Борис Колесников і питання мовознавства (перДлини тижня)

3 вересня 2010 року трапилася подія, яка цілком має шанс потрапити на скрижалі української історії. І справді бо: після відставки екс-президента Віктора Ющенка в осиротілої української нації, нарешті, з’явився новий моральний авторитет – футбольний віце-прем’єр Борис Колесников.

Розлогі проповіді, пророцтва та віщування Бориса Вікторовича на найрізноманітніші теми останнім часом заповнили шпальти непідкупних українських видань, приносячи чимало насолоди читачам віце-прем’єрської творчості. Замість того, щоби займатися своїми прямими обов’язками – наприклад, навести порядок в Мінсім’ямолодьспорті та припинити побори, якими чиновники цього міністерства обклали спортсменів – Колесников розповідає про своє світосприйняття та ділиться поглядами на державотворення.

Ось і цього разу, зустрівшись з журналістами, Борис Вікторович став обмірковувати делікатну тему національного розвитку й навіть дав визначення тому, що таке національна ганьба. Виявляться:

«Это национальный позор, что в украинской столице, в центре, никто из милиционеров не знает английского».

Йой, який пасаж. Шкода лишень, бо Борису Вікторовичу не спало на думку, що національна ганьба – це, насправді, коли віце-прем’єр країни не володіє державною мовою. Хоча б тому, що вільне спілкування цією мовою передбачено програмою за курс середньої школи.

Можна якщо не виправдати, то, принаймні, пояснити, чому не здатен розмовляти українською мовою глава Уряду Азаров. Приїхавши до України двадцять п’ять років тому, Микола Янович, з огляду на особливості свого інтелекту, так і не спромігся вивчити мову народу, серед якого живе. Хоча, можливо, дуже хотів. Але проти медицини не попреш – очевидно, даються взнаки певні негаразди в лобних ділянках головного мозку. Інша річ – Колесников, який народився й майже вже життя прожив в Україні (нині він разом з сім’єю мешкає в Москві), ходив у школу й навіть отримав атестат про середню освіту.

Борис Вікторович любить оповідати, як у юності, граючи на шкільному подвір’ї у футбол з молодшим товаришем Рінатом, якось поцілив опукою у вікно. Отже, до школи він ходив – хоча б для того, щоби поганяти м’яча. А ось про інші свої успіхи на теренах долання шкільної програми – ані пари з вуст. Втім, ті успіхи й так кидаються в очі. І хоча знання Колесникова з історії середніх віків, геометрії, біології, алгебри та початків аналізу перевірити ніяк не вдається, його нездатність спілкуватися українською свідчить: у віце-прем’єра відсутня елементарна середня освіта. Але цей факт він чомусь до категорії національної ганьби не відносить.

Звісно, Колесников правий у тому сенсі, що українські міліціонери мають розмовляти англійською бодай на примітивно-побутовому рівні. І зовсім не у зв’язку з проведенням в Україні Євро-2012. А тому, що на службу в міліцію повинні прийматися люди з освітою не нижче повної середньої, а відтак – зі знанням іноземної мови в обсязі, достатньому для побутового спілкування. Але як можна вимагати знань за курс середньої школи від постового міліціонера, якщо такі знання не здатні продемонструвати ані міністр внутрішніх справ Могильов, ані віце-прем’єр Колесников?

Втім, міліціонери, принаймні, хоч усвідомлюють убозтво своєї освіти та невідповідність дипломів реальному стану речей і намагаються ситуацію якось виправити. Так, 2 вересня скандально відомий начальник УМВС в Рівненській області Олег Сало підписав угоду з Національним університетом «Острозька академія», згідно з якою 750 рівненських міліціонерів, у тому числі й сам генерал Сало, з початком навчального року сіли за парти. Відповідно до угоди, «Острозька академія» організувала міліціонерам курси англійської мови. А міліціонери – зобов’язалися облаштувати в університеті власним коштом криміналістичну лабораторію. Але щось не чути про наміри Бориса Колесникова вчинити аналогічно та спробувати здобути собі базові знання.

Раніше, пригадується, були школи робітничої молоді, куди вечорами молоді люди, що не мають середньої освіти, ходили гризти граніт науки. Думається, і для віце-прем’єра, аби він не ганьбив державу своєю безграмотністю, можна було б придумати якісь курси української мови. А також – курси з інших предметів, які Борис Вікторович проходив на шкільному подвір’ї в компанії з другом Рінатом. Залишилося лише умовити не це самого Колесникова.

Для початку Борису Вікторовичу варто було б усвідомити, що в українській мові не існує такого прізвища, як «Колесніков» — а, між іншим, саме так віце-прем’єр чомусь записується в офіційних документах. Написання прізвища Бориса Колесникова по-українські як «Колесніков» неможливо з тих же причин, з яких по-російському його не можна написати як «Калесников». Сподіваємось, що терміново організовані курси середньої освіти допомогли б віце-прем’єрові ознайомитися з правилами вживання в українській мові суфіксу «-ік». А сам він після проходження таких курсів, напевно, не вважав би незнання міліціонерами англійської мови національною ганьбою. Бо буває й гірше – це коли українські урядовці не здатні ані писати, ані говорити по-українськи.

А ще Борис Колесников на минулому тижні трохи «посмалив напалмом» на тему податкової реформи. Зокрема, він запропонував звільнити від сплати податку з доходу всі ресторани та кафе. Мовляв, в Україні гостро бракує закладів громадського харчування й звільнення ресторанів від оподаткування дозволить цьому бізнесові активно розвиватися.

Досхочу насміявшись, автор цих рядків вирішив з’ясувати, від чого саме збирається звільняти Борис Вікторович місця публічного вживання їжі. І відправився в ресторан «Зоряний», розташований у самісінькому лігві… е-е-е… перепрошую, штабі Партії Регіонів. Спроба розрахуватися за з’їдене платіжною карткою виявилася безуспішною – як пояснила офіціантка, всі розрахунки з клієнтами здійснюються готівкою й лише готівкою. Касового апарату в ресторані також немає. Точніше, є. Десь у бухгалтерії, але доступу до цього апарату офіціанти не мають й виписують клієнтам «чеки» власноручно — ручкою на папірці. А вже потім у бухгалтерії по касі проводять стільки виручки, скільки треба, щоби ресторан не виглядав геть збитковим.

Втім, можна не сумніватися, що чергова ініціатива Колесникова буде втілена в життя з таким же поспіхом, як і його попередня ідея звільнити від сплати податку з прибутку строком на 10 років всі пристойні готелі України. Ми вже писали, для чого це робиться (http://ord-ua.com/2010/07/12/otse-tak-zasada-perdlini-tizhnya/) – для легалізації коштів, здобутих в інших, менш шляхетних, галузях пацанського бізнесу. Тож неважко спрогнозувати, що трапиться й у випадку звільнення від оподаткування ресторанів і кафе.

Той же «Зоряний» цілком може розпочати розливати горілку. Мовляв, клієнтам не подобається «казьонка», тож шеф-повар вирішив налагодити власне виробництво алкогольних напоїв. Потужністю 2 млн. пляшок на рік. А чому б ні? – Податки ж все однаково сплачувати не треба.

Потім ресторан побудує під Києвом тваринницький комплекс з молокозаводом і хлібокомбінатом, комбікормовий завод, прикупить кількасот гектарів орної землиці – і все це під назвою «Ресторан «Зоряний»…

Одним словом, непогано придумали хлопці. Це зараз кафе відкривають при торгових центрах. А скоро буде навпаки: звільнена від оподаткування кав’ярня й при ній – торговельно-розважальний центр…

На цьому тижні не один лише Борис Вікторович розважав публіку своїми перДлинами. Також порадував віце-прем’єр Сергій Тигіпко. Ну, не так сильно, як Борис Колесников, ясна річ, але трохи настрою підняв. На врученні нагород Міжнародної промислової палати в Українському домі Сергій Леонідович поділився з народом своєю давньою мрією. Точніше, в нього є дві мрії: прийняти Податковий кодекс і заборонити крамниці «секонд-хенд».

Зразу ж пригадався старий радянський анекдот. Загальні збори в колгоспі. Порядок денний:

1. Ремонт сараю.

2. Побудова комунізму.

Бере слово голова колгоспу: «Товариші колгоспники, оскільки дощок не має, переходимо до другого питання».

А ще порадував міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Кожне його інтерв’ю – це зажди фонтан міліцейського красномовства та службової винахідливості. На цей раз Анатолій Володимирович, якого підлеглі називають «Петросян у погонах», запропонував ввести в Україні комендантську годину для неповнолітніх. На законодавчому рівні.

Як відомо, коли Бог хоче когось покарати, то, перш за все, віднімає розум. Якщо припустити, що в пана Могильова було що відбирати, то, треба думати, він дуже сильно прогнівив Господа.

Ну, а пальму першості на нашому конкурсі тижневої дурні, безсумнівно отримує всенародно обраний улюбленець, Віктор Федорович. Його блискучі виступи – спочатку перед школярами 1 вересня з розповіддю про шкільні роки, а потім у Німеччині під час зустрічі з представниками бізнесових кіл – стали справжніми іменинами серця.

Чого варта лише промова українського Президента, виголошена ним на німецькій землі, про те, як він «створював науку», двічі захищав докторську дисертацію в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка й 8 років очолював якусь там кафедру.

Річ у тім, що автор цих рядків дуже добре пам’ятає, як саме Голова Донецької облдержадміністрації В.Ф.Янукович став доктором економічних наук. Було це в 1999 році й захист відбувався зовсім не в Києві, як тепер оповідає забудькуватий здобувач, а в Донецьку, в Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук. До речі, писали цю дисертацію ті ж самі люди, що й кандидатську нинішньому народному депутатові (а в ті часи – меру Донецька) Володимиру Рибаку. От тільки Янукович, на відміну від Рибака, з авторським колективом так і не розрахувався, вирішивши, що написання його дисертації – то велика честь для науковців. Втім, автори дисертації в боргу не залишилися, у чому може пересвідчитись всякий, хто візьме цей опус в інститутській бібліотеці й спробує прочитати все те марення, яке там написане від імені майбутнього «проффесора».

Те, що Віктор Федорович вважає, що начебто захист відбувався двічі, причому в Києві, можна цілком йому вибачити – він, дійсно, був змушений пройти не тільки захист, але й апробацію. Тобто постояти перед якимись дядьками й зачитати заздалегідь підготовлені відповіді на заздалегідь підготовлені запитання. При цьому, очевидно, в пам’яті Віктора Федоровича відклався саме Київ, куди він їздив зовсім у іншій справі – у столиці губернатор отримував диплом магістра міжнародного права. А на те, що, власне захист докторської мав місце в Донецьку, його увагу ніхто не звернув. Між тим, даремно. Бо Янукович на захисті переплутав відповіді й став їх зачитувати не в тому порядку, в якому ставилися запитання. Кажуть, що під час того вікопомного дійства деякі члени Ученої ради ледь не обмочилися від сміху.

Що ж стосується його завідування кафедрою, то таким завідувачем він, дійсно, рахувався. Але не 8, а 3 роки, з 12 грудня 2000 року по 1 лютого 2004 року. При цьому, півтора останніх роки – суміщаючи, прости Господи, «керівництво» науковим колективом у Донецьку з керуванням Урядом у Києві. Власне, заради цього завідування Янукович і оформив собі докторську дисертацію та професорське звання, оскільки впевненості в тому, що після президентських виборів 1999 року він збереже губернаторське крісло, у нього не було.

Тож Федорович став готувати «запасний аеродром» для свого працевлаштування – у Донецькому державному університеті управління (тоді, здається, це ще була академія) під Януковича створили кафедру інноваційного менеджменту, яку губернатор і «очолив» за сумісництвом. Про всяк випадок. І лише після того, як Кучма прийняв рішення оголосити Януковича своїм «спадкоємцем», потреба в такому сумісництві відпала й кафедру було ліквідовано. Єдине, що залишилося нез’ясованим, чи бував бодай раз нинішній президент на тій кафедрі й чи, взагалі, знає, де вона знаходилась. Ну, а про те, яку науку створював Віктор Федорович, ми помовчимо. Аби не наражати шановних читачів на ризик мимовільного енурезу.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

http://ord-ua.com/2010/09/06/boris-kolesnikov-i-pitannya-movoznavstva-perdlini-tizhnya/?lpage=1