Нещодавно в столиці пройшов черговий “Київський міжнародний економічний форум”, ініціатором якого є засновний інвестиційної групи UFuture Василь Хмельницький. Одну з подій форуму — круглий стіл, проводила Українська бізнес асоціація (УБА), засновником якої, в числі однодумців, фігурує Володимир Чеповий, співвласник ТОВ “Украинский Бизнес-Хаб” та шеф корпоративного он-лайн чисопису “Бізнес”. Засідання відбувалося з метою поширення ідеї об’єднання ділової спільноти під егідою УБА та залучення інвесторів для медіа-проекту.
Нагадаємо, що рік тому Володимир Чеповий з колегою Олексієм Чугуєвим, які є власниками бізнес-хабу, викупили у “Бліц-інформ” відомий, але напівживий журнал “Бізнес”. Вони оформили 30 відсотків акції видання на свій хаб та решту, 70%, передали у володіння новоствореної структури із гучною назвою “Українська бізнес асоціація” (UBA). Доречі, згідно із відомостями держреєстру, співласниками ТОВ “Украинский Бізнес-Хаб”, зареєстрованого у 2017 році є: В.Чеповий — 25%, О.Чугуєв — 24%, та ТОВ “Темиртранс” — 51%, беніфіціарами якого виступають громадяни РФ Д.Гейбеков, Г.Лоскутов, Е.Матруніч.
За задумом ініціаторів, 100 інвесторів “Бізнесу”, які раніше внесли у загальну скриню по 10 тис. долларів на розвиток видання, автоматично стають членами асоціації. І таким чином, спільними зусиллями розвивають підприємницьку діяльність, підіймають економіку країни та залучають партнерів з закордону для створення “економічного дива” в Україні. А редакція їх потужного корпоративного часопису “Бізнес”, у свою чергу, розповідає про успіхи своїх “білих” бізнесменів — тобто, інвесторів, захищає їх права в інформаційному полі, надає юридичну та навіть силову підтримку, у разі необхідності. Врешті, за доволі короткий уривок часу завдяки накопиченим зв’язкам Чеповому вдалося зібрати “різношерстний” пул однодумців — вітчизняних “білих” бізнесменів (редакція — за даними “Бізнесу”, це майже 50 осіб), яки скинулися грошима та запустили пульс у вмираючого проекту.
Слід зазначити, що навіть Василь Хмельницький напередодні Інвестиційного форуму долучився до кола співвласників “Бізнесу” і навіть випустив заохочувальний відео-ролік для своїх майбутніх партнерів. Ролік можна подивитися на сайті “Бізнесу”.
Цікаво, який з аргументів нового шефа часопису зачепив бізнес-селебрітіс? Можливо, пан Чеповий, який роками терпів фіаско на медійному ринку, вирішив вкотре розправити крила та націлитися на створення медіа-холдінгу із власними ТВ-каналами, глянцами та FM-хвилями? Чому б і ні — здається, у багатьох вітчизняних олігархів є власні медіа-ресурси. І ці ресурси є абсолютно незалежними від суспільства, його проблем, а головне, абсолютно неупередженими з позиції висвітлення інтересів їх власників. Тому і є сенс підтримати тренд, тим більше, що вартість участі у проекті, здається, для птахів високого політу доволі незначна.
Доречі, імена деяких одіозних однодумців, які зібралися під егідою часопису “Бізнес”, хабу та асоціації, заслуговують на особливу увагу. Про них ми напишемо трохи згодом. А поки що нагадаємо тернистий шлях, який пройшло це видання за 26 років свого існування.
“Бізнес” — “рупор” української буржуазії — клінична смерть — катарсис.
Отже, одне зі старіших ділових видань “Бізнес”, що було створене на базі холдингу “Бліц-інформ”, відпочатку існувало в якості листа безкоштовних оголошень про купівлю-продаж. Через чотири роки після першого випуску, в 1996 році, рентабельність ділового тижневика “Бізнес” стрімко виросла: видання змінило формат, заявило себе в якості “часопису для української буржуазії” та почало набувати популярності та авторитету.
Усе йшло добре, допоки один з спізасновників “Бліц-інформ”, Сергій Мельничук, не вирішив перепрофілювати “Бізнес” у бойовий листок, який працює виключно заради виконання екстравагантних бажань свого власника. Починаючи з 2004 року, Мельничук почав використовувати “Бізнес” в якості зброї проти посадових осіб фіскальних органів та деяких політиків. Наприклад, неодноразово використовував цей медіа-ресурс проти свого колишнього партнера Олександра Овчара. Навесні 2010 року проти власників «Бліц-інформу» було порушено кримінальну справу за ухилення від сплати ПДВ. Зазначимо, що і до того по відношенню до “Бліц-інформ” відкривали кримінальні справи. Врешті решт, пан Мельничук відправився в бігу.
18 листопада 2013 року Господарський суд Києва розпочав банкрутство “Бліц-інформу”. Рішення суду було прийнято за два дні після смерті президента компанії Сергія Мельничука. 8 липня 2014 року апеляційний суд скасував попередні рішення щодо процедури банкрутства і закрив справу.
У жовтні 2014 року генеральним директором видавництва «Бліц-інформ» став Володимир Чеповий, який вже раніше обіймав цю посаду. Цікаво, що у “Бліц-інформ” Чеповий повернувся одразу після смерті свого колишнього друга та партнера Мельничука, “пригодам” якого Чеповий навіть присвятив книгу із гучною назвою “Найчесніша ГРА”. І ще цікавіше, що заради повернення до “Бліц-інформу” Чеповий навіть залишив посаду керівника Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки й оборони, який він створив виключно із патріотичних міркувань та “во благо перемоги України” лише у червні того ж року. Врешті, коли власниками “Бліц-інформу” було прийняте рішення про припинення діяльності газети “Бізнес”, Чеповий, нарешті, отримав жаданне видання у своє розпорядження. Нажаль, в результаті зміни власника редакцію видання залишив майже весь авторський колектив (редакція — там на постійних засадах працювало більш ніж 50 журналістів), в тому числі і редакторский склад. Але Чеповому вдалося зберігти костяк з чотирьох осіб та знайти нового головреда — свого колишнього підлеглого, секретаря Інформцентру Ради національної безпеки й оборони Володимира Польового. Окрім функції головреда, Польовий, як працівник спецслужби із багаторічним стажем, відповідає в редакції “Бізнесу” ще й за питання безпеки інвесторів.
Ну що ж, про шлях “Бізнесу” до сьогоднішніх реалій ми розповіли, тож настав час повернутися до інвесторів реанімованого медіа. Як вже йшлося раніше, публіка, яка скинулася по 10 тисяч долларів на медіа-проект Чепового, — доволі різно-кастова. Інвесторів умовно можна поділити на декілька категорій: суворих “китів”-олігархів, які тримають в своїх руках більшість стратегічних та корупційних фінансових потоків України, бізнесменів середньої ланки — маловідомих власників контор, що реалізовують кровельні матеріали, володіють модними бутиками, ювелірними крамницями, автоломбардами, маленькими рекламними та сувенірними агенціями, та врешті на не популярних шахраїв-колекторів, які заробляють собі на життя колекторськими схемами.
Отже….
“Кити”, на яких трамається фундамент проекту Володимира Чепового.
Василий Хмельницкий: “велика українська мрія”, кримінальний шлях від слюсара до олігарха.
Володимир Чеповой, відомий український олігарх, власник UFuture Investment Group, народився в Казахстані, навчався в Петербурзі та Києві. Свою діяльність в Україні Хмельницький розпочав у 1992-му, коли прибув до Києва як “посланець” братів Дмитра та Олександра Варвариних. Свого часу ці брати керували компанією «Orimi wood» — другою після державного монополіста «Союзлесоекспорт» за обсягами вивезення з Росії за кордон деревини. Саме вони, багато років тому, взяли роботягу Хмельницького до себе в компанію та зробили аналітиком. Варварини, за свідченнями ЗМІ, надали в борг Хмельницькому гроші на приватизацію «Запоріжсталі». А разом, з метою розширення зони впливу, Варварини зробили інвестицію в українську політику, профінансувавши виборчу компанію “Партії Зелених”, яка в 1998 році пройшли до Верховної Ради з 5,4% голосів. За їх списком Василь Хмельницький став депутатом. Тоді ж Хмельницький придумав та впровадив схему торгівлі нафтопродуктами через “Запоріжсталь”. Користуючись умовами, згідно яких більшість фінансових операцій, відбувалася по бартеру, пальне обмінювалося на метал, метал відправлявся за кордон, а кошти осідали на офшорних рахунках компаній Хмельницького. Завдяки цій іновації олігарх заробив свій перший мільйон.
Сьогодні Василь Хмельницький вважається мало не найбільшим власником столичної нерухомості. Поговорюють, що він скупив половину Києва. Аналітик прибирав до своїх рук земельні ділянки при Кучмі, Ющенко і Януковичі, при Омельченко, Черновецькому і Кличко, і збирається продовжувати свій бізнес і далі при будь-якій владі. Для людини, яка тихо і непомітно просиділа в парламенті шістнадцять років, змінивши десяток партій і фракцій, це, напевно, можливо.
Віталій Антонов: поглинання підприємств, брудні політтехнології та дипломатичний імунітет.
На початку 90-х років минулого сторіччя Віталій Антонов почав займатися бізнесом та заснував приватне підприємство «Карат». Спочатку “Карат” займався оптовою торгівлею різними групами товарів. Згодом основною спеціалізацією стала торгівля нафтопродуктами. Схема бізнесу була наступною: російські компанії за потрібні їм товари чи послуги розраховувались по бартеру нафтою, яку для переробки переганяли в Угорщину. А вже звідти в Україну для реалізації за гроші надходили бензин і дизпаливо. Нафтовий бізнес Віталія Антонова процвітав навіть у часи, коли нафтову галузь України лихоманило. Цьому посприяло постачання бензину та дизпалива з Литви. «Галнафтогаз» із литовськими партнерами АТ Mazeikiu Nafta навіть утворив спільне підприємство «Галнафта-Вентус». Проте цим планам завадила валютна криза в Україні, яка призвела до великої заборгованості перед литовськими партнерами. У результаті «Галнафта-Вентус» зник з українського паливного ринку. Хоча співпраця з литовськими нафтовиками була недовгою, від неї у Антонова лишився корисний бонус — у 1999 році йому дали звання Почесного консула Литовської Республіки у Львові. Серед переваг цієї посади — дипломатичний паспорт, дипломатичні номери на авто та дипломатичний імунітет. Це означає, що бізнесмена не можна притягати до кримінальної чи адміністративної відповідальності, поки цього не захоче Литва.
Крім того, врятувати паливний бізнес Антонову допоміг друг-альпініст Маркус Бюхель — екс-прем’єр-міністр Ліхтенштейну. Партнери зареєстрували у Ліхтенштейні, який є чи не найбільшою європейською офшорною зоною, корпорацію Financial&Investment Energy Holding (F.I.E.H.) Establishment, яку очолив Бюхель. Новостворена компанія почала скуповувати активи в Україні. У результаті в 2001 році шляхом злиття ВАТ «Івано-Франківськнафтопродукт», ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород» та ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст» було створено ВАТ «Концерн Галнафтогаз», який став основою бізнес-імперії Антонова. Сьогодні офіси Антонова лихоманять перевірки. Але, швидше за все, ця дрібна проблема, згодом, буде вирішена.
Юрій Кирилов: відомий в Україні та за її межами «різник банків».
ЗМІ неодноразово описували історії доведення до банкрутства таких компаній, як “Луганські акумулятори”, “Луцький картонно-руберойдовий комбінат” і “Дашуківські бентоніти”. В них фігурував бізнес Кирилова, і вони перед своєю “смертю” набиралися кредитів, де тільки могли. Причому кредити видавалися без належного забезпечення — на цьому була побудована вся “бізнес”-імперія, яку пов’язують з Кириловим. Наразі, в липні 2017 року ЗМІ розкрили схему, за якою Кирилов виводив гроші з банку “Надра”, на пару із збіглим злочинцем Ігорем Гіленко. Журналісти оприлюднили дані сіми договорів поруки, які були підписані особисто Юрієм Кириловим як поручителем, і Ігорем Гіленко — як представником кредитора, тобто банку “Надра”. І тим не менш, ділок усе ще на плаву та навіть інвестує кошт в медіа-проекти.
Окрім зазначених олігархів, із чесно набутим капіталом та абсолютно “білим” бізнесом, до “китів”-інвесторів також належать такі відомі діячі, як: Сергій Тігіпко — власник групи “ТАС” та нещодавній набувач заводу “Ленінська кузня”, Юрій Косюк — власник “Миронівського хлібопродукту” (бренд “Наша Ряба”) та Фаня Жебровська — фармакоцевтична королева, директорка ”Фармаку”.
Середня ланка успішних інвесторів медійного бізнес-проекту “Бізнес” представлена купкою недозрілих підприємців, фінансові спроможності яких настільки мізерні, порівняно із доходами їх дорослих партнерів, що навіть важко собі уявити, як вони можуть рівноправно ужитися в одному просторі. Мені особисто бізнес-туса Чепового нагадує такий собі “дитячий майданчик із пісочницею”, де в “пасочки” граються гіганські “слони”, накшталт вище значених олігархів, та маленькі “моськи”, персоніфікована розповідь про бізнес-активність яких навіть не заслуговує на увагу. А з іншого боку “пісочниці” на всю цю демократичну компанію тиснуть злобні рейдери-колектори, які намагаються відібрати “пасочки” у маленьких колег та продати їх своїм заможним партнерам. Ось про них то і піде розмова далі.
Факторинг на ринку іпотеки: відверто про рейдерів.
Нещодавно до кола інвесторів медіа-проекту “Бізнес” долучився новий партнер — факторингова компанія “Growth Capital Business Group”. Вона спеціалізується на скупці кредитних історій у банків, що збанкрутіли через посередника — “Фонд гарантування вкладів”, та напряму — у діючих банків, які бажають позбавитись проблемних кредиторів.
Одночасно на інтернет-ресурсі видання з’явилось інтервью із керівником цієї структури Михайлом Шнейдером про його фінансову діяльність, яке розпочалося з життєстверджуючої цитати: “За 10 років роботи в галузі жодного разу не бачив боржника, який війною з кредитором досяг більшого, ніж переговорами”.
Пародоксально, але здебільшого “війна із кредитерами в судах України” для Михайла Шнейдера закінчувалась частіше за все фіаско та відкриттям судових справ. Так сталося в Донецьку, де Шнейдер разом із своїми одіозними колегами Олександром Ровенським та Юрієм Савицьким від імені місцевої інвест-компанії «Гроуф Капітал» скуповували кредитні історії, а потім позбавляли майна своїх же земляків. Так тепер відбувається і в Києві, куди колеги переїхали із початком озброєного конфлікту на Сході України.
Відомо, що у 2014 році Михайло Шнейдер працював адвокатом у факторинговому додатку до “ОТП Груп” та представляв інтереси структури в судах проти громадян України — кредитоотримувачів “ОТП Банк”. Продовж майже трьох років “ОТП Банк” разом із “ОТП Факторинг” займалися шахрайськими схемами. Банк незаконно передавав права на вимогу по кредитах своїй дочерній структурі “Факторингу”. “Факторинг”, у свою чергу, без повідомлення кредиторів та проведення відповідних юридичних операцій, привласнював їх заставне майно. Слід зазначити, що коли у 2015 році схеми “ОТП Груп” набули загальноукраїнського масштабу, а кількість судових рішень, винесених на користь громадян проти “Факторингу”, перевалила за декілька сотен, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінсових послуг, виключила інформацію про ТОВ “ОТП Факторинг Україна” з Державного реєстру фінансових установ та анулювала свідоцтво про реєстрацію цієї фінансової установи.
У тому ж 2015 році Михайло Шнейдер отримав поважну посаду керівника ПАТ «БАНК АЛЬЯНС» та став незалежним членом Спостережної ради банку. Але ненадовго, адже у жовтні того ж року Шнейдера з банку вигнали через порушення ділової етики та невідповідність його ділової репутації вимогам чинного законодавства України.
Після цього Шнейдер долучився до свої денецьких колег Ровенського і Савицького та почав працювати з ними над створенням на базі “Growth Capital Business Group” потужного факторингового монстру, до складу якого зараз входять десятки маленьких факторингових структур. Тут йому і знадобився досвіт, добутий в “ОТП Факторинг Україна”.
Сьогодні компанії групи спеціалізуються на скупці кредитних історії середньої ланки — вартістю до 15 млн. грн. По більшості цих історій відкриті цивільні та кримінальні справи. На балансі структур “Growth Capital Business Group” тільки по Києву зависло близька двадцяти привласнених об’єктів нерухомості, які через судові справи та заборону на продаж Шнейдер з колегами реалізувати не спроможні. Зрозуміло, що з таким балансом “Growth Capital Business Group” довго не протягне та потребує термінових інвестицій, за якими, швидше за все, власники компанії і прийшли в “Українську бізнес асоціацію”.
Цікаво, чи погодяться нові партнери зі складу “Української бізнес асоціації” та інвесторів медіа-проекту “Бізнес” допомогти у скрутній справі засновникам “Growth Capital Business Group”? А ще цікавіше, чому Володимир Чеповий пішов на такий непоміркований крок та прийняв до лав своїх асоціації “білих” бізнесменів такого одіозного партнера? Невже йому дійсно байдуже, якого сорту підприємців він об’єднує під егідою свого багатообіціячого бізнес- та медіа-проекту. Із нетерпінням чекатиму на вихід “Бізнесу” в телевізійний ефір.
Андрій Степовий