http://lb.ua/analitic/politics/2010/06/29/53164_tyagnibok-natsionalist.html
Авт ор: Соня Кошкина, 29.06.10
Новое – хорошо забытое старое. Персонально Олег Тягнибок с забвением незнаком. Однако, как ПР когда-то называли «партией одного региона» (максимум – двух), так и его «Свобода», долгое время, считалась политсилой западных областей. Он сам – лидером маргиналов-националистов. Этакий антипод Натальи Витренко десятилетней давности.
Только после прошлогоднего прорыва на перевыборах в тернопольский облсовет, да недавнего участия Тягнибока в президентской (результат скромен, но тут важно не догнать — согреться), о них заговорили как «о новой оппозиции», «о надежде всех, несогласных с властью». Социологи оптимистично пророчат им фракцию в Раде, называя Тягнибока более перспективным, чем Симоненко и уж точно более перспективным, чем Литвин.
Тягнибок замелькал в эфирах, его риторика смягчилась – ни «жидов», ни «москалей». Складывается впечатление: он старается стать солиднее, респектабельнее, что ли – так, как подобает лидеру силы действительно общенационального масштаба. Силы, которую поддерживает не только Галичина.
Аналогия с «российским сценарием», где власти выгодна оппозиция или смешная (в беспомощности своей и глупости – как большинство наших демократов ныне) или – страшная (как Витренко или тот же Тягнибок – каким его многие мнят), очевидна. Очевидно и то, что в руководство РФ и делает все для того, чтоб их оппоненты именно так и выглядели. Тогда граждане сами не захотят за них голосовать – даже фальсифицировать не придется. «Запасной» вариант – «прикормить» такую оппозицию и предъявлять ее Западу – как свидетельство своей демократичности. Неровен час – и наши кормчие сподобились до этого додуматься, предположил Lb.ua и позвонил Тягнибоку.
Лидер «Свободы» не верит, конечно, что его карту могут «разыграть». Стремления достигнуть политических высот покруче, да вернуться в Киев (в четвертом созыве, избравшись по мажоритарке, он уже депутатствовал), не скрывает. Вместе с тем, уверяет: ради расширения электоральной базы принципами не поступится. То бишь, в Луганске и Крыму, называть Бендеру героем не прекратит. «Переконаний: наша послідовність, принциповість, щирість – як ви самі говорите, рано чи пізно, дасть шалений прорив», — говорит спокойно.
Кампании 2009-го и 2010-го головы ему не вскружили – предпочитает идти к цели медленно, но по прямой. Lb.ua действительно считает его искренним. Взглядов Тягнибока можно не разделять, с ним можно не соглашаться, можно говорить с ним на разных языках (честно пытаясь переключиться на украинский, вскоре все равно ловила себя на том, что говорю по-русски. Готовя к печати текст беседы, переводить предпочла не ответы – вопросы , иначе передать своеобразный колорит устной речи Тягнибока не получилось бы, — С.К.), но невозможно не признать того, что у этого человека есть собственная концепция мироздания и политического устройства, в рамках которой, он может ответить на любой, абсолютно любой, вопрос. И, что еще более парадоксально, четко разъяснить стратегию и тактику деятельности своей политсилы на ближайшее время. От Тимошенко этого не добьешься (вполне возможно, потому, что ни того, ни другого у БЮТ нет), от остальных лидеров оппозиции – подавно.
При ближайшем рассмотрении, Тягнибок кажется идеалистом. Только идеализм и большая политика – понятия несовместимые. Лидер «Свободы» убежден: сумеет доказать обратное. Что из этого получиться – увидим после 31-го октября.
И еще. В канун окончания политического сезона, это интервью задумывалось попыткой «во всем дойти до самой сути». Разобраться, по крайней мере, тот ли Тягнибок, за кого себя выдает – правильный и честный; тот ли, за кого его принимают многие в Киеве – националист и бендеровец (не самые, как для столицы, лестные характеристики). Результатом разбирательств стали фразы типа: «я не є галицьким сепаратистом і прибічником федерації», «я не є шовіністом», «націоналізм – це любов». Что из этого получилось – судить вам.
«Потенційних «тушок» обіцяли «первиховати. Але ж це не дитячий садок!»
Почнемо з останніх ваших заяв. Саме – ініціативи проведення «внутрішньої люстрації в опозиції». Яких механізмів вона потребує?
Тут два аспекти. Перший – досвід країн Східної Європи, які, після розвалу Союзу, перш, ніж братися до реформ, провели внутрішню люстрацію – очистили владу. Усунули – принаймні на п´ять років — тих, хто співпрацював з комуністами, зі спецслужбами. Усунули як на центральному рівні, так і на місцевому.
Будучи нардепом, я пропонував проект закону «про люстрацію». За основу взяв аналогічні закони, що приймалися, свого часу, у Польші, Чехії, Німеччині, країнах Балтії. Суть – принцип трьох «К»: кагебісти, комуністи та кучмісти, яких потрібно відсторонити від керма. Втім, закон не був прийнятий.
Наразі, «Свобода» продовжує наполягати проведенні люстрації загальнонаціонального масштабу. А до слід додати четверте «К» — корупціонери.
Часів Ющенко?
Люди, які були при владі і спаскудили національну ідею тим, що на Майдані обіцяли одне, а ставши до керма — почали працювати на власну кишеню. Хіба їх не потрібно піддавати люстрації?
Ви говорите про люстрацію, закріплену законодавчо, а ми обговорюємо способи «очищення» опозиції.
По порядку. Другий аспект – внутрішня люстрація в опозиції .
За час, що я в політиці, сотні разів доводилося вести переговори щодо різних форматів можливих об´єднань. Кожного разу, спілкуючись із лідерами політсил – потенційних союзників, стикався з двома, знову ж таки, моментами.
Перший – ідеологічної близькості. Другий – внутрішньої люстрації. Нам, «свободівцям», у співпраці з кимось, важливо було не просто здобути владу – чітко розуміти, що ми з нею робитимемо: як виконуватимемо обіцянки, як працюватимемо. Наших співбесідників, на жаль, цікавило, як правило, інше: взяти владу, а там – хоч трава не рости. Згадую байку Руданскього: «Цигане, що робитимеш, як царем станеш?» — «Нацарюю сто рублів і втечу».
Для нас це є неприйнятним, тому – завжди говорили про люстрацію; про те, кого, власне, беремо в список. Доведено: якщо приймати в список за гроші, то людина – якщо вона не є ідеологічно близькою, якщо не має інших, окрім фінансових, зв´язків з політ силою, в один момент – коли треба приймати дійсно принципове рішення, почне «з’їжджати». Мовляв, я ж гроші заплатив, чого ще?
Приймати бізнесменів також небезпечно. Вони, так чи інакше, залежні від влади, а влада може змінюватися. По-людські, їх можна зрозуміти. Але виборець того не зрозуміє! Бо я маю виборцю гарантувати за кожного – абсолютно за кожного, хто йде за мною.
Минулоріч, перед тернопільськими виборами, у нас було 120 кандидатів. Всіх, абсолютно всіх, я зібрав на величезній сцені в центрі міста. Зібрав і звернувся до людей, що з´їхалися з області: «всі кандидати на депутатство в облраді перед вами. Частина з них отримає мандати. Прошу, скажіть: хто з них не може вас представляти, кого ви не сприймаєте, кого не хочете?». Звернувся й до кандидатів: «зараз я за вас гарантую перед громадою, тож станете депутатами – пам*ятайте: поступитеся принципами – проблеми матиму я».
Сьогодні бачимо ефект: жодних скандалів, в тому числі корупційних – облрада працює нормально, мені нема за що червоніти.
Це, скоріше, сувора селекція на етапі «до» входження у владу. Наш етап — «після».
Звісно, коли помаранчева влада програла, легше вийти і сказати: «у нас всіх рильце в пушку, всі винні, але давайте боротися». Боротися за що? Чи може нація піти за тими, хто її обдурював?
Багато, хто з політиків каже: давайте перегорнемо сторінку, не будемо згадувати вчорашнє. Як це «не будемо»?! В 2006-му, 2007-му, вивчивши списки БЮТ, «Нашої України», «Свобода» прямо вказувала на потенційних зрадників. Це ж було очевидно! Нас називали провокаторами, запевняли: ми їх перевиховаємо. Що значить «перевиховаємо»? Це ж не дитячий садок! Сьогодні ті, на кого ми вказували — в перших рядах «тушок». Це легко перевірити.
Отож, як «очистити» опозицію?
Опозиція є парламентська і позапарламентська. Ми – позапарламентська, у нас трохи інша специфіка. Ми перевіряємо людину ще на етапі вступу до лав «Свободи». У нас є власна служба безпеки, центральна служба обліку кадрів і партійний суд, спеціальна школа, де ми готуємо майбутніх кандидатів з елементарних питань депутатської діяльності.
Щодо парламентської опозиції, то вона має представництво не тільки у ВР, але й на місцях. У 15-ти з 25-ти облрад більшість у «Нашої України» та БЮТ. Вдумайтесь: вони мають таке потужне представництво, але не можуть із ним впоратися!
Згадаймо 27-ме квітня. Ми розуміли, що ратифікацію харківських угод зупинити важко, а от поставити під сумнів її легітимність було цілком можливо. Варто було БЮТ та «Нашій України» привезти своїх голів облрад, своїх депутатів з усієї країни і на площі перед ВР провести спільну відкриту сесію. Уявіть: величезна кількість людей, всі – депутати, представники простого народу, всі стоять перед національним парламентом і спільно висловлюються проти того, що відбувається в його стінах. Це побачив би увесь світ! На Заході б знали, що половина українського суспільства тих рішень не сприймає. Ось, що зтаке цивілізований політичний тиск!
Ну, добре, цей момент пропустили. Далі. Ви – більшість в облраді, без погодження з вами, Президент відправляє в область губернатора. Чому йому одразу не висловити недовіру? Не тому, що він поганий — тому, що думку більшості, при його призначенні, не враховували?Раз висловити, два — допоки Банкова того не почує! І Банкова, рано чи пізно, буде вимушена і чути, і рахуватися!
До речі, в Тернополі недовіру Сухому ми висловили одразу. Результат вам відомий. На жаль, у львівській облраді «свободівці» мають лише десять голосів.
Коли б місцеві еліти не мовчали, наш Президент отримав би додаткові важелі в переговорах з тими двома карликами російськими – Путіним і Медвєдєвим, з інших питань. Бо міг би сказати: «вибачте, половина моєї країни з тим не погодиться».
Який взагалі нинішній стан справ в опозиції, як його охарактеризуєте? Вона роз*єднана, деморалізована, що ще?
Дійсно, об’єднаної опозиції немає. Є Тимошенко, є окремі лідери, які на неї орієнтуються, які підтримували її на виборах…
А тепер створили Комітет нацпорятунку – «під Юлю», як ви висловилися.
Хіба я неправий? Проте, Комітет хоч щось робить. Інше питання – який від того результат…
Далі. Є «помаранчеві» — узагальнимо так. Хто в них лідер? Важко сказати. Ющенко? Навряд. Про нього не чути. Наливайченко, Кириленко, Яценюк? Від них лунають якісь заяви, але дій ми не бачимо.
Потенційних лідерів в демократичній опозиції вистачає. Ви забули ще про Гриценка і про себе, до речі.
Ми, «свободівці», не належимо до демократичного табору. Ми – націоналісти. Ми — за демократію, але проти того, аби називатися демократами, бо саме поняття «демократії» спаплюжене.
«Демократи» — загальноприйнята назва тих, хто підтримував Ющенко 2004-го. Це умовна назва.
Ну, хіба що умовна.
То, якою є ваша – з поміж інших опонентів влади – роль?
Ми виступаємо проти політики Януковича. Відтак, готові координувати дії, поєднувати зусилля з однодумцями. Якщо вони проводять якісь акції – приєднуватимемося; проводитимемо їх самі – запрошуватимемо до приєднання їх.
Однак, від претензій на лідерство у цій опозиції ми відмовилися. У нас свій шлях.
До речі, після першого туру виборів, ми відкрито звернулися до Тимошенко – порекомендували, як отримати підтримку націоналістичного виборця.
Як?
Пункт перший — оприлюднити таємні домовленості між нею та Путіним в січні 2009 року. Зараз, вона каже: готова все розповісти. Чому не тоді — це хвилювало багатьох?
Пункт другий — публічно покарати потенційних зрадників, також тих, хто рекомендував зробити Лозинського Героєм України.
Турчинова! Можете не продовжувати перелік. Тепер я розумію, чому Юлія Володимирівна згодом скаржилася: її потенційні партнери на Заході України не те, що їй не допомагали – працювали проти неї. З моральної точки зору – з вашою правотою не посперечатися, однак будь-який з цих кроків означав би для ЮВТ політичну смерть, не кажучи про руйнування базису команди.
Ні, людям потрібна чесність. Вони її дуже цінують. Ми працювали серед людей і радили це не просто так. З нашої сторони, то було вельми шляхетно. Думаєте, Юлія Володимирівна звернулася до мене: “Олеже, підтримай мене”. Ні! Я був восьмим, поміж кандидатів в Президенти – непогано, як на перший раз. Я маю свого виборця і частина цих виборців могла б її підтримати. Тимошенко вела хитру гру: з одного боку – не хотіла відкрито просити про підтримку, з другого – не хотіла, щоб їй заважали.
Вважаєте, вона – збитий льотчик? Чи має шанс піднятися?
Я не казав, що вона – збитий льотчик. Шанс є завжди. Наразі вона також має підтримку людей, просто меншу. Це приблизно як зі збірна Франції на світовому чемпіонаті з футболу. На минулому чемпіонаті вони були віце-чемпіонами і програли італійцям тільки тому, що їм трохи завадили. На цьому ж чемпіонаті – вилетіли геть зі скандалом.
Опозиції обов´язково об´єднуватися задля перемоги?
Потрібна хоча б координація дій. Поодинці дуже важко. Але чи варто об’єднувати трьох інвалідів, аби вийшов Геракл? Щоб боротися за владу, потрібен саме Геракл, а не скопище інвалідів чи трупів, які ні на що не здатні.
Може, річ не в тому, що не здатні – в тому, що в суспільстві всім задоволені. Влада має великий кредит довіри і КПД будь-яких опозиційних дій наразі нульове. Вам би трохи почекати…
Чому, говорячи про опозицію, кажете до мене — «ви»? Я не представляю цю опозицію, про яку йдеться, я лише намагаюся координувати з нею свої дії. Ми це вже обговорювали.
Добре, даруйте за некоректну дефініцію. Отже, опонентaм влади успішні тоді, коли люди їх підтримують, коли в суспільстві панують відповідні настрої.
Люди сильно розчаровані новою владою.
Соціологія свідчить протилежне.
Я постійно зустрічаюся з людьми, повірте, вони розчаровані і розгублені. Особливо ті, хто належить до національно-патріотичного табору. Більше того: є й трохи панічних настроїв.
Дійсно, кредит довіри ще не вичерпано, ще діє переможна інерція. Але чому Янукович поспішає провести вибори восени? Бо очевидно, що після суворої зими, отримавши квитанції за комунальні послуги, громадяни переглянуть своє ставлення до влади.
Сьогодні передреволюційної ситуації в Україні немає. Вона виникає тоді, коли люди готові залишити абсолютно все – родини, роботу і йти захищати свої права – національній, громадянські, соціальні . Залишити, розуміючи: ту ж роботу, можна втратити. Однак, в такі періоди не те є головним.
В приватних розмовах – на зупинці, на кухні, незадоволених багато, але такого, щоб була готовність все покинути й боротися… Ні, такого немає.
Гадаєте, щось подібне Майдану може повторитися?
Звичайно! Кожне чудо — добре організоване чудо.
Разом з тим, історія має певні цикли, а життя наше подібне синусоїді – вверх-вниз, вверх-вниз.
Звісно, якщо влада й далі діятиме так, як сьогодні…
За формою, виглядає так, що Янукович наразі робить те, що Ющенко мав би робити 2005-го року. Він діє жорстко, конкретно, принципово, рішуче. Інша справа: ми не погоджуємося зі змістом його дій і тому протестуємо.
Демократію можна вводити, коли наведеш порядок, якщо запроваджувати її на руїнах – ти приречений.
То, може, Янукович зараз наведе порядок, потім – запровадить демократію і поїде собі грати в гольф?
Я не є прихильником демократії. Точніше, я не розумію, що конкретно ви маєте на увазі, коли говорите «демократія». Те, що робить Янукович, ідеологічно, це не відповідає моєму світогляду. Якби це робив хтось інший – те саме за формою, але інше за змістом…
ДАЛІ БУДЕ…
125 ответов
“Постійний і надзвичайний представник Кремля в уряді Азарова” Дмітрій Табачнік повинен нести кримінальну відповідальність за впровадження українофобії в систему української освіти, науки, виховання та спорту” – заявив лідер Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олег Тягнибок
Олег Тягнибок зазначив: “Всеукраїнське об’єднання “Свобода” вже неодноразово наголошувало на неприпустимості перебування на владній посаді відвертого українофоба та непрофесіонала Табачніка. На жаль, до цього часу українська влада залишалася глухою до звернень органів місцевого самоврядування, листів української інтелігенції, масових акцій українського студентства. Складається враження, що влада в Україні безсила у вирішенні цього кадрового питання, а Міністерство освіти, поряд із “силовим блоком”, входить у квоту Кремля.
Ми вчергове найближчим часом ініціюватимемо сесії місцевих рад з вимогою негайно звільнити цього українофоба та притягнути його до кримінальної відповідальності. Адже для будь-якого неупередженого фахівця очевидно: дії міністра варто кваліфікувати не просто як перевищення службових повноважень, а як усвідомлений та спланований злочин проти основ національної безпеки.
Не слід розцінювати персону Табачніка лише як своєрідний “громовідвід”, за спиною якого інші владці коять ще більші злочини. Насправді з першого дня перебування на посаді Табачнік цілеспрямовано і системно нищить українську освіту і науку. Сьогодні вже мало зняти з посади одіозного чиновника. Слід повернути первісний вигляд освітнім програмам, які наказами Табачніка перетворено на інструкції зі впровадження українофобії та пропаганди так званого “рускава міра”. Кожен день перебування цієї істоти при посаді завдає значної шкоди майбутньому України.
Кого можуть виховати вчителі, підготовлені за програмами Табачніка? Яку історію досліджуватимуть науковці, якщо їхній плагіатор-міністр безжально нищить наше минуле?
20 лютого 2012 року у Києві “Студентська Свобода” провела Марш за якісну освіту. Велелюдна колона активістів пройшла ходом від Майдану Незалежності до комітетів Верховної Ради України, вимагаючи відставки Табачніка. Обурення викликав законопроект “Про вищу освіту” № 9655, що має розглядатися Верховною Радою цього тижня та ініціатива міністра-українофоба скоротити вивчення української мови та скасувати у школах предмет “Історія України”.
В акції взяли участь півтисячі студентів з усіх обласних центрів України, представники найвідоміших вишів від Луганська до Ужгорода, від Сум до Севастополя. Їх підтримали студенти київських університетів ім. Тараса Шевченка, НТУУ “КПІ”, НаУКМА, КНУБА, НАУ і багатьох інших.
Біля Кабінету Міністрів колона приєдналися до представників “Міжнародного медичного коледжу”, закритого нещодавно міністерством освіти. Серед учасників акції також були діти-інваліди. Після цього усі разом пішли до Адміністрації Президента.
Учасники заходу розіграли театралізовану виставу, під час якої повісили опудало Табачніка.
Учасники ходи тримали у руках плакати з написами “Побачиш Табачніка – дай йому підсрачника!”, “Табачнік, поверни українську мову та історію в школи!”, “За якісну освіту, за вільне студентство!” та багато інших. Вони скандували гасла “Виходь, бунтуй, Україну рятуй!”, “Знання – не товар, універ – не базар!”, “Менше економії – більше автономії!” та “Табачніка на нари – тоді підем на пари!”.
Один з організаторів акції голова “Студентської Свободи” Руслан Андрійко зазначив: “В освітній галузі правління Табачніка супроводжувалося постійними корупційними скандалами, провалами вступних кампаній, переписуванням української історії, образами честі та гідності українців. Не витримує критики і остання ініціатива “міністра освіти” – ліквідація уроку історії України та скорочення кількості уроків української мови в школах. Не зважаючи на студентські протести, влада намагається ухвалити проект Закону “Про вищу освіту”. До Євро-2012 адміністрації вишів брутально викидають студентів з гуртожитків, щоб поселити туди іноземних туристів. Тому ми закликаємо все патріотичне студентство виходити на протести проти політики Табачніка”.
Голова Київської “Студентської Свободи” Андрій Бардис додав: “Ми заявляємо, що будь-яка співпраця із бандитами неможлива! І тому вимагаємо розпуску Ради, відставки Президента і Уряду. Тільки українська влада з ідеєю нації в серці зможе ухвалювати ті закони і рішення, які вигідні українській державі і українській освіті зокрема. А вища освіта – це основа економічного та духовного розвитку будь-якої держави”.
Свободівці, Голови Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської обласних рад Олексій Кайда, Олег Панькевич та Олександр Сич висловили своє обурення новою ініціативою Дмітрія Табачніка зменшити в школах кількість уроків української мови і літератури та пропозицією скасувати предмет “Історія України”.
“Міністерство освіти, науки, молоді та спорту на чолі з Д. Табачніком стало епіцентром втілення стратегії знищення української ідеї у найважливішій суспільній сфері – освітній. Останні підкилимні домовленості з підготовки плану знищення підвалин національної самобутності українського народу – яскраве і безапеляційне тому підтвердження. Українофоб Табачнік відкрито і показово взявся зруйнувати духовні основи нашої держави – її мову та історію. Такий українофоб не має ні юридичного, ні морального права керувати українською освітою”, – заявили свободівці-голови обласних рад у відповідь на ці плани.
“Своїми антиукраїнськими висловлюваннями та вчинками Д. Табачнік остаточно дискредитував себе, бо протиставив власні корисливі інтереси думці абсолютної більшості населення України. І якби в країні була патріотична влада, то вона б не дала жодного шансу з’явитися на державних посадах подібним україноненависникам, а в разі бодай планів замаху на національну ідею швидко дала би адекватну оцінку таким діям”.
Олексій Кайда, Олег Панькевич, Олександр Сич виступають категорично проти вимивання з державної системи освіти української світоглядної основи та закликають владу не допустити скорочення державного замовлення в українських вишах, закриття українських шкіл, зменшення кількості годин на вивчення української мови та літератури, а також скасування предмету “Історія України” в загальноосвітніх школах:
“Сьогодні всі надбання незалежної України можуть знищити розчерком пера однієї особи”, – кажуть вони. На посаді міністра перебуває людина, яка насаджує українцям штучну ідеологію, наприклад, про “двомовність” України. Завдяки “подвійним стандартам” міністра Табачніка вся країна опинилася в ситуації 70-х років минулого століття, коли влада проводила суцільну русифікацію.
Те, що це – не пусті балачки підтверджує ціла низка ініціатив московського ставленика Табачніка. Зокрема, шаленими темпами відбувається фальсифікація української історії шляхом вилучення з неї правдивих сторінок про Голодомор, масові репресії українців у 30–80-ті роки, вбивчу большевицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, бандерівський національно-визвольний рух та УПА, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-і роки, історичні події Майдану–2004.
Крім того, відбувається наступ на мову: скасування іспиту з української при завершенні бакалаврату та під час вступу до аспірантури, проведення тестування мовами національних меншин, навчання іноземців не державною українською мовою, а російською. Штучно спотворюється шкільна програма з української літератури – з неї вилучають знакові твори про Голодомор, на національно-патріотичну тематику. Натомість шкільний курс зарубіжної літератури фактично замінили на курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на “російські духовні цінності” та моделі поведінки. Знищено напрацьовану впродовж останніх років прозору систему вступу до вишів з рівними можливостям для всіх. Паралельно, завдяки розробленому законопроекту “Про вищу освіту”, відбувається наступ на права студентів. Фінальними акордами русифікації можна назвати освітню “оптимізацію” (тобто закриття 640 навчальних закладів) та “реорганізацію” Українського інституту національної пам’яті”.
З огляду на зазначене, свободівці-голови обласних рад вимагають негайного звільнення українофоба Дмітрія Табачніка з посади міністра освіти та науки, молоді та спорту.
Свободивци — это твердолобые заманьяченные тупари, раз они так выступают против министра образования Табачника, который действует сугубо по Конституцыйи Украины в интересах людей разных нацыональностей.
Щоб дізнатись істину прочитайте краще це:
«Невідомі сторінки з життя О. Кайди» Продовження… Хто ж насправді Олексій Кайда, відомий на Тернопіллі «свободівець»? Патріот, праведник-націоналіст чи черговий кар’єрист, який прийшов у політику заради власного збагачення. Спробую відкрити очі тернополянам на минуле та сьогодення нардепа О.Кайди. Молоді роки О.Кайда провів у м.Бердянськ, Запорізької області, де свої перші кроки та становлення розпочав не як патріот-націоналіст, а як особа з кримінальними нахилами. Зокрема, на початку буремних 90-х О.Кайда, як і значна частина молодих осіб, прагнучи заробити легкі гроші, швидко розбагатіти, займався вимаганням грошей у комерсантів та підторговував зброєю. Попавши у поле зору правоохоронців, змушений був покинути свій «кримінальний бізнес» та податися у біги. З метою уникнення відповідальності О.Кайда переховувався в підсобному приміщенні кафе-бару «Валентина» у м.Винники, Львівської області. Але і тут народний обранець не нудьгував. Олексій Кайда чоловік компанійський, любив завжди хороше товариство, добре погульбанити, тому весело проводив час у компанії людей далеко не байдужих до міцних алкогольних напоїв. У Львові про любов до пиятики свободівця знають усі, адже він свого часу був депутатом Львівської обласної ради, а також заступником мера у Винниках. Кажуть, що О.Кайда не просто любив випити, а мав проблеми з алкоголем протягом багатьох років. Вже перед приїздом в Тернопіль Олексію Петровичу довелося вшити під шкіру ампулу, як то кажуть у народі «закодуватися», тому що діло доходило до крайностей. Подейкують, що теперішній народний обранець напивався до чортиків та валявся п’яний у львівських канавах. Саме у Львові проходили роки становлення Кайди, як особистості, там він переживав і найважчі часи, де пробував все. Відомо, що О.Кайда у свій час спробував наркотики, хоча перед початком виборчої компанії запевняв виборців про те, що байдужий до наркотиків, ніколи не вживав та не вживає їх. Подейкують, що при одній такій гучній забаві він і познайомився із Олегом Тягнибоком, який доручив йому підбирати так званих ідейних «націоналістів» з числа учнів старших класів та студентів вузів, які легко піддавались впливу та виконували будь-які вказівки керівництва свободівців, у тому числі незаконні. Сумлінно виконуючи доручену йому партійним керівництвом ділянку роботи Олексію Петровичу віддячували керівними посадами в органах місцевого самоврядування як на Львівщині так і на Тернопільщині. Завоювавши довіру О.Тягнибока, став з його подачі головою Тернопільської обласної ради. Уже на цій посаді проявилась справжня сутність О.Кайди, який, забувши про ідеологію націоналізму, одразу ж вирішив покращити своє матеріальне становище та прибрати до рук Тернопільський осередок ВО «Свобода». З його приходом, люди, які створювали Тернопільську свободу, були відстороненні від керівництва партією та прийняття рішень. Після цього, партійні ряди поповнювали люди за гроші з числа місцевих бізнесменів. Масово це відбувалось у 2010 році, перед місцевими виборами, при цьому, усунуті від керівництва партії люди розповідали, що за місце у прохідному списку до Тернопільської міської ради керівництво в особі О.Кайди стягувало від 20 000 тисяч доларів і вище.
Також, перебуваючи на посаді голови Тернопільської обласної ради Олексій Петрович отримував хабарі за призначення на посади керівників підприємств, підпорядкованих обласній раді, за позитивне голосування на сесіях облради по питаннях виділення земельних ділянок, для розробки родовищ корисних копалин в регіоні, зокрема кам’яні та піщані кар’єри. Додаткові прибутки О.Кайда отримував від діяльності мережі аптечних закладів, що підпорядковуються Тернопільській обласній раді, у яких продаються підроблені ліки. При цьому, пан Олексій піддає ризику життя та здоров’я саме дітей, оскільки більшість дитячих медпрепаратів, які реалізовуються в аптеках області, що ним «кришуються», є фальшивими. Ще одним із доходів новообраного нардепа є знову ж таки «кришування» ринків та ресторанів Тернополя, за що приватні підприємці змушені платити дань, яка потрапляє до рук Олексія Петровича через вірного побратима Володимира Стаюру. Крім того, хочеться відмітити, що довгих два роки, з жовтня 2010 по жовтень 2012 року, О.Кайда був маріонеткою, який на публіку говорив одне, а реально робив те, що йому скажуть люди в погонах, бо перебував на кримінальному гачку в правоохоронців. Причиною цього була сумнозвісна сміттєсортувальна лінія, на яку за підписом Олексія Кайди витрачено 2 мільйони бюджетних гривень. Проте, ні лінії, ні грошей, ні відповідальних за розтрату коштів громади в особливо великих розмірах зараз не має. До речі, отримавши повноваження народного депутата України Олексій Кайда вирішив відібрати землю у жителів с.Підгороднє, які мають на це законне право. Хоча це не дивує, оскільки О.Кайда протягом багатьох років підтримує дружні стосунки із відомими в області кримінальними авторитетами, такими як Костянтин Станько (власник бару «777»), Женя Степанов (учасник кримінальних розборок у 90-х роках), які допомагають народному обранцю вирішувати питання не зовсім законними методами, вдаючись до фізичного насилля та погроз. Дивною є ситуація, що останнім часом складається із громадськими приймальнями народного депутата О.Кайди. Чи це прояв вуличного виховання народного обранця, чи причина криється в іншому, але Олексій Петрович чомусь організовує зустрічі з громадянами не в робочому кабінеті, у нормальній обстановці, а проводить їх то в парку, то на вулиці. З вищеописаної ситуації виникають сумніви щодо справжніх націоналістичних поглядів О.Кайди, якими він апелював під час відзначення Дня Перемоги у парку Слави в м.Тернополі. Невже Олексій Петрович забув своє походження, зокрема те, що його діди воювали у лавах Червоної армії під час Великої Вітчизняної Війни, а батьки були прихильниками ідеології Комуністичної партії та її членами, що підтверджується свідченнями людей, які знають особисто родину Кайди. Сам Олексій Петрович, це замовчує і задля підвищення свого рейтингу розповідає про ніби-то козацьке походження своєї родини. З неофіційних столичних джерел відомо про те, що Кайді О.П. для організації провокацій на 9 травня було виділено один мільйон гривень, для гідного протистояння комуністам, які хотіли пройти до Пагорбу Слави вулицями Тернополя та створення конфліктної ситуації із місцевими правоохоронцями. Адже добре профінансована та спланована провокація, це гарний піар для політичної сили.
Згідно сценарію Олексій Петрович повинен був роздати ці гроші свободівцям для підвищення ентузіазму, а іншу частину грошей на вирішення питань із міліцією, з метою уникнення відповідальності представників Свободи, за заплановані порушення закону. Але жодна із сторін грошей так і не отримала, лише Кайда залишився в «шоколаді». Постраждали ж як завжди ідейні свободівці. Мало того, що їх правоохоронці затримали, за порушення на які їх штовхнув лідер Кайда, так ще й були засуджені та відбули реальні терміни покарання. Хоча б цього можна було б уникнути, якби, як кажуть, «вчасно ПЕТРОВИЧ порішав питання на місці», на що й були заплановані витрати цих грошей. Не відомо, що ж спонукало Кайду до такого «вчинку», чи то його жадібність, для завершення будівництва будинку у с.Підгороднє, чи то на весілля на 160 чоловік, яке шикарно, з розмахом не простого скромного націоналіста, відгуляли у ресторані «Братислава», що тепер увесь Інтернет бурлить такою подією, а можливо нові авто преміям класу, доречі нещодавно пан Олексій придбав новенький Лексус, авто преміям класу, вартість якого близько 150 тисяч євро??? І як мені після цього дивитись в очі доньці, яка просить піти з нею у парк, щоб покататися на роликах, коли таких розвалених та знищених парків як у Тернополі, немає в жодному місті України, а про стан місцевих доріг за які відповідає якраз міська свободівська влада, не говорив хіба-що лінивий, і дивлячись на цю ситуацію складається враження, що ми живемо в Тернополі у після воєнний час. А Кайда при цьому із своїми побратими на зразок Стаюри та Ко програють великі суми грошей в казино, що у «Братіславі», яка належить ще одному «чесному» свободівцю Міші Гладкому. Цікаво куди дивиться міліція? Хоча чому тут дивуватися, теперішні менти тільки кришу можуть зробити надійну, а злочини розкривати це вже давно не входить до їхньої компетенції. Як тут не згадати і про організаторські «здібності» Олексія Петровича, який для масовки своїх акцій залучає молодих та хворих людей, які ще достатньо не сформовані, легко піддаються негативному впливу та згодні за вказівками керівників Свободи йти на порушення закону. Хоча хто в Україні не чув, що одна із самих активних учасників масових акцій партії Свобода є сумська дівчина, яка відома під нік-неймом Юля Українка, яка страждає алкоголізмом, і як кажуть в народі слабка на передок. Активістка ВО «Свобода», — пише про себе дівчина. Вона є головним адміністратором групи користувачів ВО «Свобода» Сумська організація. У розділі «Діяльність» у дівчини вказані ВО «Свобода» і FEMEN. У числі улюблених книг Юлії — твір Адольфа Гітлера «Моя боротьба». З сучасній музиці віддає перевагу гомосексуальному поп-групі «Kazaky». Про своє життя поза політикою «Українка» багато не пише. У 2009 році закінчила один із сумських вузів. Її бой-френда звати Сергій Андрієнко, і він теж із Сум. І теж любить випивку і вінки на голові тіло. Більшість записів на стіні «Юлії Українки» присвячені алкогольної залежності, а також романтичним знайомствам з хлопцями. Варто відзначити, що активістка ВО «Свобода» в більшості випадком використовує для спілкування російську матірну мову. У 2011 році навколо аватара Юлії в ВКонтакте розгорівся великий скандал.
В результаті фотографію топ-лес з вінком на голові, зроблену під час однієї з акцій FEMEN, на вимогу партійного керівництва вона прибрала. З альбомів були видалені всі оголені фото. Незважаючи на інцидент, «Юлія Українка» продовжує використовуватися ВО «Свобода» в якості особи партії у всіх акціях всеукраїнського значення. Дівчина часто фотографується поруч з лідером українських неонацистів Олегом Тягнибоком та Олексієм Кайдою, цікавий ход-дог виходить, сексуальний такий. А можливо ми усі жорстко обдурені і сценарій йому пише не Свобода, а Адміністрація з Банкової…??? Отже питання хто ж такий Олексій Кайда та на які нові «подвиги» він поведе у майбутньому своїх свободівців надалі залишається відкритим…
P.S.Нагадаємо, що офіційною ідеологією ВО «Свобода» є «соціал-націоналізм». Лідери ВО «Свобода», що до 2004 року називалася Соціал-національна партія України (СНПУ), неодноразово виступали із закликами неонацистського або расистського штибу. У 2004 році голова партії, кандидат у президенти Олег Тягнибок закликав до фізичного знищення за національною ознакою євреїв і росіян. У 2010 році нинішній голова фракції ВО «Свобода» у Львівській обласній Раді Ірина Фаріон загрожувала екстрадицією з України і тюремним ув’язненням російськомовним громадянам разом з їх неповнолітніми дітьми. 6 травня 2011 заступник голови Львівської обласної організації ВО «Свобода» з питань «політичної освіти», депутат Львівської міської ради Юрій Михальчишин закликав своїх прихильників переймати досвід терористичної боротьби палестинців з ХАМАС. ВО «Свобода» також схвалює масове знищення євреїв Гітлером. Михальчишин назвав Голокост «світлим періодом історії Європи». Емблемою ВО «Свобода» є штандар Танковій дивізії СС «Дас Райх», що воювала на Східному фронті, вбивала наших дідів та ґвалтувала і забивала незахищених бабусів з матерями. ВО «Свобода» є членом неонацистського інтернаціоналу «Альянс європейських національних рухів», створеного за ініціативою угорської партії «Йоббік» («Національна гвардія»). Президент України у 2005-2010 роках Віктор Ющенко відкрито визнав ВО «Свобода» неонацистами.
ДАЛІ БУДЕ…