ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS Пальчевським у небо…

На посаду Міністра України у справах сім’ї молоді та спорту Равіль Сафович Сафіуллін потрапив явно випадково. З його здатністю бачити відсутнє, знаходити приховане й виявляти втаємничене пряма йому дорога – в керівники Служби безпеки України або хоча б у начальники Головного управління розвідки. Та ж ні, куняє собі людина на скромній посаді чиновника, через руки якого проходять мільярди державних грошей. І якби журналісти та народні депутати не обвинуватили першого заступника Сафіулліна Андрія Пальчевського у подвійному громадянстві, ніхто б і не здогадався, які таланти нишпорки ховаються під оболонкою 55-річного лікаря-гігієніста.

 

 

А скандал, дійсно, вийшов знатний, позаяк 31 березня 2010 Постановою Кабінету Міністрів України на подання Р.Сафулліна першим заступником Міністра України у справах сім’ї молоді та спорту був призначений такий собі Андрій Іванович Пальчевський, 1961 року народження, який раніше ні дня не працював на жодній державній посаді в Україні. І працювати не міг. Бо насправді Андрій Іванович є російським бізнесменом, який, до того ж, має, скажімо так, певне відношення до Головного управління розвідки Генерального штабу Міністерства оборони Російської Федерації.

 

Сайт Мінісім’ямолодьспорт, подаючи стислу біографію першого заступника міністра (http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article?art_id=113328&cat_id=65473), на жаль, не зазначає, який саме вищий учбовий заклад закінчив Андрій Іванович. А між тим, у нього диплом дуже специфічного московського Військового інституту іноземних мов, випускники якого, як правило, пов’язують своє життя з військовою розвідкою сусідньої держави.

 

Хімік-авіатор

 

По закінченні вишу, опанувавши іспанську, англійську й навіть лаоську мови, лейтенант Пальчевський сповна пізнав романтику закордонних відряджень. Але через шість років роботи «в полі» був відкликаний у Москву й продовжив служити своїй батьківщині на посаді викладача військової кафедри Московського державного інституту міжнародних відносин. Як стверджують злі язики – у статусі офіцера діючого резерву.

 

З 1991 року Пальчевський – у бізнесі. В його активі — численні комерційні проекти в Росії, передусім, у галузі технології виробництва пива. Створена ним компанія «КвестЮТС» швидко посіла провідні позиції на ринку. А сам Пальчевський розпочав публічну кар’єру: член ради директорів ВАТ «Челябінськпиво», віце-президент Спілки виробників пиво-безалкогольної та виноробної продукції Російської Федерації, член координаційної ради по розробці державної політики в галузі харчової й переробної промисловості Росії. Невдовзі Андрій Іванович занурюється в політику й, ставши Генеральним секретарем Партії любителів пива Російської Федерації, у 1995 році балотується (втім, безуспішно ) до Державної думи Росії.

 

Якими вітрами Пальчевського кілька років тому занесло до Києва – то окрема історія, яку ми повідаємо іншим разом. У столиці України Андрій Іванович швидко облаштувався, про що свідчить перелік господарських товариств, заснованих ним на українських теренах. Тут і «Харчова ароматика», і «Євролаб», і «Центр лабораторних досліджень», і «Сіті Інвест Сервіс», і навіть «Нова авіація України». Можна лише дивуватися напруженому трудовому графіку хіміка-авіатора, який, розриваючись між Санкт-Петербургом, Москвою та Києвом, заробляв трудову копійку в численних бізнес-проектах – навіть боровся із свинячим грипом. Як раптом – Постанова Кабінету Міністрів України про призначення російського підприємця першим заступником Міністра України у справах сім’ї молоді та спорту…

 

Після того, як минула перша порція подиву, виникло цілком природне запитання: а в який такий спосіб громадянин Росії опинився на державній службі з огляду на те, що іноземцям це категорично заборонено? Невже заради такого призначення Андрій Іванович не тільки відмовився від занять бізнесом, не тільки вирішив жити на самісіньку зарплатню державного службовця, але й позбувся російського громадянства на користь українського?

 

Виникли й інші запитання. Передусім, пов’язані з особливостями попередньої військової служби Андрія Івановича, внаслідок чого у новопризначеного першого заступника міністра мали б виникнути серйозні ускладнення при отриманні допуску СБУ до роботи з секретними документами.

 

Зрозуміло також, що Андрій Іванович, м’яко кажучи, не володіє українською мовою – навіть читати не може. Міністр Сафіуллін також не володіє, дарма що народився та все життя прожив в Україні й навіть після закінчення Донецького медичного інституту майже два роки за розподілом пропрацював санітарним лікарем у Рівному. Але є нюанс. На членів Уряду – Сафіулліна, Азарова, Клюєва чи того ж Цушка – не поширюються вимоги Закону України «Про державну службу» і українську мову вони знати не зобов’язані (смішно, але це так). На відміну від заступників міністра, які є державними службовцями з усіма наслідками, прописаними в Законі.

 

Ну і, головне, навіщо весь цей цирк? Можна припустити, що сам Пальчевський має певні резони радіти своєму несподіваному призначенню на посаду першого заступника міністра. І що заради такої годівнички він навіть згоден робити вигляд, що не займається бізнесом. Але навіщо такий чиновник потрібен нам, платникам податків? Які такі виняткові таланти має Андрій Іванович, щоби заради них закривати очі на ігнорування вимог низки законів? Ну і плюс, звісно ж, громадянство. Як не крути, але іноземець перебувати в Україні на державній службі не може.

 

Доки журналісти виснажували себе пошуками відповідей на ці запитання, а народні депутати робили запити з приводу справжнього громадянства Андрія Івановича, міністр Сафіуллін запросив до себе кореспондента УНІАН і заявив щодо свого першого заступника буквально наступне: «Я знаю, что он является гражданином Украины. Обвинения депутатов выглядят смешно, потому что не там нужно искать, не в паспортах нужно искать корень зла, а в работе». Після чого Мінсім’ямолодсьпорт розповсюдило текст ось такого змісту: «Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту офіційно заявляє, що перший заступник міністра України у справах сім’ї молоді та спорту Андрій Пальчевський є громадянином України й не є громадянином якоїсь іншої держави».

 

Цікаво, а як Сафіулліну вдалося встановити, що Пальчевський не є громадянином якоїсь іншої держави? Він що, обшукав оселю свого першого заступника на предмет наявності панамського чи, наприклад, російського паспорта і, не знайшовши нічого підозрілого, дійшов такого висновку? Як, взагалі, Сафіулліну спало на думку заявляти подібне (начебто ж не ідіот – все ж таки він багато років поспіль керував футбольним клубом і повинен мати якісь навички розумової діяльності), якщо Пальчевський достеменно був громадянином Росії? – І тому з упевненістю заявляти, що він позбавлений російського громадянства, можуть лише уповноважені на те органи Російської Федерації. Принаймні, у Сафіулліна такої інформації бути не може.

 

Втім, ми не на секунду не сумніваємося, що в Пальчевського на руках є український паспорт, який він, подейкують, терміново отримав перед призначенням. Але це само по собі аж ніяк не може слугувати доказом того, що цей паспорт Андрій Іванович одержав на законних підставах, повідомивши про себе достовірну інформацію й надавши достовірні документи. І, головне, наявність українського паспорту ще не доводить відсутність в Пальчевського громадянства іншої країни.

 

Два паспорти мої, два паспорти…

 

Загальновідомо, що в Росії, на відміну від України, дозволено подвійне громадянство й громадянин Російської Федерації Пальчевський може безперешкодно (з точки зору Конституцій РФ) отримати паспорт іншої держави. Російська влада біпатридів ніяк не обліковує й кількістю іноземних паспортів у своїх громадян не цікавиться.

 

Зовсім інший підхід до цього питання визначено Конституцією України: подвійне громадянство в Україні, взагалі-то, не допускається (за винятком тимчасових випадків, про які – нижче). Тож виникає запитання – а чи вийшов Пальчевський з громадянства Російської Федерації? Міністр України у справах сім’ї молоді та спорту Равіль Сафіуллін категорично стверджує, що так. При тому, що насправді відповідь на це запитання може дати лише Міністерство закордонних справ Росії й до компетенції Сафіулліна воно ніяк не належить.

 

Якби б Равіль Сафович розумівся б на питаннях, з приводу яких він дав інтерв’ю УНІАНу, він би знав, що відповідно до частини 2 статті 37 Федерального Закону «Про громадянство Російської Федерації» від 31.05.2002 №62-Ф3, громадянство РФ припиняється з дня ухвалення повноважним органом, який відає справами про громадянство Російської Федерації, відповідного рішення. Такими органами є Президент Росії (розглядає питання набуття та втрати громадянства РФ за загальним порядком), Міністерство внутрішніх справ Росії (розглядає питання набуття та втрати громадянства РФ за спрощеним порядком щодо осіб, які постійно мешкають на території Росії), Міністерство закордонних справ Росії (розглядає питання набуття та втрати громадянства РФ за спрощеним порядком щодо осіб, які постійно мешкають за межами Росії).

 

Якщо вважати Пальчевського особою, що останні чотири роки постійно мешкає за межами Росії (між іншим, з точки зору російських законів, це зовсім не очевидно у випадку, якщо в Пальчевського залишилася нерухомість на території РФ), то в такому випадку для виходу з громадянства Росії він мав подати заяву в Посольство Російської Федерації в Києві, оплатити її консульським збором і чекати результату розгляду – до шести місяців. Після чого Пальчевському було б відмовлено. Позаяк добровільно вийти з громадянства Російської Федерації дуже й дуже непросто. І це не даремно – бо інакше російські призовники та військовослужбовці, яких направляли воювати в ту ж Чечню, наприклад, масово би писали заяви про вихід з громадянства.

 

Так ось, пунктом в) статті 20 вже цитованого вище Федерального Закону передбачено, що вихід з громадянства Російської Федерації не допускається, якщо громадянин Російської Федерації не має іншого громадянства або гарантій його набуття. Іншими словами, для того, щоби вийти з російського громадянства, Пальчевському спочатку треба отримати паспорт громадянина України, тобто стати біпатридом, людиною з подвійним громадянством, яке в Україні, взагалі-то, заборонено.

 

З тим, щоби дати можливість, зокрема, росіянам змінювати громадянство на українське, Законом України «Про громадянство України» передбачена можливість тимчасового подвійного громадянства саме для таких випадків. Набуваючи громадянство України, іноземці подають зобов’язання припинити іноземне громадянство впродовж двох років з моменту їх реєстрації громадянами України та зобов’язуються повернути паспорт іноземної держави (остання вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок). І певний час мають два паспорти одночасно.

 

Втім, чимало було випадків, коли особа, отримавши український паспорт і взявши на себе зобов’язання припинити громадянство Російської Федерації, у наступному це зобов’язання не виконувала. Або Міністерство закордонних справ Росії відмовляло такій особі у виході з російського громадянства. І тоді виникала ситуація з постійним подвійним громадянством.

 

Подібний випадок, наприклад, трапився в першій половині 90-х років минулого століття з одним колишнім офіцером (не к ночі буде згаданим) Повітрянодесантних сил Збройних сил Росії. Приїхавши до Києва, він, будучи етнічним українцем, вирішив пов’язати свою подальшу долю з армією незалежної неньки. А тут якраз набирали служивий народ для комплектації штату Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Наш десантник нове начальство, начебто, усім влаштовував, тож відправили його разом з іншими такими ж щасливцями до посольства Російської Федерації писати заяву про відмову від іноземного громадянства. Написав десантник заяву, отримав паспорт громадянина України й став служити.

 

Останнім місцем проходження служби була СБУ, де наш герой, вже в чині полковника, примудрився перелаятися з начальством і отримав у відповідь порушену проти нього кримінальну справу. Колишній десантник «робить ноги» в Москву, наші, ясна річ, тут же звертаються до компетентних органів Росії з проханням видати втікача і одержують відмову: «Росія своїх громадян іншим державам для покарання за вчинені злочини не видає». СБУ-шники стають на вуха: «Так він же написав свого часу заяву про вихід з Російського громадянства!». – «Написати він міг усе, що завгодно, — відповіла російська сторона, — але рішення по його заяві уповноваженим на те органом не приймалося. І тому він російське громадянство не втратив. А те, що в Україні іноземців приймають служити в ГУР і СБУ – не наші проблеми. Перевіряйте людей перед тим, як допускати їх до державних таємниць».

 

Саме тому в нас є вагомі підстави думати, що Равіль Сафович, який розпатякує про чистоту помислів свого першого заступника, або щиросердно помиляється, або навмисно вводить громадськість у оману, заявляючи, що Пальчевський не є громадянином Росії. Позаяк у протилежному випадку Сафіулліну не становило б жодних складнощів назвати, яким саме актом якого саме органу Росії й коли пан Пальчевський був визнаний таким, що втратив громадянство Російської Федерації.

 

а державним службовцем - зась

 

Підкреслюємо – подвійне громадянство Пальчевський наразі має на законних засадах. Не його вина, що Закон України «Про громадянство України» є досить недолугим і не мітить механізму розв’язання можливих колізій у випадку, якщо через два роки Пальчевський передумає розставатися з російським паспортом або Росія відмовиться задовольнити прохання Андрія Івановича про вихід з громадянства РФ.

 

Проблема полягає в іншому. Доти, доки не буде рішення Міністерства закордонних справ Росії про позбавлення Пальчевського російського громадянства, він не має права бути прийнятим в Україні на державну службу. Це – вимога Закону України «Про державну службу».

 

Мати український паспорт, будучи одночасно громадянином Росії, у певних випадках він може (принаймні, на період розгляду його заяви про вихід з російського громадянства). Голосувати на виборах після отримання українського паспорту – також. Розраховувати на допомогу консульських установ України за кордоном – беззастережно. Пальчевський на додаток до своїх прав громадянина Росії наразі набув (теоретично – на строк не більше двох років) всі права громадянина України. За винятком тих прав, для реалізації яких треба втратити іноземне громадянство. Зокрема, він не може бути державним службовцем. Президентом – може, міністром – може, а заступником міністра – зась.

 

Ще один цікавий аспект. Перший заступник міністра не може повноцінно виконувати свої функції, якщо не отримає допуск до роботи з документами, що містять інформацію обмеженого доступу або державну таємницю. Чи готовий Голова СБУ Валерій Хорошковський надати такий допуск іноземцю, який хоча й взяв на себе зобов’язання вийти з російського громадянства, але може в будь-який момент від того зобов’язання відмовитися?

 

Наступне запитання: а якщо Пальчевський, з огляду на його явну авантюристичність (достатньо лише почитати інтерв’ю цього «хіміка», «льотчика», «непрактиткующєго врача», «члена асоціації фахівців із спортивної медицини» та «харчового технолога»), користуючись можливостями першого заступника міністра умикне з рахунків Мінсім’ямолодьспорт кругленьку суму та збіжить у Росію, як буде СБУ його звідтіля «викурювати»? Росія ж його не видасть. Чи, може, Сафіуллін попросить Ахметова направити в Москву «бригаду» для вибивання боргів з колишнього заступника?

 

Ну, а тепер подивимося, чи мав право Пальчевський претендувати на українське громадянство. Стаття 9 Закон України «Про громадянство України» висуває шість умов, яким має відповідати іноземець або особа без громадянства для отримання українського паспорту. Зокрема – безперервно проживати протягом останніх п’яти років на законних підставах на території України та володіти державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (ця вимога не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади – сліпих, німих, глухих). То ж чи не міг би пан Сафіуллін, якщо він вже взявся коментувати ситуацію, назвати, коли саме Пальчевський отримав дозвіл на постійне мешкання в Україні?.. А, Равіле Сафовичу?

 

Ще веселіша ситуація з українською мовою, якою Пальчевський, звісно ж, не володіє, дарма що згідно з Законом України «Про державну службу» він у такому разі не може бути прийнятий на роботу. Відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджених Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року №588), разом із заявою про прийняття до громадянства України особа подає один із таких документів:

 

  • документ про володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, який видається в Україні керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування;

 

  • копію атестата чи витяг із залікової відомості диплома – для особи, яка має документ про закінчення навчального закладу з вивченням української мови;

 

  • документ, що підтверджує інвалідність, — для особи, яка має фізичні вади (сліпа, глуха, німа).

 

Навчальний заклад з вивченням української мови Пальчевський, начебто, не закінчував. До сліпих, глухих, німих – не належить. Отже, він мав здати якусь довідку про володіння державної мовою. Хотілося б на ту довідку подивитися й перевірити, на якій підставі, ким і за скільки вона була видана.

 

Щоби внести ясність у скандальне питання, автор цих рядків направив відповідний інформаційний запит у Мінсім’ямолодьспорт. Як тільки надійде відповідь, читачі «ОРД» узнають про неї першими.

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

 

 

 

 

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 1

31.05.2010 13:18 777

Во Бойко черт( Крыжа вложил. Одна статья Крыжановского пиарит, другая вкладывает. Ох.енная редакционная политика у Стаса. Одно яйцо не ведает, что творит другое. Инфа явно от урки Ляшка, БЮТу везде ГРУ мерещится и подлая рука Москвы.


31.05.2010 14:13 ВЕСЕЛЬЧАК-У

31.05.2010 13:18 777

Так это же чудесно! Можно прославлять и обкладывать х…ями одного и того же чиновника! Типа, тут он “ах, какой молодец!”, а в этой вот истории — чуть ли не “пидор конченный…”. Короче — сайт вернулся в нормальное русло, стал источником шикарной и злющей инфы.


1.06.2010 21:42 Сергей

Не знаю про Бойко др., а Сафа знаю не по наслышке — негодяй конченный, яркий образчик украинской лжемафии — мы будем жить так, хотим, а вы будете жить, так как мы скажем


2.06.2010 20:32 Состоронынаблюдающий

Прикольно! И кто эти статьи пишет? Пальчевский то оооооочень хорошо говорит по украински, ведь родился и вырос он в Киеве. ИМХО: статья высосана просто из пальца, ну не о чем поговорить больше


2.06.2010 21:25 Неужели?

А что же он раньше-то скромничал? У Шустера выступал, киевлян призывали со свинным гриппом бороться — и все, почему-то, по-русски. Даже украинской версии свого сайта “Евролаб” не предусмотрел. Или его клиника всякое хохляцкое было не лечит?


2.06.2010 21:27 Неужели?

А что же он раньше-то скромничал? У Шустера выступал, киевлян призывали со свинным гриппом бороться — и все, почему-то, по-русски. Даже украинской версии свого сайта “Евролаб” не предусмотрел. Или его клиника всякое хохляцкое быдло не лечит?


3.06.2010 22:42 Состоронынаблюдающий 2

а я вот тоже по русски говорю, украинский знаю хорошо при этом, давайте и у меня пошукаем какие-нить паспорта? кто найдет, тому приз! поеду кудись как белый человек)))


9.06.2010 21:41 Валентина

Шановний ПАНЕ Бойко! Але ж Вам ГАНЬБА!!! Ви пишете, не володіючи матеріалом! Адже Пальчевський Андрій народився в Києві;він дійсно вільно володіє літературною українською мовою — про це знають тисячі людей і володіє прекрасно, на відміну від Вас (а от Ваща жахлива журналістська публікація просто ганьбить українську мову!!!) А ще Ви б мали знати, що зробив А.Пальчевский для української медицини значно більше, ніж декілька українських Міністрів охорони здоров*я! І на призначеній посаді зробить багато грандіозних справ! Але ж Ви заважаєте і зробите це професійно, вочевидь — не вперше!! Зупиніться, роздивіться навкруги — може і Вам вдасться зробити щось грандіозно хороше!


10.06.2010 0:28 Знаю-бо-бачила-на-власні-очі

Пальчевського можна зрівняти з Оскаром Уайльдом. А писаку-автора статті — з Кулішем. Жаба, шановний, хоч і національна риса, але ніфіга вас не прикрашає.


17.06.2010 0:46 Serg

Вельмишановна Валентина, те єврейське лаб — аж ніяк не українська медицина. Щось більш схоже на приватну контору по розпродажу послуг з 200% накруткою. Як працівник даної структури Ви можете бути задоволені(зарплати, забезпечення і т.д.), а як споживач-ой не думаю. Сам лікар, знаю про що кажу.


17.11.2018 14:41 хохло

так и поцпеца работает на гру


17.11.2018 14:41 хохло

так и поцпеца работает на гру


17.11.2018 14:41 хохло

так и поцпеца работает на гру


17.11.2018 14:41 хохло

так и поцпеца работает на гру


Комментировать