Побутує легенда про те, як Олександр Вертинський, повертаюсь у 1943 році з еміграції, заповнював анкету в радянському консульстві в Шанхаї. Власне, заповнювала якась дівиця, що зачитувала великому артистові запитання з папірця: «Ваш науковий ступень, почесні звання?». «Пишіть «відсутні», — відповів Вертинський. Дівиця зневажливо хмикнула й перейшла до наступного запитання: «Які маєте державні нагороди?». Олександр Миколайович ніяковіло розвів руками: «Ви знаєте, в мене немає нічого, окрім імені».
А ось у колишнього лідера українських націоналістів Степана Бандери є вже не тільки ім’я, але й медалька. І звання «Героя України» за визначні трудові досягнення. Саме так — не за геройський вчинок, бо в такому випадку нагородженому вручається Зірка героя, якої С.Бандера б напевно ніколи не прийняв, а за трудову доблесть з врученням ордена Держави.
З цього приводу можна було б, мабуть, досхочу пащекувати. Та обурюватися вчинком онука С.Бандери — також Бандери й також Степана, який погодився на посмертне нагородження свого діда попереднім українським Президентом Ющенком. І прийняв з рук, які «ніколи не крали», брязкальце, зрівнявши С.Бандеру з народним депутатом Грицьком Омельченком, гендиректором акціонерного товариства «Укрпромінвест» Олексієм Порошенком, відомим українофобом, а за сумісництвом — ректором Донецького медичного університету Валерієм Козаковим та президентом акціонерного товариства «НОРД» Валентином Ландиком.
Своїм Указом про присвоєння С.Бандері звання «Герой України» Ющенко поставив цю історичну постать у один ряд зі спікером парламенту Володимиром Литвином, міністром палива та енергетики Юрієм Бойком, народними депутатами Тетяною Засухою й Юхимом Звягільським та іншими «героями». І онук С.Бандери з цим цілком погодився.
Був би С.Бандера живий, він сам би віршував, чи потрібно йому оте «геройство» у такій компанії. І чи можна приймати нагороду з рук, які не тільки «ніколи не крали», що аж гай шумів, але й нагороджували сепаратистів, що закликали на своєму з’їзді в Сєвєродонецьку розшматувати Україну й створити на теренах трьох областей нову державу під протекторатом Росії. Але С.Бандери вже п’ятдесят років, як не має на цьому світі. Натомість є його ім’я. І невгамовне бажання політичних пігмеїв використовувати це ім’я в усіляких провокаціях.
На що розраховував Ющенко, який 20 січня 2010 року, доживаючи свою останні дні на владному Олімпі й достеменно знаючи, що наступним президентом України буде проросійський Янукович, видав Указ про посмертне присвоєння Степану Бандері звання «Герой України»? Та ще й — за трудову доблесть? Скандальність і незаконність цього Указу були очевидними, а багато хто — і в Україні, і за кордоном — оцінили це сміховинне нагородження як плювок в обличчя. Передусім — в обличчя самого С.Бандери.
Очевидно, Ющенко розраховував, що Янукович вживе певні кроки для скасування цього Указу, тим самим піднявши підупалий рейтинг самого Ющенка в очах бабок парасок. При цьому колишній президент не сумнівався, що ці кроки ні до чого не призведуть, оскільки відповідно до ст. 16 Закону України «Про державні нагороди України», позбавлення державних нагород може бути проведено Президентом України лише в разі засудження нагородженого за тяжкий злочин (та й то за поданням суду, який постановив вирок). Що у випадку С.Бандери просто виключалося.
Також не боявся Ющенко й судового оскарження свого Указу. І не тільки тому, що законом взагалі не передбачена можливість скасування указів такого ґатунку в судовому порядку. Бо був вже прецедент — донецький адвокат Оленцевич В.С. у жовтні 2008 року звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про скасування Указу Президента про присвоєння звання «Герой України» (також за видатні трудові звершення) головному командирові УПА Роману Шухевичу. І суд у тому позові відмовив…
Втім, скандал спалахнув раніше, ніж передбачалося, при цьому відсунувши на задній план розміркування про історичну роль С.Бандери та обставини його нагородження. Натомість було засвідчено відсутність в України судової гілки влади як незалежного державного інституту.
Доки національно стурбовані громадяни доводили безнаціонально стурбованим право С.Бандери на посмертне носіння ордена Держави, все той же невгамовний мешканець Донецька Оленцевич В.Е., який вже раніше безуспішно намагався «забрати» президентську нагороду в Романа Шухевича, подав позов до того ж самого Донецького окружного адміністративного суду щодо визнання незаконним і скасування Указу Президента України від 20.01.2010 №46/2010 «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України». Причому, обґрунтування позову було абсолютно аналогічним випадку з позовом щодо нагородження Р.Шухевича — Оленцевич В.Е. попрохав скасувати Указ Президента, оскільки звання «Герой України» може бути присвоєне лише громадянам України, а С.Бандера (як і Р.Шухевич) українського паспорта не мав.
Цього разу суд поставився по-інакшому до аргументів, яким вже раніше дав оцінку. Колегія суддів у складі Абдукадирової К.Е., Бєломєстнової О.Ю. та Стойки В.В. позов Оленцевича В.Е. задовольнила та визнала Указ про нагородження С.Бандери незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
Фахівці, мабуть, вже зрозуміли, що ж відбулося. А для нефахівців пояснімо в деталях.
Але спочатку — невеличка вправа на розвиток логічного мислення. Запитання перше: чи може заступниця керівника Адміністрації Президента Анна Герман звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу між Віктором Януковичем та його дружиною Людмилою? Уявімо ситуацію, що Анна Миколаївна вважає, що пані Людмила своїм вікопомним беретом паплюжить образ першої леді держави і, взагалі, не пара новообраному Президентові України. І з цих міркувань, без відома самого Януковича та його дружини, заявляє позов у Оболонський районний суд м.Києва (за місцем офіційного проживання подружжя Януковичів) про розірвання чужого шлюбу.
Відповідь на це запитання є очевидною: безсумнівно, може. Бо від Ганьки годі очікувати все, що завгодно.
Тож наступне запитання: а чи вправі Оболонський райсуд приймати такий позов? Правильна відповідь буде: так. Якщо позов відповідає формальним вимогам (містить адреси учасників справи, обґрунтування позовних вимог, оплачений судовим збором і т.д.), то суддя зобов’язаний його прийняти та порушити провадження в справі.
Зовсім інша відповідь буде на третє запитання: а чи вправі суд задовольнити позов і розірвати шлюб на вимогу сторонньої особи? — Категорично ні. Бо в суд громадяни (безпосередньо чи через представників) звертаються за захистом свого оспореного чи порушеного права або охоронюваного законом інтересу. А ніякі права чи законні інтереси Анни Герман шлюб Януковича не порушує. Інакше кажучи, Герман не має конкретної правоздатності в цьому питанні.
Тепер ускладнимо завдання і поставимо питання по-інакшому. Чи має право донецький адвокат Володимир Оленцевич звернутися до суду з позовом про скасування Указу Президента, яким звання «Герой України» посмертно присвоєно лідерові українських націоналістів Степану Бандері? — Безсумнівно, таке невід’ємне право він має з моменту народження. І суд зобов’язаний той позов прийняти та розглянути, оскільки встановити процесуальну правоздатність Оленцевича В.Е. можна лише в судовому засіданні. Але розглянувши позов по суті, суд зобов’язаний в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки права чи законні інтереси Оленцевича В.Е. аж ніяк не постраждали від наявності цього Указу.
«Вас тут нє стояло», — як кажуть у таких випадках в Одесі. На доказ чого наводимо ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у справі за позовом Оленцевича В.Е. (в ухвалі, до речі, переплутані ініціали позивача) до Президента України Ющенка про скасування Указу про нагородження Р.Шухевича.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
м. Донецьк 12 травня 2009 року
справа № 2-а-25336/08/0570
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: судді Нікуліна О.А.
суддів: Сіваченка І.В., Дяченко С.П.
при секретарі Фаліні І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Оленцевича Едуарда Володимировича на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року по справі № 2-а-25336/08/0570 за позовом Оленцевича Е.В. до Президента України Ющенка Віктора Андрійовича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 12 жовтня 2007 року № 965/2007 «Про присвоєння Р.Шухевичу звання Герой України», —
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2008 року позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 12 жовтня 2007 року № 965/2007 «Про присвоєння Р. Шухевичу звання Герой України».
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року у задоволенні позовних вимог Оленцевича Е.В. відмовлено у повному обсязі.
З постановою суду першої інстанції не погодився позивач по справі та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню з наступним задоволенням позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.
12 жовтня 2007 року Указом Президента України № 956/2007 «Про присвоєння Р.Шухевичу звання Герой України» за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української повстанської армії присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Шухевичу Роману Осиповичу — головному командирові Української повстанської армії у 1942 — 1950 роках, генерал-хорунжому (посмертно).
Відповідно до п. 25 ст. 106 Конституції України Президент України нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.
Відповідно до преамбули Закону України «Про державні нагороди України» цей Закон відповідно до Конституції України встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною.
Державні нагороди України (далі — державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною.
Державні нагороди встановлюються виключно законами України.
Законодавство про державні нагороди складається з Конституції України, цього Закону та указів Президента України, що видаються відповідно до нього.
Державними нагородами є, зокрема, звання Герой України.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державні нагороди України» нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про державні нагороди України» вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України.
Звання Герой України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення.
У пункті 21 Постанови Вищого адміністративного суду України від 6.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» з метою забезпечення однакового та правильного застосування і роз’яснення окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що за правилами ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи — суб’єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акту або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Колегія суддів вважає, що сформульоване позивачем порушення його особистих прав шляхом присвоєння нагороди не громадянину України Р. Шухевичу не знайшло свого підтвердження в суді першої та апеляційної інстанції.
Правове становище Оленцевича Е.В. не змінилося з виданням Президентом України Указу №965/2007 від 12 жовтня 2007 року «Про присвоєння Р.Шухевичу звання Герой України». Зазначений Указ не містить заборони, або іншого обмеження права позивача бути нагородженим званням «Герой України» .
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права під час вирішення справи, тобто відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Оленцевича Е.В. на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року по справі за позовом Оленцевича Е.В. до Президента України Ющенка В.А. «про визнання незаконним та скасування Указу Президента України № 965/2007 від 12 жовтня 2007 року «Про присвоєння Р. Шухевичу звання Герой України» — залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року — залишити без змін.
Ухвала за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення у повному обсязі.
У повному обсязі ухвала складена 18 травня 2009 року.
Головуючий О.А.Нікулін
/підписи/
Судді І.В.Сіваченко С.П.Дяченко
Українське процесуальне законодавство не є прецедентним. Але воно є преюдиціальним. Тобто факти й обставини, встановлені в одному судовому процесі, не підлягають повторному доведенню й вважаються встановленими в іншому судовому процесі, якщо він відбувається між тими ж самими сторонами. І в першому, і в другому випадку сторони були ті ж самі — громадянин Оленцевич В.Е. та Президент України Ющенко В.А.
Чи розуміли це судді Абдукадирова К.Е., Бєломєстнова О.Ю. та Стойка В.В.? — Ще б пак. Більш того, вони були знайомі й з постановою того ж самого суду, якою Оленцевичу В.Е. відмовлено в скасуванні Указу про нагородження Р.Шухевича, про що свідчить текстуальне співпадіння окремих абзаців обох судових рішень. Знали вони, напевно, і наведену вище позицію апеляційної інстанції з цього приводу. Знали, але нічим не ризикували. Бо оскаржити постанову про скасування Указу щодо нагородження С.Бандери нині можуть лише три особи — позивач Оленцевич В.Е., теперішній Президент України Янукович В.Ф. та онук Бандери Степан. Степан мешкає в далекій Америці, а перших двох скандальне судове рішення, вочевидь, цілком задовольняє.
Напрочуд веселе та цікаве життя вирує в країні непередбачуваного правосуддя. Варто лишень поміняти прізвище одного державного чиновника, себто Президента, як точка зору суду на певний юридичний факт змінюється на протилежний — відповідно до вподобань новообраного. І не факт, що на донецький суд хтось тиснув, примушуючи винести явно незаконне, але таке бажане для нової влади рішення. Скоріше за все, судді діяли з власної ініціативи, прагнучи звернути увагу далекого Києва на те, які благонадійні та запопадливі служителі Феміди обслуговують у Донецьку потреби місцевого правосуддя. Діяли, переконані у власній безкарності. Бо хто-хто, а українські судді достеменно знають, що в цій квазі-державі судова гілка влади відсутня взагалі, а професія судді є різновидом підприємницької діяльності.
Втім, національно стурбованих це хвилює не дуже. Їм куди приємніше просторікувати, на тему, що С.Бандера, мовляв, таки мав право на українське громадянство. І не розуміючи при цьому, що роздача орденів — це другорядне питання в умовах, коли відсутня сама українська держава з таким її атрибутом, як незалежне правосуддя.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
23 ответа
впечатляет.. действительно хитовая статья ..читаю Ваш сайт давненько но подобного не припомню.. автор БРАВО…
Таке замовне судове рішення показує, що янучари бояться народного гніву, — Яник не хоче скасовувати указ сам, а робить це руками донецького кишенькового суду, шибки якого в Донецьку бити буде нікому (в Києві чи Львовi такий процес закінчився би для продажних суддів трагічно).
Звісно, постанова суду не буде оскаржена сторонами (Ющ вже не має права приймати участь у справі) і вонА набере чинності 13 квітня 2010 р.
Але НАРОДНИМ героям не треба формального визнання,пройдіть по місцям, де вони воювали за Україну і почуєте справжнє ставлення українців до Бандери і Шухевича….
СЛАВА ГЕРОЯМ!
Пане Володимире,я завжди вважав,що ви є незалежним автором і маєте власний погляд на різні події та процеси в нашої державі.Тут я вас не розумію. Бо є одна правда,а є інше,що має назву пропаганда.Якщо будь-яка людина в день або після захоплення моєї землі іноземцем стала на бок цього окупанта, то ця людина є для мене як і для всіх нормальних громадян ворогом.І не має різниці на яку мету вона це здійснила та яке прізвіще має ця людина-Власов,Бендера,Шухевич, Іваненко або Іванов.Це все зрадники свого народу,якщо вони дійсно мали відношення до цього народу,а не до народу країни-загарбника.
Станислав Вы сайт сдали в аренду Тянигбоку? У Тимошенко закончились деньги? Теперь от нациков и Ваш сайт — ПОМОЙКА!
для Сам, неравнодушный и следующих таких же. Ребята, что Вы здесь забыли?! Статья не про Бандеру, и не про Шухевича. Статья о ФЛЮГЕРОПОДОБНОМ Украинском КРИВОСУДИИ! Если не читаете статью, то, пожалуйста, не срите в коментах, проходите дальше, не задерживайтесь! А в статье (и продолжении) всё разложено чётко и ясно, с опорой на конкретные судебные документы.
Вова Бойко таки гений нашей убогой журналистики. Спасибо за статью. Очень жаль, что редко печатается. Уже к одному Бойко добавить нечего.
Саме так: “Напрочуд веселе та цікаве життя вирує в країні непередбачуваного правосуддя”. Краще не скажеш. Дуже слушна стаття. В котрий раз пересвідчився, що Володимир Бойко “фуфло не толкает”, а пише тільки правду, яка саме зараз конче потрібна небайдужим людям. Аргумнтація цього журналіста стосовно правових питань залізна та ще й приперчена влучним сарказмом.
Интересно, а почему иск подан по месту нахождения истца, а не ответчика?
Яков, в адмін. процесі, на відміну від цивільного, за загальним правилом подається за місцем проживання позивача
Перестал читать этот помойный сайт и вдруг напечатался нормальный ( в смысле здравомыслящий) человек. Действительно, если государства нет, то окаких гражданах может идти речь. Мелкие, меркантильные, “разводные” интересы и такие же действия и бездействия, четкие причинно-следственные связи — в учебник права в раздел задач для первокурсников. Автору респект.
Дійсно, можна тільки шкодувати, що журналістів, класу В.Бойка, у нас обмаль. Стаття аналітична з виведенням тенденцій та беззаперечною пргументацією. Автор, браво.
Знаете почему мы плохо живем? Потому, что слишком умные. Звучит парадоксально?! Работать не кому и ни кто уже не хочет. Лучше на подиум, или ” Украина мае талант”! А еще лучше стряпать статейки.Надеюсь авторы этого сайта хотя бы помнят, что булки не на дереве растут! А, что касается Бандеры, то какой бы он красавец не был- нет не одному человеку оправдания ,который стал под фашистские стяги. Хотя бы на час. Это признал весь мир. Не пойму позицию запуров! Не ужели нет других героев. А их действительно нет. То бандиты,то воры. Вот и раскручивают кого попало , как в шоу бизнесе.
Не вам меня судить — я такой конкретный, что сам у себя отсосу…
Для Якова уточнюю:
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, скарги на нормативні акти індивідуальної дії, якими порушуються права чи законні інтереси певного громадянина, розглядаються за місцем проживання цього громадянина.
Це, до речі, зайвий раз засвідчує, що «їхні честі» мали спочатку розібратися, які ж саме права (право на працю, на відпочинок, на охорону здоров’я тощо) адвоката Оленцевича були порушені Указом Президента, тобто з’ясувати, а чи є Оленцевич належним позивачем. І лише в разі, якщо права Оленцевича були дійсно порушені, переходити до розгляду законності чи незаконності оскаржуваного Указу.
Мене ж цікавить інше. Я матеріалів справи в повному обсязі не бачив. Але виходячи з того, що в постанові суду постійно підкреслюється, що скасовується не просто Указ Президента, а Указ Ющенка Віктора Андрійовича, а сильно підозрюю, що суд (внаслідок виняткової безграмотності суддів) не притягнув до участі в справі належного відповідача. Тобто особу, яка на момент винесення постанови (2 квітня 2010 року) виконувала повноваження Президента України. Ото буде цирк.
У такому випадку громадянин Ющенко зможе спробувати подати апеляцію – саме як особа, яка хоча й не є належним відповідачем, але яка була помилково притягнута судом до участі в справі.
Для тих, хто не зрозумів, пояснюю. Якщо адміністративний позов подавався до інавгурації Януковича, то первинним відповідачем був Ющенко, але в засіданні, наступному після дня інавгурації, суд мав винести ухвалу про заміну відповідача. Якщо ж позов подавався після інавгурації, то відповідачем з самого початку мав бути Янукович. При цьому прізвище особи, яка підписала оспорюваний акт, не має ніякого значення. Бо оскаржується Указ Президента України, тобто нормативний акт, і відповідачем є особа, яка виконує повноваження Президента на момент винесення судом рішення по справі.
Для Сам “…Якщо будь-яка людина в день або після захоплення моєї землі іноземцем стала на бок цього окупанта, то ця людина є для мене як і для всіх нормальних громадян ворогом..”
Війна Радянської Росії проти УНР в кінці 1918 р.- початку 1919 р. закінчилася окупацією України, тобто ми, українці, були “под сапогом Москвы”-ворогом, фактично до набуття Незалежності в 1991 році…Далі за логікою: хто кому окупант і ворог?!
Для задроченого ющенковской пропагандой Махно и ему подобным напоминаю историю,что большая часть сегодняшней территории Украины была Российской империей,где в 18-19 годах прошлого столетия основные противоборства шли между большевистскими войсками и деникинской армией,позже Белой Армией Российской империи,которые чхать хотели на объявления отдельными лицами отдельных хуторских территорий самостийными государствами.Никто их них не подвергал в то время сомнению,то украинские территории являются состовной частью белой России или больщевистской России.Кстати как и большинство жителей тогдашнего Киева и губерний,расположенных на украинской
земле. Наша беда сегодня
действительно в том,что 5 миллионов западенцев пытаются навязать свою идеологию 40 миллионам других украинцев.Как образно выразился их земляк,запукры пытаются пришить кожух к своей пуговице.
Це зветься : без мене мене женили,бо мене в хаті не було.Чи друге :в огороді -бузина,а в Київі -дядько.
Щиро вдячний Володимиру Бойку за залізно обгрунтовану та інформативну статтю.
историк-ты наверно ошибся, в названии ,истерик-более подходяще. К истории ты вряд ли имееш,какое то отношение.Даже большевики были более объективны в отнощении к Украине,чем вы в вашем украинофобском болезненном мышлении.
Статья — полная чушь, смесь махрового галичанского бреда, перемежаемая, для придания правдоподобности, юридическими терминами. Полностью согласен с одним из комментировавших эту заказную статейку — никак не угомонятся национально-озабоченные бюторасты, от корыта пнули, теперь только и осталось, что тявкать, захлёбываясь слюной.
“Був би С.Бандера живий, він сам би віршував, чи потрібно йому оте «геройство» у такій компанії.”
Хороший бандеровец — это мертвый бандеровец. Статья полная чушь. Еще в начале 90-ых было ясно, что все нацики шизофреники. Похоже этот сайт становится отстойником для душевнобольных.
Володю, дякую за твою громадянську позицію, мужність й чеснісь. На жаль, в багатьох наших колег ці якості вже жавно не в пошані. Ти ніколи не зважав ні на конюктуру, ні на правителів. Бо справжній журналіст завжди в опозиції до влади. Легкого тобі пера, наснаги (роботи, як бачиться висатчить ще надовго) й задоволення від того, що це злиденне духом й мораллю суспільство хоч на йоту та покращає…
Й хоч тут багатьом не подобається, але СЛАВА УКРАЇНІ і БОРЦЯМ ЗА ЇЇ ВОЛЮ!
Зоя, полностью, конечно же, с Вами согласен “СЛАВА УКРАЇНІ і БОРЦЯМ ЗА ЇЇ ВОЛЮ!”
Но бандеровцев не могу и, видимо, никогда не буду считать украинцами. Хотя бы потому, что они НЕНАВИДЯТ русских. И ещё потому, что западенцы НАВЯЗЫВАЮТ своё мнение. Как представители сексменьшинств — всё лезут и лезут, пока им зубы не подрехтуешь.
И работы вам, потомкам бандеровцев, дейтвительно хватит ещё надолго, потому что “злиденне духом й мораллю суспільство” ещё долго будет помнить, к чему приводят громкие призывы на площадях об унижении достоинства национальных и языковых меньшинств в стране.
Слава Украине! Слава героям! Смерть дуракам и горлопанам!