Заява адвоката Монтян прокурору Києва Ударцову. Присвячується Дню Прав людини

“Состояние Подольского райотдела после посещения ево адвокатом Монтян ужасало. На трёх этажах были разбросаны тела отпиз***ных ментов, бригады скорой помощи со всего Киева собирали откусанные пальцы и выбитые зубы. В женском туалете райотдела пряталась перепуганная пресс-секретарь, приковавшая себя наручниками к трубе сливново бачка и что-то малосвязно объясняла сквозь рыдания… П***ць…

З форуму Інтернет- видання «Українська правда»

Заступнику Генерального прокурора України —
Прокурору міста КиєваУДАРЦОВУ Ю.В. 
Адвоката МОНТЯН Тетяни Миколаївни

З А Я В А    П Р О      З Л О Ч И Н

Шановний пане Прокуроре!

Змушена звернутись до Вас особисто з цією відкритою Заявою про злочин, оскільки відповідь, яку я отримала від Вашого заступника В.Гоголя на мою попередню Заяву, завезену мною особисто у ввірену Вам установу в ніч з 21 на 22 жовтня 2010 року, свідчить про те, що він несерйозно сприйняв та недооцінив мою рішучість домогтися покарання співробітників Подільського РУ ГУ МВС України в місті Києві, які категорично не бажають стояти на сторожі законності й правопорядку, неухильно дотримуватись Конституції України та захищати права громадян.

У своїй першій Заяві про злочин я детально описала події 21.10.2010 року, які трапились в Подільському РУ ГУ МВС України в м. Києві, куди я прибула для надання правової допомоги своєму клієнтові – Роднєнок Марині Єгорівні, але натомість опинилася за ґратами «в порядку ст. 263 КУпАП» як особа, що начебто скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП.

Ваш заступник В.Гоголь люб’язно повідомив мені своїм листом від 22.11.2010 р. № 07/5-р-10, що відносно «невстановлених службових осіб» Подільського РУ ГУ МВС України в місті Києві порушено кримінальну справу № 57-2367 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України. Водночас мене було поінформовано, що на постанову судді Подільського районного суду про закриття провадження у справі про нібито скоєне мною адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, прокурором Подільського району м. Києва принесено протест. На цій підставі Ваш заступник В.Гоголь чомусь зробив феноменальний, але нічим не обґрунтований висновок про те, що нібито «на даний час підстави для вжиття заходів прокурорського реагування відсутні».

Змушена категорично не погодитись з Вашим заступником щодо відсутності підстав для вжиття заходів прокурорського реагування. Я переконана, що вони дуже навіть присутні. Судіть самі:

По-перше, протест пана Витязя, на той час прокурора Подільського району м.Києва, а нині — прокурора аж цілої Київської області, було відхилено Постановою судді судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва Л.Б.Боголюбської від 6 грудня 2010 року. А, по-друге, навіть до моменту відхилення цього протесту у прокуратури були й є всі підстави встановити «невстановлених службових осіб» Подільського РУ ГУ МВС України в місті Києві та порушити відносно них кримінальну справу, оскільки ці «особи» не лише нікуди не ховалися, а дуже навіть жваво й бадьоро наполягали в суді, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, на надзвичайно контроверсійних речах.

Якщо ви не дуже детально знайомі з фабулою справи, то коротенько нагадую: з міста Херсон до столиці України міста-героя Києва прибули два оперативних працівники тамтешньої міліції на прізвища Фесенко й Тихоненко, які мали при собі такий дивний процесуальний документ, як винесене слідчою СВ Суворівського РВ ХМУ УМВС в Херсонській області Ліврінц О.В. (винесене на підставі чого б ви думали — на підставі ст. 130 КПК України!) «Постановление о принудительном приводе» Роднєнок М.Є. від 20.10.2010 року. У принципі, якщо справи із законністю підуть таким курсом в Україні й далі, я не здивуюсь, якщо скоро опери ловитимуть людей на вулицях, керуючись записом прізвищ жертв на шматку туалетного паперу (що, в принципі, цілком співставно із зазначеним «Постановлением о принудительном приводе»).

Але зі слідчою Ліврінц та з іншими місцевими достойниками, яким нема чим більше зайнятись, крім як полювати за літньою жінкою за отримання нібито по «неправильній» довідці про розмір зарплатні ще в 2003 році благополучно повернутого кредиту — хай розбирається Ваш колега з прокуратури Херсонської області; я ж Вам розповім про рівень юридичної обізнаності та революційної правосвідомості деяких «невстановлених службових осіб» з Подільського райвідділу міліції, спираючись на свідчення, дані ними самими під час слухання справи відносно нібито вчинення мною «злісної непокори».

Уявіть собі — всі ці стражі закону на повному серйозі впевнені, що «Постановления о принудительном приводе» цілком достатньо для того, аби хапати людей на вулиці, заковувати в наручники та лупцювати вшістьох, а отже, про ЗАКОННУ процедуру затримання громадян та поводження з ними не мають ані найменшого уявлення.

Так ось, Марина Роднєнок була незаконно затримана херсонськими міліціонерами й кілька годин, скута наручниками, без складання жодного процесуального документа, провела в приміщенні Подільського РУ ГУМВС України в місті Києві. Щоправда, перед затриманням вона встигла телефоном попередити, що невідомі люди тягнуть її у Подільське райуправління, і попрохала негайно прибути та надати їй правову допомогу. Годі й казати, що мене оті самі «невстановлені службові особи» з числа співробітників Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві не тільки не допустили до підзахисної, але й саму незаконно затримали та, застосувавши фізичну силу, кинули за ґрати. А з тим, щоби надати видимість законності своїм діям, працівники міліції склали абсолютно брехливий адміністративний протокол відносно мене, стверджуючи, що я чинила опір і не виконувала законних вказівок стражів закону.

У подальшому моя клієнтка Марина Роднєнок у судовому засіданні, коли розглядався адмінпротокол щодо мене, повністю підтвердила факт катувань, кількагодинного перебування в наручниках, погрози життю з боку працівників міліції — як херсонських, так і київських. Вона також підтвердила, що її тягнули за ноги по підлозі Подільського райуправління, коли вона перебувала у напівсвідомому стані. Також підтвердила, що вона декілька годин волала, що вимагає адвоката. Це підтвердили також її чоловік та журналістка тижневика «Дзеркало тижня» Лідія Суржик, яка теж була очевидцем вищеописаного та зробила диктофонний запис.

Але Надєїн Анатолій Анатолійович, заступник начальника Подільського райуправління міліції, озвучив у суді свою версію подій. Згідно з його свідченнями, мене посадили в «клітку» за його безпосереднім наказом одразу після того, як я пред’явила йому своє адвокатське посвідчення та угоду на захист інтересів Марії Роднєнок. Також він заявив, що не знає змісту ст. 59 Конституції України, а також не знає різниці між ст. 185 КУпАП і ст. 173 КУпАП, хоча і вживав при цьому такі слова, як «диспозиція». Також Анатолій Анатолійович заявив, що начебто я вкусила його за палець, але при цьому категорично відмовився прдемонструвати суду завдане йому тілесне ушкодження.

Пан Надєїн, безумовно, зобов’язаний був знати, що коїться в райвідділі. Це — режимний об’єкт, і без відома зама по оперчастині ніякі херсонські міліціонери не могли користуватися кабінетом для «перетримки» там Роднєнок у наручниках. Але він заявив у суді, що «нічого про херсонських не знав», він «просто вийшов на шум», а тому в усьому винен його начальник Бажан.

Допит працівника Подільського РУ Корчемного, який склав на мене адмінпротокол, також повеселив присутніх. Він заявив, що не бачив подій, а протокол складав, базуючись на рапортах інших міліціонерів та на чутках, які ходили по райвідділу. На питання суду: «Якщо Монтян хуліганила, чому ви не склали протокол за ст. 173?», він відповів простодушно, як дитя: «Тому що ст. 185 — більш тяжка».

Херсонський опер Фесенко Євген Петрович розповів суду, як я злісно перешкоджала йому з товаришем витягнути Роднєнок з райуправління та як їм прибіг допомагати Надєїн. Наполягав, що вони затримали Роднєнок з дотриманням усіх вимог законодавства, а я їм заважала. Зокрема, він повеселив присутніх такими фразами:

— «Ми Монтян не казали, що ми співробітники міліції, але потім вона і сама здогадалась»;
— «Я склав рапорт після того, як все закінчилося. Після того, як як Монтян закрили»;
— «Чи відома вам суть ст. 59? — В принципі — ні»;
— «Ми не мали права складати протокол затримання Роднєнок»;
— «Ми її не затримували, ми просто виконували привід. Прокуратуру про це не повідомляли»;
— «Монтян кидалася на нас, не давала її (Роднєнок) вивести, а тому ми не допустили її як адвоката».

Колега Фесенка — Тихоненко Антон Юрійович — порадував суд такими зізнаннями:

«Було встановлене місце роботи біглої злочинниці Роднєнок. Ми прийшли до неї на роботу та заропонували пройти у найближче відділення міліції. Через деякий час вона спробувала покинути райвідділ, виражалася матом, намагалась нанести співробітникам тілесні ушкодження. Було прийняте рішення про застосування спецзасобів. Ми застосували наручники, і вона заспокоїлася. Потім прибув мій напарник з квитками на Херсон. В холі ми зіштовхнулися з чоловіком Роднєнок та двома жінками, одна з яких була Монтян. Ці люди нас зупиняли, відштовхували, не давали вийти. Монтян порвала мені куртку, коли намагалася відштовхнути від доставляємої. Її чоловік вдарив мене двічі, але мій напарник вклинився, і удари були скользящіми, ушкоджень не залишилось. На шум вибіг Надєїн, він спробував заспокоїти присутніх та розвести по сторонам учасників конфлікту, але Монтян не заспокоювалася та підливала масла у вогонь. Виражалася на нашу адресу “давно я мусарів не пиз**ла”, тощо. (Суд зробив йому зауваження за вживання нецензурної лексики). Ми вирішили зайти назад в адміністративну будівлю, в цей час Роднєнок втратила свідомість. Наручники застосували десь біля 14-40 — 14-50 за спротив співробітниками міліції, за спробу втекти без дозволу міліції. Роднєнок теж не виконувала наші розпорядження. Я не уповноважений складати протокол, у мене їх з собою не було, тому і не склали. Чисто теоретично Роднєнок могла вільно пересуватись».

На запитання мого адвоката Р. Овода:

— «На якій підставі ви назвали Роднєнок “біглою злочинницею”? — Не можу цього сказати»;
— «Я не можу сказати, який процесуальний статус у Роднєнок»;
— «Нє на уліцє жє єйо храніть» (про Марину Роднєнок);
— «Ніяких процесуальних документів про перебування Роднєнок ми не складали»;
— «Про присутність адвоката в Подільському РУ ГУ я не знав»;
— «Ми пред’явили наші документи співробітнику кримінального розшуку, і він нас провів в кабінет, в якому ми і перебували з Роднєнок»;
— «Вона на підписці».
Адвокат: «А як же ж вона переховується, якщо вона на підписці?!»

Тихоненко: «Це питання до слідчого, я лише рапорт писав, та пояснення, один рапорт та одне пояснення. Я не знаю, де вони знаходяться, я їх передав Надєїну. Ми Роднєнок відпустили десь з 17 до 18 годин, а потім складали рапорта. Ми взяли у неї розписку, коли її відпускали, про явку в судові органи»

— Вам що, давали доручененя взяти таку підписку? Якийсь суд?
— Ні.
— Тоді на якій підставі?
— Просто так.

Ось свідчення співробітника патрульно-постової служби Забродського Петра Петровича:

«О 15-45 нас викликали до Подільського райвідділку, терміново прибути, ми стали біля турнікету, аби не пускати сторонніх осіб, потім я побачив Монтян. Надєїн був, казав їй, щоб вона вийшла. Монтян викрикувала, що вона — адвокат, кричала: “Куди ви її (Роднєнок) несете”? Надєїн попросив її документи, вона дістала якийсь папірець та щось на ньому писала. Надєїн просив її вийти за турнікет та попередив, що складе щодо неї протокол. Після цього Надєїн покликав мене, тоді жінка сіла на підлогу. Ми віднесли її в кімнату для розбору з громадянами, залишили її за ґратами; потім ми зайшли в сусідню кімнату і написали рапорти».

Другий ППСник, Забара Юрій Миколайович:

— «Я бачив, як Монтян сфотографувала Надєїна. Вона показувала Надєїну своє посвідчення та папірець, на якому вона щось писала. Казала, що вона адвокат. Після цього Надєїн неодноразово просив її вийти за турнікет, але вона відмовлялася теж неодноразово, громадянинка Монтян не слухалася Надєїна»;
— «Надєїн її просто просив, але при цьому на норми права не посилався»;
— «Я чув, що Монтян казала, що вона адвокат, і що хоче бути разом з жінкою, яку утягнули»;
— «Я не чув про статтю 59 Конституції»;
-«Надєїн допомагав нам запроторити Монтян в клітку».

А ось і друга “невстановлена посадова особа” — Бажан Сергій Павлович, 1985 р.н. — виконуючий обов’язки начальника Подільського РУ ГУ:

— «Я сам весь этот процесс пропустил, я прибыл в райотдел, когда гражданинка Монтян уже была в клетке. Все мне все рассказали, видео пересмотрели, поддержал я решение составить протокол, и его составили. Мне доложили про незаконные действия и высказывания гражданки Монтян. Я провел свою проверку: нашего пресс-секретаря опросил, девушку нашу, с каждым прошла беседа, рапорта были. Лично для себя я уже принял решение, это была моя личная проверка, чтобы в суд предоставить доказательства. Я прибыл в райотдел, когда гражданинка Монтян уже была в камере, по сопроводительному письму все материалы были направлены в суд»;

— «Мені відомо, що згідно ст. 59 Конституції кожен має право на захист» (Бінго!!! Він був єдиним з допитаних міліціонерів, хто знав про цю статтю Конституції!!! Але переказати її зміст все-таки не зміг :((();

— «Я узнал, что Монтян пришла к своей подзащитной, никто ж не обсуждает ситуацию, что она не имела права защищать свою подзащитную. Мы обсуждаем только ее поведение. К обеду я знал, что херсонские уже были у нас, в отношении Родненок было заведено оперативно-розыскное дело».

Монтян: — Чим ви доведете, що я висловлювалася нецензурними словами?
— Співробітники підтвердили.
— Тоді чому ви не склали протокол за ст. 173?
— Що склали, те і склали.
— То, може, це ваші еротичні фантазії?
— Пані суддя, вона мене ображає!
— Вибачте, в українській мові нецензурні слова пов’язані зі статевими органами. Отже, або я таки висловлювалася, або це таки ваші фантазії, причому саме еротичні.

Пане Ударцов! Сподіваюсь, принаймні двох «невстановлених службових осіб» я вам вже ідентифікувала.

Наступним допитувався міліціонер з чергової частини — Цибульський

«Монтян прибула в райвідділ біля 14 годин, вона сказала, що хоче бачити Роднєнок, мій помічник попросив почекати, я її просив зачекати пару хвилин. Вона почала активні дії, вже коли Роднєнок спустили. Я розмовляв з Білоусом, начальником карного розшуку, з Данильченком розмовляв, він попросив зачекати — це заступник начальника карного розшуку.

Нікому, крім Білоуса, я про Монтян не повідомляв, в цей час були в будівлі заступник начальника та начальник штаба. Жінка, яку привезли — це не наша компетенція, слідчі дії з нею не проводилися, нащо нам було звати до неї адвоката. Адвокат має право бути присутнім лише з дозволу слідчого. Не знаю, чому я не поінформував про Монтян Надєїна».

Ще один міліціонер — Дроненко, помічник оперативного чергового Подільського РУ:

«Приблизно в 13-30 звернулася Монтян, сказала, що є адвокатом Роднєнок, яка незаконно затримана в кабінеті № 49. Даний кобінет на 3-му поверсі, я зателефонував до карного розшуку начальнику. Начальник сказав, що знаходиться за межами відділку, заступник Данильченко сказав, що да, перебуває, затримана херсонськими. Я попередив, щоб хтось з начальства вийшов та пояснив Монтян всю ситуацію, але ніхто не вийшов.

Монтян була з чоловіком та жінкою, вона говорила, що тут її клієнтку утримують, грубо поводяться, протокол не склали, тощо. Вона заважала нам працювати. Цибульський просив її зачекати, херсонські із затриманою через деякий час спустилися вниз. Хвилин п’ять вони чемно спілкувалися; вони їй сказали, що їм треба їхати, що у них потяг. Монтян сказала : “Я вас не випущу”. Вони хотіли пройти, але вона стала на перешкоді та не давала пропуску, а потім вже люди оточили, і їх не випустили. Монтян вчепилася в курточку, а потім я відволікся. Один з херсонських попросив надати допомогу, оскільки Монтян перешкоджає. Цибульський покликав Надєїна. Анатоліч вийшов, поспілкувався, але результатів це не дало. Анатоліч ще раз її попередив, щоб вона не заважала, а потім я нічого не бачив».

А ось і «наша дєвушка», про яку згадував Бажан — Шевчук Юлія Євгенівна, 1986 р.н. помічник начальника РУ ГУ по зв’язках з громадськістю:

— «Я бачила Роднєнок, на третьому поверсі, вона там істерила та буянила, її заспокоїли наручниками, і вона запокоїлась. Потім я спустилась вниз; я побачила, як пані Монтян та ще декілька осіб кидаються на херсонських та не пускають їх. Я підійшла до Монтян, а вона сказала, що херсонські не мають права затримувати Роднєнок. Я сказала херсонським показати їй документ, вони показали їй постанову про привід, Монтян показала мені своє свідоцтво. Потім Надєїн намагався заспокоїти цих людей. Херсонські спробували повернутися в райвідділ, тоді патрульні допомогли відгородити цю агресивну групу. Пані Роднєнок нібито втратила свідомість, працівники бережно, за одяг, занесли Роднєнок в кабінет. Після цього зайшли медики, дали їй понюхати нашатир. Монтян почала кричати, що Роднєнок тягнуть за ноги. Роднєнок продовжувала інсценіровку, медики усміхнулись та сказали, що вона не втратила свідомість. У Роднєнок все відібрали, всі телефони. Ніхто б її не бив на очах у всіх, з нею співробітники поводились, як могли. Я Монтян десь о 15-40 — 15-45 побачила вперше. Херсонські пред’являли документ суду про примусовий привід — Фесенко пред’являв».

Міліціонер Дерев’янко:

— «Я заступив на пост в адмінбудівлі, представники з Херсона доставили громадянинку… не пам’ятаю фамілію. Попросилися в карний розшук, вони зайшли з затриманою, потім прийшла адвокат, чоловік затриманої та журналістка. Адвокат спитала, як до затриманої зайти, я підійшов до чергового, припис адвокат не показала.

Черговий сказав: хто ви такі?

Херсонська міліція спустилася з затриманою, вони їм перешкодили прохід, на них тиснули, щоб вони не виходили. Потім ППС-ники прибули, допомогли всіх розвести. Я тримав чоловіка біля турнікету, адвокат перепригнула турнікет, там стояв начальник штабу, він (адвокату) сказав — ви куди? Анатолій Анатолійович попросив вивести її за турнікет, а вони її провели до камери. Приїхали журналісти, тєлєвідєніє, чекали, коли випустять адвоката. Через деяку годину випустили затриману жінку, та випустили адвоката».

Білоус Олександр Анатолійович, начальник кримінального розшуку Подільського РУ ГУ:

— «Я был в кабинете, услышал нецензурную брань в женском голосе, там были неизвестные в 49 кабинете. Парень говорит — я оперуполномоченный из Херсона, женщину вот в суд по приводу доставляю, в город Херсон. Я попросил женщину не ругаться и вести себя надлежащим образом, она вроде согласилась. Я на выезд собирался, потом смотрю — женщина бежит по коридору и ругается нецензурной бранью, не хочу цитировать конкретно, как именно. На выходе из коридора розыска другой работник ее остановил; она на арапа шла на него, ее начали успокаивать — она не реагировала на успокоение, брыкалась, всех материла на чем свет стоит. Я сам лично подошел, другие сотрудники повыходили посмотреть. Посторонних у нас никогда нет практически, вот все и удивились. Она меня за руку хватала, оперуполномоченного хотела укусить, поэтому ее заковали в наручники. Ее приковали к стулу, через некоторое время она успокоилась».

А потім, пане Ударцов, суд дивився відеозапис з камери відеоспостереження, встановленої в Подільському РУ ГУ. Додивилися відео до епізоду мого проходу за турнікет — 15-48. ЖАХ! Я нікого жодного разу не вдарила і навіть не вкусила! Бажан, Надєїн та інші міліціонери були шалено цим розчаровані. Також суд прослухав аудіозапис, зроблений журналісткою Л. Суржик – і знову жодного поганого слова з мого боку! Насмілюся Вас запитати — то невже не буде ніяких мір прокурорського реагування на дачу співробітниками міліції неправдивих свідчень у суді? До речі, також виявилися суттєві розбіжності між протоколом, який міліціонери вручили мені, та тим, який вони надали до суду!

І ще. Ледве не забула. В своїй заключній промові Надєїн заявив, що міліціонери стояли на сторожі законності, а я перешкоджала їхній законній діяльності та НАМАГАЛАСЯ особисто його вкусити. Погодьтеся, пане Ударцов, що вимальовується якось зловісна клінічна картина. І цим людям держава довіряє вогнепальну зброю?!

Отже, шановний пане Ударцов! Резюмуючи мою Заяву про злочин, яка, сподіваюсь, звеселила та збадьорила Вас, стверджую таке: я вбачаю в діях працівників Подільського РУ відносно мене склад принаймні трьох злочинів:

• перевищення влади, ч.1 ст.365 КК України (застосування фізичної сили під час вміщення в «клітку», що заподіяло істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву репутації органів внутрішніх справ, не кажучи вже про мій скромний, але цілком природній інтерес пересуватися самостійно без допомоги малограмотних міліціонерів, які навіть не чули про ст. 59 Конституції України),
• незаконне затримання, ч.1 ст. 371 КК України,
• втручання в діяльність захисника чи представника особи, ч. 2 ст. 297 КК України.

Крім того, ви навіть не уявляєте, ЩО я пережила в той час, коли перебувала за ґратами, а мої старші сини-близнюки Богдан і Ярослав, чемпіони України з боксу серед юніорів, рвалися приїхати в райуправління та як слід відлупцювати міліціонерів, що незаконно позбавили волі їхню рідненьку матусю! Ви не уявляєте, ЩО сталося б з Подільським райуправлінням, якби вони таки дотумкали дізнатись в інтернеті адресу цієї установи та приїхали б! Від самої лише думки про це мене кидало то в жар, то в холод, бо в такому разі Богдан і Ярослав легко долучилися б до втілення в життя курсу нашого Президента на проведення адмінреформи й скорочення державного апарату. Ви просто не знаєте цих янголят – запевняю, що одним райуправлінням міліції в Україні стало б менше.

Сподіваюсь, наразі у Вас, з моєю скромною допомогою, вже є всі дані стосовно «невстановлених службових осіб» Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, і я чекаю від Вас (як соловейко літа, да) або повідомлення про те, що, принаймні, ПЕРСОНАЛЬНО ПРОТИ НАДЄЇНА ТА БАЖАНА порушено кримінальні справи, або, у встановлений законом строк — повідомлення про те, що у порушенні кримінальної справи відносно цих осіб відмовлено, з тим, аби я негайно могла оскаржити цю відмову до суду. Що робити з іншими діячами цього РУ, зокрема, з Білоусом, Данильченко, Шевчук, тощо — вирішуйте самі, так, як підказує Вам Ваша прокурорська правосвідомість.

Надєїн, якась неідентифікована працівниця мусарні, в.о. начальника Бажан та Шевчук
І наостанок не можу втриматись, аби не процитувати Вам пару фраз з Постанови Апеляційного суду: «Наполеглива вимога Монтян Т.М., як захисника при виконанні нею своїх обов’язків по наданню правової допомоги особі, яка цього потребувала, не є злісною відмовою коритися розпорядженню чи вимозі працівника міліції під час виконання ним службових обов’язків при забезпеченні громадського порядку». Доведіть цю правову позицію до свідомості міліціонерів, за законністю дій яких вам доручено наглядати – якщо Вам не важко, звісно.

З щирим адвокатським привітом, Т.М. Монтян

10 грудня 2010 року, День Прав людини

Копія постанови судді Апеляційного суду м.Києва про відхилення протесту прокурора Подільського району м. Києва М.Витязя.

малюнок звідси

http://infocorn.org.ua/2010/12/10/zayava_advokata_montyan_prokuroru_kyyeva_udarcovu_prysvyachuyet%27sya_dnyu_prav_lyudyny