Пізній зимовий вечір. Офіцер СБУ веде мене до свого кабінету в “найвищій будівлі“ Львова. Жартує – така висока, що із неї видно Колиму. Колишня вулиця Дзержинського. Бувші застінки КДБ.
УСБУ у Львівській області
Оперативнику поза тридцять, коротко стрижений, на шиї золотий ланцюг. Від бандита не відрізниш. Колючий погляд, червоні очі. Він п’є уже третій день. Є чого – день народження та вдала спецоперація.
Я готую матеріал про міліціонерів-перевертнів, з тим й прийшов по інформацію.
“Нашо тобі ті мєнти, – обурюється сбеушник. – Про суддів треба робити. Про суддів. Там великі гроші крутяться”.
Він знає, що каже. Кілька днів тому у Львові викрили суддю Ігоря Ганича. 400 тисяч хабар.
“Я його брав на гарячому, – каже оперативник. – Про них треба робити, про них. А ти мєнти, і мєнти”.
Та нехай. Про суддів – так про суддів.
…Минуло чотири роки. Цього офіцера я більше не бачив. А його тодішній п’яний тріумф, нині схоже, перетворився на поразку. Суддя Ігор Ганич й далі носить мантію.
Спершу колегу по цеху виправдав Андрій Сівчук – із Луцького міськрайонного суду Волині. Згодом такий вирок за апеляцією прокуратури було скасовано. І досі справа гуляє по судах.
Тим часом Ігор Ганич не погано влаштований. Четвертий рік він не слухає справ – відсторонений Вищою радою юстиції. Отже, прямих свої обов’язків не виконує.
Відсторонений та не звільнений. І уже за свою суддівську бездіяльність отримав із наших з вами кишень майже мільйон гривень зарплатні та утримання.
Суддя Андрій Сівчук, який виправдав суддю Ганича продовжує і далі спокійно вершити Закон. Одним словом – торжество правди і справедливості. Люстрація повним ходом.
… “Судді – це велика дружня сім’я, які один одного ніколи з’їсти не дадуть”, – каже оперативник УБОЗ львівської міліції. Ми говоримо про схожий випадок – суддю Леоніда Рака із Червонограда.
Той брав гроші у валютчика. Виніс постанову заднім числом – аби прокуратура не встигла її оскаржити. Конфіскував у міняли лише частинку вилучених коштів, більшість йому своїм рішенням повернув. Та валютчик якийсь не вдячний попався. Суддю здав.
Леонід Рак, суддя Червоноградського міського суду Львівської області
Та на відміну від Ганича, у Рака грошей не вилучили. Бо убозівці брали вище, хотіли влупити організовану групу. Адже після того, як набрав хабарів Рак, за пару сотень зелених він брався ще й бути посередником і посприяти, аби його колега Степан Мелешко виніс потрібну постанову в схожій справі того ж валютчика.
Степан Мелешко, голова Червоноградського міського суду Львівської області
Та коли міліціянти працювали і по судді Мелешку – отримували дозволи на обшук його кабінету та помешкання, пішов витік інформації.
В результаті взяли тільки Рака. Мелешко пішов краями. Мовляв, вперше чує про якісь домовленості.
Суддя із Ковельського міськрайонного суду Волині Іванна Окостень виправдала Рака.
Іванна Окостень, суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області
Однак в Апеляційному суді Волині її не зрозуміли, вирок скасували. Справа, як і з Ганичом, далі гуляє по судах. Рак, як і його колега Ганич зі Львова відсторонений. Та зарплату отримує. Його бездіяльність уже вилилася платникам податків майже в 600 тисяч гривень.
До слова, уже під час люстрації, суддю Степана Мелешка обрали головою того ж Червоноградського міського суду Львівщини. Одним словом, очищення влади та відновлення довіри до суду.
…Дивлюся на убозівця і згадую розмову із сбеушником. Дежав’ю. Та ж комплекція – поза сто кілограм. Коротка стрижка, золотий ланцюг, колючий погляд. Йому поза тридцять та має вже за спиною не одну розробку суддів. Брав він і Володимира Качмара.
Володимир Качмар, нині суддя Львівського апеляційного адміністративного суду
На цього суддю із Дрогобича накатав заяву місцевий чолов’яга. Мовляв, суддя і тутешній адвокат Андрій Лучків вимагають хабара за правильне рішення.
Операція також провалилася. Знову пішов витік інформації.
… “От скажи, як нам працювати, – посміхається Денис Гусашвілі. Він донедавна, керував львівськими убозівцями.
– Ми розробляємо певного суддю багато місяців, і на кінцевому етапі – провал”.
Денис Гусашвілі більше схожий на психолога. Голос спокійний і виважений, вигляд провінційного викладача. Не високий, не товстий, вдягнений скромно. Зустрінеш на вулиці – подумаєш, що “ботан”. І помилишся.
Денис Гусашвілі, колишній начальник УБОЗ ГУ МВСУ у Львівській області
Гусашвілі все життя в міліції. Викритими і затриманими за його участю та керівництвом злочинцями можна було б заповнити не одну тюрму.
“Ти розумієш, аби все було законно, для проведення оперативних заходів ми маємо взяти дозвіл суду. Тобто, на фіксування вимог хабаря, відео-записи. Без дозволу суду – це ніщо. Це не доказ. А де ми його беремо? У судді. За новим КПК – за місцем знаходження суду. Тобто у Львівській області.
Про постанову суду знає його голова, сам суддя, який її виносить, помічник, секретар, канцелярія. Маєш витік інформації.
Далі – більше. Ми маємо зафіксовано, як той чи інший суддя взяв гроші. Аби обшукати його кабінет, житло, автомобілі – потрібний окремий дозвіл суду. Тієї ж області”, – змальовує картину Гусашвілі.
… Коли потерпілий передав гроші адвокату, Андрій Лучків зайшов у Дрогобицький суд вирішувати питання. У той же час міліціянти брали дозвіл на обшук кабінету судді Качмара та його помешкань.
І коли мали документ на руках, інша група оперативників вже приготувалася брати суддю. Але той грошей в адвоката не взяв. Бо розлючений Андрій Лучків уже вибігав із суду та кидав долари в обличчя потерпілого.
Андрій Лучків, адвокат
Згодом слідчим розказав, що потерпілого надурив, гроші хотів привласнити собі, а судді жодного долара передавати не збирався.
Суддя Качмар підтримав цю версію перед прокурорами. Мовляв, перший раз чує про якісь домовляння. Слідчий повірив і відмовив у порушенні кримінальної справи проти судді. Адвоката Лучківа засудили аж на 800 гривень штрафу. І він продовжує плідно працювати у юриспруденції. До прикладу, нині є адвокатом у судових справах, та захищає сторону батька судді Качмара.
… “Суддя особисто, переважно гроші не бере. Він діє через посередників, – каже Гусашвілі. – Ними можуть бути адвокати, чи інші сторони процесу”.
У відмовленні в порушенні криміналу проти Качмара, до доказів не докопаєшся. Суддя заперечує, адвокат заперечує, пішов витік інформації, доларів у служителя Феміди не вилучили.
Чого не можна сказати про випадок із Ганичем. Там його звинувачують в тому, що вимагав та отримав від адвоката Андрія Фрусенка 400 тисяч гривень. Було приховане відео із кабінету судді, були вилучені гроші. Ба більше, на тому, що суддя Ганич вимагав і отримав хабар наполягає не тільки потерпілий. Це підтвердив і сам посередник – адвокат Фрусенко.
Після відвідин слуги правосуддя, він не встиг далеко від’їхати від Залізничного суду Львова – “Альфа” затримала. Та, на відміну від адвоката Лучківа, суддю Ганича пан Фрусенко здав. До слова, за грати не потрапив, справу проти адвоката закрили – за спливом термінів давності.
Між іншим, і Рак, і Ганич, і Качмар твердо стоять на тому, що це все були сплановані провокації з боку правоохоронців. А коли я намагався отримати від них коментарі, мали чітку лінію відповідей. Це замовні матеріали, вам за них заплатили, ти продажний журналіст.
… “Ви все робите для того, щоб очорнити мене, як суддю, так і мою сім’ю. І всіх інших суддів. І на те спрямована ваша програма, і тому ви переслідуєте мене”, – втікаючи від камери кричить на увесь коридор Апеляційного суду Львівщини суддя Василь Тенюх. Уже кілька хвилин слуга Феміди розповідає мені, яка продажна наша програма. Йдеться про проект журналістських розслідувань “Брат за брата” на телеканалі ЗІК. Знімаємо уже четвертий сюжет про слуг закону.
Василь Тенюх, суддя Апеляційного суду Львівської області
“Я мав право”, – кричить Тенюх. І я пригадую його колегу із кримінальної палати того ж суду Василя Галина. Кілька тижнів тому, ми його зловили під будинком.
“Я зараз монітор’ю, стосовно кого ви подавали запити і дізнавалися інформацію. І якщо мені підтвердиться, що замовлення пішло від тої людини про яку я думаю…”, – робить багатозначну паузу пан Галин.
Мені здається, що суддям проводять якісь майстер-класи по тому, як правильно спілкуватися із журналістами.
От показую я Тенюху документи, що він відсудив у львівської громади величезну квартиру.
Між іншим, одну йому держава надала добровільно. Але він її хутко продав, прописався в село до сестри і почав судитися із львівським міськвиконкомом – мовляв не має де жити.
Показую йому всі документи, рішення, витяги – а він мені: “То все неправда. То очорнення мого чесного імені”.
Показую Василю Галину його позов до суду на міськвиконком – про забезпечення його квартирою і накладення на неї арешту. А він каже – “Вам замовили матеріал, нічого подібного – я не судився. Я тільки позов подав”.
Василь Галин, суддя Апеляційного суду Львівської області
Cудді вміють себе забезпечувати житлом. Галин, Тенюх. Отримавши по одній квартирі від держави, згодом судилися із львівською громадою, ще за другу квартиру.
Не втік від них далеко і суддя Василь Улицький. Якщо не знаєте, він у минулому був заступником Ігора Зварича.
Улицький взагалі відсудив у міста більше ста метрів квадратних в самісінькому центрі Львова. За кілька місяців їх продав – орієнтовно за сто п’ятдесят тисяч доларів. Цікаво, що відомий львіський бізнесмен Олексій Курилишин, аби спромогтися купити цю квартиру, був змушений взяти кредит. Як не як, а 150 тисяч зелених!
Василь Улицький, нині суддя Львівського апеляційного адміністративного суду
А власником першої квартири судді від держави нині є такий собі Микола Улицький. Син слуги Закону. Нині адвокат.
… “У них там порука кругова. Сьогодні ти мені, завтра я тобі щось зроблю”, – колишній мер Львова Любомир Буняк метає громи і блискавки.
Любомир Буняк, колишній міський голова Львова
Він каже, що три кімнати, які відсудив Тенюх у міста, хотіли надати багатодітній матері. У якої було дев’ятеро дітей. Які робили уроки на сходових клітках.
Та суд сказав своє вагоме слово. Врешті судді Улицький та Тенюх отримали достойне житло. А суддю Михайла Волинця, який і виносив рішення на їхню користь, згодом обрали до того ж Апеляційного суду Львівщини.
Михайло Волинець, нині суддя Апеляційного суду Львівської області
Пішов на підвищення і Улицький. Працює в Львівському апеляційному адміністративному суді. Тут же вершить Закон і Володимир Качмар. Він перейшов сюди із Дрогобича за кілька місяців, після невдалою спецоперації убозівців.
… “Ви мене не пускали в кабінет, – кричить суддя Іванна Окостень. –
– Ось судова міліція, вона все бачила. Ви мені не давали пройти, – піниться суддя.
А що ж я запитав? Та лише про підстави виправдання судді Рака. А вона мені: про основні принципи журналістики, про високе покликання нести правду і справедливість, про формування думки у суспільстві…
І мені згадалася минулорічна зустріч із моїм однокласником. Помічником судді. Щоправда, іспит він на суддю уже здав, тож як все піде по плану, незабаром одягне мантію. Він мені втовкмачував у голову щось схоже як і суддя Окостень.
“То все винні журналісти, – казав він. – У тому, що так суспільство ставиться до суддів винні ви! Бо негативну думку про суд формуєте”.
Дискусії не вийшло, як і конструктивної розмови. Однокласник говорив впевнено і безапеляційного. Мовляв є тільки одна правда – і вона наша, суддівська.
“Судді ні в чому не винні, ми живемо в такому суспільстві. Ми такі, як і всі. То все люди винні – ті які дають хабарі. А судді: що йому дали – він взяв. То не ми винні, то все люди, які дають хабарі.
Але бєзпрєдєлу нема – щоб суддя на біле сказав чорне”.
Ну може й нема, йому видніше, думаю сьогодні я, перегортаючи чергову сторінку книги Ігора Зварича. Колишнього голови Львівського апеляційного адміністративного суду, засудженого на 10 років.
Так ось, моєму однокласнику варто почитати книги “суддівського зубра”. Зварич там прямим текстом розказує, про львівську кухню людей у мантіях. Білу і чорну.
Між іншим, Зварича засудили за те, що вимагав, брав та отримував хабарі. Чи він винен, чи ні – інше питання. Є другий момент – у вироку суду вказано, хто йому давав хабарі. Про це чомусь мало говорять. Як і про те, чого ті всі люди вийшли з під удару. І їх не покарали.
Так, згідно вироку, хабаря дала Зваричу така собі суддя Олена Мельничук. Тоді вона була колегою по суду згаданого Ганича. Працювала у Залізничному суді Львова.
Вона у всьому гарно зізналася. І знаєте, що із нею? Пішла на підвищення. Працює в Апеляційному суді Львівщини.
Донька її – Ірина Мельничук – теж суддя. Та вершить правосуддя в Пустомитівському суді на Львівщині.
…“Нема бєзпрєдєлу. Нема такого, щоб суддя на біле казав чорне”, – наполягав мій однокласник.
А от суддя Олена Мельничук зізналася, що дала хабаря Зваричу власне за таке.
А ще по справі, між іншим свідком, пройшла Олена Скремета – помічник судді Господарського суду Львівської області. Вона зізналася, що передавала хабар для судді Зварича.
Передавала через свою знайому Людмилу Колодко – радника судді Львівського апеляційного адміністративного суду. Пані Колодко також у цьому зізналася і все як на сповіді розповіла.
Так ось, Олена Скремета і далі допомагає суддям вершити Закон. Нині вона очолює відділ вивчення та узагальнення судової практики Господарського суду Львівської області. Господарські справи самі грошовиті. Більше того, уже здала іспит на суддю. Можливо і мантію приміряє.
Людмила Колодко і далі продовжує працювати помічником судді у Львівському апеляційному адміністративному суді.
А я до того, що передавали вони хабар за прийняття правильного рішення у спорі Податкової із ВАТ “Львівобленерго”. Йшлося там, що це підприємство недоплатило до бюджету 5 з половиною мільйонів гривень.
А хабар мав бути запорукою того, що й не доплатить. Тобто українська казна недоотримає величезні суми. Хіба це на біле не чорне?
… Коли суддів викривають, вони як один кричать: то все провокації правоохоронців. То нас підставили.
Говорю з суддями – кажуть що я продався. Сбеушникам. Мовляв, то вони мені замовляють матеріали. Розчарую їх…
… “Усі судді стоять на ставці в СБУ. – посміхається колишній убозівець. – Вони платять за дах сбеушникам. Тому ми, мєнти, й не можемо щось зробити”.
Та вже й не зможуть. Міліцейське УБОЗ (управління боротьби з організованою злочинністю) ліквідували. Мовляв, воно дублює функції спецпідрозділу БКОЗ (боротьби з корупцією та організованою злочинністю) Служби Безпеки України. Тож нині суддям варто остерігатися тільки сбеушників.
… “Розробляли ми суддя Джалу. З Мостиського суду, – оповідає колишній убозівець. – Такого шоку в наших оперів не було давно”.
Для розуміння, Мостиський район на Львівщині – прикордонний із Польщею. Судові справи по контрабанді у тутешньому суді – буденне явище. Одним словом – хлібне місце.
Гроші від потерпілого мав передати судді Сергію Джалі адвокат. Все по стандартній схемі – адвокат зайшов до суду із візитом до пана судді. А в цей же час, інша група оперативників, у іншому судді, отримувала дозвіл на обшук. Коли документ був у міліціянтів на руках, а адвокат уже стояв перед ясними очима пана Джали, у судді задзвонив телефон. Із побілілим обличчям, він попросив адвоката зачекати кілька хвилин на коридорі.
Убозівці під судом також чекали – передачі грошей не відбулося.
“І тут на кількох автомобілях під’їжджають люди в штатському. Забігають в суд, виводять суддю Джалу. Серед облич багато схожих на працівників СБУ.
Ми не розуміємо, що відбувається. Машини беруть курс на Київ. Ми за ними.
В результаті доїхали до Генеральної прокуратури. Там Джала швиденько побіг та написав заяву. Тіпа, вимагав хабаря, хотів взяти, та в останній момент зрозумів, що вчиняє злочин. Тому добровільно від такого відмовився”, – згадує міліцейський опер.
Картина – маслом. За законодавством, це називається “дієве каяття”. І кримінальна справа, яка була порушена Генеральною прокуратурою підлягає закриттю. Що прокурори і зробили.
Сергій Джала, суддя Мостиського районного суду Львівської області
“Я і сьогодні пам’ятаю єхидну посмішку судді Джали та людей в штатському, що його супроводжували”, – закінчує опер.
У нас в країні люстрація, відновлюється довіра до суддів. Здійснюються їхні перевірки.
Ну-ну. Ось суддю Сергія Джалу Вища кваліфкомісія суддів України пропонує призначити на безстроковий термін. Незабаром депутати Верховної Ради будуть голосувати. За те, аби він пішов на підвищення…
… “Знаєш, ми тепер переключаємося тільки на “Великі Фігури”. Щось таке дрібне – то нас не цікавить, – із гордістю казав мені кілька років тому Василь Бахмацький, керівник спецпідрозділу БКОЗ і по сумісництву заступник начальника СБУ Львівщини. –
– Перед нами завдання – викривати “Велику Рибу””.
Та ясно, “Велику” – згадую собі я ту розмову. Взяли Зварича, взяли Ганича – і кілька років можна суддів на Львівщині й не ловити. А як пацан в мантії попадеться конкурентам із міліції? Ну от як Джала? Та про що говоримо, то ж певно не “Велика Риба”. Сбеушники знають, що робити.
… Про ще це я? А, про люстрацію. Суддя Львівського окружного адміністративного суду Олена Крутько теж чекає на підвищення. Народні обранці мають визначитися, чи давати їй по-життєво. Мантію, в розумінні.
Вона одна із перших в Україні, на зорі Революції Гідності, була головуючою і прийняла рішення, яким обмежила право на мирні зібрання громадян в місті Лева.
Олена Крутько, суддя Львівського окружного адміністративного суду
Суддя Крутько наполягає, що вона не винувата. Мовляв, мирний захід не забороняла, а лише не дозволила встановлювати на Львівському Євромайдані намети.
Її позицію підтримує і депутат Юрій Македон. В минулому – сбеушник, нині дуже піариться на люстрації суддів, і на своїй безпосередній участі в цьому. Співголова суддівського підкомітету Верховної Ради Юрій Македон переконаний: ”Олена Крутько мирні зібрання не забороняла”.
Юрій Македон, народний депутат, співголова ”суддівського” підкомітету
Але він у цьому переконаний нині.
Хоча деякий час перед цим, наполягав на протилежному. І робив усе для того, аби матеріали по судді Крутько не пішли до Верховної Ради.
Але то таке: мав одне переконання, згодом кардинально поміняв свою думку і на біле говорить чорне. Прозрів. Цікаво, після чого? Може із мамою пані Крутько поговорив. Із Ніною Герасимчук, яка є головою Білогірського суду на Хмельниччині. Певно вона йому відкрила очі на сімейні суддівські цінності.
Ніна Герасимчук, голова Білогірського районного суду Хмельницької області
… “Після людей, які дають суддям хабарі, на другому місці стоїте ви: журналісти, – згадую я розмову із своїм однокласником. –
– Для чого ви формуєте негативну думку про суддів? –
– А що не правильно робимо? –
– Та треба позитивні матеріали знімати. А ви все корупція, і хабарництво. –
– А що, то не правда? Невже у нас суд чесний і справедливий? –
– Ти шо – дурак? Я ж тобі кажу – судді смертні, піддаються спокусі збагатитися, їм дають то вони й беруть. –
–Та добре, я зрозумів. Давай щасливо. –
– Давай, дружині передавай вітання. –
Так і розійшлися. По різні сторони барикад.
Тарас Зозулінський,
проект журналістських розслідувань “Брат за брата”, Медіахолдинг ZIK
