СБУ проти дитини — рахунок 6:0

Хочу розповісти Вам мою історію.

Про квартирні афери відомо всім і, в принципі, всі схеми схожі, але моя ситуація інша. Тут теж квартирна афера, але головними героями виступають “некорумповані” правоохоронні та правозахисні органи: наші “справедливі” суди, “чесна” Служба безпеки України і “порядна” державна виконавча служба!

У 2008 році мій батько, працівник СБУ, отримав службову квартиру для cвого проживання спільно з членами сім’ї у м. Бориспіль. Згідно з ордером № 29, виданим виконавчим комітетом Бориспільської міської ради від 03.06.2011, моєму батьку Завалішину О. В., моїй матері, сестрі та мені було надано право зайняття жилого приміщення загальною площею 95 кв.м, що складається з 3-х кімнат.

Отримавши за рахунок сім’ї квартиру, батько швидко розлучився з матір’ю і одружився з коханкою з Рівного “пані” Федорчук С. Г., а також при цьому заявив, що я і моя сестра (його діти) є для нього ніким, а тим паче більше не є членами його сім’ї, а тому зобов’язані залишити отриману квартиру, бо він хоче привести туди жити свою нову дружину і її сина, а ми лише заважаємо йому у “його новому щасті”. Після нашої відмови, у квітні 2009 року батько звернувся до суду із позовом щодо виселення та визнання нас такими, що втратили право на користування службовим житловим приміщенням. Тоді батько справу програв, Апеляційний суд Київської області визнав його позов неправомірним.

Звичайно такий стан справ не влаштовував мого батька та його “новоспечену” дружину. Тому він “днював і ночував” на колишній своїй роботі в Службі безпеки України, яка в травні 2011 року подала позов до Бориспільського міськрайонного суду Київської області щодо мене, мого чоловіка, моєї сестра і мами про виселення з службового жилого приміщення.

При чому позовні вимоги та підстави подання позову СБУ у травні 2011 року подібні, є практично ідентичними з позовною заявою, поданою моїм батьком у квітні 2009 року.

Слід зазначити, що сьогодні у спірній квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина — мій син 29.11.2010 р.н., проте про нього у позовній заяві щодо виселення не було сказано ні слова.

Те, що було у Бориспіському міськрайонному суді інакше, як фарсом та цирком, назвати не можна, починаючи з того, що мене як матір дитини треба взагалі “посадити” за те, що я свою дитину зареєструвала у кваритирі, а про друге, “дочка взагалі безсовісна, адже татові-пенсіонеру тісно в кімнаті 26 кв.м., йому для комфортного існування потрібні всі 95 кв. метрів”.

Фактично рішення про наше виселення вже було готове до початку судового розгляду справи. А на мої слова, що порушуються права дитини, яка проживає в цій квартирі, суддя зазначив, що оскільки про дитину ні слова не сказано в позовній заяві, значить нічого не порушується. Іншими словами, виходить, можна виселяти із житла всіх, у тому числі дітей, не звертаючи увагу на закон!!!

Рішення по справі було винесено 7 грудня 2011 року, ні апеляція, ні касація не звернули увагу на “дибилізм” у винесеному рішенні. Адже у трикімнатній квартирі залишили проживати лише мого батька і малолітню дитину (1.5 роки), при чому без обох батьків!!!

Проте на цьому справа не закінчилась…

Державний виконавець настільки “перейнявся” питанням виконання рішення суду, що взагалі ні на що не звертав увагу. Навпаки у постійних телефонних дзвінках він роздавав мене погрози, лякав кримінальною відповідальністю і вимагав, щоб дитина теж залишила квартиру, бо за його словами “дитина там буде лише зареєстрована, але жити там не буде”.

Я зібрала свої речі і виїхала, щоб не травмувати більше сина, який почав боятися людей, ховатися і плакати по ночах. В квартирі залишили лише речі дитини (візочок, одяг, іграшки, меблі), бо їх просто не було куди вивозити, да й в прокуратурі запевняли, що дитину житла позбавити не можуть. Проте вже за два тижні висів новий замок, міліція “розвела руками” по типу “ми нічого зробити не можемо”, а дитину позбавили не лише житла, а й особистих речей…

Загалом тепер пишу схему для “чайників” або “як стати аферистом”: отримати квартиру — розлучитися — вигнати свою “колишню” сім’ю через суд — домовитися з державним виконавцем, щоб і дитину допоміг викинути “вулицю” — і щасливо жити одному у трикімнатній квартирі!!!

До речі, щодо міліції, прокуратури, Уповноваженого ВРУ з прав людини і інші “достойніші” органи можна взагалі не хвилюватися, вони зайняті “важливими державними справами” і їм не до вас та ваших афер. Так що спіть спокійно, панове аферисти — ваш сон охороняється “достійнішими з достійніших”!!!

Вчиться як треба, a головне все ніби-то і законно!!!

Ось така наша країна — “правова” держава!!!

Можу ще додати — “покращення для мене почалися вже сьогодні”, опинившись на вулиці з маленькою дитиною…