А, може, вам простіше протягнути через верховну зраду закон про відстріл пенсіонерів?

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Президенту України, Головнокомандувачу ЗСУ,

гаранту Конституції України П. Порошенку

Голові Верховної Ради України В.Гройсману

Прем’єр-міністру України А. Яценюку

Міністру оборони України С. Полтораку

Доброго дня, керівництво Моєї Держави!

Звертається до вас кандидат наук, військовослужбовець запасу, вдова військовослужбовця, загальний трудовий стаж понад 40 років.

Згідно існуючого українського законодавства маю право на отримання житла від держави як військовослужбовець запасу і як вдова військовослужбовця.

З 1992 року після розпаду СРСР і виїзду з гарячого Закавказзя для продовження проходження військової служби за контрактом перебуваю в загальній черзі Львівського гарнізону на отримання житла як військовослужбовець, з 1996 року – у першій пільговій черзі як вдова військовослужбовця ( першочергова черга), з 2004 р. – у другій пільговій черзі вже як військовослужбовець запасу (позачергова черга). Змусили звільнитися, оскільки вичищали військо від прапорщиків, які досягли 45-річного віку , не давши дослужити якихось 1, 5 року до військової вислуги в 20 років ( тобто викинули на мізерну пенсію). Вичистили абсолютно всіх, хто підпадав під цю категорію? Та ні, але я не торгувала державними та військовими таємницями, якими володіла з огляду на займану на той час посаду начальника секретного відділу вищого військового навчального закладу, тож «вирішувати» проблему не було чим, а аргумент щодо вдівства з двома дітьми і проживання в гуртожитку, крім мене, нікого не цікавив.

Виросли діти, пішли у власне життя, а я бомжую…

Житлова черга – явище хоч і потворне, все ж соціально справедливе , особливо для військовослужбовців як людей, що справою свого життя обрали державну службу і поклалися на те, що і держава, в свою чергу, буде дбати належним чином про них.

Стою у черзі більше 23 років. Спостерігаю, як розбазарився житловий фонд міністерства оборони, що залишився після розпаду СРСР, як реалізовуються напрацьовані схеми розподілу житла між «потрібними» людьми, завдяки яким за час незалежності окремі офіцери отримали по 2-5 квартир від держави.

Сподіваюсь, вам доступне таке просте людське почуття як емпатія, тож можете собі бодай на мить уявити, що відчуває черговик, коли читає таке: ” Журналистам “Грошей” удалось попасть на заседание офицерской комиссии, которая раздает ценные министерские хоромы. На одном только заседании уважаемые военные выделили уютную квартирку на Лукьяновке девушке, которая обслуживает министерский сайт, и лишь два года служит в армии. Ходят слухи, что это — внучка влиятельного генерала.

Еще одна большая двухкомнатная квартира в центре Киева за счет государства досталось заместителю Генштаба Украины — Виктору Муженко. Интересно, что этот генерал в 90-х уже получил от государства квартиру, однако подарил ее сыну. Также у Муженко есть служебное жилье в Житомире. Но ведь работает он с недавних пор в Киеве, поэтому теперь у него есть еще и столичная квартира.

Так же легко получил уже пятую квартиру от государства адмирал Игорь Кабаненко.»(сайт ОРД).

Список черговиків тільки Львівського гарнізону від 2011 року: з перших двадцяти осіб 15 вже отримували і приватизовували квартиру від МОУ. Хтось залишив колишній дружині, хтось — дітям і тепер знову в числі перших…Що це?!.

Чому більше року назад зняли список черговиків з сайту МОУ? Де прозорість?

Появився так званий фонд службового житла. Що, керівництво не бачить, ( так само, як Кличко не бачить на Хрещатику російського кафе на місці гибелі людей!) , скільки так званого службового житла, яке роздавалось поза всякими чергами, тихо переходить в розряд приватизованих квартир?

Щорічно восени збираються по новому всі документи для підтвердження святого права стояти в тій розпроклятущій черзі й надалі, ЩОРІЧНО, Ви собі уявляте, більше 20 років бігаєш по всіх інстанціях, збираєш ті довідки і підтверджуєш-підтверджуєш-підтверджуєш, що ти ще не здохла…

Порахуйте, скільки державних грошей іде на утримання на посадах людей, які ті черги пантрують і папірчики-підтвердження на кшталт того, що я така-то, штампують? Та за одну витрачену на це по всій Україні канцелярку вже скільки квартир можна було б побудувати…

Я вже не кажу про те, що в усі часи в усіх державах і релігіях вдова завжди була під соціальним захистом суспільства…

Та от нарешті нові вітри змін принесли багато розмовного шуму довкола відродження соціального захисту військовослужбовців, от Бірюков радісно прокричав у нетрях Фейсбуку про торжество справедливості в питанні забезпечення житлом, за яку він ревно воює. Сталося, сталося, тепер черговикам видаватимуть гроші на придбання житла. Новина подарувала надію, але якусь смутну, тремтячу ( що значить жіноча інтуїція!)

І от викликають 11.11.15 р. в житлову комісію і урочисто повідомляють, що гроші є, надійшли на якийсь там рахунок і до кінця року (!) їх можна отримати. Сума з розрахунку 9 з чимось там тисяч гривень за кв.м для Львова. Негайно гуглю інформацію про ринок нерухомості у місті і… вклякаю. Що можна придбати у місті за пропоновані 15 тис. у.о.? НІ-ЧО-ГО!!!

ЩО ЦЕ???? Хто робив розрахунок? Чим керувалися? Чи це тільки у Львові курс долара росте з кожним днем? Може, там, у ваших кабінетах він такий, як ви обіцяли?

Пішла писати відмову… Поруч писав відмову колишній полковник з побілілими губами і я бачила, як він героїчним зусиллям волі тамує звірину лють, що темною гарячою силою заливає все єство… Адже щодня проходиш мимо шикарних кількаповерхових котеджів, які спромоглися побудувати хазяйновиті люди, чия офіційна зарплата десь у межах його доходу…

Україна — правова держава!!! — для кого? У вашому виконанні — для тих, хто, переступаючи мораль і закон, вміє робити гроші…

Знаєте, коли військову частину піднімали по тривозі, ми обоє з чоловіком бігли в ніч, залишаючи вдома двоє маленьких дітей. Як секретчик, я знала завчасно про всі планові перевірки бойової готовності. Але бували позапланові. І ти біжиш на службу, не знаючи, що сталося, чому оголосили ЦЮ тривогу… Серце твоє вдома біля діток, які пробудилися від гармидеру у військовому містечку: проїхала пожежна машина з ввімкненим сигналом, сповіщаючи загальний збір особового складу… протупотіли солдатські чоботи посильних, які побігли по квартирах за чітко розписаними адресами… Дітки звісно навчені мамою, що нічого страшного, що треба лягати й спати далі, що мама зараз повернеться… Але сама розумієш, що не знаєш, коли повернешся, бо раптом… А «раптом» за часи служби в Закавказзі могло бути всяке і далеко не найгірше — це напад на гарнізон грузинів, які ще вчора називалися братами, а нині призначили тебе окупантом… Ти біжиш, роздираючи серце, бо ні бабусь, ні родини немає поруч і діти фактично залишаються на волю Бога і примху долі… А розум вже там, де на тебе чекають, де і від твоїх злагоджених дій залежить, щоб уся ця велика махина військового люду й техніки прийшла у рух… І почуваєш себе важливим ланцюжком цього надскладного механізму, який називається в штабних документах бойовою готовністю своєї Держави, почуваєш радість від своєї причетності до Державної справи, гордість за свою корисність громадянам Своєї Держави. (А що почуваєте ви, коли малюєте схеми розвитку свого бізнесу? В Україні і Росії, з якою йде війна?!.)

… А потім ця Держава випльовує тебе, ніскільки не потурбувавшись, як ти впадеш у цивільний ґрунт, чи приживешся в умовах його ринкової погоди, яка вимагає від тебе зовсім інших якостей, ніж ті, якими ти успішно функціонував довгі роки… Виручають не ті реабілітаційні курси, які наспіх організовані для військовослужбовців, що звільняються у запас, за чиїсь там гроші. Виручає власна вигартована особиста висока відповідальність, дисциплінованість, працелюбність, які цінуються роботодавцями, виручає звичка терпіти, бо військовий статут довгі роки вимагав стійко переносити тягарі й негаразди військової служби.

Але ця сама проклятуща звичка стійко терпіти і дозволяє вам, керівництво Моєї Держави, так витончено знущатися над військовослужбовцями запасу, з року в рік нарощуючи чисельний склад тієї житлової черги.

Якби я отримала квартиру в 1992 році , після переїзду в Україну, я б її отримала з розрахунку на родину в четверо осіб. Не склалося (а який дерибан державного житла відбувався тоді, в умовах, коли багато військових виїжджали в інші країни колишнього СРСР!!! — квартири з собою вони ж не везли!!!… А який дерибан військового майна через скорочення війська відбувався всі ці роки!!!… Чи знайдеться прокуратура, яка все це колись дослідить і спробує бодай щось повернути в державне?), не склалося, діти виросли в гуртожитку. Виросли і пішли у своє доросле життя. Махінаціями з пропискою і т.п. займатися гидко…

Тепер я лишилась сама і ви, ви — керівництво Моєї Держави, смієте цинічно пропонувати мені 15 тис.у.о., за які навіть однокімнатку найгіршого варіанту купити годі? Гадаєте, проковтну, як ковтала безсилі сльози всі ці роки?

А, може, вам простіше протягнути через верховну зраду закон про відстріл пенсіонерів? Плутаються під ногами, чогось хочуть, заважають «вкушати радості жизні» у ваших палацах? А вашим діткам не тісно у тих хоромах, ні? А я де своїх троє внуків приймати маю? У тому хліві, який десь далеко поза межами Львова за ці гроші куплю?

І це на фоні того, що Моя Держава продовжує справно нараховувати пенсії Януковичу з іже з ним. То чи Моя ця Держава? Чи тільки ваша, для вас і ваших дітей?

Я відмовилась від тієї суми подачки, яку ви кинули з висоти своїх крісел.

АЛЕ Я НЕ ВІДМОВЛЯЮСЬ ВІД СВОГО ПРАВА ВИМАГАТИ ДОТРИМАННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА І СПРАВЕДЛИВОГО З ОГЛЯДУ НА ЦІННІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ Й ГІДНОСТІ, А НЕ ВАГОМОСТІ НОСІЯ ПОГОН, ПІДХОДУ ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ! А це значить, що отримати житло можна тільки раз і вже воля щасливчика: самому в ньому жити чи віддати колишній тещі. А це значить, що службове житло приватизовуватися не може! А це значить, що при покращенні житлових умов попереднє повертається у фонд МОУ! А це значить, що списки мають бути оприлюднені, має бути оприлюднена прозора процедура розподілу ВСЬОГО житла: і новозбудованого, і того, що паралельно «капає» від міста, приватних забудовників тощо за якісь окремі послуги від МОУ.

Я НЕ ВІДМОВЛЯЮСЬ ВІД СВОГО ПРАВА ВИМАГАТИ ПРОЗОРОСТІ І СПРАВЕДЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ ЖИТЛА, бо прапорщик така сама людина, як і ваші генерали, жоден з яких у тій черзі не стояв І ЯКОМУ ВИ ТАКІ СУМИ НЕ ЗАПРОПОНУЄТЕ!!!

Що для кожного з вас означена сума, якою ви хочете відкупитися від мого права на гідне проживання пенсіонера? Вечеря в ресторані десь там, де ви відпочиваєте? Сумочка для дружини? Годинник на зап’ястку? А ви кидаєте її мені, як нав’язливій бродячій собаці: на, подавись!..

Я ВИМАГАЮ, щоб мені була надана така сума, за яку я зможу придбати у Львові ( за місцем проживання і перебування на черзі) достойне сучасне житло, щоб мені, кандидату наук, не соромно було запросити до себе додому колегу-іноземця, як це було минулого року, коли приїжджали поляки (після прийняття нового закону про наукову діяльність така співпраця має стати більш активною), як це було цього року, коли приїжджали колеги з Донецької та Луганської областей, щоб я мала де прийняти своїх дітей та внуків, як це годиться для людини честі й гідності, для людини праці, чий стаж більше сорока років. А то мені в житловій комісії повідомили, що їхній представник поїхав до Києва з’ясовувати, чи можна мені надати доплату за визначену законом надбавку до житлових норм як кандидату наук, бо хоча закон і гарантує, не факт, що ним можна скористатися. Абсурд зашкалює: правова норма існує, але треба радитися, чи можна її застосувати до мене! А ви генеральські метри квартир з ким узгоджуєте? Чи, може, скажете, що купуєте для них квартири теж із розрахунку 13 кв.м на особу? За що до них інший підхід, ніж до мене? Я чесно відслужила свій термін військової служби, закінчивши її на майорській посаді в званні ст.прапорщика. Чи генерали не причетні до доведення війська до такого стану, що тепер вся країна, і я в тім числі, відраховую на армію щомісяця? Чи, може, генерали радують українців військовими перемогами? ДЕ? Досить казок про режим януковича, злочинна влада в Україні не януковичем почалася. Європейські стандарти, про які стільки мовного сміття останнім часом, визнають цінність кожної людини, КОЖНОЇ і МОЄЇ ТАКОЖ!!! Незалежно від того, прапорщик я чи генерал… президент чи безхатько… Європейські цінності ніколи не допустять, щоб людина, яка з 17 років активно включилася в трудовий процес, не змогла чесно заробити собі на житло до старості літ так само, як не допустять, щоб інша при такій самій заробітній платі зводила палаци.

Честь маю!

Старший прапорщик запасу Валентина Матяшук.

P.S. І не треба мені говорити, що я безсовісна, що в країні війна , що я заздрю багатству вашому, що я розхитую ситуацію… Не заздрю, бо вірю в Бога і Його справедливість. А щодо війни… Вона дивним чином не впливає чомусь ні на спосіб життя ваших родин, ні на бізнес з ворогом. Все, що можу в свої 57 років, я для нашої перемоги роблю! І цей мій відкритий лист — це теж для нашої перемоги! Бо її без визнання державою цінності людського життя, без визнання вагомості людської гідності, без належної турботи про забезпечення «відпрацьованого людського матеріалу» ніколи не досягти!