Я вам скажу так: какую бы версию мы не рассматривали — то ли торговля оружия в огромных масштабах, то ли диверсия или теракт — это все ответственность военной контрразведки СБУ. Военную контрразведку СБУ у нас возглавляет господин Сергей Левченко, назначенный еще во времена Лебедева и Соломатина. Он — один из немногих чиновников спецслужб, который остался при такой должности еще со времен Януковича. У нас нет прямых доказательств, но если мы допускаем, что этот человек имеет какие-то связи с РФ, то мы понимаем, что любые мероприятия по охране складов тут же становятся достоянием российский спецслужб.
Мы сейчас создали инициативную группу, она называется «Національна безпекова платформа». Туда входят известные волонтеры, и мы проводили анонимное анкетирование среди сотрудников СБУ. Одним из вопросов был о том, какой из направлений деятельности СБУ вы считаете более неэффективным? 80% сотрудников СБУ из нами опрошенных ответили, что это военная контрразведка.
СПОВІДЬ ”КОНТРІКА”
Коли я починаю говорити про реформи у силових відомствах, мене тут же відправляють “на кухню”.
Так само сталося, коли я почала говорити про абсолютну безпомічність військової контррозвідки СБУ (в народі — контріки). Хтось там в коментах навіть написав “Ще б такстиста спитали”.
Я справді знаю далеко не всю специфіку роботи спецслужб. Але чомусь так сталося, що досить багато співробітників мені довіряють і чимало мені розповідають. Я ніколи не виношу це на широкий загал, тим більше без їх дозволу. Цей текст мені дозволили опублікувати.
Прочитайте ви те, що щодня чую і читаю я. І скажіть, що нам робити з усім цим знанням?
“Я з 2011 року займаюсь контррозвідкою (регіон, Центр, “контрікі”). Військова КР завжди була відсталою структурою: низька якість кадрів, відсутня мотивація, організація. Крім того — совок і саботаж. Я мав ряд конфліктів, бо почав боротьбу з совком у системі. Я не борюсь з системою. Але совок з системи хотів винести. Мені сказали — винесуть мене. Бо така воля. Конфлікт виник тому, що я працюю. Мене за це ненавидять. Більш того, у мене амбіціі. Я не завжди раджуся з керівниками, коли приймаю рішення. Зі слідством працюю сам, без керівників. Вони тільки заважають. Запити іноді просто не підписують. Просто. Без пояснень. Так само проблема підписати інші документи, зокрема, оперативного характеру. Один з аргументів (це розповідали колеги) — у генерала болить рука. Тому матеріали не реалізовано. У мене так провалилась одна операція. В колег, які служать більше за мене, опустились руки. Все одно зверху байдуже.
І тоді я спустився на землю. Від оперативних розробок та комбінацій до побутових питань. І що я бачу. Перевір мене. Оля! Зайди на Тарасівську і матимеш шанс побачити нашу чергову зміну. Це люди, які дрімають під час несення служби і їх дратують такі, як я. Я їм заважаю спати, дивитись телебачення. Ти можеш сама без силової підтримки обеззброїти цих телепнів і зайти до генерала.
Байдужість. Керівництву не цікавий оперативний процес.
Коли я подаю документи на підпис, бачу небажання їх розглядати. А це слідчі дії, оперативні та контррозвідувальні заходи. Пам’ятаєш, я писав про сєпара? Щоб знайти свідків, треба було розіслати запити, підготувати ряд інших матеріалів з подальшим направленням до слідства.
Я запитав у колег, чому так мляво підписують матеріали, як же оперативність? Мені сказали, що така практика.
Це людей просто вбило. Це система.
Тепер до конкретних проблем:
Відсутність оперативності
Страх керівництва приймати рішення. Очікування, коли ситуація ”вибухне”
Призначення на посади “зручних у приватних чи побутових ситуаціях”, а не вмотивованих професіоналів
Прорахунки в організації системи Центр-регіон (порушення оперативного обміну інформації між офіцерами на Тарасівській зі своїми колегами з регіонів). Відсутня можливість отримувати інформацію про стан справ на місцях
Відсутній контроль за ситуаціями, які в регіонах
Радянщина (статистика, робота на показник)
Відсутність інституту оперативних аналітиків. Аналітики у нас працюють не в інтересах оперативних завдань, а для статистики та іншої бюрократичної роботи
Перешкоджання ЗСУ. Це наслідок гонки за показником. Звідси пошук дрібних порушень, відволікання від більш важливих завдань як власних сил, так і підрозділів ЗСУ та інших військових формувань
Відсутність мотивації у співробітників. Під час розслідування співробітник один на один з проблемою. А керівництву тяжко підписати елементарний папірець. Про відповідальність — мовчу
Щоб провести ту чи іншу операцію, треба напружуватися, ризикувати, працювати. Комусь зручніше саботувати процес. Тут я не бачив підвищення професійного рівня. Тут відсутній професійний рівень
Критична маса людей, які за своїми якостями не відповідають вимогам (інтелект, освітній та культурний рівень)
Надлишок людей, яким байдуже, який буде прапор в нашій столиці. Їм байдуже, чи триколор, чи щось інше! Патріотичних надто низький відсоток.
Підтримка керівництвом позиції байдужих людей. Перешкоджання ідейним
Відсутність креативу
Страх звільнити співробітника. Я, коли розчарувався, говорив, що не хочу тут служити. Але тут не поспішають звільняти чи відпускати людей. Їх мало. Водночас, коли я попросив розглянути кандидатуру, яка стане заміною для мене…. байдужість.
Не цікаво. Відсутня довгострокова стратегія. Тільки сьогоднішній день пережити. І показник. Формальний. Не для держави. Для статистики”.
Ольга Решетилова, координатор в Медійна ініціатива за права людини
