ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

Бляді, мсьє…




Попри те, що автор цих рядків не пише на Інтернет-форумах (за винятком «ОРД» — і то дуже рідко), не просиджує годинами в Мережі й не взагалі не цікавиться віртуальним життям віртуальних персонажів, він може з гордістю записати в свій актив дві видатні заслуги перед Інтернет-спільнотою. По-перше, саме завдяки нашим напучуванням (і, взагалі, благодатному впливу) широкознаний адвокат і телезірка Тетяна Монтян перестала писати матюки на форумі «Української правди». А, по-друге, саме я переконав Тетяну, що головний редактор і власник «Української правди» Альона Дудєлка … пардон, Альона Притула не взяла гроші за шалене рекламування так званої «акції» під назвою чи то «Достали», чи то «Поссали», чи то «Отсосали». А між тим, переконати Тетяну – це не в дудку свиснути.

Тільки-но на першій сторінці УП з’явився «Манифест среднего класа» за підписом такого собі Юрія Романенка, як мені зателефонувала Тетяна Монтян і в притаманних їй ніжних висловах поцікавилася, «скільки, на твою думку, бабла взяла Притула за рекламу цієї срані?».

Тетянине запитання було цілком закономірним. «Українська правда» — це не те видання, яке буде друкувати щось безплатно. І, тим більше – закликати боротися з беззаконням. Тортури в міліцейських катівнях, десятки тисяч невинно засуджених громадян, прокурорське свавілля, суддівське мздоїмство, чиновницьке хамство – це не ті теми, які можуть зацікавити головного редактора УП. Альона Юріївна не прокидається від нічних дзвінків тих жертв державного безкраю, що бачать у журналістах останню надію й останній порятунок. Кореспондента УП неможливо побачити на пікетуваннях судів і міліцейських відділків. «Українська правда» не стане друкувати розповідь про чергове безумство міністра внутрішніх справ, який незаконно кидає за ґрати чергового біженця.  Бо за такі матеріали ніхто не заплатить.

Притулі не пече ані спаскудження історичного центру Києва, ані влаштований Черновецьким комунальний бедлам. Принаймні, жодних серйозних публікацій на цю тему на УП не пригадується, хоча борці з беззаконням не раз намагалися достукатися до власниці «Української правди». При цьому, громадські активісти не прохали Альону рекламувати їхню діяльність і не пропонували вмістити на УП заклики вийти на якусь акцію. Таж Тетяна Монтян, наприклад, зверталася в УП лише з одним проханням – безплатно розмістити на «Українській правді» банер на матеріал, який розповідатиме про способи законного протистояння незаконним вимогам комунальних служб з взірцем типової позовної заяви до суду. На що отримала відповідь, що халяви на УП не передбачено.  Хочеш розмістити банер чи статтю – плати.

Можливо, Притула не знає хто така Тетяна Монтян? Тоді нагадую – це адвокат, матір чотирьох дітей, яка або безкоштовно, або за символічну плату захищає не інтереси Григоришина чи Коломийського, а права тих «маленьких українців», з яких щодня знущається влада. Це – та сама Монтян, яка в 2002 році вела захист ув’язнених УНСОвців і яка поплатилася за це тим, що проти неї, вагітної четвертою дитиною, була порушена кримінальна справ. Буцімто за те, що вона по-звірячому побила конвоїра. І три роки, доки тривало так зване слідство й суд, Тетяна не могла працювати за фахом. А в той момент нинішній міністр юстиції Оніщук і нинішній голова парламентського комітету з правосуддя Ківалов рвали пельку, щоби звільнити зі служби Тетяниного чоловіка – суддю апеляційного суду м.Києва Юрія Василенка, який в 2002 році виніс постанову про порушення кримінальної справи проти президента Кучми.

Так ось, Альоно Юріївно, в порівнянні з Вами Тетяна бідна, як монастирська миша, і все її багатство, на відміну від Вас, полягає в дітях, улюбленому чоловікові, чистому сумлінні й незаплямованій репутації. Тож не дивно, що дорога на УП їй заборонена.

Як заборонена для таких, як вона, дорога в ще один «флагман української журналістики» — газетку «Дзеркало тижня», якою гидують підтиратися навіть дами з великої кільцевої дороги. Втім, є велика різниця між Альоною Притулою та її подругою Юлією Мостовою. Альона, на відміну від Мостової, ніколи не стане друкувати те, що суперечить її поглядам. Ні за які гроші. А Мостову цікавить лише сума винагороди. Це називається незаангажованість видання – сьогодні «Дзеркало тижня» обливає брудом одного замовника, а в наступному номері – того, хто оплатив попередній матеріал. Втім, були й зовсім феноменальні випадки – це коли, наприклад, Мостова самотужки написала єлейне інтерв’ю з нині покійним авторитетом «Прищем».

Тож поява в УП аж цілого «Маніфесту середнього класу» — безграмотного за змістом, нахабного за формою й безглуздого в своєму сенсі – викликала цілком природне бажання довідатися, скільки ж коштує подібний сморід. А це дійсно був сморід: якийсь там Юрій Романенко, випустивши потік свідомості у зв’язку з різким збільшенням платежів по споживчих кредитах, закликав «середній клас» 22 грудня рівно о 12-00 дружньо натиснути клаксони автомобілів – нехай, мовляв, влада нас почує… Так, у якій палаті в нас Карл Маркс?..

Я довго переконував Тетяну, що головний редактор УП просто біситься з жиру. Забажавши відчути себе народною героїнею на власні гроші, Альона Юріївна, яка давно вже відучилася відрізняти чорне від білого, не за член собачий взяла участь у явно провокативній акції дрібного пройдисвіта, попавшись на гачок його красномовства. «Але навіщо їй те бібікання в клаксони, навіщо рекламувати явно безглузду акцію?» — не заспокоювалася Монтян. Тож довелося розповісти анекдот, який і поставив крапку в Тетяниних сумнівах:

Українські туристи прогулюється по передмістю Парижа, як раптом на розі бачать установу під вивіскою «Будинок розпусти». Туристам цікаво, вони підходять ближче й втикаються в зачинені двері з оголошенням «Страйк». Український турист – найдопитливіший турист у світі. Українці грюкають у двері, виходить охоронець, показує на оголошення й каже:
-    Вибачте, заклад не працює, дівчата застрайкували.
-    Так може, — цікавляться туристи, — їм мало платили?
-    Нам би так платили, мсьє…
-    А може їх погано вдягали?
-    Нас би так вдягали, мсьє…
-    Так чому ж вони страйкують?
-    Бляді, мсьє…

Впродовж тижня «Українська правда» рекламувала писанину цього Романенка всіма доступними засобами, демонструючи дур свого головного редактора на всю потужність. В особі автора «Маніфесту» Притула нарешті знайшла однодумця – також не дуже обтяженого знаннями й розумом клерка з піарного агентства. Ой, пардон, піарні агентства у нас нині називаються Інститутами, а дрібні піарники – всі поспіль «аналітики» й «політтехнологи». Як правило, ці «аналітики» – нахабна шушера, що стікається до столиці в пошуках заможних «лохів», які вирішили стати на політичну стезю й через те змушені їсти ножем і виделкою та проголошувати промови.

«Аналітики» в’ються навколо цих «лохів», мов риби-прилипали навколо акул, і спритно видурюють гроші за підготовку «аналітичних записок», «прогнозів політичного розвитку» та іншої подібної макулатури. Романенко – не виняток, а піком його кар’єри було написання промов для прем’єр-міністра Януковича в 2004 році. Але зараз цей видатний «аналітик» і просто неперевершений «політтехнолог» на мілині, а кредит за машину повертати треба, тож вирішив хлопець піарити сам себе – може хто й зглянеться. Як не Балога, так Яценюк.

Побібікати в клаксон, «щоби почула влада» — це круто. Притула й Романенко втомилися чекати й вирішили самі нагадати владі про своє існування.

Втім, попри титанічні зусилля найпопулярнішого українського Інтернет-видання, пукнути так, «щоби почула влада», не вдалося. 22 грудня о 12-00 потуги «Української правди» підтримали кілька десятків автолюбителів. Треба думати, столичний середній клас ще не доріс до рівня своїх самозваних поводирів. Як наслідок – на УП з’явилися роздуми головного редактора (http://blogs.pravda.com.ua/authors/prytula/494fc61a4d534):

«Гудели мало. И это меня несколько расстроило. Я не была в ряду инициаторов акции, но УП поддержала акцию информационно. Баннеры на УП размещались бесплатно по моей личной инициативе. Есть плюсы, которые для меня дороже всего – достигнута хотя бы часть намеченного – все наши читатели и писатели стали активнее обсуждать свою судьбу, предлагать что-то сделать, как минимум – задумываться над тем, а что в нашей стране неправильно…  Но получилось так как получилось. К сожалению, я даже не предприняла попытки убедить кого-то лично в необходимости выйти на улицу, сесть в машину и надавить на клаксон. В том, что акция не стала массовой, есть и моя ошибка».

М-да. Мало банерів на УП розвісили, Альоно Юріївно, мало. До того ж, треба було хоча б з десяток бігбордів у місті закупити для портретів Романенка, плюс – реклама на телебаченні. Хоча, ні, реклама була – на 5-му каналі. Щоправда, вже після «акції». У програмі з Тетяною Монтян. Таню, дякую, я давно так не сміявся.

І далі:

«Сегодняшний день, — пише Альона Притула, — просто выбил меня из колеи. Мэр Черновецкий решил не только открыть памятник Георгию Гонгадзе, против чего выступали все родственники Гии, он намерен основать премию имени Гонгадзе для журналистов. Когда наша журналистка рассказала об этой инициативе мэра, я просто расплакалась. От бессилия перед этим чудовищем-гуинпленом. Он считает, что его деньги могут все?

Он считает, что может своими грязными руками выдавать премии имени Георгия ЖУРНАЛИСТАМ? И выбирать этих журналистов тоже будет он – по принципу, кто остроумнее расскажет о добрых деяниях мэра? Так, может, сразу выдать премию Казбеку Бектурсунову? Представляете себе – Казбек Бектурсунов, лауреат премии имени Георгия Гонгадзе?

Люди, что делать?»


Не в наших принципах давати поради, якщо про те нас не просять. Але якщо пані Альона публічно звернулася з запитанням «що робити?», то не можемо стриматися, щоби не надати публічної відповіді.

По-перше, рекомендуємо Альоні відмовитися від звання «Заслужений журналіст України». І зовсім не тому, що це звання нинішньому головному редакторові «Української правди» свого часу присвоював президент Кучма (який пасаж – агов, Гія!), а тому що журналістові не пристало від будь-якої влади отримувати будь-які звання, будь-які медальки чи будь-які подарунки. Заслуги журналіста має оцінювати не чиновник, а читач, глядач, слухач. І не треба ремствувати з приводу того, що Черновецький незабаром стане роздавати премії імені Георгія Гонгадзе – не бачу причин, чому б однодумцям Притули не отримувати тих премій з рук київського Льоні. Принаймні сама вона отримала звання «Заслужений журналіст України» з рук іншого Льоні без жодних докорів сумління.

Притулі, бачте, не подобається, що міський божевільний відкрив пам’ятник Гонгадзе й вручатиме премії імені загиблого журналіста. Але – о, диво – Альона Юріївна чомусь не висловлює обурення з приводу того, що головний редактор «Дзеркала тижня» Володимир Мостовий вручає журналістам премії імені Сергія Набоки – того самого Набоки, якого Мостовий обливав брудом в комуністичні пресі наприкінці 80-років. Втім, мова навіть не в минулих гріхах. Кому-кому, а Притулі має бути достеменно відомо, що  Черновецький в порівнянні з Мостовим та його донькою – це взірець моральності й відданого служіння ідеалам громадянського суспільства.

По-друге, радимо головному редакторові УП подивитися на себе в дзеркало, окинути оком своїх поплічників на кшталт Романенка й замислитися: а чи можуть організувати якусь конструктивну акцію люди, які не здатні до будь-якої конструктивної роботи й ніколи в житті нічого не організовували? Фюрери a la Романенко максимум на що придатні – так це в дудки свистіти.

По-третє, слід зрозуміти, що вся ці юрії романенки ніякого відношення до середнього класу не мають. Як і до будь якого класу. Це – інтелектуальний люмпен, декласований елемент. Бо поділ на класи відрізняє людей за ставленням до засобів виробництва. А у всієї цієї піарної босоти ніякого свого окремого ставлення до засобів виробництва не має – вони тих засобів у очі не бачили й живуть лише з того, що підбирають об’їдки зі столів пройдисвітів рангом побільше.

По-четверте, варто чітко усвідомити, що активісти акції «Подрочі-подуді» – це розумовий маргінес. І перед тим, як лізти на телеекрани, їм було б бажано спочатку отримати освіту хоча б у межах шкільної програми. Бо одна справа – вішати локшину на вуха безграмотному «тому що лідеру», а зовсім інша – намагатися дискутувати в прямому ефірі 5-го каналу з такими людьми, як Роман Чайка або Тетяна Монтян.

Тим, хто не бачив цього феєричного дійства раджу зазирнути в Тетянин ЖЖ і отримати порцію насолоди (http://mentbuster.livejournal.com/231338.html). Від себе ж додам, що Романенко прийшов (спізнившись на 25 хвилин) на україномовну передачу, але віщав мовою російською. І не тому, що в нього такі дивні переконання – українською цей «політтехнолог» і «спічрайтер Януковича» не володіє. Хоча вільне спілкування українською мовою передбачено програмою середньої школи. І питання тут не в мові. Питання – у фактичній відсутності в Романенка середньої освіти.

Чи мислима ситуація, щоби спічрайтер прем’єр-міністра Росії не володів російською мовою, а спічрайтер прем’єр-міністра Великобританії – англійською? Звісно, ні. Бо якщо людина не може вільно спілкуватися державною мовою своєї країни, то це означає, передусім, що ця людина не має навіть мінімальних шкільних знань. Втім, подібні істини ані Притулі, ані Януковичу на думку ніколи не спадали. Що свідчить не тільки про розумовий рівень Романенка, але й про рівень Притули чи Януковича.

Тому перед тим, як вішати на УП отой «Маніфест», Альоні варто було б замислитися й порівняти Романенка хоча б з тією ж Тетяною Монтян, яка народилася й виросла в Криму, освіту здобула в Московському державному університеті, працювала в Росії, а повернувшись в Україну – моментально й без жодних проблем занурилася в україномовне середовище. Не подобається їй ментально Монтян – нехай порівняє Романенка зі своїми колегами Олегом Єльцовим, Станіславом Речинським і безліччю інших журналістів, які народилися за межами України, живуть у російськомовному Києві, пишуть російською мовою, але, беручи участь в україномовних теле- чи радіопередачах, бездоганно промовляють вишуканою українською мовою.

А потім нехай пригадає себе. Живучи 20 років в Україні, Альона так і не спромоглася вивчити українську мову. Ні, не тому що не хотіла – вона сумлінно цього прагнула. Але розумовий рівень так і не дозволив їй за цей строк навчитися грамотно та вільно висловлюватися й писати. Що ж стосується етнічного українця Романенка, то про нього й поготів говорити.

Підкреслюю – справа не в мові. Справа – у відсутності інтелекту та елементарної шкільної освіти. Бо для освіченої людини – на відміну від притул і романенків – мовних проблем не існує. Стверджую це з повним на те моральним правом – як корінний донеччанин, що майже все життя прожив у Донецьку, вчився в російській школі й українську мову в ті роки чув не частіше, аніж Альона Притула в своїй Росії. 

По-п’яте, якщо вже Альона звертається по поради, то рекомендуємо їй припинити вимагати гроші від тих авторів публікацій, що прагнуть донести до читача УП основні засади громадянського суспільства… Хоча – який сенс? Громадянське суспільство – це антагоніст політизованого суспільства. У громадянському суспільстві, де громада контролює кожний чиновницький крок, читачі популярних видань цікавляться здебільшого котуванням акцій, оголеними жінками чи успіхами улюбленої команди, але ж ніяк не інтригами навколо створення чергової «коаліції». У країнах з розвинутими інститутами громадянського суспільства народ в більшості своїй не ходить на вибори, натомість сплачує податки. У громадянському суспільстві «Українська правда» просто не могла б існувати, принаймні, вони б ніколи не посідала перше місце в національному сегменті Мережі.

Втім, дослуховуватися цих порад чи ні – то є особиста справа Альони Юріївни. Які матеріали розміщувати на своєму власному ресурсі, яких авторів, на які теми, скільки за це брати грошей – це її й лише її приватна справа. Вона має повне право й надалі відмовлятися безплатно розміщувати матеріали правозахисників і активістів громадянського руху, має повне право заробляти на вивішуванні графоманської писанини усіляких «аналітиків» і «політологів», і, тим більше, має повне право власним коштом рекламувати дрібних безграмотних провокаторів. Але в такому випадку їй треба сидіти мовчки й не бібікати. Бо обсміють.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Версия для печати