вісника» Олег Афонин считает, что комиссия абсолютно игнорирует факты и подменяет понятия «честность», беспристрастность», «непредубежденность». http://www.telekritika.ua/news/2008-08-04/39854.
Один из последних «приговоров» вынесен общенациональному правовому еженедельнику «Юридичний вісник України» и его автору Любови Дорофеевой за статью «Ахтунг! Німцы знову в Хотянівці!». http://www.rtkorr.com/news/2011/02/27/219948.new.
В статье шла речь о супружеской чете Ярмоленко-Вайц, которая, имея ПМЖ в Германии, пересекла границу в обратном направлении. Приехав на Киевщину и заручившись покровительством Хотяновского сельського головы В.Грищенко, пара занялась бизнесом, грубо нарушая при этом законы Украины и правила добрососедства.
Спустя год после публикации главному редактору «ЮВУ» В. Шарову позвонил некто Иванов Валерий Феликсович и, представившись членом упомянутой комиссии, заявил, что статья «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці!» дискриминирует супругов Ярмоленко-Вайц по национальному принципу, уточнив при этом, что их незаконная коммерческая деятельность его не интересует. Мнение Иванова и легло в основу обвинения автора и газеты в нарушении п. 15 так называемого «Этического кодекса украинского журналиста». Обвинения неуклюжего, необоснованного, изобилующего взаимоисключающими аргументами и сработанного явно на заказ.
Спрос на «общественные осуждения» от самозваной этически заостренной группы под претенциозным названием объясняется тем, что такие дельцы как «доктор Пи», Ярмоленко-Вайц и иже с ними рассчитывают использовать (и используют) подобные умозаключения как давление (хотя и косвенное) на суд. Кто дает им такие подсказки?
После «общественного осуждения» комиссией редактор газеты «Правдошукач» Юрий Шеляженко сделал для себя открытие: Кодекс этики украинского журналиста стал ширмой для сомнительных, конъюнктурных и субъективных заключений узкой группы людей, которых отнюдь нельзя моральными авторитетами. http://narodna.pravda.com.ua/discussions/4b64460d30e86.
Правовую оценку этим этическим умозаключениям дал и суд: по иску Ю.Шеляженко к комиссии Печерский районный суд признал выводы г-на Мостового и Ко «оценочными суждениями», то есть с юридической точки зрения — никчемными.
Подобную «этическую деятельность» очень точно оценил Евгений Пашковский — лауреат Национальной премии им. Т.Г. Шевченко (2002 р.), писатель, публицист, заместитель главного редактора журнала «Неопалима купина»:
«Что касается вопросов журналистской этики во времена демократизации, когда начали руководствоваться не истиной, а представлениями о ней, сотни журналистов и государственных деятелей сложили свои головы, заплатили жизнью за персональное понимание кем-то этических норм. Я уверен, что и Гию Гонгадзе тогдашние правители сначала подвергли осуждению именно с этической стороны, дескать, он не такой и не так пишет, как им нравится, как им подсказывала их мораль, то есть этика. Мораль и этика — лицемерные понятия, которыми прикрывается незнание истины. То есть, что есть добро, а что зло, что приносит пользу, а что откровенный вред обществу.
Журналист и литератор должен руководствоваться не столько этикой (кому и что нравится либо приятно или нет), а, прежде всего, заботиться об истине и справедливости. Именно переживания за справедливость, именно суждения об истинности позволяют им оценивать события и явления так, как им велит профессиональный долг…
Задача журналиста — вывести вредное явление на всеобщее обозрение и тем призвать общественность к бдительности. Общество же и его властные органы должны этот вред устранить. Это прописные истины, и зачем их связывать некоей абсолютно неуместной в таких случаях этикой? Ибо у тех, кто убил Гонгадзе тоже была своя этика, и заинтересованные персоны впарили им в головы, что Гия — американский шпион…»
Комментарии, как говорится излишни.
Дмитрий ФЕДОРЕНКО, для «ОРД»
23 ответа
Журналистика в наши дни — зарабаиывание бабла на грязи в подавляющем кол-ве случаях. Но каждый журналист считает, что он самый правильный. Но где-то там в глубине души…
И большинство журналистов — гуманитарии, которые про естественные науки только слегка читали. И правильно было бы, чтобы журналист, до начала своей деятельности после окончания ВУЗа хотя бы 5 лет проработал производительным трудом. Тогда и писал по-другому. Хотя и это не гарантия.
Поэтому, что комиссия, состоящая из таких же нравственно ущербных журналистов, что сами журналисты — получается одного поля ягоды. Один хрен журналиста танцует тот, кто ему платит.
http://kob.rv.ua/index.php/mnenie/3-all/406-2010-09-21-06-15-35
Комиссия Мостового-Иванова и иже с ними — не государственный и не легитимный орган. Это общественная организация,присвоившая себе функции суда и тупо зарабатывающая бабло, обливая грязью коллег.Вызывая авторов “неэтичных” публикаций, на ковер, эта компашка пытается внушить всему журналисткому сообществу: под нашим прицелом все! следующим, кого мы забросаем жидким калом, будешь ты! не высовывайся из окопа! Статус решений так называемой комиссии — нулевой. И от нее действительно можно было бы отмахнуться, если бы не назойливое разбрасывание “громадських осудов”, претендующих на статус экспертных заключений. Кто, эксперты, ребята? Зайдите на их сайт и ознакомьтесь со списком. Диву даюсь, как там оказался Рахманин. Об остальных молчу.
Ржу-ни-ма-гу! Какая “комиссия! Сидит, среди прочих, сопляк, тычет кулачком в осуждаемый материал и строго вопрошает: “А чому ви застосували саме це слово? А хіба це було обовязково? А-а-а… так ви навмисно образили нашого підопічного?! Ви мали на увазі зловсім інше? Нас це не цікавить, ось вам наш громадській осуд!” Зняти б штани з цього етичного судді та паском повчити реальній ЖИТТЄВІЙ етиці.
а яка з двух професій древніша що скажуть специ з античності
To bagbitrer: уточніть, будь ласка, які саме професії за їхньою давністю Ви хочете порівняти. Одна з них, зрозуміло, журналістика. А інша? Невже проституція? Якщо Ви не вбачаєте між ними суттєвих відмінностей, то я дозволю собі зазначити принаймні одну: проституція не допускає на свою панель ЕКСПЕРТІВ накшталт втратившего цікавісць до гострих відчуттів дідугана Мостового та бодрящегося ексгібіціоніста “проФФесора” Іванова, який тренується виключно на цнотливих студентках.
Как все набросились на эту “комиссию”! А ну-ка, уважаемые защитнички журнализдов, скажите — у нас все журнализды честные? Да это обычные проститутки, отрабатывающие бабло! А теперь представьте, что ваш конкурент заказывает такой проститутке статью о вас, где все написано полунамеками и, вроде как по суду привлечь его и нельзя, зато под статьей стопятцот комментариев, где написано о том, как от вашей продукции умерли дети, как вы уклоняетесь от уплаты налогов и что вы — вообще, трахаете детей мужского пола и онанируете на портрет Гитлера. А, да, забыл: а ваша жена — бывшая проститутка, а сын — пассивный гомосек. Как вам такой вариант? Напомню: судебное преследование в данном случае бесперспективно! так должен хоть кто-то контролировать разбушевавшихся борзописцев? Тем более, что сегодня, для получения журналистского удостоверения достаточно зарегистрировать интернет-издание или заплатить пару тысяч и банально купить себе корку. И все! Право на оружие, широчайшие возможности и это любому! пусть ты будешь хоть тысячу раз судимый! Поэтому такой орган обязательно нужен.
Как правило, вердикт “теоретиков тонких этик” начинается примерно так:
“Аналізуючи справу по суті, зустрічаючись із причетними до неї особами, Комісія не мала на меті перевірку достовірності фактів… Керуючись Етичним кодексом українського журналіста, Комісія встановлювала наступне: чи було представлено погляди сторін збалансовано, чи була надана можливість особі, яку критикують, дати свій коментар».
Например, в случае с Л.Дорофеевой суд принял решение: граждане-супруги Ярмоленко-Вайц нарушают нормы добрососедства. Но наших “комиссионеров”априори, и они об этом заявляют откровенно, что их не интересует суть вопроса…
Насколько мне известно, о самой Дорофеевой с подачи вышеуказанных горе-бизнесменов публиковались “несбалансированные взгляды”. Но дело даже не этом. Вопрос в другом: как можно “балансировать” информацией, если господа Ярмоленко-Вайцы только то иделают уже несколько лет (и это подтверждается проверками всевозможных инстанций) творят беззаконие вместе с председателем Хотяновского сельсовета?
Вы посмотрите, как реагируют на предложение дать свой комментарий — в соответствии с “Этическим кодексом украинского журналиста”. Чуть ли не каждый день то на одном, то на другом украинском телеканале у тележурналистов требуют прекратить съемки, выхватывают микрофоны или пытаются разбить телекамеры… И это все мы наблюдаем по “ящику”. А как реагируют на предложения пишущих журналистов, вся страна и весь мир узнают пост-фактум как это было с убиенными коллегами…
ну что я тебе скажу служивый мысль твоя понятна всем — отрабатываешь. Но ведь речь в статье о другом — о выведении на солнышко бандюгов укравших Межигирье, отмывших миллирады через Ливеле, Альтком Роскуэнерго, ЕВРО, тендеры нефтевышки….Так вот тут типа юрист у независимых пусть даже и продажных журналистов начинаются проблемы. В России просто стреляют, у нас калечат и прессуют.–Гонгадзе–-яркий пример…Так что на хер мне юрист твоя личная жизнь…речь идет о информировании общества о циничных преступлениях сегодняшней криминальной власти….Такой комитет надо игнорировать….А будут наезжать просто дать по соплям….можно физически чтобы знали свое место твари продажные
Браво! Задача комиссии ДЕЙСТВИТЕЛЬНО в том, чтобы защищать тех, от чьей продукции умирают дети, тех, кто уклоняется от уплаты налогов, тех, кто трахает детей мужского пола, тех, кто онанирует на портрет Гитлера. ТАКАЯ комиссия вам нужна!
Ответ на вопрос, почему молчит союз журналистов, лежит на поверхности: потому что в комиссии состоит г-н Лубченко
Вставлю п’ять копійок. Я намагався оскаржити в суді “громадський осуд” та фактичну погрішність у рішенні, отримав закономірний відлуп, що це, мовляв, оціночні судження.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/9381257
Апеляція та касація (Верховна Касаційна Відписка 🙂 залишили рішення в силі. До Європи я не скаржився, вирішив не гаяти час.
Від того судового процесу у мене залишилася копія їхнього статуту, який вони не афішують, бо в статуті комісія виписана як міжсобойчик групи осіб, а публічно вони імітують власне “переобрання” на якихось негласних “з’їздах підписантів етичного кодексу”, котрими в статуті не пахне. “Переобрання” таке, що склад комісії майже не міняється, не кажучи про голову.
На суд приходили доводити правоту комісії Соболєв і Рахманін. Соболєв поводився по-барськи, свою упередженість не заперечував, вимагав, щоб суд визнав рішення комісії істиною в останній інстанції. Рахманін показав повне незнання статуту комісії та розповів, що “іноді комісія працює заочно” (пояснюючи, чому мене не запросили на засідання).
Представником комісії була “медіа-юрист” Тетяна Котюжинська, вона ж юрисконсульт Національної спілки журналістів. Це до питання про те, чому мовчить спілка.
Багірова у суд викликали як свідка, але він пожлобився прийти. Посилав за повісткою адвоката Сапонова, того самого, який представляв інтереси Ровшана Лянкаранського та інтереси Багірова за позовом про захист честі та гідності до мене, який він програв. Я з Сапоновим зіткнувся у дверях до кабінету судді, він заявив, що мені не треба “беспокоить уважаемых людей”. Але на засіданнях Сапонов жодного разу не з’являвся.
http://www.facebook.com/groups/285909148144596/
КОЛО – безлідерна мережа компетентних громадян, фахівців у сфері інформаційних відносин, які спільними зусиллями з альтруїстичних мотивів захищають свободу слова, чистоту інформаційного простору, достовірність та повноту масової інформації.
Метою діяльності КОЛО є перевірка будь-яких текстів на предмет відповідності основним принципам iнформацiйних вiдносин, зафіксованим у статті 5 Закону України «Про інформацію» (гарантованiсть права на iнформацiю; вiдкритiсть, доступнiсть iнформацiї та свобода її обмiну; об’єктивнiсть, вiрогiднiсть iнформацiї; повнота i точнiсть iнформацiї; законнiсть одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї), а також відокремлення інформації від оцінок.
КОЛО перевіряє тексти за заявами фізичних осіб, юридичних осіб, держави та за власним бажанням і оформлює результати перевірки у формі рішень. Заява має містити вказівку на текст, питання заявника про перевірку об’єктивності інформації або визначення, чи є текст інформацією або оцінкою, та доводи заявника по суті порушених ним питань. Рішення КОЛО виносяться ІМЕНЕМ ОБ’ЄКТИВНОСТІ.
КОЛО взаємодіє через спеціальну відкриту групу у мережі Facebook, куди може опублікувати свою заяву кожен, хто забажає. КОЛО складається із учасників-засновників, які є адміністраторами групи, і асоційованих учасників, обраних за згодою засновників. Рішення ухвалюються шляхом голосування учасників групи простою більшістю від тих, хто проголосував протягом 1 тижня. Всі спірні питання також вирішуються голосуванням. Діловодство КОЛО веде секретар, що обирається та зміщується учасниками КОЛО. Секретар приймає заяви до КОЛО і докази, необхідні для вирішення заяв, поштою, факсом, електронною поштою, допомагає готувати оформлювати і поширювати рішення, прийняті КОЛО.
Після отримання заяви у групі КОЛО створюється тема для її обговорення. Бажаючі учасники КОЛО зголошуються у коментарях увійти робочу групу щодо вирішення по суті заяви та висловлюють свої міркування з приводу того, яким має бути рішення за результатами розгляду заяви. Заява не розглядається, якщо жоден учасник КОЛО не зголосився її вирішувати по суті.
Після висловлення всіх позицій щодо заяви готується остаточне мотивоване рішення, у якому вказується:
яку інформацію в тексті КОЛО вважає об’єктивною;
що у тексті КОЛО не вважає об’єктивною інформацією, і з яких причин: це оцінка або це недостовірна інформація.
Якщо КОЛО вказує на оціночний характер певного тексту чи частини тексту, КОЛО може погодитись або не погодитись із цією оцінкою і мотивувати своє рішення.
Рішення підписується іменами учаників КОЛО, які підтримали дане рішення в повному обсязі або за умови долучення до нього власної окремої думки. Окремі думки є невід’ємною частиною рішення.
Коло повідомляє про своє рішення заявнику, іншим зацікавленим особам, у засобах масової інформації на свій розсуд, користуючись своїм правом вільно збирати інформацію та висловлювати свої переконання на підставі ст. 34 Конституції України.
Рішення КОЛО може бути переглянуте за заявою про нові обставини справи.
КОЛО вирішує заяви протягом розумного строку. КОЛО може ухвалити проміжне рішення, яким відкласти прийняття рішення:
до отримання додаткових доказів;
до закінчення консультацій з фахівцями.
КОЛО здійснює свою діяльність на підставі цього Регламенту та власних переконань його учасників, дотримуючись Конституції України та Законів України, в тому числі Законів про ратифікацію міжнародних договорів щодо прав людини. Цей Регламент діє, допоки учасники КОЛО не вирішать його змінити або скасувати.
КОЛО залишає за собою право реорганізуватися у громадську організацію.
Такої ганьби українська журналістика ще не мала!
Субота, 10 Березня 2012
http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=6901
Моралепітеди:Такої ганьби укр журналістика ще не мала!
Ось кришувальники аналога есесівця Менгеле — дохтора Пі, які на рік
призупинили розслідування його злочинів! На їх совісті смерті,
каліцтва, спаплюжені життя, які сталися до арешта Слюсарчука!
Вимагаємо публічно покаятися, вийти отієї псевдокомісії Мостового, а
її ліквідувати! Ці люди не мають тепер морального права називатися
журналістами! Все під дахом доблесного Зеркала неделі…
Рішення Комісії з журналістської етики щодо заяви А.Слюсарчука
Комісія з журналістської етики розглянула заяву А.Слюсарчука щодо
публікацій про нього у тижневику «2000» (№ 22(560) 3-9 червня
2011року) та у «Робітничій газеті» (№104 від 11 червня 2011 року).
Аналізуючи справу по суті, зустрічаючись із причетними до неї
особами, Комісія не мала на меті перевірку достовірності фактів,
наведених у публікаціях журналістами Р.Барашевим («Фокусы професора
«пи-аса») та В.Богуном («Великий комбінатор»). Керуючись Етичним
кодексом українського журналіста, Комісія встановлювала наступне: чи
було представлено погляди сторін збалансовано, чи була надана
можливість особі, яку критикують, дати свій коментар. Адже,
відповідно до ст.6 Кодексу, «Повага до права громадськості на повну
та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком
журналіста».
Комісія підкреслює, що об’єктивність – це безсторонність журналіста
під час збирання інформації, дієвий пошук ним різних думок,
зіставлення конфліктних точок зору для того, щоб громадськість могла
отримати повну та об’єктивну інформацію про події.
На жаль, автори названих газетних матеріалів знехтували цією вимогою
– як у ході підготовки публікацій, не зустрівшись із особою, щодо
якої висували звинувачення у шахрайстві, так і згодом, після
отримання документальних спростувань. Такі дії авторів суперечать
ст.12 Етичного кодексу: «Журналіст зобов’язаний зробити все можливе
для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що
вона не відповідає дійсності».
Після дослідження та співставлення всіх фактів Комісія дійшла
висновку, що журналісти Р.Барашев та В.Богун при підготовці
матеріалів щодо А.Слюсарчука порушили наступні норми Етичного
кодексу українського журналіста:
Ст.9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені
одне від одного.
Ст.10.Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом
журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так
само мають бути подані оцінки незалежних експертів.
Беручи до уваги очевидність порушення етичних стандартів української
журналістики, Комісія оголошує журналістам Р.Барашеву та В.Богуну
громадський осуд.
Комісія пропонує редакціям тижневиків «2000» та «Робітничої газети»
опублікувати її рішення.
Голова Комісії з журналістської етики В.Мостовий http://www.cje.org.ua/decisions/96/
Склад Комісії з журналістської етики
Склад Комісії, обраний на З’їзді журналістів-підписантів Етичного
кодексу українського журналіста 14 березня 2011 р.
МОСТОВИЙ ВОЛОДИМИР (Київ)
Народився 10.03.1947 року в с.Перегонівка, Новоархангельського
району, Кіровоградської області, українець. В 1962 році закінчив
Бучанську неповну середню школу. Середню освіту отримав в школі №179
м.Києва.
Закінчив Київський державний університет ім.Т.Шевченка, факультет
журналістики.
Працював:
1967 рік – завідувач відділу листів, газета “Трибуна хлібороба”,
Талалаївка, Сумська область;
1968-1969 роки – газета “Харчовик”, м.Київ;
1970-1975 роки – завідувач відділу, журнал “Радянська школа”;
1976-1977 роки – старший кореспондент, газета “Вечірній Київ”;
1978-1990 роки – завідувач відділу радянського будівництва, газета
“Прапор комунізму”;
1990-1994 роки – заступник головного редактора, головний редактор,
газета “Хрещатик”.
З 1994 року — головний редактор тижневика “Дзеркало тижня”.
В 2002 році на Міжнародному фестивалі журналістики “Віра. Надія.
Любов” Мостовому В.П. присвоєнно звання “Керівник мас- медіа року”.
2003 рік – Мостовий В.П. отримав другу премію німецького медіафонду
“Шпаркассе Лейпциг” “За свободу і майбутнє засобів масової
інформації”.
З 2001 року — голова Комісії з журналістської етики.
БАТІГ МИХАЙЛО (Київ)
Шеф-редактор газети “Народне слово”; член Комісії з журналістської
етики (з 09.2001); член Центрального проводу УНП (з 02.2005);
народний депутат України 12(1) скликання з 03.1990 (2-й тур) до
04.1994, член Комісії з питань гласності та ЗМІ.
Народився 07.09.1955 (м.Львів); українець;
У 1981р. закінчив Львівський державний університет ім. І.Франка,
факультет журналістики.
Служив в армії.
07.1981-12.92 — завідувач відділом, заступник редактора, головний
редактор газети “Ленінська молодь” (з квітня 1990 — “Молода
Галичина”). 03.1993-09.2002 — генеральний директор УНІАН.
З 08.2002 — голова правління, корпорація “Інформаційні системи
України”.
Заслужений журналіст України (10.1999), Нагороджений почесною
грамотою Верховної Ради України (2002). Спеціалізація —
журналістика, політологія.
Володіє англійською, польською мовами. Захоплення: подорожі,
риболовля.
Дружина Марина Генадіївна — підприємець; сини Іван (1985) і Максим
(1994); дочка Олена (1984).
БЕДЗІР ВАСИЛЬ (Ужгород)
Народився 24.03.1959 року на Закарпатті.
Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету
ім. Івана Франка.
Працював редактором студії телебачення Закарпатського
облтелерадіокомітету, кореспондентом газети «Закарпатська правда»,
«Новини Закарпаття», кореспондент газет «Срібна Земля», «Срібна
Земля-ФЕСТ», «Старий Замок»,«Слово» та ін.
У 1996 році закінчив аспірантуру Інституту соціології Національної
Академії наук України. У 1995 та 1996 рр., як гостьовий студент,
проходив стажування в Інституті передових досліджень у Відні (IHS).
Брав участь у реалізації трьох міжнародних дослідницьких проектів
INTAS, які досліджували трудову міграцію, проблеми етнічних відносин
у країнах Центральної та Східної Європи.
Наукові, власні та у співавторстві праці вміщував у збірниках
Інституту соціології НАН України, Ужгородського національного
університету, Інституту передових досліджень (HIS) у Відні та ін.
З 2002 року – член Комісії з журналістської етики.
Двічі ставав членом всеукраїнського органу зі скарг на пресу, радіо
та телебачення.
У 2003 році обраний головою Ужгородської профспілки працівників
мас-медіа. Зараз очолює комітет Ужгородської організації ВПС
«Незалежна медіа-профспілка України», а також є директором
представництва журналу «Карпати. Туризм. Відпочинок» у Закарпатській області.
ВОЗНЯК ТАРАС (Львів)
Український культуролог, політолог, головний редактор і засновник
Незалежного культурологічного журналу ”Ї”.
Народився 11 травня 1957, село Сваричів Рожнятівського району
Станіславської, а нині Івано-Франківської області.
Навчався у Львівському політехнічному інституті (зараз Національний
університет «Львівська політехніка»).
У 1980-1984 роках — служив офіцером у війську в Ізяславі
Хмельницької області. Під час служби займався активною
перекладацькою роботою – перекладав філософські твори Едмунда
Гуссерля, Романа Інгардена, Габріеля Марселя, Мартіна Гайдеггера,
Ганса-Георга Гадамера, Макса Шелера.
З 1984 року (після демобілізації) Тарас Возняк працював програмістом
на Львівському заводі фрезерних верстатів. Після горбачовської
відлиги став активістом демократичного руху та співорганізатором
першого в Україні страйку на Львівському заводі фрезерних верстатів.
У 1989 році вийшло перше число Незалежного культурологічного журналу
«Ї», незмінним редактором та видавцем якого є Тарас Возняк.
Є автором більш ніж 400 публікацій в українській та закордонній
пресі, постійним автором журналів «Ї», «Сучасність», «Київ»,
«Філософська і соціологічна думка», «Критика», «Генеза»,
«Універсум», «Главред» газет «День», «Дзеркало тижня», «Газета
по-українськи», «Україна Молода», «Український тиждень», блогів.
Тарас Возняк нагороджений громадською відзнакою «Лицар Галичини»
2000 року в номінації «Громадський діяч».
З 1989-дотепер – голова правління ГО Міжнародний центр культурних
ініціатив, Львів
1996-1999 – голова видавничої ради Міжнародного фонду Відродження, Київ
2002-2004 – голова наглядової ради програми «Схід-Схід: Партнерство
без кордонів» Міжнародного фонду Відродження, Київ
2000-2004 – член Комітету національної премії України імені Тараса
Шевченка, Київ
З 2005 – співзасновник та голова правління Польсько-української
фундації співпраці (ПАУСІ), Варшава-Київ
З 2009 – член правління Міжнародного фонду Відродження, Київ.
ГУЗЬ СЕРГІЙ (Київ)
Народився у квітні 1970 року у промисловому місті Дніпродзержинську,
більш відомому як батьківщина Брежнєва.
Журналістську кар’єру розпочав у 1995 році. До того встиг відслужити
на флоті, попрацювати піонерським ватажком у дитячому таборі,
монтажником, продавцем книжок, базарного мотлоху та каліфорнійського
червоного хробака, брокером на біржі та муляром-висотником.
Журналістика нарешті стабілізувала професійний вибір, але не життя.
Пройшовши редакційними сходинками від кореспондента до шеф-редактора
обласної газети, у 2002 році переїхав до Києва, де на п’ять років
змінив журналістику на громадську діяльність – до лютого 2008 року
очолював Незалежну медіа-профспілку України. Однак репортер усе ж
таки переміг профспілкового лідера.
Хобі: кулінарія, рибалка та екстремальний туризм (рафтинг).
Люблю читати книжки, ходити в кіно, дивитись мультики (особливо
“Льодовий період”), грати у більярд , спілкуватися з друзями та
подорожувати світом.
Мрію відвідати Черепахові острови, піднятись на Кіліманджаро та
зазирнути у жерла вулканів на Камчатці.
ЖУПИНА АНАТОЛІЙ (Херсон)
Головний редактор газети «Новий день» (Херсон).
Народився 27.04.1954 р., с. Нова Благовіщенка Горностаївського р-ну
Херсонської обл.
Закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет
журналістики, 1983; ВПШ при ЦК КПУ, відділення журналістики, 1986.
1973 – літредактор горностаївської райгазети «Сільські новини»,
1973-1975 – служба в ЗС СРСР, 1975-1978 – старший кореспондент
міської газети «Нова Каховка», 1978-1984 – заввідділу херсонської
обласної молодіжної газети «Ленінський прапор», 1984-1986 – слухач
відділення журналістики ВПШ при ЦК КПУ, 1986-1990 – старший
кореспондент херсонської обласної газети «Наддніпрянська правда»,
1990-1993 – старший кореспондент газети Північної групи військ
«Знамя Победы» (м. Легніца, Польща), 1993-1996 – оглядач херсонської
обласної газети «Наддніпрянська правда».
1998-2002 – депутат Херсонської облради, з 2006 – депутат
Херсонської облради, голова постійної депутатської комісії облради з
питань гласності, зв’язків зі ЗМІ, партіями і громадськими
організаціями.
Член НСЖУ з 1977 року.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Ділова людина України» (2000);
медаль «Ділова людина України», ювілейна медаль до 2000-річчя Різдва
Христового, орден преподобного Нестора Літописця, Заслужений
журналіст України (08.2008).
Спеціалізація — аналітична стаття, журналістські розслідування.
ІВАНОВ ВАЛЕРІЙ (Київ)
Завідувач кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, професор, доктор
філологічних наук із спеціальності – журналістика, президент
Академії української преси, президент Центру вільної преси,
заступник голови науково-методичної комісії з журналістики МО
України, віце-президент громадської організації “Журналістська
ініціатива”, член Комісії з журналістської етики, член Національної
комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі
при Президенті України, член Європейської Асоціації комунікаційних
досліджень та освіти (ECREA), член Спілки журналістів України.
Дата народження: 19 липня 1961 р.
Наукові інтереси: теорія та соціологія масової комунікації,
законодавче забезпечення діяльності ЗМК.
Автор більш 330 наукових праць, в тому числі 17 монографій і 45
брошур, 24 підручники і навчальних посібників. Статті надруковані в
Швейцарії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Росії, Білорусії,
Вірменії, Казахстані.
Брав участь як мінімум у 450 конференціях. Керівник 13 кандидатських
та 1 докторської дисертації.
Стажувався в США, ФРН, Швейцарії, Франції, Ірландії, Італії,
Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції.
Дружина — Іванова Тетяна Вікторівна, ст. наук. співр. АПН України,
док. пед. наук.
Син — Іванов Денис Валерійович.
КАБАЧИНСЬКА СВІТЛАНА (Хмельницький)
Народилася 3 вересня 1956 року в с. Зіньків Віньковецького району на
Хмельниччині.
Після закінчення 1978 року факультету журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка працювала
кореспондентом, заввідділом хмельницької обласної газети “Радянське
Поділля” (нині — “Подільські вісті”).
З 1992 до 1998 року — редактор хмельницької міської газети
“Проскурів”. З 1998 р. і досі — власний кореспондент міжнародного
тижневика “Дзеркало тижня” (м.Київ) у Хмельницькій області.
Автор книг публіцистики та прози “Щоденник революції”, “Символ
епохи”, “Все починається з любові”, “Крізь учорашній дощ”,
“Хмельниччина справжня”.
Голова Хмельницької міської організації Національної спілки
журналістів України. Член Всеукраїнської комісії з журналістської
етики.
Заслужений журналіст України (1997). Кавалер ордена княгині Ольги (2006).
КАПЕЛЮШНИЙ ЛЕОНІД (Одеса)
Народився 5.11.1942 року на Кіровоградщині.
Освіта – Кіровоградський технікум механізації сільського
господарства у 1960 році, Київський державний університет ім.
Шевченка у 1969 році, філолог.
В журналістиці із 1967 року – районна газета „Перемога” на
Житомирщині, газета „Комсомолець Запоріжжя”, власний кореспондент
„Комсомольской правды” (Львів), власний кореспондент „Сельской
жизни” (Львів), власний кореспондент „Известий” (Іркутськ, Вільнюс),
спеціальний кореспондент „Известий в Україні ( Одеса). Основні
публікації останнього часу в тижневиках „Свобода” та „Зеркало
недели”.
Член Спілки кінематографістів СРСР (тепер НСКУ), автор близько 20
документальних фільмів.
Член Асоціації українських письменників Книжки (нариси та
публіцистика) „Светит незнакомая звезда”, „Трасса”, „Високосное
время”, „Жертовна кров”, „Візантійський синдром”, роман „Пригірщ
вітру”.
Член Комісії з журналістської етики із 2002 року. Лауреат премії
Спілки журналістів СРСР. Лауреат премії „Незалежність” ( Золота
медаль) Київської Спілки журналістів.
КОТЮЖИНСЬКА ТЕТЯНА (Київ)
Закінчила юридичний факультет Київського Національного університету
імені Тараса Шевченка та пройшла професійне стажування: “Свобода
преси: програма для адвокатів, суддів та юристів ЗМІ” (Нью-Йорк,
Вашінгтон, Варшава).
З 2005 року очолює Українську Асоціацію медіа-юристів, яка об’єднує
більше 50 практикуючих медіа-юристів з усіх регіонів України.
Досвід роботи по захисту прав та свобод журналістів з 1997 року.
Головний юрисконсульт, член правління, секретар Національної Спілки
журналістів України. Медіа-експерт, юрист Програми правового захисту
та освіти ЗМІ IREX U-Media 1997 – 2007 роки.
За час юридичної практики надала більше 2000 консультацій
журналістам та медіа, представляла інтереси медіа у багатьох судових
процесах, має великий досвід тренерської діяльності, провівши більше
100 семінарів, тренінгів, конференцій для журналістів, юристів та
суддів України з питань правового регулювання діяльності
журналістів, міжнародних стандартів свободи слова, узагальнення
української судової практики, питань застосування Європейської
Конвенції при здійсненні правосуддя в Україні.
Член Комісії з журналістської етики з 2002 року.
КУЗЬМОВ ТАРАС (Київ)
Закінчив Львівський Державний університет імені І.Франка,
філологічний факультет (укр.мова і література), 1993р.
Вересень 2007 по теперішній час – Медіа-консультант/Регіональний
представник The Thomson Foundation, UK.
Січень 2007-лютий 2008 – Президент ГО «Ідеальна Країна».
Лютий 2001 по теперішній час – виконавчий директор Журналістської
громадської організації «Хартія-4».
Липень 2003-березень 2005 – виконувач обов’язків Президента
Благодійного фонду «Громадське Радіо», ТРК «Громадське Радіо».
Червень 2001- квітень 2005 – технічний і стратегічний консультант
Програми підтримки ЗМІ Білорусії.
Вересень 2001- лютий 2002 – незалежний Медіа-Експерт делегації
Європейської Комісії в Україні.
1996-2001 – заступник директора проекту; директор проекту;
виконавчий директор ІНТЕРНЬЮЗ-УКРАЇНА.
1994-1996 – керівник департаменту навчальних програм (Міжнародний
Медіа Центр – ІНТЕРНЬЮЗ).
1994 – співзасновник Львівського Незалежного Медіа Центру.
1992-1994 – керівник департаменту зв’язків зі ЗМІ (Незалежний
тижневик ПОСТ-ПОСТУП, Львів).
Володіє англійською і польською мовами вільно, французька і німецька
– базові знання.
ЛУБЧЕНКО ІГОР (Київ)
Народився 3 листопада 1937р. у м.Псков.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету
ім.Т.Шевченка.
Працював секретарем комітету комсомолу Ізюмського залізничного
училища № 4 (зараз СПТУ-24), відповідальним секретарем шахтної
багатотиражної газети “Шлях Ілліча” в Донецькій області,
відповідальним секретарем газети паровозоремонтного заводу та
секретарем МК ЛКСМУ в Ізюмі.
Далі — завідуючий відділом в молодіжній газеті “Ленінська зміна” в
Харкові.
Від 1964р. — у Києві: інструктор ЦК ЛКСМУ, завідуючий відділом і
заступник редактора газети “Комсомольское знамя”. Сім років очолював
газету “Молодь України”. Пізніше шість років був власкором
“Учительской газеты” по Україні, а потім — редактором газети
“Освіта”.
1994р. за його ініціативою при Спілці журналістів України було
створено Комітет захисту свободи слова, який і очолив на громадських
засадах.
У квітні 1997р. обраний головою СЖУ, у квітні 2002р. на Х з’їзді
НСЖУ знову переобраний на посаду.
У 1987 році отримав звання “Заслужений журналіст України”.
І.Лубченко є членом Ради з питань інформаційної політики при
Президенті України (2001 рік), Комісії журналістської етики,
Координаційної ради з питань соціального і правового захисту
військовослужбовців, працівників міліції, митної служби та членів їх сімей (2001 рік) та Бюро правління українського фонду миру (2002 рік).
ФЕДЧЕНКО ЄВГЕН (Київ)
З 2005р. –директор Могилянської школи журналістики Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доцент.
2003-2005 — старший викладач Національного університету
“Києво-Могилянська академія”, Факультет соціальних наук та
соціальних технологій (Могилянська школа журналістики та кафедра
політології)
2009: Керівник модулю “Доступ до інформації” Програми „Зміцнення
парламентів та демократій” (Westminster Foundation for Democracy)
Освіта
2004: Інститут світової економіки і міжнародних відносин,
Національна Академія наук України, кандидат наук (міжнародні
відносини)
1998: Національний університет “Києво-Могилянська академія”
(Факультет суспільних наук), ступінь магістра (політологія)
Міжнародний досвід
2006 – 2007: Співдиректор проекту співпраці між Могилянською школою
журналістики та Огайським університетом(США), спонсорованого
Державним Департаментом США
Журналістський досвід
1994-1996: Eastern Economist Weekly, кореспондент
1996 – 1998: телеканал СТБ, редактор міжнародного відділу програми
„Вікна”
1998 -2002: Керівник міжнародного відділу програми „Вікна”, продюсер
та ведучий програми ”Вікна у світ”
2002-2004: колонка про міжнародні відносини в газеті ”Деловая
неделя”
1996: Національний університет “Києво-Могилянська академія”
(Факультет суспільних наук), ступінь бакалавра (політологія)
Академічні інтереси
Журналістська освіта в перехідних суспільствах; новинні стандарти,
висвітлення міжнародної політики; нові медіа
Мови
вільно: Українська, англійська, російська
добре: іспанська
читання: французька
ШТУРХЕЦЬКИЙ СЕРГІЙ (Рівне)
Народився 14 червня 1977 року в смт.Млинів Рівненської області.
Освіта вища – інженер-гідротехнік (1998), економіст (1999), магістр
державної служби (2010).
Кандидат наук з державного управління (2011), спеціальність
25.00.04. – місцеве самоврядування. Тема дисертації: «Комунікативні
стратегії місцевого самоврядування в Україні», автор понад 30
наукових та навчально-методичних праць, 1 монографії,
редактор-упорядник книг «Політичні партії на Рівненщині» (2006),
«Довідник безпеки журналіста» (2007).
Із 2004 року викладає авторські навчальні курси із журналістики в НУ
«Острозька академія», ст.викладач кафедри літературознавства та
журналістики цього університету.
Журналістську діяльність розпочав у 1990 році редактором молодіжної
студії Млинівського районного радіо, програму у травні 1991 року
було закрито райкомом КПУ. Під час навчання – редактор спецвипусків
газети «Трибуна студента», студентського радіо, з 1999 року –
редактор газети «Точка зору.Рівне», власкор порталу «Політична
Україна» в Рівненській області, у 2002-2007 роках позаштатний
кореспондент, кореспондент, заступник головного редактора газети
«Рівне вечірнє», автор понад 500 публікацій в друкованих та
інтернет-виданнях України. У 2007-2008 роках автор і ведучий
радіопрограми «Відверто» (Радіо «Край», Рівненська ДТРК). Із 2009
року автор і ведучий телевізійної програми «Коментарі із Сергієм
Штурхецьким» (ТРК «Сфера»).
Голова Рівненської незалежної медіа-профспілки (з 2003 року), член
НСЖУ (2003), член Комісії з журналістської етики (2011).
Депутат Рівненської обласної ради (2010), заступник голови постійної
комісії з правових питань, гласності, депутатської діяльності, етики
та Регламенту.
и ПОЧЕМУ МОЛЧИТ СОЮЗ ЖУРНАЛИСТОВ? ДА ПОТОМУ,ЧТО ЭТО У НИХ С “МАГИСТРАМИ ЖУРНАЛИСТСКОЙ ЭТИКИ”ОБЩИЕ МУТКИ. ОЧ ПРАВ Г-Н ГОРБАЧЕВ,ПРЕДЛАГАЮЩИЙ ВЫСЛУШИВАТЬ ВСЕХ.ПРЕДВКУШАЮ ГРАНДИОЗНЕЙШИЙ ЖУРНАЛИСТСКИЙ СКАНДАЛ МЕЖДУНАРОДНОГО МАСШТАБА.ИНОЗЕМНЫЕ КОЛЛЕГИ БУДУТ КРАЙНЕ УДИВЛЕНЫ ТОЙ СТЕПЕНИ “НЕЭТИЧНОСТИ”И ОТРАСЛЕВОЙ КОРРУПЦИИ,КРЕСТНЫМИ ОТЦАМИ КОТОРОЙ ЯВЛЯЮТСЯ САМИ СЕБЯ ВО ВСЕВОЗМОЖНЫЕ РАНГИ ВОЗВЕДШИЕ МОСТОВЫЕ-ЛУБЧЕНКИ И ТА …..БРАТИЯ,КОТОРАЯ КОРМИТСЯ ИЗ ЖУРНАЛИСТСКИХ ФОНДОВ, БЛАГОДАРЯ НАЗВАННЫМ ГРАЖДАНАМ.НЕ СОМНЕВАЮСЬ,ЧТО ТУТ ЖЕ ВОЗНИКНЕТ ОБРАЗ ТОЛЯНА ГРИЦЕНКО,КОТОРЫЙ НЕ ПРЕМИНЕТ ПОПИАРИТЬСЯ НА ТЕМЕ”КАК ЕГО СЕМЬЮ НЕДРУГИ ПОЛОЩУТ”.НО ПРОТИВ ФАКТОВ,КОТОРЫЕ ЕСТЬ КОМУ ПРЕДАТЬ ГЛАСНОСТИ,УКРАИНСКИЕ АКУЛЫ, (Я БЫ СКАЗАЛА ПИРАНЬИ) ПЕРА БУДУТ ПРОСТО ИМПОТЕНТНЫ,МЯГКО ГОВОРЯ.ТАК ЧТО ВСЕХ НА КОВЕР И ПОГОВОРИМ,НАКОНЕЦ,ОБ ЭТИКЕ,ГЛЯДЯ ДРУГ ДРУГУ В ГЛАЗА.МОСТОВЫМ-ЛУБЧЕНКАМ СОВЕТУЮ ПОДГОТОВИТЬСЯ ОЧ ТЩАТЕЛЬНО,ОСОБЕННО ПО ФИНАНСОВОЙ ЧАСТИ.КСТАТИ,СРЕДИ ЖУРНАЛИСТОВ ЕСТЬ АУДИТОРЫ,ЭКОНОМИСТЫ,ОПЕРАТИВНИКИ,ТАК ЧТО МОЖНО ПРЕДПОЛОЖИТЬ,ЧТО СЧИТАЮЩИЕ СЕБЯ МЭТРАМИ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ЖУРНАЛИСТИКИ ИМЕЮТ БОЛЬШИЕ ВОЗМОЖНОСТИ СТАТЬ САНТИМЕТРАМИ,ЕСЛИ НЕ МИЛЛИМЕТРАМИ…
По просьбе читателей размещаю в группе «КОЛО» и на ОРД ответ на мое письмо с предложением опубликовать статью «Комиссия по журналистской этике – пятая колонна для свободы слова в Украине?» адресованное «Телекритике». Ответ Натальи Лигачовой, шеф-редактора интернет-портала и журнала “Телекритика” публикую без изменений:
Уважаемый Дмитрий!
“Телекритика” не будет публиковать этот материал по причине его, простите, неадекватности. Я не знаю, для какого процента всех живущих на Земле людей нужны решения суда, чтобы выводы Комиссии по журналисткой этике признать “оценочнымисуждениями”. Думаю, что процент этот весьма и весьма невелик, ибо чем ещемогут быть МНЕНИЯ людей?
Или вы решения вашей группы “КОЛО” считаете объективной реальностью, данной всем нам в ощущении?:) истиной в последней инстанции? ну а если серьезно, то вы можете, как и я, быть согласны или несогласны с решениями Комиссии — кстати, не менее легитимной, чем КОЛО, поскольку за членов Комиссии проголосовало, и уже не один раз, достаточно большое количество журналистов-ваших коллег.
В свое время я стояла у истоков Комиссии, затем вышла из нее, по причине несогласия с некоторыми аспектами ее работы, однако это не дает мне права не уважать тех людей, которые комиссии доверяют. и я не считаю возможным публиковать статьи, авторы которых вместо аргументированной критики решений комиссии (как в свое время, скажем, делал тот же Жан Новосельцев) просто навешивают ярлыки и оскорбляют ее членов. Кстати, к вашему сведению, Иванов Валерий Феликсович — это доктор наук, профессор, зав.кафедрой в Институте журналистики. Что, опять таки, не означает, что он всегда прав априори.
Но что касается, скажем, вот этого: “Спустя год после публикации главному редактору «ЮВУ» В. Шарову позвонил некто Иванов Валерий Феликсович и, представившись членом упомянутой комиссии, заявил, чтостатья «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці!» дискриминирует супругов Ярмоленко-Вайц по национальному принципу, уточнив при этом, что их незаконная коммерческая деятельность его не интересует.
Мнение Иванова и легло в основу обвинения автора и газеты в нарушении п. 15 так называемого «Этического кодекса украинского журналиста». Обвинения неуклюжего, необоснованного, изобилующего взаимоисключающими аргументами и сработанного явно на заказ”. то лично я считаю, что В.Ф. был 100% прав, ибо какое отношение “незаконнаякоммерческая деятельность” — даже если она действительно есть таковой -имеет к национальности?! Никакого.
А когда журналист сравнивает людей снацистами, потому что они громко слушают музыку — то это что, тоже имеетотношение к коммерческой деятельности? кстати, а когда вы пишите, что решение комиссии было “сработано явно назаказ” — у вас есть доказательства этого? и вы уверены в том, что такоеобвинение соответствует всем тем перечисленным вами статьям законов обинформации, которыми, по вашим словам, руководствуются “рыцари объективности”?
я видела ,что вы разместили этот так называемый “материал” в ряде блогов. Я же не буду против, если ‘этот мой ответ вам вы разместите в вашей группе ”КОЛО”.
Своими размышлениями на тему эпистолярного творчества Натальи Лигачевой поделюсь немного позже…)))
Телекритика входить у медіа-групу сумновідомого олігарха Коломойського. Як можна сприймати категоричні твердження і оцінки пані Лігачової як думку ВСІЄЇ журналістської спільноти? Здається, ми маємо справу з спробою МОНОПОЛІЗАЦІЇ колективного голосу журналістів обмеженою групою людей, відібраних за фінансовими, національними, владними ознаками… Враховуючи, що справжні спонсори і покровителі тих діячів часто мають громадянство інших країн і за повідомленнями ЗМІ мають відношення до організованої міжнародної злочинності, то реакція пані Лігачової зрозуміло-демонстративна...
Спершу перестаньте годуватися з рук кримінальних хабадівських олігархів, а вже потім говоріть про свободу слова, демократію і новий світовий порядок!
Замовний характер “громадських осудів” від організованого угруповання Мостового не викликає сумнівів. Жодному з журналістів, які побували на судилищі, не були надані для ознайомлення ні оригінали звернень “ображених”, ні протоколи засідань КЖЕ. Ідентичність стилів звернень до КЖЕ та “громадських осудів” дає підстави вважати, що пише їх одна рука. Чи не івановопрофесорська? Є також обгрунтовані підстави вважати, що й замовників на свою продукцію Мостовий і Ко шукають самотужки (моніторинг ЗМІ,обрання мішені й підзахисного, наприклад, доктора, ПИ,пропозиція адвокатських послуг, укладання відплатної угоди).
Наталко, даю адреси статті «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці!» http://www.rtkorr.com/news/2011/02/27/219948.new http://friendfeed.com/valentinovich/c43eab24
http://www.facebook.com/permalink. php?story_fbid=201591809867767&id=178209145539367 і прошу процитувати речення про: а) національність Ярмоленко-Вайца, б) порівняння Ярмоленко-Вайца з нацистами, в) любов Ярмоленко-Вайца до музики взагалі і «громкой» зокрема, г) неприйняття автором статті музичних уподобань Ярмоленко-Вайца
Предлагаю вниманию читателей экспертное заключение независимого специалиста!
Щодо «Комісії з журналістської етики»
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 № 2460-XII громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
В складі Всеукраїнської громадської організації «Комісія з журналістської етики», яка зареєстрована Міністерством юстиції України 05.03.2003 (свідоцтво № 1895, код ЄДРПОУ: 26409287), діє Комісія з журналістської етики.
До повноважень Комісія належить: розгляд конфліктних ситуацій етичного характеру як за зверненням журналіста, так і за зверненням інших фізичних та юридичних осіб, зацікавлених у етичній оцінці професійної діяльності конкретного журналіста, головного редактора, засновника або власника ЗМІ або державного органу, що має компетенцію у галузі масової інформації.
Комісія виносить рішення спираючись на норми законодавства України, статтю 19 Декларації прав людини, статтю 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 34 Конституції України тощо; застосовуючи до конкретних ситуацій згаданий вище «Етичний кодекс українського журналіста».
Етичний кодекс українського журналіста – це документ, який прийнятий засновниками Комісії.
На офіційному сайті Комісії http://www.cje.org.ua в розділі «Рішення» розміщенні рішення Комісії з яких випливає, що за зверненнями громадян та організацій Комісія проводить перевірку публікацій та програм ЗМІ на відповідність вимогам «Етичного кодексу українського журналіста».
Наприклад, Комісія розглянула заяву А.Слюсарчука щодо публікацій про нього у тижневику «2000» (№ 22(560) 3-9 червня 2011року) та у «Робітничій газеті» (№104 від 11 червня 2011 року) і прийняла рішення про оголошення журналістам Р.Барашеву та В.Богуну громадського осуду за порушення ст.ст. 9 та 10 Етичного кодексу українського журналіста (http://www.cje.org.ua/decisions/96).
Натомість, ні заявник, який відомий як «Доктор Пі», ні журналісти не є членами ВГО «Комісія з журналістської етики» та не є підписантами Етичного кодексу українського журналіста.
Відповідно до п.п. 2.2 статуту ВГО «Комісія з журналістської етики» до завдань Комісії з журналістської етики віднесено, в тому числі встановлення порушень професійної етики у журналістській діяльності та винесення рішень з цих питань.
З урахуванням ст. 3 Закону України «Про об’єднання громадян», такі рішення Комісія може приймати лише стосовно членів ВГО «Комісія з журналістської етики», тобто щодо осіб, які дали згоду керуватися нормами «Етичного кодексу українського журналіста».
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про об’єднання громадян» для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об’єднання громадян користуються правом:
виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;
брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об’єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;
створювати установи та організації;
одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
вносити пропозиції до органів влади і управління;
брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;
розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;
засновувати засоби масової інформації;
брати участь у розробленні проектів рішень з питань ґендерної рівності, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що утворюються при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;
проводити моніторинг з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Натомість, Комісія порушує ст. 3 Закону України «Про об’єднання громадян» і займається діяльністю несумісною з призначенням громадської організації. Дії Комісії щодо перевірки на дотримання норм «Етичного кодексу українського журналіста» не членів ВГО «Комісія з журналістської етики» виходять за межі повноважень громадської організації, які визначені в ст. 20 Закону України «Про об’єднання громадян».
В Україні не існує жодного закону, який би наділяв ВГО «Комісія з журналістської етики» повноваженнями здійснювати перевірку публікацій та програм ЗМІ на відповідність нормам «Етичного кодексу українського журналіста» та ухвалювати рішення у таких формах:
Дружнє попередження – найм’якша форма рішення. Застосовується у випадках, коли Комісія розцінила порушення норм журналістської етики журналістом або органом ЗМІ, які стали об’єктом слухань Комісії, як ненавмисну помилку. Дружнє попередження не є обов’язковим для публікації, воно надсилається журналісту, керівнику ЗМІ та особі, яка звернулася із заявою.
Заява Комісії – застосовується у випадках, коли дії журналіста чи ЗМІ розцінюються Комісією як такі, що порушили норми журналістської етики, порушили право громадськості на отримання правдивої інформації або загрожують іміджу українських ЗМІ. Заява Комісії надсилається журналістам, керівникам ЗМІ, які стали об’єктом слухань Комісії; особі, яка звернулася із заявою; керівним органам організацій – колективних членів Комісії; розповсюджується серед журналістів, які підписали Етичний кодекс. ЗМІ оприлюднюють або не оприлюднюють Заяву на власний розсуд.
Заява у формі публічного осуду. Застосовується у випадках, коли дії журналістів або ЗМІ розцінюються Комісією як свідоме порушення норм журналістської етики і є абсолютно несумісними з поняттями професійної журналістики. Заява Комісії про публічний осуд розповсюджується якнайширше всіма доступними Комісії засобами. Комісія та Секретаріат докладають зусиль для того, щоб Заява про публічний осуд була оприлюднена якомога більшою кількістю ЗМІ.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про об’єднання громадян» об’єднання громадян створюються і діють на основі законності.
Частиною 1 статті 31 Закону України «Про об’єднання громадян» передбачено, що з метою припинення незаконної діяльності об’єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднання громадян на строк до трьох місяців.
Враховуючи, що основним видом діяльності ВГО «Комісія з журналістської етики» є розгляд конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру, які виникають в журналістському середовищі та між цим середовищем та громадськістю у зв’язку з виконанням журналістами свого професійного обов’язку та ухвалення по ним рішень, у зацікавлених осіб є всі законні підстави звернутися до Державної реєстраційної служби України (орган реєстрації ВГО) або до прокуратури Печерського району міста Києва (за місцем реєстрації ВГО) з вимогою про тимчасову заборону діяльності ВГО «Комісія з журналістської етики» на три місяці.
Керівний склад ВГО «Комісія з журналістської етики»:
Мостовий В.П., посада в організації: голова
Лубченко І.Ф., посада в організації: член Правління
Притула О.Ю., посада в організації: член Правління
Звєрєв Л.С., посада в організації: член Правління
Катюжинська Т.Г., посада в організації: член Правління
Батіг М.І., посада в організації: Голова Ревізійної комісії
Кабачинська С.І., посада в організації: Член Ревізійної комісії
Чемерис І.О., посада в організації: Член Ревізійної комісії
Клим Братковский
адвокат, магистр интеллектуальной собственности,
автор брошюры “Авторское право на фотографию”,
Клим Братковский
адвокат, магистр интеллектуальной собственности,
автор брошюры “Авторское право на фотографию”,
никакого отношение к данной общественной организации не имеет.
не знаю,какой пресс — центр у го”свобода”,но вряд ли он сможет вместить всех желающих принять участие в дискуссии по поводу комиссии,одних только “этических членов” около десятка.но без разборок им уже не обойтись.а,если граждане не захотят перед журналистами отчитаться,то конференцию придется организовать прямо на их территории.предлагаю пригласить еще дарку чепак — особь ну очень принципиальную и на себе испытавшую,что значит свобода слова. гарантирую после этого полное провластное покровительство комиссии, как составляющей части административного ресурса. короче, граждане, нас ждет веселуха.
На защиту проворовавшейся Кужель встал защитник нацистского преступника Степана Бандеры.
После многочисленных публикаций в СМИ о преступной деятельности депутата крымского парламента Александры Кужель, объявившей сбор пожертвований на свой личный банковский счет , который она выдала за счет несуществующей общественной организации «Гражданское сопротивление», на ее защиту от «мерзкого» правозащитника Марка Бен-Наима, инициировавшего милицейское расследование преступной деятельности Александры Кужель, выступил некий Юрий Шеляженко, позиционирующий себя как журналист и борец за права верующих. Этот деятель, являющийся помощником депутата от БЮТ Глеба Павловского и обучающийся « по совместительству» на втором курсе юридического факультета, «прославился» в Украине тем, что обжаловал в 2010 году постановление Донецкого окружного административного суда об отмене Указа президента Виктора Ющенко о присвоении звания Герой Украины нацистскому преступнику и палачу Степану Бандере, по заданию фашистов залившего кровью мирных граждан половину территории Украины.
Не имея возможности опровергнуть сам факт мошенничества, совершенного Александрой Кужель, Юрий Шеляженко, собрав по сети Интернет все дерьмо, вылитое в свое время на правозащитника Марка Бен-Наим другим «оранжевым» деятелем-Геннадием Москалем, опубликовал «материалы» на своих блогах, выдав их за результаты своего «расследования». При этом все «расследование» было проведено, судя по времени публикаций, в течение 30 минут без отрыва от компьютера. «Результаты» «расследования» защитника нацистского преступника были «оформлены» в виде «решения трибунала» так называемых «рыцарей объективности», к которым Юрий Шеляженко очевидно причисляет и себя , являясь и председателем и всеми «членами» «трибунала» в одном лице.
Так чем была вызвана необходимость «расследования» «дела» Бен-Наима в «трибунале защитников объективности», располагающегося на одном из персональных блогов Юрия Шеляженко? Ответ на этот вопрос обнаружился на личной странице Александры Кужель в социальной сети, где «приговор» «трибунала» в отношении Марка Бен-Наима был уже выдан за истину в последней инстанции и «компетентное заключение» специалиста о личности правозащитника. Т.е. вместо объективной защиты от справедливых обвинений в мошенничестве и сборе денег под несуществующую общественную организацию, оппозиционерка Александра Кужель решила «поспорить» по принципу «сам дурак». Если покопаться в сети Интернет, то можно найти несколько публикаций Александры Кужель и Юрия Шеляженко за 23-24 марта 2012 года, из которых следуют прямо противоположные выводы- в одних публикациях утверждается, что якобы Марк Бен-Наим отбывает наказание в России. При этом в других публикациях используются фальшивые «справки» на ту же тему, но уже из Израиля. Как совместить публикации, «показывающее в разные стороны» и противоречащие друг другу, не задумываются ни Александра Кужель, ни Юрий Шеляженко. Их задача не выяснить истину, а попытаться «закрыть рот» человеку, который не может согласиться с тем, что бы проповедующая нацистскую идеологию , воспевающая Степана Бандеру , обманывающая на каждом шагу людей Александра Кужель дорвалась до власти по одной причине- защищать простых граждан, таких например как мастер ЖЭКа в Евпатории, тяжело больную Галину Чабан, брошенную в колонию по прямому указанию Юлии Тимошенко в 2008 году , они не собираются, а страдающую от наркотической ломки Юлию Тимошенко или нацистского преступника , залитого кровью невинных жертв Степана Бандеру и Александра Кужель и Юрий Шеляженко бросаются защищать аж «на ура».
Т.е. не стесняющаяся обнажать свои обнаженные жирные престарелые ляжки в зале заседаний парламента Крыма Александра Кужель и заросший бороденкой, имеющий голос и внешность гомосексуалиста, и явно страдающий от недостатка женского внимания фашистский прихвостень Юрий Шеляженко решили, что именно им отведена роль «просветителей» и почетная обязанность «вывести на чистую воду» разоблачителя их вранья путем выдачи вранья Геннадия Москаля за свое собственное вранье.
На фото:
Защитник Степана Бандеры Юрий Шеляженко
Защитник Юлии Тимошенко Александра Кужель в сессионном зале парламента
Ссылки по теме: http://poluostrov1.livejournal.com/393569.html
Адрес статьи: http://poluostrov1.livejournal.com/393977.html
Пресс-группа Региональной Правозащитной Группы «ПОЛУОСТРОВ КРЫМ» и издания «Крымские Ведомости»
https://sites.google.com/site/markbennayim/
http://poluostrov1. livejournal.com/
Разрешается распространение при условии ссылки на пресс-группу проекта