Ненажерливі Пшонки. Особливості травлення «кровосісiв»

Наприкінці липня 2012 року інформагентства облетіла звістка про те, що на Миколаївщині міліція затримала заступника керівника Первомайського опозиційного виборчого штабу Людмилу Нікіткіну. Про це журналістам повідомили в прес-службі Об’єднаної опозиції, оголосивши затримання «політичними репресіями» та «тиском на кандидата від опозиції по 132-му мажоритарному виборчому округу Аркадія Корнацького». Міліція, зі свого боку, запевнила, що політики тут немає ніякої – мовляв, порушена звичайнісінька кримінальна справа, виконуються слідчі дії…

Це – той рідкісний випадок, коли журналістське розслідування дозволяє майже повністю підтвердити офіційну позицію правоохоронців. Попри те, що тиск на Корнацького тут таки має місце, ні про яке політичне переслідування в даному випадку не йдеться, а погляди Нікіткіної чи її громадська діяльність міліціонерів турбують менш за все. Натомість їх цікавить посада та місце роботи затриманої (нині вже заарештованої): Нікіткіна працює головним бухгалтером величезного сільгосппідприємства в Миколаївській області «Агрофірма Корнацьких». Точніше – цікавить не міліціонерів, а сина Генерального прокурора України Артема Вікторовича Пшонку, якому приглянулось відома в Україні агрофірма.

Одним словом, жодної політики: звичайна кримінальна справа, з числа тих, які щодня порушуються на вимогу органів прокуратури, щоби забрати чужий бізнес. А те, що таке трапилось під час виборчої кампанії – то чисте співпадіння. Ну, не відмовляти ж Артему Вікторовичу собі в задоволенні прибрати до рук чуже підприємство лише тому, що в цей момент в Україні обирають новий склад парламенту?

«Всьо будєт Донбас!»

У бутність, коли Віктор Павлович Пшонка очолював прокуратуру Донецької області, питання перерозподілу власності на користь панів прокурорів, а також їхніх чад і домочадців, вирішувались швидко й невигадливо. На підприємця, який не усвідомлював свого святого обов’язку ділитись, вдягались наручники й він супроводжувався в ізолятор тимчасового тримання. Де він і перебував доти, доки не підписував належні для такого випадку папери. Причому, навіть порушувати кримінальну справу, щоби надати видимість законності перебуванню людини в камері, у Донецьку вважалось зовсім необов’язковим.

Якихось скандалів у пресі чи заперечень з боку Києва така практика не викликала. Хіба було двійко випадків. Як, наприклад, у Мар’їнському районі Донецької області в 2001 році, коли в наручниках опинився власник невеличкої хлібопекарні Володимир Ополєв за те, що не хотів віддавати прибуток колишньому заступникові Мар’їнського міжрайонного прокурора Ігорю Марченку. Щоби врозумити підприємця, Марченко разом з колишнім працівником обласного УБОЗу спочатку катував свою жертву я приміщенні гуртожитку в Кіровському районі Донецька, а потім розпорядився кинути до ІТТ.

Якби не журналісти, які розкопали, що Ополєв париться на нарах навіть без постанови про порушення кримінальної справи, то кушав би зараз пан прокурор хліб власної випічки. Та ще й Віктора Павловича частував би. Але після кількох десятків (!) публікацій Пшонці довелось таки уклінно попрохати Марченка написати заяву «за власним бажанням». До речі, тримав невинувату людину в буцегарні без жодних документів, а лише за вказівкою прокуратури, начальник слідчого відділу податкової міліції Мар’їнської міжрайонної держподаткової інспекції Донецької області Олег Линник. Зараз пан Олег перебрався в Київ і продовжує безкарно обслуговувати прокурорських, але вже на посаді судді Шевченківського райсуду столиці. Та й що станеться з цим аферистом у мантії, якщо кримінальну справу проти судді можуть порушити тільки Генеральний прокурор або його заступники?

Сім’я Пшонок давно вже окопалась у Києві, але методів наповнення кишень не змінила. Тому відповідь на сакраментальне запитання «так коли ж ці суки вже нажруться» ми спробували отримати в ході розмови з Аркадієм Олексійовичем Корнацьким – засновником тієї самої агрофірми, яку вже третій рік поспіль намагаються заграбастати люди в прокурорських погонах.

Аркадій Карнацький

Автор знає Аркадія Корнацького не перший день, тож під час його чергового візиту до столиці ми пили чай у нього в київському офісі та перемивали кістки Генеральному прокуророві та його синулі, який нині зажив репутацію рейдера №1 в Україні.

— Аркадію Олексійовичу, так як Вас доля звела з Пшонкою-молодшим?

— З самим Артемом Вікторовичем я жодного разу не бачився. Але від його імені приходив його кум, який був отут у мене в офісі й намагався обумовити покровительство Пшонки та його захист від правоохоронців. Було це так.

Влітку 2010 року прокурорські спробували обкласти поборами нашу фірму, для чого обласний прокурор Стоянов порушив кримінальну справу проти директора ТОВ «Агрофірма Корнацьких» Олега Павловича Кирилюка.

— Стоянов – це Микола Степанович, нинішній заступник прокурора Київської області?

— Саме так. Тоді він був прокурором Миколаївської області й займався грабежами, у тому числі, сільгосппідприємств. Методика цих «аграрних» грабежів була дуже простою: за вказівкою прокуратури районні земельні інспекції масово складали акти про те, що в полях такого-то сільгосппідприємства начебто існують державні земельні ділянки між селянськими паями, так звані проекті дороги і проектні лісосмуги, і сільгоспвиробники начебто самовільно їх захопили й незаконно обробляють. Потім районна прокуратура порушувала кримінальну справу й починала «доїти» фермерів. У нас, у Первомайському районі Миколаївської області, цим займався районний прокурор Білецький, рідкісний покидьок.

Прокурор Стоянов

Сума, на яку начебто вчинялися збитки державі від «самовільного захоплення» неіснуючих земельних ділянок під неіснуючими проектними дорогами, зазвичай складала більше 50 тисяч гривень, тому що нижній поріг для порушення кримінальної справи — десь на рівні 47 тисяч гривень, так от, всі ці кримінальні справи, яких було десятки, закінчувались одним і тим же чином: керівник сільгосппідприємства, який притягувався до кримінальної відповідальності, під тиском давав згоду на відшкодування цих коштів, які йому, як збитки державі, інкримінували, крім того, таку ж саму суму, 50 і більше тисяч гривень, ніс «на карман» прокурору, і на цьому справа припинялась «за зміною обставин». Єдине підприємство, яке не стало йти по цьому корупційному, хабарницькому шляху і не згодилося виконувати незаконні вимоги прокуратури, це було наше підприємство, ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

— Так Вам за це треба присудити довічне ув’язнення, Аркадію Олексійовичу. Стоянов трохи «поїхав дахом» на азартних іграх. Коли ще казино в Україні працювали офіційно, він щосуботи просаджував в Одесі або Києві до $40 000. І хоча в Стоянова є додатковий бізнес – чотири ресторани в Одесі, а також мисливські угіддя під Одесою та Києвом, живе він на доходи від прокурорської діяльності: має віллу в Іспанії, солідний автопарк, у якому журналісти нарахували сім представницьких автомобілів… А Ви взяли й шматок хліба з прокурорського рота вирвали.

— І не просто вирвав. Я став зустрічатись з журналістами, проводити прес-конференції, розповідаючи, чим займається прокурор області. Паралельно із цим, звичайно ж, нами велась юридична боротьба, і успішно, тому що правда була за нами, а суди ще не були остаточно запресовані під прокуратуру і губернатора. Під кінець 2010 р. я отримав пропозицію припинити публічну кампанію проти Стоянова і всієї, як я її називаю, прокурватури, в обмін на те, що нас більше не чіпатимуть. Приблизно в ту ж пору один мій знайомий, мабуть, із добрих намірів, привів до мене в офіс людину від Артема Пшонки, його кума. Я спочатку відмовився з ним розмовляти, але знайомий наполягав, мовляв, незручно, людина вже прийшла, і я погодився переговорити.

Кум Аретема Пшонки виявився чоловіком років сорока, звати його Олег, він зразу ж сказав, що вони з Артемом Вікторовичем дуже ефективно вирішують будь-які питання, що належать до сфери Генерального прокурора України.

— Яким на той момент вже був Віктор Павлович…

Так, Генеральним був уже Пшонка-старший. Олег у декількох словах продемонстрував свою велику обізнаність у справах «політичної тусовки», направо і наліво роздавав нищівні характеристики відомим людям. Зокрема, народного депутата Іванющенка, про якого у той час багато писали ЗМІ, назвав «просто дрібний карточний шулер». Олег підкреслював цим, що головні у всіх справах — прокурори. Цьому Олегу я розповів про конфлікт довкола кримінальної справи, яка сфальсифікована Стояновим, але Олега цікавило більш широке коло питань, він почав розпитувати, звідки взагалі почалися недоброзичливі стосунки із обласним прокурором. Тоді я повідомив, що ці недоброзичливі стосунки і ця конфронтація розпочалися ще у 2006 році, у зв’язку з тим, що Стоянов почав перешкоджати здійсненню моєї законної підприємницької діяльності, зокрема, по користуванню надрами.

У 2006 році я і мої земляки, селяни й працівники ТОВ «Агрофірма Корнацьких», вирішили будувати сучасне доступне житло з усіма зручностями для селян, визначили для цього земельні ділянки, я створив для цього будівельну компанію, оформив ліцензії. Ми з селянами заснували житлово-будівельний кооператив «Рідна хата», я купив навіть каменедробильну установку для того, щоб мати свій щебінь та відсів для виробництва бетонних виробів, купив багато техніки, у тому числі автокран, каток, екскаватори, бульдозери, вантажівки — все, що потрібно для здійснення будівельних проектів. Коли ми почали це робити та оформляти земельні права та права на користування корисними копалинами, які на нашій території знаходяться, — це родовища граніту, з якого робиться будівельний щебінь, нам почали «переходити дорогу» усі органи влади, керував цим облпрокурор Стоянов.

Я пояснив куму Пшонки, що прокурор Стоянов веде бізнес по всій Миколаївській області, у тому числі по гранітних кар’єрах і по вирізанню на брухт різноманітних підприємств, зокрема Первомайського цукрового заводу, а також ракетних шахт і таке інше. Олег дуже зацікавився цією темою, по декілька разів мене перепитував, що із себе становлять ці родовища корисних копалин, наскільки це великий та солідний бізнес, які це перспективи і т.д. і т.п. Я абсолютно щиро розказав, які можуть бути масштаби цього бізнесу, зокрема, по Кам’янобалківському родовищу гранітів, яке ще не почало розроблятися і яке має близько 12 мільйонів кубометрів граніту у твердому тілі, розповів, які тут можуть бути прибутки і так далі. Повідомив також, що все родовище розташовано під земельною ділянкою площею 27 га, яка належить мені на праві власності, що я маю безспірне право на розробку цього родовища.

Після закінчення розмови Олег сказав, що вирішити моє питання й зупинити наїзд Стоянова можна за 5 хвилин — його кум, Артем Пшонка, може звернутися до батька, і це все буде припинено. Але, звичайно, потрібен якийсь економічний інтерес. Я йому на це відповів, що не звик платити хабарі «за вирішення питань», що я абсолютно впевнений в тому, що сам розберуся із Стояновим, більше того, буду добиватися його притягнення до кримінальної відповідальності. На цьому ми з Олегом розсталися, він наостанку сказав: «ви все ж таки подумайте, якщо ви надумаєте, то в любий момент у ситуацію втрутиться Артем Пшонка».

Між нами сталася також розмова про те, що для людей такого масштабу, як Артем Пшонка, звичайно, якісь там дрібні гроші, 10-20 тисяч доларів в якості плати за його послуги, абсолютно не цікаві. Що йому може бути цікава участь у якомусь великому бізнес-проекті, і таким бізнес-проектом могла б бути, наприклад, розробка цього Кам’янобалківського родовища граніту. Під кінець я все таки наголосив, що ситуацію із цією кримінальною справою і взагалі із «наїздами» Стоянова я вирішу сам, без сторонньої допомоги, і на цьому ми розсталися.

Так і сталось – невдовзі ця фальшива кримінальна справа «по проектних дорогах» була закрита за відсутністю складу злочину.

— Хочу Вас запевнити – тут спрацювали об’єктивні обставини. Кримінальну справу закрили ще й тому, що Стоянов у той час залишився «без даху» і не міг творити свавілля безоглядно. Він був креатурою колишнього заступника Генпрокурора Кудрявцева й бандитничав на Миколаївщині, передусім, в інтересах Віктора Вікторовича. Як тільки Пшонка-старший попер Кудрявцева з Генпрокуратури, Стоянов тимчасово втратив підтримку в Києві, а відтак – можливість безкарно фальшувати кримінальні справи з метою вимагання грошей.

— А мені говорили, що Стоянов – це людина Піскуна.

— Правильно говорили. Але ще в 2006 році Стоянов змінив, так би мовити, орієнтацію, промінявши Піскуна на Кудрявцева. Про те, як співпрацювали Кудрявцев зі Стояновим свідчить, наприклад, історія з закриттям кримінальної справи №493, порушеної Головним слідчим управлінням СБУ 24 липня 2009 року відносно директора Південноукраїнської АЕС Віссаріона Кіма та головного інженера В’ячеслава Кузнєцова по обвинуваченню в розкраданні 13 млн. грн.

— Але ж зовсім недавно цей самий Кім був призначений президентом «Енергоатому».

— Абсолютно вірно. Кабінет Міністрів України звільнив з цієї посади Юрія Недашковського, який розкрадав колосальний бюджет «Енергоатому» на користь Давила Жванії та Миколи Мартиненка, і призначив на його місце Віссаріона Кіма, який є креатурою Андрія Деркача. Але спочатку треба було закрити кримінальну справу. Я вже раніше писав на «ОРД», що за це Кудрявцев взяв з народного депутата Деркача 4 млн. доларів. Після чого змінив підслідність і справа попрямувала до прокуратури Миколаївської області, яку в той час очолював кудрявцевська «шістка» Микола Стоянов. Зміна підслідності – це стандартний прокурорський прийом у таких випадках. З 4 млн., отриманих від Деркача, 1 млн. дістався Стоянову, і справа була закрита. Між іншим, слідчому, який, власне, і виносив постанову про закриття, не перепало ані шеляга… Але ми зупинились на тому, що кримінальна справа, порушена проти директора Вашої агрофірми, були закрита й без допомоги Артема Пшонки.

— Саме так, але натомість дуже скоро почалися нові «наїзди», тільки вже не з боку прокуратури, а з боку податкових органів. Прокуратура відійшла начебто на другий план, хоча все контролювала і «благословляла». Спочатку від податківців були якісь незрозумілі вимоги «Дайте нам документи, ми хочемо щось перевірити». На що ми казали: «Шановні, у нас у лютому-березні 2011 року тільки-но закінчилась планова податкова перевірка, по законодавству ви маєте право нас позачергово перевіряти виключно за наявності однієї з двох підстав: або є кримінальна справа, яка порушена стосовно посадових осіб агрофірми, або є службова перевірка відносно інспекторів податкової служби, які проводили в нас планову податкову перевірку».

Нам сказали: якщо так, значить буде вам кримінальна справа. І дійсно, десь в кінці червня — на початку липня 2011 року податківці почали вже буквально штурмувати агрофірму з вимогами допустити їх до проведення позапланової перевірки на підставі порушеної кримінальної справи. На наші законні питання, а де та кримінальна справа й чому в нас немає постанови про її порушення, нам відповідали, що кримінальна справа нас не стосується, оскільки вона порушена не проти службових осіб агрофірми, а «по факту».

Нам спочатку навіть не показували постанову слідчого про проведення цієї позапланової перевірки. Одним словом, усіляко намагалися добитися своєї основної мети – накласти арешт на активи фірми. Тобто, коли нам навіть показали постанову про проведення позапланової перевірки, яку слідчий видав на підставі порушеної «по факту» кримінальної справи (тривалий час ми навіть не знали, якого числа порушена кримінальна справа, ми мали тільки її номер, і, причому, номер в різних документах писався по-різному, з деякими відхиленнями), то ми зрозуміли, що податківці просто фальсифікують підстави для накладення арешту з вимогою розпочати позапланову податкову перевірку. Для цього, наприклад, вони приходили на підприємство не зранку, як це потрібно було б в разі проведення реальної податкової перевірки, а наприкінці робочого дня, буквально за 10-15 хвилин до його завершення, приходили, коли вже підприємство закрито, є тільки охорона, і коли вже немає посадових осіб. Отримавши відмову в доступі до приміщень, тут же фальсифікували акт про недопуск до перевірки і на підставі цього акта негайно застосовували арешти майна та банківських рахунків

Десь у серпні-вересні 2011 року, коли тиск податкових органів став дуже відчутним, коли у «наїзд» на агрофірму вже широкомасштабно включились усі органи влади і управління, у тому числі «губернатор» Круглов, зі мною зустрівся той знайомий, який раніше приводив в офіс кума Артема Пшонки, і сказав, що він бачився з цим кумом і Олег, тобто Пшонкін кум, сказав йому, що знає ситуацію по агрофірмі Корнацьких, і що ця ситуація начебто визначається так: все у Корнацького відібрати, але його поки що не чіпати, не знищувати.

— А як прізвище цього кума, може він до Пшонки ніякого відношення не має?

— Його звати Олег Жигир.

— Що?! Олег Анатолійович Жигир?!! Помічник-консультант народного депутата Григорія Омельченка й співвласник ресторану «Щекавиця»?

— Точно, мені говорили, що цей Олег разом з якимись СБУ-шниками, здається, з Вінниці, володіє рестораном «Щекавиця» на Подолі…

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

В тему:

Украинский непотизм в лицах: династия Пшонок http://ord-ua.com/2012/07/24/ukrainskij-nepotizm-v-litsah-dinastiya-pshonok/

Украинский непотизм в лицах: династия Пшонок (окончание) http://ord-ua.com/2012/07/24/ukrainskij-nepotizm-v-licah-dinastiya-pshonok-2/