Вибори: повторні чи потворні?

Об’єднана опозиція опублікувала перелік осіб, причетних до фальсифікації парламентських виборів в Україні. Список, ясна річ, розрахований для зовнішнього споживання й налічує 53 прізвища. Кого там тільки немає – від Президента Януковича до колишнього начальника Державної виконавчої служби у м. Первомайськ Стариніна, який, до речі, звільнився з цієї посади ще п’ять років і не має жодного відношення до якихось виборчих викрутасів. Навіть суддя Печерського райсуду Родіон Кірєєв – і той знайшов собі місце під №17. Єдине, кого немає в тому списку, так це людини, яка, власне, і повинна відповідати за те, що коїться в округах – організатора виборчого процесу в Україні та головного бухгалтера Верховної Ради. Тобто Андрія Петровича Клюєва.

Дивні в нас опозиціонери. Ось, наприклад, внесли вони до списку фальсифікаторів міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Питається: з якого дива? Тільки тому, що спецпідрозділ міліції «Беркут» нещадно лупив і поливав сльозогінним газом мирних мешканців у Первомайську, викрадаючи з ОВК протоколи дільничних комісій?

Дійсно, такий факт мав місце. Також ніхто не сумнівається й у тому, що «Беркут» штурмував будинок Первомайської мерії виключно для того, щоби поцупити справжні протоколи, поклавши замість них фальшиві. Але яке відношення до міліції має нинішній міністр внутрішніх справ? Він що, на роботу ходить і міліціонерами керує? Максимум, що йому можна закинути – так це службову недбалість, оскільки Захарченко є нечастим гостем на Богомольця, 10, а реально міністерство очолює перший заступник міністра Сергій Черних.

Цей список – запевняє опозиція – писався з тим, щоби іноземні уряди покарали фальсифікаторів, заборонивши їм в’їзд до цивілізованої Європи та наклавши арешт на їхні закордонні рахунки. Але, у такому разі, навіщо складати цілий список, включаючи туди людей, які явно в закордонних банках не мають ані шеляга? Для того, щоби припинити фальсифікації, достатньо анулювати шенгенську візу одній лише людині – секретареві РНБОУ (у відпустці) Андрію Клюєву. Та й майна в Австрії в Андрія Петровича побільше, ніж у затурканого начальством судді Окружного адміністративного суду м.Києва Амельохіна. Треба лишень «перекрити кисень» віденській компанії «Activ Solar», що належить родині Клюєвих, — і українські вибори стануть взірцем чесності й непідкупності.

Ось кадри того, як міліціонери в Первомайську, взявши штурмом окружну виборчу комісію №132 та винісши звідтіля протоколи дільничних комісій, закрились у автобусі й обприскують сльозогінним газом цивільне населення.

http://www.youtube.com/watch?v=iwn9LAUVGeY&feature=player_embedded

Не треба бути кандидатом технічних наук, як пан Клюєв, щоби збагнути: коїти подібне «правоохоронці» не могли без санкції «зверху», тобто без гарантій недоторканності з боку Генерального прокурора України Віктора Пшонки та вказівок «головного по виборах» в Україні Андрія Клюєва. Пшонку в список фальсифікаторів опозиціонери внесли, а Клюєва – зась. І то вірно: з рук Андрія Петровича харчилось стільки революціонерів, що розповідати тепер іноземцям про те, чим насправді займається секретар РНБОУ (у відпустці), якось незручно. Та й вибори, якими б брудними вони не були, коли-небудь закінчаться. І тоді знову Андрій Петрович – як справжній директор парламенту – напередодні важливих голосувань буде інтимно спілкуватись з керівниками опозиційних фракцій, а то й з окремими опозиціонерами, роблячи солодкі пропозиції, від яких так важко відмовитись. Ні, ображати таку людину не можна…

Хочеться нагадати опозиціонерам, що пред’являти претензії щодо системної фальсифікації результатів голосування на парламентських виборах 2012 року вони можуть тільки собі. Бо в 2005 році нинішня опозиція була владою і достеменно знала, хто саме і в який спосіб займався фальшуванням на президентських виборах 2004 року. Записані СБУ-шниками й передані в штаб Ющенка телефонні розмови про «пєчєньє» (тобто фальшиві виборчі бюлетені, які вкидались після закриття дільниць) Андрія Клюєва, його брата Сергія, народного депутата Олега Царьова, політтехнолога Юрія Левенця та інших не менш високоповажних персон викликали 8 років тому колосальне збурення.

Ось, наприклад записи двох розмов від 18 листопада 2004 року між невідомим на ім’я Анатолій Інокентійович і Левенцем та Левенцем і Сергієм Клюєвим. Високі достойники обговорюють проблему: виготовлені штабом Януковича фальшиві бюлетені сильно відрізняються від оригіналів; у Донецьку на це ніхто уваги звертати не стане, але тут, у Києві, «можем, б**… попалить все»:

Левенец: Анатолий Иннокентьевич, это Юрий Анатольевич. Мы посмотрели на «печенье», дело в том, что оно отличается.

Неизвестный: Ну, то, что сделали.

Левенец: Гм.

Неизвестный: Ну, оно в процессе притирки, будет такое же.

Левенец: Дело не в этом, там видимые изменения есть.

Неизвестный: Нет, не должно этого быть.

Левенец: Есть, я только не могу понять, почему это произошло. Мы тут все не можем понять.

Неизвестный: Не должно этого быть.

Левенец: Я вам перезвоню.

Неизвестный: Гм.

Левенец: Хорошо, спасибо.

* * *

Левенець: Ну, звонил Василий Михайлович, тоже обратил внимание, что «печенье» сильно, так скажем, разнится. А ты Андрею говорил об этом?

Клюев: Не-а.

Левенец: А чего?

Клюев: Не знаю. Это, конечно, б**… чистая х**ня. Можем, б**… попалить все. Здесь — точно. Там — эээ, прокатит, никто не обратит. А здесь — бля. Ох, б**… что делать — не знаю. Сказать Андрею надо?

Левенец: Ну, я думаю, да.

Клюев: Ладно, сейчас наберу его по «сотке».

Левенец: Набери его.

Тоді, наприкінці 2004 року, журналісти достеменно розібрались з механізмом фальсифікацій у другому турі президентських виборів, що коїлись під орудою керівника «тіньового штабу» Януковича Андрія Клюєва. Про підсумки виборів на Донеччині Клюєву можна було не хвилюватись, у протоколах там традиційно записують те, що треба, а не те, як проголосували. І, взагалі, рахувати виборчі бюлетені в шахтарській столиці не прийнято. Принаймні, коли в 2005 році прокуратура Ворошиловського району Донецька здійснила в обласному архіві відкриття боксів з документацією 42-го округу з результатами 2-го туру президентських виборів, то виявилось, що в коробках замість бюлетенів лежали старі газети.

Але в інших областях доводилось діяти більш вишукано – шляхом вкидання фальшивих бюлетенів з проставленими на них фальшивими печатками дільничних виборчих комісій. Одначе спочатку треба було знати, скільки саме вкинути, щоби не накоїти дурниць. Для цього й був влаштований «транзитний сервер». Саме на нього направлялась інформація з виборчих дільниць з результатами підрахунку голосів. Після закриття дільниць фальсифікатори зупинили підрахунок у керованих східних і південних областях, давши можливість повністю порахувати голоси виборчим комісіям Західної України. Дані накопичувались на транзитному сервері, на підставі цих даних давались команди скільки саме й на яких округах вкинути фальшивих бюлетенів, після чого вже рахувались результати виборів на Сході та Півдні.

Якби Юрій Луценко в бутність міністром внутрішніх справ домігся б притягнення організаторів фальсифікацій 2004-го року до кримінальної відповідальності, то, цілком можливо, він би зараз не познайомився так близько з розпорядком дня виправної установи. Але Юрій Віталійович – тонкий політик і тому він волів за краще бігати до Клюєва й прохати гроші на піар-проект «Народна самооборона». До речі, Клюєв Луценкові відмовив, і тоді батьком-засновником отієї анекдотичної «самооборони» став Давид Жванія.

Отже, історія 2004-го року нічому не навчила ані Клюєва, ані нинішню опозицію. Переконаний у власній безкарності Андрій Петрович продовжує поширювати в масах взірці донецької демократії, найсоковитішим прикладом якої стало побоїще в Первомайську.

Вдуматись тільки: після того, як в окружній виборчій комісії №132 було закінчено підрахунок 100% голосів і на сайті ЦВК з’явилась інформація про перемогу висуванця опозиції, фермера Аркадія Корнацького, приміщення ОВК штурмує «Беркут», виборча документація вивозиться міліцією й за пару днів опиняється в ЦВК. При цьому по дорозі 34-и дільничних протоколи заміняються на незграбні фальшивки з підробленими підписами й «лівими» печатками. І тепер Центральна виборча комісія, бачте, не здатна встановити результати голосування по цьому округу й просить Верховну Раду призначити повторні вибори.

А що, хіба протоколи виборчих дільниць пишуться в одному примірнику? – Зовсім ні. Автентичні примірники цих протоколів, з підписами членів виборчих комісій та «мокрими» печатками, виготовляються в кількох екземплярах, які мають однакову юридичну силу і вручаються довіреним особам кандидатів. Ці оригінальні протоколи були здані народним депутатом України Геннадієм Москалем до ЦВК в повному комплекті. Тепер треби лише взяти калькулятор і скласти цифри. Якщо ж у когось з членів ЦВК виникне сумнів і в цих протоколах – тоді треба просто перерахувати бюлетені. З ними, дякуючи Богові, нічого не трапилось. Які перевибори?

Причина цього безумства полягає в тому, що Генеральний прокурор України Віктор Пшонка накинув око на належні Корнацькому 15 тис. га землі в Миколаївській області і тепер пресує аграрія в сподіванні, що Аркадій Олексійович подарує ці землі сину Пшонки, Артему.

Якби Корнацький пішов би до Клюєва, як це робило багато інших кандидатів у депутати – як самовисуванців, так і опозиціонерів – і домовився: мовляв, я віддаю Пшонці свою агрофірму, а за це влада не перешкоджає моєму обранню до Верховної Ради, то ніякої бійні у Первомайську не було б. Але Корнацький зазіхнув на святе, на право донецьких пацанів відбирати в «лохів» те, що їм до вподоби. І тепер не допустити Корнацького до складання депутатської присяги – то для Клюєва справа принципу.

Цитуємо всюдисущу Соню Кошкіну:

http://lb.ua/news/2012/11/04/177459_shirma_diktaturi.html?utm_source=lbua&utm_medium=link&utm_campaign=mainarticle

«По имеющейся информации, «николаевская дилемма» — наряду с темами других «спорных» территорий, обсуждалась на недавней встрече двух высокопоставленных руководителей. Одного от власти, другого — от оппозиции. Предположим, Клюева и Мартыненко. Встрече, на который первый якобы сказал второму: «ни за один из скандальных округов мы не держимся, сможете передавить — они ваши. Но вот Николаев мы не уступим, Корнацкий не пройдет».

Тому ніяких «чесних перевиборів», насправді, не буде. Ані по 132-му виборчому округу, ані по інших «проблемних» округах. Погодитись з рішенням ЦВК про перевибори – це дати себе розвести «як лохів». Центральна виборча комісія насправді не вправі оголошувати вибори в мажоритарних округах такими, що не відбулися в разі успішного голосування – це пряма норма Закону України «Про вибори народних депутатів України». Точніше, вибори визнаються такими, що не відбулися, виключно в разі, коли в одномандатному окрузі після закінчення строку реєстрації кандидатів не зареєстровано жодного кандидата в депутати, або якщо у виборах брав участь один кандидат, і за нього віддали голоси менш як половина виборців, які взяли участь у голосуванні. У ситуації ж коли в ЦВК надані фальшиві протоколи, Центральна виборча комісія зобов’язана сама перерахувати бюлетені та встановити результат голосування.

Якщо опозиція погодиться з проведенням повторних виборів на «проблемних» округах, це означатиме, перш за все, легітимізацію того, що коїлось в інших округах, «непроблемних» (підкуп виборців, фальсифікація протоколів, вкидання фальшивих бюлетенів тощо). Це буде означати, що штурмувати окружні комісії, викрадати протоколи, фальшувати виборчі документи можна безкарно – у крайньому випадку по такому округу просто оголосять перевибори. Урешті-решт, це буде означати, що опозиція своїми руками взялась витягувати махінатора Клюєва з того багна, в яке він сам себе занурив. Втім, враховуючи той специфічний вплив, який Андрій Петрович має на нинішній депутатський корпус, нічого дивного в такому припущенні немає.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»