ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

Дебіл внутрішніх справ - 1


 

Тут днями з міністром внутрішніх справ «круглий стіл» приключився. У четвер, 4 грудня. В «Українському домі». Ні, стіл був, взагалі-то, звичайний – прямокутний. Але за традицією називався «круглим». Що хоча трохи й порушувало канони геометрії, проте викликало цілком закономірні асоціації з висловом «круглий дурень»… Одним словом, пан міністр прийняв запрошення видання «Телекритика» поспілкуватися з журналістами в самий розпал міліцейсько-телевізійного скандалу.

 

Мотиви, що спонукали Юрія Віталійовича відірватися від невтомної боротьби із злочинністю й завітати до «Українського дому» були очевидними: його недавня спроба дати відсіч «наїздам» на міліцію з боку телеканалу «1+1» виявилася вкрай невдалою. Оскільки міністр, передивившись серію сюжетів «Жесть мундира» про будні його підлеглих, прийшов до студії й став обвинувачувати автора сюжетів Жана Новосельцева в очевидних речах, які взагалі-то й доказуванню не підлягають – продажності та непрофесіоналізмі.

 

Якщо пан Луценко хотів когось здивувати, розповідаючи в прямому ефірі «Плюсів» про обородуки телеканалу та демонструючи розшифровки телефонних розмов, з яких прямо витікало, що сюжети Новосельцева оплачені злочинним елементом, то на нього чекало прикре розчарування. Бо вразити подібною інформацією він міг хіба що свого незмінного прес-секретаря й за сумісництвом — начальника Департаменту зв’язків з громадськістю і міжнародної діяльності МВС України Інну Кисіль, широкознану в міліцейських колах через непримиренне ставлення до корупційних проявів. А всі інші були б вражені, якби з’ясувалося, що «Плюси» мочать Луценка та його банду безплатно. Чи що Новосельцев має бодай найменше уявлення про предмет свого розслідування. Позаяк продажність і непрофесіоналізм української журналістики сягнули таких висот, що можуть порівнятися хіба з продажністю й непрофесіоналізмом керівництва Міністерства внутрішніх справ.

 

Звісно, всі ті напомаджені хлопчики й дівчатка, які траурно-урочистими голосами начитують з екранів телевізорів тексти на кримінальні теми, за роки своєї «журналістсько-розслідницької» діяльності в очі не бачили Кримінально-процесуальний кодекс і уяви не мають, чим оперативно-розшукова справа відрізняється від кримінальної, затримання – від арешту, а підозрюваний – від обвинуваченого. Але яке, цікаво, моральне право висувати претензії до журналістів має міністр внутрішніх справ, якщо він сам досі не спромігся з’ясувати ті ж самі питання й ніколи не читав ані КПК, ані Закон України «Про міліцію», ані Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»?

 

Та й на тему товарно-грошових відносин між зацікавленими особами й авторами телепередач Юрію Віталійовичу також не варто було б поширюватися. Бо за логікою міністра виходить, що осуду підлягають лише ті телепередачі, які проплачені його недоброзичливцями. А ті телевізійні програми, що тривалий час фінансувалися самим Луценком з грошей, виручених ним від продажу міліцейських посад, є взірцем чесної та непідкупної журналістики. Дивна ситуація: коли Новосельцев розповідає про катування людей у відділках міліції, то Луценко здіймає ґвалт і щось белькотить про замовний характер передачі. А коли Ар’єв випускає в ефір сюжет про майже святого полковника міліції Єрохіна, застреленого на замовлення депутата від БЮТ, то Луценко чомусь не бігає по студіях і не запевняє шановну громаду, що це – виняткова брехня. Оскільки насправді колишній «гаманець» виборчого штабу Януковича заступник начальника Донецького УБОЗу Єрохін після помаранчевої революції став довіреною особою новоспеченого міністра Луценка й заробляв для «польового командира Майдану» свіжу копійку шляхом відкриття конвертаційних центрів. За що й був викрадений конкурентами при виході з дачі міністра. Тож чи варто було після цього Юрію Віталійовичу показувати в прямому ефірі платіжне доручення «Плюсів» на переказ 100 тисяч грн. конвертаційному центру в Житомирській області? – Принаймні, доки був живим Єрохін, через руки Юрія Віталійовича проходили платіжки на значно більші суми.

 

Тож найбільшу помилку Луценко зробив вже після свого вікопомного спілкування з «Плюсами» — коли погодився на «круглий стіл». Бо на зустріч з ним прийшли не жани новосельцеви, а журналісти трохи іншої «вагової категорії». Яким було що спитати в Луценка й було що відповісти Луценкові. Щоправда, організатори заходу уявляли собі оце дійство як вільне спілкування, журналісти – як прес-конференцію, а міністр – як можливість проголошувати монологи, але все однаково душу відвели всі.

 

Лицар круглого столу

 

«Круглий стіл» з Луценком – це була чудова нагода поставити запитання міністрові, на які він вперто не бажає відповідати, навіть якщо ці запитання надсилаються йому у вигляді офіційного інформаційного запиту журналіста. Запитання ставилися, звісно ж, не з метою отримати відповіді – що-що, а відповіді на свої запитання ми знаємо. Цікаво було подивитися на реакцію Юрія Віталійовича й повеселитися з того, як припертий до стінки «польовий командир» почне видавати порцію черговою брехні.

 

Позаяк вступну промову Юрій Віталійович присвятив своїй любові до вільної преси й запевняв, що братиме на особистий контроль розслідування будь-якого утиску свободи слова чи (не приведи Господи!) погроз на адресу журналіста, авторові цих рядків довелося «в порядку алаверди» поцікавитися в міністра перебігом перевірки нашої публікації про окрасу української міліції – оперуповноваженого кримінального розшуку з Краматорська Донецької області Олександра Левіна. Того самого Левіна, який під проводом слідчого Генеральної прокуратури Каліфіцького «розкривав» вбивство Слов’янського журналіста Ігоря Александрова.

 

Стаття про Левіна вийшла на «ОРД» 31 жовтня 2007 року http://ord-ua.com/categ_1/article_52040.html і оповідалося в ній, що насправді цей Левін – колишній бригадний в організованому злочинному угрупуванні краматорського авторитета Комара „Старе місто” . Тобто того самого ОЗУ, члени якого, за версією Каліфіцького, начебто й позбавили життя Ігоря Александрова. А пішов на службу в міліцію Левін через те, що з ОЗУ його вигнали (демонстративно перед тим  „опустивши”) за крадіжку „общака”. Що ж стосується методики «розкриття» злочину, то вона полягала в тому, що Левін вивозив краматорських підприємців у лісосмугу й вимагав у них гроші, погрожуючи в протилежному випадку зробити з жертвами те ж саме, що міліціонери в 2001 році зробили з Ігорем Александровим.

 

Всі ці подвиги краматорського бандюка в погонах мали місце в період першої міліцейської каденції Луценка, тож невдовзі після другого пришестя Юрія Віталійовича  в МВС, а точніше – наступного дня після призначення Луценком нового керівника Служби внутрішньої безпеки Василя Слободянюка – редакція «ОРД» звернулася до Василя Дмитровича з пропозицією (http://ord-ua.com/categ_1/article_52040.html) ретельно вивчити статтю про Левіна. Сплинув рік і, користуючись нагодою, я попрохав Луценка на «круглому столі» розповісти про те, як під його орудою начальник СВБ Слободянюк перевірив оприлюднені нами факти. Тим більше, що поруч з міністром сидів сам Слободянюк.

 

Як з’ясувалося, ані Луценко, ані Слободянюк «ОРД» не читають і про наші публікації перший раз чують. Що, ясна річ, є брехнею. Позаяк не далі як два тижні тому Юрій Віталійович особисто вибрав з «ОРД» все, що я писав на міліцейську тематику впродовж останнього року, зібрав роздруківки моїх публікацій у скорозшивач «Дело» і передав оце «дело» керівникові депутатської фракції від «Народної самооборони» Олегу Новикову з побажанням вжити щодо мене рішучих заходів. Навіть резолюцію на папці накреслив. Звісно, розумна людина не стала б цього робити, бо які заходи щодо мене можуть вжити депутати Верховної Ради? – Хіба тільки насипати мені сіль у каву в парламентському буфеті. Але вимагати від Луценка проявів розумової діяльності – то вже занадто.

 

Так ось, щодо Левіна. Насправді Служба внутрішньої безпеки провела дуже ретельну перевірку нашої статті, моментально підтвердила всі описані нами факти й викачала з Левіна туєву хучу грошей. Після чого Левін пішов на підвищення – нині він вже бандитничає на посаді виконуючого обов’язки заступника Північого відділу УБОЗ у Донецькій області.

 

Прокоментувати цей факт Юрій Віталійович так і не спромігся, натомість свої подальші монологи зводив до того, що призначення цивільної людини на посаду міністра внутрішніх справ – то є загальноєвропейська практика.

 

І з цим не посперечаєшся. Дійсно, у цивілізованому світи прийнято на чолі правоохоронного відомства ставити людину «зі сторони». Звісно, при умові, якщо ця людина має відповідні моральні та інтелектуальні якості й розвинуту правосвідомість. Але де, окрім України, Міністерство внутрішніх справ очолює балабон, який нездатний до будь-якої конструктивної праці, не має навіть зачатків правосвідомості й не цікавиться нічим, окрім як фінансових можливостей своєї посади? Де, в якій країні, міністр внутрішніх справ буде поширювати через ЗМІ заяви про те, що він незаконно прослуховує суддів і вищих державних службовців?

 

Тож чергове запитання до Міністра внутрішніх справ України було викликано наступним. 16 жовтня 2008 року в засоби масової інформації було розіслано офіційне повідомлення МВС України такого змісту:

 

«Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко надіслав лист до Голови Верховного Суду України Василя Онопенка, в якому зазначив, що до Міністерства внутрішніх справ України звернулися народні депутати України із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Секретаріату Президента України за втручання в діяльність судових органів при розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва та Київському апеляційному адміністративному суді скарг щодо Указу Президента України від 9 жовтня 2008 року № 911 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів».

 

У результаті проведеної перевірки було встановлено, що 12 жовтня 2008 року, а саме під час розгляду в Київському апеляційному адміністративному суді скарг щодо Указу Президента України від 9 жовтня 2008 року № 911, відбувалися телефонні розмови:

 

о 15 год. 23 хв. між заступником Голови Вищого адміністративного суду України М. Цурканом і суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Я. Добрянською;

 

о 15 год. 29 хв. між заступником Голови Вищого адміністративного суду України М. Цурканом і керівником Служби Секретаріату Президента України з представництва у судах України інтересів Президента України Р.Кирилюком;

 

о 15 год. 31 хв. між заступником Голови Вищого адміністративного суду України М. Цурканом і заступником Глави Секретаріату Президента України І. Пукшиним;

 

о 15 год. 39 хв. між керівником Служби Секретаріату Президента України з представництва у судах України інтересів Президента України Р.Кирилюком і заступником Голови Вищого адміністративного суду України М. Цурканом;

 

о 15 год. 48 хв. між заступником Глави Секретаріату Президента України І. Пукшиним і заступником Голови Вищого адміністративного суду України М. Цурканом;

 

о 15 год. 51 хв. між заступником Голови Вищого адміністративного суду України М. Цурканом і суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Я. Добрянською.

 

Аналогічні телефонні розмови мали місце з період 12-13 жовтня 2008 року, тобто під час розгляду в Окружному адміністративному суді міста Києва та Київському апеляційному адміністративному суді скарг щодо Указу Президента України від 9 жовтня 2008 року № 911 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів». Аналіз зазначених вхідних та вихідних дзвінків свідчить про системний узгоджений характер дій між зазначеними особами.

 

Того ж дня Інформаційна агенція «Українські новини» розповсюдило заяву самого Юрія Віталійовича:

 

Міністерство внутрішніх справ має намір викликати для дачі показів фігурантів телефонних розмов заступника голови Вищого адміністративного суду Михайла Цуркана. Про це журналістам заявив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко… «Звичайно, надалі відбудуться запрошення фігурантів цих розмов для того, щоб вони дали покази про те, про що вони говорили», — сказав Луценко. За його словами, від показів заступника глави секретаріату президента Ігоря Пукшина буде залежати, чи направить МВС матеріали в прокуратуру для порушення кримінальної справи, чи відмовиться направляти.

 

Можна собі лише уявити, в який шоковий стан Юрій Луценко ввів своїм листом Голову Верховного Суду України Василя Онопенка. Річ у тім, що пан міністр навіть гадки не мав, що контроль за телефонними розмовами громадян, у тому числі в частині номерів вхідних-вихідних дзвінків, прізвищ абонентів, часу й тривалості розмов, може здійснюватися виключно за постановою суду й лише в межах оперативно-розшукової справи, заведеної з метою розкриття або запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину. Не далі як 28 березня 2008 року Пленуму Верховного Суду України під головуванням Онопенка прийняв постанову №2, якою підкреслено, що «під контролем  за  телефонними  розмовами  слід  розуміти не тільки їх прослуховування і  фіксування,  але  й  одержання  інформації  про телефонні розмови,  які відбулися,  щодо абонентів розмов,  часу і тривалості розмов». Але Луценко нічого про це не відав – він, надивившись телепередач Жана Новосельцева, щиросердно вважав, що санкція суду потрібна лише для фіксації змісту розмов, я контролювати вхідні-вихідні дзвінки можна без зайвих формальностей. Тому Луценко, здійснюючи силами Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України незаконне прослуховування телефонних розмов працівників Секретаріату Президента, не наважився розголошувати, про що саме розмовляли високі достойники. Натомість вирішив погратися в політичні ігрища, в які люди з його розумових рівнем гратися не повинні взагалі, і викинув у пресу інформацію про час, тривалість і абонентів цих розмов. Та ще й став публічно шантажувати Пукшина – мовляв, прийди та розкажи, про що ти теревенів з заступником Голови Вищого адміністративного суду 12 жовтня о 15 годині 48 хвилин.

 

Ой, дебіл…

 

Тож наступне запитання до міністра виглядало цілком логічним: «Юрію Віталійовичу, а звідкіля Ви довідалися про час, тривалість і абонентів розмов, що відбувалися 12 жовтня 2008 року з телефонів Пукшина, Кирилюка, Цуркана й Добрянської?».

 

(далі буде)

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

 

Версия для печати