Человек не терпит насилия!

Портновське правосуддя

portnovssuka

Мабуть, це не зовсім справедливо – пов’язувати руйнацію залишків судової системи України з прізвищем людини, яка долучилась до цього процесу лише на фінальній стадії. Та й з числа тих, хто впродовж останніх 12 років «реформував» українське судочинство, Андрій Портнов, напевно, найяскравіший і найталановитішій. Але Історія – єхидна дама, якій, до того ж, не відомо почуття справедливості. Вона частенько карає невинуватих і нагороджує непричетних, роздає в’їдливі епітети та прізвиська, возвеличує одних і принижує інших, виходячи лише з їй одній відомих причин. Тож хай не ображається Андрій Володимирович, якщо з натовпу «реформаторів» української юстиції тітонька Історія увічнить на своїх скрижалях саме його прізвище – поряд з середньовічним суддею Шемякою та опричниками Басмановими.

Загальновідомим є той факт, що в Україні правосуддя відсутнє взагалі. Є система загальних, господарських і адміністративних судів на чолі з вищими спеціалізованими судами, є Верховний Суд України вкупі з Конституційним Судом, є Державна судова адміністрація, є навіть таке дивне створіння, як Вища рада юстиції, а правосуддя – в загальноприйнятому сенсі – не має. А те дійство, яке щодня відбувається по всій країні в храмах Феміди, якщо і йменується «відправленням правосуддям», то лише в лапках. Якщо ж без лапок – то лише з додаванням прізвища керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України.

Хай назва не вводить у оману: портновське правосуддя – це не правосуддя, а національна форма існування ринку замовних судових рішень, яка ґрунтується на специфічних процесуальних нормах. Ці норми, по-перше, заперечують об’єктивний характер суспільних правовідносин і, по-друге, максимально обмежують у доступі до судочинства більшість населення держави.

Якщо звичайне правосуддя існує задля розв’язання спірних правовідносин, що виникають у суспільстві, то портновське правосуддя покликане здійснювати перерозподіл матеріальних ресурсів (грошових коштів, нерухомості, корпоративних прав тощо) шляхом оформлення від імені держави певних процесуальних документів – ухвал, постанов, рішень і вироків. Саме складання цих документів і є предметом такого різновиду підприємництва в Україні, як «суддівська діяльність».

Реформа по-маленькому

Портновське правосуддя в Україні почало оформлюватись задовго до потрапляння Андрія Портнова на екрани телевізорів. У витоків цього явища стояли люди, які згодом опинились з Андрієм Володимировичем по різні боки барикади. Наприклад – екс-голова Верховного Суду України Василь Онопенко. Або нинішній суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін. Чи народний депутат України Юрій Кармазін.

Нинішнє портновське правосуддя бере свій початок від так званої «малої судової реформи», першою жертвою якої став ще в 2001 році Цивільний процесуальний кодекс Української РСР з його принципами усності, гласності, безпосередності, доступності. Радянський ЦПК, попри загальновідомі вади соціалізму, був максимально підпорядкований інтересам пересічного громадянина, що звернувся до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав. Громадянин міг бути безграмотним (а тому заяви та клопотання робилися усно з занесенням у протокол судового засідання), не мати коштів на оплату послуг адвоката (а тому представляти свої інтереси міг доручити сусідові, причому для цього не потрібно було навіть нотаріального доручення, а достатньо лише усної заяви в суді), бути неспроможним оплатити державне мито та інші судові видатки (а тому суд міг звільнити такого громадянина від непосильних платежів). Справи розглядалися протягом 20 днів (трудові спори – протягом тижня), а судові рішення виконувалися.

Попри двоступеневу судову систему (суди першої та касаційної інстанцій), діяла – і вельми ефективно – система нагляду, коли на прохання громадянина або навіть з власної ініціативи прокурор області чи голова обласного суду могли приносити протести в президію касаційної інстанції на рішення, що вже набули законної сили, тим самим створюючи додатковий механізм виправлення судових помилок. А Генеральний прокурор чи голова Верховного Суду могли внести протест на рішення по конкретній справі навіть у Пленум Верховного Суду України. І вносили, між іншим.

Мала судова реформа покінчила з багатьма «родимими плямами» соціалізму. Вона скасувала участь громадських захисників та обвинувачів у кримінальному процесі, унеможливила розгляд у судах скарг на дії слідчих та перетворила на бездумний конвеєр процедуру обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У цивільному процесі пішли в небуття розумні строки судового розгляду та інститут нагляду. Після того, як державне мито стало справлятися до місцевих бюджетів, суди втратили право звільняти малозабезпечених громадян від його сплати, а саме мито по окремих категоріях спорів у 2003 році сягнуло 10% ціни позову. Але чи не найбільшим перлом стали зміни, внесені до статті 293 ЦПК України в тодішній редакції: «апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора викладається чітким машинописним текстом… В апеляційній скарзі, апеляційному поданні прокурора зазначаються … повна і точна назва осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, номер засобів зв’язку».

У цій фразі був закладений один з двох принципів подальшого «реформування» українського судочинства – зробити його недоступним для громадян. Все подальші «реформи», у тому числі й ті, що проводяться зараз під проводом Адміністрації Президента – то лише творчий розвиток цієї фрази.

І дійсно: що стосується прокурорських працівників, то, можливо, вони й оргтехнікою достатньо забезпечені, і вміють без проблем встановлювати «номери засобів зв’язку». Але уявіть бабцю, яка домагається в суді виплати заборгованості з пенсії і яка встановлює адресу електронної пошти відділення Пенсійного Фонду та викладає її «чітким машинописним текстом». А як бути тим громадянам, які знаходяться під вартою або в місцях позбавлення волі? Мають такі громадяни право звертатися до суду в цивільних справах, щоби, наприклад, вступити в спадок чи розірвати шлюб? Безсумнівно мають. Але як вони довідаються в камері про «номери засобів зв’язку» та одержать доступ до комп’ютера?

Втім, цього шедевру юридичної думки вже немає – на місці покрученого ЦПК радянського «розливу» повстали новий Цивільний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України, а цивільне судочинство було штучно розділено на дві окремі галузі – власне, цивільне, та адміністративне. Цей розподіл слугував виключно виділенню в окреме, так зване «адміністративне», судочинство самих «жирних» цивільних справ, навколо яких обертались найбільші суми.

Страшний суд. Адміністративний

Поява в Україні адміністративного судочинства (відповідний Кодекс був прийнятий Верховною Радою 6 липня 2005 року) ознаменувала собою перехід до наступної стадії утворення портновського правосуддя – стадії юридичного оформлення його головних засад.

Взагалі-то, природа суспільних правовідносин передбачає існування лише двох видів судочинства – кримінального та цивільного. І господарські, і адміністративні суди вигадані в Україні з єдиною метою – упорядкувати ринок замовних судових рішень та сконцентрувати в одних руках найприбутковіші справи. У плані доходності адміністративне судочинство випереджає навіть кримінальне, оскільки саме тут формується левова частка замовних судових рішень – про скасування податкових рішень-повідомлень, про скасування рішень місцевих органів влади про виділення (чи відмову у виділенні) земельних ділянок, про визнання неправомірними дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень тощо.

Чітка вертикаль (окружні адміністративні суди — адміністративні апеляційні суди — Вищий адміністративний суд України) з перших днів існування перетворили адміністративне судочинство на насос, який вправно всмоктував гроші заможних громадян ще на стадії подачі позовної заяви й передавав їх на вищі щаблі. Доказом чого, до речі, слугують суми, які озвучувались у ході розгляду кримінальної справи, порушеної проти колишнього голови Львівського апеляційного адміністративного суду Ігоря Зварича.

Одна біда – нерідко в цей процес втручався Верховний Суд України на правах другої касаційної інстанції. І тоді летіли шкереберть усі домовленості, а куплені судові рішення перетворювались на купку нікчемних папірців. Війна між очільниками портновського правосуддя (Андрієм Портновим, Сергієм Ківаловим, Олександром Пасенюком та Олександром Лавриновичем) і колишнім головою ВСУ Василем Онопенком була неминучою. 2010 рік пройшов під знаком цієї боротьби – арешт зятя Онопенка Євгена Корнійчука та обшук вдома у самого Онопенка мали вгамувати останнього. Але остаточну крапку в цій борні поставили зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені законами України від 07.07.2010 і від 17.11.2011.

Взагалі-то в КАС України з моменту прийняття в 2005 році й до цього дня зміни вносились 36 разів, при чом кожного разу приймалась, по-суті, нова редакція. Характер цих змін прекрасно ілюструють суть портновського правосуддя – заперечення об’єктивної природи суспільних правовідносин та максимальне обмеження громадян в доступі до правосуддя.

Нинішні «реформатори» переконані, що «закон, що дишло», а законодавча техніка покликана лише оформлювати красивими словами ті геніальні ідеї (типу – а давайте, хлопці, заберемо у Васьки Онопенка можливість скасовувати постанови господарських судів), що надходять у світлі голови керманичів портновського правосуддя. Про те, що закон має оптимальним чином регулювати суспільні правовідносини, які об’єктивно існують, в кабінетах «реформаторів» навіть не здогадуються.

А тим більше їм не спадає на думку, що правосуддя – це ще й запобіжник соціальних протестів і якщо обмежувати громадян у можливості обстоювати свої права легітимним чином, то вони їх почнуть захищати в нелегітимний спосіб.

Ось візьмемо, наприклад, новацію, привнесену в КАС України на вістрі боротьби з Верховним Судом у частині строків звернення до адміністративного суду. Початкова редакція Кодексу адміністративного судочинства України встановлювала, що громадянин або юридична особа приватного права можуть оскаржити нормативно-правовий акт, рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень впродовж одного року з дня, коли позивач дізнався чи мав дізнатись про порушення його прав, свобод та законних інтересів. При цьому суд міг відмовити в задоволенні позовних вимог з причин пропуску строку давності лише в тому разі, якщо на цьому наполягав відповідач і якщо строк був пропущений без поважних причин.

Якщо ж відповідач – державний орган, представник влади або орган місцевого самоврядування – не вимагав відмовити в позові саме з мотивів пропуску строку давності, суд з власної ініціативи не міг цього зробити. Більш того, навіть у випадку, якщо відповідач наголошував на тому, що строк звернення пропущений, все однаково суд був зобов’язаний розглянути справу в повному обсязі – саме тому, що в усьому цивілізованому світі визнання пропуску позовної давності вважається способом захисту від позовних вимог, ініціювати який може тільки відповідач і який суду належить оцінювати нарівні з іншими доводами відповідача.

Отже, заперечення проти позову з мотивів пропуску строку звернення до суду було способом захисту, що надавало додаткову гарантію дотримання прав і свобод громадян-позивачів, більша частина яких є необізнаними в юридичних тонкощах, не слідкують за прийняттям нормативно-правових актів і не знають порядку оскарження актів індивідуальної дії. Через це громадяни, як правило, звертаються до суду з позовом до органів державної влади вже тоді, коли їм урвався терпець оббивати пороги чиновницьких кабінетів, а це, як правило, призводить до пропуску встановленого строку звернення до суду.

Законом України від 07.07.2010, внесеним Президентом України, ситуація змінена докорінно. Мало того, що строк звернення до адміністративного суду зменшено до 6 місяців, тепер суд має повне право з власної ініціативи взагалі не приймати позовну заяву до розгляду й не відкривати по ній провадження, якщо вирішить, що шестимісячний строк пропущено позивачем «без поважних причин» — без судового засідання й без заслуховування думки сторін. І це не все. Якщо навіть суд таки прийняв позов до розгляду, у будь-який момент він, згідно з новою редакцією КАС України, може передумати й залишити позовну заяву без розгляду. Не відмовити в позові, як було раніше, коли суд лише виконував функції арбітра в спорі між позивачем і відповідачем, а саме залишити позов без розгляду з ініціативи суду.

Невеличкий приклад. Кілька днів тому автор спостерігав у Окружному адміністративному суд м.Києва одну таку справу. Розглядався позов про відшкодування шкоди, завданої НЕПОВНОЛІТНЬОМУ діями органу державної виконавчої влади. Позивач пропустив строк звернення до суду – по-перше, треба було чекати, коли йому виповниться 18 років, а, по-друге, мало місце вкрай тяжка ситуація, що склалась у нього в родині. До клопотання про поновлення строку звернення до суду були підкладені медичні довідки, листи правозахисних організацій і навіть звернення народних депутатів на адресу органів прокуратури та органів опіки й піклування, з яких витікало, що обставини пропуску строку, дійсно, були винятковими.

Суд прийняв позов до провадження, оскільки навіть відповідач заявив, що строк позивачем пропущено з поважних причин. Але потім пані суддя подумала-подумала і через три місяці з моменту порушення провадження по справі передумала та залишила позов без розгляду. Бо мала багато іншої роботи.

І таких прикладів – безліч.

Цікаво, чи розуміє Портнов, що він чудить? – Думаю, що ні. Я уважно слідкую за законотворчою діяльністю Андрія Володимировича й давно дійшов висновку, що допускати до цієї роботи його не можна категорично. Він – винятковий менеджер, системна людина й блискучий тактик (сподіваємось, у цих оцінках нас підтримають і колишній голова Окружного адміністративного суду Олег Бачун, і екс-заступник Генерального прокурора України Олександр Шинальський), але абсолютно не усвідомлює суспільних наслідків тієї чи іншої правової норми й не здатен передбачити, чим чергове законодавче нововведення закінчиться через пару років. У нього просто мозок «заточений» на іншу діяльність, завдяки чому у Верховній Раді колеги по фракції його за очі називали «Рейдюша Портнов».

Люди типу Портнова в принципі не усвідомлюють, що юридична наука вивчає об’єктивні закономірності, а не обслуговує примхи радника Президента чи інтриги голови парламентського Комітету з питань правосуддя. Їм не відомо, що юриспруденція – це реалізація абстрактної алгебри, де роль елементів множин виконують суб’єкти права, а роль операцій, заданих на цих елементах – правовідносини. Норми права, як і теореми певної математичної моделі, є взаємопов’язаними, оскільки є логічним наслідком однієї догматики (система аксіом), тож довільна зміна правових норм неодмінно веде до внутрішніх суперечностей і розвалу всієї правової системи.

Наслідком такого розпаду правової системи буде (власне, вже є) зникнення легітимного правосуддя, тобто визнаного суспільством механізму розв’язання спорів. А це рано чи пізно призведе до соціального вибуху.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

25 ответов

  1. Владимир, по правде мне казалось, что трезвых мыслей, а главное, логичных, у наших граждан не содержится. Все, о чем говорилось, мне до боли знакомо, поскольку работал и работаю в этой сфере не один десяток лет. Мне кажется, что вопросы об ограничении конституционных прав граждан по вине должностных лиц, в т.ч. и Гаранта Конституции, необходимо рассматривать в рамках УПК (который еще не изменен). Признал КСУ той или иной акт противоречащим Основному Закону, — к ответу. Ведь поводы и основания есть, и есть также ст. 97 УПК. Законодательство у нас было нормальное, только вот правоприменители хреновые. Если вспомнить Союз,- судили Председателя Совета национальностей ВС СССР Насриддинову, министра рыбной промышленности Рытова и кучу всяких разных иных мздоимцев. Причем без всяких условных и отсрочек.

  2. Очевидно одне, що Портнов рецидивіст ракових пухлин правосуддя. Він створює язви юриспруденціі. По своїй суті Порнов, діє як “вдалий практик”, але підвалини юридичної науки йому не досяжні, бо він її не вчив. а на що вона йому? Портнов чисто є Доктором Пі юриспруденціі, як кримінальний злочинець Слюсарчук в нейрохірургіі.

  3. Події та правомірність щодо ЗАТ «Житомирські ласощі»

    Захоплення підприємства стало можливим за нижче викладеним сценарієм, який як нам стало відомо, застосовується до цікавих інвестиційних об’єктів, привабливих для рейдерів на території України, в якості їх безоплатного отримання у свою власність активів та майна підприємств.
    Основною підставою для таких незаконних дій рейдерів стала Постанова Окружного адміністративного суду від 27.07.2010 року за позовом зареєстрованих та постійно проживаючих у м. Житомирі працівників підприємства Г.Мельничук та Л.Лущик, який був поданий та розглянутий з порушенням територіальної та предметної підсудності у м. Києві, оскільки адресою, яку вказала у позовній заяві Л.Лущик, була адреса квартири в м. Києві, де зареєстрований О.Темненко, що підтверджує тезис про злочинний намір і задіяння протиправних схем у даному рейдерському захопленні.
    В результаті протиправного захоплення нерухомого майна та інших активів підприємства, рейдерами були передані до так званого правонаступника ТдВ «ЖЛ», до складу ТДВ «ЖЛ» увійшли лише із близько 734 акціонерів лише 56 осіб — І.Бойко (70%), О.І. Темненко, Є.Гамов, Г.Мельничук, Л. Лущик, Л.Вдовиченко, та три підконтрольні І.Бойку офшорні кіпрські компанії. Акції решти акціонерів в кількості біля 400 осіб та іноземного інвестора не були викуплені до проведення процедури припинення ЗАТ «Житомирські ласощі» і згодом анульовані поза волею акціонерів.
    Рейдери діяли в тісній взаємодії не тільки з судовою гілкою влади (Господарській суд Житомирської області – суддя О.Тимошенко, Богунський районний суд м. Житомира – суддя А.Шелепа, Окружний адміністративний суд м. Києва – суддя А.Федорчук), а й у тісній «співпраці» з державними реєстраторами Житомирської міської ради – начальником відділу реєстрації Т.Демянчук, та державними реєстраторами І.Яковенко та А.Корчевною, які з неофіційних джерел отримали «добро» на це від мера м. Житомира В.Дебоя.
    Також у даному протиправному поглинанні приймала активну участь реєстроутримувач ПАТ «Акція Реєстр – та її виконуюча обов’язки Ю.Могілат, відчутну незаконну роль відігравали державні службовці територіального відділення ДКЦПФР Житомирської області – В.о. начальника – Осадчук О.А., за підтримкою спеціаліста цього державного органу Тичини С.І., яка на сьогодні від територіального управління ходить до судових засідань і повністю підтримує вимоги рейдерів, ігноруючи при цьому державні інтереси.
    Заступником податкової адміністрації м. Житомира М.В. Дубицьким незаконно була видана Довідка ф. 22-ОПП про відсутність заборгованості по податках та зборах від 22.04.2011 року, оскільки на сьогодні існує заборгованість ЗАТ «Житомирські ласощі» перед іноземною компанією «Тріліні ЛТД» в розмірі близько 2 млн. доларів США за поставлену сировину, які не увійшли «чомусь» до передавального акту, а саме припинення ЗАТ «Житомирські ласощі» відбулося лише 05.05.2011 року, тобто фактично місяць роботи цієї структури залишено поза увагою податкових органів м. Житомира та / або державні реєстратори прийняли Довідку форми 22-ОПП зі старими даними. Цікаво, що правонаступник ЗАТ «Житомирські ласощі» утворився ще 15.03.2011р., тобто з 15.03.2011 року фактично існувало дві юридичні особи з печатками, одна з яких була правонаступником іншої. Але на цей факт не звертають належної уваги податкові та реєстраційні органи м. Житомиру.
    Неофіційно всі високопосадові особи і правоХОРОННИХ органів і органів виконавчої влади Житомирської області вказують на те, що дану проблему рейдерського захоплення слід розв’язувати в м. Києві і називають прізвище, хто здійснює і забезпечує негласне керівництво цим рейдерським процесом – Радник Президента України з питань судоустрою А.Портнов. А офіційно А.Мартинюк і Т.Макогін це два працівники юридичної компанії “Корпоративні технології” просто “забезпечували інтереси” рейдерів-позивачів, які ЧЕРЕЗ 11 РОКІВ згадали, що їх права були порушені і подаючи позов до ЗАТ “Житомирські ласощі” (м. Житомир) і до Житомирського Територіального управління ДКЦПФР щомусь сам позов подали до Київського окружного адміністративного суду і суддя Федорчук напевно сам того не усвідомлюючи виніс таке грандіозне рішення,що я впевнений після зміни “куратора” з Адміністрації Президента полетить шкеребеть з посади судді. Федорчук читай уважно новини — суддя і голова районного суду у м. Житомирі ШЕЛЕПА А.А., який всім розповідав, що він є креатура А.Портнова, вже 14 лютого затриманий за хабар і як справжній кавалер, хабара він отримував…у лазні:)
    А про А.Портнова я готовий розповідати годинами…у розрізі його кримінальних злочинів, які він ОСОБИСТО вчиняв, разом з своїм адвокатом і партнером І.Гранцевим, який до речі особисто приймав участь у перемовинах з власниками підприємства на стороні рейдера і хулюгана Ласощів І.Бойко:) Вже, до речі в понеділок, Президент всія України зняли надійного помічника рейдерів першого заступника Антимонопольного кмітету України пана Кравченка:) Хто наступний??????

  4. Образ негодяя-портнова, это один из примеров человеческой подлости и продажности, личиком отыгрывает, как артист, честного, а по сути —
    чванливая, лживая, отвратительная мерзость в галстуке. Презираю.

  5. Прочитав статтю,переважно аргументовані оцінки і тверезі думки.
    Дуже часто в новому законодавстві преувалює механічне перенесення елементів правової системи інших країн та непродумане захоплення модними ідеями та правовими постулатами.
    При цому переважно ігноруються думки і погляди як практиків юриспруденції,так і основи теорії права.
    Для прикладу,чого лише варте положення проекту КПК про розслідування безпосередньо по заяві,без порушення кримінальної справи. Та і багато іншого.
    Вже “наламали багато дров”,то так і продовжуємо ?
    P.S.Аж глядь,автор Володя Бойко ?!?! Певно,просто підписав чужу статтю,стиль зовсім не його,навіть і немає любимих висловів на кшталт “наймерзотніший покидьок та блювотна гидота”.Хоча Портнов,то ж в дошку свій,із бютівських недр.Як же колегу ображати ?!?

  6. В продовження…Хоча ще має право на існування така версія,що зараз не характерний період для загострень,які переважно настають весною та восени…

  7. “Відставник
    Прочитав статтю… P.S.Аж глядь,автор Володя Бойко ?!?! Певно,просто підписав чужу статтю,стиль зовсім не його,навіть і немає любимих висловів на кшталт “наймерзотніший покидьок та блювотна гидота”.Хоча Портнов,то ж в дошку свій,із бютівських недр.Як же колегу ображати ?!?”
    Всё правильно, когда не знаешь что сказать по существу, обгадь автора (основная заповедь демагога)

  8. Всегда было так, что барыги и мерзавцы не имут ни совести. ни стыда. И им всё равно, под какими флагами, лозунгами и на каком языке болтать. Ведь их цели и дела всегда отличаются от оглашений. Но “по плодам их суди их”.

    Противоречивое законодательство — неиссякаемый источник судебных тяжб и генератор взяточничества, обеспечивающих паразитизм юридической корпорации, по какой причине сами юристы заинтересованы не в его ликвидации, а в дальнейшем развитии и распространении противоречивости законодательства.
    Cообщество юристов-лицемеров заинтересовано в том, чтобы жизнь общества была подчинена принципу “диктатуры закона” без каких-либо оговорок о совести и стыде, а «юридических шумов» было побольше, поскольку только обладатели должностей, занятие которых требует юридического диплома, имеют монопольное право истолковывать «шумы» и прочие законы применительно к конкретным житейским ситуациям в интересах индивидуального и общебюрократического корпоративного своекорыстия. А их идеал — чтобы простой гражданин, не получивший юридического образования, был бы юридически обязан совершать на работе и в быту как можно больше действий с привлечением юристов-профессионалов и прямой или косвенной оплатой их соучастия в его жизни .

  9. Прочитав статью могу сказать точно, что мысли высказанные автором полностью совпадают с моими. Да действительно, Портнов человек призванный путем манипуляций действующим законодательством , проецировать его на общество с максимальной выгодой отдельных лиц. Не хочу говорить о новом УПК который Портнов пытается навязать якобы прикрываясь европейскими институтами права это лож,причем почитайте что говорят представители Европы и сравните перевод который сей час идет в подконтрольных СМИ и ы увидите манипуляцию выводами. Но, хотел бы также остановить и на господине Онопенко, который руководил ВСУ, почитайте те Пленумы ВСУ и разъяснения, которые они плодили в период 2004-2009 года,как они растолковывали нормы криминального права , которые с каждым годом охватывали все больший и больший круг субъектов, как они мастерски “раздвигали” рамки объективных сторон преступлений, поверте прочитав Вы будете плакать. А , что касается Портнова то он немного забывает об одном, его судить будут по его же “лоббированном” УПК и посмотрим тогда какая состязательность сторон будет и как будет реализовано его персональное право на защиту))

  10. Новый уголовный процессуальный кодекс напоминает запуск ракеты в космос, когда уже после запуска стоят и думают:полетит или не полетит.
    Много лет назад законовед царицы Екатерины П Завадовский Петр Васильевич сказал :”Тучи книг теоретического законоведства, которое не клеится с русским бытом” Ничего не напоминает?
    Хочется посмотреть, как следователи будут тайно лазить в чужие квартиры, а их этому никто не учил, как они будут хвостами ходить за наследниками Гонгадзе, как они будут после заявления о преступлении ждать регистрации его и не иметь права проводить следственные действия,упуская драгоценные минуты. Список чудес продолжить? Суд будет принимать как доказательство только то, что добыто в суде. Вопрос автору проекта: а следствие , вообще, зачем в таком случае?

  11. Никаких чувств не питаю к автору статьи, тем более, не знаю, что он за специалист)))… Но вопрос в том, что каким-бы ни был тот или иной документ, всегда найдутся недовольные, мол, то не учли, это не досмотрели.. Конкретики автор не говорит, да и практических примеров не приводит.. И не для этого сайта такая тема, поскольку проблема чересчур сложна и узко специальна, а использовать её (проблему) для того, чтобы кого-то поругать (мягко говоря), мне кажется — неправильно. Автор статьи наверняка “общественный”, как он сам пишет, “защитник”, и поэтому выражать своё личное недовольство с использованием юридических терминов ему, мне кажется, просто доставляет удовольствие… Как-то грустно становится от такого чтива.. Лучше бы автор чем-нибудь полезным занялся)

  12. До “реформування” доклали руку всі. Починаючи з “пожежних” змін 29.06.2001 року, коли вже тягнути було нікуди, бо вичерпувався перехідний період, визначений Конституцією 1996 року і закінчуюючи останніми “донецько-портновськими” перлами. Начудили такого, що і за 10 років не розгребеш. А все тому, що зміни у законодавство вносяться “по просьбам канкрєтних пацаноф” без будь-якого системного аналізу їх наслідків для суспільних відносин. Щоправда ці терміни перебувають поза межами їх “дорожніх карт”.Особливо у сфері адміністративного судочинства начудили. Система адміністративних судів взагалі нікому окрім її творців та самих суддів адміністративних судів не потрібна. Якщо раніше загальні суди цілком впевнено справлялись із розглядом справ, які випливають із адміністративних правовідносин, то з 2005 року адміністративне судочинство так “наблизили” до народу, що оскаржувати дії органів влади тепер можна тільки в обласних центрах, а раніше можна було у районних судах, а щодо апеляцій то багатьом взагалі треба їхати у сусідню область. Сама система адмінсудів вібрала в себе далеко не найкращих представників судової системи. З наявним навантаженням адмінсуди не справляються, наслідком чого був безпрецендентний крок із передання справ по спорах з приводу соціальних виплат, які тривалий час не були розглянуті адмін. апеляційними судами до загальних апеляційних судів, які успішно і швидко з цим справились. Тоді питання: навіщо взагалі потрібні адмін.суди? Найбільш оптимальною, недорогою і ефективною була б триланкова судова система, де б в районних судах розглядались всі справи із внутрішньою спеціалізацією суддів і так само апеляційні суди і Верховний Суд. Але хто ж це допустить, тоді судова влада буде єдиною і більш незалежною, а це окупаційній владі не потрібно.

  13. Автор статьи в целом адекватно и правильно Дает оценку нынешнему положению вещей касательно “правосудия”. Но зачем же откровенно врать и подтасовывать то ли для красного словца, то ли попричитнекомпетентности уже самого автора. Вот например, в каком горячечном сне автор увидел, что советский гражданский прецессуальный кодекс УССР можно было обжаловать в суд действия следователя? Относительно ареста, то автор видимо забыл, что в то время санкция давалась прокурором и эту санкцию нельзя было обжаловать, разве что в виде кляузы вышестоящему прокурору, который никогда не отменит арест, чтобы не ронять лицо прокуратуры. Только в 90-е годы появилась в УПК норма, позволяющая обжаловать в суд санкцию на арест и суды стали выпускать бандюков пачками. Следователи закрывают, а суд по надуманным основаниям выпускает трижды судимого за грабежи. Бредятина по поводу возможности обжаловать через прокурора решения суда вообще умиляет. Автор сам же утверждает, что обжаловать можно было только в областной суд решение суда, а выше — только просить прокурора или председателя облсуда. А сейчас ведь человек сам может обжаловать в Высший спецсуд и даже в Верховный, если имело место неодинаковое применение норм законодательства. А что это за дурня по поводу изложения кассационной жалобы на пишущей машинке? Это ведь и в советском кодексе было. Кассация (сегодня это называется апелляцией) ТОЛЬКО печаталась и никак иначе. А зачем изгаляться по поводу сроков давности? Ведь и по советскому кодексу, если срок пропущен, то иск не рассматривается. То, что автор тут изложил о том, как хорошо было, когда срок давности применялся только по настоянию ответчика, то это имело место быть только в тот “страшно кошмарный” период правления “попередников” т.е во времена Ющенко и Тимошенко. З что боролись, на то и напоролись, господа. И нечего тут гнать на Онопенко и Шишкина. Ведь это именно благодаря Онопенко суды получили право при рассмотрии дел не принимать во внимание те законодательные акты, которые явно противоречат конституции или Бюджетному кодексу, не дожидаясь решения Конституционного Суда. Это сейчас пошел откат назад, а в 2005-2009 годах люди реально могли добиваться защиты, естественно, если не сидели, сложа руки. В общем, направление статьи правиное, но вот такие явно брехливые тупые моменты порят все впечатление.

  14. раз у нас правосудия все равно нет, предлагаю ввести суды троек и ЧК для борьбы с врагами народа, со своей стороны обязуюсь приводить приговора в исполнение не считаясь с личным временем, для такого дела бензин для “воронков” найдем

  15. Автор ніде не пише, що в радянські часи оскаржувались дії слідчого чи санкція прокурора на арешт. Вони оскаржувались не в радянські часи, а після прийняття Конституції України 1996 року, але відповідно до радянських ЦПК і КПК. Зокрема дії слідчого оскаржувались саме у відповідності до глави 31-А ЦПК України – так було до 29.06.2001, коли була змінена ст.234 КПК, що унеможливила таке оскарження. Конституція України при цьому застосовувалась як закон прямої дії.

    Що стосується заслуг Онопенка, завдяки якому «суды получили право при рассмотрии дел не принимать во внимание те законодательные акты, которые явно противоречат конституции или Бюджетному кодексу, не дожидаясь решения Конституционного Суда», то рекомендую почитати Постанову Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9.

    Що стосується ролі Онопенка та Шишкіна в розвалі правової системи України – дозволю собі залишитись при своїй думці.

  16. Господа, а его будильник на какой трактор потянет, или на сколько тонн семенного ячменя хватит?

  17. Статья высосана из пальца. Зачем ставить фамилию человека в заглавие статьи, если в самой статье ничего конкретного про его “правосудие” не написано. Никоим образом не хочу защищать этого человека, не знаю его личных и профессиональных качеств, но убежден что новый кодекс принесёт больше плюсов(упразднение допрасследования, приравнивание полномочий адвоката и прокурора), чем минусов. А проблема коррупции и судей-засевателей — уже давным-давно как реальность.Сначала нужны хорошие чиновники, а законы — это вторичное.

  18. Суть проблемы понятна, в том числе и в большей степени, и ПОРТНОВУ! Один вопрос и один ответ — человек по деловым качествам профессионал, по моральным — шлюха, но его эксплуатировали как и эти, так и те… Кто из них лучше — ? Портнов всего лишь хочет бабла и власти!

  19. Чому на презентації кодекса в академії МВС заборонили ставити питання головному розробнику проекту? Незрозумілими, наприклад, були слова пана Портнова щодо проведення (у даний час!!!)слідчих дій до порушення кориінальної справи. Склалося враження, що головний процесуаліст країни взагалі не обізнаний в основах чинного кримінального судочинства.

  20. ” Портновсое правосудие ..”
    М- да . Не густо коментарів. В країні із судової влади жиди зробили корито по виколачуванню бобла з населення. Цього РЕХФОРМАТОРА, за беспредел в згаданій державній установі треба відпрвляти на Соловки разом з Януковичем.

  21. У черговый раз анонімному дописувачу. Державний арбітраж не був судом по своїй правовій природі. Це Вам може підтвердити Дмитро Микитович Притика, якого ніколи суддєю не призначали й не обирали :). Державний арбітраж розв*язував переддоговірні спори та спори, що витікали з планів розвитку народного господарства. Учасниками спорів були відокремлені підрозділи одного і того ж власника. Таким чином, державний арбітраж виконував не судові, а управлінські функції, що повністю відповідало правовій доктрині того часу (державна власність на засоби виробництва й наявність товарно-грошових відносин тільки між громадянами).

  22. Владимир Маркович рулит! Еще. Наше разделение юрисдикций — изначально ущербно. Кас — это еще тот поцесс! Мне очень нарвиться как исчисляются сроки на подачу жалоб. И решения не направляюся по почте. Все сделано для того, чтобы использовать свои права самостоятельно было значительно труднее. Еще. Я не удивлюсь, если кто-то пробьет себе еще какую-нибудь отдельную юрисдикцию. Типа, Земельный суд и т.д.
    Еще. Что, вообще, можно ожидать от Портнова? Во-первых, национальность. Во-вторых, профессия. “У юриста на том месте, где у человека совесть, растет х*у!”(с) Вот и имеем выдающегося украинского государственного деятеля!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ