Шокін знову реально націлився на крісло Генпрокурора. Про це свідчить його позов до суду, який є в розпорядженні ОРД. При цьому до бажаної посади Шокін йде наполегливо і цілеспрямовано. Перший його позов з приводу поновлення на посаді Генпрокурора у грудні минулого року ВАСУ залишив без розгляду через те, що Шокін пропустив встановлений законом строк звернення до суду. Тоді експерти прогнозували, що Шокін не зупиниться у своєму пориві сісти у високе, м’яке і дохідне крісло.
Власне, так і сталося – Шокін повторно звернувся до ВАСУ і останній прийняв його позов. Останнє є дещо дивним, оскільки той же ВАСУ перший раз не знайшов підстав для поновлення Шокіну строку звернення до суду. Можливо, тоді щось не спрацювало.
ГПУ вустами свого прес-секретаря Сарган вже встигала заявити, що позов Шокіна «не має ніякої перспективи, тому що Віктор Шокін не зможе вже повернутися в крісло генпрокурора. Не було таких прецедентів, щоб суд скасував рішення ВР».
Треба сказати, що пані прес-секретар, яка вочевидь висловила позицію свого шефа – діючого Генпрокурора Луценка, у своєму твердженні помилилася двічі. По-перше, прецедентів визнання незаконними і скасування судом рішень Верховної рада є маса. По-друге, позов Шокіна має реальну перспективу навіть лише з огляду на приклад Піскуна, який через суд повертав собі посаду Генпрокурора аж двічі.
Насправді судова перспектива спроби Шокіна вдруге зійти на прокурорський п’єдестал залежить від тих рушіїв, які зумовили появу його позову. А саме від того, чиєю є ця «гра». Якщо це гра президента, який бачить для Луценка інше майбутнє і хоче на посаду генпрокурора повернути свого давнього, близького і вірного приятеля, то позитивне судове рішення можна прогнозувати, як кажуть, на всі сто. І такої версії не можна відкидати хоча б тому, що Шокін завжди діяв у фарватері інтересів Порошенка і у ключових питаннях не був самостійною фігурою. Якщо ж Шокін у даному разі є «сам собі режисер» (що видається малоймовірним), то з такою ж переконаністю можна прогнозувати негативне судове рішення.
Звертає на себе увагу той факт, що Шокін у політичному просторі «ожив» після зміни президента США. Ця держава для долі Шокіна є дуже важливою. Адже з нею його пов’язують серйозні особисті інтереси. Відомо також, що адміністрація Обами доклала максимум зусиль, щоб Шокін «пішов» з посади Генпрокурора (про що, до речі, Шокін прямо вказує у своєму позові). Натомість прихід Трампа «вніс» у Шокіна надію на велику перспективу. Саме після перемоги Трампа на президентських виборах Шокін подав свій перший позов до ВАСУ, а потім здійснив поїздку на інавгурацію нового американського президента. Крім того, як стверджують поінформовані джерела, Шокін у колі свого оточення поширюється про те, що нова адміністрація президента США виступає за повернення його на посаду Генпрокурора України. І у цьому вбачається своя логіка, оскільки Шокін «постраждав» від політичних опонентів Трампа, які програли вибори.
Зрештою, рішення ВАСУ буде лакмусовим папірцем – воно безпомилково вкаже на справжні рушійні сили другого походу Шокіна на найвищу прокурорську посаду. Суд ніколи, а тим паче зараз – після вдало проведеної президентом судової реформи – не піде на таке рішення без відмашки зверху.
Однак наразі цікавим є те, чим саме аргументує Шокін незаконність свого звільнення. Бо досі експерти, політики, журналісти висловлювали лише свої припущення як щодо мотивації дій Шокіна, такі щодо аргументації ним своїх претензій на повторний захід у ГПУ.
Ознайомлення з позовом Шокіна свідчить, що ці аргументи насправді є цікавими і в контексті тих подій, які були пов’язані зі звільненням Шокіна, і з точки зору особливостей характеристик самого позивача. З позову перед нами постає зовсім інший Шокін – сміливий правдолюб, для якого головним є закон і тільки закон. Не дивлячись на посади і особи. З президентом Порошенком включно. Останнього Шокін у позові «рубить» по-чорному – чого раніше ніяк не спостерігалось.
У своєму позові Шокін «б’є» як на незаконність постанови Верховної ради від 29 березня 2016 р., так і незаконність указів президента (від 3 квітня та 23 червня 2016 р.) про його звільнення.
Незаконність постанови Верховної ради Шокін вбачає у трьох основних моментах, а саме в:
1) порушенні процедури голосування депутатів за його звільнення. Це порушення полягало, зокрема, у тому, що четверо депутатів не голосували за його звільнення, в це за них зробили їх колеги (нагадаємо, що результати голосування постанови про звільнення Шокіна з посади Генпрокурора були такими: «за» проголосувало 289 депутатів, «проти» – 6, утрималось – 4, не голосували – 40;
2) порушенні парламентом термінів розгляду питання про звільнення Шокіна. Позивач вказує на те, що пропозиція президента про його звільнення датована 19 лютого, зареєстрована у парламенті 22 лютого, а розглянута Верховною радою з прийняттям відповідної постанови 29 березня 2016 р. Шокін вважає, що парламент незаконно затягнув розгляд його питання, оскільки мав це зробити у десятиденний строк. І ні дня більше. Це при тому, що десятиденний строк у парламентському Регламенті визначено лише для розгляду питання щодо надання згоди на призначення на посаду Генпрокурора, а для розгляду питання про звільнення з цієї посади жодного строку не встановлено. Але Шокін категорично наполягає на тому, що його питання мало бути вирішене у парламенті не пізніше, ніж у десятиденний строк. Правда, як можна було дотримати цей строк з огляду на те, що у цей час він перебував у відпустці, Шокін не пояснює. Хоча саме це фактично унеможливлювало вирішення цього питання. Верховна рада звільнила Шокіна тоді, коли він вийшов з відпустки;
3) не зазначенні у постанові ВР підстав звільнення. Справді у постанові йдеться про те, що надати згоду на звільнення резидентом Шокіна з посади Генрокурора. Але Конституція іншого й не вимагає – вона лише передбачає, що парламент надає згоду на призначення та звільнення Генпрокурора. Однак, Шокін вважає по-іншому і навіть допускає категоричне твердження (у що складно повірити), що не зазначення у поданні до Верховної ради посилання на підставу його звільнення є «проявом небажання Глави Держави бачити на цій посаді Позивача», себто його – Шокіна. Хоча тоді очевидним було зовсім інше, а саме небажання Порошенка позбавлятися «свого» Генпрокурора. Президент усіляко затягував це рішення і навіть указ про звільнення підписав не відразу після отримання згоди парламенту. Але Шокін сьогодні це трактує по-своєму.
Так само указ президента про своє звільнення Шокін вважає незаконним з кількох підстав.
По-перше, у тому, що в указі, як і в постанові ВР, не зазначено підстав звільнення: у першому указі від 3 квітня 2016 р. було написано просто – «звільнити». Сьогодні це дає підстави Шокіну говорити про те, що цей указ «не містить фактичних підстав – власного бажання Позивача на дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді Генерального прокурора або офіційно встановлених незадовільних результатів його роботи на цій посаді»;
По-друге, Шокін стверджує, що подав заяву про звільнення за власним бажанням не з власної волі, а під «тривалим потужним психологічним тиском». З шокінського позову випливає, що цей тиск на нього чинив президент Порошенко, на якого, у свою чергу, тиснули США в особі віце-президента Байдена. По суті, Байден вимагав від Порошенка звільнення Шокіна в обмін на виділення Україні кредиту в 2 млрд доларів США. Відтак, як вважає Шокін, «такі дії віце-президента США Дж. Байдена є неправомірними та порушують принцип невтручання у внутрішні справи держави як одного з основних принципів сучасного міжнародного права».
Напевно, після процесу у ВАСУ з поновлення на посаді Генпрокурора треба очікувати кримінальних процесів стосовно Порошенка і Байдена за звинуваченням їх у вчиненні такого злочину як втручання у діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК України). А якщо це втручання супроводжувалось відповідним погрозами, то ще й за ст. 345 КК, яка передбачає відповідальність за погрозу працівнику правоохоронного органу. Можливо, Шокін вже й подав відповідну заяву про вчинення злочину цими особами і за нею проводиться відповідне розслідування (на жаль, не має можливості перевірити це у прокурорському реєстрі).
У позові Шокін пише, що тривалий час він не піддавався тиску (граніт!!!), але потім не витримав «представницького, сильного, інтенсивного, вказівного, стверджуючого, стійкого, стабільного впливу» на його психіку і… здався (якщо не сказати по-іншому). А відтак в результаті стійкого бажання президента звільнити його і пов’язаного з цим ажіотажу «вимушений був 19.02.2016 під тиском зазначених обставин подати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням». І це дало Шокіну зробити висновок, що його звільнення відбулося «по політичним мотивам, а не за його власним бажанням». Іншими словами, заяву писав на звільнення за власним бажанням, але власного бажання не висловлював. І упродовж року про це мовчав, а зараз прозрів…
Шокін наводить ще один дуже цікавий аргумент на свою користь. З посиланням на свідчення втікача-нардепа Онищенка він вказує, що голосування за його відставку з посади Генпрокурора супроводжувалося підкупом депутатів. З цього приводу шокінський адвокат навіть зробив запит до ГПУ, щоб з’ясувати як іде розслідування цих фактів. Варто нагадати, що Онищенко в одному зі своїх останніх інтерв’ю заявив буквально таке: «Все это время я лично проводил “мотивацию” отдельных депутатов, вел переговоры, передавал деньги. В результате в конце марта мы получили “правильное” голосование и парламент таки отправил Шокина в отставку». При цьому він повідомив, що у нього є відповідні записи даних фактів, які він передав спецслужбам США.
Вказані та деякі інші обставини стали підставою для подання Шокіним до суду позову про визнання незаконними постанови Верховної ради про надання згоди на його звільнення та указів президента про його звільнення.
Крім того, Шокін вимагає фактично поновити його на посаді, що свідчить про серйозність його намірів знову стати Генпрокурором.
І якщо проаналізувати події, які мали місце у зв’язку з приходом Шокіна на посаду Генпрокурора, його діяльності на цій посаді, звільнення з неї, а також тенденції розвитку нинішньої ситуації в країні, то жодним чином не можна виключати практичної реалізації цих намірів. Шокін є надто «тертим калачем», щоб просто так робити такі кроки.
І нехай нікого не вводить в оману його нинішня антипорошенківська риторика у позові – вона може виявитися тим туманом, за яким хочуть сховати справжніх рушіїв цього судового процесу. Шокін може гордо заявляти, що своїм позовом іде проти президента, а Порошенко у разі позитивного для Шокіна судового рішення просто розведе руками – це проти мого бажання, але проти судового рішення я нічого не можу вдіяти. Всі, так би мовити, збережуть лице. І результат буде для усіх прийнятним – заздалегідь обумовленим.
Правда, у всьому цьому є один не зовсім хороший момент – за діючим законом Шокін може зайняти посаду Генпрокурора лише на півроку. У листопаді цього року йому виповнюється 65, а саме таким є граничний вік перебування на прокурорській посаді. Але, думаю, що для нинішньої влади це не проблема. Головне забратися на вказану посаду, а там і закон можна буде підрихтувати – парламент легко може продовжити граничний вік для Генпрокурора до 70, а то і більше років. Для того ж Луценка навіть вимогу про наявність юридичної освіти виключили (що взагалі-то є нонсенсом у всіх відношеннях).
Розв’язки цього «спектаклю» залишилось чекати недовго – розгляд шокінського позову заплановано на 10 квітня. Тоді й стане все ясно – хто і чого хотів насправді. А поки що читачі ОРД можуть ознайомитися з позовом потенційного нового Генпрокурора нашої держави і самі переконатися у щирості та правдивості його позиції та аргументів.
Олесь Богуславський, для «ОРД»
