Фото з мавпочкою

Віктор Федорович, попри всі песимістичні та оптимістичні прогнози, знову зумів витончено шокувати європейських лідерів: до Вільнюса замість хитромудрого комбінатора та цинічного шантажиста з’явилася якась мавпочка з ялтинської Набережної, здатна лише фотографуватися з людьми та будь-що смикати за холошу господаря дядю Вову.

 фото УП

До сьогоднішнього ранку надія ще була – вже не на підписання Угоди про Асоціацію, але хоча б на так звану «Декларацію про наміри», яка б консервувала наші європейські перспективи під теплим шаром дипломатичного гною і не давала їм хоча б до весни змерзнути на морозному Майдані. В багатьох вона, як і будь-який крок назад на тлі неабияких очікувань, викликала закономірну образу та обґрунтовану недовіру, та все ж таки на нинішній момент залишалась чи не єдиним варіантом того мирного варіанту розв’язання конфлікту, який на майданах зветься зрадою, а в передвиборчих штабах – компромісом. Це рішення хоч з огидою, та можна було проковтнути, щоб одразу включитися до неминучого процесу демократичної зміни влади.

Задля підписання цього символічного папірця, адресованого передусім Кремлю, Європа була ладна заплющити очі на відвертий саботаж Януковичем усіх євроінтеграційних обіцянок – саме цього, як здавалося ще місяць тому, Віктор Федорович від неї й домагався. Але щойно Януковичу принесли ідеальний в його ситуації контракт, український президент більше не знайшов притомної відмовки й прямо заявив Європі в очі, що підписувати його від імені України має повноваження не він, а винятково уряд Російської Федерації. Ну якщо комусь усе одно так не терпиться бодай чогось домогтися від особисто Віктора Федоровича, то його радісно усміхнене хлебало завжди готове прилаштуватися на груповій фотографії учасників Вільнюського саміту.

Нині навіть досвідченим дослідникам психіки Віктора Федоровича важко сформулювати мотиви, з яких Янукович вирішив вдаритися в категоричний політичний та особистісний дауншифтинг. Можливо, образа на жадібну Європу, що зажала Януковичу 160 мільярдів, настільки стисла серденько українському президенту, що він просто мусив їй гордо кинути: «Країни, які не хочуть годувати Сім’ю Януковича, тепер муситимуть годувати Путіна!» От тільки проблема в тому, що годувати ніхто не збирається ні Януковича, ні Путіна, скільки б разів Віктор Федорович не розповідав країні і світові, що саме в цьому й полягає євроінтеграція.

Але з Вільнюсом наразі все зрозуміло – Вільнюс, як і годиться толерантній європейській спільноті, змирився й визнав право нашого примата на міжродове самовизначення. Мавпочка то й мавпочка, хай собі сидить у кутку та з перекладачем грається. Значно цікавіше з точки зору прикладної зоології – що український президент пороблятиме по поверненні до України. Їздити мирити нашу мавпочку з Майданом європейці більше не стануть, їхній інтерес із цієї глуздом забутої країни Янукович щойно вимів поганою мітлою. Сам Євромайдан тепер теж навряд розійдеться – адже без підписання навіть «декларації» вимоги громадян набувають статусу «відхилено в першому читанні». Студенти припинять свій страйк у відповідь на погрози та повне ігнорування їхнього голосу? Ага, розкажіть це комусь іншому – тітушкам, наприклад. Може, хоч вони від того перестануть вештатися між молоддю на Майдані, повернуться до своєї Білої Церкви та сховають обрізки труб до більш визначального для Віктора Федоровича часу.

Звісно, не варто недооцінювати глибину карколомних перевтілень нашого самопроголошеного «батька нації» (Дарвіну, певно, вже тиждень гикається). Можливо, вже ввечері Віктор Федорович пустить до телеетеру нове звернення до громадян: мовляв, ви ж усе бачили й чули, я вам аплодую, хочете – й станцювати можу, але валіть тепер усі в Москву на Болотну пікетувати Владіміра Владіміровіча.

Вікторе Федоровичу, Москва – це, звісно, дуже важливо й актуально, слєзам нє вєріт і звєнят колокола, та від Майдану значно ближче не до Болотної, а до Банкової. І майте на увазі, що дресирована мавпочка може керувати лише країною баранів, а Україна ще не втратила шансу довести собі, що такою не є. Тому порада до вас буде практичною: коли єдине, що вам залишиться, – це фотографуватися на набережній і, ковтаючи голодну слину, вдячно чекати, поки хазяїн Путін підрахує зароблені гроші та видасть вірній «фотомоделі» зароблений сухарик, не їдьте до Ялти. Бо навіть у Криму знайдеться немало туристів, які з радістю підрихтують вигідному атракціону Путіна товарний вигляд, – а з вічно побитими мавпочками на курортних набережних не фотографуються навіть пітони та крокодили. Тікайте краще, доки не пізно, в привітний сонячний Геленджик.

Юрко КОСМИНА, для «ОРД»