Перші жертви псевдопрофесора Пі

Цей тиждень лише додав ще один штрих — у псевдопрофесора не один фальшивий базовий диплом, а два: один — Московського медичного унiверситу iм. Пирогова, а другий — Вiнницького медичного iнституту iм. Пирогова. В обох зазначено, що Слюсарчук навчався там з 1984 року, себто з 12 рокiв. 

Маячня, скажете ви. Нi, це документи, копiї яких прийняли у двох дуже вiдомих українських вишах. I на пiдставi них зарахували
Слюсарчука у штат… професором, виплачували зарплату з державного бюджету!

Те, що “професор Слюсарчук” зовсiм не той, за кого себе видає, стало абсолютно зрозумiлим пiд час спецрозслiдування, яке провела газета “Експрес”.

Журналiсти “Експресу“, зiставивши покази очевидцiв: учителiв, однокласникiв, однокурсникiв, лiкарiв, — довели, що “професор-нейрохiрург”, котрий нiбито у дев’ять рокiв, як дитина-вундеркiнд, закiнчив школу i у дванадцять став студентом Московського медунiверситету iм. Пирогова, насправдi усе це вигадав. Отож, не мiг у той самий час закiнчувати навчальний заклад у Вiнницi. Бо протирав штани тодi у Бердичiвськiй спецiальнiй школi-iнтернатi для розумово хворих дiточок.

А всi цi його дипломи — звичайнiсiнька пiдробка, хоч i надзвичайно майстерна.

Навiщо? Сьогоднi ми можемо точно вiдповiсти на це запитання — щоб разом зi спiльниками вибудувати систему, яка б давала змогу видурювати астрономiчнi грошi у людей, якi щиро вiрили, що мають справу з дипломованим i високвалiфiкованим лiкарем-професором.

Продовжуючи наше розслiдування, ми вже невдовзi натрапили на факти, якi шокували. Факти, якi вкотре змушують спитати себе: у якiй державi я живу? Бо на фонi цих, нових фактiв пiдробленi дипломи псевдопрофесора — нiщо у порiвняннi з iншим — його незаконною лiкарською практикою, яка призвела до смертi та калiцтва людей.

Я пишу цi рядки без краплини сумнiву, бо розумiю, що у цiй ситуацiї потрiбно врештi назвати речi своїми iменами. Бо це єдиний шанс врятувати життя потенцiйним “клiєнтам” псевдопрофесора, єдиний шанс уникнути нових смертей.

На початку розслiдування менi заважав жаль. Природний жаль до дитини, яка пережила чимало лиха, бо росла сиротою. Та, 
впродовж останнiх тижнiв вивчаючи життя Слюсарчука, вiдновлюючи поепiзодно його справжню бiографiю, зауважила, що цей жаль зник. Нинi я можу твердо сказати: Слюсарчук — надзвичайно вправний лицемiр. За маскою доброти ховається пiдступна та цинiчна людина.

Людина, котра не зупиниться нi перед чим, бо зайшла занадто далеко.

Так, мушу визнати, спочатку ми теж вiрили, що маємо справу з лiкарем, видатним нейрохiрургом. Це й спонукало спершу пiти   хибним шляхом. Хоча, здавалося, вiн був найправильнiший. Тим паче, що в розмовах, якi я мала на початках зi Слюсарчуком i його оточенням, вiн часто говорив телефоном про те, що пiд час нашої розмови перебуває “на операцiї”.

Ми зробили запити в управлiння охорони здоров’я кожної з областей країни. Ми шукали медичнi заклади, де вiн мiг би працювати, де мiг би проводити складнi нейрохiрургiчнi операцiї.

Та марно cподiвалися, що ситуацiя урештi проясниться й ми побачимо “тисячi врятованих професором Слюсарчуком пацiєнтiв”.
Виявилося, “вiдомого професора-нейрохiрурга Слюсарчука А.Т., який проводить тисячi операцiй”, у професiйних медичних колах не знають.

Хто б міг подумати, що в гуртожитку цього державного навчального закладу ставитимуть драматичні експерименти на живих людях? 

I легальних нейрохiрургiчних операцiй цей “професор-нейрохiрург” не робив узагалi в жоднiй iз лiкарень жодної з 24 областей України!

А тим часом до редакцiї було багато дзвiкiв стосовно резонансного матерiалу. Були такi читачi, котрi стверджували: “Професор Слюсарчук — генiальний хiрург, гiнеколог, онколог! Вiн вилiкував усiх телефонуючих та їхнi родини й ще “тисячi прооперував”. Коли ми просили дати нам прiзвища врятованих “професором” — казали, що перетелефонують. Не передзвонив нiхто.

А де ж “тисячi” врятованих людей? Чому нiхто з вдячних пацiєнтiв не захотiв подякувати своєму рятiвниковi?

Це дуже насторожило: може, у псевдопрофесора є якiсь пiдпiльнi лiкарнi чи лабораторiї i вiн там оперує? Бо лише менi пан Слюсарчук разiв десять стверджував, що вiн — “на операцiї”. Ми почали шукати далi. I знайшли. Тiльки не вдячних прооперованих. Знайшли те, що мало б зацiкавити всi правоохороннi служби. Бо далi треба вже проводити розслiдування не журналiстам.

Ми знайшли першi прiзвища тих, хто став жертвами псевдопрофесора. I тому ще раз стверджуємо з упевненiстю: “професор” Слюсарчук не лише — не професор, а загалом становить загрозу для життя людей i є небезпечним. 

Сьогоднi ми починаємо подавати iсторiї перших жертв псевдопрофесора. 

“ВIН КОЛОВ МОЄМУ ЗДОРОВОМУ СИНОВI ПСИХОТРОПНI ПРЕПАРАТИ”

…Закарпаття. Мiсто Iршава. Тут жертвами “професора” Слюсарчука стало кiлька дiтей-студентiв, котрi навчалися у Львiвськiй
 полiтехнiцi.

“Там — страшно. Ви не знаєте, як там страшно! Там — темно! Вони всi пов’язанi. Я не хочу цього згадувати! Не хочу його знати!” —
Андрiй Микита й досi боїться говорити про той час, коли ще студентом  полiтехнiчного був заручником у “лабораторiї професора”
Слюсарчука. Андрiй так i не скiнчив вишу.

До вступу в полiтехнiку Андрiй Микита був абсолютно здоровим юнаком, займався спортом. Уже на першому курсi вiн сказав батькам, що познайомився з “професором Слюсарчуком, котрий живе в гуртожитку й вирiшує питання iз залiками та екзаменами”.

“Ми дали на навчання здорового сина, а якби не вирвали з того жаху, його вже не було б серед живих. То було три роки пекла. Як зрозумiли, що бiда, поїхали за сином, але зайти не могли: Слюсарчук тримав його замкненим у кiмнатi гуртожитку полiтехнiки.

Ключi мав у кишенi. Коли змусили Слюсарчука вiдчинити дверi — вжахнулися. У кiмнатi наш син лежав пiд крапельницею, яку йому ставив Слюсарчук. Син був дивний. Вiн нас не впiзнавав, жахався всього, очi втупленi в стелю, не реагував на голоси,
тремтiв, як зомбованний ледь вимовляв: “так, нi”. Подивiться, подивiться, що та нечисть давала нашому синовi”, — руки Вiктора
Микити, батька Андрiя, й досi тремтять. Їхню родину завжди поважала вся Iршава.

А нинi в голосi батька колишнього студента “полiтеху” — ненависть. Каже, хай краще “той аферист-професор Слюсарчук” йому
на очi не потрапляє. “А в моїх руках “рецепти Слюсарчука”, по яких вiн “лiкував” сина Вiктора Микити: психотропнi препарати —
лорафен — 6 упаковань, рагiпнол — 30 ампул, ксанакс-ретарт — 6 упаковань, цимпралiн — 8 упаковань. Нейротропнi препарати: гептрал — 60 упаковань, фенотропiл — 400 таблеток, дебiкор — 600 таблеток, нобен — 600 таблеток, тамерiт — 60 флаконiв…

У моїх руках — звичайнiсiнькi аркушi “рекомендоване лiкування” з пiдписами доктора медичних наук А.Т. Слюсарчука та його  особистою печаткою. Дiагнозу не вказано, а рецептiв — багато. Такi “рецепти” я бачила вперше. Над пiдписом чiтко зазначено:   “Приймати лiки довготривало, до року, а то й бiльше”. I серед рецептiв — заяви батькiв Андрiя Микити до райвiддiлу мiлiцiї, прокуратури, до ректора полiтехнiчного iнституту, голови обладмiнiстрацiї, Мiнiстерства охорони здоров’я. Родина Микитiв просила порушити кримiнальну справу за незаконне лiкування їхнього сина психотропними препаратами невiдомого походження та вимагання грошей “професором” Слюсарчуком А.Т. в особливо великих розмiрах. 

“Ми оббивали всi пороги. Ми кричали на весь голос: зупинiть, бо Слюсарчук — не лiкар, а шахрай. Вiн небезпечний! Нищить
студентiв синтетичною наркотою, а тодi вимагає грошi. Та нас не чули. Вiн постiйно погрожував нам, що син закiнчить життя
самогубством. Казав, що вiн уже робив спроби, бо хворий. Вiн поставив йому дiагноз — шизофренiя. I якщо я не заплачу йому, вiн   не лiкуватиме сина, а той накладе на себе руки. Грошi казав перерахувати на студента Ференца. Вiн нарахував менi понад 15 тисяч доларiв”, —  Галина, мама Андрiя, котра на той час проживала у США, переказала “за лiкування професоровi Слюсарчуку” 10 тисяч доларiв.

“Я змушена була заплатити, боялася: якщо не дам грошi, вiн уб’є мого сина: iнсценiзує його самогубство. А потiм зрозумiла, що тi вимагання не припиняться…” — тодi жiнка почала звертатися до правоохоронцiв. Мати i батько стали боротися за сина. 

Нинi родина заявляє: “Правоохоронцi першi покривають Слюсарчука. Впевненi, що прокуратура та керiвництво iнституту також”. “Вiн студентський гуртожиток перетворив на приватну лабораторiю. Там — розплiдник, де є психотропнi препарати. Займає кiлька кiмнат, не працюючи у вишi. То що, за просто так?” — Вiктор Микита каже, що не мовчатиме. Задля iнших дiтей. Задля поламаного життя його сина.

Знайомство Андрiя Микити з “професором Слюсарчуком”, який жив i “лiкував” у гуртожитку полiтехнiчного iнституту, тривало три роки — з  2003-го по 2006-й. За цей час здоровому хлопцевi при обстеженнi його “професором Слюсарчуком” поставили безлiч дiагнозiв. ”Коли я побачила все це, не могла зрозумiти, що там, у Львовi, у гуртожитку вiдбувається? Що то за професор такий, котрий поставив Андрiєвi масу неiснуючих дiагнозiв? Шизофренiя, ревматизм, схильнiсть до суїциду… А ще якiсь рецепти з психотропними препаратами у величезних дозах. Як лiкар я вжахнулася. Бо вела Андрiйка вiд народження i знала, що це абсолютно здоровий юнак i про нiяку шизофренiю не може йтися, — дитячий лiкар Iршавської мiської лiкарнi Мирослава Липей твердо переконана: Слюсарчук становить загрозу для життя людей. — Я бачила результат його “лiкування” на власнi очi. Ми
заледве врятували хлопця”.

Кiлька разiв сiм’я Микитiв намагалася забрати Андрiя додому з гуртожитку. Але “професор” Слюсарчук постiйно тримав студента пiд замком. “Ми найняли бандитiв i викрали сина. Вiдштовхнули Слюсарчука i силомiць вивели Андрiя попiд руки з тiєї кiмнати-лабораторiї у гуртожитку, де вiн з нього знущався, i  завезли сина до психiатричної лiкарнi, — каже Василь Микита, рiдний брат Андрiйкового батька, юрист за фахом. Вiн упевнений: якщо б тодi родина силою не забрала Андрiя вiд Слюсарчука, хлопця вже не було б серед живих. — Вiн проводив над ним експерименти. Годував i капав якоюсь психотропну заразу. На хлопця не можна було дивитися”.

Олександр Фiльц, професор психiатрiї та психотерапiї, пiдтверджує: “Я добре пам’ятаю цього студента з полiтехнiчного iнституту. Його привезли до нашої лiкарнi в дуже важкому станi, на межi суїциду. Пам’ятаю, що батьки викрали його з гуртожитку, де цього хлопчину начебто лiкував Слюсарчук”…

Ми на цей момент встановили, що, крiм Андрiя Микити пiд “опiкунство” “професора” Слюсарчука в гуртожитку полiтехнiчного
потрапило ще щонайменше шестеро юнакiв. Усi студенти з добре забезпечених родин. Нинi родина Микитiв упевнена: якщо б  вони не наробили галасу, рятуючи свого сина, невiдомо, що було б з iншими дiтьми. Їхнього старшого сина Антона, який до знайомства зi Слюсарчуком на нiщо не хворiв, професор теж почав “лiкувати” вiд… “хондропатiї”. За це просив скромно — 800 доларiв. Але Антон на “дiагноз” не купився. “Та я побачив, що то розвiд”, — каже. I ще говорить, що за молодшого брата вiн йому не простить. 

“Я КУПУВАВ У СЛЮСАРЧУКА РОСIЙСЬКI АМПУЛИ В ГУРТОЖИТКУ”

Прооперованих тисяч, яким “професор” Слюсарчук урятував життя, ми так i не знайшли. У редакцiї — десятки iнших свiдчень.

Як, iз ким i де саме Слюсарчук А.Т. починав свою “медичну практику”, ще встановлюється. Наразi достеменно вiдомо, що свою
“медлабораторiю” вiн органiзував у гуртожитку Львiвського полiтехнiчного iнституту. Там “професор” i торгував забороненими 
в Українi медичними препаратами. Це — шок, але це правда. На територiї гуртожитку державного навчального закладу дiяла (не виключено, дiє й досi) справжня лабораторiя, де аферисти ставили смертельно небезпечнi експерименти над людьми.

Це притiм, що офiцiйно в перiод iз 1999-го по 2011-й Слюсарчук працював у полiтехнiцi лише 12 мiсяцiв. А хто ж його “дахував”
ще десять рокiв? Хто дозволяв облаштувати цю спецлабораторiю, де експериментували над людьми? Мiнiстр освiти? Ректор
навчального закладу? 

 “Він мені поставив діагноз — рак, а виявилося — це брехня”

…”Я лежав у кiмнатi гуртожитку понад два тижнi. Професор Слюсарчук ставив менi крапельницi, десь 18 разiв, тричi робив переливання кровi. Мене тодi тiльки здивувало, що кровi вiн дуже багато брав, десь зо пiвлiтри i вливав назад у вену. Моя дружина — медсестра, вона каже, що так не переливають iз вени у вену. Але хiба я на тому розумiвся? — згадує Анатолiй Карпiнський зi села Дашава. — Слюсарчук сказав: у тебе рак простати, потрiбне довготривале лiкування. Я налякався, але мене щось насторожило, то й поїхав до Тернополя, у лiкарнi перевiритись. Там лiкарi дуже здивувалися й спитали, хто менi такий дiагноз поставив? Сказали, що нiякої пухлини немає”, — гортає “рецепти Слюсарчука” пан Карпiнський. “Професор” дав  старенькому дуже багато лiтератури, що оповiдає про рак простати. Сказав, аби бачив, що то треба лiкувати. За лiкування батька в “лабораторiї” гуртожитку донька, котра перебувала за кордоном, заплатила 2500 доларiв.

Сьогоднi лiтнiй чоловiк каже: якби “пан професор” лiкував у нього й “онкодiагноз”, то вiн iз бабою з торбами по свiту пiшов би.

А ось спогади ще одного клiєнта псевдопрофесора, Сергiя Л-го, прiзвища котрого ми, на його прохання, не публiкуватимемо, але вiн заявив, що готовий дати свiдчення правоохоронним органам.

“У мами був рак. Я хапався за останнє, шукав хоч якусь надiю, аби мама жила. Знайомi порадили звернутися до професора
Слюсарчука. Його знайшов у гуртожитку полiтехнiчного. Вiн  сказав менi купити ампули. Сказав, що в нас їх немає. Знайомi купили їх у Москвi. Тодi я впросив Слюсарчука хоч оглянути маму. Я довго за ним бiгав i просив. Урештi вiн прийшов, оглянув маму й вiдмiнив тi лiки, якi призначив напередоднi. Сказав купити iншi. Я шукав тi лiки скрiзь i з’ясував, що їх немає у реєстрi України. 

Слюсарчук сказав, що вони є в нього. Я купував їх у нього в гуртожитку. Заплатив чотири тисячi доларiв”, — Сергiй Л-iй каже, що тодi дуже здивувався, що “професор” продає такi дорогi лiки у гуртожитку. Але, повторює, у бiдi людина хапається за все.

Сергiєва мама померла. Чотири тисячi доларiв за одну ампулу Слюсарчук повернути вiдмовився. Сказав: вiн попереджав, що не
 Всевишнiй. 

ВIДКРИТI ЗАПИТАННЯ

У 1996 роцi проти “лiкаря Слюсарчука” була порушена кримiнальна справа за статею про шахрайство. Вiн перебував у кримiнальному розшуку. Справу закрили, розшук припинили. Чому?

У 2006 роцi начальник Франкiського РВ МВСУ у Львiвськiй областi майор мiлiцiї Кирилюк В.В. вiдмовив Галинi Антонiвнi та Вiктору Андрiйовичу Микитам, батькам студента, доведеного до суїциду, у порушеннi кримiнальної справи за статтею “Незаконна лiкарська дiяльнiсть”. Мотивацiя правоохоронцiв була така: “Слюсарчук А.Т. не є субєктом вказаного складу злочину, оскiльки здобув вищу медичну освiту, науковий ступiнь — кандидат медичних наук, доктор медичних наук”. Чому нiхто не перевiрив справжнiсть дипломiв?

У 2006 роцi Слюсарчука А.Т. наказом т.в.о ректора унiверситету пана Бобала Ю.Я. було виселено з гуртожитку “Львiвської
полiтехнiки”. Але вiн знову туди повернувся. Чому? 

Три роки тому “професора Слюсарчука” затримали в аеропорту “Бориспiль”. За конфiденцiйною iнформацiєю, “професор” перевозив забороненi синтетичнi наркотики. Як i в попереднiх випадках, справу затерли. Чому?

Сьогоднi мiнiстровi внутрiшнiх справ Могильову, головi СБУ Хорошковському, мiнiстровi освiти Табачнику треба нарештi
пояснити людям, як така грандiозна афера може досi тривати у країнi.

Або взяти на себе вiдповiдальнiсть за неї.

До речi

ВIН НЕ ГЕНIЙ. I НЕ ФЕНОМЕН. ВIН АФЕРИСТ

Останнiми днями мене часто про це питали. Мовляв, ну так, накрутив хлопець iз бiографiєю, пiдробив документи, але, може, у
нього справдi феноменальнi здiбностi? 

Розчарую вас — немає у нього нiяких феноменальних здiбностей.

Вiн не генiй. Вiн не ставив жодних рекордiв iз запам’ятовування. Усе це звичайнiсiнькi фокуси, у якi втягнуто вiдомих i заслужених в Українi людей. 

На сьогоднi це вже беззаперечно доведено, i в наступному номерi ми опишемо, як усе органiзовувалось. Ми також пояснимо, як так сталося, що людина з фiктивними дипломами отримала Державну премiю указом Президента. I теж доведемо, що це — звичайнiсiнька технологiя, яка не має нiчого спiльного нi з науковою роботою, нi зi справжнiми здiбностями.

Сьогоднi ж ми хотiли, щоб люди знали головне: Слюсарчук — не лiкар. Вiн — пройдисвiт, який скалiчив не одне життя.

Не наближайтеся до нього, будь ласка.

Вiддiл розслiдувань газети “Експрес”,
редактор вiддiлу

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ

Першу частину спецрозслідування газети “Експрес” читайте тут:

http://www.expres.ua/main/2011/10/06/51409