ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS «Жека 20 відсотків»

 

Останнім часом преса частенько пише про суддівські династії. Пише з осудом. Мовляв, непорядок, що суддями призначають молодих юристів з відомими прізвищами, чиї батьки відправляють правосуддя у вищих спеціалізованих, Верховному чи Конституційному судах. Багато років спостерігаючи за тим, що коїться в українській юстиції, не можу погодитись з такою точкою зору. Можливо, природа й відпочиває на дітях. У деяких випадках – навіть безпробудно. Але все ж таки нащадки відомих людей – принаймні, ті, що вдягнули суддівську мантію – як правило, намагаються своєю поведінкою не ганьбити прізвище батька чи матері. Інша річ – це «кухарчини діти», що зробили кар’єру лише через брак будь-яких моральних гальм та готовність винести будь-яке рішення на користь владного покровителя.

 

В одній з публікацій я якось згадував суддю господарського суду – сина колишнього Голови Верховного Суду України. Чув про нього лише позитивні відгуки. А нещодавно в одному зі столичних судів бачив отаку картину: суддя, батько якого відправляє правосуддя в Конституційному Суді України, спізнився в засідання на дві години – під час обідньої перерви поїхав по службових потребах, на зворотному шляху потрапив у затор і не зміг вчасно повернутись. У коридорі суду, де на нього чекали учасники трьох чи чотирьох справ, він підійшов до кожного, прилюдно вибачився, а потім ще й повторно вибачався в засіданні.

 

Не берусь оцінювати професійні якості цього судді – раніше стикатись з ним не доводилось, відгуків про нього я не чув і розглянутих ним справ не аналізував. Але при всьому тому, що написав чимало в’їдливих слів на адресу його батька, мушу відзначити: батько виховав сина ввічливою та культурною людиною, яка себе гідно поводить і не дає підстав всує згадувати своє прізвище.

 

А ось інший приклад.

 

У черзі до правосуддя

 

20 грудня 2011 року. Окружний адміністративний суд міста Києва, що на вулиці Командарма Каменєва. На 9:30 призначене попереднє засідання в справі за моїм позовом до Міністерства освіти і науки молоді та спорту України й підпорядкованій йому Державній службі молоді та спорту України. Адміністративних позовів до шановних відповідачів останнім часом я подав щось порядку 40 (сорока), здебільшого – про визнання неправомірною відмову в наданні публічної інформації або зобов’язання дати відповідь на звернення. Біля десятка справ вже розглянули. По одній навіть виданий виконавчий лист, згідно з яким Державна служба молоді та спорту України повинна надати мені документи в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» (Єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів на 2008 рік, накази про проведення всеукраїнських змагань та інший подібний мотлох, який чиновники ретельно ховають від людського ока: виявляється, на то є причини суто корупційного характеру). Але оскільки керманич цієї служби Сафіуллін заявив, що він не визнає юрисдикції Окружного адміністративного суду й виконувати його постанови не збирається, довелось відкрити виконавче провадження. Будемо відповідь на інформаційний запит отримувати примусово. Веселий репортаж гарантовано.

 

Втім, є в провадженні Окружного адмінсуду й більш суттєві мої позови – про визнання нечинними нормативно-правових актів, скасування незаконних наказів і навіть один позов про відшкодування шкоди, завданої неповнолітньому. Зрозуміло, що в останньому випадку я дію по довіреності в інтересах вихованця державного закладу позашкільної освіти, якого обібрали дорослі дяді. Прізвища цих дорослих, які відмовляються повертати дитині 300 гривень, добре знає вся країна – Табачник Дмитро Володимирович і Сафіуллін Равіль Сафович. Дрібні вимагачі та аферисти.

 

Якраз цей позов зараз ми й почнемо розглядати. Власне, розгляд справи повинен здійснюватись колегіально, трьома суддями, позаяк відповідачами є центральні органи виконавчої влади. Але це – попереднє засідання, яке проводить той суддя, що відкрив провадження, з метою уточнити позовні вимоги, долучити до матеріалів справи заперечення проти позову й т.п.

 

Провадження відкрив легендарний «Жека 20 відсотків» — Євгеній Валерійович Аблов, який зовсім недавно, 18 жовтня 2011 року, призначений заступником голови цього суду. Своє непересічне прізвисько Євген Валерійович отримав від гострих на язик одеситів, з яких донедавна знущався в тамтешньому адміністративному суді. У Києві Жека лише рік – він тут прислужує Сергію Ківалову, голові Комітету Верховної Ради з питань правосуддя, який, власне, і виписав Жеку в столицю. З обслуги Сергія Васильовича – і голова суду Павло Вовк, який раніше працював помічником-консультантом народного депутата Ківалова.

 

Ось на цього Жеку ми з представниками відповідачів і чекаємо з 9:30год. Вже десята, Аблова досі не має, а перед нами призначено ще дві справи до розгляду – про скасування податкових повідомлень-рішень. «Жирні» справи, судді такі люблять. Хоча, найсмачніші позови – це про відшкодування ПДВ. Кажуть, саме за розгляд таких справ Аблов і отримав своє прізвисько. В очікуванні судді народ товчеться біля зали судових засідань, коментуючи на всі заставки «Жеку 20 відсотків» з його пунктуальністю. З другого поверху, де розташовані кабінети суддів, пару разів з’являється секретарка Аблова й просить не розходитись – мовляв, суддя тут, але зайнятий якимись нагальними справами.

 

Вчора був Святий Миколай і народ у коридорі кепкує, що, мовляв, Аблов з головою суду Вовком або наколядоване ділять, або похмеляються. І то вірно: які інші нагальні справи можуть бути в судді під час судового засідання?

 

Одинадцята година. Продовжуємо чекати, коли ж, нарешті, Євгеній Валерійович впорається зі своїми проблемами. Черга значно збільшилась, оскільки прийшли ті, кому його честь направив повістки з викликом на 10:00, 10:30, 11:00. Один з відвідувачів храму Феміди починає голосно лаятись. Він – адвокат, представляє позивача по якийсь зі справ, що призначена на ранок до розгляду суддею Абловим. Каже, що приходить по цій справі вже другий раз, але суддю так в очі й не побачив. Минулого разу простояв понад дві години в коридорі, тепер, мовляв, історія повторюється.

 

Дванадцята година. В Окружному адміністративному суді міста Києва розпочинається перерва й обурений народ розходиться, залишаються тільки самі стійки – я з представниками Табачника та Сафіулліна. Нарешті на сходах, що ведуть з другого поверху, з’являється пан Аблов — у мантії та при медальйоні, себто «нагрудному знаку». Ми миттєво заскакуємо в залу, його честь, зверхньо зиркнувши у відповідь на наше «добрий день», мовчки сідає на місце головуючого. Починається звичайна судова рутина – оголошення номеру справи, з’ясування явки учасників, роз’яснення права на відвід головуючому та секретареві, розв’язання клопотань, пов’язаних з уточненням позовних вимог і заперечень проти них.

 

Я підвожусь і кажу, що, відповідно до статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, вношу зміни в позовну заяву й уточнюю свої вимоги. Це пов’язано з тим, що попервах відповідачем мало б бути Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України, але воно зараз вступило в фінальну стадію реорганізації й за кілька днів вже буде викреслено з Єдиного державного реєстру. Тому я відкликаю вимоги, які були заявлені саме до цієї юридичної особи, натомість залишаю лише ті, що стосуються його правонаступників – МОНмолодьспорт і Держмолодьспорт.

 

Аблов гортає позовну заяву. Його честь знайомиться з позовними вимогами й підвищеним тоном заявляє, що, мовляв, права позивача ніхто не порушував, тому підстав розглядати позов він не бачить. Доводиться пояснювати – очевидно, «Жека 20 відсотків» це ніяк не може зрозуміти – що, взагалі-то, за цією позовною заявою вже відкрито провадження, між іншим – відкрито ухвалою за його підписом. Тож, якщо суд у наступному дійде висновку, що позовні вимоги є безпідставними, то в позові треба буде відмовити, але не тут і не зараз, а після розгляду справи по суті й у нарадчій кімнаті.

 

Тоді Аблов переходить на крик і починає вимагати, щоби я назвав йому статтю Конституції, яку порушили позивачі своїми діями.

 

- Немає такої статті! - волає його честь.

- Ну, чому ж, — кажу у відповідь, — у позовній заяві прямо зазначені, якими саме статтями Конституції гарантуються права позивача, порушені центральним органом виконавчої влади. Але звертаю Вашу увагу, що в суді захищаються не тільки права та свободи, але й охоронювані законом інтереси.

- Ви мені статтю Конституції вкажіть! – кричить Аблов. - Я бачу, що позовні вимоги є безпідставними й права позивача не порушені. На сьогодні все. Я почитаю позовну заяву й вирішу, чи треба її взагалі розглядати.

 

Аблов бере нотатник і призначає ще раз попереднє засідання – на 31 січня. Божечки-божечки, і на якому ж смітнику Ківалов набирає собі таку обслугу?..

 

Я дивлюсь на оце чудо в мантії, що називається, широко розплющеними очима. Взагалі-то суд (навіть не суддя, а саме суд: у нашому випадку це має бути судова колегія, яка ще навіть не сформована і яка збереться тільки після того, як завершиться стадія підготовчого провадження) може висловлювати своє ставлення до позовних вимог, давати їм оцінку, вирішувати, чи порушив відповідач права та законні інтереси позивача, виключно в нарадчій кімнаті й лише після розгляду справи по суті. Суддя, який висловив своє ставлення до позовних вимог до видалення в нарадчу кімнату, брати подальшу участь у розгляді справи не може. Це – процесуальна аксіома. Тепер доведеться ще й марнувати папір на заяву про відвід судді Аблову.

 

А суддями на ту пору були…

 

Про багатьох (якщо не більшість) українських суддів я знаю чимало: де й коли народились, де й з ким навчались, як і за яку суму потрапили на суддівську посаду, кого з високопосадовців чи просто заможних громадян обслуговують, з ким сплять і що п’ють. Знаю розцінки на їх послуги. Єдине, чого я не знаю: коли ж такі судді, як Аблов, порозумнішають і зрозуміють, що кричати на мене, та ще й у судовому засіданні – це все однаково, що лякати їжака голим задом.

 

Всі ми – і судді, і учасники судових справ – є заручниками суспільних відносин. Не може суддя того ж, наприклад, Окружного адміністративного суду м.Києва задовольнити позов громадянина до Адміністрації Президента України незалежно від обґрунтованості позовних вимог. Бо якщо суддя й винесе законне рішення, то, по-перше, це рішення буде все однаково скасовано апеляційною інстанцією, а, по-друге, у самого судді почнуться неприємності – аж до порушення дисциплінарного провадження. Окрім того, суддям регулярно доводяться вказівки, як саме розглядати ті чи інші категорії справ. Наприклад, ще рік тому тим же суддям адміністративних судів було заборонено (точніше – категорично не рекомендовано, бо заборонити судді судити по закону, звісно, ніхто не може) виносити законні рішення на користь громадян у справах щодо обчислення, призначення, перерахунку чи одержання пільг, соціальних виплат і доплат. Мотив: бюджет не має грошей, щоби виконувати законодавчі приписи й платити «чорнобильцям», «афганцям» чи «дітям війни».

 

Ці нюанси треба розуміти й не очікувати від суддів більшого, ніж вони можуть зробити. В Україні взагалі немає такого владного інституту, як правосуддя. Одначе винуваті в цьому аж ніяк не судді. Причина – це відсутність відповідного суспільного запиту. І так буде доти, доки не будуть реформовані правовідносини власності, а громадяни не стануть відчувати себе власниками майна територіальної громади чи хоча б багатоквартирного будинку. Ось тоді й з’явиться попит на правосуддя, себто прозорий та неупереджений механізм розв’язання спірних правовідносин.

 

Але відсутність такого механізму ще не дає право людям на кшталт Аблова поводити себе по-хамськи, спізнюватись у судові засідання на дві години й демонстративно порушувати підвалини процесуального законодавства.

 

Я цілком припускаю, що голову Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка шановні люди попрохали організувати незаконне судове рішення й відмовити в позові вихованцю державного закладу освіти, який став жертвою шахраїв з оточення Сафіулліна. Більш того, оскільки я жодного разу не чув, щоби хтось охарактеризував Вовка як розумну людину, я також цілком припускаю, що він може піти на публічний скандал заради 300 гривень, які один мерзотник відібрав у дитини від імені держави й тепер не хоче віддавати. Але якщо Павлу В’ячеславовичу через брак досвіду (Вовк став суддею у березні 2007 року й, як і Аблов, ще навіть не обраний на посаду судді безстроково) незрозуміло, як виконати це завдання, то пояснюю. Суддям треба провести розгляд справи з підкресленим дотриманням усіх процесуальним норм, піти в нарадчу кімнату й постановити те рішення, яке вони вважатимуть за потрібне. На то вони й судді. А не лементувати в попередньому засіданні, що позовні вимоги є безпідставними.

 

А тепер спробуємо дати відповідь на два запитання.

 

По-перше, чи став би себе поводити з такою кричущою зухвалістю суддя, який є сином чи донькою відомої людини? Думаю, що ні. Принаймні, мені такі приклади не відомі, а якби таке б десь колись трапилось, то кляті журналісти вже б з’їли з потрухами і самого суддю, і його знаменитих батьків. Тож, суддівські династії – це не так вже й погано, між іншим.

 

Друге запитання витікає з першого: що ж заважає всім цим абловим дотримуватись бодай видимості суддівської етики? Відповідь проста – впевненість у власній безкарності, помножена на відсутність моральних засад.

 

Звернімо увагу на такий нюанс. 21 травня 2012 року в Аблова закінчаться повноваження судді (сплине п’ятирічний термін, на який він був уперше призначений суддею Указом Президента України) і йому треба буде пройти чистилище Вищої кваліфікаційної комісії суддів, профільного комітету Верховної Ради та пленарного засідання парламенту, щоби бути обраним суддею безстроково. 22 листопада 2011 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила про підготовку матеріалів щодо обрання Аблова на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково. Зазвичай у цей період судді поводять себе дуже обережно, ретельно оминають будь-які скандали, не виносять явно незаконних рішень. Бо достатньо буде однієї скарги, щоби процедура обрання надовго загальмувалась.

 

Що казати про рядових суддів, якщо навіть колишній Голова Верховного Суду України Василь Маляренко, обраний на найвищу суддівську посаду в листопаді 2002 році, також попервах не робив жодних «різких рухів» і намагався сподобатись парламентській опозиції, оскільки на той момент ще не був обраний суддею безстроково (це трапилось тільки 22 травня 2003 року і побоювання Василя Тимофійовича, до речі, були не безпідставними – якби не голоси фракції Соцпартії та БЮТ, йому довелося б знімати мантію).

 

Але суддя Аблов позитивним висновком ВККСУ не переймається, як і майбутнім голосуванням у парламенті. Статус «людини Ківалова» гарантує йому і перше, і друге. А про можливі скарги до Вищої ради юстиції, яку очолює кум Ківалова, взагалі смішно згадувати. Більш того, до Окружного адміністративного суду Києва Аблов, власне, і був переведений з Одеси в розпал скандалу, який би іншому судді міг би коштувати, як мінімум посади (а, можливо – і свободи).

 

(далі буде)

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

 

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 1

11.01.2012 8:00 Опернеуполномоченный на гыдкой территории

Киваловские шныри — сейчас это тема для документирования! Можете себе представить движение по этим шнырям после хамского периода!


11.01.2012 8:33 Микола Єременко

У Бойка, як завжди, чудові спостереження із життя “видатних” представників судової гілки влади. І висновки влучні. Однак, з мовою погарячкував. В українській мові слово “орати” має інше значення, ніж те що він мав на увазі. Цей Аблов оре суддівську ниву за свої жебрацькі 20% відсотків. А на Бойка в процесі він репетував, або лементував. А, оскільки всі “аблови” подібні до поросят своїми цуцикобійними фізіями, то вони повинні верещати, як підсвинки перед Різдвом. Щодо потреби суспільства в правосудді, а не в цій комедії, яка зараз відбувається, погодитись із Бойком ніяк не можна. Потреба у справжньому правосудді існує, про це свідчать вбивство судді Шевченківського райсуду,вбивство п”яного міліціянта в Семиполках, вбивство двох рейдерів в Миколаєві. Єдине, чого не існує — це громадського суспільства, яке може цю потребу виразити, наприклад, виваляти у смолі та пір”ї, після чого повісити над вхідними дверями до суду. Суспільство атомізоване, на відміну від кримінальних угруповувань, які захопили владу, спочатку в окремому регіоні, а потім і в державі, допоки “руки, що нічого не крали” бавились у “спікеріаду”, трипільські черепки і занурювались до газу, після чого не смерділи. Саме тому, ПОКИ ЩО, немає вираження потреби у Правосудді. Але, Гануся вже купила масло.


11.01.2012 12:49 Микола Єременко

Винуватий, дійсно Ганнуся вже купила олію. Але, яка різниця, де киплять ті смоли та на яких курах росте те пір”я. 300 грн — сума позову до суб”єкту владних повноважень, але які “страсті” завирували в душах судейкіних. Скільки нарад проведено щодо цієї справи. І навіть після відкриття провадження, можна зробити вигляд, що цього не було, і знову вирішувати питання попереднього розгляду. Тобто, остаточно втратили все, що відносило їх до людей і перетворились до біологічних об”єктів. Нічого дивного. Бидло “ландиківське” гамселить дівчину в обличчя, а безліч присутніх “противсіхів” роблять вигляд, що то їх не стосується і значна їх частина, потім починає активно обговорювати тему, що дівчинисько проститутка. При цьому, навіть не усвідомлюють, що самі є в тій ситуації педерастами. Такий же “ландик”, але в кріслі “презика” топче другу жінку, а безліч педерастів різних кольорів, обговорюють питання “луї вітонів”, “паши лазаренка”, а самий головний підар — “миздобула”, якісь цифірки малює, белькочучи, що “юлькасукаблядьворовка”. Діагноз: при владі в Україні “ландики”, що можуть бити кулаком жінку в обличчя, але від курячої яйцеклітки обсираються. Так-так, поцікавтесь у очевидців. Саме, обсираються. Ось у чому секрет патологічної ненависті.


11.01.2012 15:26 совесть, которая приходит ночью

Знаю Женю много лет, был очень порядочный человек, что с ним случилось не допускаю даже мысли, может быть дружба с людьми у которых утрачена совесть и ум


11.01.2012 20:42 Анатолий

В Торезском горсуде Донецкой области почти 11 лет рассматривался мой иск к прокуратуре, МВД “о возмещении ущерба, причиненного незаконным содержанием под стражей, незаконным возбуждением уг. дела и пр…” Судья Гаркавенко 05.12. 2011г. объявил очередной, 20 — тый перерыв в связи с необходимостью направления запроса в отделение судмедэкспертизы, поскольку еще в 2009г. удовлетворил на этот предмет ходатайство и даже постановил отдельное определение. Однако, не направив этого запроса судмедэксперту, 12 декабря постановил решение (резолютивную часть), которым в материальном иске отказал полностью и указал, что полный текст решения будет изготовлен и оглашен 16 декабря 2011г. Однако, находясь, по сути, в совещательной комнате и “готовя” полный текст решения, на следующий день, 13 декабря 2011г., судья Гаркавенко покинул помещение суда, лично приехал в отделение судмедэкспертизы, лично предъявил там судебный запрос на выдачу Акта судебно медицинского обследования, лично его получил и снова приехал в помещение суда, в свою “совещательную комнату, доделывать противоправное решение… К этому скажу, что судья Гаркавенко давно “пожизненный” судья, в своё время был 19-м в известном ющенковском указе (списке) на “вылет” из судейских рядов за нарушение присяги (читай: коррупцию). Удержался, видимо благодаря своим финансовым возможностям… Документальное подтверждение изложенному у меня есть и, возможно, комментарии, в том числе и мой, к статье В.Бойко читают в СБУ, в Генеральной прокуратуре, в Высшем совете юстиции. Буду (будем) ожидать их реагирования и, несомненно, в случае проверки (или её отсутствия) сообщу на сайт для читающих его. Добавлю, что в ходе рассмотрения этого дела, выяснилось, что бывшие следователи в моем уголовном, 1998года, деле — Такташов (ныне прокурор района) и Петухов (сейчас очень важный чин в Днепропетровской обл. прокуратуре, по слухам)- “скрысили” S 500 США и 10 000 злотых, Польша, изъятые у меня в ходе обыска. На мой взгляд, судья Гаркавенко (когда был установлен, в судебном заседании, этот факт присвоения бывшими следователями моих денег) получил от “крыс” Петухова и Такташова мзду за непринятие мер реагирования, дал приказ своему секретарю уничтожить аудио запись этого факта. Поэтому, читая публикации, комментарии, высказывания на сайте ОРД по поводу судейских преступлений, обязан этому обществу предоставить и вышеизложенное, как реальное, испытанное собственной шкурой. Кстати,впоследствии, незаконное обвинительное заключение по уголовному делу в отношении меня утверждал прокурор Донецкой области Пшонка, нынешний генеральный прокурор Украины. Затем уголовное дело прекращено по пункту 2 статьи 6 уголовно — процессуального закона (отсутствие в деянии признаков преступления), а Петухов и Такташов, присвоившие мои деньги, повышены по службе и не застрелились… Судья Гаркавенко, именем моего государства Украина, совершенно не испытывая даже капли страха перед грядущим наказанием за совершенное им явное преступление — выносит решение, которым скрывает таких же преступников, как он сам, Такташова и Петухова… Размышляйте, люди. С уважением к читающим. Анатолий.


11.01.2012 20:53 Людмила Селютина

Только вернулась после судебного слушания индустриальный районный суд Днепропетровск.Как мне знакома ситуация,про которую пишет автор!Можно сказать,что несколько часов назад я перенесла аналогичное.Я уже выдержала хамство 4х судей по одному делу ,но после апелляций “почин”положил зам председателя суда Дружинин,сей доблестный муж весьма целеустремлённо своим открытым хамством в зале заседания.довёл меня до сердечного приступа ,а когда скорая меня увезла,причём несли на носилках и на глазах у Гос обвинителя Кондратова Александра и у самого Дружинина.И последнее .что мне довелось увидеть,это их азартные лица,когда они вихрем,яко группа захвата,ворвались в зал заседания и быстренько,воспользовавшись моим отсутствием.”прогнали”суд Причём за один день,не вызывая даже свидетелей ,А в протоколе состряпали,мол ушла потерпевшая и не пожелала.Я.конечно потом апелляцию выиграла….Но мне чинили всячески препятствия ознакомится с делом с протоколом и Апелляцию подать. Дружинин.отличающийся могучим здоровьем.даже на больничный уходил.Расчёт у них верный не каждый человек вынесет так сражаться.здоровье дороже.А я сражаюсь.И мужественно выношу неприязненно-требовательнвый тон очередной судьи Зосименки беззакония того же прокурора Кондратова.в отводе которого мне сегодня было отказано.Что послужит поводом для очередной моей апелляции.Мног ещё можно написать об беззаконии этих прокуратуры и суда,да пока не вижу смысла.ничего не меняется.


12.01.2012 12:32 ФуйВиБин

Ситуация не начнет меняться до тех пор, пока в отношении “беспредельных” судей, прокуроров и их близких родственников не начнет действовать принцип “неотвратимости наказания”. Например, после принятия “беспредельного” решения с судьей или прокурором после работы произошел “несчастный случай”. Страх за свою жизнь и жизнь своих родственников действует на подобную категорию “деятелей” быстро и безотказно.


12.01.2012 13:39 Светлана

Странно осознавать, что когда — то работники суда и прокуратуры считались цветом нации и кристально честными людьми. Сейчас это самые лихие беспредельщики без тормозов и страха наказания, но радует, что продолжают, независимо от силы, пребывающей у власти, действовать вселенские законы: — не кирпич после беспредельного заседания на голову упадёт, так какая — нибудь болячка нехорошая прицепится, не машиной после очередной фальсификации обвинения переедет, — так кто — то из близких родственников в молодом возрасте жизней рассчитается… Неотвратимость — она присутствует, просто задерживается…


12.01.2012 19:49 Людмила Селютина

Вот только что получила в милиции отказные материалы по совокупности того же уголовного дела,что в суде.Причём повторный отказ.и в нём искажены факты,поэтому отказ.Укрыто что мошенник завладел денежными средствами под чужими реквизитами,выдавая себя за дизайнера и менеджера,которыми не являлся .чужие реквизиты в двух расписках по 3 раза Всего 6 раз…Прокурор Александр Кондратов говорит .что подсудимый ошибся!!!!!!!(????????????)9это 6 раз?!Это ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ОБВИНИТЕЛЬ ГОВОРИТ!!!!!!!!!!!Что тогда взять с остальных?!!!!!!!!!Я конечно обжалую эти отказные.и добьюсь законного решения,но дело с умыслом “волокитят”,потому что мошенничество послужит доказательством проникновения а проникновение повлечёт более тяжкую квалификацию и ужесточение наказания.ХОТЬ ОДИН ЧЕЛОВЕК ВЕРИТ ,ЧТО ТАКОЕ НАРУШЕНИЕ ЗАКОНА МОЖНОСОВЕРШАТЬ БЕСКОРЫСТНО?!


12.01.2012 20:04 Запорожец

Вернитесь к системе народных выборных судей.Проведите реформу правоохранительных органов,которую планировали еще в 80-е,разделите розыск,следствие и выборные должности прокуроров города,области,Генерального — И наступит вам счастье.


12.01.2012 21:48 Людмила Селютина

Истину глаголит Запорожец!Но КАК; этого добиться?!


13.01.2012 12:44 Воронцова Т.

Знаю судью, о котором автор упоминает вначале статьи, это судья Винокуров, и действительно есть в наших украинских судах люди уважаемые сторонами, которые и в деле разберутся не формально, а с целью принятия объективного и честного решения, и кроме как положительных эмоций не вызывают, даже когда в иске отказывают!


13.01.2012 13:32 Володимир Бойко

Ви праві. Це — суддя Винокуров. Здається, Костянтин Сергійович.


13.01.2012 15:19 адвокат

судьи должны быть выборными, и это уже обещали много раз — каждый раз перед выборами — и партия власти и оппозиция. И ГДЕ выборность? ТО, что сейчас вытворяяют с Юлей и Луценко — результат. Неужели власть не понимает, что тоже будет и с теми, кто всем этим цирком руководит и с теми, кто в этом цирке актеры? Ведь Правила игры (правовая, судебная система)даже не нарушены, а разрушены. ПРАВИЛ больше НЕТ….а значит человек-человеку — волк и бумеранг рано или поздно возвратится — не к ним, так к их детям. Все идет к индивидуальному террору, как правильно здесь написано в одном из постов. Выборность судей и прокуроров на данный момент для людей была бы спасением, но власти это не выгодно, — где власть, а где люди….Сцилла и Харибда, увы…


13.01.2012 17:22 Лелик

Сильно бить по этим лицам в тихих закоулках!!! Пускай потом мотаются по судам сами!!! Знаю, что это противоправно и противно, зато дешево, надежно и практично.


13.01.2012 20:54 Людмила Селютина

Лёлик,а вы правы…..на них нужна организации типа Меч!


14.01.2012 0:46 Людмила Селютина

Я их уже ненавижу они меня допекли,хапуги!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!


14.01.2012 12:22 Татьяна

Обидно, печально и страшно читать все что тут написано, а самое главное — понимать что все это ПРАВДА …. Я росла в семье бывших прокурских работников, бывших судей (80-2000 гг), круг общения, в основном, был из категории людей этой специальности и поверьте — это были действительно люди, заслуживающие уважения и вызывающие симпатию и расположение. Сейчас они обычные пенсионеры, без машин, домов и огромных квартир, которые могут похвастаться только своими детьми и внуками, но при этом чувствующие себя счастливыми…. Оглядываясь на сегодняшний день, приходится удивляться простой истине — однотипность поведения, менталитета оных граждан (они что все когда-то за одной партой сидели), и конечно же понимаешь — это системность, а следовательно система других пережует и выпленет, а значит победить это можно только при условии комплексной, последовательной и решительной политике изменения… И я искренне верю, что благодаря вот таким одиночкам, которые все-таки не боятся и продолжают отстаивать “верховенство права” в нашей стране еще как=то изредка срабатывают правила… Не сдавайтесь, всех все равно не перестреляют….


14.01.2012 12:40 гражданин

Как все знакомо!!! Все прочитанное примерял к своей истории http://focus.ua/opinion/206099/ — это баллада про то, как наши “доблестные органы” кидаються на чужие (засланные) посылки, остается только предполагать истинную причину такого интереса (совсем плохо думать не хочется), при этом абсолютно не задумываясь, как говорилось несколько постов выше, о неотвратимости наказании… в оригинале с их уст это звучало так “нам п-уй — или платишь, или садишься”


14.01.2012 14:46 Людмила Селютина

Гражданин ,так они на этом только и зарабатывают! На фига им потерпевшая сторона?!Мне адвокаты говорили прямо,если вы в состоянии и согласны уплатить больше,чем обвиняемый ,это дело выигрышное,но надо ОЧЕНЬ МНОГО денег.Ко мне посредник приходил и от имени районного прокурора предлагал прийти на приём и мне в прокуратуре якобы,вернут материальный ущерб.мол для прокурора это копейки…… А когда я предположила сумму что поимели с родни обвиняемого.так посредник говорит.та ,больше,намного больше…….я поразилась,такой открытости….в наглую прямым текстом говорит…..Я не стала идти в прокуратуру ,это мне показалось весьма странным….На вопрос к посреднику,почему деньги не передадут через него ,был ответ.мол откуда он знает ЧЕГО ты хочешь?Ну да а вдруг я так обнаглела.что хочу законного решения.?…!Это предложение было сделано в обмен на то.мне вернут деньги.если я прекращу писать жалобы Я отказалась.не потому что такая правильная .а это зазывание в районную прокуратуру показалось мне подозрительным….А вот хочу услышать мнение читателей.правильно ли я сделала.что не пошла на приём к прокурору .как мне предлагал посредник?


Комментировать