«Валерію Івановичу, Ви шпійон»? (перДлини тижня)

Вперше з багато-багато років я трохи пишаюсь своєю країною. Саму малість, але все ж таки. І привід є гідний… Щоправда, зовсім не через реформи нинішнього «уряду проффесіоналів», а лише завдяки справедливому й неупередженому румунському правосуддю. Так ось, у Румунії до 12,5 років тюремного ув’язнення засуджено двох чоловіків – офіцера міністерства оборони Румунії Флорічела Акімі та громадянин Болгарії Петра Зікулова – за шпигунство на користь України. А Ви, куме, кажете, що наші спецслужби страждають на службову імпотенцію. Ач, ні – можуть, якщо захочуть.

Шпигуни (чи, перепрошую, розвідники) були арештовані в Бухарестсті понад рік тому – у березні 2009-го. Працювали вони на Неньку з 2002 року й викрали до біса усіляких румунських секретів з абсолютно безкорисливих мотивів. Бо назвати ті копійки, які їм платили українці, грошима – язик не повертається. Той же Акімі, наприклад, одержував за кожний документ з таємною інформацію від 800 до 1000 євро. Отже, є всі підстави вважати шпигунів не шпигунами, а розвідниками та патріотами України. Ну, зовсім, як у тому анекдоті, коли київська міліція провела облаву на проституток і затримала в кущах при Великій кільцевій дорозі даму під клієнтом. У відділку її питають: «Ви віддалися цьому чоловікові за гроші чи через палке кохання?». – «Звісно, через кохання, — каже дама, — 200 гривень це хіба гроші?».

Як полюбляв говорити останній начальник 1-го Головного управління КДБ СРСР Леонід Шебаршин, про успіхи розвідки завжди стає відомо лише у випадку гучного провалу. Отже, будемо вважати, що розвідка в нас, принаймні, військова, на висоті. Сподіваємося, що контррозвідка – також. Принаймні, автор цих рядків і подумки не припускає такої можливості, щоби на користь сусідньої держави безплатно, лише з патріотичних міркувань, працювали, наприклад, міністр освіти Табачник, міністр оборони Єжель, віце-прем’єр Сивкович чи, не приведи Боже, перший заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Пальчевський. Наша контррозвідка такого б ніколи не допустила. Напевно, українські урядовці якщо й обслуговують російські спецслужби, то з великою огидою й виключно за грубі гроші.

Ну, а для тих українців, які не мають можливості торгувати державними таємницями, донецькі психологи у зв’язку з економічною кризою розробили оригінальний і зовсім недорогий спосіб боротьби з депресією – похорон живцем. Як повідомила «Телевізійна служба новин», вже апробовано спеціальний тренінг для людей, які загрузли в проблемах і не можуть самотужки знайти відповіді на нагальні життєві питання. У суто донецьких традиціях таким горопашним пропонується в якості ліків від душевного розладу викопати собі могилу. Називається нова лікувальна метода «танатотерапія» («танатос» по-грецькому – смерть).

Церемонія поховання відбувається в лісі. Спочатку психологи пропонують усілякі тести, визначаючи, що саме примушує людину лізти в могилу, а потім залишають її сам-на-сам з лопатою. Втім, засипають труну з «небіжчиком» усім гуртом. Дихають закопані через трубочки, що виходять на поверхню землі. Тривалість лікувального сеансу – 3 години. Ті учасники тренінгу, яких вдалося відкопати, кажуть, що за час перебування в могилі вони отримали відповіді на всі невирішені питання – включно з проблемою сенсу життя. І що тепер вони точно знають, скільки хочуть прожити й навіщо.

Ну, а в самих важких випадках, коли просте закопування не вирішує проблеми, на допомогу приходить Церква. Звісно ж, Московського патріархату. Так, наприклад, у Свято-Нікольському храмі Маріуполя введено нову послугу – молебень за звільнення активів металургійного комбінату ім. Ілліча від рейдерського захоплення. Першу процедуру відмолювання рейдерської атаки на комбінат провів отець Ніколай Марковський, який закликав усіх вірних приєднатися до спільної молитви за звільнення акцій заводу з полону нечестивих. Вартість послуги не розголошується, відомо лише, що за експериментом уважно слідкують конкуренти з Київського патріархату.

Доки всенародно обраний Президент обмірковує, як йому краще об’єднати Україну та примирити проросійськи налаштований Схід і мешканців Західної України, що досі пам’ятають катівні НКВС, несподіваний приклад подала Японія. У Країні сонця, що сходить, раптом з заявою про необхідність вибачитися за окупацію Китаю квантунською армією в 40-х роках минулого століття виступила одна з найвідоміших порно-актрис Анрі Сузукі. У якості першого кроку для такого примирення Анрі оголосила, що безплатно віддасться китайським студентам, які навчаються в Японії, аби в такий неординарний спосіб надати китайцям психологічну компенсацію за гріхи її предків. «Я хочу залікувати рани китайців своїм тілом і я зроблю це», — заявила порнозірка.

Преса схвально зустріла ініціативу 24-річної акторки, зазначивши, що Анрі недавно захистила докторську дисертацію з історії, темою якої була якраз японська окупація Китаю. Не сумніваємося, що спосіб примирення, винайдений японкою, цілком може згодитися й в Україні, де серед відомих діячів орального жанру спостерігається навіть не один, а зразу два доктори історичних наук – голова Верховної Ради Володимир Литвин і міністр освіти і науки Дмитро Табачник. Невже заради примирення нації вони не погодяться відправитися до Львова й надати своїм тілом психологічну компенсацію ветеранам УПА?

Залишилося найскладніше – отримати згоду самих ветеранів. Бо якщо проти Литвина вони, може, і не заперечуватимуть, то Табачником, напевно, будуть гидувати.

Ну, і, нарешті, безсумнівний хіт тижня – розмова між журналістом Романом Скрипіним, який представляв канал ТВі, і Головою Служби безпеки України Валерієм Хорошковським, який уособлював фірму, що домоглася в судовому порядку скасувати рішення Нацради про виділення каналу ТВі додаткових частот. Щоправда, Хорошковський недавно заявив, що збирається продавати свій бізнес, але не уточнив, який саме – телеканал «Інтер» чи СБУ.

Діалог просто феєричний (http://skrypin.info/posts/5498):

Р. Скрипін: Просили вас запитати. Ви працівник ФСБ чи ні?

В. Хорошковський: А яким чином?

Р. Скрипін: Ви ж у Росії працювали в «Євраз-холдингу» з 2004 року. І сказали мені, що є підозра, що вас там могли завербувати.

В. Хорошковський: Так, цікава ситуація.

Р. Скрипін: Абсолютно нормальна.

В. Хорошковський: Та ви що? Тобто, ви отак безапеляційно заявляєте, що це нормально?!

Р. Скрипін: Я запитав.

В. Хорошковський: Як сказати? Якби не було камер, я би вас запитав також про одне питання, в мене є таке чергове. Після цього такі питання люди ставити більше не хочуть.

Р. Скрипін: Ви втручалися в моє особисте життя, чи що?

В. Хорошковський: Наскільки цікаве питання?

Р. Скрипін: Моя діяльність відкрита. Я просто запитую, тому що ви жили в Росії. Це, між іншим, якось пов’язано з державною безпекою України.

В. Хорошковський: Що? Що людина працює десь? У нас половина співробітників працювали у Сполучених Штатах Америки, в Англії, в Європі. Жили по 3-6 місяців. Що з того? Навчалися.

Зразу ж пригадався культовий радянський серіал «Ад’ютант його превосходительства». Наприкінці фільму юний Юра Львов питає в головного героя – чекіста Павла Кольцова, який влаштувався ад’ютантом генерала Ковалевського в штабі Добровольчого корпусу армії Денікіна: «Павел Андреевич, Вы шпион?». Герой Юрія Соломіна робить фізіономію жирового короля і тягне по складах, не знаючи що й сказати на пряме дитяче запитання: «Видишь ли, Юрий…».

На відміну від героїв фільму, наші співрозмовники – Скрипін і Хорошковський – обговорювали те, про що обидва не мають навіть приблизної уяви, тобто специфіку роботи спецслужб. Хто напоумив Романа поставити таке запитання й на яку відповідь він розраховував – нам невідомо. Але відгавкування державного службовця Хорошковського – це, звісно, шедевр чиновного хамства.

Втім, хочемо заспокоїти громадськість: за нашою інформацією Голова Служби безпеки України не є й не може бути агентом ФСБ. Більш того, оскільки все оточення пана Фірташа (Юрій Бойко, Сергій Льовочкін, Іван Фурсін і той же Валерій Хорошковський) орієнтовані на конкуруючу контору – Головне розвідуправління Генерального штабу Міністерства оборони Російської Федерації, навіть саме по собі запитання про зв’язок Хорошковського з ФСБ є для нього образливим.

Взагалі-то через повну відсутність контррозвідувального режиму в державі, Україна останнім часом перетворилася на арену підкилимної вовтузні двох російських спецслужб – Федеральної служби безпеки, яка традиційно орієнтована на прем’єр-міністра Путіна, і Головного розвідуправління Міноборони, яке підпорядковане верховному головнокомандувачу Медведєву. Доки російські пани живуть у мирі та злагоді, спільно пиляючи тамтешній бюджет та доходи «Газпрому», гризня між спецслужбами ззовні нічим не проявляється. Але варто лише пану Медведєву в черговий раз продемонструвати дулю пану Путіну, як їхні кишенькові спецслужби за вказівкою хазяїв починають зводити рахунки. Причому – здебільшого на території України й руками своєї, як каже Скрипін, «агентури».

Нині в Україні до влади прийшло про-Медведєвське угруповання, яке умовно можна назвати «людьми ГРУ». Так звані «ФСБ-шники» — віце-прем’єр Сивкович, віце-прем’єр Клюєв та інші нечисельні рештки прихильників російського прем’єра, в опалі. Газові потоки, що йдуть Україною, повертаються під руку російського президента, а відтак – у фаворі знову люди Семена Могилевича, арештованого в Москві за вказівкою Путіна перед останніми президентськими виборами і відпущеного на волю після зміцнення позицій Медведєва.

Тож пошуки у владній українській верхівці якихось «агентів ФСБ» можуть дозволити собі лише журналісти й лише рівня Романа Скрипіна. Всі інші розуміють, що коли керівництво сусідньої держави призначає в Україні міністра оборони, міністра освіти чи «силового» віце-прем’єра, то це називається трохи по-інакшому. Є таке слово «неоколоніалізм».

Але не все в Україні так погано. Тож наприкінці – про радісне та обнадійливе. У Дніпрі поруч з елітним дачним селищем Конча-Заспа завелися піраньї. Принаймні, так стверджує «Газета по-киевски», вміщуючи фотографію упійманої в річці страхопудали. Хижака уполював пенсіонер Валерій Муравйов, який рибалив у Ольгінській затоці.

«Я 60 років рибалю, але таке чудо-юдо бачу вперше. Дивіться, які в неї гострі зуби — металеві стінки садка намагається перегризти», — розповів журналістам Муравйов. А його сусідка обурилася: «Звідки ця риба в Дніпрі взялася? Мабуть, хтось з багатіїв спеціально випустив. Ви подивіться, на що вони затоку річки тут перетворили — Єгипет справжній. Нерестовища всі знищили, столітні дуби спиляли…»

Як відомо, зграя піраній за 19 хвилин з’їдає бика, залишаючи від нього лише барсетку та спортивні штани. Отже, є надія, що доля не омине когось з «власть прєдєржащіх», що влаштували «Єгипет справжній» на селищному узбережжі. Буде коли не будь свято й на нашій вулиці.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»