Екс-керівник підрозділу інформаційних операцій Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ Кравчук відомий тим, що був змушений звільнитися через тиск та доноси пропагандистів, які заправляють агітацією за Петра Порошенка. До вашої уваги — інтерв’ю, з якого стає зрозуміло, як ЗСУ перетворюється на інститут політичного впливу на громадськість заради інтересів діючого Президента.
На фото – полковник ЗСУ Анатолій Кравчук, до недавнього часу керівник напрямку інформаційної протидії агресору, який потрапив в немилість через критику на адресу Петра Порошенка.
До розмови з фахівцем в області інформаційних технологій і соціальної психології Анатолієм Кравчуком «ОРД» підштовхнув один з його дописів в соцмережі: «Всі сили «замполітів», наразі кинути на забезпечення «інформаційного супроводу» передвиборчої кампанії Президента, хоча армія за законом поза політикою». Це тим більш цікаво, що армійські «замполіти» останнім часом відзначилися кількома скандалами. Наприклад, 23 лютого спікер Оперативного командування «Захід» Анатолій Прошин привітав військових з радянським святом еротичною жінкою в пілотці з червоною зіркою. А раніше той же Прошин відзначився публікацією напівголих моделей зі зброєю, називаючи це «рекрутинговою кампанією» та натякаючи на живий «бонус» за приєднання до лав ВСУ (і це після того як командира військової частини А1358 Віктора Іваніва звинуватили в примусі підлеглих жінок до сексуальних відносин). Але найбільшого галасу наробили публікації військового оглядача Ольги Решетилової на адресу головного «замполіта» ЗСУ Олега Бойка, який надав наказ армійцям включитися в інформаційну кампанію по цькуванню тих, хто піднімає питання крадіжок в «Укробронпромі».
— Анатолій, невже це правда, що улюблені блогери вулиці Банкової вишукують в Фейсбуці хто що написав про Президента і цензурують особисті сторінки військовиків в соцмережах? Як насправді було з вашим звільненням з лав ЗСУ?
— Я займаюся інформаційними операціями з 2004 року. І з перших днів війни активно включився в інформаційний супротив ворогові. Мабуть тому відразу й був «відмічений» ним. З 2014 року, мене, як єдиного на той час ІПсОшника ЗСУ, ворог помістив на своєму «сепарському» сайті «Трибунал», як «Карателя». Саме тоді в АТО й почав активно використовувати свою сторінку в Фейсбуці в службових цілях, як інформаційну площадку, для розповсюдження інформації проукраїнської спрямованості з метою інформування населення регіону та здійснення впливу на ворога, який тоді активно її моніторив. Але, як виявилось, пізніше її не менш активно стали моніторити так звані «свої». Особливо коли країна підійшла до виборів. Десь приблизно в листопаді мій начальник повернувшись із наради в Генштабі, де збирається верхівка ЗС, заявив, що начальник Генштабу Віктор Муженко виказав невдоволення моїми дописами у ФБ. Я ще тоді подумав: «Ми що — Росія чи Китай, де намагаються контролювати ФБ? Ми ж ніби то декларуємо рух до Європи». Але насправді, то лише – «ніби то» і лише – «декларуємо», бо ж в житті, все відбувається – по «російському сценарію»: жорсткий контроль за «своєволієм» і, фактично кожним словом, яке не йде в унісон з «генеральною лінію партії», читай – з інтересами Президента. Через два тижня історія повторилась. Знов начальник Генштабу особисто наголосив моєму начальнику на невдоволення моїми дописами — ніби то він особисто «проінспектував» мою сторінку. «Якщо в нього є політика на сторінці, нехай йде за паркан і там пише про політику», – передали мені слова НГШ. І десь за 2-3 тижні мене вже втретє викликає мій начальник і схвильовано: «Знаєш, хто до мене дзвонив? Бірюков! А ти знаєш хто такий Бірюков?! Казав, що в тебе на сторінці є пости проти Порошенка і Муженка». В результаті – 3 службових розслідування та 2 догани. І в першому розслідуванні так і зазначено, що воно проводиться через дзвінок радника Президента Юрія Бірюкова. До ведення моєї сторінки приплели порушення норм Статуту. Звісно, було неприємно отримати плювок в обличчя від керівництва за п’ятирічну роботу лише тому, що ти, як сказав мій підлеглий – «не топив за Пороха». Бо він топить на повну, тому в шоколаді. Насправді я не сподівався, що буде тупий тиск без жодного намагання розібратись, бо ж, як фахівець, я міг пояснити, що є основоположне в інформаційних операціях – «цільова аудиторія». Вони є різні, як дружні так і ворожі, а впливати треба саме на ворожі, або нейтральні, тоді то і є інформаційна операція. А все інше — самозакоханість і самопіар, банальна демонстрація кількості лайків твоїх прихильників, особливо, коли при цьому, ти ще тегаєш чоловік 50 друзів по ФБ. Вплив має здійснюватися не на однодумців, а на тих, хто проти. Бо ті, хто розділяє твої переконання, це насправді найбільш нецікава аудиторія — вони і так «за». До речі, якщо взяти наших основних блогерів, що пишуть про ЗСУ, ви там не побачите двох різних думок, не кажучи про критику. Роман Доник мене заблокував, як тільки я піддав сумніву наявність логіки під якимось його постом.
— Тобто, для вас, як фахівця було цікаво впливати на тих, хто вашої думки не поділяє?
— Тут питання не в цікавості, а в роботі, в її сенсі. По-перше, я навмисно розріджував військові матеріали політичними, бо політика то наше життя і коли в 3 рази підскакує комуналка, то, звичайно, люди не в захваті від цієї влади, а не писати про це, як на мене то просто не розумно, бо це реально турбує людей. І головне, люди, які не тільки плещуть у долоні, а чимось невдоволені, це теж українці — не вороги і не агенти Путіна, як їх любить обзивати нинішня влада і «порохоботи». Треба з цією аудиторією працювати, бо головне, як на мене, аби вона й надалі залишалась проукраїнські налаштованою. Грубо кажучи, якщо у мене й був пост з не компліментарними відгуками про Петра Порошенка, це зовсім не означає, що то є негатив. Президент не є Бог, на якого треба молитися. Україна – ось це ікона для кожного справжнього українця. Зазначу: про порохоботів не йдеться, там все з цим дуже погано. А для мене як для військового, як для ІПсОшника, головне, аби людина за будь яких політичних вподобань залишалась патріотом України, а не певної партії, чи особи – Порошенка, Бойка чи Медведчука. Ми з цим стикнулись в 2014: коли населення, куди ми заходили, вважалось українським, але було вороже налаштоване до України та української армії. Але чомусь для Генштабу це виявилось неосяжно незрозумілим. Можливо тому, що для них найголовніше, аби Президент був задоволений керівництвом Генштабу, а війна — то таке, якось само розсмокчеться. Як виявилось, невдоволення радника Президента Юрія Бірюкова моєю сторінкою, викликало серед генералів Генштабу шухер, якого не було під час Іловайська. Тоді вони спокійно споглядали за красою парадних коробок і жодний з них не волав.
— А конкретно — за що до вас причепилися?
— Почалось зі слова «порохобот». Взагалі, для мене слова є дуже значимі і важливі, я їм приділяю величезну увагу, я їх пещу, як кохану жінку. У кожного своя зброя і кожен має нею володіти бездоганно. Може пам’ятаєте, як пан Бірюков розмістив пост про те, як запросив журналістку на інтерв’ю з Порошенком, і вона написала: «Звітую про зустріч з нашим Порохом». Та потім ще сто раз підряд — порох, порох… Для мене це було дивно. По-перше, перед ким людина звітує? Якщо то була «заказуха», тоді так, треба звітувати перед «шефом», а людям треба повідомляти інформацію. По-друге: як можна називати свого Президента «порохом»? Адже вдумайтесь: в українській мові «порох» — це не лише те, що горить, але й звичайний пил. Який прибирають, як зайве, якщо піклуються за чистоту будь чого — від чобота до помислів.
— Схоже, порохоботи, які розповідають нам щодо курсу «подалі від Москви», не мислять, як українці, мають «русомірській» менталітет?..
— Для мене назвати пилом свого керівника, тим більше Президента — неприпустимо. Через повну відсутність в аргументації мінімальної логіки складається враження в повальній продажності «порохоботів», які продовжують масувати цей мем і кажуть, що пишаються цим. Мабуть, мають бути українці, які пишаються порохом…
— Один из топ-пропагандистів Порошенка — дехто Карл Волох — якось написав, що владі доводиться красти, щоб на ці гроші інформаційно і організаційно протистояти атаці об’єднаних путінсько-олігархічних інформаційних військ. То як виглядають українські інформаційні операції? На кого спрямовані?
— За всіма нормативно-правовими актами, утому числі відомчими, мають бути спрямовані виключно на зовнішнього ворога. Бо в армії не може бути внутрішнього ворога апріорі. Більш того, інформаційна операція то дуже тонка річ, там треба настільки відчувати психологію от тієї самої цільової аудиторії, що це взагалі то дається Богом. Ось вам приклад. В мене був підлеглий, який захоплюється підрахунками «двохсотих» у ворога. З одного боку то потрібна справа, бо вона дає впевненість ЗСУ і викликає панічні настрої в ворога, але коли ці пости перетворюються в «танці на кістках», із відвертим знущанням над загиблими, особисто в мене то викликає страшенну відразу. Ця війна для мене то не лише війна Росії з Україною, то війна ментальностей. Війна культури і занепаду. І коли солдат стріляє в солдата — то є війна, а коли ти починаєш одного називати «укром», а іншого «сепаром» — то інформаційне протистояння, і тут головне: самому не перетворитись в інформаційного мародера, коли моральні принципи, духовні цінності викидаються, і ти «мочиш по повній». Інформаційна війна ведеться не для того, аби вбити чи покалічити, а для того аби вплинути на свідомість. Мало фахівців розуміються на цих тонких речах, тому їм краще писати про «дирляндію», «зашкавари» і іншу дурню. Не розуміючи нічого про духовні традиції нашого українського народу, серед яких і повага до померлого. Коли я бачу подібні речі від наших горе ІПсОшників, відразу в пам’яті виникають російські ролики 14-15 років зі спаленими тілами наших солдат, знущання над загиблими. Не можна опускатись до того ж самого рівня духовного зубожіння. Або ще приклад. Останнім часом прокотилась хвиля відео, де із ПЗРК ніби то знищують бліндаж. Летить гарно, а далі? Для дилетантів відео класне, але для професіонального військового — купа питань. Із ПЗРК в бліндаж! Не буду розказувати, скільки шарів перекриття має бліндаж: із землі, дерева, а часто й бетону. І це все пробиває ПЗРК? Тоді чому обрізка відео йде відразу після того, як дим від влучання починає розсіюватися? Напевно, аби не побачили «результативного результату». Порахуйте ціну того пострілу і згадайте, що в росіян купа танків. То навіщо стріляти в землю і чим тоді зупиняти танки? Крім того, такі речі є дуже провокативним фактором щодо ворога. Коли той «насипе в отвєтку», до дому підуть цинки з «двухсотами». В той час, як горе-ІПсОшники будуть рахувати лайки і навіть отримувати за це значки та медальки. Або не розуміють небезпеку від таких інформаційних акцій, або… Може отримали команду: під вибори «показати перемогу»? Якщо останнє, то це ще гірше, бо тоді ЗСУ перетворюється в інститут політичного впливу на громадськість заради виборів Президента. Що суперечить їх функціональному призначенню, законодавчо прописаному. Тобто є злочин. А подивіться на ту ганьбу, яку нещодавно розворушила журналіст Ольга Решетілова, висвітивши скрини від полковника Бойка, який в Telegram роздає накази терміново розганяти інформацію на користь Верховного головнокомандувача. Якщо не помиляюсь, йшлося про звернення дівчини з «Азову», яка негативно висловилась на адресу учасників антикорупційних акцій з «Нацкорпусу». Мовляв, вони «розшатують качєлі по мирних містах» та «ганьблять азовський рух». Олег Бойко — це заступник начальника головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ (заступник головного «замполіта»). Тобто — людина, яка має опікуватись солдатами на війні: щоб там було менше суїцидів, пияцтва і вбивств на цьому підґрунті… займається пропагандистською діяльністю, націленою на внутрішню аудиторію. І він ще каже, що буде звітувати про це на ВКЗ, тобто ця діяльність не є власною ініціативою, робиться за узгодженням з керівництвом.
На скріншоті повідомлення помічника Віктора Муженка — заступника головного замполіта ЗСУ Олега Бойка стосовно залучення армійців в активну політичну діяльність.
А ось це на особистій сторінці «замполіта» Олега Бойко (який відомий так само як блогер-«порохобот» з нікнеймом «Реаліст Армійський») публікація, яку він закликав поширювати.
Вище — відповідь журналіста Ольги Решетілової на спроби примушувати особистий склад армії агітувати за Петра Порошенка. Виявилося, що «пиз**тою, яка руйнує Україну та працює на ворога», пан Бойко називав учасників АТО з 2014 року.
— Розкажіть, що таке стандарти НАТО в психологічному та ідеологічному сенсі? Та як з ними стикується використання армії для політичної агітації?
— Хоча деякі наші високопосадовці в погонах вже давно заявляли, що ми вже на 90% подолали шлях трансформації з радянських на натівські стандарти і що в українській армії психологія ніби то успішно змінюється на європейську або натівську… На жаль, в реаліях, нічого подібного і близько не відбувається. Я був на багатьох натівських заходах, і можу сказати – наскільки ж насправді відрізняється їх підхід — ви собі навіть не можете уявити! Наскільки там домінують ділові стосунки у відносинах між військовослужбовцями, настільки в нас превалює роздування щок та клацання каблуками перед начальством з метою вислужити посаду, аби нічого не робити і отримувати добрячі грошенята. Цей відданий погляд собаки, яка дивиться в очі господареві… Це відчуття, що ніби розверзлось небо і з небес зійшов сам Господь — коли входить генерал… Хоча ж ніби то така ж сама людина, яка повинна бути старшим товаришем і просто знати та вміти більше за тебе. Ось все це неможливо уявити собі в армії НАТО. І доки в нас будуть керувати «радянські генерали» нічого не зміниться. Потрібно, як в арміях нині вже розвинутих європейських країн пострадянського простору – звільняти весь радянський офіцерський склад, бажано до майора включно, бо ті вже теж заражені бацилою імітації бурхливої діяльності. Тому маємо за п’ять років війни «перемоги» від генералів – Іловайськ, Дебальцеве, ІЛ-76, і багато іншого. Бездумно поклали купу людей, але всі генерали в нагородах, при посадах, ще й квартири умудрились отримати… 
Вітаннячко від «замполіта»: декомунізація і сексі-пілотка. Свято «руського мира», мабуть, застрягло в голові цього офіцера ще з тих часів, коли країна-агресор була йому братом. Напевно, цього вимагає бойовий дух «однієї з кращих армій Європи», яка протистоїть російській агресії.
В нас дуже сильною й досі є традиція раболіпства, яка дісталася від СРСР, яка стверджує, що солдат то нуль, пушечне м’ясо, а баби ще понароджують. Ось чому коли в «Іловайському котлі» гинули добровольці з військовими, в столиці найвищі військові чини проводили парад перед Верховним головнокомандувачем. Не розумію, як після цього можна дивитися своїм підлеглим в очі? Як можна вести людей в бій? Але ж дивляться. А щодо бою — схоже, ці полководці вже давно відмовились від перспективи з боями звільняти Україну.
— Відчуття, що не лише армія стала політичним інструментом, а й взагалі тема війни використовується заради узурпації влади. Що скажете?
— Я б не був таким категоричним. Але є очевидним, що деякі структури використовуються в інтересах виборчої кампанії Петра Порошенка. Чи він давав таку команду — в мене немає інформації, але Верховний головнокомандувач знаходиться в одній владній вертикалі з начГенштабу і міністром оборони, і, використовуючи цю вертикаль, досить просто через АП залучати армію. Чи може АП діяти без відома Президента? Достатньо передати стратегічні наративи, а далі військові структури починають працювати поза правового поля, маючи впевненість, що відповідальність не наступить, бо ж «самого верху» прикриють. Та що там! Ще й нагородять… В нас зараз відбувається багато не зрозумілого для здорового глузду. 17 березня Президент зробив заяву про «Нацкорпус», в діях якого він вбачає намагання зірвати вибори. Виглядає так, ніби Президент хоче скористатися людьми, які задають неприємне запитання про відсутність обіцяних самим же Президентом «відрубаних рук» Гладковських-Свинарчуків. Президент перевертає рух проти злочинців на крові та корупціонерів від армії (які, як показав Денис Бігус, тісно пов’язані із самим Верховним головнокомандувачем) на привід зірвати вибори. Що може призвести до чергового введення воєнного стану. Згадаємо вже раз введений воєнний стан в листопаді. Які були підстави? А які результати? Окрім загальних гасел суспільство так і не отримало жодної відповіді. Виходячи з логіки: якщо була загроза, що вимагала введення військового стану на 60 діб (але ВР не підтримала авантюру, тож ввели на 30), чому відразу після закінчення 30-денного терміну Верховний головнокомандувач поїхав разом з міністром оборони до Туреччини за томосом? Невже загроза минула відразу по закінченню того 30денного терміну? А щодо цих останніх заяв Петра Олексійовича про провокації «Нацкорпусу» випливає, що він фактично розкриває свої карти — і зараз розглядає можливість введення воєнного стану з єдиною метою: зірвати вибори. Може для того і була потрібна жорстка зачистка «Нацдружин» в Полтаві, щоб продемонструвати, що існує радикальна сила, яка є неймовірно небезпечна, бо ж бачте які серйозні зіткнення відбулись. Саме через розпалювання ненависті всередині українського суспільства зараз може відпрацьовуватися один із сценаріїв зриву виборів.
— Здається, розповідями про «п’яту колону» в нас вже будується Мордор… Яка ваша думка, як професіонала?
— Іноді здається, що все за путінськими стандартами. Так, ніби пишеться одними сценаристами. Ніби керують передвиборчою кампанією нашого Президента — Верховного головнокомандувача ті ж самі люди, що організовували інформаційні заходи для Путіна. Ці тотожні білборди (що в Порошенко, що в «єдиноросів» Путіна), однакові інформаційні вкиди… Це насправді не лише біда, це загроза нашій національній безпеці. Схожість інформаційних заходів свідчить, що «рука Кремля» геть не в тому боці, куди постійно вказують «порохоботи». А минулого літа в нас був дуже неприємний прокол, пов’язаний з армією — коли наші зробили ролік на День сил спеціальних операцій, і тупо скопіювали з російського. Лише наклали зверху текст українською і розмістили на офіційній сторінці. Про це дізнався журналіст Левко Стек (https://www.facebook.com/steklevko/videos/1929421480453750/) та зробив з цього добрячий галас, так що причетні отримали «по шапці». Проте в політичній боротьбі те ж саме робиться, і ніби так і треба. То якщо в нас діє пропаганда за стандартами Путіна, то й багато іншого відбувається в державі згідно цих стандартів — простий закон аналогій.
На колажі – «Випадкова» єдність в проведенні інформаційних кампаній Путіна і Порошенко. Наш Президент копіює гасла і передвиборчі прийоми агресора. Запевняє, що йде своїм шляхом, але робить кроки до болю схожі на чужий, негарний приклад.
— Повертаючись до скандалу в «Укроборонпромі»: чи може бути, що Петро Порошенко не знав про корупцію сімейства Гладковських? Та чи є надія, що чесна людина, як наприклад Сергій Кривоніс (на посаді Гладковського) зможе зламати ганебну систему?
— Гадаю, прикриваючись гарними гаслами, верхівка робить брудні справи. А заступник голови РНБО це, як на мене, більше «весільний генерал», який в даному конкретному випадку нічого не вирішує. Одна справа, якщо на цій посаді Гладковський, який має прямий доступ до Президента та є його близьким другом, і зовсім інша – якщо то полковник ЗСУ, вчорашній політичний противник Президента, який намагався змінити ситуацію в країні. На мою думку, або та система зламає його, або він опиниться в такій же ситуації, як вже був в Командуванні ССО, коли формально займав посаду першого заступника, але її «для нього» спеціально не робили генеральською, усіляко обмежували в повноваженнях, а відповідно — і в діяльності. Ото ж, при всіх насправді чесних і ділових устремліннях Кривоноса (а я особисто знаю полковника та заявляю, що це толковий, діловий і дуже дієвий офіцер), він потрапив в кодло корупціонерів і крадіїв найвищого ґатунку, де просто фізично нічого не зможе зробити. Згадайте сумний приклад дуже порядного офіцера, народного героя України, бойового льотчика та в. о. директора КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» Владислава Волошина… Який застрелився.
-Щодо окупованих територій. Чомусь питання про повернення Донбасу вже навіть не піднімається, а лінія розмежування перетворилася на потужний кордон всередині країни. Ми намір повертати втрачене ще маємо? Якщо реально дивитися на речі, є шанс повернути Крим та Донбас Україні в найближчі роки?
— Дуже схоже, що війна виявилася вигідною не лише для Путіна. Принаймні я не бачу дійсного наміру закінчувати її від діючої влади. Ми всі пам’ятаємо, як Президент обіцяв за декілька тижнів її закінчити, але згадав обіцяне фактично через 5 років і просто вибачився. І ось нещодавно нова заява: оберіть мене знов, і відразу ми повернемо Крим. Саме це Президент заявив під час мітингу того ж 17 березня. Але п’ять років ми маємо позиційну оборону. Люди собі тихенько сидять в окопах, і вже звикли до цього (і саме страшне — це багатьох навіть влаштовує, бо це ж не ходити в атаку чи розвідку боєм, і при цьому отримувати гроші, яких не заробиш на «гражданці»). А прочитайте останні заяви Віктора Муженка або Сергія Наєва – жоден з них не сказав: ми готові відвоювати нашу землю і цю готовність реалізуємо, якщо не сьогодні то завтра. Муженко на зустрічі з військовими аташе взагалі сказав, що захищати державу нам дозволяє повна підтримка Президента, України та уряду… Для мене, як для фахівця в області інформаційних технологій і соціальної психології, ця фраза багато про що говорить. Надголовною умовою виконання посадових обов’язків є одна принципова річ – повна підтримка Президента, тобто – гарні стосунки з безпосереднім начальником. Тому мова про якесь там відвойовування просто не йде, бо ж навіщо, коли головне вже є: повна підтримка Президентом України… фактичної бездіяльності. Саме тому маємо – 5 років «великих перемог», які звелись до сидіння в окопах і ще п’ять років просидимо, якщо, не дай Боже, виберемо того ж самого Верховного головнокомандувача, який в кінці чергового терміну знов згадає свою обіцянку про звільнення Криму по аналогії із вже обіцяним припиненням війни в 2014му. І скромно скаже: «Вибачте. Але оберіть мене знов». Хоча Верховний головнокомандувач разом з начальником Генерального штабу повинні день і ніч думати лише про одне: як повернути захоплені території — якщо вони насправді вболівають за державу і дійсно є її патріотами. Адже на сьогодні, більше 10 тисяч українців загинули на цій війні, і приблизно стільки ж добровольців сидять по тюрмах. При цьому у в’язниці жодного свинарчука не побачите.
От і виходить, що за гучним: «Путіна влаштовують всі кандидати, окрім Порошенко», або: «Путін боїться Петра Олексійовича» насправді вимальовується геть інша реальність.
Розмову записала Тетяна Заровна, «ОРД».
