З початку липня влада дивує неочікуваними звільненнями-призначеннями в уряді. Причому звільнені ледь пропрацювали у відомствах по три місяці – термін занадто короткий, аби демонструвати якісь результати.

Очевидно, справа не в їх непрофесіоналізмі – в аксіомі, обґрунтованій ще байкарем Криловим: «Ти винуватий в тому, що хочеться мені їсти». У біло-блакитних «голодних» до посад чимало — от і доводиться тасувати владну колоду, задовольняючи інтереси різних груп впливу.

В кінці минулого тижня з призначенням нового керівника Державного матеріального резерву України Юрія Благодира було завершено чергову комбінацію, про яку, власне, наша розповідь.

Новий «завгосп» країни Юрій Благодир — людина Володимира Литвина, що довгий час очолював партійний осередок «найгідніших» в Рівненській області, був заступником губернатора.

Благодир прийшов на місце, яке для нього звільнив Микола Злочевський, депутат Партії Регіонів, виходець з СДПУ(о). Злочевський, в свою чергу, пішов працювати міністром охорони навколишнього природного середовища, після звільнення квоти Литвина Віктором Бойко.

Питається: навіщо ця біганина та обмін квотами між двома учасниками коаліції Блоком Литвина та Партією Регіонів? Відповідь: курятники не задовольнили лисиць.

Дерибан засік Батьківщини

Зокрема, Микола Злочевський був надзвичайно розчарований своєю посадою керівника Державного комітету з матеріального резерву. Подейкують, що депутат матеріально стимулював своє призначення, і тому особливо великим було його обурення, коли він побачив, що в засіках Батьківщини пусто. Настільки пусто, що так просто не буває, що пахне в’язницею будь-кому, хто намалюється в керівництві і візьме на себе відповідальність.

Фото: Макс Левін

Одним словом, Злочевський був у шоці. Найтрагічніше, що в ситуації, в якій він опинився, не так просто було «списати» крах Держкомрезерву на попередника. Адже попередник керував зовсім нічого – три місяці. Інший попередник — той, при якому відбувся повний дерибан матеріальних резервів – Сергій Ганжа, був недоторканим для критики, адже зайшов у відомство від уряду Тимошенко за квотою Литвина. Тож звинуватити в будь-чому Ганжу — фактично те саме, що звинуватити спікера, соратника по коаліції.

Сергій Ганжа «старшим завгоспом» працював теж недовго — лише з кінця 2008 по кінець 2009 року. Втім, за рік зумів проявити неабиякий талант, якому б позаздрив будь-який багдадський крадій.

Автор розповість лише про деякі – цілком очевидні – факти корупційних дій у Держрезерві часів Ганжі. Але й їх цілком досить для того, аби скласти уявлення про нахабство тодішнього керівництва в питаннях дерибану.

Так, вже за тиждень після призначення Ганжі, відомство, що перебувало в кризовому стані, закупило для керівництва 10 нових авто, в тому числі – кілька представницьких «Лексусів».

Цікаво: автівки обійшлися значно дорожче, ніж якби їх навіть купували у найпонтовіших салонах столиці.

Тоді ж нове керівництво відкрило рахунки Держкомрезерву в «Європейському банку» — невеличкій фінустанові з сумнівною репутацією. Це в той час, коли навіть банківські монстри в умовах фінансової кризи банкрутували один за одним. Звісно, прогорів і «Європейський» — невдовзі банк був ліквідований разом з рахунками Держкомрезерву. Хто і як на цій ліквідації збагатився – цілком зрозуміло.

А як тодішнє керівництво Держкомрезерву реалізовувало матеріальні цінності! Це взагалі пісня! Коли, наприклад, паливо для реактивних літаків купувалося за 10 грн., а продавалося по 1,3 грн.

Отже, перед Злочевським відразу постала проблема: терміново знайти «відповідального», щоб не постраждати за чужі гріхи самому.

Фото: vip.glavred.info

Столичные тусовщики подтвердят: Злочевского частенько замечают вместе с Губским в самых пафосных заведениях города

«Відмивання» заднім числом

Сценарій виходу з ситуації йому вдалося напрацювати разом з керівником СБУ Валерієм Хорошковським. Обидва публічно заявили: “виявлено розкрадання та нецільове використання фондів Держрезерву на суму майже 7 млрд. гривень”. Хто ж винний? Відповідальним — у вустах керівників СБУ та Держкомрезерву — став не конкретний чільник відомства і не його політичний дах — Блок Литвина, а «попередній уряд».

І не збрехали, і правду до кінця не сказали.

Але весь «попередній уряд» за грати не посадиш, довелося підшукувати конкретного винуватця із плоті і крові для порушення проти нього конкретної кримінальної справи.

Звісно, пан Ганжа ним стати не міг. Не тільки тому, що на в Держкомрезерв його «направив» Литвин, а й тому, що він і зараз є досить впливовою фігурою в оточенні спікера. Так, Олег Кулініч, який замінив Ганжу на посаді, є, власне, його вихованцем.

Зрештою, вибір зупинили на тому заступнику Ганжі, який не мав політичного даху — Миколі Синьковському.

Синьковський працював в Держкомрезерві в заступниках при чотирьох керівниках. Коли прийшла команда Ганжі, його теж залишили — як людину, що готова виконувати будь-які накази, не надто переймаючись їх законністю. Про роль «шістки» Синьковського в команді Ганжі свідчить хоча б той факт, що коли в 2009 році автор місяць добивалася інтерв’ю керівника Держкомрезерву, Ганжа, знаючи, що питання не будуть аж надто лояльними, послав саме Синьковського.

Отже, за грати посадили Синьковського, і Злочевський, таким чином, «відмився».

Литвин: забрали цяцю – дали каку

Загалом за три місяці свого перебування в Держкомрезерві в архіскладній ситуації Микола Злочевський лише виграв. Зокрема, після всіх плачів про розграбований резерв, зміг отримати з Кабміну мільярд гривень на відновлення і зберігання матеріальних цінностей.

Крім того, навіть у пустому резерві Злочевському вдалося знайти дещо корисне на продаж.

В одному з інтерв’ю — ще на посаді — він розповів, що очоливши Дежкомрезерв встиг зупинити продаж 1,3 млрд. кубометрів газу за ціною на 75% нижчою за ринкову.

За інформацією джерел автора, в Держкомрезерві цього газу вже немає, його швиденько реалізували.

Однак нічого іншого для вигідного продажу більше не знайшлося. Тому не дивно, що з посадою пан Злочевський розпрощався без жалю. Й незабаром з´явився на значно більш комфортному для себе місці.

А Держрезерв знову віддали квоті Литвина. Так спікеру підсолодили гіркоту втрати Мінекології, разом з тим – нагородили додатковим головним болем, який його ж люди і спричинили.

Фото: Макс Левін

Відтак, ця владна метаморфоза – «мінус» для Литвина: забрали цяцю – дали каку. Не дивно: БЛ вже не має значного впливу на погоду в коаліції, тож з ним не надто рахуються. Втім, не так все й погано для Володимира Михайловича, адже поміж заступників міністра екології залишилося чимало його людей.

Що стосується Миколи Злочевського, то його призначення в Міністерство охорони навколишнього природного середовища — ілюстрація хрестоматійної байки про лисицю, яку пустили в курятник.

Міністерство екології Злочевському не чуже, воно є важливим фактором в процвітанні його бізнесу. А бізнес у Злочевського не маленький — варто лише подивитися його декларацію. Доходи в ній, щоправда як і у всіх політиків, мізерні, натомість задекларовано будинок майже на тисячу кв. метрів, автомобілі Ролс-ройс і Бентлі.

Подібні предмети розкошу — не дивина для нафто-газового барона, яким є Микола Злочевський. Його «спеціалізація» — видобуток вітчизняних корисних копалин, саме — нафти та газу в Полтавській та Харківській областях. Міністерство, що він очолив, видає ліцензії на ці видобутки.

Виглядає, що міністр видаватиме ліцензії сам собі. Природно: на цьому збагачуватиметься.

До подібних висновків автора спонукають спогади про 2003-2005-ий роки, коли пан Злочевський керував Державним комітетом природних ресурсів України. В той період ліцензії на розробку родовищ – за дивним збігом обставин – отримували структури, що були до нього наближені.

Навіть ще не ставши міністром – в квітні цього року – він примудрився пролобіювати отримання ліцензії на розробку багатющого Сахалінського родовища своєю компанією «Укрнафтобуріння». Нині ж, зайнявши посаду, він – логічно допустити – обмежуватиме свої апетити лише урахуванням інтересів та побажань соратників, що також зайняті в цьому бізнесі. Йдеться, зокрема, про Нестора Шуфрича, Дмитра Фірташа, Василя Джарти.

До речі, Василь Джарти, що очолював Мінекології з 2006-го по 2007-ий, теж видав чимало ліцензій близьким до себе бізнес-структурам. «Свої фірми» тоді роздерибанили й державні підприємства, що займалися розвідкою надр; приватизували нерухомість НАК «Надра України».

На Печерську вважають: Віктора Бойка «посунули» тому, що він недостатньо поблажливо ставився до «побажань» зацікавлених регіоналів.

Цікава деталь: коли на виїзному засіданні Ради Регіонів у Львові одна німкеня підняла перед Януковичем питання видачі ліцензій, автор звернув увагу на миттєву реакцію Василя Джарти. Нахилившись до Папієва, Джарти виголосив цілу промову, суть якої – невдоволення діяльністю Бойка.

Не дивно, що Бойка посунули одразу ж, як послабилися позиції Литвина в коаліції.

Ця метаморфоза продемонструвала всю глибину владного цинізму, коли будь-яка квота, будь-яке міністерство сприймається лише з точки зору можливості отримання надприбутків. Правильним є призначення того міністра, що поводиться у відомстві як лисиця в курятнику. Єфективним державником вважається той, хто передає на гору більше м’ясця.