Департамент контррозвідувального забезпечення інформаційної безпеки держави СБУ (далі – ДКІБ) був створений групою осіб у 2012 році як комерційний бізнес-проект. Легендою-прикриттям була необхідність існування у ХХІ сторіччі підрозділу СБУ, який відповідає за стан державної безпеки в кібернетичній та інформаційній сферах.
Забезпечення кібербезпеки передбачає:
-
запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, які вчиняються у кіберпросторі;
-
контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи, спрямовані на боротьбу з кібертероризмом та кібершпигунством;
-
негласну перевірку готовності об’єктів критичної інфраструктури до можливих кібератак та кіберінцидентів;
-
протидію кіберзлочинності, наслідки якої можуть створити загрозу життєвоважливим інтересам держави;
-
розслідування кіберінцидентів та кібератак щодо державних електронних інформаційних ресурсів, критичної інформаційної інфраструктури;
-
забезпечення реагування на кіберінциденти у сфері державної безпеки.
Цей перелік завдань вимагає наполегливої роботи в інтересах України і суспільства. Проте не може надати можливості тіньового фінансового збагачення. Але не цим, на жаль, став відомий у суспільстві ДКІБ.
Історія появи ДКІБ СБУ
Те, як його створювали, і його «робота» — це приклад блискучої стратегічної диверсії. З іншого боку, ніколи і ніде у світі не існувало законодавчо легалізованої корупційної структури в системі державної безпеки. До такого срамовища ніхто у світі не опускався, принаймні з ХVII століття точно.
В Україні все почалося з Постанови уряду Віктора Януковича за № 86, від 28 січня 2004 року. Офіційним прикриттям для неї обрали Вассенаарську домовленість, що обмежувала розповсюдження технологій у країни «третього світу». У домовленість Україна увійшла як партнер і технологічно розвинута країна. Своєю ж постановою Віктор Янукович поставив Україну у перелік відсталих країн, фактично ввівши проти неї перший пакет ембарго.
Другим санкційним пакетом стали зміни до Кримінального кодексу України. Так, ключовим моментом при створенні ДКІБ було внесення змін до статті 359 та 221 КК України у 2010 році. Цікаво, що ці зміни були другим документом, після Угоди із РФ по Чорноморському флоту, який підписав Віктор Янукович вже на посаді Президента. Хоча ініціатором цих змін у кримінальному законодовстві був не він, а фракція «Блок Юлії Тимошенко».
Цікаво, що вся операція — від першої законодавчої «закладки» до створення завершеної мережі знищення української економіки — тривала вісім років. Вісім років! Цього не просто «не помічали», цьому сприяли! Все відбувалося здебільшого через некомпетентність Апарату Уряду, що у своїх висновках спирався на думку т.зв. «офіцерів діючого резерву» — відкритої агентури СБУ в системі державного управління. Проте завжди в умовах свідомої співучасті (!) на рівні не нижче Голови Служби. А часто під прямим патронатом і самого Голови.
Історія питання
Ніде у світі, крім Російської Федерації, не існувало поняття «спеціальні технічні засоби» (СТЗ). Але саме підхід російського ФСБ був ближче за все для ініціаторів з СБУ. Так це поняття з‘явилося в Україні. Як результат, в Україні не можна виготовляти навіть мобільні телефони. Це заборонено статтею 359 Кримінального кодексу України.
За шість років СБУ створила умови, за якими на кожен компонент телефону — включно із компонентами пластику його корпусу — потрібен окремий дозвіл ДКІБ. Була введена і кримінальна відповідальність до 7 років, а згодом — до 10 років. Навіть у Північнік Кореї немає таких законів. В РФ, для порівняння, за це передбачено 4 роки ув‘язнення.
Ціково і те, що кримінальна відповідальність передбачена не лише за використання. Навіть продаж та придбання предметів, які СБУ визнає як СТЗ, також переслідується. Як наслідок, відомо чотири вироки (!) за використання пристрою «радіоняня». Але і це ще не все. Цікаво, що строго юридично (за статею 359 КК України!) більшість українських родин є стійкими злочинними групами, що свідомо і систематично використовують СТЗ. Просто тому, що більшість українців має пристрій зв‘язку, в який технологічно вмонтовано відеокамеру і програмно диктофон. Цей пристрій називається «смартфон».
Враховуючи той факт, що всі процесуальні дії зосереджені у СБУ під одним керівництвом (експерти, оперативники, слідчі), тут, як кажуть, їм і поперла карта. Якщо до прийняття поправок 2010 року лише 1-3 справи доходили до суду, то після їх стало до півтори тисячі на рік, тільки за статтею 359 КК України.
До СТЗ почали відносити все, що завгодно. Але, враховуючи той факт, що в Україні ліцензуванню підлягають «цифрові комп‘ютери» (це не жарт), арифмометр — єдиний технологічний пристрій, який дозволений для користування громадянам за законом.
Підбір персоналу ДКІБ
Для фальсифікації на державному рівні обов‘язковою умовою є лояльний персонал. А для його підбору використовують тест Чжао Гао (207 рік до н.е). Чжао Гао був євнухом імператора Китаю. У світову історію увійшов завдяки тому, що винайшов швидкий спосіб масової перевірки лояльності. Перед тим, як розпочати заколот, він привів до імператорського палацу оленя і назвав його конем. Хто поставив це під сумнів — помер. На свою біду оленя назвати конем відмовився і сам Імператор Піднебесної. Так зникла Династія Цинь.
Україна, звісно, — не стародавній Китай, до четвертування та отруєння своїх колег адепти статті 359 не дійшли. Хоча не факт. Може, не все знаємо. Проте експерти, оперативники та слідчі, що відмовлялися брати участь у фальсифікаціях, були звільнені дуже швидко. Кого не вдалося звільнити — перевели в інші підрозділи СБУ. Далі, у гонитві за показниками та керуючись недоступними для населення методиками, було розпочато масові репресії проти технічної еліти України. Постраждали тисячі інженерів, програмістів, виробників, засновників ІТ-компаній. Навіть студенти проходили через принизливі процедури силових затримань та багатогодинних допитів без адвоката. Це не було чимось випадковим. Фактично технологічну еліту країни ставили під контроль або примушували до еміграції.
Якщо проаналізувати дані з Реєстру судових рішень, практично всі справи по 359 статті (додаток 1) є сфальсифікованими. Фактично 99 відсотків справ стосується винятково побутових пристроїв або їх складових. Цей товар є у вільному доступі на відкритих торгівельних майданчиках від Китаю до США. Зразки, що проходять у вироках як «спеціальні», не можуть ні за яких обставин бути такими.
(далі буде)
Юрій Колесников, ОРД
