«У Холодному Яру один хлопець, схожий на Чорного Ворона, каже: “Ми Адміністрацію Президента за 15 хвилин візьмемо! Удвадцятьох!”. Подумав-подумав і каже: “Але не втримаємо…” Василь Шкляр
Якось на одному із сайтів в мене відбулася досить жвава дискусія із надзвичайно категоричним у своїх судженнях персонажем. Той один безапеляційно доводив, що українці на сьогодні — не більше ніж затуркана біомаса. Вона, мовляв, не здатна породити не те що гідних лідерів загальнодержавного чи регіонального масштабу, але й просто людей, котрі б знали, що таке гідність і честь.
Я ж доводив, що в усі, навіть найтяжчі та найтрагічніші часи серед наших співвітчизників було вдосталь такого люду. Несподівано мене підтримав один читач ( назвемо його Віктором), котрий до того часу надзвичайно критично проходився по більшості моїх опусів. А трохи згодом він поділився зі мною деякими своїми спогадами. Один уривок з яких, з його дозволу — якраз в тему вищезгаданої суперечки — я і пропоную вашій увазі:
«Мiй друг, Вовка, мешкав в сусідньому, одному з чотирьох двоповерхових, ще побудованих за Польщі, червоної цегли будинків з левами на фасадах, високими стелями, кахляними голландками, ставнями на вікнах зсередини кімнат та латунними, в формi якихось казкових саламандр, ручками на них та на дверях.
На другий поверх вели ажурові, чавунного лиття сходи, з вичовганими за багато років руками до полірованого блиску дубовими поручнями, якi могли б, мабуть, слугувати за витвір мистецтва, а може таким i були, якщо брати до уваги всю загалом ту архітектуру, яку колись будували на сторіччя.
Неподалік вiд будинків, з краю тротуару, викладеного великими квадратами сiрої плитки, вздовж якого вишукувались клумби різнобарвних пахучих квітів, стояла водяна колонка. Вона теж була з мусянджевою блискучою ручкою, на яку потрібно було лягти животом, i таким чином натиснувши на неї, вставити мiж ручкою i капелюшком колонки камінчик -, i тоді з носика починав бити струмiнь чистої холодної води.
Коли в будинках ще не було водогону та всіляких там фаянсових зручностей, а самi ми з Вовкою бігали ще в шароварчиках, то часто-густо доводилось ось так налягати своїми животами, коли нас посилали по воду тi, хто мав над нами неперевершену владу, а саме — нашi батьки.
Але й ми не пасли задніх, бо коли батьківське око хоч трохи втрачало свою пильність, то нас тоді можливо було знайти вже десь на лузi бiля річки, в самiй річці, або на стінах замку, який знаходився неподалік i завжди приваблював нас своєю величчю та таємничістю.
Найкращим доказом нашої сміливості було залізти у вікно головної вежi. Для цього потрібно було зі стіни, яка межувала із вежею, перебратися туди по вузенькому карнизу. I було б те зовсім ніби й нічого, всього якихось пiвтора метри до вікна. Але стоячи обличчям до вежi на цегляному виступi, потрібно було відпустити ліву руку, i ухопитися правою за підвіконня. А зважаючи на те, що вниз при цьому краще було не дивитися, то те все жартом зовсім не здавалося.
Вовка, якось вже визираючи з того вікна, та очікуючи, поки i я повторю той цирковий трюк слідом за ним, встиг схопити мене за руку та комiр сорочки, коли моя нога ковзнула на карнизi і допоміг менi забратися всередину приміщення.
Вовка був трохи старшим за мене, i хоча й любив прибрехати, але був не жадібним. Водив мене завжди куди-небудь з собою, вигадував щось цікаве i взагалі був гарним друзякою, за що я його поважав i ставився, як до старшого брата.
Інколи вiн десь знаходив та притягав гранати без запалiв, чи обойму заiржавiлих патронiв. А одного разу навіть ствол ручного кулемету без затвору. Цей повоєнний непотріб був для нас неабиякими іграшками, бо ми ставали захисниками нашого замку вiд нападникiв, якi малювалися в нашiй уяві.
Батько у Вовки був військовим, i тому, траплялось, нам з Вовкою випадало потримати в руках справжній пістолет ТТ, тому в зброї ми вважали себе неабиякими доками.
В старших класах ми з Вовкою вже могли тихцем трохи не піти до школи, а замість того сховатися в кав’ярні за келишком вина, хоча дуже тим і не зловживали.
Якось одного похмурого осіннього дня по обіді, замість марудитися вдома над підручниками, ми зайшли до однієї з кав’ярень.
Кнайпа розташувалася в невеликому дворику, викладеному напівколами чорної, блискучої від дощу бруківки. По обидва боки вiд входу стояли здоровезні керамічні вази із живими квітами.
Вовка штовхнув важкі дерев’яні двері i ми просунули всередину.
В примiщеннi на декiлька столикiв майже нiкого не було, окрiм молодої кельнерки, що поралась за шинквасом та трьох чоловiкiв, якi сидiли на стiльцях з високими спинками за столиком бiля вiкна. Він вщент був заставлений тарiлками з їжею, кухлями з недопитим пивом, пляшками вина та неповним графином горілки.
Гультяї голосно розмовляли i було зрозуміло, що пиячать вони вже не першу годину.
Ми примостилися з протилежного боку ближче до виходу. Вовка, зобразивши авторитетного знавця доброї бакалії, замовив пляшку сухого вина та щось там до нього.
В цей час увійшов ще якийсь дядько в сірому піджаці, вишитій сорочці та в заправлених в чоботи чорного кольору штанях. Він зняв капелюха, струсив його на порозі від крапель дощу, присів за сусідній столик біля дверей обличчям до веселої компанії та в профіль до нас.
Капелюха чоловік поклав на стілець поруч i оглянув приміщення. На вигляд йому було років 35-40, а над лівою бровою він мав невеликий шрам.
Кельнерка підійшла до нього.
— Борщ i чарку горілки, — мовив чоловік.
Незабаром дівчина принесла та поставила перед ним замовлене. А потім принесла i наше. Вовка хлюпнув в келихи, i ми потроху хильнули. Чоловік взяв хліб i чарку з горілкою.
— Што бєндєра, борща захотєл, — несподівано досить гучно промовив хтось один з компанії. — Жрі, жрі, нє подавісь.
Чоловік у вишиванці якось навіть не глянув, а мазнув оком скандаліста і також — як здавалось поблажливо і неуважно — оглянув іншу компанію, та й випив.
— Што ты смотрішь, вошь болотная. Отвєчай, когда я спрашиваю. Когда из схрона вилєз, сучьє вимя… Што, самостійним стал? -, продовжував прискіпуватися скандаліст.
Чоловік мовчки неквапливо їв борщ.
— Нє понімаєт, — прокоментував ситуацію ще один.
— Об*ясні бєндєрє, — звернувся він до молодшого.
Той встав, підійшов до дядька i оперся перед ним на стіл кулаками.
— Што, чьмо, брєзгуєшь разгавором?
I раптом взяв тарілку з борщем і вихлюпнув чоловіку в обличчя.
Ми з Вовкою сиділи як мишенята, опустивши очі долу та длубаючи виделками в тарілках.
Завзятий повернувся до свого столу, i йому з реготом налили.
А дядько встав, вийняв із кишені хустину та почав витирати волосся, в якому заплуталась капуста, обличчя, шию, сорочку, піджак…
А потім він неквапно витер руки і дістав із бокової кишені піджаку пістолет.
Гучно пролунали постріли. Запахло порохом. В долоні чоловіка димівся Люгер. Веселуни повільно сповзали у різні сторони зі стільців на підлогу.
По столу — мабуть, рикошетом від чогось, до мене котилася гільза. Я підібрав її і навіщось, ще теплу, поклав до кишені.
Дівчина дивилася круглими великими очима, затуливши рота руками. Було тихо — аж дзвеніло в вухах. Ми сиділи, не рухаючись.
Дядько глянув на нас, на дівчину, сховав пістолета назад до кишені, взяв капелюха i, штовхнувши двері, вийшов геть.
Через якусь мить Вовка смикнув мене за рукав, i нас змело, наче віником, надвір, де дощ періщив вже на повну силу. Ми чкурнули з дворика i повернули направо. Я озирнувся — чоловік завертав за ріг в протилежному напрямку.
Ми забігли в якийсь двір, потім ще дворами вибрались на глуху вулицю і мокрі, як цуцики, забились під якийсь дах. В животі крутило i трусило до дрібного клацання зубами. Так ми мовчки простояли деякий час. Ставало холодно. А дощ і не збирався вщухати.
Потім ми купили пляшку горілки, знову сховалися в якомусь дворі за сараями i випили її з горла. Додому ми присунули вже пізно ввечері — мокрі, п’яні і сині від холоду.
Про ту пригоду ми з Вовкою не розпатякували, і навіть поміж собою про неї не згадували, ніби її й не було. Згодом роки теж внесли в наше життя свої корективи і розкидали нас в просторі. Вовка вступив до військового училища і випав з кола мого постійного спілкування на багато років.
*********
Але одного дня в мене задзвонив телефон, і я, знявши трубку, почув Вовкин голос:
-
Думаю, старий, підгребти з приводу твого ювілею. Якщо не заперечуєш, то зустрічай.
Я, звісно, не заперечував, і навіть навпаки – був радий побачити свого старого друга. Тож наступного дня подався його зустрічати. З автобуса вийшов Вовка. Точніше, солідний пенсіонер, Володимир Йосипович, ветеран військ стратегічного призначення з неабияким животом, що ніяк не влазив у піджак і нависав над широкими штаньми, підтримуваний знизу паском, мабуть, аби нікуди далеко не відкотився.
Вовка йшов, широко розставивши руки і з посмішкою до вух. Ми обійнялися, побили один одного по спинах, витріпуючи позаторішню пилюку. Потім ми сіли в міський автобус, уявляючи, як наприкінці нашого маршруту вже готуються смачні страви, які нам доведеться спожити. А потім ми будемо сидіти біля каміну і під тріскотіння дровець неквапно розмовляти до пізньої ночі. Бесіду вестимемо про все й ні про що. Та, власне, й неважливо, про що саме.
-
Знаєш, старий, — сказав Вовка, – я б оце зараз пивка б… Ти як?
А що я… Бажання товариша для мене було зрозумілим. Тому ми вийшли, не доїжджаючи до дому, і завітали до тієї самої кав’ярні, в якій не були вже років із тридцять. Присіли за той самий столик, де колись сиділи. Нам подали пиво.
За двома столиками від нас розташувались хлопці з дівчатами. Вони весело теревенили про щось та сміялись. А біля вікна якийсь літній сивий чоловік читав газету, тримаючи її перед собою. На столі у нього стояв кухоль з пивом.
Напередодні ж Вовчиного приїзду я, риючись в шухляді столу, натрапив на ту саму гільзу. Вона там пролежала, забута на довгі роки серед інструменту, закотившись в куток. Я її покрутив в руках і кинув до кишені.
А тепер витяг і поклав на стіл перед Вовкою. Той сьорбнув пива і наступив мені боляче на ногу, поглядом вказуючи на сивого чоловіка. Чоловік трохи опустив газету — і я побачив на його лобі шрам, той самий, що й тоді, стільки років тому.
Ми повільно допили пиво і попрямували до виходу. Проходячи повз стіл чоловіка, я на мить зупинився і поставив гільзу йому на стіл. Дядько — а це був він — подивився на гільзу, декілька секунд розглядав її, а потім глянув і на нас та промовив:
-
Мабуть, буде дощ. Не забудьте парасольки, панове, — і посміхнувся в вуса.
Ми кивнули головами на прощання і подались геть.
Того вечора ми з Вовкою знову добряче набралися, а вночі пішов дощ. Ми сиділи біля каміну, відблиски полум’я малювали на стінах кімнати химерні візерунки. Розмова якось не в’язалася. Та й про що було розмовляти за такої погоди… Дощ хлюпотів за вікнами, а ми сиділи і дивились на догораючі дрова в каміні».
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство «Малого Кола»
27 ответов
Хорошая сказка.
На самом же деле, было так: … достал дядька пистолет из кармана, БАЦ (!) и проснулся! Одел дядька капелюх и пошел в участок, писать… Как всегда, сдавать своих. Но не знал “герой”, что “свои”-сдали его раньше! ГЕРОИ !!!
правильное решение допы зделись москалыки
Бузині.Ти,як був облуда,так їм і зостанешся на віка.А я тоді був у тій
кав”ярні і все бачив.То є правда.
У 50-десяті,та й 60-десяті мі також діяли з гопниками і гопотою.З ними розмовляти було ні про що.Вони розуміли тільки “маслину” в лоба.Отакої, малята.
В первый год =Независимости= тоже некоторые приставали на улицах с вопросом-Как называется кладбище по украински? Если не ответил=цвынтар=,то в морду…В чужом глазу соринку разглядим,а в своем-бревна не заметим…
…ну, и что мы празднуем? Какие такие достижения?
…До фени мне эта незалежность
…украинцы, являясь русским этносом, в лице “свидомых” проявляют отщепенство…
Це — типові коменти ворогів Моєї Держави. Хоча – ні, вони вважають цю державу “своєю”. А мені вони з барського стола пропонують мір і дружбу. Руській мір і інтернаціональну дружбу. На вибір. Або два в одном. Дивно, але мені щось і не хочеться нічого…
Натомість мені хочеться, щоби ні одна донецька тварина не питала в цей день через губу: что ето за паразднік?
А тим, кому «до фені ета нєзалєжность», таки дійсно вручали Ревалюціонний Красний чемадан. З найщирішими побажаннями щаслівого путі. Бо я не знаю такої країни, де громадянам була б «до фєні» незалежність держави, за яку попередні покоління віддавали життя.
Укр. незалежнисть была нужна исключительно коммунистической элите, чтобы гетьмановать без Московии, самостоятельно….Досталась незалежнисть исключительно благодаря Мише а не титаническим усилиям Чорновала и прочим дисидентам…Что дала незалежнить простому люду — ничего…С 7 места по экономическому потенциалу упали на 107 в разряд стран 5 разряда…Деградируем, стали макеевским преступным анклавом в центре Европы…Бандеры спекулируют на национальной идеи и просра…..возможность в 2004 году по вековой традиции- 3 хохла 4 гетьмана ( Ющенко-Тимошенко)…Народ кинули на приватизации, обещаниях народного капитализма, теперь отберут донецкие и земля…А что же народ, а ничего правильно тупая биомасса, вечно будет обслуживать Запад и завидовать немецкому порядку….Вся причина в тупом народе, результат уровень жизни….
Двадцать четвёртое августа 2011 года …
Двадцатая годовщина независимости страны под названием Украина …
В большинстве областных городов ЗАПРЕЩЕНО празднование этой даты для народа этой страны. Кучкой бандитской группировки народу предложено принять участие в каких-то сомнительных развлечениях, на которые «спромоглась» эта неграмотная и некультурная шобла, называющая себя властью.
Некая «славноизвестная» мадам ХерВам додумалась до того, что предложила провести футбольный матч между “властью” и ОППОЗИЦИЕЙ… Видимо лавры гитлеровской оккупационной власти не дают покоя это сволочи в юбке. МАТЧ СМЕРТИ стучится в то место, где у нормальных людей находится сердце.
Но только не у представителей ПР…
Ни смерть сыновей, ни неожиданные смерти представителей этих бандитов не останавливают этих ублюдков. Видимо, выход у нас остался только один – смерть оккупантам нашей Родины!!!
Для черта!
Черт, он и в Африке черт… ! Поскольку ты все видел, дело было в аду. Усатый дядько кипел в котле со смолой, а ты ему дрова подбрасывал. А заодно, сказки о “подвигах” слушал. Как воевал усатый с учителями, врачами, почтальонами, детьми. А когда солдата видел- обсцыкался в бункере от страха! Гопота ты ”свiдома”!
Результат — выросли состояния межигирского хама, Фирташа, Ахметки, Пахля Бойко….грабят по черному от райсовета до Банковой….Межигирский тронулся умом от роскоши — самые дорогие вертолеты в мире, золотые туалеты в Межигирье, миллардеров стало больше, все префиренции и льготы только ОЛИГАРХАМ, Мажоры Ландики бесчинствуют, Олийник в телевизоре нахваливает бандита и себя любимых, народ в стойле выживает….Вывод- все идет по маланскому плану — уничтожить славянскую территорию и оставить на земле золотой миллиард для Пахля Герман Бойких Хорошковких, Табачников…..
Независимость,во как тебя глюкануло.Аж семикратно.)))Наверно это происки маланцев.Шучу.Правильно та пишешь о состоянии дел в Украине ,на сегодняшний день.Но корень зла не в маланцах,как ты хочешь перевести стрелку на них,и снять с себя ответственность за жопу в которую мы все попали.Дело в нас самих коренных.Сначала,когда надо было делать выбор между СВОБОДОЙ И БУДУЩИМ УКРАИНЫ и донецким игом,мы поленились выбрать единственную оппозиционерку ЮВТ.То ли от зависти к уму и внешности ЮЛИ,то ли из-за СВОЕЙ ТУПОСТИ И ЛЕНИ.Когда надо было голосовать за неё,вы как тупые скоты пошли на поводу у Иуды-юща,зАбужки и разных других прихвостней режима — проголосовали проты всих.Другие ленивые скоты поперлись на Днепр жопу мыть и загорать.Сначала вы ленились себя защищать,сейчас вы БОИТЕСЬ СЕБЯ ЗАЩИЩАТЬ.ТАК КТО ВАМ ВРАЧЬ???
Конечно легче всего обвинить “проклятых жидов” и обвенить их в заговоре.Так вроде и за Украину болеешь, и себя и совесть свою оббеляешь,и трусость свою оправдываешь.Ну просто герой.Что и делают Тягыбок с подельниками из так сказать”Свободы”.А если внимательно присмотреться — филиал Раговский,существующий на деньги,вами так ненавистного жида ФИрташа.”ТАК В ЧЁМ ЖЕ ПРАВДА БРАТ???”Даже заплыв через Днепр-Янцзы не отмоет Тя-гны-бока-дзедуна.)))
ОТВЕТ НАХОДИТСЯ В НАШИХ СЕРДЦАХ И ГОЛОВАХ.ХВАТИТ ПЕПЛОМ ГОЛОВЫ ПОСЫПАТЬ.ВЫХОД ИЗ ТАКОГО ПОЛОЖЕНИЯ МЫ ДОЛЖНЫ ВЫБРАТЬ САМИ.
Карателям дана команда препятствовать Оппозиции …
Столичная бандо-милиция мешает людям добираться до места проведения мероприятий Оппозиции по случаю Дня независимости.
Банд-формирования в форме гаишников останавливают машины с национальным флагом Украины и требуют убрать флаг, “чтобы не было провокаций”… На замечание, что такие действия “милиции” в День Независимости — незаконны, они отвечают, что им дана такая команда от зєка-Яхуновича и его верных псов”…
P.S.Это позорный поступок зэковской власти, которая боится даже своего национального флага, под который они, увы, грабят всю Украину и ее народ …
Это — беспрецедентный случай, когда национальный флаг Украины силами пже-милиции от Яхуновича, запрещают демонстрировать в День Независимости…
Помню, сидели мы в пельменной Центральной Украины. И зашел какой-то старый хрен и начал что-то задвигать про героев-бандеровцев. Большинство посетителей спокойно попросили его заткнутся, а некоторая часть захотела набить ему морду. К сожалению, нас удержали, а старого бандеру вывели. До сих пор жалею, что не прибил гадину. Ничего, скоро начнется, тогда и поквитаемся.
Для одних цей день — Світле Свято, для інших — Святковий Привід для роздумів (чому ми маємо те, що маємо, а свято неповне і отруєне існуючими реаліями), для деяких цей день — як Червона ганчірка для Дуркуватого бика-АнтиБандерівця.
В народі зріє-набухає розуміння того, що так далі жити не можна, бо таке життя не гідне нормальної людини, що має елементарну самоповагу. Слава Україні!!!
Абсолютно согласен. Вся проблема в народе а не в мессиях….Купили на входе народным капитализмом, затем кинули на прихватизации , забрали заводы параходы, на очереди последнее- земля…Диагонзы научились ставить все, а вот что делать и кому большой вопрос. Тимошенко тоже не святая, в свое время много боков наделала, в команду проходимцев и воров набрала….БЮТ — правая партия на страже интересов олигархов — Живаго Губского Ярославского Королевской….Почему Юля об этом не говорит а прикрывается крайне левыми популистскими лозунгами….Так вот даю рецепт — ничего не изменится пока не соберутся в одном месте хотя бы 10 процентов думающего населения, что на сегодня практически не возможно…Европе мы не нужны там своих проблем через край. Вывод — территорию может спасти только просвещенный народ….А ведь молодежь бежит из страны от бандитов….
Зі святом, друзі!
Зробимо так, щоб наступну річницю зустрітити в вільній Україні, де не буде й слідів ПР, КПУ та інших окупантів!
Щоб ЮВТ та ЮВЛ обмінялися місцями з Зеком та його подільниками.
Щоб Україна повернулася до Европи, во власну, европейську, родину.
Щоб була проведена люстрація ворогів українській державності.
Щоб було виконано еврореформи всіх ключових сфер державного та суспільного буття.
Щоб ЗМІ стали, нарешті, вільними від державного та мафіозного контролю, та кожна політична сила мала право на власні масові інформаційні засоби.
Щоб відбулися вільні вибори Президента та депутатів Верховної Ради.
Щоб Конституційний суд, ЦВК та ВАСУ були переобрані (поки не знаю, правда, яким чином).
Щоб судова реформа була проведена негайно і в повному обсязі.
Щоб реформа міліції була не гірша за грузинську.
Щоб вже ніколи Україна не мала політв”язнів.
Тоді ніколи в нас не буде ані злидарів, ані пригнічених, ані обездолених.
Україна — наша Попелюшка, а її принц — український народ. Тобто — Ми!
Принц не спитає Попелюшку, чому вона відрізняється від принцес, не буде нічого вимагати від неї, а буде робити для неї все, що в його силах.
На имя ген. прокурора Пшонки официально от общественной организации направлены письменные заявления о преступлениях со стороны режима — по фирме Ливеле через Клюева, о Роскурэнерго через Фиртша, о Альткоме через Колесникова- миллиарды долларов….Получены отписки — состава преступлений не усматривают.Таким образом власть сегодня грабит официально народ, всем рекомендует обращаться в ГПУ к куму, который все покрывает…Ларчик закрыт…И ответьте это кому то из народных масс интересно….Нет….Пролетариат и полтавское крестьянство интересует — первого водка селедка, вторых урожай картошки…
Мабуть всі знають, які слова потрібно казати в такий день?
А що казати, коли незалежність під загрозою? Хто-небуть знає?
Коли Україною керують люди, які ненавидять Україну? Факт повного розкрадання України бандою Януковича вже не потребує підтвердження. Зараз вже йде процес знищення всього українського. Дискредитація України, дискредитація всього, де тільки згадується слово “українське”, стало головною політикою цієї, прости Господи, вшивої влади.
Досі не вірю, та не можу збагнути, як ці нелюди опинилися у владі. Є така країна, Колумбія. Латинська Амеріка. Вірніше, центральна. Всі знають, що там процвітає наркоторгівля. І там був, самий крутий у світі наркоторговець, Падло…, пробачте, Пабло Ескобар. Так він, на наркоторгівлі, сколотив собі такі статкі, що одного разу запропонував уряду погасити зовнішній борг країни в 10 млрд дол., за умови, що його допустять до політикі. Мабуть, не потрібно казати, що в країні, в якій процвітає наркоторгівля, то і корупція знаходиться на належному, високому рівні. Не знаю, які там обмеження у виборчому законодавстві діяли, але у політиків, не дивлячись на скрутний стан в економиці країни, вистачило розуму, не погодитися на цю, його пропозицію.
А тепер я вже не помилюся. А як же ми допустили таке ПАДЛО до влади? А з ним і зграю ПАДЛЮК?
То що казати в такий день?
Як було зазначено з7 місця по економ.потенціалу на 107=СЛАВА УКРАІНІ
Совковенки ніде й ніколи заможними не були, тому що вони СОВКОВЕНКИ! Вони вміють лише грабувати, розкуркулювати і пропивати те що заграбастали. А після цього шукати собі нові жертви, і знов все по колу.
Білорусь вже отримала “із цього всі вигоди” — країна БАНКРОТ.
осталось освободиться от упырей с банковой и либерастов МВФ
Митинг оппозиции по случаю 20-летия Независимости призывает к проведению досрочных президентских и парламентских выборов.
Об этом говорится в резолюции принятой по окончании митинга.
“Власть нелегитимна и из-за своего антиукраинского характера — оккупационная”, — сказал, зачитывая резолюцию, вице-спикер Верховной Рады Николай Томенко.
По его словам, арестом Юлии Тимошенко и Юрия Луценко “власть переходит к последнему методу своего сохранения — Обновлению Диктатуры”.
“Мы требуем досрочных президентских и парламентских выборов, досрочных выборов Киевского Городского Головы и Киевского городского совета”, — говорится в резолюции.
Документ также содержит требование освобождения Тимошенко, Луценко и “других политических заключенных”.
По словам Томенко, во время митинга резолюция дополнилась требованием отставки главы Киевской горгосадминистрации Попова, бывшего КГБиста, который через суд добился запрета проведения Мирных Акции на День Независимости государства Украина…
Резидент паРаши — Яхунович заявляє, що мета усіх гілок Бандитської Влади – це оновлення держави та побудова “успішної України”…
Яхунович забыл сказать, что Слепые будут видеть, Немые будут говорить, а Хромые будут таки скакать!!! Тока нада немнога потярпеть и пояса затянуть…
Яхунович сказав, коли українцям стане легше жити при його банді- коли на горі рак свисне…
Висновок для народу України: будем жити ми Багато, кожний день Халва і Свято, Мерседеси, Ламборджині всі одержать — в домовині …
Революцію, як і стихію, неможливо передбачити. За даними соцопитувань та судячи з активізації щодо політичних питань у соцмережах, Україна – чи не найбільш заполітизована країна Європи.
Бочка з порохом вже готова!!! Залишилося мало що – виконати спільну домашню роботу з підготовки суспільства до змін та підготувати їх чітку програму.
І нічого страшного, що працювати доведеться на пороховій бочці. Біг проти годинникової стрілки розпочато. Не спати!
Геть Орду з України!
Бузина, тебе Поярков последние мозги отбил на шоу у Киселёва.Я видел- душераздирающее зрелище. Кстати нападать на человека сзади-не по пацански, западло.
Антибандеровец, любишь с дедушками сражаться? Похвально и не опасно. А как насчет донецких и прочих быков- один на один- слабо?
Люди добрі,
А не набридло вже 20 років сподіватися, що черговий “державник-українець” поукраїнщиться і подержавниться?
І чекати, точно знаючи, що буквально на 2-й рік правління чергового гандона москалі його зачинають раком ставити.
Тому, емпірично так складається, що (трішки перероблено, але суть залишена незмінна):
Добре, толерантне слово і ствол є набагато більш вагомими аргументами, ніж просто добре й толерантне слово /(С)/.
“Не допомагають Біблія, суд, мєнти, Коран і Талмуд? Нема справедливості? — Чини самосуд!” /(С)/
Может хватит уже вопросы задавать.Наступила пора давать ответы.
Автор має талант!!! Дай вам Бог здоров”я!!!