Старе життя по-новому: операційний аудит повернувся

Рішенням Уряду від 25 червня повернуто до життя операційний аудит державних підприємств, що мають стратегічне значення. Це рішення  прийнято під гаслом посилення фінансової дисципліни та на фоні повної відсутності навіть натяку на проведення економічних реформ та створення умов для ведення бізнесу.

Так і хочеться запитати наших високопосадовців — якої ж мети ми хочемо досягнути такими рішеннями і невже впровадження операційного аудиту разом з можливим створенням служби фінансових розслідувань це стратегічні напрямки розвитку державного фінансового контролю?

Насправді, якщо розглянути прийняте рішення з точки зору покращення системи державного фінансового контролю то мабуть є більш важливі проблеми, що потребують розгляду та вирішення. Якщо ж це цілеспрямована політика посилення тиску, створення ще одного корупційного механізму заволодіння державними коштами, то для когось це мабуть  «дуже логічне і правильне рішення» в непростих сьогоднішніх реаліях суспільного життя.

Хочу нагадати, що відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний    фінансовий   контроль   забезпечується  через  проведення державного фінансового    аудиту,    перевірки    державних   закупівель  та інспектування. Історично, найбільш розвинутою формою державного фінансового контролю є інспектування, тобто проведення ревізій. Інші форми державного фінансового контролю, такі як державний фінансовий аудит, перевірка державних закупівель виникли пізніше та потребують подальшого удосконалення, координації та розвитку. Операційного аудиту, як окремої форми контролю, цим законом не передбачено.

При цьому в роботі Державної фінансової інспекції, як органу державного фінансового контролю, є багато насправді важливих питань та проблем, які давно вже потребують свого вирішення і від яких залежить загальна ефективність системи фінансового контролю.

Серед них хотілося б зазначити відсутність одного з основних елементів об’єктивної і законної кваліфікації порушень – це методики визначення збитків. Ми маємо дивну та парадоксальну ситуацію – з одного боку правоохоронні органи та керівництво Держфінінспекції  України вимагають від співробітників фінансових інспекцій чітко визначати збитки, нанесені державі чи об’єктам контролю, а з другої сторони відсутній легітимний механізм визначення таких збитків. І при цьому у державних інспекторів немає законних можливостей подавати прямі судові позови для відшкодуванню завданих збитків. Все, що зараз робиться у цьому плані — це спонукання порушників до виконання вимог органів фінансового контролю через подання позовів до адміністративних судів, що лише значно затягує час та практично не призводить до реального повернення коштів. В інтерпретації керівництва Держфінінспекції України по відношенню до роботи фінансових інспекцій це виглядить так – ви покажіть збитки і забезпечте їх відшкодування і якщо хочете далі працювати — менше запитуйте якими інструментами ви можете це зробити.

Наступним важливим моментом є необхідність покращення ефективності роботи через зміну та оптимізацію внутрішньої структури центрального апарату та територіальних підрозділів фінансової інспекції. Потрібно вже давно відійти від моделі, де в галузевих департаментах проходить вся контрольно-ревізійна робота починаючи від планування до реалізації матеріалів (взаємодія з правоохоронними органами, застосування фінансових санкцій, притягнення до адміністративної відповідальності, інше) до змішаної (з елементами функціональної), коли галузеві підрозділи будуть забезпечувати лише проведення контрольних заходів,  а інші функціональні підрозділи будуть забезпечувати відшкодування збитків та здійснення інших заходів. Це посилить взаємну відповідальність підрозділів, покращить прозорість процесів та суттєво знизить вплив корупційних чинників на діяльність служби, адже тепер один керівник підрозділу не зможе вирішувати усі питання та одноособово впливати на застосування та виконання вимог і санкцій.

Також давно вже на часі створення нової сучасної внутрішньої інформаційної системи з елементами електронного документообігу, уніфікованої та суттєво покращеної методології, баз даних на основі мережі підконтрольних об’єктів з високо функціональним інтерфейсом, можливістю отримання інформації по широкому спектру критеріїв вибірки, автоматичного формування звітності в будь-якому форматі. Адже більшість доручень, які формуються як на рівні центрального апарату, так і на рівні територіальних підрозділів могли б виконуватися автоматично при наявності такої системи та значно б зекономили б час який так необхідний для проведення великої кількості контрольних заходів.

Також потребує подальшого впорядкування взаємодія з правоохоронними органами, в тому числі  унормування виділення спеціалістів та порядку їх роботи, обліку результатів такої роботи, застосування заходів впливу та відображення показників такої роботи у звітності центрального органу та територіальних підрозділів фінансової інспекції.

До цього ж ще потрібно додати практично відсутність координації та взаємодії органу державного фінансово контролю з Рахунковою палатою, державним казначейством, органами управління державних підприємств, Фондом державного майна, місцевими фінансовими органами та представниками місцевого самоврядування, відомчим внутрішнім контролем.

І нарешті мабуть саме важливе – необхідно суттєво підвищити заробітну плату та соціальні гарантії для працівників фінансової інспекції. Не можуть люди що контролюють  величезні державні ресурси бути жебраками. Це прямий шлях до корупції та знищення самої системи контролю.

Тепер повернемося до операційного аудиту.  Перевірка операційними аудиторами платіжних доручень та окремих господарських операцій державних підприємств начебто на перший погляд підвищує фінансову дисципліну в державному секторі економіки. Але це на перший погляд.

  Насправді ж це призводить до прямого втручання органів фінансового контролю в підприємницьку діяльність державних підприємств, затримки платежів, організаційних проблем і саме головне що подальше повноцінне проведення ревізій чи інших форм державного фінансового контролю стає проблемним. Адже втрачається незалежність органу фінансового контролю щодо погоджених ним та проведених підприємством господарчих операцій і платежів.

Хочу нагадати, що відповідно до міжнародних стандартів аудиту та кодексу етики основоположним принципом проведення аудиту є незалежність аудитора від управлінських рішень об’єкта контролю. Коли ж операційний аудитор погоджує господарські операції та перерахування коштів він стає безпосереднім елементом управлінської системи прийняття рішень і про яку незалежність при подальшому проведенні ревізій чи перевірки державних закупівель можна говорити?  

А в умовах нашої непростої дійсності, все що ми отримуємо в результаті впровадження операційного аудиту – шалений корупційний механізм та додаткові витрати державних коштів.

Мабуть уряду спочатку потрібно було б створити відкриту систему конкурсів та відбору кандидатів на посади керівників державних підприємств, введення контрактних зобов’язань керівників за результати діяльності підприємств, підвищення відповідальності органів управління (міністерств і відомств), а потім створювати додаткові механізми контролю.

А щодо питання реального посилення фінансової дисципліни на державних підприємствах, для якого начебто потрібен операційний аудит, то  було б краще взяти за основу модель, яка діє наприклад у Франції, тим більше що наші загальні підходи до формування системи державного фінансового контролю дуже схожі. Там бухгалтери державного сектору економіки паралельно підпорядковуються Міністерству фінансів і це забезпечує додатковий елемент контролю в державному секторі.

Ще раз наголошую — ми маємо достатню кількість форм державного фінансого контролю і нагальні завдання які треба вирішувати — це не збільшувати їх кількість, а суттєво підвищувати їх ефективність.

Однак вирішення цих важливих проблем, як видно, наразі нікого особливо не турбує. Керівниками призначені люди, які не зацікавлені в розбудові сучасної системи державного фінансового контролю. На порядку денному зараз виконання інших завдань – від забезпечення максимальної концентрації повноважень через введення операційного аудиту, створення «центрального органу в сфері економічної безпеки» — Служби фінансових розслідувань до більш прозаїчних — розстановка свої людей на керівні посади по принципу власної відданості, залякування незалежних співробітників, непрозорість дій та інформації, створення штучних проблем для об’єктів контролю під виглядом виконання державних завдань та таке інше.

А все це можна назвати такими словами: корупція і нові, а насправді старі кадри знову перемагають. Невже і цей шанс на зміни нами буде змарновано?

 Микола Григоровський, для ”ОРД”