Сергій Григор’єв: Харків – місто міліцейське?

Ця справа про катування в міліції зовсім нещодавно прогриміла в багатьох ЗМІ. Зараз ті, хто наважився озвучити сам факт тортур, отримали позови з астрономічними сумами від міліціонерів, що стояли на чолі райвідділу.

Бажаючи розібратися в суті питання, я вирішив на деякий час покинути засніжений Київ і з’їздив в колишню «1-у столицю». Свідомо не спілкувався з фігурантами, щоб мої враження не вийшли дуже суб’єктивними. Інформацію збирав у ЗМІ та спілкуючись із місцевими «акулами пера».

Справа Поміляйко

8 листопада 2008 року 2 жінки були допитані співробітниками Орджонікідзевського РВ м. Харкова. Після тривалого спілкування з міліціонерами Світлана Поміляйко була доставлена до лікарні швидкої допомоги. За повідомленням з лікарні про надходження Поміляйко з тілесними ушкодженнями, керівництво Орджонікідзевського райвідділу доручило провести перевірку… керівникові групи оперативників, які «працювали» з жінками. Не дивно, що за результатами перевірки було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Друга молода жінка, якій, за її словами, міліціонери крутили плоскогубцями сосок на грудях, подала скаргу в прокуратуру. Як це найчастіше й буває, прокуратура передоручила проведення первинної перевірки самій міліції. Працівники інспекції з особового складу ГУМВС України в Харківській області, приїхавши з перевіркою до Орджонікідзевського РВ виявили в кабінеті міліціонерів плоскогубці і зняли їх на відеокамеру. Не будучи оперативниками, вони не вилучають речдок. Через деякий час приїжджають працівники відділу внутрішньої безпеки, а згодом (12 січня 2009 року, тобто через 2 місяці після вказаного злочину!) – Працівники прокуратури, плоскогубців вони вже не виявляють.

Між тим С. Поміляйко пише заяву на ім’я помічника міністра внутрішніх справ з прав людини по Харківській області Юрія Чумака з проханням взяти перевірку на контроль, і звертається за допомогою в Харківську правозахисну групу.

12 грудня 2008 прокуратура Орджонікідзевського району порушує кримінальну справу за фактом, за ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями).

Начальник ГУМВСУ Віктор Развадовський наказом від 26.12.2008 р. звільняє з органів трьох оперативників, які підозрювалися в тортурах щодо жінок. І незабаром повідомляє про це представникам ЗМІ на брифінгу.
Тим же наказом 1-му заступнику начальника Орджонікідзевського РВ полковнику міліції Са. оголошують догану «за порушення службової дисципліни, що виразилося у неналежному виконанні своїх функціональних обов’язків з організації службової діяльності серед підлеглого особового складу і нездійснення відповідного контролю», а начальникові райвідділу полковнику міліції Со. «суворо вказано на відсутність контролю за діями підлеглих».

Після того, як в обласну міліцію надійшло звернення керівника Департаменту кримінального, цивільного права та пенітенціарних установ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 23.01.2009 р. керівництво ГУМВС проводить повторну перевірку і видає наказ про зняття з займаної посади 1-го заступника начальника Орджонікідзевського РВ Са. і порушує клопотання перед МВС про зняття з посади начальника райвідділу Со. (яке було задоволено міністром Юрієм Луценком 6 лютого 2009).

Коментарі по цій справі в ЗМІ робили і колишній прокурор Харківської області Василь Синчук, і старший слідчий прокуратури Орджонікідзевського району Костянтин Ярмак, і представники ХПГ, які підкреслювали, що є достатньо доказів вини співробітників міліції.

Таким чином, справа Поміляйко стала надбанням громадськості і викликала широкий громадський резонанс. Журналісти неодноразово зверталися за коментарями до помічника міністра з прав людини Юрія Чумака, в права і обов’язки якого входило висвітлювати результати службових перевірок за фактами порушень прав людини працівниками органів внутрішніх справ у засобах масової інформації. 18 травня 2009 він взяв участь у прес-конференції, що була організована ХПГ. Зрозуміло, Чумак жодного разу не називав прізвищ та імен міліціонерів.

Протягом 2009 р. розслідування то проводилося, то закривалося Орджонікідзевським судом. Так, 22.04.2009 р. постанова прокуратури від 12.12.2008 р. була скасована рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова. При цьому потерпіла навіть не була поінформована про час і місце розгляду скарги міліціонерів про закриття справи. 07.05.2009 р. Апеляційний суд Харківської області повернув справу на новий розгляд.
29.05.2009 р. Орджонікідзевський районний суд м. Харкова підтвердив своє рішення про скасування постанови про порушення кримінальної справи. На це, можливо, вплинула та обставина, що представник підозрюваних оперативників-міліціонерів приніс до суду заяву від другої потерпілої – Л., про те, що вона «не має претензій до міліції» (як цей папір народилося на світ, історія замовчує). Але 25.06.2009 р. за скаргою С. Поміляйко Апеляційний суд знову відновив слідство.

18.11.2009 р. обидві потерпілі були викликані в прокуратуру Орджонікідзевського району м. Харкова на допит з використанням поліграфа. Жоден з міліціонерів таким чином чомусь не був допитаний. А 4 лютого 2010 р. прокуратура Орджонікідзевського району закрила кримінальну справу за п. 2 ст. 6 КПК України, посилаючись, зокрема, на дані поліграфа (які, відповідно до вітчизняного законодавства, не можуть служити доказами).

Характерно, що навіть у мотиваційній частині рішення про закриття справи є достатньо матеріалів, що підтверджують факт застосування незаконних методів дізнання. Так, згідно з висновками експертизи № 700 від 30.01.2009 р., «на волосках хутра на правому рукаві куртки потерпілої Л. виявлені сліди заліза». Висновки почеркознавчої експертизи, що досліджувала записи, зроблені Л. і Поміляйко в Орджонікідзевському РВ 08.11.2008 р. говорять про те, що більша частина їх зроблена «під впливом факторів, які можуть збивати людину, серед яких міг бути фактор незвичного стану людини. яка робила записи».

Висновки судово-медичної експертизи з Поміляйко № 559-з від 02.04.2009 р. свідчать, що

«1. У гражданки Помиляйко С.Н. имели место следующие повреждения: множественные кровоподтеки на передней поверхности правового предплечья, в верхней трети, на внутренней стороне левого плеча в средней трети, на наружной поверхности левого бедра в нижней трети, на внутренней поверхности правового бедра в средней трети.
2. Вышеуказанные повреждения могли образоваться, как в результате прямого ударного воздействия, так и в результате давления тупого твердого предмета (предметов). Учитывая то, что в представленной медицинской документации недостаточно описаны морфологические признаки видимых телесных повреждений, а также осмотр судебной медицинской экспертизы через длительный промежуток времени после травмы (19 дней), судебно-медицинская экспертиза не исключает возможность образования повреждений за 12-24 дней до судебно-медицинского осмотра 27.11.2008 года.
3. По степени тяжести данные повреждения, как по отдельности, так и в совокупности относятся к категории ЛЕГКИХ телесных повреждений п.п. 2.3.5. «Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», утвержденных приказом МОЗ Украины от 17 января 1995 года № 6».

Тим не менш, резюме, яке зробила прокуратура на підставі всього обсягу зібраних доказів і даних, отриманих в результаті допиту потерпілих на поліграфі, такий:

«Таким чином, аналіз зібраних по справі доказів у своїй сукупності не є достатнім, щоб стверджувати про вчинення злочину певною особою, що в свою чергу не дає можливості у теперішній час пред’явити обвинувачення службовим особам Орджонікідзевського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. В той же час під час досудового слідства виконані всі передбачені кримінально-процесуальним законом засоби отримання доказів».

З тих пір Поміляйко та її адвокат, наданий ХПГ, оскаржують це рішення.

Справа на мільйони

Після закриття кримінальної справи, оперативники, звільнені з ОВС, відновилися в міліції через суд. Колишній начальник РВ та його 1-й заступник відновлені за судовими рішеннями на своїх посадах. Цікаво, що всі 3 рішення, за дивним збігом обставин, приймав один і той же суддя…
З приходом до керівництва МВС нового міністра, Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС було ліквідовано, помічники міністра (поліцейські омбудсмени) у регіонах України – звільнені.
Колишній начальник Орджонікідзевського РВ Со., навпаки, зробив «стрибок» у кар’єрі, зайнявши посаду заступника начальника – начальника штабу ГУМВСУ в Харківській області.

А в жовтні минулого року він та Са. (який вже знаходиться на пенсії) подали позови до Чугуївського районного суду, вимагаючи спростувати нібито недостовірну інформацію, поширену про них, і заплатити їм моральне відшкодування в сумі 1 млн. 200 тис. грн. КОЖНОМУ (!). Залишимо за дужками той факт, що Чугуївського районного суду взагалі не існує (є Чугуївський міський суд). Уваги заслуговують «скромні» вимоги позивачів: по 250 тис. – з Чумака Ю.В., по 250 тис. – з Развадовського В.Й., по 500 тис. – з Луценка Ю.В., і по 100 тис. – з ГУМВСУ в Харківській області та МВС України.

Показово, що вимагаючи такі фантастичні суми, вони повинні були, відповідно до Закону, заплатити по 120 тис. грн. судового збору. Втім, суддя надав розстрочку Са., який посилався на своє «складне матеріальне становище». Со., за такими ж підставами (не підтвердженими нічим, окрім довідки про доходи з п’ятизначними сумами щомісячної зарплати), знизив суму судового збору зі 120 тис. грн. до… 1700 грн., Тим самим, однією своєю постановою позбавивши бюджет України надходжень в сумі 118 тис. 300 грн.

Підкреслю, що ніхто (ні прокурорські, ні чиновники МВС) жодного разу в жодному коментарі у справі Поміляйко не називали ніяких імен чи прізвищ. У кримінальній справі, порушеній за фактом перевищення службових повноважень, вони теж не проходили. Яким же чином Со. і Са. намагаються довести, що саме про них була поширена нібито недостовірна інформація? Виявляється, це зробити дуже просто: ГУМВСУ в Харківській області подало до Чугуївського суду «заперечення» (навіть без зазначення дати), в якому беззастережно наголошується, що «підтверджується позиція позивачів про те, що відомості, поширені в ЗМІ, про те, що звільнено співробітників міліції, які допустили тортури, стосуються безпосередньо Са.. і Со.».

Крім того, ГУМВС визнає… й свою провину, проте просить знизити суму позову до ГУМВС та МВС. Нагадаю, Со. є заступником начальника ГУМВС, він і його товариш Са. вимагають від ГУМВС по 100 тис. грн. кожен, і ГУМВС моментально фактично визнає позов. При цьому просить суд «позовні вимоги в частині визнання неправдивої інформації, поширеної відповідачами про позивачів – задовольнити». Чи не є це спробою використати службове становище в корисливих цілях, тобто, кажучи просто, чи немає тут ознак корупції? Як кажуть у народі, «Харків – міліцейський місто», але не до такої ж міри!

А судді хто?

15 листопада 2010 р. Апеляційний суд Харківської області задовольнив апеляційну скаргу Поміляйко і відправив справу на новий розгляд до Орджонікідзевського суду.

А полковники міліції тим часом вимагають від правозахисника Юрія Чумака спростувати навіть вислів про те, що, на його думку, «справа Світлани Поміляйко про тортури в міліції виявить, наскільки Україна спроможна боротися з жорстоким поводженням правоохоронців».
Отже, само по собі напрошується питання: а кому вигідна заварена «каша», і за чиїм рецептом готувалися ці позови?

Розглянемо кілька варіантів:

1. Високопоставлені міліціонери вирішили відновити честь мундира. Ймовірно, повідомлення про підозру ряду оперативних співробітників у застосуванні тортур до жінок дійсно зачепили керівників райвідділу. Але, як вони могли постраждати від інформації, поширеної про цю справу в ЗМІ, якщо про них ніхто взагалі не згадував? Вважають своє зняття з посад незаконним – так чому ж не пред’являли матеріальні вимоги в адміністративних процесах по своєму відновленню? Обізнані люди натякають: враховуючи, що ГУМВС не подавало апеляції після поновлення в судовому порядку на посадах Со. та Са., можливо, існувала негласна домовленість про те, що останні не будуть вимагати матеріальної сатисфакції. Вони і не зажадали. Тоді…

2. Основний об’єкт для переслідування – правозахисник Юрій Чумак, який і раніше доставляв чимало клопоту обласній міліції своїми зауваженнями про порушення прав людини. А після звільнення з посади помічника міністра з прав людини, зовсім «розперезався»: влаштовував під стінами ГУМВС акцію, присвячену жертвам міліцейських тортур, організовану Українською Гельсінською спілкою з прав людини, виступав із публічною критикою на прямому ефірі місцевих телеканалів. Позови загальною сумою у півмільйона повинні змусити його мовчати або, принаймні, зосередитися на власному захисті.

3. 27 липня 2010 р. Київський апеляційний адмінсуд поновив Віктора Развадовського на посаді начальника ГУМВС України в Харківській області. Але керівництво МВС заявило, що «міністерство на цій посаді бачить Михайла Мартинова» (нинішнього начальника облуправління міліції). І 6 жовтня Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності навіть зобов’язав міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова відновити В. Развадовського на посаді. За поширеною у ЗМІ інформацією, Комітет визнав неправомірною відмову міністерства і прийняв рішення звернутися з цього приводу до Генеральної прокуратури України, якщо МВС не виконає рішення суду. Бути може, подані в жовтні позови Са. та Со. з’явилися певною «асиметричною відповіддю», покликаною стримати запал Развадовського?

4. Мета цих позовів політична – «зачепити» Луценка, який сам останнім часом перетворюється на перманентну мету для службовців силових структур нової влади. І Чугуївський суд вибраний невипадково – щоб відповідачу або його представникові важко було регулярно їздити на засідання зі столиці.

5. Вибачте, але банальне бажання збагатитися теж не виключено. Бо, як показує практика останніх років, більшість осіб, які бажали відновити зганьблені, на їхню думку, честь і гідність, як правило, вимагали тільки спростування неправдивої інформації, лише в рідкісних випадках заявляючи матеріальні претензії. І вже точно безпрецедентною можна назвати саму спробу одержати такі величезні гроші, притому, що про самих позивачів ніхто з відповідачів не поширював ніякої негативної (втім, як і позитивної) інформації.

А, можливо, всі ці мотиви в сумі і дивному своєму переплетенні і стали причиною цього дивного суду. Або судилища?

PS: Рівно 12 років тому, 9 грудня 1998 р., Генасамблея ООН прийняла «Декларацію про права та обов’язки осіб, груп і органів суспільства, покликаних захищати і допомагати у реалізації загальновизнаних прав людини і основних свобод (також називається «Декларація прав правозахисників»). Схоже, що в нашій країні настають часи, коли саме час захищати самих правозахисників. Сумно це констатувати.

І ще. Трохи не забув повідомити. Все, описане вище – плід фантазії автора. Всі імена, прізвища, посади, назви установ міліції, прокуратури і суду – вигадані, а збіги – абсолютно випадкові. Та й не може бути у нас такого беззаконня, тому що «Україна – демократична, соціальна і правова держава» (ст. 1 Конституції).

Сергій Григор’єв

http://helsinki.org.ua/index.php?id=1292256142

PPS: Справа про тортури в Орджонікідзевському райвідділі міліції Харкова направлено на додаткове розслідування в районну прокуратуру. Таке рішення 20 грудня 2010 р. ухвалив Орджонікідзевський районний суд.

Тим часом, 17 січня о 14.00 у Чугуївському міському суді відбудеться чергове засідання за позовами Со-Са…