Перед новим керівництвом України стоїть серйозне завдання – переформатувати судову систему задля відновлення довіри до неї суспільства. За чотири роки «донецькій владі» вдалося практично повністю зруйнувати українське правосуддя. І ось, як це відбувалося.
Реформаторські ініціативи
Спершу люди новообраного Президента Віктора Януковича – радник з питань судоустрою Андрій Портнов та народний депутат від Партії регіонів, голова парламентського комітету з питань правосуддя Сергій Ківалов – провели так звану судову реформу. Вона дозволила швидко прибрати із судів непокірних суддів. Після цього служителі Феміди «старого загартування» почали масово виходити у відставку. Відтак на їхні посади довелося працевлаштовувати нових людей.
І хоча процедура обрання суддів уперше була повністю змінена та відбувалася шляхом складання кваліфікаційного іспиту під егідою Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яку очолює наближений до Андрія Портнова суддя ВСУ Ігор Самсін, суддівські посади продовжували отримувати здебільшого невипадкові кандидати: родичі діючих суддів, прокурорів, чиновників, народних депутатів здебільшого зі Сходу та Півдня України.
Далі вони проходили співбесіду у Вищій Раді Юстиції, членом якої є радник Президента Андрій Портнов, а також депутат-«регіонал» Сергій Ківалов. Після цього їх своїм Указом на суддівські посади призначав Віктор Янукович.
Кузня суддівських кадрів
Щоб ці органи – ВККС та ВРЮ – ефективно працювали за новими вимогами часу, їх спершу очистили від людей «помаранчевої влади», яких «викинули» не лише звідти, а і з судової системи, як от суддю ВСУ Олександра Волкова. За нього нещодавно заступився Європейський суд з прав людини. З часом після таких чисток у ВРЮ фактично не лишилося незговірливих із Андрієм Портновим, який останні роки особисто контролював діяльність судів в Україні. Сьогодні він залишив країну і, як один із функціонерів поваленої влади, знаходиться у розшуку правоохоронних органів. Але його «ставленики» продовжують працювати. Ба, більше! Після втечі Президента Віктора Януковича голова ВККС Ігор Самсін змінив риторику, заявивши, що він «разом із народом» і продовжує чесно та об’єктивно поповнювати судову систему новими кадрами.
Цікава деталь: раніше, до середини 2010 року, ВККС діяла на громадських засадах, а з прийняттям закону «Про судоустрій і статус суддів» отримала значно більше повноважень, серйозне фінансування та навіть свій герб… із сумнівною символікою. І як би сьогодні Ігор Самсін не виправдовувався стосовно проведення чесної кадрової політики в судовій системі, українці самі мали змогу під час подій Євромайдану запевнитися в тому, хто та як там насправді працює.
Не стану перераховувати усі випадки винесення суддями незаконних рішень стосовно євромайданівців. Адже їх насправді – дуже багато. Зазначу лише, що перші незаконні арешти відбулися після подій на Банковій біля Адміністрації Президента, коли за ґрати служителі Феміди кидали закатованих «Беркутом» мітингувальників. І такі рішення виносили новопризначені судді, дехто з яких ще й року не пропрацював на суддівській посаді. Тому очищення судової системи від «недостойних» суддівської мантії людей має починатися з органів суддівської влади, які відають кадровими питаннями, – ВККС та ВРЮ.
Принизливе призначення
Члени Вищої ради юстиції також відповідальні за обрання суддів на адміністративні посади голів судів та їх заступників, що здійснюється за поданням рад суддів господарських, адміністративних та загальних судів. Останні за часів реформи були перетворені на «кастровані» комісії із 11 суддів, які обиралися конференціями судів. Саме ці групки людей і пропонують ВРЮ кандидатури суддів на адміністративні посади. Відбуватися це має за певним порядком, передбаченим Регламентом ВРЮ. Відповідно до нього, судді, які мали намір очолити той чи інший суд, повинні спершу отримати згоду на це від працюючого там суддівського колективу та підписи від його представників відповідних документів (біографічної довідки та характеристики). Як виявилося, такі умови дуже часто ігнорувалися в тому випадку, коли на чільні посади стратегічних судів Портнову та Ко треба було негайно призначити свою людину.
Так, зокрема, у 2012 році в обхід висловленій думці суддів Вінницького окружного адміністративного суду, які обрали на зборах собі керівника, ВРЮ призначила свого кандидата Олександра Вільчинського. Але, якщо із цим кадровим рішення якось змирилися вінницькі судді (новоспечений голова хоч недовго, але працював поряд із ними,) то от із призначенням у порушення процедури на посаду голови Обухівського районного суду Київської області, який розглядає «вигідні» справи про права на землю та нерухомість, Оксани Степанової виникли у колективі дуже серйозні проблеми. У цьому випадку думка суддів, які на зборах обрали собі іншого керівника, була повністю проігнорована радою суддів загальних судів та ВРЮ. Відтак, їхнім очільником стала недосвідчена суддя. Адже до цього моменту вона лише 5 років пропрацювала на суддівській посаді у славнозвісному Печерському районному суді Києва.
Відтоді, в Обухівському районному суді Київської області жодного дня не обходилося без скандалу. Служителі Феміди почали скаржитися в органи суддівського самоврядування та ВРЮ на неприпустиму поведінку свого керівника Оксани Степанової, яка, за їхніми словами, допускала приниження людської гідності підлеглих, публічно погрожувала, ображала працівників суду та здійснювала тиск на суддів. У наслідок чого, значна частина з них вимушена була звільнитися. Декілька місяців суд взагалі працював без жодного працівника канцелярії. І боротися із такої поведінкою керівника було фактично неможливо. Оскільки Оксана Степанова навіть не приховувала свої стосунки із найвпливовішою на той час у суддівських колах фігурою Андрія Портнова. Тому усі звернення її підлеглих до ВККС, ВРЮ та навіть правоохоронних органів з проханням про зняття її з посади керівника суду не дали бажаного результату. Вона продовжує працювати на цій посаді і навіть встигла вкотре вислужитися перед своїм покровителем, прийнявши 10 січня цього року рішення про позбавлення на півроку водійських прав учасника Автомайдану.
Відпрацьована система
Приблизно така ж ситуація і з головою Апеляційного суду Київської області Олександром Гриненком, якого в червні 2013 року із тими ж порушеннями Регламенту ВРЮ призначили на цю посаду. Раніше він досить тривалий час очолював Оболонський районний суд Києва. Після проведення судової реформи пішов на підвищення заступником голови Апеляційного суду столиці, де займався суто організаційними питаннями. А в травні минулого року Указом Президента був переведений до Апеляційного суду Київської області. Після чого одразу ж пішов у відпустку, під час якої його всупереч трудовому законодавству призначили головою Апеляційного суду Київської області.
Такий стрімкий кар’єрний злет пов’язаний із відданістю лінії, яку проводив у судовій системі Андрій Портнов. Тому й співпраця зі своїми підлеглими у нього вибудувалася точно така ж, як і у випадку з Оксаною Степановою, – за допомогою прояву зневаги до підлеглих, погроз та тиску. Відтак, не дивно, що і цей суд відзначився прийняттям, попри відсутність будь-яких доказів, рішень про позбавлення водійських прав учасників Автомайдану та арештів євромайданівців.
І таких випадків, насправді, є дуже багато в українському правосудді. Відтак, на тих, хто займатиметься очищенням судової системи від негідних честі носити суддівську мантію людей, очікує величезний обсяг роботи. Сподіваємося, що її вдасться виконати із гідністю та у законний спосіб.
Леся Шутко, Центр інформації про права людини
31 ответ
і до чого тут всілякі срані майданівці та автомайданівці якщо йшлося про порушення громадського порядку? тобто все що призвело до зміни влади вже не злочин бо так треба цій владі? та ми всі при розумі чи ні? всі судді муісять стіною стати проти цього беспрєдєла і судити всіх правопорушників по заслугах а не так як цього потребують ті хто організував майдан і став владою в резедьтаті перевороту