ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS Портновське правосуддя - 3

Попри те, що портновське правосуддя зародилось в Україні ще в 2001 році й до його становлення доклало зусиль чимало як заслужених (типу депутата Мойсика), так і народних (на кшталт депутата Зварича) юристів України, доконаних форм воно набуло лише завдяки Андрію Портнову. Саме Андрій Володимирович надав процесуальному законодавству України ті характерні риси, які відрізняють портновське правосуддя від інших взірців феодальної правової доктрини — виняткове невігластво та юридичне мракобісся.

 

Сумбур замість музики

 

Загальновідомо, що в усьому світі розробку законопроектів намагаються доручати фахівцям особливого складу розуму – їх ще називають «інтегральними юристами». Це люди, які бачать правову норму у взаємозв’язку з іншими нормами права та передбачають усі казуси, які можуть виникнути під час її застосування. Є такі спеціалісти й в Україні – зокрема, в Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради України. Але їх точка зору реформаторів українського судочинства не цікавить. Як наслідок – законодавчі новації, розроблені під керівництвом Портнова й прийняті картками народних депутатів України, не відповідають щонайменшим вимогам законодавчої техніки.

 

Через це, наприклад, з одного боку під юрисдикцію штучно створених адміністративних судів не підпадають справи про адміністративні правопорушення (це заперечень не викликає – адміністративні правопорушення по своїй природі належать до кримінальних проступків і, взагалі, мають розглядатись у межах кримінального судочинства), а з іншого – згідно з Кодексом адміністративного судочинства України розглядаються скарги на постанови в справах про адміністративні правопорушення, за умови, якщо вони винесені не судом, а іншим уповноваженим на це органом.

 

Виникає цілком природне запитання: якщо за правилами адміністративної юрисдикції не можна накладати адміністративні стягнення, то чому за правилам адміністративної юрисдикції треба оскаржувати постанови про накладання таких стягнень? «Сумбур замість музики», — як говорив тов. Жданов про творчість тов. Шостаковича.

 

Добре, наплодили всіляких юрисдикцій, нагромадили вавилонську башту спеціалізованих судів і кодексів, але невже тому ж Портнову важко було дослухатись до зауважень фахівців і дотримуватись бодай щонайменших приписів законодавчої техніки?

 

Ось, наприклад, легендарним вже законом №2453-VI від 07.07.2010 були внесені зміни в Кодекс України про адміністративні правопорушення –запроваджено апеляційне оскарження постанов суду про накладання адміністративного стягнення. Апеляційна скарга чи протест прокурора подаються «протягом десяти днів з дня винесення постанови». Звертаємо увагу: не з дня, наступного після винесення постанови, як це робиться в інших галузях судочинства, а з дня винесення. Тобто фактично на оскарження дається не 10 днів, а 9.

 

А тепер запитання: як обраховувати перебіг цього процесуального строку? Ну, наприклад, у ситуації, якщо 10-й день з дня винесення постанови припадає на вихідний чи неробочий день – суд зачинений, пошта також, подати апеляційну скаргу неможливо? По кримінальних, цивільних, адміністративних і господарських справах проблем не виникає й відповідні процесуальні кодексі містять потрібне застереження. А по справах про адмінправопорушення – ні. Бо дописати речення про те, що в такому разі останній день строку переноситься на перший наступний робочий день у Портнова тями не вистачило. Як наслідок – апеляційні суди масово повертають у таких випадках апеляційні скарги з мотивів пропуску строку оскарження. Особливо цим славиться апеляційний суд Вінницької області.

 

Можна сперечатись з приводу концептуальних підходів, можна погоджуватись чи не погоджуватись з ідеологією тієї чи іншої законодавчої ініціативи, але дискутувати з приводу відсутності в кодексі порядку обчислення процесуальних строків не доводиться. Це – апофеоз безграмотності, втім, як і практично кожний «портновський» закон. Приймаються такі закони виключно тому, що в країні відсутній поділ влади на гілки, а парламент орієнтується не на фахівців з Головного науково-експертного управління, а на праву руку Михайла Чечетова.

 

Втім, значно гірше, коли адвокати з Адміністрації Президента чи їх соратники з Комітету з питань правосуддя Верховної Ради починають проштовхувати на законодавчому рівні свої наукові теорії. Ото де справжня катастрофа.

 

Зграя розбійників

 

Вихований на традиціях римського права, Августин Блаженний наприкінці IV століття писав, що «держава, позбавлена правосуддя, є нічим іншим, як тільки зграєю розбійників». Україна не лише становить собою наочне підтвердження цього афоризму видатного філософа, але й дає можливість дослідити, в який саме спосіб орудує ця зграя, позбавляючи більшість населення своєї країни не тільки правосуддя, але й доступу до легального судочинства взагалі.

 

Відсторонення громадян України від будь-якого впливу на функціонування державного механізму здійснюється багатьма способами. Це й фальшування підсумків виборів до законодавчого органу чи органів місцевого самоврядування, і систематичне невиконання чиновниками міжнародних зобов’язань України в частині доступу до публічної інформації, і запровадження процесуальних норм, які перешкоджають чи, навіть, взагалі унеможливлюють звернення громадян і юридичних осіб приватного права до суду.

 

Одним з наріжних каменів громадянського суспільства є безперешкодна можливість оскаржувати в суді нормативно-правові акти – передусім, постанови Уряду та всілякі «інструкції», «положення» й «порядки» центральних органів виконавчої влади. Суспільство зацікавлено в тому, щоби самі громадяни виявляли помилки в нормотворчій діяльності чиновників і виправляли ці помилки в разі, якщо вони порушують права, свободи та законні інтереси бодай однієї людини.

 

Але портновське правосуддя орієнтовано виключно на обслуговування ринку замовних судових рішень і тому не сумісно з щонайменшими паростками громадянського суспільства. Тож не дивно, що Андрій Володимирович у 2010 році домігся прийняття поправки до Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до якої строк позовної давності складає 6 місяців – для справ будь-якої категорії, зокрема щодо оскарження нормативно-правових актів. А з 1 січня 2012 року адміністративні позови, які подані з пропущенням цього строку, взагалі повертаються без розгляду – судді навіть не утруднюють себе розглядом клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності.

 

Подібні обмеженні були немислимими навіть для радянського процесуального права. Що ж стосується оскарження нормативно-правових актів, то тут не повинно бути взагалі ніяких строків давності – йдеться ж не про акт індивідуальної дії, а про документ, який зачіпляє права, свободи й законні інтереси невизначеної кількості громадян, нерідко – всього працездатного населення. Розуміючи це, народний депутат Юрій Одарченко 13 травня 2011 року подав до Верховної Ради воістину революційний законопроект, який мав сильно обмежити портновське правосуддя, хоча й складався лише з одного речення:

 

«Статтю 99 Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, №35-36, №37, ст.446, ВВР, 2010, №35-36, ст.491) доповнити новою частиною 6 такого змісту: «6. Позовна давність не застосовується до випадків оскарження чинних нормативно-правових актів».

 

Законопроект був підтриманий навіть Ківаловським комітетом з питань правосуддя – а куди ж діватись, якщо два помножити на два дорівнює чотирьом? Ось цитата з висновку цього Комітету:

 

«Реалізація даного законопроекту сприятиме дотриманню прав і свобод людини в Україні та розвитку громадянського суспільства в Україні. Слід зазначити, що Головне науково-експертне управління Верховної Ради України, Верховний Суд України та Вищий адміністративний суд України підтримують проект Закону та пропонують за результатами розгляду в першому читанні прийняти його за основу. Розглянувши поданий законопроект, Комітет прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді України проект Закону про внесення змін до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо строків оскарження нормативно-правових актів) прийняти в першому читанні за основу».

 

Але 7 лютого 2012 року під куполом Верховної Ради відбулась буденна подія, на яку ніхто не звернув уваги. Порух руки Михайла Чечетова – і законопроект був знятий з розгляду, оскільки не набрав у першому читанні потрібних 226 голосів. Ось результати голосування, що мають засвідчувати непереможну силу портновського правосуддя:

 

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=24802&krit=66

 

Між іншим, не було жодного голосу «проти». А лишень «не голосував», чи «відсутній».

 

На особливий наголос заслуговує поведінка, прости Господи, опозиції: наприклад, фракція «Нашої України» дала лише 16 голосів «за» з 65. БЮТ – 53 голоси, при тому, що фракція налічує 102 депутати. Між іншим, автором законопроекту був депутат «Блоку Юлії Тимошенко»…

 

А ось ще приклад: з 1 січня 2012 року набули чинності чергові поправки до Кодексу адміністративного судочинства України, подані народним депутатом Ківаловим. Зокрема, відтепер кардинально змінено порядок посвідчення довіреностей на представництво інтересів громадян у адміністративних судах.

 

Загальновідомо, що фізичні особи можуть брати участь у судових процесах не тільки особисто, але й через представників: законних (тобто тих, що представляють інтереси громадянина на підставі закону, наприклад – батьки чи опікуни неповнолітнього) та договірних. Повноваження представника, що діє на основі договору, має бути підтверджене довіреністю.

 

Частина 4 статті 58 Кодексу адміністративного судочинства України до 1 січня 2012 року звучала наступним чином: «Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування)».

 

Аналогічну норму містить і Цивільний процесуальний кодекс України в частині 2 статті 42: «Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання».

 

Тобто, громадянинові, який хоче, щоби його інтереси в суді представляла інша особа, достатньо написати від руки довіреність та прийти до суду разом з повіреним. Суд сам посвідчує таку довіреність. Якщо ж громадянин не може з’явитись до суду, довіреність (точніше, власноручність підпису громадянина під такою довіреністю), можуть посвідчити начальник відділу кадрів на роботі, паспортистка ЖЕКу, головний лікар, у крайньому випадку – нотаріус. А за попередньої редакції ЦПК України громадянинові навіть довіреності не треба було писати – достатньо було хоча б один раз з’явитись у судове засідання й оголосити під протокол своє бажання мати по справі представника.

 

Одначе тепер частина 4 статті 58 КАС України виглядає наступним чином:

 

«Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності».

 

Але: список осіб, яким «відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності», встановлювалось саме частиною 4 статті 58 КАС України, з якої всі згадки про таких осіб були вилучені!

 

Отже, з 1 січня 2012 року громадянин для того, щоби уповноважити свого представника, має йти до нотаріуса й платити 200-250грн. за довіреність. Безоплатне посвідчення допускається лише в чотирьох випадках, встановлених Законом України «Про нотаріат»:

  • посадові особи органу місцевого самоврядування можуть посвідчувати довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів;

  • командири військових частин можуть посвідчувати довіреності військовослужбовців, а також членів їх родин, якщо в пунктах дислокації військової частини немає нотаріуса;

  • начальники військово-лікувальних закладів або чергові лікарі можуть посвідчувати довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні;

  • начальники установ виконання покарань чи слідчих ізоляторів можуть посвідчувати довіреності осіб, які тримають в цих установах

Справа тут не тільки в грошах, як тепер треба платити нотаріусам. Нотаріальні дії виконуються виключно за пред’явленням паспорта громадянина. Отже, з 1 січня 2012 року в доступі до адміністративного судочинства, по суті, позбавлені люди, які з тих чи інших причин не мають паспорта – загубили, здали на обмін або паспорт яких анульований рішенням суду.

 

Реальна ситуація: у Луганську три роки поспіль людина не могла отримати паспорт після того, як рішенням суду помилково була визнана померлою. Інша не менш реальна ситуація: у Донецьку чоловік звернувся в один з райвідділів внутрішніх справ у зв’язку з втратою паспорта. Але видати йому новий паспорт у міліції відмовились, мотивуючи це тим, що чоловік не мав на руках свідоцтва про розірвання шлюбу – він його просто не отримував. Дружина отримала, а він – ні. Виник довгий конфлікт, у ході якого співробітники міліції запевняли цього чоловіка, що він досі одружений і тому в паспорті треба проставити відповідну відмітку. А чоловік заперечував і прохав співробітників паспортного столу назвати йому прізвище його дружини. При тому, що піти в РАГС і забрати свій примирник свідоцтва про розірвання шлюбу чоловік не міг через відсутність паспорту.

 

А ще є чимала категорія громадян, які не мають і не можуть мати паспорта взагалі – це біженці, що з тих чи інших причин опинились на території нашої держави і яким України на міжнародному рівні гарантувала доступ до адміністративного судочинства при вирішенні питання щодо надання (чи відмови в наданні) правового статусу біженця. Останні зміни до КАС України для таких людей – це просто катастрофа. Оскільки самі вони захищати свої інтереси в українському суді не здатні з об’єктивних причин (не знають мови, не обізнані з процедурою, ніколи раніше не стикались з українським адміністративним правом), а скористатись допомогою правозахисників, зокрема – тих, що співпрацюють з Управлінням Верховного Комісару ООН у справах біженців – не можуть через відсутність нотаріальної довіреності.

 

Взагалі-то доктору юридичних наук Ківалову, який ініціював зміни до статті 58 КАС України, це варто було б знати. Але оскільки жодних підстав припускати, що Сергій Васильович читав внесений ним законопроект, а якщо й читав – то зрозумів, що там написано, у нас немає, не будемо докоряти йому малограмотністю. Натомість спитаємо в керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України Андрія Портнова: Андрію Володимировичу, Ви хоч усвідомлюєте, що підсовуєте на підпис Президенту? Чи Віктору Федоровичу мало міжнародних скандалів і він чекає, коли Рада Європи примусить Україну повернутись до старої редакції статті 58 Кодексу адміністративного судочинства?

 

(далі буде)

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

 

Початок статті

 

http://ord-ua.com/2012/02/21/portnovske-pravosuddya-/

 

http://ord-ua.com/2012/02/23/portnovske-pravosuddya-prodovzhennya/

 

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 1

27.02.2012 16:49 Коля

Можливість оскарження до суду постанови у справі про адміністративне правопорушення з’явилася в законодавстві не з 2010 року, а з осені 2008го року….. черговий недолік по суті вірної статті)


27.02.2012 16:59 Відставник

Загалом роздуми автора про вакїаналію українського законодавства мають право на увагу. А от його необачна фраза:”На особливий наголос заслуговує поведінка, прости Господи, опозиції: наприклад, фракція «Нашої України» дала лише 16 голосів «за» з 65. БЮТ – 53 голоси, при тому, що фракція налічує 102 депутати. Між іншим, автором законопроекту був депутат «Блоку Юлії Тимошенко»…,може йому коштувати куска хліба. Роботодавці ж далеко не завжди великодушні на подібні випади.


27.02.2012 17:07 NeZar

Класно, але дуже сухо. Більше жизні!


27.02.2012 17:37 Відставник

А в принципі,то ж на підході мільйонні компенсації Европейського суду по справу Максима Слободяна. Еге ж,пане Володимире ? То можна собі і дозволити певні вільності.


27.02.2012 19:20 Хлопець із села

Хлопці, та що ви гоните. Анрюша Портнов з Писаренком були найкращі юристи в блоці Тимошенко. До них і міністр без диплома Зварич прислухався. А в нас який закон не буде то все проти людей і тільки для чиновників. То чого тоді кіпішувати.


27.02.2012 21:06 :))

to Коля: Вы правы, возможность апелляционного обжалования по делам об админправонарушениях была впервые предусмотрена в ст. 294 КУоАП в 2008 году (закон №586-VI от 24.09.2008). Но и автор не сильно ошибся: сейчас эта статься действует в редакции портновского закона №2453-VI от 07.07.2010.


27.02.2012 21:16 Сергей

Ув. Вл. Маркович ! Браво ! Я ошибался,говоря Вам : не растете!Родить такой фирменный знак-“портновское правосудие”! Патентуйте!.Автоматически сравнил Вас с классиком-юристом.Его “калужская и казанская” законности в истории! Вашей “портновской” место тамже. Это плюс. Несколько минусов.1. Уважаемый Вами Августин говорил и другое : “Важно не то, каково испытание, а только то, каков испытуемый.Ибо одинаковым движением взболтанные навоз- невыносимо смердит,а благовоние-благоухает.Что делаете Вы, взболтанные “портновским правосудием”? 2.”Не бросайте жемчуга вашего пред свиньями,чтоб они не попрали его ногами своими”,-учил Христос.Комменты к Вашему “жемчугу” -жалкое зрелище.Вас не слышат.


27.02.2012 23:22 Шут

“…(це заперечень не викликає — адміністративні правопорушення по своїй природі належать до кримінальних проступків і, взагалі, мають розглядатись у межах кримінального судочинства)…” — Тут нашого сучасного Остапа Вишню потягло кудись не в той степ. А взагалі, дуже цікаво. От!


28.02.2012 9:08 Політтехнолог

Логіка автора вражає: якщо “адміністративні правопорушення по своїй природі належать до кримінальних проступків”, то, очевидно, після одного “порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій” (ст. 185-1 КУпАП) людина вже не може балотуватися в депутати…


28.02.2012 10:09 Володимир Бойко

Пане Шут, а як Ви ставитесь до поділу юридичної відповідальності за галузями права? Можливо, Ви вперше про це чуєте, але адміністративні правопорушення, де в якості одного з видів стягнення може бути призначено позбавлення волі (адміністративний арешт) належать до сфери кримінального судочинства. Це – категорична й послідовна позиція Європейського суду з прав людини, який її неодноразово висловлював, починаючи з 1976 року, у тому числі і в справах проти України. Звісно, треба розрізняти кримінальні злочини та кримінальні проступки, за які призначається менш тяжке покарання (штраф чи адмінарешт) і які не мають таких наслідків як судимість чи інше обмеження в правах.

«Політтехнологу». Безсумнівно, правопорушення, передбачене ст.185-1 КУпАП, належить до кримінальної сфери й має розглядатись судами з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Дивіться рішення Європейського суду з прав людини «Енгель та інші проти Нідерландів»,«Вебер проти Швейцарії», «Деміколі проти Мальти». А те, що Ви не розумієте, чим кримінальний проступок відрізняється від кримінального злочину й що таке судимість – то тут претензії не до мене.


28.02.2012 15:24 may

Все в точку. І попередні публікації теж. Я насолоджуюсь і безмежно радий не просто за однодумця, а ще й за людину, спосіб викладення матеріалу та аргументації у якої простий, стислий, ясний і доступний.


28.02.2012 16:32 Шут

Шановний пане Володимире, вважаю, що поділ юридичної відповідальності за галузями права (крімінальне чи адміністративне) повинен бути чітким та зрозумілим. “Звісно, треба розрізняти кримінальні злочини та кримінальні проступки…” Деякі вітчизняні теоретики з кримінального права багаторазово висловлювали думку стосовно злочинів та проступків, намагаючись об’эднати ці поняття в одну галузь — кримінальне право. Але це залишилось тільки їх думкою. На мій погляд, не треба робити мішанину, повинно чітко відокремлювати злочини (кримінальні правопорушення) від проступків (адміністративних правопорушень). Та й усе. А “категорична й послідовна позиція” Европейського суду з цього приводу не завжди є добрим застосуванням, бо наші реалії часто-густо неможливо притягнути до їхніх, хіба що тільки за вуха. От!


28.02.2012 19:26 Політтехнолог

Якщо Ви за старою радянською звичкою захоплюєтесь правовим позитивізмом і не бажаєте розрізняти malum prohibitum та malum in se, це не означає, що такий підхід є прийнятним для суспільства в цілому. Особливо для суспільства нетерпимого, де після вироку за найменший проступок “злочинця” все життя тавруватимуть і принижуватимуть з великим захопленням за будь-якої нагоди.


28.02.2012 19:30 Володимир Бойко

Моє глибоке переконання, пане Шут, що відокремити кримінальні проступки від кримінальних злочинів неможливо навіть теоретично. Спробуйте провести грань між адмінправопорушеннями, за які може бути накладено стягнення у вигляді адмінарешту, і кримінальними злочинами з протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Не знайдете Ви такої грані об’єктивно, оскільки і те, і те має однакову правову природу.

Тому будь-яке правопорушення, за яке може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі бодай на одну добу, має розглядатись за принципами кримінального процесу, тобто на умовах змагальності між обвинуваченням і захистом – саме в цьому полягає позиція Європейського суду, який каже України: «нам все однаково, як влаштовано Ваше внутрішнє законодавство й що записано у вашому КУпАП. Але якщо є навіть гіпотетична можливість, що за вчинене діяння людина може бути позбавлена волі, то таке діяння має розглядатись справедливим судом згідно згідно ст.6 Конвенції з усіма основоположними атрибутами кримінального судочинства».

Можливо, Ви таку позицію Євросуду й вважаєте необґрунтованою. Але вона є джерелом права в Україні та обов’язкова до застосування всіма судами.


28.02.2012 19:45 Володимир Бойко

Політтехнологу. Я, дійсно, не бачу об’єктивних критеріїв, які дозволяють віднести той чи інший прояв людської поведінки до категорії malum in se. Все відносно й будь-які заборони породжені лише характером суспільних відносин. Але це не має жодного відношення до обговореної теми. Віднесення правопорушення, передбаченого ст. 185-1 КУпАП до кримінальної сфери означає лише те, що провадження по справах такої категорії має здійснюватись не суддею, як зараз, а судом, причому на принципах змагальності між обвинуваченням і захистом. До чого тут Ваші високопарні фрази про те, що когось там будуть усе життя таврувати?


28.02.2012 20:02 Політтехнолог

По-перше, існують об’єктивні критерії щодо розрізнення malum prohibitum та malum in se: поширеність, винність, норми суспільної моралі.

По-друге, ст. 185-1 КУпАП є антидемократичною і взагалі не має визнаватися правопорушенням. Так само, як неприпустимою є зарегульованість свободи зібрань за умов тоталітаризму. Невід’ємним елементом права на свободу зібрань є право громадян, що збираються, самостійно визначати порядок проведення зібрання. Dixi.


28.02.2012 20:11 Політтехнолог

З іншого боку, цілком згоден, що обрізана і не виписана ретельно процедура розгляду адміністративних справ цілком підпадає під конституційну заборону надзвичайних судів. Коли по такій процедурі віднімають планшети на митниці та дерибанять поміж себе, хочеться плакати. Її треба терміново міняти на щось нормальне. Замість кримінального судочинства потрібен суд присяжних, а справи про адмін. правопорушення мають розглядатися хоча б так, як зараз розглядаються кримінальні (можливо, за винятком випадків, коли особа визнає свою провину). І треба позбавити кого попало права розглядати справи про адмін. правопорушення.


28.02.2012 22:20 Шут

“…відокремити кримінальні проступки від кримінальних злочинів неможливо навіть теоретично”. Де ж той Шорох подівався, без нього зовсім скучно.:-) Крім того, що злочин — це суспільно небезпечне діяння людини ( з урахуванням її суб’єктивних характеристик-вік,дієздатність, тощо), таким можна називати тільки таке діяння, яке кримінально протиправне, коли воно передбачене як злочин в чинному кримінальному законі (КК)і це діяння повинне бути винним, тобто у формі умислу чи необережності. А ще характерною рисою злочину є його караність, яка передбачена конкретною статтею Особливої частини КК. Ось Вам,пане Володимире, і критерії відокремлення злочину від проступка.

А стосовно спеціалізації, приходе на думку такий вислів часів латинських юристів: “De minimis non curat praetor” (дрібниці не хвилюють претора — суддю). Спеціалізація потрібна не тільки для суддів, а й для правоохоронців, бо без цього буде щось на зразок біганини за багатьма зайцями без ефективного результату. Багато негараздів від того, що як судді, так і правоохоронці займаються дрібницями. От!


28.02.2012 22:27 Главбух

портнов знал толк в рейдерстве — там он был силён. И то, пока за ним стоял админресурс. А как юрист, портнов нулячий. Разве что по телику позвиздеть.


28.02.2012 22:55 Володимир Бойко

Дозвольте, пане Главбух, з Вам не погодитись. Андрій Володимирович Портнов – надзвичайно яскрава постать. Він – один з небагатьох у владі, хто системно мислить, і за рівнем інтелекту вся інше політична шушера (за винятком, хіба, Льовочкіна) з ним порівнятись не може. Це – факт. Фактом є також те, що ім’я та кар’єру він собі зробив саме як юрист-практик – зокрема і в досить специфічних справах, які Ви назвали. Характерною (і надзвичайно рідкісною рисою) Андрія Портнова є те, що для нього крітерієм ефективності роботи є кінцевий результат.

Але успішна законотворча діяльність потребує зовсім інших природних даних, іншого характеру, іншого способу мислення, іншої мотивації.


Комментировать