Дикий оскал донецьких хижаків. Частина 2. Володар імперії

Цікаво, але продивляючись коментарі до першої частини нашого оповідання, я побачив, що більшість бійок точилося навколо автентичності фотокартки. Себто, народ намагався з’ясувати, чи то на фото Анатолій Близнюк, чи не він. Відразу заспокою пристрасті. На фото – саме Анатолій Близнюк і його компаньйон Олександр Рибак. І в моєї впевненості є серйозне підґрунтя, бо фотокартка ця не з приватної колекції і в неї є власна історія, яка до цього оповідання відношення не має.

Я так розумію, що люди, які працюють на Близнюка за рахунок дискредитації фотокартки, намагалися якимось чином поставити під сумнів всю розповідь. Але торкатися інших тем їм було важко. Адже і сумісний бізнес з Борулько, і події славнозвісного 2003-го року, і вкрадені гроші обласного бюджет – все це дуже легко підтверджується. У тому числі і живими свідками, які навряд чи захочуть про це розповісти, бо у «донецьких» є свій «кодекс честі» і вони дуже не полюбляють виносити сміття з подвір’я. Але, повторюся, про це знають достатньо багато людей.

Давайте залишимо коментарі на совісті платних «коментаторів» Анатолія Михайловича і крокуємо далі до дивовижного світу людини, яка жодного дня не була підприємцем, але, не дивлячись на це, є однією з багатіших в Донбасі.

Як з’ясовується, таке також іноді відбувається. Бо влада у руках справжнього «господаря» може перетворитися на надзвичайний за своїми властивостями інструмент збагачення. А Анатолій Близнюк виявився дуже грамотним «господарем всєя Донбасу».

У першій частини ми лище трохи торкнулися схем заробляння їм грошей. Зараз спробую розповісти з більшою конкретикою, щоб не бути звинуваченим в необ’єктивності.

До «імперії», яку побудував Близнюк входить біля 100 різноманітних підприємств. Тут можна побачити «кожної тварі по парі». І громадські організації, і промислові підприємства і товариства з обмеженою відповідальністю, що займаються торгівлею, і навіть торгівельні центри.

Лише офіційно родина Анатолія Близнюка володіє такими, наприклад, підприємствами, як «Інженірінг», «Вентфасад», «Старокраматорський машинобудівний завод», «Краматорська нафтова компанія», «Торгівельно-виставковий центр», «Краматорський завод важкого станкобудування», «Краматорський завод металевих конструкцій», «Краматорське автотранспортне підприємство», «Електросталь», «Гірнорудне обладнання», «Сінтезбудсервіс», «СІнтезпродсервіс» і багато інших, вже не кажучи про велику кількість підприємств, що реєструвалися під конкретні проекти по прогону коштів, а потім швидко припиняли своє існування.

Тобто, чиновник, який працював мером міста, а потім став керівником області зміг взяти під контроль цілу мережу підприємств і організацій.  Контроль цей набувався не за рахунок придбання підприємств на ринкових засадах, а, фактично, рейдерським шляхом. Частково – за допомогою злочинного угрупування Рибака «17 ділянка», частково, вже тоді, коли Близнюк очолив обласну адміністрацію.

Можна, безумовно, сказати про лихі 90-і роки і пригадати інші бізнес імперії Донбасу. Ну хто ж без гріха? Хто мав таку можливість, той і користувався нею, щоб поцупити у держави шматочок її промислово-економічного потенціалу. Правду кажучи, Близнюк і тут мав свій власний стиль, бо не кожному приходила ідея в голову використовувати саме злочинні угрупування у комерційний цілях, але, то лише спір про засоби, який не вартий часу.  

Мова йде про інше. Коли бачиш всі ці заклади, єдине, що спадає на думку: чого ще не вистачало людині? Навіщо ці оборудки з сумнівними особами, ліві схеми заробітку, розкрадання коштів обласного бюджету? Невже ж Анатолію Близнюку не вистачало грошей? Чи справа у патологічній жадобі?

На ці питання немає простих відповідей, бо вони знаходяться в області психології нинішнього народного депутата України. Але підтвердження версії про жадобу є.

Достатньо проаналізувати лише дві брудні оборудки, які Близнюк і його команда реалізовувала протягом останніх років. Тобто, вже за часів президентства Віктора Януковича.
Зрозуміло, що Близнюк діяв не один. Але в нього ніколи не було й партнерів. Окрім специфічних Олександра Рибака та Павла Борулько, зрозуміло. Така от властивість. Психологія володаря йому притаманна не в меншому ступені ніж жадоба, а з такими людьми поруч знаходяться лише слуги. Які можуть заробляти виключно за рахунок пограбування вже вкраденого. Себто, залишаючи собі шматочок.

Такими от помічниками – слугами Близнюка були і залишаються дві цікаві постаті. Про першу, ми вже згадували раніше. Це Іван Валерійович Карасьов, 1980 року народження. Друга «довірена» особа – Ганна Петрівна Асланова 1975 року народження.

Карасьов у цьому тандемі виступає більше в якості мозкового центру, а Асланова – як виконавець. Чому вони ще на свободі – питання до правоохоронних органів, податкової та вищих «донецьких», які, скоріш за все, просто не бажають порушувати свій «кодекс» та виносити сміття за паршивою, але своєю «вівцею».  

Ці два помічника Анатолія Близнюка, діючи під його керівництвом, розробили та реалізували дві потужні схеми по розкраданню сотень мільйонів гривень обласного та державного бюджетів.
Перша схема, до болі знайома багатьом чиновникам в більшості регіонів України – поставка продуктів харчування до медичних установ, слідчих ізоляторів, колоній тощо. 

Як вона працювала в Донецькій області під егідою Анатолія Близнюка. Всі кошти, що виділялися під різні програми контролювалися в ручному режимі Іваном Карасьовим, який обіймав посаду помічника голови Донецької обласної ради Анатолія Близнюка.

Саме Карасьов відповідав за проведення «правильних» тендерних процедур. І немає нічого дивного в тому, що переможцем по всіх без винятку тендерах на закупівлю продуктів харчування для медичних та спеціальних установ, ставала одна і таж сама структура, яку ми вже згадували – ТОВ, що належить родині Близнюка – «Сінтезпродсервіс». Фіктивним засновником і реальним директором цього підприємства є як раз Ганна Асланова.

А далі, все просто. Штучно формуючи собі велику затратну частину від власних же фіктивних фірм, Асланова виганяла кошти на фірми, що займаються конвертацією. Більшість з них вже припинили діяльність. Воно й зрозуміло, бо «ями» довго не живуть. Але на їх місці виникли нові.
Крім того, використовувалися й інші схеми – виписувалися векселя в рахунок оплати товарів за поставку продуктів харчування контрольованим фірмам, які також укладали договори комісії з іншими фірмами, що мали ліцензії на торгівлю цінними паперами.

Цікавий факт, але й продукти харчування, що згодом поставлялися до медичних і спеціальних установ, також «покупалися» у власних транзитних фірм, які потім отримували готівку через «ями».
Гроші від конвертаційних центрів отримував вже безпосередньо Карасьов, який і передавав все, за виключенням власної частини, Анатолію Близнюку. Лише за останній період роботи команди «професіоналів» по цій схемі з бюджету на фірми Близнюка надійшло більше 200 мільйонів гривень. Скільки з них осіло в гаманці спочатку голови обласної ради, а потім губернатора Близнюка, розрахувати можна, але то є справа правоохоронних органів, якщо вони ще на щось здатні, окрім обкладання підприємців тіньовими податками.

Справжню огиду викликає навіть не те, що Близнюк  підставляв власні фірми у цю державну тему, що не дивує у сучасних корупційних реаліях України, а те, що простого карколомного завищення цін йому було недостатньо. Надприбуток формувався ще й за рахунок низької якості продукції, а іноді, і просто фіктивними поставками. На папері продукти були в одних обсягах, по факту, зовсім в інших.
Друга схема, на якій також потрібно акцентувати увагу окремо – це розкрадання знову ж таки державних коштів в рамках державної програми по створенню нових робочих місць в Донецькій області. Реалізація цієї схеми припадає як раз на період другого повернення Близнюка в крісло донецького губернатора.

Доречи, багато чиновників, які були в вертикальній схемі Київ – регіони, вже отримали свої «бонуси» у вигляді різних строків позбавлення волі та звільнення з посад. Близнюку і «його молодій команді» все спокійно зійшло з рук.

В цю тему державою вкладалися шалені гроші по всій Україні. В Донбасі, зрозуміло, кошти спрямовувалися на працевлаштування вивільнених гірників з підприємств, що знаходяться в стадії ліквідації і працювати вже не будуть.

Учасниками схеми були Центр зайнятості, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування, Державне казначейство в Донецькій області, нарешті фірми, які брали участь в тендерах по виділенню коштів на  працевлаштування. І от за цими фірмами – переможцями конкурсу знов висвітилася постать Ганни Асланової.

Близнюк навіть не став вводити нових людей в нову сферу, розраховуючи, скоріш за все, що його княжіння на Донеччині буде ще довгим. Отже, в тендерах знов перемогли «Сінтезпродсервіс», «Діанка – прод», «Будінвест-Донбас» і ряд інших, абсолютно підконтрольних установ. Окремо слід виділити підприємство «Мір», яке належить чоловіку заступника Близнюка по обласній державній адміністрації Маріні Черенковій. Тільки на це підприємство було «сплавлено» 25 мільйонів державних гривень! З нульовим коефіцієнтом корисної дії для держави і людей. 

Загальна сума державних грошей, що була скинута в цю прірву – більш, ніж  150 мільйонів гривень. Ви спитаєте, що на виході? Скільки людей працевлаштовані? Відповідь буде дуже сумною.
Типовий приклад роботи в цьому напрямку – діяльність ТОВ «Маріоніка», яке, працюючи в схемі Близнюка, проводило фіктивне працевлаштування, а ті працівники, які дійсно були влаштовані, в кращому випадку, використовувалися взагалі не за фахом або профілем. Нарахована ж заробітна платня, формувала затратну частину підприємства, зменшувала податкові обов’язки, а потім через банківські установи виводилася в готівку.

Більшість же фірм не проводили і такої діяльності, напряму виводячи отримані гроші на конвертацію з подальшою їх передачею до помічників Близнюка.

Щастя для Близнюка завершилося несподівано. Його оборудки стали відомі дуже багатьом і Віктор Янукович не зміг й надалі ігнорувати незадоволені заклики членів своєї команди. Свою цілеспрямованість проявив і Борис Колесніков, який, нарешті, зміг відплатити Близнюку, доводячи сумнівну інформацію раз по раз на саму гору.

Нарешті, рішення по дискредитованому губернатору було прийнято, але за його минулі подвиги, він був досить таки нормально працевлаштований міністром регіонального розвитку будівництва і житлово-комунального господарства України. За домовленістю, після виборів він мав стати народним депутатом, а потім, пенсіонером республіканського рівня.

Але Анатолій Михайлович встиг відзначитися і на новій посаді. Не та це людина, щоб спокійно чекати на відпочинок. Енергії ще вистачало, а звичка цупити все, що погано лежить нікуди не поділася.
Окрім невеличких тем по викраденню державних коштів (ну хіба можна для масштабів міністра вважати великим, наприклад, розкрадання 25 мільйонів гривень державних коштів, які були виділені для Мар’їнської районної комунальної установи, а потім вкрадені у повному обсязі), у поле зору Близнюка потрапила нова перспективна тема під назвою програма «Доступне житло». Так, то є саме та, широко анонсована, а потім безславно згорнута програма з числа ініціатив президента і уряду.
Над проектом програми активно працював у минулому ще один заступник Анатолія Близнюка в обласній адміністрації Борис Адамов. Це дуже колоритна постать навіть для Донецька. Він заслуговує окремого розгляду, поруч з такими видатними діячами новітньої історії Донбасу, як Юхим Звягільський, Микола Левченко, Олександр Лукьянченко, Олена Пєтряєва та інші. Але про так зване «Єврейське угрупування» треба розповідати окремо і розповідь буде довгою.

Повертаючись до міністерських справ Близнюка, слід відзначити, що Адамов діяв, за його словами, не самостійно, а під керівництвом Андрія Клюєва, який був першим віце-прем’єром в уряді Азарова. Його цікавість можна пояснити ще й стратегічними планами, адже наближалися парламентські вибори і були потрібні нові проекти.

На програму спочатку планувалося витратити біля мільярда гривень. Але до того ж були передбачені пільги для забудовників, які знаходилися й так у скрутному становищі із-за кризи на ринку нерухомості.

Анатолій Близнюк розумів, що навряд чи зможе долучитися до реалізації програми, маючи такого контролера, як Клюєв, а тому став шукати варіанти покращення ситуації для себе. І знайшов таки союзника.

Дочекавшись, поки програма офіційно зайде до Кабінету Міністрів, він швидесенько побіг до головного опонента Клюєва у владі, глави адміністрації президента Сергія Льовочкіна. З повним розкладом по програмі і, навіть, демонстрацією всіх слабких місць, за рахунок яких можна «спилити» від 20 до 60 відсотків від виділених коштів.

Льовочкін дочекався моменту і доповів ситуацію Віктору Януковичу в «правильному» ракурсі. За його словами виходило, що Клюєв бажає влаштувати мєгадєрібан мільярду, за рахунок іміджу президента.
Віктор Федорович, добре пам’ятаючи про взаємовідносини між Клюєвим та Льовочкіним, вирішив інформацію перевірити та викликав … Близнюка із довідкою щодо проекту зі всіма цифрами. Який і намалював президенту «об’єктивну» картину, згідно з якою складалося враження, що Клюєв намагається поцупити 35-40 відсотків з коштів програми.

Від опали Клюєва врятувала виборча кампанія, але лише частково, бо посаду він таки втратив і пішов працювати в РНБОУ. Програма так і не спрацювала, що недивно, бо вже задекларовані 35-40% до тих 20%, що планувалися відразу у якості планового відкату, ніхто в програму і не думав запускати.
Сьогодні ця програма повністю дискредитована і раз по раз у засобах масової інформації з’являються різні критичні публікації щодо оборудок навколо цієї ініціативи. Не врятувало програму навіть підключення до неї Бориса Колеснікова з його великим досвідом реалізації самих різних проектів. Статус Колеснікова сьогодні незрозумілий, а тому й чекати від нього ефективності дуже важко.
Таким чином, з Близнюком в міністерстві сталося як у тому старому анекдоті: і грошей не заробив, і перед Клюєвим дуже незручно. Після такого демаршу очікувати доброго ставлення було важко, а тому в черговий раз Близнюк був списаний. Цього разу – до парламенту (як і планувалося заздалегідь) , де його кандидатура навіть не розглядалася в якості кандидата на керівну посаду в жодному комітеті.
Але амбіції Близнюка навряд чи можуть дати йому спокійно працювати над законотворчістю, тому й будемо чекати його нового виходу в світ. Тим більше, що правоохоронців як не цікавили, так і не цікавлять кричущі факти корупції та розкрадання бюджету. Особливо, коли мова йде про «донецьких» можновладців.

Далі буде

Олег Засядько, для “ОРД”