«Ганна Герман: як правильно «задушити власними руками» суддю Кіреєва» (документи)

Три місяці тому в прямому ефірі телеканалу ICTV Радник Президента України Ганна Герман заявила про власне непереборне бажання задушити власними руками того негідника, який, відверто підставивши Президента України, прийняв рішення про арешт Юлії Тимошенко та запроторення опозиціонерки за грати.

Здавалося б, це категоричне висловлювання Ганни Миколаївни можна було б забути наступного дня (як і більшість її висловлювань, черговий раз пояснивши його наявністю незворотних клімактеричних змін в організмі Радниці Президента та вродженою неврівноваженістю і специфікою організації інтелектуальних процесів), однак, не все так просто.

Всім чудово відомо (принаймні, жоден з чинних посадовців не заперечував проти цієї тези), що Україна є демократичною державою, в якій діє принцип верховенства права, а також точно і неухильно дотримуються всі процесуальні процедури.

Загальновідомим (і таким, що легко перевіряється) є також той факт, що рішення про арешт Юлії Тимошенко одноособово (і звісно, без стороннього тиску та будь-яких процесуальних порушень) на основі власного переконання 05 серпня 2011 року приймав суддя Печерського районного суду міста Києва Кіреєв Родіон Володимирович.

Тому, шляхом нескладних логічних поєднань вихідних даних приходимо до висновку, що висловлювання Ганни Герман «задушити власними руками» публічно адресується нікому іншому, як судді Кіреєву (будь-яких інших осіб, які могли б приймати рішення про арешт Тимошенко не існує і не може існувати).

Однак, слід враховувати, що кримінальне законодавство України характеризує подібні погрози як злочини, за які передбачено кримінальну відповідальність (за своїм характером яка нічим не відрізняється від кримінальної відповідальності все тієї ж Тимошенко, Луценко або бомжа, котрий вкрав хлібину).

Приміром, ст. 129 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за погрозу убивством (вжитий термін «задушити власними руками» якраз і передбачає досягнення передбачуваного кінцевого результату у вигляді загибелі обраної жертви (мовою юристів — потерпілого).

Однак, у даному разі, вочевидь, дії Ганни Герман мають кваліфікуватися як більш тяжкий злочин, передбачений ст. 377 Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством або насильством щодо судді, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя і передбачає максимальне покарання до трьох років позбавлення волі.

Кримінальна відповідальність за даною статтею настає вже за самим фактом висловлення погрози, без наявності реальної можливості її втілення та будь-яких інших чинників.

Звісно, якщо така погроза буде реалізована – то настає відповідальність за іншими статтями, які, безумовно, містять ще більший діапазон покарань (включаючи довічне ув’язнення, яке, приміром, згідно ст. 379 КК України передбачене за посягання на життя судді (вбивство або замах на вбивство), якщо вони пов’язані з професійною діяльністю такого судді).

Зі студентської лави кожному юристу відомо, що злочин, згідно ст. 11 Кримінального кодексу є передбаченим законом суспільно-небезпечним винним діянням, вчинене суб’єктом злочину. Підкреслюю, що злочин завжди має антисуспільну спрямованість (тобто, несе негативні наслідки для всього суспільства в цілому, і відтак, спрямований на кожного громадянина (члена суспільства), незалежно, чи порушені конкретні права, свободи та інтереси кожного окремого члена суспільства. Саме тому, законодавство цілісне визначає право та обов’язок кожного громадянина реагувати на злочинні посягання.

Якщо, приміром, в лісі буде віднайдено труп бомжа з ознаками насильницької смерті, то незалежно від того, чи надійшли від родичів потерпілого (або будь-кого з громадян) відповідні заяви – кримінальна справа має бути порушена правоохоронними органами безумовно, за самим лише фактом віднайдення трупа, оскільки злочинні дії мають антисуспільне спрямування і стосуються кожного з нас.

Звісно, що в ряді випадків злочини мають латентний (прихований) характер, і, крім того, не завжди правоохоронні органи можуть мати інформацію про їх вчинення, або ж існують випадки, коли та чи інша подія (випадок, дія) може тлумачитися по різному (виходячи з контексту її вчинення та багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників).

Саме тому, процесуальне законодавство передбачає право та обов’язок кожного громадянина інформувати правоохоронні органи про злочини, які вчинені (а також про злочини, які готуються). Така заява громадянина про вчинення злочину (який не порушує прямі інтереси заявника, однак, наголосимо, стосується суспільних інтересів) є підставою для порушення кримінальної справи. В теорії вітчизняного права (а також в законодавстві інших країн) такі форми заяв ідентифікуються. Якщо заявник, приміром, скаржиться, що в нього поцупили гаманець – то це ідентифікується як заява про злочин, а коли стороння особа повідомляє, що готується замах на Президента України (до якого заявникові жодного діла немає), тощо – то такий вид заяви про злочин іменується «доносом». Як бачимо, нічого поганого в даному терміні немає (тим більше, що у нас він є теоретичним), однак у будь-якому разі за вітчизняним законодавством будь-які заяви про злочини підлягають прийняттю та розгляду.

Тому, почувши висловлювання Ганни Миколаївни про те, що вона готова зробити з суддею Кіреєвим – я не на жарт занепокоївся і схвилювався.

В принципі, мені байдужа подальша доля Кіреєва (м’яко кажучи я не є його фанатом) і за браком розваг я б, можливо, поспостерігав за особистою реалізацією Ганною Герман описаного процесу «задушування власними руками» (особливо, коли такий процес буде тривалий та ще і фіксуватиметься засобами відео-зв’язку для нащадків і користувачів Інтернету). Однак, я є законослухняною людиною, яка (а тепер завдяки мені і читачі) обізнана з тим, що вже сама погроза Радника Президента по відношенню до судді Кіреєва є злочином, тобто, суспільно-небезпечним діянням (опосередковано спрямованим проти мене, як члена суспільства).

Залишатися осторонь мені було ніяк не можна.

Тим більше, що в мене склалося враження про те, що від Ганни Миколаївни можна очікувати всього, що завгодно.

А раптом вона не обмежиться лише суддею Кіреєвим і вирішить власними ж руками задушити ще когось з суддів, який, на його біду, проходитиме поруч, чи випадкового свідка (в число яких можу потрапити і я, в силу роду занять, навідавшись до Печерського районного суду міста Києва за справедливістю)…

Або ж, не дай Боже, Ганна Миколаївна забажає відступити від своїх намірів тихенько задушити Родіона Володимировича і вирішить позбавити його життя загальнонебезпечним способом (за допомогою вибухівки висадивши суд (який підло підставив улюбленого Президента) у повітря), і в цьому разі мої шанси особисто постраждати (випадково з’явившись поблизу суду) значно зростають.

Або ж взагалі, Герман виправдає найгірші занепокоєння Віктора Федоровича про підготовку нападів на органи державної влади, увірвавшись з викраденою в Львівському міліцейському ВУЗі або Київській транспортній прокуратурі зброєю до суду, вчинить грубу збочену наругу над Кіреєвим, після чого все ж таки задушить його, розстріляє набої по перехожим та покінчить життя самогубством.

Зрештою, Ганні Миколаївні недоброзичливці можуть повідомити, що в негараздах Юлії Тимошенко винен хтось із Генеральної прокуратури, тоді весь праведний гнів Герман буде спрямований не тільки на надзвичайно могутнього і впливового борця зі злочинністю, талановитого віртуоза – виконавця шансону Кузьміна Рената Равелійовича, але і на цілий табун прокурорів…

Тим більше, що світові ЗМІ регулярно повідомляють про випадки масової загибелі людей від дій неврівноважених осіб, як не в Норвегії так в Бельгії, і де гарантія, що це не станеться з Ганною Герман…

Різних збочених та пришелепкуватих маніяків вистачає, треба бути обачним і обережним.

Як свідома, гуманна, законослухняна людина з високим рівнем інстинкту самозбереження я звернувся до правоохоронних органів з заявою про притягнення Ганни Миколаївни до кримінальної відповідальності (закон для всіх один), крім того, з метою недопущення передчасної трагічної загибелі судді Кіреєва та забезпечення стабільності його емоційного становища (яке є важливим чинником відправлення ним правосуддя) – просив забезпечити його особисту охорону.

Каюсь, при цьому я мав ще один особистий і майже корупційний інтерес, сподіваючись що такий одіозний і принциповий суддя запам’ятає, що я один з-поміж усіх хвилювався щодо його безпеки і недоторканності. При цьому я глибоко в душі розраховував, що колись-таки буду приймати участь у засіданні під його головуванням, і мені (стороні, яку я представлятиму) буде зараховано мою толерантну, гуманну і свідому поведінку.

Правоохоронні органи, яким я адресував заяву, виявили рідкісну оперативність і вражаючу специфічну активність.

Управління державної охорони України, приміром, негайно відписалось, що долею судді Кіреєва не хоче перейматися (питання не віднесено до їх компетенції), і мого листа переслало до Генеральної прокуратури України. Остання повідомила, що таким серйозним запитанням має займатися Прокуратура міста Києва, куди далі пішла моя заява.

Не минуло і місяця, як Прокуратура міста Києва повідомила про те, що безпекою судді Кіреєва має займатися Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, котре, в свою чергу в жовтні 2011 року повідомило, що безпекою зазначеного судді займається підрозділ судової міліції «Грифон» ще з 22 червня 2011 року за постановою Голови Печерського районного суду міста Києва Отрош І. О.. Мені ж Печерський районний суд міста Києва листом відверто натякнув, що питання охорони судді Кіреєва є таємним і розголошенню не підлягає. УБОЗ ГУ МВС України в місті Києві взагалі повідомив, що інформація взята до відома.

Якщо за безпеку судді Кіреєва я вже був спокійний (він під надійним захистом), то питання з притягненням до відповідальності Ганни Герман з вирішенням дещо затягнулося. Адресати активно пересилали одне іншому надані мною матеріали, закидаючи одне іншому звинувачення в некомпетентності і процесуальних неузгодженостях, допоки матеріали не виявилися в Печерському РУ ГУ МВС України в місті Києві, яке ухвалило постанову про відсутність ознак злочину в діях Ганни Герман.

Постанова, серед іншого, зазначає, що суддя Кіреєв з жодними заявами про вчинення щодо нього злочину (в тому числі з боку Ганни Герман) не звертався. Ця обставина ледь не поставлена в основу постанови, хоча, для даних обставин не має значення. Суддя Кіреєв може бути просто до нестями заляканий погрозами Ганни Герман (і саме тому не звертається за правозахистом).

Однак, це далеко не головне.

Як я давно пересвідчився, закон, як сукупність писаних правових норм (попри його синтетичне, штучне походження) має «математичний» характер та чіткі математичні закономірності. Принципи законодавства і норми законодавства мають чітке логічне взаємне поєднання з наявністю прямого та зворотного зв’язку. Закони суспільства, при їх правильному застосуванні подібні до законів фізики, зокрема, до групи так званих «законів збереження» (в спрощеному вигляді виглядають як «ніщо нікуди на пропадає і нікуди не з’являється»).

Так, от, постанова має чітко визначений процесуальний характер, тобто, відображає ряд фактів та обставин, які мають враховуватись під час прийняття будь-яких рішень. Професійною мовою юристів це називається преюдицією.

Незважаючи на різні за глибиною тлумачення та правові концепції щодо осягнення змісту даного терміну і його застосування принцип один: вирішуючи будь-яке правове питання слід застосовувати єдині правила і єдині документи (процесуальні конструкції) які відображають одну і ту ж обставину. В більш широкому сенсі поняття преюдиції розкривається через принцип «закон один для всіх» (тобто, єдині правила гри для всіх учасників), або «перед законом всі рівні», тощо. При чому це стосується не тільки власне закону, як правила, але і принципів єдиного застосування «гвинтиків» механізму правозастосування – доказів, фактів, обставин.

Райвідділ, приймаючи постанову, встановив важливий юридичний факт, що погроза стосується іншої, невстановленої але впливової особи (яка реально і втілювала приймала рішення про арешт Юлії Тимошенко). Кіреєв такого рішення не приймав (формально він рішення оголосив, підписав, але діяв проти власної волі, під примусом, заляканий і «зомбований»).

А за таких обставин слід ставити під сумнів все, що прийняв Кіреєв (не тільки постанову про арешт Тимошенко, але і обвинувальний вирок у її ж справі).

Виходячи з «законів збереження» очевидно, що в одному документі при дотриманні законів логіки і здорового глузду (що одне і те ж саме) поєднати тезу про те, що автором процесуального рішення є саме суддя Кіреєв, а погроза (прямо викладена автору рішення) його не стосується – неможливо.

Звісно, постанови райвідділу для закріплення встановлених обставин і твердження про стійку преюдицію малувато. Однак, така постанова може бути оскаржена до суду (ст. 99-1, 236-1 КПК України) будь-якою особою, яка має інтерес до такої постанови.

У суду два варіанти – залишити постанову без змін («проковтнувши» і підтвердивши тезу про те, що рукою Кіреєва хтось водив і погодитися з «повнотою» перевірки), або ж скасувати та повернути матеріали на новий розгляд («натякнувши», що все ж таки Герман свідомо погрожувала саме судді і має відповідати, або принаймні відчути дещо некомфортні відчуття в області sphincter ani (лат.).

В першому випадку суд «рятує» Герман (з міркувань, типу: вона відданий соратник і радник Президента, впливова, розумна (останнє під сумнівом), її жалко), однак, дає привід для постановки питання про дійсного автора рішень по долі Юлії Тимошенко та їх скасуванню (а також дає привід для створення вельми гарної доказової бази по справам Тимошенко в Європейскому суді з прав людини). Адже національний судовий орган визнав відсутність авторства судді під процесуальними документами і відсутність факту вільного його волевиявлення – що може бути кращим доказом для захисту колишньої Прем’єрки ? Тут автоматично і водночас слід порушувати ряд кримінальних справ за фактом втручання у здійснення судочинства, впливу на суд, тощо (вбачаються ознаки вчинення доброго десятка тяжких злочинів). І тут автоматично «зливається» Кіреєв (жаль хлопчину, пропав не за цапову душу)…

Ми не можемо стверджувати, що ця обставина стовідсотково допоможе Тимошенко, однак, пам’ятаймо правило діалектики «кількісні зміни переходять в якісні». Можливо, саме таке судове рішення буде покладено в основу одного (або і декількох) позитивних рішень на користь опозиціонерки. Принаймні, державний механізм дозволяє спробувати створити подібну процесуальну доказову конструкцію. Навіть у випадку невдачі – ситуація не буде програшною.

В другому випадку суд «зливає» Герман, стверджуючи про свідоме волевиявлення Кіреєва в напрямі винесення рішень по Юлії Тимошенко і позбавляючи її захист певних процесуальних можливостей щодо «ламання» процесуальних документів. В цьому ж разі, якщо іти послідовно і наполегливо – Ганні Герман «світить» пред’явлення обвинувачення, суддя Кіреєв в цьому випадку автоматично стає потерпілим і навіть може вимагати від Ганни Миколаївни моральної компенсації за те, що хвилювався і морально страждав з приводу її заяв і погроз. Взаємне процесуальне спілкування між згаданими фігурантами процесу може бути вельми цікавим для широкого загалу і не менш (як кажуть росіяни) «зрелищным», аніж різного роду реаліті-шоу.

Але і тут є варіант (назвемо його третім випадком, хоча він є лише варіантом розвязання другого випадку): у цьому разі Ганну Герман від судимості може врятувати лише визнання її неосудною, тобто такою, що не зовсім усвідомлювала свої дії та розуміла їх значення (цей аспект залежить від активної участі фахівців-психіатрів в дослідженні особистості Ганни Миколаївни), однак, тоді буде не зовсім гарно виглядати, коли правоохоронні органи України офіційно виявлять, що Радник Президента України, мяко кажучи, несповна розуму… Це дозволить вже ставити під сумнів розумові здібності, страшно сказати, ледь не всіх вищих посадових осіб держави (до речі, одна з теорій виникнення такого захворювання, як шизофренія (а також ще деякі психічні захворювання) полягає у інфекційній (вірусній) природі захворювання, тобто, його заразності і контагенозності.

Коротше кажучи, як не повернись – всюди негарно виходить. І судити Ганну Миколаївну не можна, і не судити також. Хоча з точки зору державницької позиції другий варіант (чистий), з кримінальним переслідуванням – є найбільш прийнятним і «гарним». В цьому разі буде встановлено добросовісність судді Кіреєва (який сам чесно і неупереджено приймав рішення) і визнано, що Ганна Герман саме йому висловлювала погрози вбивством.

Можливо, вона навіть співчувала Тимошенко. До речі, це буде гарно і «демократично» виглядати перед світовим співтовариством (якому можна оголосити: погляньте, в оточенні Президента вільно «паслись» опозиціонери, але і вони, діючи зсередини, не змогли перешкодити поступу справедливого і неупередженого судді Кіреєва, який втілював закон).

Хоча і тут не зовсім гарно все виглядає (ну і команда у Президента, одні злочинці і бандити, які, до того ж, «не контролюють базар») – але це найбільш прийнятний варіант для влади з решти можливих.

Варіантів розвитку подій безліч, і всі вони будуть виглядати захопливими і креативними. Їх подальша реалізація (будь-якого з окреслених) захистом Юлії Тимошенко (і будь-якими іншими зацікавленими особами) матиме безумовний публічний успіх в будь-якому разі.

Олексій Святогор, юрист, для “ОРД”