Приватний сектор Майдану

Громадський актив Києва останнім часом потрапив у серйозну фінансову скруту. Серед організаторів замовних мітингів почалась паніка, відомі київські бренди на кшталт Вадима Гладчука опинились ледь не на межі банкрутства, а ринок брудного піару практично повністю підім’яла під себе якась «Чорна сотня Майдану» — нова піар-агенція, що розставила намети на Хрещатику й за демпінговими цінами пропонує послуги з проведення пікетів, демонстрацій та мітингів. Розцінки на організацію масових заходів настільки низькі, а лайна в ході їх проведення виливається так багато, що співробітництвом з «героями Майдану» не гребує навіть оточення колишнього Генпрокурора Віктора Пшонки.

Дарма, що Віктор Павлович разом з синочком Артемом зараз перебрався до Москви й тішиться новеньким паспортом громадянина Російської Федерації – у Києві на нього очікують великі справи. Тим більше, що в столиці України сімейка має перевірені кадри, які тиняються без роботи. Заради одного такого кадра, Дмитра Лупека (кум Артема Пшонки й зять екс-генпрокурора Олександра Медведька) минулої п’ятниці «Чорня сотня Майдану» спочатку намагалась штурмувати прокуратуру м.Києва, а потім влаштувала міні-барикаду біля Генеральної прокуратури України.

Ну, що там було в міській прокуратурі – не знаю, свічку, як то кажуть, не тримав. Тож послуговуюсь інформацією, яку на своїй сторінці у Facebook виклав один з організаторів акції Сергій Мельниченко:

«Кількасот (насправді чотири десятки – автор) активістів сотень Майдану прийшли до прокуратури м.Києва (вул. Предславинська, 45/9) з вимогою звільнення прокурора міста Києва Герасим’юка. Перед входом до прокуратури міста невдоволені активісти вступили в жорстку перепалку з представниками прокуратури та міліціонерами на вході. Одному з представників міліції (майору) зірвали в сутичці погони. Вхід в будівлю міської прокуратури був закритий вже заздалегідь. Деякі з активістів роблять спробу силою вибити двері в прокуратуру… Прокуратура ґрунтовно підійшла до питання своєї безпеки та захисту свого очільника від вимог Майдану… Вимогу звільнити прокурора активісти обґрунтовують його причетністю до репресивних механізмів режиму Януковича. Активісти сотень Майдану обурені тим, що Герасим’юк, попри люстраційні процеси, продовжує перебувати у владних структурах та продовжує свою протиправну діяльність».

Отже, про штурм прокуратури Києва нічого повідати не можу, бо там не був. Але події на Різницькій бачив на власні очі: десь біля другої дня до Генпрокуратури підтягнулись гламурні хлопці та дівчата й стали звалювати на проїжджу частину шини. Особливо порадувала отроковиця живою вагою десь 40-45 кілограмів, яка, вдягнута в коротеньку камуфляжну футболку, джинси та каску, зайняла бойову позицію біля входу до Приймальні громадян Генпрокуратури з кийком у руці. Дівиця ледь трималась на високих підборах і мало не падала, коли загрозливо розмахувала тим кийком перед громадянами, що намагалися здати скаргу або записатись на прийом до керівництва Генпрокуратури.

На запитання, що вони тут роблять, протестувальники (а їх було душ 15-20) охоче відповідали, що вимагають звільнення прокурора Києва Миколи Герасим’юка, який під час Майдану фальсифікував кримінальні справи проти учасників акцій протесту й примушував працівників медичних установ надавати в міліцію інформацію про поранених майданівців. І що в країні йде люстрація, владі треба дослухатись до голосу народу та призначити прокурором столиці видатного юриста сучасності Дмитра Лупеку…

Сказати направду, я не обізнаний щодо професійних якостей нинішнього прокурора Києва Миколи Герасим’юка. Про його правосвідомість чи повагу до законності мені також геть нічого не відомо, знаю лише, що в органах прокуратури він працював на незначних посадах з 2000 по 2007 рік, і знову був прийнятий до прокурорських лав та призначений керівником столичної прокуратури 25 березня 2014 року – за місяць по тому, як завершилось протистояння на Майдані. Можливо, він щодня натщесерце п’є кров християнських немовлят, але фальсифікувати кримінальні справи в січні-лютому 2014 року чи примушувати лікарів до співпраці з міліцією Герасим’юк не міг суто фізично: він на той час працював заступником голови Державної виконавчої служби України й до правоохоронних органів не мав жодного відношення.

Кум Артема Пшонки Дмитро Лупеко, якого Київська обласна організація «Правого Сектору» намагається зробити прокурором м.Києва

Що ж стосується Дмитра Олександровича Лупека, якого «активісти сотень Майдану» намагаються пропхнути в київську прокуратуру, то це дуже відома постать – він був звільнений звідтіля якраз за десять днів до призначення Герасим’юка. Саме Лупеко під час Майдану-2 і займався фальсифікацією справ, перебуваючи на посаді першого заступника прокурор м.Києва. А після революції – разом з іншим заступником прокурора, Максимом Могильницьким, – нищив документи, що викривали прокурорські злочини.

Втім, світову славу Лупеко здобув зовсім не завдяки тому, що одружився на донці колишнього Генпрокурора Олександра Медведька, і не тому, що є другом, кумом і подільником Артема Пшонки. Слава про Дмитра Олександровича давно біжить поперед нього ще з того часу, коли Лупеко після п’янки в прокуратурі Києва намагався зґвалтувати на робочому місці підлеглу співробітницю відділу кадрів.

Самим веселим у тій історії були пояснення, які Лупеко дав у Генпрокуратурі після того, як жертва його статевих зазіхань написала заяву на ім’я заступника Генпрокурора Кузьміна. Сайт «ОРД» вже переповідав, яким чином Лупеко тоді пояснював свою появу в службовому кабінеті заявниці зі спушеними штанями:

http://ord-ua.com/2014/03/11/prokurorom-kieva-naznachen-kum-artema-pshonki-genialno/?page=2&lpage=1 ,

але не зайвим буде ще раз процитувати:

«По словам Дмитрия Александровича в описываемое заявительницей время он внезапно почувствовал крайне болезненное состояние, выразившейся в остром желании немедленно помочиться. Приступ этой странной болезни застал Дмитрия Александровича в кабинете прокурорши, в котором цепкий прокурорский взгляд моментально заметил подходящую к случаю вазу. И вот, Дмитрий Александрович, стремительно расстегнул ширинку, достал «инструмент» и направился к вазе в поисках облегчения. А глупая кадровичка просто не так поняла его вполне естественные устремления, в результате чего и подумала, что прокурор Лупеко намерен ее изнасиловать.

Затем, в своих пояснениях Дмитрий Александрович указал, что прокурорша спровоцировала конфликт, а своими гнусными предположениями об изнасиловании настолько задела струны его нежной души, что Дмитрий Александрович решил ее по тюремному обычаю «обоссать». Ну и соответственно, Дмитрий Александрович в заявлении убедительно просил генпрокурора Пшонку его понять. Просто понять. И простить.

Естественно, в конце заявления Дмитрий Александрович не забыл упомянуть по примеру своего шефа Кузьмина о том, что он примерный семьянин, отец детей и добропорядочный православный христианин. И потому никоим образом не намеревался совокупляться с таким же сотрудником прокуратуры и офицером, что глубоко противно его христианскому естеству, пусть бы она даже этого сама требовала».

І ось тепер «активісти сотень Майдану» під орудою Сергія Мельниченка, який називає себе головою громадської організації «Коаліція учасників помаранчевої революції», лякають кийками перехожих біля Генпрокуратури та обіцяють влаштувати «третій Майдан», якщо новий прокурор Києва Герасим’юк не буде звільнений з посади й не поступиться кріслом скандально відомому куму Артема Пшонки.

Оскільки ми глибоко переконані, що всі ці «активісти сотень Майдану» діють абсолютно безкоштовно, то не могли не поцікавитись, хто ж це такий – Сергій Мельниченко. Як стверджує «Газета по-українськи» (цитую заголовок статті, присвяченої цьому пройдисвіту), «Сергій Мельниченко — це продажна шкура з трьома людьми, які його підтримують».

Щодо «продажної шкури», то малась на увазі історія про те, як у липні 2013 року Мельниченко взявся очолити «Врадіївську ходу», що прямувала з Миколаївської області до Києва. Втершись у довіру до протестувальників, Мельниченко швиденько оголосив себе лідером цієї акції й став шукати, кому б запропонувати за кругленьку суму розпорошити протест і зупинити ходу на півдорозі.

Невдовзі він разом з таким же професійним революціонером Ігорем Мазуром розшукав «представників адміністрації Януковича», відправився до них на перемовини та домовився, що за зраду «Врадіївської ходи» їм на двох з Мазуром заплатять 100 тисяч доларів США – по 50 «штук» на рило. Але «представники адміністрації Януковича» виявились, насправді, журналістами, які ці переговори зафільмували та виклали в Інтернеті. Ось, будь ласка.

https://www.youtube.com/watch?v=TI0Q0961C5U

Судячи з тієї активності, яку проявляють під прокуратурою Києва та Генеральною прокуратурою України «активісти сотень Майдану», цього разу переговори пройшли вдало й пан Лупеко виявився справжнім, а не підставним. От тільки одна трапилась заковика. Під час штурму прокуратури міста «герої Майдану» заявили, що вони – представники «Правого Сектору», а точніше – Київської обласної організації, і направлені провідником Ярошем для того, щоби поміняти прокурора столиці.

Як повідомила «Українська правда», з огляду на це прокурор Києва Микола Герасим’юк зв’язався з лідером «Правого Сектору» Дмитром Ярошем. Останній був вкрай здивований, позаяк перший раз чув про таку акцію й гадки не мав, що хтось від його імені виламує двері в прокуратурі та зриває погони з міліціонерів.

http://www.pravda.com.ua/news/2014/06/13/7028935/

Ярош пообіцяв розібратись з самозванцями з усією суворістю військового часу, але дуже швидко затих. Бо керманичем цих самозванців, тобто керівником Київської обласної організації «Правого Сектору», якраз і є той самий Ігор Мазур, який разом з Мельниченком торік шукав виходи на адміністрацію Януковича й пропонував за 100 тисяч доларів «злити» «Врадіївську ходу».

Тому замість службового розслідування пропонуємо пану Ярошу просто взяти й перейменувати Київську обласну організацію «Правого Сектору» на «Приватний Сектор». А також радимо не заважати побратимам заробляти свіжу копійку. Оскільки, як виявилось, «Чорна сотня Майдану», що займається брудним піаром і організовує платні мітинги, та Київська обласна організація «Правого Сектору» — це одні й ті ж люди.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»