Жорстоке поводження людини з себе подібними існує стільки, скільки існує й саме людство. Але вперше на наукове підґрунтя застосування тортур під час кримінального провадження поставили наприкінці XV-го століття два викладачі Кельнського університету – декан Яков Шпренгер і пріор Генріх Крамер, більше відомий під латинізованим варіантом свого прізвища Інсісторіс. Виданий цими мужами вперше в 1486 року посібник інквізитора «Молот відьом» («Hexenhammer») містив детальну процедуру судочинства з тим, «щоби як духовні, так і цивільні судді мали готові прийоми тортур, ведення суду й винесення вироку». Це був, по-суті, перший кримінальний процесуальний кодекс.
Сумісна праця друзів-інквізиторів була схвалена офіційним листом богословського факультету Кельнського університету від 1487 року, тим не менш колеги Шпренгера по університету відмовилися відслужити заупокійну месу після його смерті 6 грудня 1495 року – факт на ті часи безпрецедентний. Одначе основна ідея цієї праці – оголошення «царицею доказів» визнання підсудним своєї вини в скоєнні інкримінованого йому злочину – пережила віки й у явному чи прихованому вигляді сповідується правоохоронцями та суддями багатьох держав, зокрема України.
Згідно з середньовічною правовою доктриною, лише зізнання обвинуваченого могло бути підставою для винесення йому обвинувального вироку. При цьому способи, за яких це зізнання отримувалося – завдяки справжньому каяттю, чи шляхом обману, залякування, фізичних або духовних тортур – значення не мали. Аналогічні принципи сповідували й у середньовічній Москві, де джерелом права була Велика Яса Чингізхана 1206 року, а головним способом отримання доказів вважалось взяття на муки. Царський судебник 1550 року, Соборне Укладення 1646 року, Указ 1673 року передбачали обов’язкові тортури за підозрою в скоєнні тяжкого злочину, стандартним процедурою було триразове катування вогнем в батогом, а смертна кара передбачалась як основний вид кримінального покарання. Урешті-решт, мордувати стали навіть по деяких цивільних справах.
Процес дізнання в середньовічній Росії був стандартним
Але остаточно змагальність у суді була ліквідована Петром І Указом 1697 року, яким передбачалось катування навіть свідка, якщо той «в больших и важных гражданских делах оробеет или смутится, или в лице изменится…».
На тлі сусідів середньовічна Україна виглядала ледь не оазою гуманізму, де катування в карному процесі застосовувалось лише у виняткових випадках, коли показами двох або більше свідків чи показами самого обвинуваченого було неможливо довести вину чи невинуватість підсудного. При цьому смертна кара застосовувалась набагато рідше, ніж у сусідніх країнах. Причиною цього було широке поширення на українських теренах Магдебурзького права, що встановлювало самоуправління міст. Робота ката, яку мав оплачувати магістрат, коштувала недешево, власного ката мало далеко не кожне місто, тож мордування, як і смертна кара, зустрічались у судовій практиці не часто.
Історик з Києво-Могилянської академії Катерина Диса в своїй ґрунтовній праці «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття», проаналізувавши архіви чотирнадцяти міст, встановила, що кати були лише в трьох — Львові, Кам’янці-Подільському та Кременці. У Києві власного ката не було до самого кінця ХVIII сторіччя, тож у випадку нагальної потреби фахівця з мордування доводилось «виписувати» з найближчого міста, де він був. Зрозуміло, що магістрат був не зацікавлений в додаткових витратах. І навіть у разі, коли норми матеріального права – «Саксонське зерцало», «Карлінський кодекс» чи приписи Бартоломея Гроїцького – вимагали виключно смертного вироку, суд часто обирав найменш жорстоку (і, відповідно, більш дешеву для міської скарбниці) форму страти. Наприклад, замість спалювання живцем – відсіч голови мечем.
Процедура катування на українських землях також була суворо внормована. Спочатку кат показував обвинуваченому знаряддя тортур і лише у випадку, якщо підсудний відмовлявся свідчити, приступав до роботи – як правило, розтягував людину на дибі та палив ступні свічками. При цьому кат не мав права завдавати каліцтва, оскільки якщо після трикратного повторення «дізнання» людина не визнавала себе винною, суд її мусив звільнити з-під варти (і таких випадків було чимало). Якщо ж обвинувачений давав викривальні зізнання, наступного дня він мав їх повторити вже без примусу в залі суду.
Диба такої конструкції широко застосовувалась у Європі, зокрема – на українських землях, для отримання зізнання від обвинувачених
Втім, траплялись і кричущі процесуальні порушення. Так, у 1634 році у Львові трьох жінок — Єву Грубарку, Доротею Смоличку та Єву Питлоху — було звинувачено у чаклунстві. На дибі вони визнали провину, але в наступному судовому засіданні заперечили свої слова та розповіли про неприпустимі порушення процедури катування. Зокрема, Єву Грубарку брали на муки дев’ять разів. Тим не менш, жінки за вироком суду були страчені. До речі, це – найдавніша задокументована згадка про катування в Україні. І – єдиний задокументований в Україні випадок застосування до обвинуваченого несанкціонованої кількості тортур.
Після приєднання українських земель до Російської імперії катування під час судового слідства стало звичною справою. Щоправда, при Єкатерині ІІ обвинуваченого брали на муки лише у випадку відсутності доказів його вини. У 1801 році тортури були офіційно заборонені, але фактично застосовувались аж до 1864 року, оскільки після кодифікації Сперанського, проведеної за часи Миколи І, справи в судах стали розглядатись виключно в порядку письмового провадження без виклику сторін і свідків. Вироки виносились на підставі письмових матеріалів, зібраних слідством, що забезпечувало широкі можливості для зловживань, зокрема – мордування обвинувачених.
Судова реформа Олександра ІІ запровадила в Росії сучасні принципи судочинства: рівність усіх громадян перед законом, презумпцію невинуватості при розгляді кримінальних справ, усність, гласність, змагальність, право обвинуваченого на захист. Суд був відокремлений від обвинувачення, запроваджений інститут присяжних засідателів.
Тож мешканцям Малоросійського краю з того часу й аж до 1919 року не доводилося відчувати на собі практичного застосування теорії «цариці доказів». Але проголошення України складовою Радянського Союзу мало чи не першим наслідком застосування призабутих було методів слідства, теоретичне обґрунтування яким згодом дав академік Андрій Вишинський – прокурор СРСР, похований у Кремлівській стіні за видатні заслуги перед Комуністичною партією та радянським народом.
За місяць по смерті кращого друга всіх фізкультурників товариша Сталіна, 4 квітня 1953 року, наказом №0068 Міністра внутрішніх справ СРСР товариша Берії «Про заборону застосування до арештованих будь-яких заходів примусу та фізичного впливу» катування в радянській міліції було категорично заборонено, а знаряддя тортур – знищені. У цьому наказі зазначалось, що в органах внутрішніх справ широкого поширення набули такі способи мордування: жорстоке побиття, цілодобове застосування наручників на вивернуті за спиту руки впродовж кількох місяців, тривале позбавлення сну, ув’язнення роздягнутим у холодному карцері тощо.
28 грудня 1960 року набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР, відповідно до якого зізнання обвинуваченого чи підсудного могло лягати в основу обвинувального вироку лише в тому випадку, якщо було підкріплено об’єктивними доказами по справі. Тим не менш мордувати в міліції продовжували й далі. Ба більш того: за роки української незалежності катування набуло такого поширення й таких форм, що можна лише позаздрити нашим предкам. На відміну від середньовічного ката українській міліціонер не зупиниться ані перед тим, щоби скалічити людину в ході допиту, ані перед тим, щоби її вбити.
Били, б’ють і бити будуть
Не треба думати, що в міліцію йдуть служити якісь садисти, а слідчий чи оперативний працівник отримують насолоду, спостерігаючи за тим, як затриманий корчиться в муках. Ще менше підстав вважати, що до недозволених методів ведення дізнання та слідства своїх підлеглих спонукає правоохоронне начальство. Тим не менш, катування в Україні – це повсякденне явище, за допомогою якого, власне, і здійснюється реальне чи уявне розкриття переважної більшості злочинів. Бо і той, хто катує, і той, кого катують, є заручниками двох принципів, на яких побудована українська правоохоронна система: показниками роботи міліціонерів вважається статистична звітність, а підозрюваний чи обвинувачений, як правило, позбавлений реального захисту.
Тільки глузування може викликати, наприклад, наказ МВС України від 16 вересня 2009 року №404 «Про забезпечення прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України», яким передбачено спорядження всіх міськрайлінвідділів системами відеоспостереження на вході, в чергових частинах, коридорах і слідчих кімнатах. Якщо відеокамери поставити навіть у туалетах, знущатись з затриманих у міліції не припинять до тих пір, доки від міліціонерів вимагатимуть виконання плану по розкриттю злочинів. При цьому розкриттям злочину в Україні вважається не вступ у силу обвинувального вироку суду, а пред’явлення обвинувачення на стадії досудового слідства, точніше – виставлення слідчим облікової картки статистичної звітності форми №4.
Не має значення, чи дійсно людина, якій пред’явлено обвинувачення, винна в інкримінованому злочині й на чому те обвинувачення ґрунтується – на об’єктивних доказах чи явці з повинною, отриманої під тортурами. Головне – що виставлена картка форми №4, значить злочин розкрито. Як наслідок, якщо відсоток розкриття злочинів у країнах Західної Європи коливається в межах 40-45%, а найвищими є показники Бельгії і Франції – 52%, то в Україні розкриваються 70-80% злочинів, а в окремих регіонах – навіть 90%. Щоправда, слово «розкривається» треба брати в лапки.
Автор колись знав начальника районного відділку міліції, який був підполковником, але мріяв про погони полковника. Якось він навіть звернувся до начальника обласного управління МВС з запитанням, коли ж йому буде присвоєне чергове звання. «А ось як забезпечиш стовідсоткове розкриття, — пожартував обласний начальник, — так і станеш полковником». І що ви думаєте? Наступного місяця райвідділ звітував, що в районі досягнуто 100% розкриття злочинів.
Але головна причина міліцейського безкраю – це принципове невизнання вищими посадовцями держави статті 59 Конституції України, частина 1-ша якої стверджує, що «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Насправді принципова позиція міліцейсько-прокурорсько-суддівсько-адвокатської корпорації, яку послідовно підтримують три останніх президенти України, полягає в тому, щоби допускати до захисту підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених або виправданих виключно адвокатів – тобто членів оцієї самої корпорації. А зовсім скоро, з 19 листопада 2012 року, ця антиконституційна вимога буде поширюватись і на представників потерпілих чи свідків – відповідно до нового Кримінального процесуального кодексу України, розробленого в нетрях Адміністрації Президента України.
А це означає, що міліціонери гарантовано й надалі мордуватимуть співгромадян, більшість з яких просто не має «домашнього адвоката», який по першому ж телефонному дзвінку проти глупої ночі примчиться в райвідділ, щоби захистити свого клієнта від знайомства з теорією «цариці доказів». Єдине, що може зупинити українського, так би мовити, правоохоронця від застосування тортур – це усвідомлення того, що на завтра жертва катувань зустрінеться зі своєю довіреною особою, яка негайно оприлюднить інформацію про недозволені методи слідства.
Треба сказати, що відповідна поправка до проекту КПК України ледь не потрапила в остаточний варіант кодексу. Профільний комітет Верховної Ради підтримав пропозицію народних депутатів допускати до участі в карному процесі в якості захисника будь-яку особу, а не тільки адвоката, на розсуд обвинуваченого чи підсудного – у повній відповідності до статті 59 Конституції. Але поправка ця була провалена у сесійному залі, 19 травня 2012 року Президент підписав новий КПК без жодних застережень і тепер кати у погонах можуть впевнено дивитись у своє майбутнє. На відміну від решти громадян України.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
30 ответов
Хорошая статья.
Внашій державі як що вона є така держава, методика нікуди не пропадала. Закон на цих людей не діє. Унас працює кругова порука, тай мирно ці люди не перейдуть до справедливості. Уних наце уже не має прав,тому що всі вони привязані до самого криміналу, та і їх почав контролювати кримінал, а це і є “беспредел”. Тому чекати від влади не можна ”ПРАВДИ”.
Автор:-“Тим не менш, катування в Україні – це повсякденне явище, за допомогою якого, власне, і здійснюється реальне чи уявне розкриття переважної більшості злочинів. Бо і той, хто катує, і той, кого катують, є заручниками двох принципів, на яких побудована українська правоохоронна система: показниками роботи міліціонерів вважається статистична звітність, а підозрюваний чи обвинувачений, як правило, позбавлений реального захисту.”
Цими словами автор сказав все.Вказана сама основна проблема і причина примінення сили.Всі ми є заручниками системи.Тут основне-статистична звітність міліції і позбавленність реального захисту підозрюванного чи обвинуваченого.«Катували-катуємо-будемо катувати» (с) Міліція України.http://www.unian.ua/news/461204-katuvali-katuemo-budemo-katuvati-s-milit siya-ukrajini.html
Вышинский, Берия и др. не верили что их методы уничтожения людей бумерангом вернутся к ним же ….. истроия, братцы, возвращается в виде фарса, пусть власть недалека и не задумывается о том что было, она (историЯ)их накажет их же методами, власть не вечна …. общаясь с людьми, мне рассказали несколько историй как судьба отыгралась на детях и внуках этих сатрапов……два из прошлых следователей КГБ упали на острые зубья забора при ремонте крыши и собирании вишни…. несколько их детей пошли по-рукам: стали проститутками и наркоманами…., их квартиры на Печерске перешли новой власти… Да хотя-бы взять Кучму — в 70 сровняли его с плинтусом и говном чего он и заслуживает…. А чего заслуживают Ющенко — Иуда или Кличко-Иуда-2, история продолжается….
Поучительно — правильно. Эти методы были, есть и будут совершенствоваться внедрением передового опыта, в том числе и мирового. Страдают — в равной степени как простые так и высокопоставленные. Все зависит от времени, места и политцелесообразности их применения. Сейчас период избирательности ПР и никакие правовые нормы для достижения политцелей не АВТОРИТЕТ. Политика — зло!
Товаришу Бойку видать курнул или кернул лишнего. Каким боком яса Чингисхана была источником права в Московском царстве. Вы хоть полный текст Ясы видели? Русская правда Ярослава Мудрого, кодифицированный источник права в Киевской Руси, тоже предусматривала пытки по отдельным видам преступлений, об этом не слова. А Московию лишний раз мокнуть в толчок с Ясой, это как водится, между делом, а дурням весело((( Про Сафиулина лучше получается, его и грызите:)
“…в міліцію йдуть служити якісь садисти, а слідчий чи оперативний працівник отримують насолоду, спостерігаючи за тим, як затриманий корчиться в муках.”
Тільки так, а не інакше. Люди з іншими принципами там просто не втримаються.
Киянке. Служба в милиции — это не вечерняя прогулка по киевским склонам Днепра, а сложная и ответственная работа Служба в милиции требует от человека полной отдачи интеллектуальных, духовных и физических сил. Плюс мужества и безупречного исполнения не только гражданского, но и служебного долга.Труд сотрудника милиции становится во много раз тяжелее и опаснее в периоды социальной неразберихи,роста преступности. Ни в коей мере нельзя судить о эффективности и справедливости работы милиции по отдельным, даже крайне безобразным фактам беззакония и произвола. Утверждать, что в милицию идут служить только садисты, а следователи испытывают наслаждение от мучений людей, может только провокатор, насмотревшийся современных идиотских сериалов, или имеющий за душой немало грехов и приводов в милицию. Расслабьтесь и попытайтесь успокоится. Переключитесь на другие сериалы. Тяжело сейчас нашим следователям. Они несут немыслимую нагрузку, когда в их производстве одновременно находится более двух десятков уголовных дел. И за каждым делом судьба человека, и по каждому делу нужно допросить десятки людей, назначить экспертизы, осмотреть предметы и документы и при этом — не дай Бог — не допустить не только беззакония, но и серьезной ошибки. Да еще надо поработать над диссертациями. Сегодня только в Главном следственном управлении МВД трудится несколько кандидатов наук и докторантов. Ничего подобного не было даже 5-6 лет назад. Уважаемая киевлянка, автор публикации не бережет ни Ваши, ни мои нервы, злорадно излагая бесчеловечные приемы инквизиции, иллюстрируя их мерзкими средствами пыток. К чему бы это?
Урядник, Вы не знаете почему МВД скрывает положительные примеры работы следователей милиции?
к сожалению автор отстал от реалий времени и в работе по раскрытию преступлений в том числе..уже все,практически все изменилось и будет менятся дальше…одно только хочется сказать — все говорят о правах преступника,-адвоката,помощь,накормить,напоить,чистое белье,кондиционер в камеру,вежливое обращение…и т.д.,а никто не говорит о правах потерпевшего — человека и гражданина,которого “обидил” негодяй,кто и как должен обеспечивать защиту его прав?..к сожалению очень мало средств имеется для этого..и если бы,не дай Бог,ограбили или изнасиловали самого автора или близкого ему человека — я б посмотрел,как он защищал права бандита,как бы он искал его и доказывал..в порывах своей мести…эта проблема намного сложней и глубже,чем кажется
Урядник — мусор на все 100%. Посмотри, урод, в зеркало и скажи: что в СССР мусора не устраивали допросов с пристрастием, и сейчас в райотделах все по закону. Не надо врать! Кто там бывал тогда или сейчас плюнут смачно вам в лицо. Особенно убивает наповал ваше повествование о наличии докторов, профессоров и т.д. в рядах силовиков — я катаюсь от смеха. Разве вы не знаете как делают звания и не только научные? В органах остались только имбицилы и вымогатели. Все силовые стуктуры давно занимаются зарабатыванием бабла — иначе откуда такие статки у генралитета и ниже? И т.д. и т.п… Так что, уважаемый, не 3,14дите. Вам никто в здравом уме не верит. Хотя, если вам приплачивают за рекламу, тогда я вас понимаю… трудитесь, сексот вы наш образованый.
Правильно зампоопер написал. Никто не говорит о правах потерпевшего — человека и гражданина от ментов-оборотней. Кто и как должен обеспечивать защиту прав человека и гражданина? К сожалению очень мало средств имеется для этого.. проблема с ментами-оборотнями намного сложней и глубже,чем кажется автору статьи.
Як завжди Володимир Бойко порадував цікавим матеріалом. Тільки новий КПК Янукович підписав 14 травня цього року, а починає цей Кодекс діяти через 6-ть місяців після його публікації (19.05.2012 р.), тобто 19 листопада 2012 року.От!
Серед працівників міліції основна частина нормальних і порядних людей ,яким соромно за те що відбувається в їх відомстві.Професіонали не потрібні , карєру роблять ті , що готові виконати любий наказ керівництва в тому числі і злочинний ( як це підтверджують сьогоднішні події).Але працівникам міліції потрібно задуматись ,що живуть вони в Україні ,відчувають їх родини шоденне “покращення” від сьогоднішньої влади , їх чекає мізерна пенсія якщо дадуть дослужити , безробітне рабське майбутнє їх дітей . За це варто боротись — бити власний народ (на податки якого ця міліція утримується ) , використовувати сльозоточивий газ проти нього . Подумайте , з ким ви .
Мусорок-урядник, ты забыл упомянуть самого главного “проффессора-докторанта-гаранта”. Прокукарекай и про его “проффессионализьм”. Да, и не забудь очередной раз лизнуть захарченке и твариннику.
Володимире Марковичу, Ви, звичайно, робите велику справу, звертаючи увагу суспільства на небезпечність катів у погонах. Але чому “карний процес”? Порівняйте “кримінальне покарання” і “карне покарання”. Адже не може бути кримінально караного діяння. Тому словосполучення “кримінально каране” не є правовим терміном, бо це вже буде тавтологія, як, наприклад, “кримінальний злочин”. І стосовно портновських “кримінальних проступків”, які Вам так подобаються:-). Правопорушення, як звісно, поділяються за ступенем небезпечності: на злочини і проступки (адміністративні, цивільні, дисциплінарні). Зверніть увагу на те, що в Кримінальному кодексі України не існує поняття “кримінальний проступок”. Матеріальний закон завжди є і буде ведучим, а не відомим в галузях права. От!
Господин урядник! Теперь по истечении некоторого времени прочитайте свой пост и напишите опровержение. Вы живете в стране Украина и здесь “пашут и роют” украинские менты. Главная их задача — удержаться с корочкой мента до пенсии, а не расследовать, защитить, разобраться, помочь…И даже, если бы у украинского следока было в производстве только одно дело, то он бы унижал, бил, шантажировал, вымогал…. Такова сущность этих мерзких тварей. Печально, но правда. Попробуйте переубедить. Не получится, нет таких фактов.
Панэ Урядник. То, что хлеб милиционера нелегок — не новость. Но с ученными степенями Вы, право, погорячились — к сожалению, в Украине их вес давно девальвирован. Знаю не одного милиционера -обладателя ученной степени или звания “заслуженный юрист”, который в слове “еще” обязательно две-три ошибки сделает. Даже в слове “х..й” грамматический ляп допустит.
Решить этот вопрос просто. Пусть завтра народ подает петецию-челобитную в Вреховную раду о полном роспуске правохранителей всех наименований. Охрану общественного порядка возложить на ЖКХА- смогут домом управлять, смогут и охранять. Не нужны нам всякие там органы, они бельмо и дармоеды. Пусть идут… пока не придумал куда, вроде бы некуда идти пока… в ЖКХА. Суды вершить будем толпой по древнекиевским обычаем.
Каленым железо преложил, есть ожог-виновен, нету ожога-невиновен.Казнить сразу, чтоб тюрем не было, соответсвенно тюремщиков-падонков.Собрались члены ЖКХ Палец в небо — живи, палец вниз штатный палач- по совместительству водопроводчк ЖКХА повесит на качелях детской площадки во дворе мерзавца. Ну таких будет очень мало. Все будут жить честно, уважая других и их собственность потому как ментов проклятых не будет. И будет страна цвести , и нас сразу возьмут в Евросоюз и может быть даже наши полетят после этого на Марс.
“Задержаны супермены, изрубившие мачете компанию на Днепропетровщине”
“Днепропетровского политолога на работе уже назвали чудовищем и волком в овечьей шкуре”
“В Крыму напали на воинскую часть”
“Оппозиция сцепилась с “Беркутом” в фан-зоне на Майдане”
“В Херсоне обстреляли депутата-регионала”
и т.д. и т.д.
И это всего лишь микрон из того, что случиться в стране за держурство одной смены милиции и случаеться ежеминутно!!! Кажется слова Фучика — “Люди, будте бдительны” хочется дополнить — “Вы сходите потихоньку с ума”
Все точно. Тільки одне зауваження. Переважна більшість працівників міліції — паталогічні садисти, психопати й адреналінові наркомани. Відставники органів нудяться “без справжньої роботи”, заздрять своїм молодшим або більш вдалим колегам. Вони ходять вулицями зі згаслими очима і в будь-який момент готові повернутись. Там, на “службі”, справжнє життя з усією його повнотою. Всю гаму психологічних відчуттів і насолоди, які отримує правоохоронець не передати. Більшість робить свою огидну роботу в першу чергу саме заради відчуттів. Вони дійсно сильні. Це наркотик. Ну і бізнес, звичайно. Міліціонер постійно шукає і знаходить гроші де тільки можна. Автор, напевне, знає, що насправді всі ці бізнесмени-шмізнесмени великі й маленькі, а також решта бидла існує тільки для годівлі їх охоронців. Цей орден об’єднує людей, які свідомо зіпсуті і з-за цього мають насолоду. Немає для мєнта нічого чуттєво гострішого і розкішнішого, ніж подавлення голосу морального закону в собі і брутального його зневажання в житті.
Всіх катів в погонах треба признавати вампірами. Після їх смерті потрібно вбивати в них осиновий кол. А на могилах їх батьків писати — ” це батьки, які породили катів”. Люди повинні знати нелюдів і пам”ятати чийого вони роду-племені.
Помню в детстве в школе , весь клас всегда относился с пренебрежением к детям ментов.
повеселил урядник. Вы нас за кого держите?
“Служба в милиции требует от человека полной отдачи интеллектуальных, духовных и физических сил”
-туда принимают сельских парней без намека на интелект
“Плюс мужества и безупречного исполнения не только гражданского, но и служебного долга.”
-о да, безупречного.
“Утверждать, что в милицию идут служить только садисты, а следователи испытывают наслаждение от мучений людей, может только провокатор, насмотревшийся современных идиотских сериалов, или имеющий за душой немало грехов и приводов в милицию”
-А их за это разве наказывают? Вы музыканта с мировым именем под его музыку целой бригадой можете прессовать, а после освидетельствования в трампункте нагло будете заявлять, что пальцем не трогали. Когда врать прекратите? —
” Тяжело сейчас нашим следователям. Они несут немыслимую нагрузку, когда в их производстве одновременно находится более двух десятков уголовных дел. И за каждым делом судьба человека, и по каждому делу нужно допросить десятки людей, назначить экспертизы, осмотреть предметы и документы и при этом — не дай Бог — не допустить не только беззакония”
-Точно. Когда на мою жену и дочь в парке было совершено нападение с нанесением побоев из-за мобильника, то ваш коллега продержал их на опросе до часа ночи, после чего выбросил на улицу — добирайтесь на такси!А денег у них не было. А через пару дней попросил, чтобы я прикрыл его зад , что опрос несовершеннолетней был в моем присутствии.
“киевлянка, автор публикации не бережет ни Ваши, ни мои нервы, злорадно излагая бесчеловечные приемы инквизиции, иллюстрируя их мерзкими средствами пыток. К чему бы это?”
— Для того, чтобы это исчезло. Вместе с продажными гаишниками на дорогах и мусорах, отлавливающих бесправных заробитчан у входа в метро.Вы не правоохранительные органы. Вы изовравшаяся донельзя структура собирающая дань наверх в виде лживых показателей и дензнаков.В последнее время менты слишком часто стали появляться в пьяном виде за рулем, совершая аварии без наказщаний.
Нечего пенять на зеркало, коли рожа крива…
Так вот, милиция и есть зеркальное отображение нашего общества. Они ж ведь не с Марса прилетели, защитники правопорядка. Росли, воспитывались в обычных семьях, учились в школе, институте, пили пиво, гуляли с девченками. И обвинять, что они монстры и садисты все на 100%, по крайней мере,глупо. Сколько нормальных пацанов-ментов погибло при выполнении служебного долга, спасая нас! Просто сейчас их ставят в такие условия, что ум, честь и совесть предлагают засунуть в задницу, и тупо зарабатывать бабло начальству. Мир перевернулся, все помешались на деньгах, на дорогих тачках, виллах, и чтобы все это на халяву, за счет других. А нормальные люди есть везде, и в милиции тоже. А вот сколько их и насколько они адекватны, это уже другой вопрос.
Антиполицаю, Уважаемый, из всех коментарие Вам респект!!!! Единственно можно добавить, Уважаемые граждане вооружайтесь видеокамерами и все выкладывайте в интернет, народ должен знать своих горезащитников, только Вы сами можете навести порядок в своем доме, так и в госсударстве.
Немножко врете. Милиция не срез общества. Все учились в школе, но кто-то на хорошо, кто-то еле-еле на троечку. Кто-то пиво на Новый Год и выпускной, кто-то водку на переменках каждый день. В итоге кто-то пошел в ВУЗы и на престижную работу, середнячки в конторы и на заводы пошли, а кто-то никуда пристроиться не смог и подался в ментуру на казенный харч и “думать нинада”.
Так что менты — не срез, а отстой общества.
Для Анти: ПНХ
Працювати я не хочу
А красти боюся
То поїду я у Київ —
В міліцію наймуся.
Ось і вся пісенька про наших ментів. Майже не лишилося тих, хто хоч залишився людиною (я вже не кажу про професійність їх дій з огляду на положення КПК). Райвідділ міліції будь-якого міста (навіть Києва) — абсолютне зло. Коли бачишь ту будівлю виникає єдине бажання — спалити напалмом.
Анти-Анти абсолютно прав в своих наблюдениях. Кто хотел овладеть профессией и завести семью, детей, дом тот учился, набирался практики, работал, выстраивал отношения с хорошей девушкой и т.д. А кто дешевое пиво бухал и гы-гы-кал над тупыми приколами целыми днями того папа сначала в военкомат пинками гнал, потому как тюряга дороже семейному бюджету обходится чем армия, а потом в ментовку — дяде Коле, куму-брату-свату. А там дураку дают статус, корочку, полномочия… и валыну. И всё это от имени громады. А потом чему удивляемся?
Только когда сознательные граждане начнут регулярно и повсеместно уничтожать этих уродов за их злодеяния, можно будет надеяться на изменения к лучшему.