Великий революціонер Міхо Саакашвілі, якого шукає вся грузинська поліція, слово «бариги» знає здавна. З кінця 80-х, коли вчився у київському інституті міжнародних відносин і купляв в переходах дешеві джинси, воно міцно закріпилося в його голові. Певне тоді Міхо і возненавидів їх на все життя.
Через 30 років пролетарська ненависть до бариг не завадила гарячому кавказькому парню оточити себе найкращими зразками українських бариг, вивести їх під Верховну Раду і голосно верещати, що не допустить, аби інші бариги керували державою. Все минає і все змінюється…
Кожного пламєнного революціонера підводить любов до солодкого життя. Міхо добре знає, що всі «знедолені» в розкошах купатися не будуть, тому їм треба час від часу на своєму прикладі показувати примарні шанси зажити так, як живуть справжні «революціонери».
Саакашвілі кожного разу, коли приїжджає до Чернівців, має звичку зупинятися у найдорожчих VIP-апартаментах готелів, які належать… місцевим контрабандистам. На час проживання ці достойні люди із «бариг» перетворюються на «соратників», бо не вимагають від Міхо ані копійки за смачну кухню, м’які ліжка та солодких покоївок.
Приклад з лідера охоче беруть його послідовники, які і до знайомства із «грузинською мрією» не гребували жити на широку ногу за чужий рахунок. Особливим вмінням не бути «баригою» славиться лідер чернівецького Руху нових сил Роман Ванзуряк.
Рому добре знають старожили на педагогічному факультеті Чернівецького університету і пам’ятають як він збирав з одногрупників гроші, щоб накривати «поляни» викладачам за «вирішення питань» і частину із зібраного без сорому клав собі до лівої кишені.
Викладач музичного училища, звідки починав своє навчання Ванзуряк, пригадує як до Ромкових рук прилипла і пропала… флейта. Пізніше з’ясувалося, що юний музикант розхрахувався нею за борги у місцевому кабаку, де напередодні добряче погуляв із довірливою першокурсницею.
На Чернівецькій митниці інспектор Ванзуряк пробув не дуже довго, але надзвичайно продуктивно для свого бюджету. Тоді правоохоронці зібрали достатньо доказів про отримання ним кількох хабарів, однак вміння ділитися з вищими начальниками допомогло Роману і вберегло його від тюрми. Керівництво митниці, щоб не виносити сміття із хати, дозволило йому звільнитися за власним бажанням.
За часів свого керування Чернівецькою облдержадміністрацією Ванзуряк швиденько налагодив добру систему отримання хабарів за призначення не тільки на керівні посади, але навіть на посади спеціалістів та прибиральниць. А коли про його невтомну працю дізналися в прокуратурі і почали опитувати свідків та постраждалих, то Роман Степанович швиденько «порішав» і з гучним обуренням, – мовляв, не цінете ви мене, – «добровільно» покинув будинок з левами.
Керуючи на Буковині такими партіями як «УДАР», «Народний контроль», а тепер і «Рухом нових сил» Ванзуряк не гребував запускати свою неголену руку у партійну касу. Але жодного разу не попадався, бо чітко слідує щурячій логіці – тягнути із мішка по-трохи, щоб не було видно недостачі.
Отакі-от «ба-ба-бариги»… І поки Міхо не вичистить їх зі свого оточення він не має лиця казати, що вижене їх із влади по всій Україні. Щоб було чисто в країні треба спершу навести лад у своїй хаті, Міхеїле Ніконозовичу.
Далі буде…