Не цвірінькай! (перДлини тижня)

Жах та й годі: народний депутат від опозиції Андрій Шевченко з вини Бені Коломойського не зміг 10 січня 2013 року потрапити на пленарне засідання Верховної Ради. Виконати професійний обов’язок Андрію Віталійовичу перешкодила неплатоспроможність належної Коломойському авіакомпанії «Аеросвіт», про що обурений народний обранець проінформував «Українську правду» зі столиці Таїланду.

«Я в числі пасажирів, яких «Аеросвіт» лишив у Бангкоку, — повідомив законодавець популярному виданю. Нас — за даними «Аеросвіту» — близько 220 осіб. Мали вилетіти о 6:00 (рейс 171/172)… Відкладено на невизначений час. З неофіційних джерел — рейс відкладено мінімум на 12 годин, реалістично — щонайменше на добу… Люди розселені по готелях. Жодної інформації немає. Представника «Аеросвіту» немає. Консульство/посольство поки ніяк не проявилось… Через цю історію я пропускаю сьогодні Раду».

Причини такої стурбованості Андрія Віталійовича зрозумілі – прогул є серйозним дисциплінарним проступком. Кодекс законів про працю України навіть передбачає звільнення співробітника з ініціативи роботодавця через відсутність на робочому місці впродовж 2 годин без поважних причин. І хоча трудові відносини з депутатами КЗпроП не регулює, сама по собі думка предстати в очах виборців прогульником і дармоїдом пекла совість опозиційному парламентареві не менше, ніж побоювання, що хтось з соратників скористується його карткою.

Совість та підвищена правосвідомість, як відомо – то друга ознака українського опозиціонера. Ну, а першою є, безсумнівно, високий інтелектуальний рівень і здатність прораховувати свої вчинки бодай на два кроки вперед. Тож, напевно, Андрій Віталійович, телефонуючи в «Українську правду» з Таїланду за рахунок платників податків, мав передбачати, що якась гієна клавіатури зазирне на сайт Верховної Ради в розділ «порядки денні…» http://static.rada.gov.ua/zakon/new/AWT/index.htm, після чого замислиться – а яким дивом Шевченко взагалі опинився в Бангкоці?

Дивімось: 2, 3, 4 січня 2013 року народні обранці заробляли копійку невтомною роботою у виборчих округах – вели особистий прийом громадян, розглядали скарги, зустрічались з трудовими колективами. Здається, округ по виборах народних депутатів України в Таїланді ще не відкрили, тож Шевченко опинитись там на законних підставах не міг… 5, 6, 7  січня були вихідними днями, а 8 і 9 січня народні депутати займались законотворчістю у фракціях та парламентських комітетах. Зокрема – під орудою першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Андрія Шевченка.

Це що ж виходить: по завершенні робочого дня 9 січня 2013 року пан Шевченко прожогом кинувся в «Бориспіль», сів на літак, глупої ночі приземлився в Таїланді, випив кави в аеропорту й на шосту ранку зібрався вилітати назад, щоби встигнути на 10 годину на роботу?.. Звісно, ми не настільки інтелектуально розвинуті, як депутати від опозиції, але щось не дуже віриться в подібні нічні вояжі.

А, може, Шевченко був у Бангкоці у відрядженні? Чи проводив там свою законну відпустку? – Також ні. Бо на початку пленарного засідання Голова ВРУ Володимир Рибак оголосив, що жоден кнопкодав у відрядженні не перебуває, а відпустка надана тільки двом – Соболеву та Зубку.

А тому на майбутнє можемо лише порадити Андрію, який в робочий час засмагав у таїландському виборчому окрузі, спочатку думати, а вже потім телефонувати в «Українську правду». Бо, як говорила моя покійна тітонька, якщо в гівні, то не цвірінькай. Була така історія з замерзлим горобцем, на якого нагидила корова: горобець відігрівся, ожив і став подавати голос, після чого його побачила кішка, витягнула з купи лайна та з’їла. А мораль тієї історії була така: 1) не тільки ворог на голову сере; 2) не тільки друг з лайна тягне; 3) якщо в гівні – то й не цвірінькай.

Звісно, не один лише Шевченко весело відпочиває під пальмами в робочий час. Більш того, «робота в округах» є традиційним джерелом доходів членів українського парламенту. Для довідки: депутатська зарплатня становить 15 – 18 тис. грн. (у залежності від попередньої державної служби, а відтак – категорії державного службовця). Ще стільки ж депутат щомісяця отримує «для виконання депутатських повноважень» – на представницькі видатки та матеріальну допомогу виборцям. Панове, Ви багато знаєте випадків, коли ці гроші були використані за призначенням? Зрозуміло, що вони також ідуть у кишеню «слуги народу».

Окрім того, біля 30 тис. грн. кожен депутат щороку отримує «на оздоровлення». Але й це не все. Регламент Верховної Ради передбачає регулярну роботу депутатів у округах. Якщо навіть депутат був обраний за партійним списком, за ним все однаково закріплюється певна адміністративна одиниця, де він щомісяця має кілька днів поспіль проводити прийом громадян. Зрозуміло, що поїздки в округ повністю оплачуються коштом державного бюджету. Також зрозуміло, що народні обранці воліють приймати виборців на Канарах чи Мальдівах, натомість здають у Апарат Верховної Ради посвідки про відрядження з фіктивними відмітками. Та ще й пишуть заяви про компенсацію їм вартості проїзду та проживання під час роботи в окрузі.

Ще одна стаття доходу нардепУків – це зарплатня помічників-консультантів. При цьому розмір цієї зарплатні конкретному помічникові встановлює сам народний депутат – у межах загального кошторису. Тож не треба дивуватись тому, що син «національно стурбованої» Ганьки Герман рахувався помічником нардепа Юрія Болдирєва – відомого шовініста та українофоба. Насправді Ганчин нащадок Коля Коровіцин у кабінеті Болдирєва був, може, один раз – коли підписував заяву на роботу, здавав дві фотокартки та писав довіреність на отримання за нього зарплатні. Це – звичайна практика в стінах українського парламенту. Фактично у депутата працює один помічник з зарплатою в 3-4 тис. грн. з числа постійних співробітників Апарату ВРУ, а за решту фонду оплати праці (це ще десь 20 тис.грн.) розписуються «мертві душі». Всі задоволені – депутатові йде додаткова копійка, а всіляким коровіциним – стаж державного службовця.

Таким чином, загальний місячний доход народного депутата України складає 5-6 тис. доларів США (в національній валюті депутати свою зарплатню не рахують, хоча й отримують її 500-гривневими купюрами). Зрозуміло, що за такі жалюгідні гроші примусити їх ходити на роботу неможливо. Тож претензія до Андрія не в тому, що він – п’явка на тілі трудового народу, а в тому, що вважає українських журналістів дурнішими за себе. У Верховній Раді – всі дармоїди, і всі вони замість роботи в округах чи в комітетах роз’їжджають по курортах. Але ж в «Українську правду» додумався зателефонувати лише Шевченко.

А ось ще один майстер художнього слова – шоумен Костянтин Стогній, який у власному блозі на все тій же «Українській правді» розмістив філософське есе під назвою «С жуками в трусах, с тараканами в голове». Тема роздумів відомого телеклоуна – заява журналіста львівської газети «Експрес» Тараса Зозулінського про знайдений ним 6 січня 2013 року підслуховуючий пристрій, зашитий у домашньому одязі.

Сказати направду, підстав для великого скандалу й, дійсно, не вбачається. Незаконні оперативно-розшукові заходи щодо журналістів, політиків і громадських діячів – то в Україні звичайна річ, якою систематично промишляють правнуки Дзержинського та борці з організованою злочинністю в міліцейських погонах. Шкоди ті заходи нікому ніякої завдати не можуть, оскільки виконуються на дилетантському рівні й моментально розшифровуються.

Ще років десять тому для того, щоби встановити в якійсь квартирі спостережну апаратуру, розроблялась хитромудра оперативна комбінація, а відеокамери та мікрофони заводились від сусідів зверху. Так, наприклад, коли голова СБУ Леонід Деркач розпорядився встановити відеокамери в квартирі свого попередника Євгена Марчука, то свердлили підлогу в помешканні Леоніда Макаровича Кравчука – він живе якраз над Євгеном Кириловичем в знаменитому будинку 10 по вул. Десятинній в Києві. Але нині СБУ та МВС України становлять собою збіговисько бариг і дрібного криміналітету, фахівців, які хоча б знають, як саме треба проводити негласні заходи, там не залишилось, тож максимум на що зараз здатні оперативники – це ходити натовпом за об’єктом спостереження, лякаючи перехожих, та зашивати «жучки» в капці чи домашні халати, відкривши вхідні двері відмичкою.

Зрозуміло, що «жучки», встановлені українськими, так би мовити, «правоохоронцями», регулярно знаходять ті, кого ці «правоохоронці» мають слухати. Час від часу про це навіть повідомляють у ЗМІ, тим більше, що місце розташування пристроїв негласного зняття інформації нерідко повідомляють жертвам «прослушки» ті, хто ці пристрої встановлював. Принаймні, коли в УБОЗ ГУ МВС України в Київській області царював такий собі пан Анциферов, подібна інформація продавалась об’єктам оперативної розробки за 70 – 100 тисяч доларів.

Тож єдине запитання, яке виникло після заяви Зозулінського – хто саме ощасливив «жучком» квартиру журналіста: СБУ-шники, міліціонери, податкові міліціонери чи аматори з числа близьких друзів? Довго гадати не довелось. За кілька днів як чорт з табакерки вискочив Костянтин Петрович Стогній – штурмовик-десантник, оперативник від Бога й колишній член колегії Міністерства внутрішніх справ України.

«А есть ещё профессиональные кликуши, — пише телеведучий Стогній з пафосом справжнього полковника, — действующие на манер юродивого из трагедии Пушкина «Борис Годунов»: «Борис! а Борис! обидели юродивого… мальчишки отняли копеечку, вели-ка их зарезать, как ты зарезал маленького царевича». Вот на днях, неустановленные юмористы обидели юродивого пришили «жучок» к домашней одежде, а виноват оказался «режим Януковича». Если внимательно почитать то, что публикует сей «журналист с жучком», по моему оценочному мнению, материалы эти вторичны и конъюнктурны. Но панегирики в защиту «журналиста с жучком» уже заполонили всё информационное пространство».

Ну, якщо з паном полковником у відставці трапилась така істерика, значить «жучок» — то справа міліцейських рук.

Втім, так звана «цитата» з «Бориса Годунава» нам, однозначно, сподобалась. Очевидно, Костянтин хотів у такий спосіб не тільки плюнути в обличчя відомого львівського журналіста, але й підкреслити, що Пушкіна він читав у оригіналі. Тому першим нашим бажанням було подарувати Стогнію томик «Маленьких трагедій» або партитуру опери Модеста Мусоргського. Та враховуючи, що пан полковник явно не належить до числа тих людей, які проводить холодні зимові вечори в товаристві книжок, ми подарувати йому справжню цитату з Пушкіна. Насправді юродивий Ніколка говорив царю: «Николку маленькие дети обижают… Вели их зарезать, как зарезал ты маленького царевича».

Це – щодо тарганів у головах, про яких пише Стогній в блозі на «Українській правді».

http://blogs.pravda.com.ua/authors/stogniy/50eeb502c2f1f/

Якщо журналіст, знайшовши вдома невідомий пристрій, пише заяву в міліцію чи СБУ, то до чого тут таргани в голові? Інша річ, коли людина на п’ятому десятку набиває в спеціалізованому салоні начебто «дембельське» тату з зображенням «емблеми» неіснуючої десантно-штурмової групи.

А потім оголюється перед журналістками світських видань, розповідаючи про те, як він, буцімто, служив у середині 80-х у спецназі та стрибав з парашутом.

Тут, дійсно, потрібно втручання психіатра. Бо насправді Костя Стогній служив у прикордонних військах, парашути бачив на картинках, а малюнок на плечі з’явився в нього вже в передпенсійному віці. Принаймні, на фотографії, знятій раніше в Таїланді, у справжнього полковника ніякого «дембельського» татуювання не має.

Таргани в голові – це коли людина у віці Стогнія викладає в Інтернеті свої еротично-парашутні фантазії. Або яка на повному серйозі розповідає тижневику «Телескоп» (дивись інтерв’ю Стогнія в номері від 8 серпня 2008 року) наступне: «Я честно отработал в милиции 20 лет — я полковник в отставке». Тут без консультації лікаря точно не обійтись, на доказ чого докладаємо рапорт колишнього начальника Стогнія, полковника Кравченка, в якому оповідалось, чим саме в міліції займався старший оперуповноважений в особливо важливих стравах Стогній Костянтин Петрович.

Заступнику міністра внутрішніх справ України –

начальнику Головного управління

генерал-лейтенанту міліції

Міленіну О.Л.

Рапорт

Доповідаю Вам про те, що наказом ГУМВС України в м.Києві від 20 лютого 2002 року №63о/с на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, управління боротьби з незаконним обігом наркотиків Головного управління призначений підполковник міліції Стогній Костянтин Петрович.

З моменту призначення на посаду Стогній К.П. до виконання службових обов’язків, пов’язаних з документуванням наркозлочинів, не приступав, а займається журналістською діяльністю на телеканалі «Інтер».

На підставі викладеного прошу Вас доручити управлінню по роботі з персоналом винести на засідання кадрової комісії питання про переведення Стогнія К.П. на посаду, не пов’язану з розкриттям злочинів.

Начальник УБНОН ГУМВС

України в м.Києві

полковник міліції В.І.Кравченко

8 січня 2004 року

Ну, а справжньою перДлиною тижня стала фотосесія в стилі «домашнє порно» 22-річного Валентина Соркіна, сина новопризначеного голови Нацбанку України Ігоря Соркіна.

  http://ord-ua.com/2013/01/11/bydloelita/

Загально відомо, що природа відпочиває на дітях. Але хто ж міг подумати, що настільки безпробудно?..

Втім, а чому б Валику й не покуражитись? Життя вдалось, татко й матуся при грошах, дядя Вітя Янукович – при владі, усе

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»