Нахабство Верховної Ради не може не обурювати. Це ж треба: за два останніх роки народні, таки би мовити, обранці вже другу парламентську слідчу комісію створюють. І все про те ж саме – на предмет розслідування ступеню корумпованості міністра внутрішніх справ Луценка. Причому, з таким виглядом, начебто той ступень становить якусь таємницю.
Звісно, тема «МВС та корупція» належить до числа вічних і не вичерпна, як електрон. Втім, як і тема «СБУ та корупція». Але не зрозуміло інше: як можна розслідувати те, чого в Україні немає. Хабарництво – є. Зловживання службовим становищем – скільки завгодно. Махінації з держзакупівлями на користь чиновного гаманця – без обмежень. Контрабанда – аж гай шумить. Але рештки корупції в державі Народний Президент викоренив ще наприкінці 2005-го року. Бо на початку того ж самого, 2005-го, під час інавгурації Віктор Андрійович з помосту на Майдані так і окреслив своє чи не найперше завдання: «Ми знищимо систему корупції в країні». І знищив. Одним розчерком пера. Точніше – двома. Першим розчерком Арбітр Нації підписав Указ про призначення міністром внутрішніх справ затятого борця з корупцією Юрія Луценка. А другим – про призначення не менш затятого Валентина Наливайченка виконуючим обов’язки Голови СБУ. І тепер – все. Корупції гаплик. Залишилися лише хабарництво, зловживання й махінації з контрабандою.
Корупція в Україні: між Порошенком і Богатирьовою
Клятвено обіцяючи знищити в Україні корупцію, новоспечений Президент у своїй інавгураційній промові забув, щоправда, уточнити, що саме він називає словом «корупція». Бо всередині держави та за її кордонами цей термін позначає зовсім різні поняття. Точніше, в усьому світі корупцією вважаються «прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дача або одержання хабара чи будь-які інші неправомірні вигоди або можливості їх отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов’язку особою, що отримує хабара». Принаймні, саме так записано в статті 2 Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, прийнятою Радою Європи 4 листопада 1999 року.
Боротьба з такою корупцією українських можновладців, звісно, не цікавить. І тому Законом України «Про корупцію» встановлено, що корупція – це не злочин. Це – таке собі адміністративне правопорушення, щось на кшталт переходу проїжджої частини в невстановленому місці, максимальне покарання за яке – невеличкий штраф без звільнення з посади. Корупція по-українськи – це коли секретар селищної ради в суботній день йде на ринок продати два десятка яєць, знесених власними курками – бо така поважна особа не має права суміщати свій високий статус з приватнопідприємницькою діяльністю. Або коли державний службовець (наприклад, Секретар РНБОУ) рахується народним депутатом і тримає свою трудову книжку в Секретаріаті Верховної Ради. Або коли представник влади не відповідає на звернення громадян чи інформаційні запити журналістів.
Головною передумовою визнання певного вчинку корупційним правопорушенням є відсутність в діях корупціонера складу злочину. Тож хабарництво – це, по-українському, не корупція. Що значно полегшує спілкування пана Президента зі своїми закордонними візаві. Він розповідає про наполегливу боротьбу в Україні з корупцією, всі кивають головами, але при цьому співбесідники мають на увазі зовсім різні речі. У Раді Європи думають, що в Україні борються з хабарництвом, а Народний Президент вішає локшину про кількість складених адміністративних протоколів відносно секретарів селищних рад. І всі задоволені.
Тому типовим українським корупціонером є аж ніяк не міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Оскільки на базарі він не торгує, зброю роздає безплатно й у інших установах, окрім МВС, не підпрацьовує. Чого не скажеш про таку відому українську корупціонерку як, наприклад, Раїса Богатирьова, яка вже кілька місяців перебуває на державній службі, секретарствуючи в Раді національної безпеки і оборони України, й одночасно продовжує законотворчу діяльність у парламенті. Зокрема пані Раїса своїм депутатським голосом палко підтримала ідею про скасування депутатської недоторканності, у чому може пересвідчитися кожний, хто ознайомиться з результатами голосування. Ось дані по фракції Партії Регіонів з сайту Верховної Ради за 20 березня 2008 року:
http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/gol_karta_zal3?g_id=1018.
Оскільки сама держслужбовець Богатирьова дані цього голосування не спростувала (і спростувати не могла, бо вона досі є народним депутатом і отримує одночасно дві зарплатні), склад корупційного діяння є наочним. Тому, відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією», вже наступного дня в Службі безпеки України мали скласти на Раїсу Василівну протокол про вчинене нею корупційне діяння, передбачене статтею 5 зазначеного Закону. Але ж сказав Народний Президент, що до кінця 2005-го року він корупцію в Україні винищить. Тож хіба може якась там СБУ не довіряти словам улюбленця баби Параски? Особливо, якщо пригадати, скільки місяців корупціонерствував на двох посадах інших державний службовець – колишній Секретар РНБОУ Петро Порошенко. І – нічого.
Тому автор цих рядків вирішив трохи полегшити непросте життя в.о. Голови СБУ, який повірив Прездентові на слово й ніяк не може знайти прояви корупції в діях міністра Луценка. Звісно, звертатися до пана Наливайченка з приводу неймовірного хабарництва, що останнім час розцвіло в МВС сенсу не має – СБУ такі злочини без вказівки з Секретаріату не розслідує. Тому ми вирішили провести експеримент і трохи познущатися з Валентина Олександровича, направивши йому заяву про вчинення Луценком достеменно корупційного діяння, передбаченого ст. 5 п. г) Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Піддослідний Наливайченко
Як, напевно, пам’ятають читачі, 24 грудня 2007 року ми оприлюднили інформаційний запит на ім’я міністра внутрішніх справ з приводу кримінальної біографії героя «помаранчевої революції», глави фракції «Народної самооборони» в Бориспільській міській раді, керівника Київської обласної організації «Антикримінальний вибір» Ярослава Годунка. Ну, а хто не пам’ятає – радимо звернутися до статті «Редакція „ОРД” уточнює: Годунок не є провокатором СБУ»
(http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52255.html).
Запит був вкладений у конверт і відправлений поштою рекомендованим листом. Але відповідь ми чекали довгенько попри те, що Законом України «Про інформацію» чітко встановлено, що відповіді на інформаційні запити мають даватися впродовж 10 днів, а у випадку необхідності проведення перевірки – у строк до 30 днів. Порушення цих термінів якраз і становить склад корупційного діяння. Але, як не складно було передбачити, ніякої відповіді ми не дочекалися, аж доки не звернулися в лютому місяці до Печерської райпрокуратури. Лише після цього автор запиту нарешті отримав відписку, у якій міліцейське начальство повідомило йому, що на інформаційний запит відносно Годунка відповідати не стане. Отакої.
Але, дякуючи Богові, в Україні є орган, який покликаний боротися з проявами корупції в міліцейських лавах. Ось і ми вирішили випробувати долю та заради експерименту перевірити, чим займається Головне управління «К» Служби безпеки України:
В.о. Голови Служби безпеки України
НАЛИВАЙЧЕНКУ В.О.
________________________________
вул. Володимирська, 33, м.Київі, 01034
БОЙКА Володимира,
вул. … , буд. …, кв. …, м. Київ, 04060;
тел. (050) …
ЗАЯВА ПРО ВЧИНЕНЕ КОРУПЦІЙНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ
24 грудня 2007 року я, журналіст Володимир Бойко, направив міністрові внутрішніх справ України Ю.Луценку інформаційний запит рекомендованим листом, що підтверджується чеком касового апарату відділення зв’язку. Окрім того, цей запит був оприлюднений Інтернет-ресурсом «ОРД» в матеріалі «Редакція „ОРД” уточнює: Годунок не є провокатором СБУ» (Інтернет-адреса http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52255.html). Інформаційний запит стосувався особи бізнес-соратника Ю.Луценка та його довіреної особи – депутата Бориспільської міської ради, керівника фракції «Народної самооборони» в цій Раді, керівника Київської обласної організації ВГО «Антикримінальної вибір» Годунка Ярослава Миколайовича.
Запит був направлений у зв’язку з тим, що, як стало мені відомо під час проведення журналістського розслідування, Я.Годунок у 2000-му році притягувався до кримінальної відповідальності за розбійний напад, вчинений на квартиру, де здійснювалася торгівля наркотичними засобами. Під час перебування під вартою в СІЗО №13 м.Києва Я. Годунок погодився на співробітництво зі структурними підрозділами МВС, що мають здійснювати боротьбу з організованою злочинністю. Прикладом такої «боротьби» стало підкидання Я.Годунком 15 жовтня 2004 року вибухівки та антиурядових листівок в офіс громадської кампанії «ПОРА».
У наступному Я.Годунок виконував інші, не менш відповідальні, завдання різноманітних спецслужб, а також став активно співробітничати з Юрієм Віталійовичем Луценком. Прикладом такого співробітництва є зустріч, що відбулася 25 січня 2008 року між Юрієм Луценком, його братом Сергієм Луценком (засновник ВГО «Антикримінальий вибір»), Ярославом Годунком (керівник Київської обласної організації ВГО «Антикримінальної вибір») і представниками уральсько-московського угруповання, яке є власником російського товариства «Металінвест». Ініціатором зустрічі виступив депутат Бориспільської міської Ради Ігор Левітас (у минулому – рекетир, що активно співпрацював з організованими злочинними угрупованнями «Черепа» та «Савлохи»).
Метою зустрічі було обговорення майбутньої участі міністра внутрішніх справ у незаконному захопленні від 100 до 300 га землі в Бориспільському районі, де «Металінвест» планує побудувати металобазу та термінали для потреб металургійного заводу, який це підприємство намагається спорудити в м. Біла Церква. З усіх питань сторони досягнули згоди, керувати операцією по захопленню землі має Сергій Луценко, виконавці – Я.Годунок і начальник УМВС України в Київській області В.Яловенко.
У той же час у всіх офіційних біографіях Я.Годунка зазначено, що він ніколи до кримінальної відповідальності не притягувався. Аналогічну інформацію Я.Годунок подавав у 2006 і 2007 рр. до Центральної виборчої комісії, коли балотувався в народні депутати України по виборчому списку блоку «ПОРА-ПРП» і «ПОРА» відповідно. І це при тому, що в 2006 році міністр внутрішніх справ України Ю.Луценко регулярно виступав у засобах масової інформації, викриваючи осіб, «заплямованих підозрою в зв’язках з криміналітетом» у виборчих списках майже всіх учасників виборчих перегонів, за виїмком Соціалістичної партії України. З огляду на це, я попрохав міністра відповісти на наступні запитання з метою вмістити його відповідь у засобах масової інформації.
А саме:
1. Чи працює зараз Годунок Я.М. в органах міліції?
2. Якщо Годунок Я.М. був звільнений з лав міліції, то з якої посади й з яким спеціальним званням?
3. Чи притягувався раніше Годунок Я.М. до кримінальної відповідальності, якщо так, то чи набув законної сили вирок щодо нього?
4. Якщо Годунок Я.М. до кримінальної відповідальності притягувався, то в зв’язку з чим Міністерство внутрішніх справ України приховало цей факт від громадськості в 2006 році під час виборів до Верховної Ради України?
Жодного листа з МВС України у відповідь на свій запит я не отримав. Але 28 лютого 2008 року, за перебігом двох місяців з дня направлення запиту, я одержав листа з Головного Управління МВС у м.Києві від 19.02.2008 №14/У-Б-80, який був відправлений мені 26.02.2008, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті. У цьому листі за підписом начальника інспекції з особового складу ГУМВС України в м.Києі мені відмовлено в наданні відповідей на сформульовані вище запитання на тій підставі, що інформація відносно обставин притягнення осіб до кримінальної відповідальності не підлягає розголошенню.
При цьому я ніколи не звертався до Ю.Луценка з проханням надати мені інформацію про обставини притягнення його соратника Я.Годунка до кримінальної відповідальності, оскільки ці обставини мені достеменно відомі, а кримінальна справа по обвинуваченню Я.Годунка розглядалася у відкритому судовому засіданні. Більш того, я сам неодноразово раніше виступав у засобах масової інформації з критикою дій міністра внутрішніх справ України, який з корупційних мотивів під час виборів до Верховної Ради України в 2006 році розголошував інформацію з обмеженим доступом щодо кандидатів у народні депутати, зібрану працівниками органів внутрішніх справ.
Зокрема, у січні-лютому 2006 року на підставі даних Інформаційного центру МВС України та бази даних «Скорпіон» ГУБОЗ МВС України в МВС України було складено перелік кандидатів у народні депутати, прізвища яких фігурували в матеріалах кримінальних справ, зокрема й таких, що були закриті за реабілітуючими обставинами. Цей список Ю.Луценко під час виборчої кампанії неодноразово розголошував через засоби масової інформації з метою сприяння кандидатам від Соціалістичної партії України. З моєї точки зори подібні дії міністра становлять склад злочину зловживання службовим становищем на користь третіх осіб. З огляду на це я не цікавився й не міг цікавитися в Ю.Луценка подробицями притягнення Я.Годунка до кримінальної відповідальності за розбійний напад на точку торгівлі наркотичними засобами. Я лише хотів з’ясувати, з яких саме міркувань Ю.Луценко поливав брудом інших кандидатів у народні депутати й не словом не прохопився про Я.Годунка. Вважаю, що законних підстав для відмови в наданні відповіді на такий запит не має.
Тим більше в Ю.Луценка немає підстав відмовляти в наданні мені інформації щодо спеціального звання та дати звільнення Я.Годунка з органів внутрішніх справ. Потреба в отримання такої інформації викликана тим, що зараз Я.Годунок співпрацює з Ю.Луценком та його братом С.Луценком, очолює Київський обласний осередок організації «Антикримінальний вибір», почесним головою якої є Ю.Луценко, та зазначає в своїй автобіографії, що, працюючи в лавах міліції, він начебто очолював відділення спецзагіну «Беркут». У той час як, за моєю інформацією, він проходив службу на посаді водія-міліціонера й був звільнений у зв’язку зі скоєнням ним злочину.
Відповідно до ст. 32 Закону України „Про інформацію” відповідь на інформаційні запити має надаватися службовими особами органів державної влади та управління впродовж 10-ти днів. Недотримання встановленого законом терміну на відповідь, а також необґрунтована відмова в наданні інформації з боку осіб, на які поширюються вимоги Закону України «Про боротьбу з корупцією», становить склад корупційного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Законом України «Про боротьбу з корупцією».
Виходячи з наведеного та враховуючи, що міністр внутрішніх справ України є особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про боротьбу з корупцією», —
п р о ш у:
скласти протокол про вчинення міністром внутрішніх справ України Ю.Луценком корупційного правопорушення, що полягало у відмові надання відповіді на інформаційний запит.
Додаток:
1. Роздруківка статті «Редакція „ОРД” уточнює: Годунок не є провокатором СБУ»;
2. Роздруківка сторінки сайту ГП «ПОРА» з автобіографєю Я.Годунка;
3. Світлокопія листа з ГУМВС України в м.Києві від 19.02.2008 №14/У-Б-80;
4. Світлокопія конверту, у якому було надіслано листа з ГУМВС України в м.Києві від 19.02.2008 №14/У-Б-80;
5. Світлокопія відбитку касового апарату відділення зв’язку на доказ направлення інформаційного запиту Ю.Луценку.
В.БОЙКО
05.03.2008
Відправивши заяву в СБУ 5 березня, ми стали чекати, коли ж заявника викличуть на бесіду до грізного Главку «К». Чекали недовго – три тижні, за перебігом яких, 26 березня 2008 року, отримали з СБУ листа за підписом начальника відділу розгляду звернень громадян В.Вересового. Зміст листа був цілком очікуваним: Служба безпеки відмовилася розглядати питання про скоєння Луценком корупційного правопорушення, мотивуючи це тим, що питання боротьби з корупцією до компетенції СБУ не належать. І тому, в порядку ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», керівництво СБУ розпорядилося переслати нашу заяву в Генеральну прокуратуру – вочевидь, для встановлення органу, який викорінює гідру корупції в МВС. Що буде далі – спрогнозувати неважко. Скоріше за все, Генеральний прокурор України або зразу відправить нашу заяву в кошик на сміття, або використає її з гігієнічною метою, якщо в нього раптом закінчиться туалетний папір. Причому, жодних претензій до пана Медведька за подібне поводження з нашими заявами ми, у даному випадку, висунути не зможемо. Оскільки відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією» працівник прокуратури може скласти протокол про вчинення корупційного діяння лише тоді, коли це діяння виявлено під час прокурорської перевірки або в ході попереднього слідства. У даному ж випадку – і це прямо прописано в Законі – Служба безпеки України мала негайно провести перевірку нашої заяви та за наявності підстав (а вони є) скласти щодо Луценка адміністративний протокол і передати його на розгляд до Печерського районного суду. А вже справа суду – вирішувати на яку суму оштрафувати Юрія Віталійовича, позаяк ст. 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією» встановлює «виделку» — особи, уповноважені на виконання функції держави, за ненадання інформації піддаються стягненню у вигляді штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ще й року не минуло з тих часів, коли пан Наливайченко гнівно таврував з телеекранів суддю Конституційного Суду України Сюзану Станік та народного депутата України Валерія Бондика, звинувачуючи їх у корупції. І, як не дивно, йому тоді й на думку не спадало заявити, що боротьба з корупцією не належить до компетенції Служби безпеки. Щоправда, постанови суду, яка б підкріпила глибоке переконання Валентина Олександровича в корумпованості Станік і Бондика, він чомусь показати не спромігся. Бо пан Наливайченко бореться з корупцією виключно в рамках пропагандистських компаній Секретаріату Президента. Тому для покращення настрою виконуючого обов’язки Голови СБУ, хочемо повідомити, що Закон України «Про боротьбу з корупцією» таких як пан Наливайченко також кваліфікує корупціонерами й також встановлює для них міру покарання:
Стаття 11. Відповідальність за умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією
Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов’язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тому ми тепер зробимо наступним чином: направимо Луценкові заяву про складання протоколу щодо Наливайченка – за те, що той не склав протокол на Луценка. А копію всього нашого листування з цими двома корупціонерами відправимо в профільний Комітет Верховної Ради. Може там, нарешті, і по Наливайченку тимчасову слідчу комісію створять.
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
