Человек не терпит насилия!

Украдений острів (закінчення)

Що трапилось у жовтні 2008 року й яка муха вкусила Кузьміна – достеменно не відомо. Як раптом у Генпрокуратурі вирішили струсити архівний пил з компромату на Горбаля. Одначе нічого цікавого, що мало б судову перспективу, окрім епізоду з продажем Горбалю та Омеляненку острова на Дніпрі, у Генпрокуратурі не було. Але й цей епізод не можна було реанімувати через нескасовану постанову судді Кузьменка про відмову в порушенні кримінальної справи.

Тоді в ГПУ зробили по-інакшому. У моїй заяві були наведені прізвища лише 19 громадян, на ім’я яких Могильний виписав акти на право приватної власності на землю – саме стільки актів мені вдалось відшукати. Але насправді острів Безіменний був поділений на 51 ділянку, які й були передані в приватну власність підставним особам з наступним продажем цих ділянок Горбалю та Омеляненку. Так, наприклад, до своєї заяви я доклав копію акта від 25.04.2003 №8270, виписаного на ім’я Руденка М.Г. Але того дня сім’я Руденків насправді збагатилась не на одну, а на три ділянки – Могильний підписав акти на право приватної власності на землю також на ім’я громадян Руденко М.М. і Руденко Т.І. Оскільки копій цих актів я роздобути не зміг, то й у своїй заяві їх, природно, не вказував.

Цим і скористались у Генеральній прокуратурі України: хутенько розшукали акти, виписані на ім’я Руденко М.М. і Руденко Т.І, та 16 жовтня 2008 року знову порушили кримінальну справу щодо Могильного через продаж острова на Дніпрі, але вже у зв’язку з видачею цих двох актів, які в моїй заяві не фігурували й на епізод по яких судова заборона на порушення справи не поширювалась.

Наступного дня до Подільського суду попрямувало подання про обрання Могильному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою й суддя, дочекавшись приїзду групи підтримки в складі Горбаля, Омеляненка та карети «швидкої допомоги» з клініки «Борис», приступив до її розгляду. Знову ж таки, виходячи з київських розцінок та ступеню зацікавленості народного депутата України Василя Горбаля, можна сміливо припускати, що його честь став заможнішим десь так на 10 тисяч доларів, що мене, як патріота України, не може не радувати – суддівський добробут є першою запорукою незалежного правосуддя. Принаймні, так завжди стверджував Конституційний Суд України, визнаючи в своїх численних рішеннях неконституційними будь-які спроби законодавців обмежити пільги, зарплати та доплати українським суддям.

Тож якби Горбаль не скоїв дурню й не викрав би Могильного на автомобілі «швидкої допомоги», цілком можливо, що невдовзі й друга постанова про порушення кримінальної справи була б судом скасована. Але «слуга народу» явно передав куті меду. А що занадто, то, як відомо, не здраво. І, дійсно, який би суддя наважився б закрити кримінальну справу після отакого?

http://obkom.net.ua/articles/2008-10/27.1615.shtml

Могильний був оголошений у розшук, знайдений, після чого кримінальна справа попрямувала до суду. Але й тут високий суд не залишився без уваги народного депутата України, який навіть певний час суміщав високий мандат з посадою голови Львівської обласної держадміністрації. Винести виправдовувальний вирок суддя не ризикнув, а обвинувальним не став псувати настрій народному обранцеві, натомість повернув справу до Генеральної прокуратури для проведення додаткового слідства.

Однак направляти справу на додаткове слідство суд може лише у виняткових випадках – коли в судовому засіданні неможливо усунути вади, допущені на стадії досудового слідства. Суддя все ніяк не міг придумати причину для ДС, аж доки не побачив у якомусь з томів справи мою заяву про злочин і копії 19-ти актів на право приватної власності на землю. І хоча постанова про порушення справи за цим епізодом була скасована, його честь вирішив, що об’єктивно розглянути обвинувачення щодо Могильного неможливо, доки органом досудового слідства не буде розшуканий і допитаний у якості свідка Бойко В.М. Можливо, суддя подумав, що такої людини не має, а, може, просто не міг вигадати інших підстав для ДС.

Через чотири роки

Можна лише уявити моє здивування, коли 15 лютого 2011 року я прибув до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України й довідався, що справа відносно Могильного за моєю заявою таки була порушена, а потім – закрита судом. Моєму обуренню не було меж. Власне, я ніколи того Могильного в очі не бачив і не маю жодних особистих претензій до Василя Горбаля, з яким ніколи не спілкувався (хіба, бачив пару разів у парламентському буфеті). Але, панове, що за процесуальне хамство з боку судді Кузьменка: розглядати скаргу на постанову, винесену за моєю заявою, і навіть не повідомити про це мене?

Зрозуміло, що такої нечемності дарувати я не збирався. Отримавши копію постанови судді про скасування постанови про порушення кримінальної справи та копію ухвали апеляційного суду, я 31 березня 2011 року подав касаційну скаргу. Ясна річ – з клопотанням про поновлення строку на оскарження.

 mohylnyj2

13 квітня 2011 року це клопотання було Печерським судом задоволено (а куди діватись, якщо моя участь у розгляді скарги Могильного мала б бути обов’язковою, але я в суд не викликався?) і касаційна скарга попрямувала до Вищого спеціалізованого суду. Тоді Генпрокуратура вирішила й собі подати касаційну скаргу на постанову Кузьменка. І в цьому випадку строк на оскарження був поновлений. Урешті-решт, спільними зусиллями ми таки домоглись, що постанова судді Кузьменка від 21 травня 2007 року про задоволення скарги Могильного була скасована касаційною інстанцією у зв’язку з тим, що заявник Бойко в суд не викликався.

Майже одночасно, 29 вересня 2011 року, Київський апеляційний адміністративний суд розглянув апеляційну скаргу Генпрокуратури й скасував постанову суду першої інстанції, якою був задоволений позов Василя Горбаля до Державної екологічної інспекції. У позові було відмовлено, а пан Горбаль зобов’язаний тепер ліквідувати насип між островом Безіменний та берегом Дніпра.

Ну, а далі все відбувалось, як по нотах. Скарга Могильного на постанову про порушення кримінальної справи за моєю заявою через чотири з половиною роки повернулась у Печерський суд на повторний розгляд. Комп’ютерна програма (сподіваємось, що саме вона) призначила її до розгляду суддею Родіоном Кірєєвим і 29 грудня 2011 року учасники справи зібрались у залі судових засідань. От тільки не було самого Могильного, який зараз перебуває на підписці про невиїзд, та його адвоката. Хоча повістка скаржнику була вручена, як і належить.

Оскільки це була вже третя спроба розглянути справу (у засідання 26 і 28 грудня Могильний також не з’являвся), представник Генпрокуратури заявив клопотання закрити провадження. У чому й був палко мною підтриманий.

Виходу судді з нарадчої кімнати я чекати не став. Бо його вердикт був очевидним: я не сумнівався, що суддя Кірєєв винесе законне й обґрунтоване рішення. Не сумнівався в цьому й Могильний. Саме тому ніхто від нього й не з’явився в засідання.

На ґанку Печерського райсуду мене відловила знімальна група телеканалу ТВі. Колегам було цікаво почути враження від роботи судді Кірєєва. Сказав чесно: я давно не бачив настільки бездоганно проведеного засідання з точки зору дотримання процесуальних норм. Виконувались щонайменші формальності, учасникам роз’яснювались їх процесуальні права (хоча в цьому не було жодної потреби), надавались на огляд через секретаря документи справи, клопотання розв’язувались з докладною мотивацією. Єдине, що псувало картину – це невиразна дикція та дуже тихий голос судді, через що доводилось напружувати слух. Але головне – у Печерському суді, нарешті, з’явився суддя, який розглядає справи у відповідності із законом та своїм внутрішнім переконанням.

Парадокси «кірєєвщини»

Несправедливість вироку, винесеного Родіоном Кірєєвим Юлії Тимошенко, є явною навіть для її політичних опонентів. Однак «справа Тимошенко» має й другий бік, на який чомусь не звертають уваги: Кірєєв є не тільки уособленням космічного зла (так, принаймні, вважають прихильники ув’язненої екс-прем’єрки), але й звичайним суддею звичайного районного суду, який розглядає звичайні справи за участю звичайних громадян. І в цих звичайних громадян тепер з’явилась надія на справедливе правосуддя – за умови, якщо справа потрапить до судді Кірєєва.

Давайте замислимось на хвилинку: чи став би Кірєєв, на якого зараз малюють карикатури, про якого журналісти збирають щонайменшу інформацію, публікуюючи подробиці справ, які він розглядав колись у Березанському міському суді Київської області, брати гроші за винесення неправосудного рішення по скарзі Могильного? – Отож бо. Ні в Горбаля, ні в когось іншого Кірєєв ще довгі роки не візьме ні копійки й справи буде розглядати тепер з дотриманням букви закону (у міру свого розуміння цієї букви, ясна річ, але для Печерського суду й це – справжня революція).

По-перше, Родіону Володимировичу, на відміну від колег по цеху, вже не треба дивитись на кожного позивача, відповідача, скаржника чи підсудного як на потенційне джерело американської валюти. Знаючи достеменно механізм українського правосуддя, я ні на мить не сумніваюсь, що суддя Кірєєв був віддячений за свої труди по «справі Тимошенко» за максимальною ставкою й матеріально забезпечений до старості.

По-друге, йому вже не треба, як іншим суддям, зазирати в рот кожному помічникові районного прокурора, узгоджувати з головою суду всі значущі процесуальні рішення та передавати подарунки куратору з апеляційного суду. Після вироку Юлії Тимошенко Кірєєв став єдиним незалежним в Україні суддею. Він може не боятись гніву голови суду, інтриг у Вищій кваліфікаційній комісії чи підступів Комітету з питань правосуддя Верховної Ради. За нинішнього Президента він є недоторканним і може ходити на роботу заради власного задоволення та професійної самореалізації себе як юриста. Його ніхто з посади не звільнить, оскільки репутація цього судді тепер має бути поза підозрою незалежно від його реальних здібностей та професійного сумління.

По-третє, Родіон Кірєєв, на відміну від колег, тепер зобов’язаний судити по закону, щоби не додавати підстав для додаткових сумнівів у правосудності вироку щодо Тимошенко. Це, напевно, розуміють і в Печерському суді, і в Адміністрації Президента. Більш того, можна бути впевненим, що комп’ютерна програма, яка «випадковим чином» розподіляє справи між суддями, більше не призначить Кірєєву до розгляду жодної кримінальної чи цивільної справи, по якій передбачаються неформальні відносини між суддею та зацікавленими особами чи виконання прохань з боку Адміністрації Президента, Генеральної прокуратури або суддівського начальства.

Напевно, Кірєєв думав, що витягнув щасливий квиток – з якогось там Березанського міського суду не просто безкоштовно потрапити на роботу в суд №1 України, але ще й добре на цьому заробити. І все це – лише за «правильний» розгляд однієї справи. Тепер він розплачується – карикатурами на Хрещатику, фейлетонами в пресі, анекдотами на телебаченні. Тепер він їздить з особистою охороною й позбавлений радості просто зайти в магазин по пляшку пива.

Я далекий від того, щоби співчувати Родіону Володимировичу. Він сам обрав свій шлях і мав усвідомлювати, на що погоджується й за яку ціну. Урешті-решт, всі інші судді Печерського райсуду відмовились виносити обвинувальний вирок Тимошенко та міняти своє спокійне й сите життя на скандальну славу. Але реальністю також є й те, що вироком по «справі Тимошенко» Кірєєв поставив себе за межами суддівсько-прокурорсько-міліцейсько-адвокатської корпорації й перестав бути учасником ринку замовних судових рішень. Принаймні, на найближчі кілька років. Тому я знаю: по справах, які розглядає Кірєєв, мені вже не треба очікувати виходу судді з нарадчої кімнати, щоби довідатись зміст його рішення. Бо тепер у Кірєєва немає іншого виходу, як судити по закону.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Початок статті:

http://ord-ua.com/2012/01/24/ukradenij-ostriv/

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Один ответ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ