Про Вінницький Окружний Адміністративний Суд

Був, жив, поживав та добро наживав у м. Вінниця один чолов’яга, який згодом став поважно називатися Вільком.
Так його почали величати після того, як він купив Вінницький окружний адміністративний суд за гроші зовсім не великі, але й не малі. Ну звісно він не купив СУД в прямому сенсі слова, він купив собі місце голови того суду.
І тут він думав та гадав, що почне легко правити і гроші лопатою загрібати, бо потрібно ж відбити потрачене за місце куплене та ще й заробити зверху на світле майбутнє собі та Князю.
Але все не так просто сталося як гадалося, так як революція Гідності вимагала очистити судову верхівку від людей недобрих та продажних, яким Вілько по своїй суті і був.
І загорював Вілько та поклявся помститися всім тим революціонерам! І почав він думати та гадати як плани свої реалізувати. Вирішив він пересидіти, грошиків зелених підзбирати та й рушити до свого товариша, який став новим великим Князем допомоги просити.
Повернувся Вілько додому сповнений надій та із спустошеними карманами, але він не горював, бо мав план!
План був такий, — всім довести до відома, що був він у Князя та заручився його підтримкою і зовсім скоро буде Вілько править знов! Всім Продавцям честі дав термін до світанку аби прийняти його сторону. Половина продавців честі без роздумів стали на коліна перед Вільком і поцілували його руку в знаки визнання його влади, та інша половина скористались правом подумати до світанку.
І прийшов світанок і спитав Вілько у другої половини Продавців честі чи визнають вони владу його? І визнали вони і цілувати забажали, та цілувати прийшлось в дупу. Так Вілько велів, аби був їм урок на наступний раз. Та не всі дупу його цілували, знайшлися деякі, які пішли в опозицію, що і до цього часу звідти вилізти не можуть.
І почав Вілько правити.
Так як скарбниця була пустою, то в першу чергу велів Продавцям честі збільшити продажі і виручкою ділитися.
Щоб виручкою по правильному ділилися, поставив Вілько над Продавцями совісті наглядача на прізвисько Комаро, який досвід мав величезний у справах темних і мутяних.
Однак, скарбниця наповнювалась не так швидко як хотілось Вількові і вигадав він пару способів як економити на челяді, яка обслуговувала Продавців честі. Способи були примітивні як і Вілько, але результати давали, так як челядь в основній своїй масі була смиренна і голосу не подавала.
Хоча челядь була тиха, та все одно Вілько чуяв пориви вітру від неї і те не давало йому спокою. Та ще й тривожило Вількові душу те, що давня челядь пам’ятала попереднього пана, якого вважала кращим та думи гарні про нього складала.
От і вирішив Вілько провести кадрову реформу та челядь неугодну вигнати з земель своїх подалі, щоб вітру не здіймали.
Життя у Вілька почало налагоджуватись – Продавці честі скарбницю активно наповнювали, челядь себе вела тихо і зуби не показувала, за що Князь Вільком був задоволений.
Але найбільшу радість приносив Вількові його гарем, була там Янана, Шветлана, Анана, Юлана, Інана, був навіть Ніколян та інші щурі та щуриці. Найлюбимішою та найдавнішою щурицею була Янана, яка вміла втішити душу та розважити тіло Вількове так як іншим не вдавалось. Шветлана крім Вілька встигала розважати ще й продавців честі та й челядю не гидувала. Янана та Шветлана виконували ще й багато корисних для Вілька справ – найголовніша з яких була доносити все почуте та побачене, в чому їм також допомагали Анана та інші щурі. Тим часом, деякі представники челяді не втрачали можливості продати тіло продавцям честі за пару кісток і миску бадяги. Одним словом – блудства вистачало в царстві Вільковім.
І думав Вілько, що так буде вічно до кінця днів його. Не гадав, що днів тих залишилось не так багато і скоро буде зпльований він та палицями битий від ьтих, хто цілував його і в руки і в дупу і не робив того зовсім, бо таке життя і хто такий Вілько, щоб змінити правила?:)
Ось така казка вийшла про вінницький суд та Вілька! В кожній казці є правда. А в даній казці правди більше ніж в будь-якій.
Той, хто казку читав молодець, а той хто був одним з її героїв – сором тому і ганьба!;)